Даарен похмуро глянув на нескінченні сходи, що тяглися вгору і повертали по спіралі, наче велетенська смугляста мушля. Нещодавно отримане поранення змушувало його постійно триматися за бік, де були зламані ребра. Попри біль, що відгукувалась у кожному кроці, він не міг стримати посмішки. Тепер ніхто не засумнівається, що він, Даарен фор Клайден, гідний очолювати орден. Йому не терпілося побачити обличчя брата, почути «Ти чудово попрацював, хлопче. Ти перевершив не тільки мене, але й батька. Увесь орден завдячує тобі...». 

Так, він заслужив ці слова. Навіть болісний підйом у вежу здавався абсолютною дрібницею порівняно з очікуванням майбутньої винагороди за його старання.

Стоячи перед дверима, Даарен випростався, наскільки це було можливо в його стані, пригладив волосся на голові і, постукавши, увійшов.

Кругла зала була залита сонячним світлом, що проникало через вузькі вікна. Крізь стару цеглину пробивалися завитки плюща, а під стелею, на дерев'яних балках, буркотіла зграйка голубів. Даарен кинув на них боязкий погляд і відступив трохи вбік. Між ним та пернатими створіннями існувала давня ворожнеча.

Х'ярд, що сидів у своєму кріслі, коротко кивнув йому і, не перериваючи розмови з рахівником, жестом руки попросив зачекати.

- Передай, що ми виділимо їй певну суму грошей на перший час, але також нагадай, що в країні йде війна, і наші ресурси не безмежні.

- Слухаюсь, - відповів рахівник. Даарен добре знав його в лице, але не міг пригадати імені. А навіщо? У питаннях фінансів краще орієнтувався брат, і він не вважав за потрібне забирати у нього цю прерогативу.

- І скажи, що я обов'язково відвідаю їх за першої ж нагоди.

- Ви впевнені, що у вас зараз є час на подібні жести? Ваш батько ніколи такого не робив, - поцікавився рахівник.

- Це не жест, і я не мій батько, - говорячи це, Х'ярд кинув короткий погляд на Даарена, - Можеш бути вільним.

Гість, вклонившись, покинув залу. Нарешті вони залишились самі, але Х'ярд, поглинений думками, так і сидів, уткнувшись носом у складені в замок руки, і Даарену довелося першому почати розмову.

- У нас якісь проблеми, брате? – спитав він.

Почувши запитання, Х'ярд глянув на нього спідлоба.

- Запитуєш, чи є у нас проблеми? А як по-твоєму?

Відчувши похмурий настрій головнокомандувача, Даарен перестав посміхатись. Логіка підказувала, що сьогоднішня розмова відбудеться зовсім не в тому ключі, в якому йому досі уявлялося.

- Якщо ти про те, що трапилося на завданні...

- Так, про те, - перебив його Х'ярд. - От скажи мені чесно. Тебе совість взагалі не мучить від того, що ми втратили чотирьох бійців? Нагадаю, що командиром загону було призначено саме тебе, і на тобі лежала відповідальність за їхні життя.

- Звичайно, мені шкода їх, але завдання було виконане. Більше жодних горгулів в ущелині до самого Ноінверна. Ще один торгівельний шлях повністю очищений. Наш батько часто казав, що заради великої мети треба вміти приносити жертви.

- Ти, як завжди, трактуєш його слова невірно чи навмисно спотворюєш їхній зміст собі на користь. Але суть у тому, що жертв більше, ніж чотири особи. У двох з них були діти. Проблема, про яку ти запитував, полягає в тому, чи зможемо ми підтримати сім'ї, що залишилися без годувальників. Чи ти пропонуєш залишити все як є?

- Нічого я не пропоную... - почав Даарен.

