Айліс так і простояла навколішки до самого ранку. У повітрі все ще смерділо сечею, але вже не так сильно. Принюхалася.

Зрештою, за дверима знову почулися кроки. Прибула нова зміна, і троє феантрійців, які пильнували Айліс всю ніч, з полегшенням передали їм свій тягар.

– Ходімо. — коротко наказав чоловік, чиє гладке, жіночне обличчя здалося їй знайомим. Він був одним із тих, хто, за наказом Сарди, стежив за нею минулого дня.

Айліс підкорилася. Вони довго йшли тісним, темним коридором. Двоє конвоїрів попереду, третій – позаду. Ніхто нічого не говорив, але відчувалося, що ця трійця трохи відрізняється від своїх попередників. Їхні серця билися спокійно.

"Не новачки", — швидко збагнула Айліс.

Попереду простяглася низка криво витесаних сходів, що закінчувалася прямокутником світла. Хоча в підземелля її привели із зав'язаними очима, за кількістю сходів вона здогадалася, що це зовсім інший вихід.

Коли вони вийшли назовні, її обдало гарячим повітрям, що різко контрастувало з прохолодою катакомб. Полуденне сонце щедро заливало своїм світлом відкриту місцевість, дуже схожу на арену. Її простір не замикали ні стіни, ні паркани, однак один її край відмежовувався від океану небезпечним урвищем, а з іншого боку височіли гострі піщані скелі, що, завертаючись, формували півколо. У центрі арени виднілося скупчення тренувальних манекенів і складних, багатофункціональних конструкцій для розвитку маневреності. Таких не побачиш у звичайних військових академіях. Їх сконструювали самі феантрійці. Ближче до урвища рядком стояло кілька мішеней для стрільби з лука, а біля виходу з підземелля була зведена дерев'яна глядацька трибуна. На ній вже встигли зібратися трохи більше дюжини феантрійців. Вони збуджено обговорювали ймовірні результати двобою, але, побачивши Айліс, всі, мов по команді, замовкли.

Знову ці очі. Погляд такий самий, як тоді, понад століття тому. Коли її, ще дитину, судили за злочини, яких вона ще не вчинила. Тільки цього разу поруч з нею не було Лайзека, щоб її підтримати. Хоча, відверто кажучи, вона вже давно перестала потребувати підтримки від будь-кого.

Її зі все ще скутими руками підвели ближче до трибуни, і Айліс нарешті побачила головних учасників події. Даарен стояв біля стійки зі зброєю і на підвищених тонах сперечався з кимось із феантрійців. Однак побачивши Айліс, його погляд змінився. Чоловік набув серйозного вигляду і припинив суперечку. Потім він схопив зі стійки меч (явно не свій, що, певно, й послугувало приводом для суперечки) і, відвернувшись, став у звичній для нього манері розминати шию.

Притулившись до трибунної палі й читаючи книгу, стояв Джахед. Але вловивши раптову тишу, мулат відірвав очі від тексту і теж глянув на Айліс. Його погляд не здавався засудливим, на відміну від інших. Хіба що просто зацікавленим. Судячи з того, що Джахед не був серед глядачів, саме він і мав виступити опонентом Даарена.

— Нарешті всі тут, — мовила Сарда, займаючи місце судді на невеличкій дерев'яній вишці, збоку від трибуни. Згори вона дивилася на всіх, наче орлиця, що виглядає дрібну здобич, — Нехай підіймається до мене! — раптом наказала вона.

– Ви впевнені? — чоловік із жіночним обличчям кинув на Айліс крокодилячий погляд.

— Цілком! Ну ж бо! Давайте починати, поки ми всі тут не зварилися, наче овочі в маринаді, — вона помахала долонею біля обличчя, що блищало від поту. 

Піднімаючись драбиною зі скованими руками, Айліс відчувала, ніби вона піднімається на плаху. Нагорі, під тканинним навісом, на неї чекала Сарда. Феантрійка зустріла її кам'яним поглядом.

— Сподіваюся, ти не думаєш, що я боюсь тебе, — замість привітання мовила вона.

— То ти тому попросила, щоб я піднялася? Щоб довести протилежне? — так само холодно припустила Айліс.

Ну звісно. Легко не боятися, якщо пам'ятати про обмеження, накладені на неї орденом.

