36. Жіночі таємниці Струни твоєї душі

36. Жіночі таємниці

Короленко вже не ховав своєї відрази. По-перше, через те, що п'яна до чортів брюнетка вже не могла розібрати обличчя, а по-друге, через те, що більше не міг терпіти відвертих домагань. Єдине, що зараз рятувало його від зґвалтування, люди довкола. Й він був надзвичайно вдячний вищим силам, що через дощ підказали йому не їхати до Наталі додому, а завітати у громадське місце.

Напувати колишню коханку Короленко пробував лише кілька разів на початку їхніх стосунків, щоб вона не мала сил лізти до нього, але дуже швидко зрозумів, що у будь-якому стані вона невгамовна німфоманка. Втім в результаті своїх дій він виявив ще один факт, який сьогодні мав стати йому у нагоді.

П'яна Ната була ще й дуже балакуча.

Саме в п'яному угарі вона розповідала Павлові про свого улюбленого татуся, який якось пристрелив якогось чоловіка прямо на їхньому задньому подвір'ї, або як за Наталчиним наказом її однокласника сильно побили та викинули в лісі. І все лише через те, що той глузував з її зросту. А тато потім так "владнав" справу з ментами, що батьки хлопця ще й винними лишились. Й про Артура свого базікала, яким той був та як спаскудився із часом, як не дотягує його лють до таткової. Розповіла, як допомогла помститися колишньому коханцеві подруги за зраду. Та ще багато менш страшних та не менш відразливих речей.

Отже коли брюнетка увійшла в потрібний стан Короленко непомітно ввімкнув диктофон на телефоні та почав допит.

- Ти минулого разу казала, що Артур помер. Що сталося?

- Це було жахливо, - сумно похитала головою Наталя. - Нещасний випадок. Його так охороняли, так охороняли... - зненацька вона пирснула від сміху. - Дурний боров. Серденько не витримало, коли з черговою лялькою бавився. Якби не поїхав до неї, ще б кілька днів протягнув. Лікар казав, коли препарат мені виписував, що результат за два тижні буде. А він вже через тиждень коні двинув.

- То це ти його вбила? - Павло здогадувався про щось подібне, тому й заходився з цією розмовою, але почуте зізнання все одно поселило холод в душі, наче він тепер був причетний до злочину.

- Авжеж, - охоче покивала жіночка. - Все заради тебе любий. Я вбила, а судмедексперт знайомий, ну, той, що ліки виписав, потрібний висновок накатав та й чкурнув з України в якусь далеку Азію.

Вона якийсь час безрезультатно намагалась пригадати назву країни та ім'я лікаря, і коли це в неї нарешті вийшло, чоловік повів її зізнанням далі:

- А ти, виходить, цю поїздку оплатила.

- Ну не за красиві ж очі він би за таку справу взявся. Я ніяких грошей не пошкодую аби бути тобі дружиною, народити тобі діточок. І байдуже, що тепер я залишилася сама без зв'язків та підтримки.

Павло здригнувся, уявивши яких нащадків може виховати така мати, використовуючи свої зв'язки. Добре, що вона зізналася у вбивстві чоловіка, отже тепер на неї можна буде надавити. І якщо в неї тепер не має виходу до кримінального та політичного світу, звести нанівець справу, раптом що, вона не зможе. Проте не це зараз більше за все турбувало Павла.

- Але все це було б марно, якби Ніка мене не зрадила.

- Я не сумнівалася в її гнилій природі, - фиркнула брюнетка й гойднулася уперед, щоб вже самій собі наповнити склянку.

- Може годі? - із сумнівом прослідкував за її діями чоловік.

- Не хвилюйся, любий я в порядку, - усміхнулася п'яничка, але в наступну мить пляшка вислизнула з рук та гучним дзвоном розлетілася в друзки. - Трясця! Офіціант!

- Заспокойся, Наталю. Тут бар, напої треба брати самим. Нікуди не йди, - всміхнувся поглядаючи на жінку, яку хитало під важкістю власної голови, - я швидко.

Згадуючи те, який жах він відчув колись від розуміння, з ким його пов'язала доля, Павло лише посміхався до себе. Влада та безкарність розбестили цю жінку так, що вона навіть не розуміла, якою потворною є в душі. І це каліцтво не міг виправити жоден хірург або косметолог.

І якщо, коли вона була тверезою, Наталю ще можна було сприймати, як звичайну сучасну жінку, то напідпитку вона перетворювалася на справжнісіньку бандитку.

