- Коваленко, відвали.

- Ну, Андрі-і-ійчику, допоможи.

Вероніка повисла на шиї хлопця і благаючи вдивлялася в його обличчя, не забуваючи при цьому відчайдушно плескати віями.

Андрій спробував розірвати чіпкі обійми, але марно. Пальці хлопця завмерли на тонких зап'ястках.

- Скажи, це хоч на комусь спрацювало? - скептично підняв він брову.

Ані поза, ані вираз обличчя не змінилися, а вії так само витончено пурхали. Проте Андрій точно знав, що відповідь - "ні". І була б це справді Віола, яку так майстерно копіює зараз Ніка, то вже послав би її, не замислюючись. Але це була Вероніка, заради якої він готовий був на все, ну, або майже на все...

- Чому в цьому образі? Ти не хочеш, щоб тобі допомогли? - не міг зрозуміти мотиви експерименту напарниці, тому й дратувався так сильно.

- Ну, мені було цікаво. Якщо вона так постійно робить, значить на комусь це все ж спрацьовує, - Ніка повела плечем, посміхнулася і в очах з'явилася хитринка, але шию хлопця вона так і не випустила. - Слава і Даня відмовилися, - чомусь додала вона.

- Вона так робить, тому що дурна, - відрізав хлопець.

- Але програму ж виконує, - не відступалася Ніка.

- Угу, ми всі бачили її виступи...

- Як каже Фаїна: такі теж потрібні... Але ми відволіклися від теми...

Вероніка не збиралася відступатися, власний спокій дорожче приниження, тим паче, що зараз за ними ніхто не спостерігав, в гримерці лишились тільки двоє.

- Я не хочу, мені впадлу і мені ніколи, - Трунов аж ніяк не хотів коритися, наче від того залежало його життя.

- Але мені більше нікого покликати, - вже серйозно просила дівчина. - Якщо я нікого їм не приведу, бабусí знову свататимуть мені Дьоню.

- Поклич Кучера, - відмахнувся Андрій, проблема не видавалася такою вже серйозною, але, переставши бути жартом, потребувала вирішення.

- Думаєш, погодиться? - стурбовано схилила голову Вероніка.

- Звідки я знаю? Але він начебто додому не їде.

- Можливо, але його амплуа...

- Тобі не здається, що ти занадто вибаглива?

- А хіба я не гідна кращого? - обурено звела підборіддя Коваленко. - Май на увазі: якщо тобі почнуть якусь дурепу сватати і потрібно буде твою дупу прикрити, то на мене можеш не розраховувати.

- У моїх предків подібних закидонів немає, - відмахнувся хлопець.

Вероніка невдоволено засопіла і притулилася до світло-зеленої стіни, яка дивним чином гармоніювала з її неосяжних розмірів светром. Андрій подивився на зворушливу картину хом'яка, яку являла зараз собою дівчина, та посміхнувся. Він здався, бажання сперечатися враз зникло.

- Я можу запросити тебе до себе, тоді не доведеться зустрічатися з Денисом.

- А це зручно? - недовірливо зиркнула дівчина.

За п'ять років знайомства Андрій вперше заговорив про зустріч з рідними. Зі своїми батьками, а головне з бабусею, вона познайомила партнера майже одразу. Й Лідія Іванівна завжди дзвонила йому в разі затримки Нікусіка на репетиції.

Але хлопець на спантеличення уваги не звернув, його зараз більше турбувало інше.

- У нас першого всі родичі і друзі збираються, як і у вас, - все ж відмахнувся від важких думок Трунов. - Твої батьки не образяться, якщо ти підеш зі мною? Адже вони не часто приїжджають.

- Думаю що ні. Адже вони завтра вже вдома будуть, і Новий рік ми проведемо разом. Поспілкуватися встигнемо. Якщо виникнуть питання, розповім їм про Дениса, - захихотіла Ніка, Андрій у відповідь хмикнув:

- От і домовилися.

- Ти мій рятівник! - вигукнула Вероніка і припала до хлопця.

