Даарен похмуро глянув на нескінченні сходи, що тяглися вгору і повертали по спіралі, наче велетенська смугляста мушля. Він тримався за бік, де були зламані ребра, проте, незважаючи на біль, посмішка не сходила з його обличчя. Напередодні він знову зміг довести всім, що Даарен фор Клайден – гідна заміна нинішньому командувачу. Йому не терпілося почути від брата довгоочікуване: «Ти чудово попрацював, хлопче. Ти перевершив не тільки мене, але й батька. Увесь орден завдячує тобі...». 

Так, він заслужив ці слова. Навіть болісний підйом у вежу здавався абсолютною дрібницею порівняно з очікуванням майбутньої винагороди за його старання.

Вставши перед дверима, Даарен випростався, наскільки це було можливо в його стані, пригладив волосся на голові і, постукавши, увійшов.

Кругла зала була залита сонячним світлом, що проникало через вузькі вікна. Крізь стару цеглину подекуди пробивалися завитки плюща, а під стелею, на дерев'яних балках, буркотіла зграйка голубів. Даарен кинув на них боязкий погляд і відступив трохи вбік (між ним та пернатими створіннями існувала давня ворожнеча).

Х'ярд, що сидів у своєму кріслі, коротко кивнув йому і, не перериваючи розмови з рахівником, жестом руки попросив зачекати.

— Передай, що ми виділимо їй трохи грошей на перший час. На жаль, через війну ми не можемо дозволити собі більшого.

— Слухаюсь, — відповів рахівник. Даарен добре знав його в лице, але не міг пригадати імені. А навіщо? У питаннях фінансів краще орієнтувався брат, і він не вважав за потрібне забирати у нього цю прерогативу.

— І скажи, що я обов'язково відвідаю їх за першої ж нагоди.

— Ви впевнені, що у вас зараз є час на подібні речі? Ваш батько ніколи таким не займався, — обережно запитав рахівник.

— Я не мій батько, — відповів Х'ярд і кинув короткий погляд на Даарена. — І попрошу надалі називати минулого командувача за ім'ям. Можеш іти.

Гість, вклонившись, покинув залу. Нарешті вони залишились самі, але Х'ярд, поглинений думками, так і сидів, уткнувшись носом у складені в замок руки, і Даарену довелося першому почати розмову.

— У нас якісь проблеми, брате? – спитав він.

Почувши запитання, Х'ярд глянув на нього спідлоба.

— Запитуєш, чи є у нас проблеми? А як по-твоєму?

Відчувши похмурий настрій командувача, Даарен перестав посміхатись. Логіка підказувала, що сьогоднішня розмова відбудеться зовсім не в тому ключі, в якому йому досі уявлялося.

— Якщо ти про втрати на завданні...

— Так, про це, — перебив його Х'ярд. — Ти наполягав, щоб я доручив це завдання саме тобі. Я призначив тебе командиром загону, бо повірив, що ти таки чогось навчився. І що в результаті? Четверо загиблих. Четверо! От скажи чесно, невже тебе зовсім не мучить совість?

— Звичайно, мені шкода їх, але ж ти чудово знаєш, що такі завдання рідко виконуються без втрат. За останній рік це була перша серйозна справа, довірена ордену короною. Ми не могли дати маху, інакше нас остаточно перестали б поважати. Ціль досягнута, і це головне. Більше ніяких горгулів в ущелині аж до самого Ноінверна. Наш батько часто казав, що заради великої цілі треба вміти приносити жертви.

- Ти, як завжди, трактуєш його слова невірно чи навмисно спотворюєш їхній зміст собі на користь, — втомлено промовив Х'ярд, потираючи перенісся, — Але суть в іншому. Один із загиблих мав велику родину, і тепер вона залишилась без годувальника. Як би ти вчинив у такій ситуації, будучи командувачем? Залишив би все, як є? Ти ж хочеш зайняти моє місце, то пропонуй рішення.

— Орден ніколи не ніс відповідальності за родини його членів. З чого раптом така новація? Спочатку опікувався сиротами, а тепер взявся за вдів? Усім їм не допоможеш, ти ж знаєш.

Погляд Х'ярда з суворого зробився сумним і дещо розчарованим. Даарена це дратувало. Завжди, щоб він не робив, брат залишався невдоволеним ним. Хоча це він, Х'ярд, остаточно розм'як за останні роки.

— Я читав твій звіт, — змінив вектор розмови командувач, — Ти розділив загін на дві групи, і одну використав як приманку. З такою стратегією пощастило, що загиблих всього четверо.

— Це був єдиний спосіб підібратися до гнізда, — виправдовувався Даарен.

— Ні, не єдиний. Тобі варто знову взятися за вивчення теоретичних основ, якщо ти хочеш одного разу зайняти моє місце.

— Мені здається, останнім часом ти надто часто до мене чіпляєшся, — зауважив Даарен, — У нашому представництві у мене найсильніший ефір, і це всі знають. Я самотужки виконую завдання, розраховані щонайменше на трьох. Мені не потрібна теорія, щоб убивати чудовиськ.

