Вероніка ненавиділа новорічні свята ось уже п'ятий рік. Марафон божевілля, який триває два тижні до і три, а то і більше, тижні після Нового року дозволив їй побувати не тільки традиційною Сніжинкою або фіксіком Сімкою, а й динозавром і навіть дивною пожежною машиною на ніжках.

Цього року дівчині пощастило пристати до новорічної вистави, в якій вона була звичайнісінькою Снігуркою. Додатковою радістю було те, що її партнерові, а за сумісництвом головному суперникові, дісталася роль білченяти - найкращого друга Снігуроньки. Ото вже потішалася акторка над "маленьким" білченям з кумедними рудими вушками та пухнастим хвостом, що височило над Снігуронькою. Бідному хлопцеві доводилось згинатися майже вдвічі та корчити смішні пицьки. Втім Андрій і не претендував на більш серйозну роль, на кшталт Діда Мороза, вважаючи за краще блазнювати на сцені і викликати бурхливі сплески верескливого сміху малюків.

Дитячі спектаклі - неймовірний заряд бадьорості для актора і, в той самий час, - пекельна праця. Робочий день починався о сьомій ранку з репетиції, після якої проходило дві півторагодинних вистави з годинною перервою між ними.

В цей день до закулісся дитячого театру прийшла Фаїна Грішевна власною персоною, щоб дізнатися, як її підопічні проявляють себе під час вистав, а ще провести Вероніку до чергового генія, цього разу сфери класичної музики, - Миколи В'ячеславовича Сивого.

Втім, як з'ясувалося пізніше, Микола В'ячеславович був геніальним бізнесменом і меценатом, а музика була радше хобі або нав'язливою ідеєю. Тому він із захватом організовував новий великий проект, метою якого було нести творчість відомих, і не дуже, класичних композиторів в маси.

- Дуже приємно, Вероніко, - невисокий підтягнутий чоловік років п'ятдесяти у протилежність до свого прізвища не мав жодної сивої волосини у густому волоссі.

Сивий стиснув долоньку дівчини в своїх руках і підніс до своїх губ. Очі його при цьому пустотливо блиснули, і весела хлопчача усмішка лише на мить сховалася в поцілунку. Тут звичайній дівчині належало б зніяковіти, але Ніка вже цілком звикла до такої поведінки. Подібних чоловіків, які вважають себе неперевершеними ловеласами, не залежно від віку, в театральному середовищі було чимало.

- Мені теж дуже приємно, Миколо В'ячеславовичу, - підкреслено ввічливо відповіла акторка. - Сподіваюся, ви поясните, що ж мені належить робити, а то Фаїна Грішевна кидає мене на амбразуру, без жодної інструкції. А я, мушу зізнатися, в музиці повний профан.

- Це просто чудово, Вероніко! Саме тому вас і рекомендували. Прекрасна актриса, у якої геть відсутня тяга до музики.

- Ну, я б так не сказала... - чомусь захоплення, з яким були сказані слова, нагадувало глузування. - Я люблю слухати музику, в тому числі і класичну...

- І це також вам тільки в плюс... Але дозвольте все ж пояснити, чого я хочу.

Чоловік, який весь цей час потрясав затиснуту в руках долоньку дівчини, нарешті, поклав її на згин свого ліктя і повів Вероніку коридорами філармонії до великого залу, де якраз проходила репетиція.

Фаїна Грішевна, ані трохи не переймаючись тим, що на неї не звертали жодної уваги, чинно слідувала за ними. Вероніка кілька разів спробувала обернутися, і щойно у неї вийшло зустрітися з майстринею поглядом, та посміхнулася, підбадьорюючи підопічну. Пані Рубінштейн була з тих жінок, що почуваються впевнено в будь-якій ситуації, і навіть якщо це не так, жодна жива душа не дізнається про те. Шляхетна дама, інтелігентна до мозку кісток.

Врешті трійця вийшла на балкон. Микола В'ячеславович допоміг обом жінкам ступити на невисоку сходинку і, запрошуючи жестом, вказав на м'які крісла.

Підходячи ближче до огорожі, Ніка мимоволі глянула праворуч. Туди, де зазвичай в оркестрі знаходяться контрабаси, але Павла серед музикантів не було. Сама не помітила, як зітхнула, подумавши, що тепер кожного разу, опинившись в цих стінах, буде шукати поглядом того чоловіка. З роздумів вивів голос організатора.

- Я бачу, що ми з вами дуже схожі, Вероніко. У мене також немає ані краплини музичного таланту, але є величезна тяга до прекрасного. Саме для таких, як ви і я, я створюю цей проект. А ще для дітей, які просто не здогадуються про існування багатьох надзвичайних творів, і молодих людей, які вважають, що класична музика - це нудно. Ми проведемо музичний навчальний марафон, який завершиться тижневим фестивалем. І ваша роль, як ви висловилися "профана", допоможе донести інформацію краще.

Після цього Микола В'ячеславович розповів дівчині, як саме її планують використовувати: підігрівати інтерес публіки, задавати каверзні питання музикантам і концертмейстерові, разом з глядачами дізнаватися щось нове.

Такий незвичайний формат припав Вероніці до душі, і вона із задоволенням погодилася брати участь в проекті... Втім, спробувала б не погодитися.

- А як же Андрій? - запитала Вероніка у кураторки, коли вони через великі скляні двері вийшли з будівлі філармонії.

Дама, із задоволенням кутаючись в комір свого манто, хитро примружила очі.

- Мені здається, цей молодик чудово впорається і без вас.

