Трунов уважно оглянув зал їх улюбленого кафе. За столиком якраз навпроти входу сидів молодий чоловік.

- Невдале місце вибрав пацан, - прошепотів подрузі на вушко, - від дверей дме, як хтось заходить. Так сильно боїться тебе пропустити.

Ніка подивилася на хлопця, але відразу не впізнала. Окуляри в модній оправі, що закривали майже половину обличчя, і модна зачіска на фарбованому волоссі. Малюнок на віртуозно вистрижених скронях вдало обігрував дужки окулярів. Такий образ кардинально різнився із тим, який дівчина бачила вранці. Лише смугаста шапка, що лежала на столі, як розпізнавальний знак, вказувала на те, що це саме той, хто потрібен. Натомість Андрій ані секунди не сумнівався в особистості конкретного відвідувача кафе та сміливо пішов знайомитися.

- Вітаю, Данило! - урочисто проголосив Трунов, нависаючи над столиком.

Хлопець встав і простягнув руку. Оцінюючи пробігся поглядом по акторові. Тримався впевнено, навіть незважаючи на те, що був на голову нижче.

- Привіт, - вимучена посмішка новому знайомому, але щойно підійшла Ніка, вся його увага замкнулася на дівчині.

- Це Андрій. Мій пар... е... кращий друг, - трохи плутано представила партнера новому знайомому, бо ж не пояснювати йому все у першу ж мить.

- Дуже приємно, - недовірливий погляд і ввічлива фраза Андрієві, і боротьба стиснутих рук припинилася, а погляд Дані знову кинувся на Вероніку.

Він з хвилину захоплено розглядав її, чим викликав збентеження у дівчини і зацікавлений погляд її друга, а потім несподівано видав:

- Ти така гарна...

- Я... я така ж, як була, - вдавилася словами Коваленко, до компліментів вона звикла, але погляд, що пропалює, і захоплена інтонація чомусь змусили зніяковіти.

- Вибач. Я повинен пояснити, - знітився новий знайомий.

- Поясниш за столиком, - раптом втрутився Трунов. - У куртці жарко та й в ногах правди немає. Ходімо, у нас тут місце зарезервовано.

Він по-свійськи обхопив Даню за плечі і потягнув за їх улюблений кутовий столик, де, як не дивно, не засідала компанія невгамовних акторів. В цей час всі вже щосили займалися підготовкою до диплому: репетицією випускного спектаклю або особистими проектами. Тож на посиденьки в колі друзів часу не було.

Розмістилися так, щоб нікого не образити, за висловом Трунова, - біля стіни сиділа Вероніка, а з боків від неї, один навпроти одного, двоє хлопців.

- То що там за історія, через яку ти не розгледів неземної краси моєї Нікусеньки?

Даня покосився на Вероніку, але вона лише посміхнулася і картинно закотила очі, даючи зрозуміти, що не варто звертати увагу на те, що говорить цей ідіот.

- У мене не дуже хороший зір, - продовжуючи дивитися на дівчину, відповів на питання. - Але на вулиці я окуляри не ношу. Звичка така. Впізнаю людей за силуетами, голосами. А іноді зовсім не впізнаю, - посміхнувся, - але друзі в курсі, тож не ображаються.

- Тобто хочеш сказати, що запав не на зовнішність, а на щось інше? - подався трохи вперед Трунов.

- Андрію! - обурено скрикнула Вероніка, але той лише здивовано глянув у відповідь.

- А що, для когось те, що він запав, було секретом?

Ніка невдоволено засопіла - напарник перегравав поганого хлопця, але ситуацію раптом розрядив веселий сміх Данила.

- Ось бачиш, Нікусік, це реакція нормальної людини, а не закомплексованого святенника, - зрадів Андрій і простягнув руку для рукостискання.

- Люди, ви - це щось, - видав хлопець, заспокоївшись і потиснувши простягнену руку, а потім звернувся до Трунова: - Запав я на зовнішність, але не тільки.

- А ось з цього місця детальніше... - знову нахилився до нього Андрій.

- Трясця, але не можу ж я так, - і повів очима, показуючи, що Ніка тут і все чує.

- А дівчина може вушка закрити. Чи не так? - анітрохи не знітився Трунов.

- Пф. Я взагалі піти можу, якщо я вам заважаю, - фиркнула дівчина, але враз перемінилася та з такою самою, як у Трунова, усмішкою подалася вперед. - Проте мені також цікаво, як тобі могла сподобатися зовнішність, якщо ти її не бачив.