Х'ярд затримав на ньому довгий важкий погляд і знову помасажував лоба.

— Ти талановитий від народження, без сперечань, — зрештою погодився він. — Однак, ти зовсім не мислиш, як лідер. Впевнений, ти навіть не пам'ятаєш імен побратимів, яких повів на смерть.

Даарен пам'ятав. Можливо, не всіх, але… Яка користь з імен?

— Щоб стати командувачем, недостатньо просто бути сином Карнівальда фор Клайдена, — нагадав Х'ярд, — Тобі треба заручитися підтримкою більшості членів ордену. Але як, якщо ти нікого крім себе не цінуєш?

— Мене поважають в ордені, — заперечив Даарен.

— Повага це не все. Думаєш, це легко? Нести таку відповідальність, — продовжував голосити командувач. Та ти б і дня не протримався, виконуючи усю ту роботу, яку роблю я. А що ти робитимеш на зустрічі з намісником? Будеш грати м'язами та хвалитися кількістю вбитих чудовиськ? Ти навіть не уявляєш, які питання мені доводиться вирішувати. Особливо зараз, коли ми ведемо війну з Імперією.

— А орден тут до чого? Нехай намісник сам розбирається в каші, яку заварив. У феантрійців є справи важливіші, ніж людські сварки.

Хьярд чомусь довго мовчав. Підозріло довго.

— У чому річ? — насторожено запитав Даарен.

— Ні в чому, — різко винирнув з роздумів Х'ярд, — Я маю для тебе нове завдання. Ти давно випрошував щось гідне твого рівня, і ось я даю тобі можливість проявити себе.

— Невже? Заінтригував, — повеселішав Даарен.

— Ти попливеш на Мертвий Континент.

На якийсь час у залі запанувала тиша, яке порушувалось лише воркуванням голубів. Даарен щиро сподівався, що брат обмовився.

— Бачу, ти в захваті, — в'їдливо підмітив Х'ярд.

— Тобто це не жарт?

— Жодних жартів. Постався до цього з усією серйозністю.

— Тож ти відправляєш мене у заслання? Таке покарання ти для мене вигадав за те, що я виконав завдання не так, як тобі хотілося?

Замість відповіді Х'ярд простяг йому пожовклий конверт із печаттю ордена.

- Перш ніж скаржитись, прочитай. Там детально описано суть відведеної тобі місії. Май на увазі, що її провал абсолютно неприпустимий.

Даарен роздратовано вихопив конверт, розкрив його і дістав складений вчетверо цупкий аркуш паперу.

— За що ти мене так ненавидиш? — Процідив він крізь зуби, розкриваючи лист, — Мертвий Континент? Впевнений, ти хочеш моєї смерті.

— Думай, що хочеш, але насправді це завдання, можливо, найвідповідальніше з усього, що тобі раніше доводилося робити, і я вибрав тебе, тому що ти маєш низку якостей, необхідних для його успішного виконання. На щастя для тебе, командної роботи воно не вимагає, а потрібна цілеспрямованість, вміння виживати та потужний ефір.

Даарен пробігся очима по написаному, плануючи розібратися з деталями пізніше. Емоції все ще переповнювали його, але в якийсь момент обурення змінилося подивом. Він повернувся до рядка, де було виділено ім'я. Потім підняв на брата здивований погляд.

— Ти намагаєшся мене розіграти? — спитав Даарен, — Айліс Меленгорд? Вона ж всього лише легенда, якою лякають неслухняних дітей. І я маю поставитися до цього серйозно?

— Орден дуже постарався, щоб вона вважалася легендою, інакше б її вбили ще сотню років тому, – без натяку на гумор відповідав Х'ярд.

— Зажди. Ми зараз говоримо про ту саму Айліс Меленгорд? Єдину у своєму роді напівкровку?

— Вірно.

— Тобто вона справді існує? І орден знав про це? Батько також знав? Але чому це приховувалось?

— Усім омандувачам передається ця таємниця, коли вони заступають на свою посаду. А ще спостерігачам.

— Яким ще спостерігачам? — не розумів Даарен.

— Все описано в листі. Але якщо коротко: тобі варто знати й прийняти той факт, що орден відповідальний за захист цієї жінки. Напівкровки, як ти правильно висловився. Збереження її існування у секреті є частиною захисту.

— Захист від кого? — Даарен раптом відчув себе розгубленим. Початок дня зовсім не передбачав подібних потрясінь.

– Від людей. Від інакших. Від... магів. На неї полює півсвіту і в тому числі Білий Король, — Х'ярд понизив голос на цьому імені, як це несвідомо робило більшість людей. 

— Але навіщо ордену взагалі захищати її? Вона ж... нелюдь, — все ще дивувався Даарен.

