На підтвердження його слів, крізь ранкову тишу прорвався звук, ніби хтось плескав у долоні. Всі одночасно кинули погляд вгору, де на товстій гілці старого дуба сидів чоловік. Х'ярд міг би поклястися, що всього півхвилини тому там нікого не було.

Хто він такий? Невже інакший? Ні. В такому разі ефір би його попередив.

— Чудово, — сказав незнайомець, продовжуючи аплодувати. Він сидів у розслабленому положенні, притулившись спиною до стовбура та звісивши ногу, — Як і очікувалося від наших прифійських товаришів по цеху. Хоча ви і дещо забарились. Я вже й не знав, чим себе зайняти, вартуючи це місце і постійно приховуючи від сторонніх свою присутність.

Х'ярд відразу помітив явний імперський акцент. Невже Дагвуст мав рацію, і алакійський імператор дійсно відправив на острів когось зі свого феантрійського представництва?

Члени команди заметушилися, похопалися за зброю, та Х'ярд жестом руки наказав їм зберігати спокій. Він уважно вивчав зовнішність чужинця і все не міг збагнути, чи йому здається, чи в нього дійсно в кожному оці по дві зіниці.

— Чи не забагато старань лише задля того, щоб організувати цю зустріч? - поцікавився Х'ярд, - Якщо тобі є що сказати, ми готові вислухати, аби принесені жертви не виявилися марними.

Чужак якось дивно посміхнувся, нагадавши павука. А за наявності в нього чотирьох зіниць ця подібність ставала ще яскравішою.

— Так. Давайте поговоримо, — повільно, розтягучи слова, сказав він, — Мене кличуть Састрісом. А ти, певно, їхній лідер. Яке твоє ім'я?

Х'ярд вважав за краще не представлятися, враховуючи обставини, але назвавши своє ім'я, феантрієць не залишив йому вибору. Таким було негласне правило ордену. Ознака честі.

— Х'ярд, — вимушено промовив він, сподіваючись, що це йому ні про що не скаже. Та сподівання виявилися даремними.

— Х'ярд… - повторив алакієць, ніби витягуючи це ім'я з чертогів своєї пам'яті, — Невже той самий? Це ж не може бути простим збігом? Схоже, останнім часом вдача на моєму боці. Може, варто взяти участь у ставках на коней після повернення додому?

Х'ярд спершу подумав, що повільна вимова цього чужинця спричинена його акцентом, та з кожною хвилиною все більше переконувався, що це скоріше його природна манера. Чоловік ніби смакував кожним словом, та зі сторони це здавалося знущанням.

— Про яку вдачу ти говориш? — запитав Х'ярд. Він не міг перестати думати про його очі. Може, вони були результатом якоїсь вродженої мутації? Чи, скоріше, набутої? Так чи інакше, вони сприяли поганому передчуттю.

— Ну, як же? Я прийшов поговорити про речі, які можуть змінити хід історії. З ким як не з лідером союзного представництва обговорювати подібне? Кому потрібні додаткові ланки?

Х'ярд ні на мить не переставав краєм ока оцінювати навколишню ситуацію, та помітив, що Уме поводиться досить дивно. Хоча, слово "дивно" вже давно втратило свою значимість у випадку застосування до цієї дикунки. Вона ніби хотіла про щось попередити команду, та не наважувалася. Натомість дівчина просто міцно трималася за руку брата, а її метушливий погляд стрибав від обличчя до обличчя. Та ніхто не міг почути її думки.

— Якщо ти намагаєшся нас заінтригувати, тобі це вдалося. Про що ж таке надважливе хоче поговорити наш союзник? — підіграв алакійцю Х'ярд.

— Розумію, що моє запрошення могло здатися дещо... екстравагантним. Але такі зараз часи. Голови летять з плеч тут і там, тільки й встигай вести їм рахунок. Імператор заборонив нам лізти в Прифію та спілкуватися з вашим представництвом під страхом смертної кари. Мабуть, вирішив остаточно розірвати всі зв'язки з королем і почати вести грубу війну. Водночас він продовжує накладати нові й нові обмеження на наше представництво, — Састріс все ще говорив повільно. Настільки повільно, що в якийсь момент він замовк, наче згадуючи, до чого він взагалі це все вів. Згадавши, продовжив, — Оскільки ця розмова торкається вельми специфічної теми, варіант з листуванням відпав одразу. Тож мені нічого не залишалося, окрім як заманити вас сюди, на спірну територію. Для цього, звичайно, довелося застосувати всю мою мізерну уяву, але я й подумати не міг, що улов виявиться настільки вдалим. Прошу вибачення за порівняння з рибалкою.