Короленко не жалів її, бо знав занадто добре, але шкодував, що колись маленька дівчинка на ім'я Наталя народилась в сім'ї кримінального авторитета. Хоча вибір в людини є завжди. Чимало дітей з неладних родин виростають нормальними людьми. Але, можливо, проблема в тому, що в родині в неї все було аж занадто добре?

Павло приніс пляшку, наповнив келих й став розмірковувати, як знову повернути розмову у потрібне русло, а потім вирішив спитати без зайвого мудрування:

- То як тобі вдалося викрити гнилу природу Вероніки?

Почувши ім'я суперниці Ната скривилась, як від кислиці.

- Доручила одному зі своїх хлопців спокусити її... а інший сам визвався. Хоча мені не відомо чи досяг він успіху, але я точно знаю, що вона часто бігала до нього, коли ти поїхав. Висновки роби сам. Якби вона справді кохала тебе, то хіба глянула б хоч напівока убік? - жінка намагалася знову прийняти образ королеви, але в її стані це не виходило, вона розпливалася так само, як і світ у неї перед очима.

Хоча слова Наталі Павла зачепили, й він сам бачив, як цілувала його дівчина білявого актора, щось не давало спокою. Можливо, він просто не хотів вірити у зраду, сподівався, що стерво назве йому якусь таємну таємницю, яка виправдає Вероніку. А виявилося, що подробиць Наталя і сама не знає.

- Ти ба які люди! - пролунало за спиною Павла. - Третім приймете? - й на сусідній стілець впав Едвард, власною білявою персоною.

- Ти хто? - спробувала сфокусувати погляд брюнетка, через що Жердєв посміхнувся ще ширше.

- Мені сьогодні просто щастить на п'яненьких жіночок, - радісно сплеснув долонями блондин, а потім стишено мовив до Короленка: - Давай, чоловіче. Я тебе відмажу. Їдь до своєї олениці та приводь її у людяний стан, бо вона, судячи з голосу, майже така сама, як ця красуня.

Павло не став питати, хто її напував, де вона взяла номер Жердєва, чому дзвонила йому та звідки друг знав, що знайде його тут. Він швидко підвівся, кинув Едові ключі від автівки Наталі та пішов геть.

- Пашенько, ти куди? - гукнула його розгублена жінка, а Едик поспішив її заспокоїти:

- Не хвилюйся, люба. Він за хвилину повернеться, а поки я пригляну за тобою.

Не пройшло і десяти хвилин, як білявий віз збуджену до краю Нату до себе додому. Сьогодні він мав намір помститися.

***

- Нік, годі вже, - Трунов вирвав з рук пляшку, яку намагалась відкоркувати подруга. - Звідки у тебе взагалі вино взялося?

- Павло готував мені сюрприз. А я випадково побачила пляшку, коли готувала.

- Такий собі з нього конспіратор, - втомлено видихнув Андрій, падаючи на стілець.

- За це я його і покохала, - примощуючись поруч, задумливо протягла Вероніка. - Ти б бачив, який він коли грає. В нього кожна нота на обличчі написана. А його рухи... він ніби танцює й водночас пестить свою партнерку. Я обожнюю це!

Після вигуку Ніка враз затихла, поринаючи у свої думки. Андрій не заважав їй. Відверто кажучи, подругу в такому стані він бачив вперше. Вона не видавалась засмученою, але звичайною її поведінку також не можна було назвати. Таке враження, що вона просто грає якусь роль зараз. Або навіть декілька ролей одночасно, несподівано перемикаючись між ними. Від радості до задуми, а то і до істерики. Потім ще й Жердєву подзвонила.

- Чому ти така впевнена, що той Ед знайде Паху? - перервав мовчання Трунов, бо минулого разу занадто довга тиша вилилася в ридання над тяжкою долею закоханих дуреп.

- Вони давні друзі, ще з часів навчання, - продовжуючи блукати десь у внутрішньому світі, відповіла дівчина. - Разом веселилися, разом сумували. Як ми з тобою. Едуард піклується про Павла, тож знайде його й вставить клепки, я впевнена. Хоча не впевнена, що Паша все ж повернеться додому після того. Можливо вони десь вже такі ж п'яні, як я... Віддай пляшку, будь ласка.

Вероніка глянула на друга благальними очима, але у відповідь отримала хитання головою:

- Ні. Не дам. Тобі досить, бо буде погано. Хоча погано і так буде...

- От бачиш, то яка різниця. А так я може хоч свідомість втрачу.

- Не кажи дурниць! - спалахнув чоловік та підвівся, звільняючись від загребущих рук подруги.

- Ну Дрю-у-унечко, ну будь ласочка, - не здавалася дівчина, чіпляючись за власника пляшки, не звертаючи уваги на його гарчання та спроби вивільнитися.