- А ось і погано! - знову перервав його Х'ярд. - Погано, що нічого не пропонуєш. Я казав, що тобі рано брати на себе командирську відповідальність, але ж ти в нас завжди сповнений амбіцій. Чотири людини! - повторив він. - Не якихось звичайних солдатів, а бійців ордену, що пройшли через пекельні тренування. Завдання не було настільки складним, тому кількість жертв говорить лише про неефективне командування, - головнокомандувач насилу стримував емоції, активно жестикулюючи. Даарен не часто бачив його таким, - Я читав твій звіт. Ти наказав атакувати у лоба.

- Вони мали лише відволікти, щоб інша група могла підібратися до гнізда, - виправдовувався Даарен.

- Ця стратегія не працює із горгулами, ти повинен це знати. Тобі варто знову взятися за вивчення теоретичних основ, якщо хочеш одного дня зайняти моє місце.

- До чого ти ведеш? - роздратовано спитав Даарен. - Ти хочеш відстрочити передачу мені повноважень?

Х'ярд стомлено зітхнув, відкинувшись на спинку крісла, і помасажував перенісся. Мабуть, його знову мучила мігрень, і це було причиною його жахливого настрою.

- Останні кілька поколінь, повноваження головнокомандувача передавалися від батька до сина, але це не є правилом, і орден цілком може оскаржити твоє право, якщо ти не доведеш, що вартий цього, - сказав він тепер вже спокійніше. Його голос знову став безбарвним, як у старого діда, хоча старим він не був, - Тобі треба заручитися підтримкою більшості феантрійців, але як, якщо ти нікого крім себе не цінуєш?

- Мені здається, останнім часом ти надто часто до мене чіпляєшся, - зауважив Даарен, - Читаючи звіти, ти не міг не помітити, що мої показники значно вищі за середні. Мій ефір сильніший за твій, і він продовжує набирати силу. Якщо не я гідний бути головою, тоді хто?

- Безумовно, ніхто не заперечує, що ти сильніший за мене. Ти талановитий від народження, і я впевнений, що твої здібності ще відіграють важливу роль. Але ти зовсім не мислиш як лідер. Впевнений, ти навіть не пам'ятаєш імен побратимів, яких повів на смерть.

Даарен пам'ятав. Може, не всіх, але... Який сенс в іменах?

- Більше схоже на те, що ти просто не хочеш полишати пригріте місце, - посміхнувся він.

- Думаєш, це легко? Нести таку відповідальність. Та ти б і дня не протримався, виконуючи усю ту роботу, яку роблю я. А що ти робитимеш на зустрічі з намісником? Будеш грати м'язами та хвалитися кількістю вбитих чудовиськ? Ти навіть не уявляєш, які питання мені доводиться вирішувати. До того ж зараз триває війна. Чудовиська – більше не першочергова проблема. Адже битися з людьми це зовсім інше, і правила там інакші.

- Стривай, ти сказав з людьми? Тільки не кажи, що намісник хоче, щоб ми взяли участь у війні.

Гарячість Даарена трохи зменшилася. Схоже, справа не тільки в мігрені.

- Поки що ні, але все може бути. – Х'ярд, вочевидь, пошкодував про сказане. Даарену це не сподобалося. До нього все ще ставилися, як до дитини, не посвячуючи у справи дорослих, - У будь-якому випадку тебе це вже не стосується.

- Це ще чому?

- Тому що я маю для тебе нове завдання. Ти давно випрошував щось гідне твого рівня, і ось я даю тобі можливість проявити себе. Ти попливеш на Мертвий Континент.

- Куди? - Даарен сподівався, що йому почулося.

- Стався до цієї подорожі, як до можливості багато про що подумати. Можливо, ти навіть повернешся іншою людиною, і тоді ми знову зможемо поговорити про твоє призначення на роль головнокомандувача.

- Тож ти відправляєш мене у заслання? Таке ти покарання для мене вигадав за те, що я виконав завдання не так, як тобі хотілося?

Замість відповіді Х'ярд простяг йому пожовклий конверт із печаттю ордена.

- Перш ніж скаржитись, прочитай. Там детально описано суть відведеної тобі місії. Май на увазі, що її провал абсолютно неприпустимий.

Даарен роздратовано вихопив конверт із його рук, розкрив і дістав складений вчетверо щільний аркуш паперу.