Х'ярд терпляче чекав, поки він почне говорити по суті. Цей чоловік його дратував. Так, як мало хто вмів.

— Справа в тому, що у нашому представництві стався розкол, — продовжував Састріс, — Як і вам, нам було наказано взяти участь у цій безглуздій війні в ім'я чужих гаманців. Частина моїх товаришів покірно схилила голови, але не всі з нас готові сліпо слідувати волі божевільного імператора, якому всюди ввижаються вороги, та не там де вони дійсно є.

— Хах! Приємно знати, що й на тому боці є розсудливі люди, — раптом висловився Фініан, чия довіра виявилася дуже легко досяжною. Інші поки що мовчали.

Састріс трохи посміхнувся, зрозумівши, що принаймні хтось з присутніх потенційно відкритий для співпраці. Він продовжив.

— Я один із тих, хто заснував протиборчий рух, проте нас поки що занадто мало, і нам не вистачає сил, щоб відкрито вести боротьбу.

— І ви вирішили шукати підтримки серед однодумців ворожої держави? Дуже відчайдушний хід, — зазначив Х'ярд, — І яка ж ваша кінцева мета? Скинути імператора?

— Це єдиний спосіб зупинити війну. Сподіваюся, ти вже зрозумів, що вона лише початок? Це не просто конфлікт двох держав. Це відправна точка тотального занепаду людства.

Састріс замовк, стежачи за їхньою реакцією. Феантрійці розгублено переглянулись.

— Чому ти так вважаєш? — спитав Х'ярд після хвилинного мовчання.

— А хіба це не очевидно? Якщо феантрійці почнуть вбивати один одного, їх чисельність скоротиться в рази, а від нас і без того залишилися мізерні крихти. Прифійське королівство та Алакійська імперія, виснажені війною, ослабнуть. Наші володарі ніби зовсім забули, що крім них у світі все ще існує справжнє абсолютне зло. Зараз воно спить. Спить вже сотню років, змушуючи на розслабитися і повірити, що так буде завжди. Однак, насправді, воно вичікує слушний момент, аби завдати нового нищівного удару.

Усі чудово зрозуміли, про кого йдеться. Про Білого Короля, який, вбивши свого попередника, уклав з людьми безстрокове перемир'я і, разом з інакшими, засів в горах на півночі. Він був відомий своєю жорстокістю навіть по відношенню до власного народу, позбавляючись всіх, хто не визнавав законність його сходження на трон. Враховуючи цей факт, дійсно безглуздо було б вірити, що одного разу він не порушить домовленості і не спрямує свою жорстокість знову на людей.

— Сто років тому людський рід був на межі знищення. Катастрофи вдалося уникнути лише завдяки численним жертвам зі сторони феантрійців, тоді як і король, і імператор, немов сліпі кошенята, тряслися за стінами власних замків та палаців. Їхні війська виявилися настільки ж безпорадними. Якщо ж події минулого повторяться, чи зможемо ми вистояти цього разу?

Це питання було риторичним. Відповідь на нього була очевидна для всіх присутніх.

— Споконвіку феантрійці проливали кров за простих людей, нічого не вимагаючи натомість. А тепер, коли загроза, нібито, минула, коли закінчилося Велике Чищення, нас змушують виконувати брудну роботу, не проявляючи при цьому жодної поваги до ордену. Хіба це справедливо? Настав час визнати, що зовсім не вони повинні стояти біля штурвала світового порядку. Управління має перейти до тих, хто був благословенний самою Феантрес. До тих, хто має доблесть і сили боротися зі злом.

"Вражаюча промова," — подумав Х'ярд, коли Састріс закінчив говорити.

Обличчя феантрійців виражали різні емоції. Мег виглядала розгубленою. Циско підозріло мружився, не готовий так просто заковтнути наживку. Фініан здавався натхненним, але при цьому поглядав на Х'ярда в очікуванні того, що скаже командувач. Альстер, як завжди, виглядав байдужим, наче тема обговорення не мала до нього жодного відношення. Уме неприязно скалила зуби, а от її брат...

Х'ярд уперше бачив Шедока... таким. Хлопець буквально не відривав від Састріса широко розплющених очей, у яких з'явилася палка рішучість. Очевидно, слова алакійця зачепили відповідні струни його душі. Як не крути, незважаючи на видатні інтелектуальні здібності, Шедок все ще був дуже молодим, палким і наївним.

— Он воно що, — заговорив Х'ярд, — Отже, ви затіяли революцію. Перервати імператорську династію, і посадити на трон феантрійця. Чи думали ви про те, що станеться, якщо народ не прийме таких радикальних змін? Вочевидь, проллється море крові.