Молода акторка мовчки кивнула, погоджуючись, але на душі стало якось... самотньо, чи що. За роки навчання вона дуже сильно прив'язалася до напарника. Звичайно, були ситуації, коли у них були інші партнери, участь в різних виставах і все в такому дусі, але все ж більшу частину часу вони проводили разом. Всілякі практики і опівнічні репетиції, коли бабуся надзвонювала щопівгодини, щоб переконатися, що з Нікусіком все гаразд.

Дівчина звела погляд на стіни будівлі з витонченою ретельно відреставрованою ліпниною з позолотою. Несподівано прийшло усвідомлення того, що якихось півроку і їх з Труновим тандем може розпастися назавжди. Андрія завжди приваблювало кіно і телебачення, яскравість, популярність, фанатки, тусовки. Вероніка ж марила театральними підмостками, живим відгуком глядачів на її гру, оплесками. Так, вони були дуже різними, і доля, мабуть, пожартувала, коли звела їх разом в стінах академії.

Фаїна Грішевна запропонувала підвезти на своєму старенькому "Форді", але Ніка відмовилася. Інструктаж закінчився швидко, вечірні сутінки ще не встигли опуститися на вулиці міста, тож Вероніка вирішила прогулятися до зупинки.

Попрощавшись з кураторкою, вона швидко метнулася вулицею старого міста. Дама в манто лише похитала головою, трохи поспостерігавши за своєю поривчастою підопічною. Вона не засуджувала, ні. Й жалю за чудовим часом, коли сама так само бігала цими вулицями, не було. Як справжній митець, пані Рубінштейн спостерігала світ довкола та захоплювалась ним. Й самовідданістю маленької пташки, якій ще належало стати на крило, вона теж захоплювалась.

Тим часом натхненна новою цікавою роботою, Ніка мчала вулицею, не звертаючи уваги на дорогу під своїми ногами. Й дуже скоро пошкодувала про це. Прихоплена тонким льодом тротуарна бруківка перетворилася на чудову ковзанку та ще й під доволі великим кутом нахилу.

В якусь мить ноги забули своє призначення і вроздріб поїхали вниз вулицею. Намагаючись утримати рівновагу, а заразом і зупинитися, дівчина спробувала розвернутися боком і з усіх сил замахала руками. Дотягнутися до стіни не виходило.

- Оп! - чиїсь сильні руки підхопили з боку і притиснули до чоловічого тіла.

Ніс уткнувся в м'яке темне хутро коміру з терпким ароматом, а руки мимоволі вхопилися за теплий кашемір. Секундна заминка, Вероніка відсторонилася, щоб подякувати рятівникові і завмерла.

Є люди, які вміють посміхатися одними очима. Так ось раптовий рятівник був саме з тих людей. Обличчя було спокійним, а сині очі посміхалися, але тільки якусь мить. Потім незнайомець став вдивлятися в обличчя дівчини, наче щось пригадуючи. Але Вероніка впізнала його відразу, тому поспішила подякувати і покинути обійми блондина, а заразом і його компанію. Тепер вона була готова до підступності бруківки, тож спритно ковзнула по дорозі і незабаром зникла за рогом.

Едуард простежив за дівчиною зацікавленим поглядом, десь він її вже бачив. І як вона на нього подивилася... Ууух! Теж впізнала, жодних сумнівів, але точно не в позитивному ключі. Думку про те, що він колись з нею спав, відкинув відразу, він полюбляв краще сформованих кішечок. І тим не менше, погляд чоловіка зачепився за миле личко. А ще хотілося пригадати, де ж він раніше її бачив?

Відповіддю на запитання стала похмура фігура в довгому підбитому хутром плащі з капюшоном, як у самої смерті, а замість коси за плечима стирчав зачохлений гриф контрабаса. Короленко, для друзів - Могила, власною темною персоною. І тут Ед згадав. Дівча за завісою! За словами Пашки, кінчив тоді тільки тому, що побачив її перелякані оленячі оченята і уявив, як пухкі губки пестять його.

Того дня Павло швидко знайшов її серед глядачів і показав Едіку. Дівча насправді виділялося. Не було зібраної манірної пози "ятеатрал", вона сиділа, спираючись на спинку вільного крісла попереду. А очиська, які впивалися в кожного музиканта, як рентген, розбираючи на складові, прямо заворожували. Тепер, коли він роздивився ці очі ближче, порівняння з лісною красунею оленицею міцно вкорінилося у свідомості.

- Привіт, - усміхнувся Ед до приятеля. - Я тут щойно твою оленицю зловив. Може, за тобою полювала?

- Вона полювала, а ти зловив? - ляснув і міцно потиснув простягнуту руку Павло. - Ти про кого взагалі?

- Забув уже? - здивувався Жердєв. - Після того дня Натка за тебе з потроєною силою взялася.

- Не нагадуй про неї, - застогнав чоловік, закочуючи очі.

- Про оленицю?

- Про Наталю... і ту дівчину також... Досить з мене баб, - жорстко відрізав брюнет.

Едик знизав плечима і хмикнув, а потім з непідробним співчуття констатував:

- Міцно вона тебе дістала.

- А головне, на все життя відбила бажання спати з фанатками... Гаразд, ти йдеш?

Едуард простежив за фігурою друга, що віддалявся так само стрімко, як і наближувалася, а потім на ріг, за яким нещодавно зникла незнайомка. Знову згадався її рентгенівський погляд тоді і переляканий зараз.

Яка справа привела її сюди? Звичайно, могло так статися, що дівча просто проходило повз, тому що працює або живе неподалік. Але чомусь хотілося, щоб ця зустріч була не випадковою.

Всередині радісно застрибало передчуття цікавенької історії. Жердєв всміхнувся до себе та легкою ходою почимчикував на роботу.