- Ну... - здався Данило. - Загальні риси теж можуть сказати дуже багато. Овал обличчя, приблизне розміщення очей і носа. Губи твої - це взагалі було щось. І голос приємний і обриси фігури.

- Скільки часу ви спілкувалися? - швидкий погляд у сторону партнерки.

- Якусь мить, не більше - пролунала швидка відповідь.

- Клас. Наша людина, - закивав Трунов, скоса поглядаючи на напарницю.

- Ти про що? - розгубився Даня і закрутив головою, переводячи погляд з одного співрозмовника на іншого.

- Кажу, око твоє, що погано бачить, наметане класно. Без образ, щодо "погано бачить".

- А про те, чому я ваша людина? І хто такі "ви"? Художники? Фотографи?

- А ти, виходить, фотограф? - задумливо постукав по підборіддю Андрій.

- Годі, Трунов, ти переграєш детектива! - знову спалахнула Вероніка, і посміхнулася до хлопця. - Даню, ми студенти акторського факультету.

- Студенти? Актори? - раптом занепокоївся Данило. - А який курс?

- Останній. Тож Нікусік повнолітня, - хмикнув Трунов, за що отримав злісний погляд від хлопця і чергове докірливе "Андрію!" від подруги.

Врешті Андрюха вирішив, що досить кошмарити нового знайомого подруги. Подальша розмова пройшла спокійно. Молоді люди активно знайомилися, розповідаючи про себе.

Виявилося, що Данило з гучним прізвищем Іванов дійсно захоплюється фотографією, але працює за іншою спеціальністю - фінансистом. Ще з'ясувалося, що йому вже двадцять шість. Почувши цифру і Ніка, і Андрій довго не могли відійти від шоку. Занадто моложаво виглядав новий знайомий. А ще обидва актори просто закохалися в його посмішку і навперебій хвалили щирі почуття, які, як у відкритій книзі, читалися на його обличчі. Під таким тиском Даня до кінця вечора почав ніяковіти, як дівча, викликаючи ще більший захват в акторської пари.

Розійшлися в піднесеному настрої і, якщо не друзями, то дуже хорошими знайомими точно. Данило спитав у Ніки чи може зателефонувати їй знову, на що отримав поцілунок в щоку і обіцянку неодмінно відповісти на дзвінок. Андрій картинно благословив їх на нову зустріч без своєї участі, сказавши, що може ненадовго довірити турботу про свою дівчинку Іванову.

Про себе Трунов відзначив, що у хлопця немає жодного шансу завоювати серце партнерки, і, швидше за все, сьогодні Даня це також зрозумів, бо зовсім не дурень, до того ж умів "читати" людей.

І тим не менше, на думку Андрія, у хлопця була одна важлива місія - відволікати Коваленко від спогадів про одного пройдисвіта, який не поспішав повернутися в Україну. Плюс на ревнощах останнього можна буде непогано зіграти при нагоді. Докорів сумління з приводу розбитого серця нового знайомого він не відчував, як і докорів сумління в принципі.

- Ти на заняття завтра збираєшся? - поцікавився Андрій, коли вони майже під'їхали до Нікіного дому.

- Так. З ранку точно буду. Сумніви тільки щодо останньої пари. Хоча, якщо ти мене потім підкинеш до філармонії, проведу з тобою цілий день.

- Ах, спасибі за турботу, - картинно вклонився Андрій. - Тільки я її не особливо потребую. У мене побачення завтра.

- Та що ти кажеш? - так само картинно здивувалася його напарниця. - А я думала, що ти в мене закоханий до скону. А виявляється, усе: пройшла любов - зів'яли помідори.

Андрій нервово закашлявся, а Вероніка весело розсміялася.

- Упс. Забув...

- Трунов, ти невиправний! - з очей від сміху бризнули сльози, таким розгубленим Ніка, напевно, його ще не бачила.

- Ну, допомогло ж, - спробував виправдатися парубок.

- У перший час, так. Але те, що ти зіграв на моїх почуттях, мені не приємно, - раптово серйозно сказала Коваленко.

- Пробач, Нікусь. Я ж допомогти хотів...

- Добре. Тільки прохання на майбутнє: більше так мені не допомагай.

Вероніка зробила акцент на слові "так", не відмовляючись від решти допомоги партнера.