Састріс знову посміхнувся. Він ніби чекав на це питання.

— Звичайно, без чіткого плану зробити безкровний переворот неможливо. Однак у нас він є. Алакійський народ не заперечуватиме, якщо на трон зійде феантрієць імператорської крові.

— У вас такий є? — цього разу Х'ярд був справді здивований.

— О так. Власне, вона і є основоположницею нашого повстанського руху, і саме за її вказівкою я зараз тут.

Х'ярд ніяк не очікував, що все обернеться подібним чином. Він просто мав розслідувати загадкове вбивство на острові, а в результаті його намагаються втягнути в щось зовсім іншого маштабу. Хоча, варто було визнати, що в словах Састріса приховувалась певна привабливість. Надія на нове світле майбутнє для всіх: і пересічних людей, і феантрійців. Однак дещо все ще залишалося незрозумілим. А саме...

— А як же інакші? Що буде з усіма тими домовленостями, укладеними між людьми та Білим Королем? Думаєш, їм сподобається така зміна влади?

— Все просто. Ми зробимо те, що мали зробити давно. Винищимо їх усіх до одного. Тоді люди зможуть спати спокійно, більше не побоюючись безперервно нависаючої над ними загрози, а ми зможемо і далі розвивати наші країни та суспільство, — з гордістю описав райдужне майбутнє Састріс.

— Винищите інакших? — нерішуче перепитала Мег, — А це можливо?

— На цьому етапі навряд чи. Так, їх залишилося мало, але всі прекрасно знають, наскільки вони могутні навіть у малій кількості. І навіть якщо ми об'єднаємо зусилля, їх навряд чи виявиться достатньо.

— Тоді чого ж ви хочете від нас? — запитав Х'ярд. Інтуїція та досвід підказували, що зараз вони почують про зворотний бік запропонованої революції.

Састріс тривалий час мовчав, при цьому пильно дивлячись Х'ярду в очі. Його основні зіниці, розташовані по центру очного яблука, мали звичайний сірий відтінок. Вторинні зіниці, що частково ховалися за основними, відливали блідо-рожевим і здавались неживими.

— У світі з'явився дехто не менш могутній, ніж Білий Король. Хоча він лише людина, — нарешті знову заговорив алакієць, — Нещодавно він прийшов до нас із Дор-Хана і дав нам інструмент, здатний скоротити різницю в нашій силі з інакшими.

"А ось і каверза, — подумав Х'ярд, — Ще одна фігура з неясними цілями".

— І що це за інструмент? — спитав він.

— Це препарат. Результат об'єднання науки та магії. З його допомогою феантрійці можуть багаторазово збільшити свою міць і боротися з інакшими на рівних. Щоправда, він поки що не доведений до досконалості і може викликати деякі побічні ефекти. Мої очі... — Састріс вказав на них пальцем, на якому сидів срібний перстень з дрібним рубіном, — найпоширеніший з них. І хоча тепер я менш популярний серед жінок, а дітлахи на вулиці верещать і стрімголов розбігаються хто куди, ледве побачивши мене, проте з новою силою мені здається, що я міг би кришити каміння голими руками.

Састріс легко зіскочив з гілки а далі, щоб продемонструвати беззаперечну правдивість власних слів, єдиним потужним рухом вирвав із землі корінь того самого дерева, на якому сидів лише мить тому. Бідолашний дуб заскрипів, затріщав і дещо накренився, позбавлений частини опори. З гілок посипалося листя. Зграя птахів, що спочивала на сусідньому клені, перелякано зірвалась в небо і метушливо полетіла геть, роняючи піря.

Подібне Х'ярд бачив у своєму житті не часто. Састрів не виглядав кремезним рубайголовою з куплю сталевих м'язів, та зараз від нього відчувалась жахлива звірина енергія. Усі його рухи були сповненими смертоносності. Без сумніву, цей феантрієць був дуже небезпечним і сильним. Точно як…

Х'ярд мимоволі кинув короткий погляд на Альстера. Убертонець залишався абсолютно байдужим. Схоже, він був єдиним, кого демонстрація сили вразила не більше, ніж ранковий пташиний клекіт.

— Я так і знала! Я знала, що з ним щось не так! — раптом вигукнула Уме. — Від нього смердить, як від горгула. Клянусь! Він більше не людина! Старий, будь-ласка, не вір йому! - змолилася дівчина, вчепившись в руку Х'ярда.

Састріс хижо посміхнувся.

— Дівчисько має рацію. В основу препарату, застосованого на мені, увійшов ген горгула. Ця партія виявилася найрезультативнішою, хоч і зі збільшеною кількістю побічних ефектів. Для декого вони навіть стали смертельними, ха-ха. Але гра того варта, ти так не думаєш, Х'ярде?