— А ще наполовину феантрійка. Але головна причина: Меленгорд може стати дуже впливовою фігурою та послужити на благо людства, якщо поруч із нею будуть правильні союзники. Якщо ж до неї дістануться інакші та схилять на свій бік, ефект може виявитись зворотним. Це великий ризик, тому більшість вважала, що її треба вбити. У деяких представництвах ордену досі так вважають, але наше схильне вірити, що такого результату можна уникнути. Зрештою, Меленгорд єдина представниця одночасно двох видів. Буде шкода, якщо вона просто зникне.

Даарен терпляче вислухав і знову глянув на лист.

— Хто така Тарла Мротері? – спитав він.

— Спостережниця, приставлена орденом до Айліс Меленгорд. Ми нічого не чули від неї від початку весни. У своїй останній доповіді вона згадувала Мертвий Континент. Якщо вона загинула, ми повинні знайти їй заміну.

— Тож я і є заміна? — здогадався Даарен, ще не до кінця розуміючи, що саме це може для нього означати.

— Правильно. Я б не доручив це комусь, у кому б сумнівався.

Сказані Х'ярдом слова на секунду улестили його, але він відразу подавив це відчуття, поки воно не встигло затуманити йому розум.

— Що входить до обов'язків спостерігача?

— Це теж є в листі. Але перш за все це просто бути поруч з Меленгорд. При необхідності захищати, надавати усіляку допомогу й...

— І, звичайно, стежити за кожним її кроком і повідомляти, якщо щось іде не за планом, — закінчив замість нього Даарен.

— Меленгорд знає, що орден на її боці лише доти, допоки вона дотримується низки умов. Якщо вона спробує утекти від нашого спостереження, ми перші будемо змушені знайти та вбити її.

— Тож, якщо коротко, тепер мені доведеться няньчитися з якоюсь столітньою старою. Я можу відмовитись від завдання? — з надією поцікавився Даарен.

— Ні, не можеш. Особливо тепер, коли ти дізнався правду. І якщо я правильно підрахував, зараз їй має бути сто одинадцять років. Дуже поважний вік. За цей час поряд із нею змінилося шістнадцять спостерігачів. Ти сімнадцятий.

— Чому так багато? — спитав Даарен, намагаючись порахувати, скільки це в середньому виходить років на кожного.

— Вони... часто вмирали. Всілякі неприємності та загроза завжди йдуть слідом за цією жінкою. До речі, Тарла пробула з нею найдовше. Цілих п'ятнадцять років.

— Щось мені зовсім не подобається описана тобою перспектива для мене, — зробив невтішні висновки Даарен.

— Протримайся поряд з нею хоча б рік. Потім знайду, ким тебе замінити. Подумай про те, який досвід ти отримаєш, якщо впораєшся з цим завданням. Можливо, ти навіть повернешся іншою людиною, — спробував підбадьорити його Х'ярд.

Даарен потер ниючий бік. Він уже не намагався тримати спину рівно, навпаки, йому смертельно захотілося присісти. Занадто багато всього одразу навалилося.

— Рік? Цілий рік поряд з цією... бестією? 

— Ти сьогодні згадав слова батька про те, що заради великої цілі треба вміти приносити жертви. Так ось саме це він і мав на увазі. Переступи через свою впертість і почни робити те, що маєш. Можливо, саме це приведе тебе до звання командувача.

Даарен вимучено зітхнув. Зрештою, рік це не так вже й багато. Проте тепер його ім'я точно увійде в історію, адже йдеться про легендарну Айліс Меленгорд. Настав час і йому стати частиною легенди.

— А Тарла не могла у своїй доповіді описати точніше місце, де треба шукати цю жінку? Мертвий Континент не маленька цятка на карті.

— Вона не зробила цього з міркувань безпеки. Ніхто в ордені не знає точного місцеперебування Меленгорд, крім спостерігача. Але, цілком можливо, що вона сама знайде тебе. Так уже було неодноразово, адже це в її інтересах.

Даарен якось тупо дивився на лист, хоча вже давно перестав читати. Зламані ребра віддавали глухим болем, і він відчував себе неймовірно втомленим.

— Гаразд, — обірвав мовчання Х'ярд, — Іди відпочинь, подумай як слід про все, уважно перечитай суть завдання, потім приходь і ще раз усе обговоримо.

Даарен продовжив стояти на місці.

— Що таке? У тебе ще є запитання?

— Я звернув увагу на одну деталь, — почав він невпевнено, — Меленгорд. Таке ж прізвище було у Лайзека фор Меленгорда. Це просто збіг?

Х'ярд погледів на нього уважно і навіть з певним схваленням.

— Фігура Лайзека фор Меленгорда майже така ж легендарна, як і сама Айліс. Багато що забулося з того часу. Багато що навмисно приховується. Але те, що ці двоє пов'язані – беззаперечний факт. Може, вона якось сама тобі розповість.

Даарену більше нічого було сказати. Він попрощався з братом і покинув вежу, несучи в руці конверт. Настрій у нього був неоднозначний. Звичайно, він був розчарований тим, що потрібний йому діалог не відбувся. Але з іншого боку майбутня подорож з кожною хвилиною здавалася йому все більш інтригуючою. А командирське крісло, зрештою, могло й зачекати.