16.Повернення блудного музиканта Струни твоєї душі

16.Повернення блудного музиканта

Павло зайшов до квартири. Здається він не був тут цілу вічність, але приміщення все ще зберігало яскраві спогади про бурхливу ніч із Веронікою. Навіть склянка, якимось дивом забута на комоді, нагадувала про неї. Того знаменного ранку Наталя присунула її до стіни своєю сумкою. Та й потім не до прибирання було.

Чоловік взяв посудину і відніс на кухню. А опинившись біля раковини став лаяти себе за малодушність.

Спочатку Короленко пообіцяв собі, що подзвонить Жердєву, щойно прилетить, але в аеропорту не знайшов спокійного місця. Потім, коли буде їхати в таксі, але водій видався йому неприємним типом, тож серйозна розмова при такій компанії точно не вийде. І ось він удома, а тут склянка...

Та відкладати більше не можна. До того ж репетиція повинна скоро розпочатися. Павло включив телефон і знайшов потрібний номер в електронній книзі.

- Ну, привіт, пропажо, - одразу ж почулося у слухавці. - Де тебе носило?

- В Європі гастролював.

- Несподівано... А що з оленицею, не вийшло? - поцікавився про нагальне білявий.

- Ти бачив її?

- Так я й зараз на неї дивлюся, - в голосі почулися жартівливі нотки.

- Можеш дати їй телефон? - підібрався Павло, надія на те, що він зараз почує такий жаданий голос, болісно стисла горло.

- Ні-і. Я в немилості, - Жердєв вже відверто знущався, судячи з інтонації. - Боюся, якщо ще раз підійду, вона хлопцеві своєму поскаржиться.

- Якому хлопцеві?

- Та з'явився тут один. Теж актор, - насторога в голосі друга надзвичайно сподобалась інтриганові. Хоч насправді новий напарник олениці майже відверто пускав слину на дівчину, вона тримала його на відстані. Але навіщо про це знати Могилі?

- Швидше за все, це Андрій. Вони просто друзі, - майже прогарчав Короленко.

- Ну, я б не сказав. Навіть здалеку видно, що між ними пролягло ліжко, - білявий не збирався зупинятися в своєму намірі довести друга до сказу.

- Не може бути, - скрипнув зубами Короленко.

- А ти зубами не скрипи, а приїжджай і сам перевір, - несподівано серйозно гаркнув Жердєв.

- Я не планував сьогодні приїжджати, - осікся Павло.

- Як знаєш. Я взагалі останнім часом тебе не впізнаю, чоловіче. Звалив в туман з ніякого дива, гарну дівчинку образив, - Ед навіть сам не очікував від себе таких слів.

Але інакше він і не міг сказати, адже він спостерігав здалеку за оленицею, бачив її великі очі, що час від часу затоплював смуток, коли вона дивилась на інструмент Савви Петровича, який так нагадував контрабас Павла.

- А ти звідки знаєш, що я її образив? - насторожився Короленко.

- З нею поговорив.

- І що вона сказала?

- Ти задовбав, Могило! Я тобі не передаст! Сам свої проблеми розгрібай!

Жердєв відключився. Павло чортихнувся і потягнув чемодан до спальні, але не став його розбирати. Швидко сполоснувся в душі, змиваючи дорожню втому, і переодягнувся. Коли він уже зачиняв двері в квартиру, з криком "Пашенько!" йому на спину кинулася Наталя.

Він хотів відштовхнути жінку, але вона вчепилася, як реп'ях за його одяг, а щойно він обернувся, вп'ялася в губи п'явкою.

- Я так сумувала, - ридала вона, покриваючи обличчя і все, до чого могла дотягнутися, поцілунками. - Як ти міг кинути мене одну так надовго?

- Я ж сказав, що не хочу мати з тобою нічого спільного, - намагаючись відірвати її від себе, прогарчав чоловік. - Як ти взагалі дізналася, що я повернувся?

- Це любов мені підказала, - пишномовно заявила брюнетка. - Я відчуваю твою близькість і лечу до тебе, де б ти не знаходився.

- Ти здуріла, Наталю. Збожеволіла. Це не любов, розумієш? Це манія! Ти не любиш нікого, крім себе і дорогих цяцьок.

- Ні, Пашенько. Я люблю тебе. Я хочу завжди бути з тобою, - не відступалася брюнетка, але Короленко не дав їй закінчити:

- Ось тільки я цього не хочу. І я втомився тобі про це повторювати. Невже у тебе немає хоч краплини гордості?