- Добре. З твоїми почуттями я більше грати не буду.

- І допомагати мені в коханні також. Я бачила, як ти вчепився за Даню. В цьому немає необхідності.

- Ти впевнена? - Андрій заглушив мотор, опинившись біля будинку дівчини.

- Абсолютно. Зі мною все буде добре. Я доросла дівчинка, тож сама можу розібратися зі своїми хлопчиками.

- Пф. Зараз ти говориш не як доросла.

- Це я для нетямущих розжовую.

- Ах ти!

Трунов схопив подругу, яка одразу ж почала відбиватися, притиснув її голову до грудей, стягнув шапку і гарненько скуйовдив і без того розпатлане волосся. Вероніка виривалася, верещала і сміялася одночасно. А потім раптом розслабилася, обхопила хлопця і притулилася щокою до прохолодної тканини куртки.

- Ти чого?

- Я люблю тебе, - видихнула дівчина. - Я дуже тебе люблю...

Андрій вперше за все своє свідоме життя почервонів ніяковіючи. Він опустив обличчя в скуйовджені локони і з задоволенням видихнув у них:

- Я тебе теж.

Вони посиділи так з хвилину, поки у Вероніки не защемило в боці від незручної пози, і вона не відсторонилася. Неохоче Трунов розірвав обійми, сидіти вкупі з Нікою було дуже приємно.

- До завтра, - посміхнулася вона і повернулася, відкриваючи двері.

- Шапку забула, - крикнув навздогін Андрій і кинув головний убір.

Дівчина спритно спіймала його і насунула на голову, пташине гніздо у зачісці потрібно було прикрити. Вона бадьоро попрямувала додому, перестрибуючи через бруд і підталий сніг, поки не зникла за дверима під'їзду.

Важке сумне зітхання раптом саме вирвалося з грудей, приводячи свідомість в збентеження.

- І з якого це дива я тут так тяжко зітхаю? - буркнув хлопець самому собі, але відповіді на це питання у нього не було.

Тим часом Ніка вже добігла до своєї квартири. Батьки давно вже поїхали, тож тепер вони залишилися з бабусею удвох.

Лідія Іванівна почала побурчати через те, що онука знову пропустила час вечері і повернулася додому затемна.

- Ну бабусю, зараз же рано темніє, - спробувала виправдатися дівчина, але це ні до чого не призвело.

- Знову зі своїм Труновим швендялася мабуть. Ось що ти знайшла в цьому бабієві? - Ніка навіть не пробувала заперечити, тому що точно знала, що бабуся побачила і впізнала машину Андрія. Можливо, навіть бачила метушню на передньому сидінні, адже, що б не говорила пані Сафронова, зір у неї був пречудовий.

- Він мій найкращий друг і напарник. Він дуже добрий і вірний. А те, що з дівчатами гуляє, що тут такого, справа ж бо молода, - підморгнула старенькій, від чого та лише невдоволено стисла напомаджені губки.

- А те, що він тебе компрометує! - раптово спалахнула Лідія Іванівна.

- Перед ким? - відвисла щелепа не прикрашає актрису, але здивування штука така.

- Перед усіма: батьками, сусідами, друзями твоїми, та хоч перед нормальними чоловіками, - на очі бабусі навернулися сльози.

- Ба, - Ніка зрозуміла, що жінка похилого віку розхвилювалася і придумала собі всякого, все ж таки різні епохи, різне виховання, - зараз люди ставляться до всього простіше. Навіть фотографії в голому вигляді не компрометують, якщо зроблені професійним фотографом. Це раніше жінку, яка спілкується з кількома чоловіками вважали вертихвісткою, тепер це цілком природно. І я зараз не про близьке спілкування кажу, - наголосила онука. - Тим більше, що ми з Андрієм непоганий акторський дует. Нам навіть корисно, коли навколо ходять різні чутки. Для популярності.

- Раніше акторам таке не було потрібно, - не поступалася літня жінка. - Акторові потребувався талант, а не чутки.

- І все ж, чутки були. Навіть якщо людина кристально чиста, інші придумають, бо вона популярна. Не так, скажеш?

- І все ж таки він занадто легковажний, - не здавала позицій бабуся.

- Так я ж заміж за нього не збираюся. Він хороший актор і мій друг - мені цього достатньо.

- Ой, не знаю, Нікусік, не знаю...

- Не накручуй себе, ба. Ходімо краще чаю поп'ємо.