Жінка не відповіла. Вони обидві встали по кутах, не бажаючи перебувати впритул одна до одної. Через кайдани, що являли собою сплав зі звичайного заліза та ефіріалу, Айліс відчувала незвичну млявість та притупленість емоцій. Вона притулилася плечем до дерев'яної опори і ще раз окинула поглядом арену на тлі сріблясто-блакитного океану. Це місце саме по собі здавалося досить мальовничим і не заохочуючим до кровопролиття. Айліс вважала б за краще, аби так і лишалось.

— Бачу, ти випромінюєш спокій. Справді віриш, що Даарен переможе? — знову звернулася до неї Сарда, мабуть, сплутавши її меланхолію з упевненістю.

— Віра? Я вже давно перестала покладатися на неї, — щиро відповіла Айліс.

— А от він явно у себе вірить. Кажуть, усі Клайдени такі. Пихаті шибеники, — зауважила блондинка, а далі крикнула, — Скільки можна возитися? Займайте вже позиції!

Першим на позицію вийшов Даарен. Відшукавши Айліс поглядом, він раптом підморгнув їй і зробив щось віддалено схоже на реверанс. Доволі незграбно.

"Позер", — мимоволі посміхнулася Айліс, щиро сподіваючись, що він поставиться до цього поєдинку з усією серйозністю.

Джахед, тимчасово відклавши книгу, взяв зі стійки меча і теж вийшов у центр арени.

Маленька самотня хмара раптом заслонила собою сонце, опустивши на розпечену землю клаптик тіні. Не дивлячись на ясну погоду, відкрита місцевість над урвищем продувалася накатами вітру, що трохи рятувало від спеки. Пара чайок, що кружляли над океаном, протяжно перекрикувались, ніби вимагаючи якнайшвидшого початку поєдинку.

Придивившись, Айліс звернула увагу, що бійці обрали різні типи мечів. Джахед узяв той, що з вузьким клинком, трохи вигнутим на кшталт ятагана. Даарен же озброївся полуторним мечем із класичною хрестоподібною гардою. Важко було передбачити, який із цих двох мечів виявиться ефективнішим – все залежало від майстерності кожного з бійців. Зіграє ставка на довжину та нищівну силу? Чи перемогу принесе легкість і маневреність? Ці два мечі досить чітко уособлювали своїх тимчасових власників. Такі різні, але обидва створені з однією метою та з одного матеріалу. Ефіріалу, що у світлі сонця мав легкий мідний відлив.

Захищені чоловіки теж були по-різному. Чорний костюм Даарена з павутиння попелястого павука, здавалося, поглинав собою світло. Захисні пластини були на найуразливіших ділянках тіла: плечах, під ребрами, у зоні ключиці та паху.

Кіраса Джахеда ж взагалі не мала рукавів, оголюючи смагляві м'язисті плечі. Натомість його жилет був частково укріплений кольчугою в області живота та бортиком навколо шиї. Також його руки були вдягнені в безпалі рукавиці з залізними дисками на кісточках.

Загалом їхні обладунки були мінімальними, якщо не сказати відсутніми. І це цілком могло б спантеличити глядача, який звик бачити озброєних до зубів армійців. Але феантрійці – воїни іншого ґатунку. У битвах із чудовиськами чи інакшими щити та шоломи лише сковували б їхні рухи.

— Це буде цікаво, — поділилася своїми очікуваннями Сарда, і Айліс не могла з нею не погодитися.

Вона знала про силу Даарена, але й Джахед не здавався простим. Хоча мулат зберігав завидний спокій, від нього вловлювалась небезпечна енергія. Немов від ягуара, що сонно розвалився на гілці, та все ж готовий будь-якої миті зістрибнути і погнатися за здобиччю.

— Чого ти чекаєш? — спитала Айліс, помітивши, що Сарда не поспішає давати сигнал про початок бою.

— Нічого. Просто намагалася згадати, коли востаннє ця арена використовувалася для таких-от поєдинків. Зараз на ній здебільшого лише тренуються.

Зрештою, набравши в легені повітря, жінка звернулася до бійців.

— Нагадую, що використання ефіру заборонено. В іншому дозволяється все, крім вбивства. Вбивця буде вважатися стороною, що програла. Якщо учасник втратить можливість продовжувати бій, я як суддя накажу зупинитися і оголошу переможця. Можете починати.