Той рвонув геть з кухні, але Ніка й не думала його відпускати. Однією рукою вона вхопилася за тканину сорочки на спині, а іншою за пояс штанів. Сорочка такого поводження не витримала - кілька ґудзиків полетіло в різні боки. Трунов розлючено вигукнув: "Геть здуріла?!" та різко розвернувся. Дівчина не очікувала аж занадто швидкої зміни траєкторії та з усього ходу відлетіла у бік. По дорозі штовхнула ні в чому не повинні двері у спальню та з неймовірним гуркотом впала на підлогу.

- Нікусю! - схопився Трунов та кинувся віддирати подругу від підлоги. - Ти як, маленька, жива?

Він став на коліна поруч із дівчиною й обережно підняв за плечі, пригортаючи до себе, а потім почав розглядати. Але у темному коридорі геть нічого видно не було. Він підхопив Вероніку на руки та відніс на ліжко. Ввімкнув світло та схилився над потерпілою.

Плече, яким вона вибила двері, було роздряпане, а ще дівчина трималась за голову та стогнала.

- Може, швидку? Дай я на голову подивлюсь. Тебе не нудить?

- Нудить, але швидку не треба. Хай вони краще якійсь бабусі життя врятують. А мені просто пити менше треба, - хмикнула Ніка та, підводячись, обійняла друга. - Ох, Дрюня, як же іноді політ добре мізки вправляє, - промовила після недовгого мовчання. - В мене все життя перед очима промайнуло, а особливо останній вечір, і я зрозуміла, скільки дурниць за сьогодні накоїла.

- Нічого, - відповів на обійми Трунов, опускаючи обличчя у скуйовджене та все ще вологе волосся. - Тобі просто було погано.

Так вони й сиділи. З кожним видихом Ніка розуміла, що їй стає легше. Так, плакати чи то розсміятися все ще хотілося, а ще її і справді нудило, але потроху у душу заповзав спокій. Все буде добре.

Аж раптом друзі почули, як відчиняються вхідні двері. Ніка схопилася з ліжка та перша вискочила в коридор. В передпокої горіло світло й за мить з-за рогу з'явився Павло. Це був він.

Дівчина зойкнула та кинулася до нього, за мить припала до грудей. Короленко, інстинктивно обхопивши свою дівчинку, здивовано втупився на кузена, що вийшов зі спальні в такому вигляді, наче його рвали там на шматки, та ще й з закоркованою пляшкою вина. Такого ж, як він сам нещодавно купував для цього знаменного дня.

День і справді вийшов знаменний.

- А що це ви тут робите? - трохи збентежено врешті спитав брюнет.

- Особисто я рятую він тотального знищення останній алкоголь в цій квартирі, - весело відповів його брат, а дівчина лише сором'язливо засовалась.

- Я більше не буду, - буркнула собі під ніс.

- Чого ти не будеш? - строго спитав Павло. - Пиячити чи цілуватися з іншими чоловіками.

- Ні того, ні того не буду, - замотала головою Вероніка, а потім подумала, що іноді алкоголь пити все ж доведеться, наприклад на свята, як і цілувати чоловіків, якщо сцена у виставі така буде. - Стривай, зовсім не можна?

- Ну знаєш, - розлючено видихнув Короленко, намагаючись відідрати прилипалу від себе.

- Стривай, Паха, - втрутився в розмову Трунов. - Враховуй, що вона п'яна в зюзю...

- І що тепер, все їй пробачити? - перервав його брюнет, з пересердя розриваючи таки обійми.

- Але що я зробила? - не стала більше мовчати Ніка.

- Цілувалася з тим білявим шкапою, Яном! Та ще й покинути мене вирішила після вистави!

- Стривай. Це якась помилка. Ян не білявий і тим паче не шкапа. І я з ним не цілувалася. І з чого ти взяв, що я вирішила тебе покинути? - швидко заговорила Вероніка.

- Я на власні очі бачив, як ти зізналася йому у коханні, а потім "той" мені сказав, що відтепер ти не моя дівчина. Ти хоч знаєш, що його винайняла Наталя, щоб посварити нас? Байдуже, його словам я міг і не повірити, але ж ваш палкий поцілунок я бачив на власні очі. Ситуація не була неоднозначною.

- Я нічого не розумію, - щиро видихнула Вероніка, намагаючись пригадати, чи може й справді якось цілувалася з Піддубним (а в тому, що мова йде саме про нього сумнівів не було) та одразу відкинула цю думку.

- Мені здається, що я розумію, - знову вступив до розмови Трунов.

37. На перепутті

Коментарі