- За що ти мене так ненавидиш? - Процідив він крізь зуби, розкриваючи листок, - Мертвий Континент? Впевнений, ти хочеш моєї смерті.

- Думай, що хочеш, але насправді це завдання, можливо, найвідповідальніше з усього, що тобі раніше доводилося робити, і я вибрав тебе, тому що ти маєш низку якостей, необхідних для його успішного виконання. На щастя для тебе, командної роботи воно не вимагає, а потрібна цілеспрямованість, вміння виживати та потужний ефір.

Даарен пробігся очима по написаному, плануючи розібратися з деталями пізніше. Емоції все ще переповнювали його, але в якийсь момент обурення змінилося занепокоєнням. Він повернувся до рядка, де було виділено знайоме ім'я. Потім підняв на брата здивований погляд.

- Ти намагаєшся мене розіграти? - спитав Даарен, - Айліс Меленгорд? Вона ж всього лише легенда, якою лякають неслухняних дітей. І я маю поставитися до цього завдання серйозно?

- Орден дуже постарався, щоб вона вважалася легендою, інакше б її вбили ще сотню років тому, – без тіні гумору відповідав Х'ярд.

Даарен ще якийсь час чекав, що брат посміхнеться і зізнається у розіграші, але той залишався більш ніж серйозним.

- Стривай. Ми зараз говоримо про ту саму Айліс Меленгорд? Єдину у своєму роді напівкровку?

- Так і є. Щоправда, ніхто не знає, яке ім'я вона використовує зараз.

- Тобто вона справді існує? І орден знав про це? Батько також знав? Але чому це приховувалось?

- Усім головнокомандувачам передається ця таємниця, коли вони заступають на посаду, і хоча поки що ти їм не став, я вирішив, що тобі треба знати. Це дуже важливо. Насамперед тобі варто знати і прийняти той факт, що орден відповідальний за захист цієї жінки. Напівкровки, як ти правильно висловився. Збереження її існування в таємниці є частиною захисту.

- Захисту від кого? - Даарен раптом відчув себе розгубленим. Він не був готовий до подібних новин.

– Від людей. Від інакших. Від... магів. На неї полює півсвіту і в тому числі... - Х'ярд не договорив, але Даарен здогадався, про кого мова. Багато хто боявся вимовляти його ім'я, ніби він, перебуваючи далеко на півночі, міг почути та вшанувати своєю появою того, з чиїх вуст воно злетіло.

- Але навіщо ордену взагалі захищати її? Вона ж... нелюдь, - все ще дивувався Даарен.

- А ще наполовину феантрійка, і наш обов'язок допомагати тим, у кому є ефір, дарований богинею Феантрес. Але головна причина: Меленгорд може стати дуже впливовою фігурою та послужити на благо людства, якщо поруч із нею будуть правильні союзники. Якщо ж до неї дістануться інакші та схилять на свій бік, ефект може бути зворотним. Це великий ризик, тому більшість вважає, що її треба вбити. Навіть у деяких представництвах ордену так вважають, але наше схильне вірити, що такого результату можна уникнути. Зрештою, Меленгорд єдина представниця одночасно двох видів. Буде шкода, якщо вона просто зникне.

Даарен терпляче вислухав і знову глянув на лист.

- Хто така Тарла Мротері? – спитав він.

- Спостережниця, приставлена орденом до Айліс Меленгорд. Ми втратили з нею зв'язок на початку весни. У своїй останній доповіді вона згадувала Мертвий Континент. Якщо вона загинула, то ми повинні знайти їй заміну.

- Тож я і є заміна? - здогадався Даарен, ще не до кінця розуміючи, що саме це може для нього означати.

- Правильно. Я б не доручив це комусь, у кому б сумнівався.

Сказані Х'ярдом слова на секунду улестили його, але він відразу подавив це відчуття, поки воно не встигло затуманити йому розум.

- Що входить до обов'язків спостерігача?