Суперників розділяли стандартні десять кроків. Вони стали повільно скорочувати цю дистанцію, підступаючи напівбоком. Нарешті бійці здійснили пробний дотик мечами, як би "куштуючи на смак". Вітер із моря приніс перше відлуння сталевого скреготу. Джахед зробив серйозно налаштований замах, але його супротивник відскочив назад, і меч зі свистом розітнув повітря. За випадом відразу послідувала оборона. Даарен завдав низького удару, який так само не досяг цілі.

Чоловіки одночасно відступили назад, не зводячи один з одного зосередженого погляду. Повільно переступаючи хрест на хрест, вони креслили між собою умовне коло, вишукуючи один в одного слабкі місця. Тепер Даарен атакував першим, зробивши колючий випад. Джахед ухилився й у відповідь став наносити серію з ударів, постійно змінюючи траєкторію і часом роблячи обманні випади. Він активно працював кистю правої руки, за рахунок чого його меч малював у повітрі красиві вісімки. Дааренові доводилося напружуватися, щоб встигати їх відбивати чи ухилятися, адже його полуторний меч не мав такої ж прудкості. В результаті він заробив свій перший неглибокий поріз трохи нижче мочки вуха. На наплічній пластині теж лишилася щербина. Щоб перервати цей нестримний потік ударів, Клайден здійснив бичачий ривок, впечатавшись плечем у груди Джахеда. Мулат зашаркав назад, одночасно про всяк випадок виставивши блок. Він йому відразу став у нагоді, адже Даарен був рішуче налаштований заволодіти ініціативою. Джахед вильнув праворуч, щоб Даарену було важче тягтися по діагоналі. Тоді Клайден здійснив зворотний удар з прольотом, мітячи по ногах, але противник спритно підстрибнув на місці, і кінчик меча лише залишив на землі довгу подряпину.

Продовжувала лунати залізна пісня. Супротивники обмінювалися ударами, поступово збільшуючи їх темп. Здавалося, вони розігрілися і тепер нарешті готові битися по-справжньому. Рухи Джахеда виглядали танцюючими. Він м'яко пружинив ногами, уникаючи ударів опонента, а потім швидко скорочував дистанцію, щоб Даарену було важче керувати довжиною власного меча. Вперед – назад, вперед – назад – ось як це приблизно виглядало. Ця стратегія явно виснажувала Даарена і змушувала його роздратовано хмуритися.

— Що це за стиль такий? — не стримавшись, поцікавилася Айліс.

— Стиль? Він частково походить з маленької країни під назвою Тхар–Джак. Країни найманих убивць, — вирішила відповісти Сарда.

— Ніколи про неї не чула.

— Її вже як тридцять років не існує. Позаминулий правитель Дор-Хана наказав перетворити її на руїни, щоб ніхто не міг замовити тхарджакійця для вбивства його самого.

— Хм. Яка дурість. Зазвичай такі методи призводять до зворотного ефекту, — висловилася Айліс.

— Так і сталось. Всіх перебити не вдалося, і знайшовся умілець, який за кілька років помстився за своїх співвітчизників, перерізавши горло як самому правителю, так і його спадкоємцю.

— Здається, я про щось таке чула, але минуло багато років. Отже, Джахед виходець із цієї більше неіснуючої країни?

— Скоріше його мати, — уточнила Сарда, — Після розгрому Тхар-Джака деяких місцевих жінок віддали в рабство. Таким чином, вона потрапила на ринок Аклідії, де її швидко перепродали в дім проституції. А далі все як завжди. Вона завагітніла від клієнта, і на світ з'явився напівкровка. Хлопчик зростав, і в перервах між клієнтами, мати навчала його своєму корінному ремеслу. Мистецтву вбивати. Пізніше з'ясувалося, що дитина є носієм ефіру. Найімовірніше, його батько або сам був феантрійцем, або мав когось у роду. А далі, коли бордель вже не міг дозволити собі утримувати підлітка, юнака продали моєму таткові за кругленьку суму. Ось така історія.

— Тож ви знайомі з дитинства? — дійшла логічного висновку Айліс.

— Типу того. Татко подарував його мені для особистої охорони. Клянуся, перший час я страшенно його соромилася, особливо коли ми ходили разом вулицями! — Сарда посміхнулася на один бік. Очевидно вона часто посміхалася саме так, бо з одного боку біля її рота зморшки були помітнішими, — Але Джахед і справді виявився корисним. Покірним, але водночас зі своєю думкою, яка часто ставала мені у нагоді. Мені з моєю… емоційністю потрібен був хтось на кшталт нього. До того ж мій зведений брат швидко до нього прикипів. Нащось умовив батька, щоб Джахед вчив разом із нами іноземні мови. Ми, діти дворянина, і син дор-ханської повії. Дивна компанія, як не подивися.