Андрій завмер, прислухаючись до приємних відчуттів, щоб потім можна було їх відтворити у грі, але за мить зрозумів, що дарма. Та зупинитися вже не міг.

- Воу-воу, дівчинко. Ти будиш в мені звіра. Я ж не твій братик і, тим більше, не подружка, - присоромив він подругу, натомість руки самі піднялися і м'яко лягли на талію, злегка натискаючи на спину.

- Вибач. Я думала, що після всього, що було між нами, як дівчину ти мене більше не сприймаєш, - Ніка спробувала відсторонитися, тепло легкого збудження побігло тілом, а пальці хлопця на спині пропалювали шкіру навіть через товстий светр.

- Можливо. Але фізіологію нікуди не подінеш, - притискаючи дівчину тісніше, відповів Андрій. - Ще не передумала прикидатися моєю дівчиною?

- А хіба не цим я займаюся останні п'ять років? - в плече запитала Ніка, тому що можливості для маневру партнер не давав. Вона не пручалася, бо не відчувала від хлопця жодної небезпеки.

- Так ось чому дівчата не хочуть зі мною зустрічатися, пропонуючи тільки секс без зобов'язань! - ляснув себе по лобі Андрій, відсторонюючись.

- Не знала, що ти страждаєш з цього приводу, пробач, - войовничо склала акторка, складаючи руки на грудях. - Не хвилюйся. Скоро ти мене позбудешся, всього півроку залишилося.

- Якби це було так легко... - картинно зітхнув парубок.

- Гаразд, мені час бігти, - пригадавши про іншу роботу, заметушилась Ніка.

- Що, навіть не перекусиш зі мною? - знову неперевершена гра здивування.

- А ти пригощаєш? - відповіла питанням на питання Ніка.

- А ти сильно голодна? - не залишився в боргу хлопець.

- Готова з'їсти слона, - нарешті пролунала перша відповідь.

- Тоді, мабуть, немає.

- Скнара!

Андрій розсміявся і перехопив партнерку, затискаючи голову під пахвою. Він обожнював куйовдити її волосся.

- Тільки не це! Мені ще з дорослими людьми сьогодні спілкуватися, а ти... - заверещала дівчина, зазвичай вона спокійно ставилася до його забавок, але не сьогодні.

- А я по-твоєму дитина?! - ще сильніше розбешкетувався Андрій і щосили скуйовдив волосся дівчини на маківці.

- Зазвичай ні, але те, що ти робиш зараз, змушує мене сумніватися, - пропихкотіла Ніка.

- Гаразд, я зрозумів, - Андрій відпустив дівчину і подав сумку, спритно підхоплену зі столу. - Вибач.

- Та я не серджуся особливо, - відмахнулася Коваленко, витягуючи з надр сумки гребінець. - Головне, обідом нагодуй.

- З грошима напряг, чи що?

- До чого тут це? Просто взявся за гуж...

- А я думав за талію, - хмикнув хлопець.

- Я не про те, а про запрошення пообідати, - виразно звела брови його подруга. - ...А тепер задню включаєш, хоч і знаєш, що я цього не терплю.

Продовжуючи перелаюватися, молоді люди вийшли на вулицю і попрямували в найближче кафе. Після обіду Андрій підвіз Ніку до філармонії.

Вибравшись з машини, дівчина глибше занурилась у величезний в'язаний шарф. Морозу не було вже кілька днів, на зміну йому прийшла противна сирість. Брудна жижа гучно чвакала під ногами, моментально пробираючись до будь-якої щілини. Ніка махнула партнерові рукою та попрямувала до будівлі. Але за кілька кроків її зупинив знайомий та вже такий дратуючий голос.

- Мені справді щастить. Доброго дня, та, що несе перемогу, - посміхнувся Ед і одразу ж перевів погляд на "шкоду", що повільно від'їжджала зі стоянки. - Давно тебе видно не було.

- Робота, - невизначено знизала плечима дівчина і попрямувала до головного входу.

- Мені все ж таки цікаво, часто ти розважаєш себе підгляданнями? - Жердєв не збирався відступати від свого наміру довести оленицю до сказу, а для цього якнайкраще підходили раптові провокаційні питання.