- У листі все докладно описано. Але перш за все це просто бути поруч з Меленгорд. При необхідності захищати, надавати усіляку допомогу...

- І, звичайно, стежити за кожним її кроком і повідомляти, якщо щось іде не за планом, - перебив його Даарен, - Чудово! Тобто тепер я повинен няньчитися з якоюсь столітньою старою. Але швидше за все вона мене просто вб'є при першій зустрічі.

- Цього не станеться. Меленгорд знає, що орден на її боці лише доти, доки вона виконує низку умов. Якщо вона спробує утекти від нашого спостереження, ми перші будемо змушені знайти та вбити її. І, якщо я правильно порахував, зараз їй має бути сто чотири роки. Дуже поважний вік. За цей час поруч із нею змінилося шістнадцять спостерігачів. Ти сімнадцятий.

- Чому так багато? — спитав Даарен, намагаючись порахувати, скільки це в середньому виходить років на кожного.

- Вони... часто вмирали. Всілякі неприємності та загроза завжди йдуть слідом за цією жінкою. До речі, Тарла пробула з нею найдовше. Цілих п'ятнадцять років.

- Щось мені зовсім не подобається описана тобою перспектива для мене, - підсумував Даарен.

- Протримайся поряд з нею хоча б рік. Потім знайду, ким тебе замінити. Подумай про те, який досвід ти отримаєш, якщо впораєшся з цим завданням, - переконував Хьярд.

Даарен потер ниючий бік. Він уже не намагався тримати спину рівно, навпаки, йому смертельно захотілося присісти. Занадто багато всього одразу навалилося.

- Рік? - невпевнено перепитав він, - Цілий рік поряд з цією... бестією. Нас завжди вчили вбивати інакших, а не захищати їх.

- Я розумі твоє ставлення до цього і повністю поділяю. Але спробуй переступити через себе. Ти сьогодні згадав слова батька про те, що заради великої мети треба вміти приносити жертви. Так ось саме це він і мав на увазі. Переступи через свою впертість і почни робити те, що маєш.

Даарен вимучено зітхнув. Зрештою, рік це не так вже й багато. Проте тепер його ім'я точно увійде в історію, адже йдеться про легендарну Айліс Меленгорд. Настав час і йому стати частиною легенди.

- А Тарла не могла у своїй доповіді описати точніше місце, де треба шукати цю жінку? Мертвий Континент не маленька цятка на карті.

- Вона не зробила цього з міркувань безпеки. Ніхто в ордені не знає точного місцеперебування Меленгорд, крім спостерігача. Але, цілком можливо, що вона сама знайде тебе. Так уже було неодноразово, адже це в її інтересах.

- За допомогою магії?

- Ні, наскільки мені відомо, вона не чаклує. Має свої... таланти.

Даарен якось тупо дивився на лист, хоча вже давно перестав читати.

- Гаразд, - перебив мовчання Х'ярд, - Іди відпочинь, подумай як слід про все, уважно перечитай суть завдання, потім приходь і ще раз усе обговоримо.

Даарен стояв на місці.

- Що таке? У тебе ще є запитання?

- Я звернув увагу на одну деталь, - почав він невпевнено, - Меленгорд. Таке ж прізвище було у Лайзека фор Меленгорда. Це просто збіг?

Х'ярд погледів на нього уважно і навіть з певним схваленням.

- Фігура Лайзека фор Меленгорда майже така ж легендарна, як і сама Айліс. Після бою за Убертон він безслідно зник. Не виключено, що після цього їх шляхи могли якось перетнутися, але точно ніхто не знає. Є лише теорії, а ними ми не оперуємо. Можливо, одного разу ти станеш тією особою, яка проллє світло на це запитання.

Даарен ще якийсь час простояв на місці, після чого кивнув і повільно розвернувся до виходу. Настрій у нього був неоднозначний. Звичайно, він був розчарований, що потрібний йому діалог не відбувся, але з іншого боку подорож з кожною хвилиною здавалася йому все більш інтригуючою. А гучна посада, зрештою, може й почекати.