Айліс, хоч і поглинена розповіддю Сарди, не забувала стежити за бійцями. Інтенсивність їхнього обміну ударами, здавалося, зросла ще більше. Перші хвилини бою виглядали цілком звичайною дуеллю між двома чоловіками із солідним бойовим досвідом. Але в якийсь момент двобій перестав бути просто звичайним і вийшов на новий рівень. Замість того, щоб почати видихатися, феантрійці начебто ще більше входили в раж. Мечі пурхали, раз у раз висікаючи іскри й ловлячи на собі короткі відблиски сонця, що знову викотилося з-за хмари. Глядачі на трибуні не могли всидіти на місці, періодично підскакуючи у найнапруженіші моменти.

Даарен посміхався. Так, поза всяким сумнівом, це була посмішка. Жорстока й ненаситна. Здавалося, він був до безпам'ятства щасливим. Навіть не дивлячись на порцію порізів, на які чоловік звертав не більше уваги, ніж на пил під ногами. Швидше за все, рани були б серйознішими, якби не особливий матеріал його костюма.

"Що за моторошний тип." — подумала Айліс, знову ніби побачивши його в новому світла

Джахед же досі залишався неушкодженим. По його обличчю важко було зчитати емоції, але, чомусь, Айліс була впевнена, що і він також отримує задоволення.

— Ти все ще ставишся до Джахеда, як до сина повії? — раптом поцікавилася Айліс, сама не знаючи, навіщо.

Уп'явшись пальцями в дерев'яний борт, Сарда виглядала повністю поглиненою видовищем. Здавалося, вона має намір проігнорувати запитання, але через деякий час феантрійка все ж повернула голову і заговорила. 

— Ми з ним через багато що пройшли. Після смерті батька і того, як моя сім'я втратила все, Джахед міг би кинути мене і бути вільним. Але він лишився. І тоді ми втрьох, включаючи мого брата, вирішили приєднатися до ордену. Тепер він не мій слуга, а мій підлеглий. Але, визнаю, деякі старі звички в мене лишилися. Манери розпещеного дівчиська. Що, мабуть, виглядає кумедно, враховуючи, що тепер я такий самий простолюдин, як і всі. Ти, напевно, вважаєш мене жалюгідною.

Губи Сарди розтяглися в нещирій посмішці, і Айліс раптом упізнала в ній саму себе. Вона так само вічно прикидалась, що все гаразд. Вдавала ніби таке життя її влаштовує.

— Не мені судити, хто жалюгідний, а хто ні, — зрештою відповіла вона.

Сарда затримала на ній довгий погляд.

— Дивне ти створіння, Айліс Меленгорд, — раптом сказала феантрійка, — Аж надто людяне для чудовиська. Сподіваюся, це не стане моєю найбільшою помилкою.

Айліс відволіклася на цю фразу, і вони обидві впустили вкрай важливий момент. Джахеду якимось чином вдалося вибити меч із рук Даарена, і той, ​​ковзнувши по землі, опинився на краю урвища. Йому забракло буквально кількох дюймів, щоб зірватися вниз.

— Ось і все, — посміхнулася Сарда, — Що й треба було довести. Клайдени тільки тріпатися здатні, а насправді вони нічим не кращі за інших. Хоча, варто визнати, протримався він напрочуд довго.

— Не поспішай зупиняти поєдинок. Це ще не кінець, — не погодилася Айліс.

Вона пробула з Даареном достатньо довго, щоб засвоїти деякі тонкощі його темпераменту. Цей битиметься навіть без зброї. Допоки триматимуть ноги.

Сарда скептично знизала плечима, але все ж змовчала. Очевидно, вона була впевнена, що додатковий час вже нічого не змінить.

Джахед не давав противнику наблизитися до втраченої зброї. Навпаки, він відтісняв його широкими випадами все далі, змушуючи Даарена відскакувати та ухилявся. Один з ударів він відбив наручем. Інший майже пропустив і, ледь не впавши, чудом зміг відновити рівновагу.