Х'ярд так не думав.

— Дуже небезпечно грати із законами природи. Катастрофа, яка колись була спровокована магами, мала стати для всіх нас уроком, — висловив свою думку Циско.

— Діду, я, звичайно, поважаю старість, але ж треба йти в ногу з часом. Майбутнє за науковим прогресом, а будь-який прогрес потребує експериментів. Без них ми б і досі жили у норах, а замість ліків використовували б багнюку, — заперечив Састріс.

— У чому саме полягає твоя пропозиція? — поквапив його Х'ярд. Йому вже набридло ходити навкруги.

— Все просто. Ми поділимося з вами силою, а ви допоможете нам у нашій боротьбі. Врешті-решт, представництва ордену повинні підтримувати один одного.

“Справді просто. Занадто просто. Загвоздка лише в тому, що реальність влаштована набагато складніше”, — подумав Х'ярд.

— Отже, пропонуєте нам цей препарат? І чому ж ви так переконені, що нам потрібна додаткова сила? Досі ми якось давали собі раду з тим, що мали, — поцікавився він.

Састріс закотив очі, включаючи всі свої чотири зіниці.

— Х'ярде, друже мій, скільки можна жити в минулому? Схоже, ти застряг у ньому по самі яйця. Світ більше не такий, яким був ще років десять тому. Якщо ти не усвідомиш цього вчасно, пізніше може бути запізно. Як головнокомандувач ордену ти зобов'язаний подбати про майбутнє тих, хто тобі вірний.

Х'ярд якийсь час думав над відповіддю. Слова Састріса не були позбавлені сенсу, але цей препарат… Сама ідея втручання у закони природи не обіцяла нічого хорошого.

— Командувачу, — раптом звернувся до нього Шедок, — Можливо, нам варто взяти зразок препарату в Бламанш для його вивчення?

— Ні в якому разі! Синку, невже ти готовий наразити на ризик своїх побратимів? І заради чого? — енергійно заперечив Циско.

Х'ярд продовжував мовчати. Такі рішення не приймаються за хвилину, але він, як головнокомандувач, мав чітко визначитися зі своєю позицією та переконаннями. Інакше все, що він говорив раніше своїм людям, було порожніми словами.

— Ми відмовляємося, — нарешті заявив він, приклавши максимум зусиль, аби відповідь прозвучала впевнено.

Шедок кинув на нього здивований погляд, який плавно змінився розчаруванням.

Циско полегшено видихнув.

Састріс же примружив свої дивні очі. Він більше не посміхався.

— Я нічого не маю проти вашого наміру скинути імператора, — вирішив розтлумачити своє рішення Х'ярд, — Зрештою, це ваша внутрішня політика, і буде неправильним з нашого боку втручатися в неї. Однак, щодо цього препарату, боюся, з ним може бути пов'язано безліч проблем. Як зазначив Циско, його застосування у лавах феантрійців може призвести до нової катастрофи, оцінити масштаб якої неможливо. Більше того, розпалювати новий конфлікт з інакшими після того, як між нашими народами нарешті закріпився мир, мені здається вкрай невдалою ідеєю.

На обличчі Састріса пролягла тінь.

— Ти розчарував мене, Х'ярде, — сказав він крижаним тоном, — Ми покладали велику надію на прифійський орден. Дуже шкода.

Алакієць повільно розвернувся, ніби маючи намір піти.

— Не поспішай. Враховуючи обставини, ми не можемо так просто тебе відпустити. Ти вбив два десятки людей, що суперечить кодексу ордену. І оскільки фактично це сталося на території, яка все ще належить Прифії, наше представництво має взяти тебе під варту і провести суд.

Састріс зупинився, але обертатися не став.

– Отакої. Схоже, у мене проблеми, — сказав він, при цьому голос його звучав дещо насмішливо.

— Сподіваюся, ти не збираєшся чинити опір? На нашому боці очевидна чисельна перевага, — попередив Х'ярд.

— Ти правий. Вас більше, — погодився з ним Састріс, все ще стоячи спиною до феантрійців.

Х'ярд непомітно зітхнув з полегшенням. Він дуже сподівався, що обійдеться без бійки, враховуючи, що після такої тривалої та напруженої розмови, у нього знову починала боліти голова. Трохи розслабившись, він уже почав думати над тим, як складатиме звіт, описуючи все, що сталося. Окремо звіт для Фалькота та окремо для Дагвуста. Було б добре, якби йому дозволили повернутися на континент одразу після завершення розслідування. Без нього там, мабуть, уже почався справжній безлад. Та й Фіналет вже скоро народжувати…

Все сталося дуже швидко. А потім час навпаки ніби сповільнився, майже до повного зупину.

