Сіро-чорні стіни печери навіювали думки про самотність і порожнечу. Тьмяне світло від свічки ледве дозволяло розглянути предмети всередині. Звичайно, ховатися в укриття, яке розсекретили було не дуже розумно, але запалювати світло посеред мокрого лісу було б куди дурніше. А так, хоч би не продувало нічним вітром, не було комах, можна було спокійно поїсти та лягти на сухі ліжка.

Мені здавалося, що я могла чути, як удари серця віддавалися ледь чутною луною в тиші. Вони змішувалися з глибокими вдихами Рея і змушували нервувати під тонкою ковдрою. Варто було простягнути руку над головою, і вона неодмінно торкнулася б його, поки він закопував себе заживо у вині на сусідньому ліжку. Відчуття, наче я без дозволу вдерлася в чужу душу тільки тим, що підслуховувала його марні спроби вирівняти подих. Мабуть, йому теж так здалося, бо гнітючу тишу перервав пригнічений голос:

— Я старший за Соулі на два роки... — почав він, — Знаєш, ми жили недалеко один від одного, але до п'ятнадцяти років були взагалі не знайомі... Того дня я віз батькові документи, які він забув. Ще одна пафосна зустріч високопоставлених індиків. Натовп, одягнених у ганчірки за тисячі доларів. Я легко знайшов його. Навіть встиг віддати ті чортові документи перед тим, як до нас підійшла Соулі. Мабуть, вона хотіла втекти з зустрічі та вирішила відпроситись у цього недоумка. Вона назвала його «батьком», а я так і застиг на місці, ніби в уповільненому фільмуванні, спостерігаючи, як вона відлітає від його ляпаса... Навряд чи ти знаєш, як бути зрадженою батьком, але це огидно…

— Знаю, мої батьки були розлучені, — як тільки ці слова злетіли з моїх губ, я згадала про Джозефа та його бестію. Що він міг знайти у ній? Ніколи не зрозуміла чоловіків, — Мені шкода.

— Соулі виявилася моєю сестрою. Уявляєш? Я п'ятнадцять років мав сестру і нічого про неї не знав... Того дня я поставив фінгал батькові, та й сам одержав теж пристойно. Але мені все одно. Було прикро за маму, вона ж нічого не знала. Все життя обіймала цю людину, довіряла йому, чекала, турбувалася... А він... Козел! Соулі... Її теж було шкода. Не одразу, але шкода.

— Як ти зміг її прийняти? Мої зведені сестри такі тварюки, що я знати їх навіть не хотіла. Та й Джозеф був ще тим безвільним придурком.

— Я й не приймав. Просто з часом зрозумів, що вона не вибирала в якій родині та від кого народитися... — почувся шелест ковдри, і голос почав говорити трохи ближче. — Якось, я побачив, як її цькували однокласники. Хлопці говорили, що її мама повія і вона сама така ж. При цьому, вони намагались стягнути з неї футболку. А Лі беззахисно стискала поділ, плакала і кричала, що ненавидить їх усіх…

— Не можу її уявити такою. Вона навіть медикам відбивала ребра, коли її забирали в камеру.

— От і я не зміг. Став вчити самозахисту, — хлопець, навпроти мене, стомлено повернувся на бік і простяг руку з ліжка. — Батькові було начхати на неї, матері теж, а мені — ні. Того дня я набив їм морди та почав тренувати її. Вона билася, як маленьке кошеня, — з усмішкою згадував Рей, — відчайдушно, але мило.

— Зате зараз, як громила. Ти чудово її натаскав. Не хвилюйся, з нею все буде добре, ми прийдемо за нею.

У печері вкотре повисла тиша. Я дивилася на безлику стіну. Через свічку, по каменю тинялися хижі тіні, ніби намагаючись нагадати мені, що не можна було розслаблятися навіть на мить. Що неприємності ніколи не будуть закінчуватися на втечі та, рано чи пізно, нам доведеться зустрітися з ними віч-на-віч. Так, іноді стати льодяником — це було єдиним виходом, але якщо ти залишався таким надто довго, то в один момент міг побачити, як твоє тіло падало з урвища і розбивалося об холодні валуни.

Цієї ночі я зрозуміла, що Рей мав рацію. Я закрилася від усіх людей у своєму болі, у своєму крижаному коконі. Мої слова відштовхували людей, навіть найближчих. Якщо Елорія все ще жива, я хотіла б стати для неї доброю сестрою. Змінитись. Стати краще. Але спершу мені потрібно було відпустити минуле, а для цього треба було розповісти те, що весь цей час з'їдало мене зсередини. Тому я зробила глибокий вдих і почала ділитись своїм минулим.

— Батьки розлучилися, коли мені не було й року. Тато знайшов собі фурію та отримав двох дітей. Потім, коли його гормони вже стихли, до нього дійшло, що проблема була не в мамі... Знаєш, як це буває? Чоловік хоче дитину, але тільки так, щоби все залишалося, як раніше. Він думав, що я народжуся, мама залишиться з ідеальною фігурою, він спатиме, працюватиме, а вона стане домогосподаркою, яка сидить зі мною... Тільки ось він помилився. Дитина — це крики посеред ночі, плач, годівля кожні три години. Та й мамі робили складну операцію, і про інтимне життя на рік він міг забути. Для нього це був кінець світу.

— Блу... — хотів перебити він.

— Ні, дай я розповім, будь ласка, — він замовк, а я продовжила, — Джо знайшов собі Діану. Вона народила йому двійнят. Він отримав підвищення та з ним нову відповідальність. У фірмі вважали, що якщо він поганий сім'янин, значить поганий працівник, тому Джо вже не зміг знову розлучитися настільки просто. Якось він побачив маму. Вона стала колишньою, а в нього була товста істерична фурія. Він шкодував, що пішов, і навіть виграв судове розпорядження про збереження батьківських прав. Тому мені доводилося відвідувати його у свята... Якось, повертаючись від нього, ми потрапили в автокатастрофу. Машину занесло на повороті. Мати померла на місці. Я цього не знала і повзла снігом у місто, щоб покликати на допомогу.

У горлі застрягла нудота і стисла горлянку. Я чула, як Рей повернувся на бік. Його рука потяглася до мене, пропонуючи сплести пальці. На хвилину мені здалося, що ось вона - моя рідна людина, а потім мої очі розплющилися, і я побачила темряву.

— Я поряд, — прошепотів Рей.

Не дочекавшись відповіді, він зліз і повернув своє ліжко так, щоб між ними залишився невеликий просвіт. Ми дивилися один одному в очі та намагалися впоратися зі своїм минулим. На матрац скотилася крапелька льоду. Мої нігті знову посиніли та вкрилися тонким шаром інею. Я чекала, що Рей відсунеться, але він вчинив інакше – переплів наші пальці ще міцніше. Це допомогло мені заспокоїтись і провалитися в блаженну темряву.

Цієї ночі мені снилася самотня дорога і снігові нескінченні простори. З нізвідки з'явився Джозеф і стиснув мене в міцних, теплих обіймах. Це було настільки приємно, що раптовий шум мотора збив мене з пантелику. Але ще більше мене здивував вчинок батька — він штовхнув мене просто під колеса машини, котра проїжджала поруч. В очах закружляло і нещадно почало рябити. Коли чіткість відновилася, я побачила, як на мене, неслась машина. За кермом сиділа мати.

З мого горла вирвався крик. Я кричала, бо вона була жива. Бо вона насувалася на мене. Бо мене зрадила. Бо я знову залишилася одна, серед вічного холоду.