- Заради тебе я готова попрати свою гордість. Плентатися за тобою, навіть якщо ти проганяєш мене. Ти можеш принижувати мене і навіть бити, але тільки будь зі мною. Прошу-у-у, - Ната істерично завивала, продовжуючи чіплятися за одяг чоловіка, не забуваючи при цьому ніжно погладжувати його тіло і горнутися до нього грудьми і обличчям.

Короленко приречено зітхнув. Він знав, що розмовляти з нею марно, але, що тепер робити, не мав ані найменшого уявлення. Якщо він відправиться до філармонії зараз, то вона точно ув'яжеться за ним. А потім влаштує розправу над Веронікою, дізнавшись, що саме вона стала причиною їх розриву.

Додому повернутися теж не вийде, вона просочиться, навіть якщо випихати силою. Минулого разу вдалося виставити її лише тому, що Наталя не очікувала такого розвитку подій, але тепер точно буде готова.

А маніячка, поки чоловік відволікся, вже почала розстібати йому ремінь.

- Якого біса ти твориш, пришелепкувата ідіотко?! - схопився за пряжку Павло і, не стримавшись, з силою відштовхнув від себе жінку.

- Але тобі ж це подобається, - солодко заусміхалася брюнетка, ледве встоявши на ногах, - а я ску...

- Мені ніколи це не подобалось! - перервав її Короленко і рвонув до сходів, їхати з нею в ліфті просто небезпечно.

Він стрибнув у таксі, яке вже чекало біля під'їзду, і попросив водія змінити маршрут. Треба було спробувати збити Наталю зі сліду, тож спершу він вирішив навідатися до батьківського дому. А потім можна буде й Андрюху покликати на серйозну розмову.

- Алло, Малий, привіт. Ти де зараз? Зустрітися треба.

- Не можу зараз, зараз у мене зйомки, - швидко стишено відповів Трунов.

- А з ким тоді Ніка? - сторопів брюнет та обернувся, перевіряючи чи їде чорний позашляховик маніячки за ними. Машини не було.

- З Льохою. Він давно до неї набивався.

- Яким ще Льохою? - заревів Короленко, на що кузен лише презирливо фиркнув і повісив слухавку. Павло міцно вилаявся, видихнув і повернувся до водія. - Шеф, знову міняємо маршрут на первинний.

Чоловік глянув на нього і хмикнув.

- Важкий день?

- Не те слово, - відкинувся на кріслі чоловік. - А буде ще важче.

До місця дісталися швидко. Павло розплатився з водієм і ще трохи накинув йому за те, що виявився мовчазним хлопцем. Зайшов до будівлі, привітався з вахтеркою, вислухав останні новини в її немолодому особистому житті і ввічливо покивав. За своє терпіння був винагороджений повною інформацією про те, хто зараз проводить репетицію майбутньої події.

Піднявся до балконів, відчуваючи вібрацію, що наростала під бурхливу мелодію в залі. Буря Вівальді*, якнайкраще відображала те, що зараз відбувалося в душі чоловіка. Радість від майбутньої зустрічі затьмарювали сум'яття і страх. Серце рвалося з грудей і завмирало. Але коротка мелодія закінчилася і довелося пересилити себе і зробити крок у пітьму.

Урочиста мелодія Осені* того ж композитора, яка полилася через мить абсолютної тиші, огортала ідилічну картину: двоє захоплено розмовляли, інтимно шепочучи одне одному щось на вухо. На балконі вони були тільки вдвох. У напівтемряві Павлові здалося, що вони тримаються за руки, і напевно обговорюють його. Це була дурна думка, але чоловік ніяк не міг її позбутися.

Він рішуче підійшов та встав перед парочкою. Вероніка підняла погляд, і вираз її обличчя раптом різко змінився. Але лише на мить. Молода акторка довго готувалася до цієї зустрічі, тому відмінно прорепетирувала своє обличчя. Хлопець подивився на Короленка з подивом, але по виразу обличчя чоловіка і по тому, як він свердлить поглядом дівчину поруч з ним, розсудливо вирішив не встрявати.

Першою заговорила Вероніка.

- Здрастуйте, пане Короленко. Вам щось потрібно?

- Поговорити з тобою, - похмуро озвався музикант.

- Боюся, це не можливо. Я зайнята, - подумки пропалюючи діру в обличчі, яке насправді хотілося зацілувати, заперечила дівчина.

- Чим?

- Підготовкою до концерту, - вона аж розгубилась від дурнуватого питання.