Х'ярд відчув на щоці щось вологе та тепле. Дощ? Ні, не схоже. Він повільно перевів погляд убік і побачив сиву голову, що знялася в повітря. Відокремлена від тулуба, вона кілька разів прокрутилася, і Х'ярд впізнав закарбований подив на обличчі Циско.

Всі навколишні звуки ніби враз зникли, і на тлі цієї дивної тиші удар при падінні голови на землю здався надхвичайно оглушливим. Сама земля наче здригнулася. А може, це здригнулося щось усередині Х'ярда?

Він не міг поворухнутися. Головний біль все сильніше віддавав пульсацією у скронях, і реальність раптом здалася йому якоюсь нереальною.

"Що сталося ... — почув він свій власний внутрішній голос, — Циско... Чому?"

Тулуб похилого феантрійця повільно завалився на спину, і лише зараз Х'ярд помітив перед собою рух темного силуету і яскраво виражений рожевий блиск очей. Ефіріал з тонким свистом розрізав повітря. З його гострого леза стікала яскрава червона кров.

Х'ярд вже зрозумів, що наступний удар призначався йому, але якась невидима сила міцно скувала його тіло, і він не міг нічим цьому зарадити.

Несподівано між ними виникла ще одна фігура. Почувся дзвін металу. Састріс відступив на крок та з блискавичною швидкістю перемістився вбік, аби спробувати ще раз, проте його знову заблокували. Цього разу він подався назад, щоб переоцінити ситуацію.

— Командувачу. Чому ви стоїте?

Обличчя Шедока було напруженим, але зібраним. Шістнадцятирічний хлопчина щойно врятував йому життя, але ж це він, Х'ярд, зобов'язався захищати молоде покоління.

Ця думка привела його до тями.

— Вибач. Щось я забарився.

Х'ярд оголив меча. Решта з його команди теж приготувалися до боротьби.

— Ах ти покидьок! — розлютився Фініан, на очах якого щойно вбили одного з побратимів. Він зібрався піти у наступ, та Х'ярд наказав йому залишатися на місці. Фін, скелячи зуби, змусив себе пригальмувати.

Стало зрозуміло, що чотириокий не збрехав щодо можливостей препарату, а отже, чисельна перевага в даному випадку великої ролі не грала. Аби ж тільки Х'ярд зрозумів це трохи раніше... Мабуть, зі старінням він поступово почав втрачати вміння правильно аналізувати ситуацію.

— Даремно ти це зробив, — з рештою сказав він, намагаючись зберігати голос спокійним і не дивитись у бік обезголовленого тіла Циско.

— Та облиш. Такі старці, як він, із закостенілими поглядами, лише тягнуть молодь на дно. Без нього вам буде краще, – весело відповів Састріс.

Х'ярду почало здаватися, що він навмисне їх провокує. Але навіщо? Таким був його план із самого початку?

На цей раз Фініан не зміг стриматись і кинувся на кривдника, занісши меч для удару.

Састріс з легкістю його уникнув, водночас власним мечем зачепивши Фініана під ребром. Мег, втрутившись, не дала алакійцю нанести фінальний удар і допомогла пораненому відступити на безпечну відстань.

Фініан ніколи не був поганим фехтувальником. Так, йому часто не вистачало терпіння та кмітливості, але зі зброєю він вправлявся впевнено. Тому той факт, що він так легко отримав поранення на перших секундах бою, говорив лише про вражаючі здібності супротивника.

Х'ярд знову краєм ока глянув на Шедока, що стояв поруч. Зосередженого та холоднокровного. Мабуть, з них сімох (а точніше вже шістьох) він був єдиним, хто мав шанс більш-менш поспівати за швидкістю мутанта. В такому випадку, Х'ярду та іншим залишалося лише створити для нього можливість завдати удар.

От тільки на Альстера зараз розраховувати було не можна. Убертонець навіть меча оголити не потрудився. Стояв на місці так, ніби його це все жодним чином не стосувалося.

Х'ярд спробував здійснити напад. Рухався він по кривій траєкторії, щоб Састрісу було складніше блокувати. Енергія ефіру пройшла по всьому тілу і сконцентрувалась у правій руці, надаючи удару більшої потужності. Незважаючи на це, супротивник відбив атаку з такою легкістю, ніби у Х'ярда в руках була дерев'яна палиця.

“Точно. Це ж звичайний залізний меч, а не ефіріал”, — згадав він, подумки поскаржившись на ідіотський наказ Дагвуста.