З трибуни долинали натхненні заклики до того, щоб Джахед швидше закінчував. Мулат робив для цього все можливе. В одному з випадів, швидких, наче жало скорпіона, він таки зміг дістати супротивника. Даарен затиснув колоту рану в боку і швидко відступив ще на кілька кроків. Між його пальцями сочилася кров.

— Дай знати, коли нарешті тобі стане його шкода, і я зупиню бій, — запропонувала Сарда цілком серйозно.

Айліс промовчала. Вона починала відчувати внутрішню напругу. До неї ніби тільки зараз дійшло повне усвідомлення того, що станеться з нею, якщо Даарен програє. Сарда точно не відпустить її. І втекти самотужки їй також не вдасться. Принаймні нікого не вбивши.

Вже вдруге за останню годину Айліс згадала про події столітньої давнини. Вона ніби знову опинилася там. Постала перед судом без чітко сформульованого звинувачення. І вкотре її доля повністю залежала не від неї, а від іншої особи. А їй самій лишалося лише чекати і сподіватися на фортуну.

"Але, можливо, не все так погано, якщо досі існують ті, хто готові відстоювати твоє право на життя і свободу?" — задалася запитанням Айліс,  а потім сама себе й осадила, згадавши, що Даарен лише виконує покладені на нього обов'язки.

Клайден продовжував задкувати. Рухи його поступово сповільнювалися. Джахед, відчувши його слабкість і повіривши у свою швидку перемогу, почав атакувати більш відкрито. Та це виявилося помилкою. Якоїсь миті Даарен примудрився перехопити його передпліччя лівою рукою, а правою вдарити по носу. Джахед зашаркав п'ятами назад. Кров хлинула з його ніздрів, забризкавши нагрудник. Стало ясно, що досі Даарен лише вдавав, ніби сили його покинули, і це допомогло йому перехитрити супротивника. Одним ударом він не обмежився. Він вдарив по обличчю ще раз, перш ніж Джахед встиг отямитися і щось зробити. Мулат втратив рівновагу та впав. Даарен, користуючись шансом, відшукав поглядом свій меч і зібрався-було підбігти до нього, але опонент раптом підбив його ноги власною ногою, внаслідок чого вони обоє опинилися на землі. Джахед, знову заволодівши ситуацією, намірився завдати вирішального поранення, але в цій незручній позі все, що він зміг, це вдарити Даарена по вилиці навершям меча. Клайден був фізично більшим і сильнішим за нього, тому досить швидко він зміг скинути з себе Джахеда, кілька разів ударивши того кулаком по ребрах.

Глядачі на трибуні принишкли. Їхній фаворит втратив явну ініціативу, і тепер ситуація складалася неоднозначною.

— Що вони роблять? Скільки можна викочуватися в піску? — роздратовано промовила Сарда, яка вже точно встигла подумки відсвяткувати перемогу.

Джахед все ще не мав можливості скористатися мечем. Він опинився в невигідному становищі, адже у рукопашному бою шансів перемогти Даарена було мало. Та йому пощастило, що Даарена сковувало поранення. Чим сильніше він напружував м'язи торса, тим сильніше воно кровоточило.

Нарешті, Джахед, пнувши супротивника в живіт, зміг відштовхнути його від себе і швидко стати на ноги. У нього був шанс негайно вразити Даарена мечем, але той припас жменю піску й жбурнув його прямо йому в обличчя. Підлий трюк, однак, не заборонений.

Джахед закашлявся, намагаючись розтиснути повіки, і в цей момент Даарен, схопивши опонента за плечі, вдарив його коліном у живіт. Вдарив кілька разів, брязкаючи наколінником об кольчугу. Айліс навіть почула, як повітря з глухим пшиком вирвалося з легенів мулата. Після такого потрібен час, щоб оговтатись. А Джахед його не мав. Рука його обм'якла, і гарний меч із ніжним вигином із тихим брязкотом упав на землю.

На глядацькій трибуні запанувала гнітюча тиша. Якби не морські хвилі, що шумно розбивалися об каміння десь там, унизу, усім би стало чути хрипке, збите дихання їхнього товариша.

Даарен ударив ще раз. Кулаком. Прямо в щелепу. Він міг би підібрати зброю противника і скористатися нею, але натомість він продовжував бити Джахеда голими руками. Варто було віддати мулату належне. Він уперто стояв на ногах, на відріз відмовляючись падати. Він відчайдушно відгороджувався блоками, та сенсу в цьому вже не було. Костяшки Даарена врізалися в смагляву шкіру з вологим звуком, розкидаючи криваві бризки.