- Взагалі підглядати не люблю... і підслуховувати, до речі, також. Але в моїй професії доводиться вчитися спостерігати за людьми, - відповіла вона й оком не кліпнула, продовжуючи свій шлях до будівлі. Ще й задумливий погляд Едуарда скопіювала неперевершено.

Чоловік промовчав. Норовисте дівчисько дратувало, але в той самий час виникало бажання підкорити цю глибину. Адже, не дивлячись на зовнішність і вік, ціну вона собі знала. Не дарма ж Сивий заради неї фестиваль організовує.

В тому, що вона коханка мецената, Ед не сумнівався з першого дня. У щире кохання до підстаркуватого Казанови він не вірив, тож вважав, що Ніка буде не проти розслабитись з ним. Просто поки що крихітка набива собі ціну.

- Ти не в моєму смаку... - вирішив підігріти він інтерес. Жінкам подобається завойовувати так само, як і чоловікам.

- Дуже дякую, - хмикнула Ніка, але не встигла сказати, що це взаємно, як Едуард притримав її за лікоть, розвертаючи до себе, і продовжив:

- Але з тобою я б переспав.

Ніка здивовано підняла брови, серйозність обличчя при таких словах бентежила, і дівчина злегка розгубила свою самовпевненість. Жартівливі докучання вона відбивати звикла, але серйозні освідчення в лоб бентежили.

- Дякую подвійно, але...

- Тобі Пашка більше цікавий, - кивнув Жердев, починаючи дратуватись. - Чим же він вас всіх так чіпляє? Невже його розмір так тебе вразив?

- Я не обговорюю своє особисте життя зі сторонніми, вибачте, - знову взяла себе в руки Вероніка і, закриваючись, схрестила руки на грудях.

- Нічого, я розумію. Я теж зазвичай не буваю занадто відвертим з дамами, але бачу, що інакше з тобою не домовитися.

- Ви про що?

- Я хочу допомогти тобі домогтися Короленка... Чого мовчиш? Чи не зацікавила пропозиція?

- Просто намагаюся зрозуміти, в чому ваша вигода.

- Другу намагаюся допомогти? - скепсис в погляді дівчини змусив посміхнутися. - Серйозно. Я загалом згодний і на "pa de trua", але боюся Пашка не погодиться.

Вероніка глянула в усміхнені очі і хмикнула. Отже, Пашка не погодиться, а вона, виходить...

- Добридень! - кивнув чоловік, що проходив повз.

Едуард привітався у відповідь, але з думки, звичайно, збили.

- У будь-якому випадку, поки Наташка від нього не відстане, тобі там ловити нічого.

- Псувати карму розбиванням чужого щастя не збираюся, - посміхнулася Ніка, але всередині болісно стислося серце при згадці про суперницю.

- Щастям там і не пахне, - відмахнувся Ед. - Вона просто переслідує його, ти ж бачила... і повинна була зрозуміти.

- Та нічого я не бачила! - раптом спалахнула дівчина.

Едик посміхнувся, пройняло-таки, не дарма старався.

- Серйозно? - простягнув він. - А Пашка сказав, що кінчити в той раз зміг тільки завдяки твоєму втручанню, - щоки Ніки спалахнули, від цього азарт Жердєва лише зріс. Він схилився над дівчиною і зашепотів у вушко, не звертаючи уваги на те, що стоять вони біля виходу з холу, і співробітники, що проходять повз, ледь не звертають шиї, спостерігаючи за ними. - Ти знаєш, я дуже добре розумію його почуття. Лишень уявляю цю ситуацію, як у мене встає.

Вероніка відсахнулася, але нічого не сказала, тільки очі палали невиказаним обуренням. За мить різко розвернулася і пішла, час від часу зриваючись на біг. Серце в грудях гупало, величезний шарф душив, а з-під куртки вже давно йшла пара.

Едуард проводив її поглядом, посмішка спала з обличчя. До нього тільки зараз дійшло, що, граючи з дівчиськом, він зовсім не жартував. І тепер єдиним порятунком від ганьби було кашемірове пальто.