Так чи інакше, Х'ярд знав, що нічого не доб'ється цією атакою. Він лише хотів оцінити можливості ворога.

За спиною Састріса з'явилася постать Шедока. Він теж умів рухатися швидко і безшумно, і будь-хто на місці алакійця не помітив би раптового нападу. Але його рожеві зіниці раптом смикнулися, і Састріс, не обертаючись, ухилився від удару. Очевидно, додаткова пара очей розширювала його поле зору, і він міг слідкувати за двома об'єктами одночасно.

Састрі змістився вбік, та тут на нього вже чекала Уме з коротким мечем напоготові. Вона підстрибнула і, цілячись покидьку в обличчя, різким горизонтальним рухом розсікла повітря. Мутант зпромігся вигнути спину назад, продемонструвавши вражаючу гнучкість хребта і уникнувши втрати очей. Ще до того, як ноги Уме торкнулися землі, він випростався та встиг схопити її за нагрудник під горлом. Покрутившись раз навколо своєї осі, він грубо відшпурнув дівчину, і вона влетіла спиною в стовбур дерева з такою силою, що Х'ярду здалося, він почув хрускіт її кісток. Уме впала на землю і, мов риба, викинута на берег, намагалася через біль ковтати повітря.

Шедок знову пішов у наступ. Цього разу дуже близько до землі, наче змія, він ковзнув до його ніг. Х'ярд теж зробив більш відкритий випад, щоб відволікти Састріса на себе, але той примудрився високо підскочити та опинитися на нижній гілці того самого скривдженого дуба. Шедок, втім, схопившись рукою за сусідню гілку, теж швидко заскочив на неї в прагненні дістати ворога. Састріс, ніби граючись, став перестрибувати з дерева на дерево, хопаючись за гладкі стовбури голими руками, наче мавпа. Він рухався так швидко, що за його рухами важко було встежити. Однак, у якийсь момент молодому феантрійцю таки вдалося передбачити його наступний крок, і він, оголив такий самий короткий меч, яким орудувала Уме. Састріс, який не чекав від підлітка подібної спритності, на мить забарився. Його рука зісковзнула, і він полетів на землю, саме туди, де на нього вже чекав Х'ярд. Він завдав алакійцю швидкий і точний удар в плече, але його захистив наплічник, що ховався під верхнім мішкуватим одягом, і Састріс, нехай і отримавши несерйозне поранення, зміг знову вислизнути, перш ніж його б дістав Шедок.

Хлопчина не давав йому перепочинку. Він досі не навчився вивільняти свій внутрішній ефір, та в його випадку це було не так вже й необхідно. Шедок мав від природи неймовірну гнучкість, і, спостерігаючи за ним, Х'ярд не раз дивувався тому, як людське тіло взагалі було здатне на подібні маневри. "Цей юнак - геній", — час від часу поговорювали в ордені більш зрілі і досвідчені феантрійці, і мало хто міг з цим посперечатися.

Зараз, очевидно, Састріс теж це зрозумів, і тому весела усмішка зникла з його обличчя. Він почав рухатись більш обережно. Награвшись в доганялки, він зробив блискавичний випад, спрямований Шедоку в живіт, та хлопець, відірвавшись від землі, вдарив ногою алакійця по обличчю. Тепер настала його черга. Він спрямував вістря леза Састрісу в скроню, проте Састріс зупинив його голою рукою. На землю впали кілька крапель крові. Кулаком вільної руки він таки влучив у живіт Шедока, від чого хлопця аж підкинуло, і він позадкував, скрючившись від болю.

— А ти цікавий, — похвалив його чотириокий, витерши закривавлену долоню о власний одяг, — Ти ж, наче, був за те аби спробувати препарат? Я поважаю твою рішучість і відвагу. Думаю, ти заслуговуєш на те, щоб я дав тобі це.

Састріс витяг з внутрішньої кишені щось схоже на шприц, але якоїсь дивної короткої форми. Він натиснув на тупий кінець, і зі шприця вискочила голка.

— Ситуація змінилась. Вимушений відмовитись, — спокійно відповів Шедок, відновивши подих і випрямивши поставу.

— Чому? Це все через те, що я поранив твоїх друзів? — щиро здивувався Састріс.

Шедок не відповів. Його крижаний погляд був спрямований на супротивника та виражав повну готовність до наступного раунду.

Састріс ще якийсь час почекав на відповідь, але зрештою зітхнув з явним розчаруванням.

— Схоже, ти не з тих, хто любить довгі розмови. Людина дії, так? Мені це подобається. Але я, все ж наполягаю. З того, що я можу судити, твій організм має чудово сприйняти препарат.