Павло оглянув парочку всім своїм виглядом показуючи здивування з приводу дивної форми підготовки до концерту, а потім простягнув руку і повторив якомога спокійніше:

- Мені треба поговорити з тобою зараз. У мене не було часу все пояснити раніше, але я хочу зробити це зараз.

- Дуже шкода, що зараз у мене немає часу, - знизала плечима дівчина і відвела погляд, слова далися їй не просто, але відступати вона не хотіла.

Мелодія знову змінилася. Але Павло був з нею в корені не згоден. Зима не повинна бути легкою і дзвінкою, зараз має відігравати важка і похмура музика, як і його настрій. Він не знав, як змусити Ніку вислухати, не силою ж її тягти, зробити боляче дівчині він не зможе.

Чоловік розвернувся на п'ятах і пішов геть. Похмурою чорною тінню спустився у вестибюль де знову натрапив на Наталю. Зараз він готовий був убити цю жінку або жорстоко скористатися нею, так, як вона і хотіла. Побачивши грізні блискавки в очах музиканта, брюнетка аж засяяла від радості.

- Милий, я знала, що знайду тебе тут. Жодного дня без роботи не можеш, - заворкотала вона, а на Павла навалилася апатія.

- Ні, Наташ, я втомився, - приречено видихнув він. - Сьогодні працювати точно не зможу. Почекай мене трохи, зайду до Семенівни, а потім поїдемо, куди скажеш.

Він пішов в сторону кабінету директорки, а очі Наталі ще сильніше загорілися від передчуття.

Вероніка, яка спостерігала з другого поверху, гірко посміхнулася. Як вона і передбачала, Короленко провів весь цей час в компанії тієї самої високої красуні. Ось тільки, що це зараз було? Нащо приперся? Про що він хотів поговорити?

І тут їй в голову прийшла абсолютно неймовірна думка. Вероніка швидко спустилася вниз і підійшла до вирядженої мадами. Все в її вигляді говорило про те, що брюнетка - забезпечена жінка, яка піклується про свою зовнішність заради чоловічої уваги. Не виключено, що колись вона виглядала дещо інакше, така зовнішність рідко дається природою, але не це хвилювало Ніку.

- Доброго дня! - дівчина з посмішкою підійшла до жінки. - А Ви не з співробітників філармонії, - зауважила вона.

Брюнетка зиркнула на зухвалу малолітку та зверхньо мовила:

- Ні.

- Тоді Вам не можна тут бути.

- А ти хто? Консьєрж? - презирливо хмикнула вона з висоти свого зросту та підборів.

- Ви дружина Павла? - несподівано перевела тему Вероніка.

Щоки жінки раптом гарячково спалахнули, Ната і не здогадувалася, як це може бути приємно, коли її вважатимуть законною дружиною Короленка. Хоч зовсім недавно і стверджувала, що ні за що не проміняє забезпечене життя з Артуром на поневіряння музиканта.

- Так, - трохи прихильніше відповіла малявці, навіть тінь посмішки намітилася на обличчі.

- Тоді чому я Вас не бачила в його квартирі, коли була там?

- Коли це ти там була? - погляд перестав бути презирливим і тепер випромінював небезпеку, але Вероніці це було байдуже.

- О, не так давно. До речі, жіночих речей там взагалі не було, навіть гелю для душу. Так незвично було після купання пахнути чоловічим запахом, - маленька акторка трохи лукавила: душ в квартирі Короленка вона не приймала, але у ванній була, тож набір мильного приладдя бачила.

- Хто ти така? - примружилася жінка.

- Я дівчина Павла, - посміхнулася Вероніка найвідкритішою зі своїх посмішок.

- Така ідіотка, як ти, не може бути його дівчиною, - Наталя починала злитися, але все ще тримала обличчя у громадському місці.

- А мені здається, що брешете все ж таки Ви, - не відступалася дівчина.

- Слухай, ти, - схилилася до неї брюнетка і засичала. - Якщо наблизишся до мого чоловіка, я тебе знищу. Тобі в цьому місті місця не знайдеться, повір мені. А якщо будеш пручатися й надалі, то винайму людей, які знівечать твою худу дупу, приріжуть та кинуть десь на окружній на поталу бездомних цуценят. Зрозуміла мене, швабра малолітня? А взагалі на таку, як ти, нормальний чоловік і не зазіхне, так, використає разок і кине.
_________

Вівальді "Пори року" - 4 скрипкові концерти з оркестром. І - Весна, ІІ - Літо (Буря), ІІІ - Осінь, IV - Зима.

17. Проголошення війни

Коментарі