У якості відповіді Шедок, трохи змінивши стійку, знову пішов у наступ.

Тим часом, Мег залишивши Фініана, приєдналася до спільних зусиль для перемоги над ворогом. Сам Фін, притулившись плечем до дерева, ледве стояв на ногах, втративши багато крові. Він міг лише спостерігати за битвою і жалітися на свою необачність.

Утрьох вони по черзі завдавали ударів. Іноді одночасно. Для такого противника Мег була занадто повільною, і Х'ярду доводилося частіше прикривати її, ніж атакувати самому. Састріс, при цьому, став ще швидшим, ніби досі він лише глузував з них, не розкриваючи своїх справжніх можливостей. Підгадавши момент, він зміг зайти за спину Шедока і занести ліву руку, що тримала шприц. Х'ярд, миттєво здогадавшись про його план, видавив із себе залишки колишньої спритності та плечем відштовхнув свого вихованця. Шприц вдарився об наруч Х'ярда і розбився. Мег, скориставшись затримкою, обхопила плечі Састріса і з'єднали руки в замок, позбавляючи його можливості рухатись. Щоб її зусилля не виявилися марними, Х'ярд відразу заніс меча для удару, та сил феантрійки вистачило рівно на пів-миті. Састріс ногою вдарив Х'ярда по зап'ястю, вибивши зброю з його рук, а Мег перекинув на землю. Таким чином він розірвав трикутне оточення. Та замість того, щоб атакувати когось із них, він раптом стрімко попрямував туди, де під дубом все ще знаходилася Уме.

Дівчина до цього моменту змогла лише встати на карачки. Вона все ще не була здатна захистити себе. Шедок кинувся слідом за Састрісом, проте, навіть з його швидкістю, він нічого не міг вдіяти. Састріс навис над Уме, наче яструб над мишеням, а коли Шедок таки дістався до них, було вже занадто пізно.

Алакієць знову опинився на дереві, а з шиї Уме стирчав точно такий самий шприц.

— Добре, що я завбачливо взяв два. Який я молодець, — сам себе похвалив Састріс, — Звичайно, я б віддав перевагу тобі, але, схоже, мені за тобою не поспіти. На цьому моє завдання виконане. Тепер дозвольте відкланятися.

Він зіскочив з дерева і стрімголов чкурнув у глиб лісу, очевидно маючи намір втекти. Х'ярд не міг цього допустити. Він розкрив перед собою праву долоню, і на ній, немов полум'я свічки, замиготіла енергія ефіру. Незабаром вона набуло форми маленького птаха з тремтиливими крилами. Для себе Х'ярд колись давно вирішив, що це ластівка. Зірвавшись з долоні, пташка, наче вогняна стріла, мерщій кинулася за втікачем, вправно оминаючи будь-які перешкоди. Однак зараз Састріс рухався зі швидкістю інакших, тож навіть енергія ефіру не могла його наздогнати.

"Можливо, якщо б то була стріла Даарена..." — міркував Х'ярд, але відразу зрозумів, що це в будь-якому випадку було б поганої ідеєю.

Тим часом там, де пролітала ластівка, на деревах спалахувало листя, і вогонь швидко перекидався з одного дерева на інше, з куща на кущ. Сухий хмиз на землі вже перетворився на вогняний килим, і все це незабаром ризикувало перерости у справжню лісову пожежу.

"Не найкраща техніка для подібної місцевості", - подумав Х'ярд, вже давно втративши Састріса з поля зору, та ластівка сама знала де її ціль. Але якщо так продовжиться...

— Командувачу. Хіба нам не заборонили використовувати ефір на Флагосі? — обережно звернулася до нього Мег.

Х'ярд чудово про це пам'ятав. Нажаль, енергія ефіру дійсно могла запросто видати їхню присутність на острові. Дагвуст буде дуже незадоволеним.

Він зітхнув і стиснув долоню в кулак. Енергія ластівки розвіялася. Небо розрізала гілляста блискавка, на мить освітивши бліді обличчя феантрійців. Слідом за нею пролунав гучний грім. Як і передбачалось, пішов дощ, та завдяки цьому вогонь, що смугою простягся по маршруту втечі Састріса, став стрімко слабшати і незабаром мав остаточно згаснути.

Спочатку дощ був слабким, але поступово він набирав сили, і тепер було чути, як його краплі шумно розбиваються об листя. Між корінням дерев уже зміїлись перші струмки, прямуючи до озера. Протікаючи біля обезголовленого мерця, вони змішувались з червоним. Знову почулося радісне жаб'яче квакання. Ще один гром прокотився над землею.

Циско мав рацію. Природа завжди піклується про те, щоб якнайшвидше приховати сліди людської жорстокості. Вона ніби запевняла “Всі ваші низинні потуги нікчемні на тлі мого абсолюту”.

— Уме...

До Х'ярда долинув схвильований тембр Шедока, і це допомогло йому відновити зв'язок із реальністю. Він опустився навпочіпки поруч із близнюками і зрозумів, що Уме непритомна. Шедок тримав у руці шприц, перед тим висмикнувши його з шиї сестри. Х'ярд обережно доторкнувся до чола дівчини. Перевірив місце уколу, навколо яго набрякли і потемніли вени.

— Що з нею? — спитав Шедок, дбайливо витерши бруд з її щоки.

— Гадки не маю. Вона дихає і це головне. Думаю, в Смарагдовій Вежі хтось зможе надати їй допомогу.

— Не зможе, — раптом пролунав басистий голос із-за спини. То був Альстер.

Х'ярд, на певний час майже забувши про його присутність, підірвався з місця і схопив убертонця за грудки. Що правда, сенсу в цьому було не багато, враховуючи їхню різницю в рості.

— Якого дідька ти просто стояв осторонь весь цей час?

Х'ярд насилу стримував бажання добре йому вмазати.

— Це була сварка між вашими представництвами. А оскільки противник не був чудовиськом, я подумав, що як представник убертонського ордену, мені буде правильніше не втручатися, — спокійно пояснив здоров'я.

— По-перше, убертонського ордена вже сто років як не існує, — нагадав Х'ярд, — а по-друге, поки ти член мого загону, ти маєш слідувати інтересам нашого представництва. Я думав, це зрозуміло!

— Чому не зможе? — перебив їх Шедок. — Чому їй не зможуть допомогти?

Пальці Х'ярда все ще були зчеплені на комірі Альстера. Убертонець мовчав, дивлячись йому у вічі, і Х'ярду нічого не залишалося, крім як відпустити його. Для з'ясування стосунків момент дійсно був не найкращий. Насамперед варто було подбати про поранених.

— Тому що від препарату немає ліків, — нарешті відповів Альстер, перевівши погляд у бік близнюків.

— Звідки тобі відомо про їхній препарат? — недовірливо запитав Х'ярд, хоча він уже здогадувався, якою буде відповідь.

— Я теж свого часу через це проходив. Тільки той, що був застосований на мені, належав старій партії, що базувалась на геномі троля. Він не наділив мене швидкістю, як цього іноземця, але додав фізичної сили та зробив шкіру непробивною. Щоправда, натомість я став… хм, менш емоційним. Не найгірша ціна. Двом моїм товаришам пощастило менше. Вони так і не прийшли до тями, і їх серця зупинились. Про особливості нової партії я, на жаль, нічого не знаю. До сьогодні я навіть не підозрював про її існування.

Х'ярд вдумливо вислухав. Він не відчув брехні в словах Альстера, але його пояснення лише додало більше запитань.

— Коли ми повернемося до вежі, приготуйся відповідати на запитання, - попередив він.

Зараз він був не в настрої розбиратися, що до чого. До того ж, голова розколювалася так, що хотілося розбитися нею об камінь, щоб ці муки зрештою припинилися. Куди вже тут думати та аналізувати.

Він відійшов від решти і хвилину постояв у тиші, намагаючись знайти в собі сили. Сили, аби підібрати із землі голову Циско та помістити її в дорожню торбину. У процесі він помітив тремтіння власних рук.

Подумати тільки. Ще зовсім нещодавно вони сиділи біля багаття, їли недосолене рагу та безтурботно обговорювали виховання підростаючого покоління. А зараз…

Ситуація видавалася абсурдною до неможливого. Дивно, що після всіх пережитих втрат смерть ще одного друга завдавала не менш болісного удару.

Несподівано до нього підійшов Альстер. Здоровань підібрав із землі тіло Циско і звалив його собі на плече.

— Я його понесу, — сказав він.

"Що це? Спроба загладити провину? — подумав Х'ярд, але перешкоджати його ініціативі не став. Зрештою, хтось же мав це зробити. Фініан очевидно був не здатний йти самостійно, тож його підтримувала Мег. Також хтось мав понести Уме. Х'ярд вирішив, що сам її візьме.

- Шедок, зроби ласку, підбери шприц. Спробуємо дослідити залишки вмісту, коли повернемося додому.

Юнак, довіривши йому сестру, мовчки виконав прохання, а також забрав обтяжливі сумки в решти. Таким чином, половина їхнього загону перетворилася на в'ючних тварин, а інша - на вантаж...