Айліс раптом захотілося відвернутися, але вона цього не зробила.

— Можеш зупинити двобій, коли тобі нарешті стане його шкода, — вирішила вона повернути Сарді її ж монету.

Обличчя феантрійки заціпеніло. Вона не вірила в те, що відбувалося прямо на її очах, і тому не могла вимовити жодного слова.

Тим часом Даарен продовжував перетворювати свого опонента на закривавлене опудало. При чому робив він це з несамовитою насолодою, смакуючи кожен удар.

Коли Айліс спостерігала за тим, як Даарен розправляється з химерою, то подумала, що його жорстокість спрямована виключно на ворожих до людей істот. Але зараз вона усвідомила, що йому в принципі байдуже, хто його супротивник.

— Сардо… — звернулася Айліс.

— Ні! Він ще може… Він ще стоїть… — бурмотіла феантрійка, вперто відмовляючись зупиняти поєдинок.

— Він стоїть, бо знає, що ти на нього дивишся, — сказала Айліс. — Досить уже.

Жінка подивилася на неї з дуже дивним виразом обличчя. Нарешті вона зітхнула, а в очах у неї прояснилося.

— Достатньо! Зупиніться! 

Однак Даарен її ніби не почув, або просто проігнорував, продовжуючи завдавати удар за ударом.

— Я сказала припинити! — голосніше повторила Сарда. Не допомогло.

Декілька феантрійців зірвалися зі своїх місць, маючи намір зупинити побиття.

— Даарен фор Клайден!

На цей раз до нього звернулася сама Айліс. Вона не кричала, але вимовила його ім'я досить жорстко, наче віддаючи команду бійцівському собаці. Навіть Сарда принишкла і подивилася на неї дещо розгублено.

Даарен і справді завмер. До того як до нього встигли добігти феантрійці. Він повільно повернувся обличчям до вишки, звідки пролунав голос Айліс, а потім, коли його оточили, у примирливому жесті підняв руки.

Джахед продовжував стояти. Ноги його підкошувалися. Зі сторони здавалося, ніби він уже частково у відключці. Схоже, зараз його підтримували виключно інстинкти та шалена сила волі.

Сарда спустилася вниз і швидким кроком попрямувала до центру арени. Несподівано для всіх вона дала Даарену дзвінкого ляпаса. Клайден приголомшено заблимав, але обуритися не встиг.

— Це за те, що не зупинився, коли я наказала, — сердито пояснила Сарда.

У цей момент ноги Джахеда нарешті підвели його, і він упав навколішки. Хтось із феантрійців притримав його, щоб він не зарився обличчям у пісок. На нього навіть дивитись було боляче.

Даарен теж зігнувся, притиснувши руку до рани в боку.

— Схоже, моя взяла, — морщачись, прохрипів він.

— Не поспішай. Що то був за трюк із піском? Хіба це чесно?

Сарда дивилася на нього з неприхованою зневагою. Їй страшенно не хотілося визнавати його перемогу.

— Сама сказала. Дозволено все окрім ефіру та вбивства. То які до мене претензії? — цілком резонно зауважив Даарен.

— Допустимо. Але ти не припинив бій, коли я наказала!

— У запалі бою часом власних думок не чуєш, не те що сторонніх голосів. 

Сарда хотіла знову заперечити, але Даарен їй не дозволив.

— Послухай, — він зробив до неї погрозливий крок, через що інші феантрійці похапалися за зброю, — Якщо ти хочеш анулювати результат поєдинку, не раджу це робити. Я не люблю проливати кров за просто так. А сьогодні її з мене натекло не мало. Ми не якісь там бійцівські пси, що здихають на потіху глядачів, — після цих слів він трохи пом'якшив інтонацію і в'їдливо додав, — Якщо ти сумніваєшся в чесності поєдинку, можемо провести ще один. От тільки Джахед у вас, наче, найсильнішим був. Не пощастило.

Сарді нічого було відповісти. Та більше вона й не намагалась. Якщо продовжить, швидше виставить себе посміховиськом перед своїми ж людьми.

Вона глянула на напівнепритомного Джахеда. Той майже не реагував на навколишній світ.

— Гаразд, — зрештою на видиху сказала Сарда. — Відкладемо розмови на потім. Зараз вам обом не завадила б лікарська допомога.

Усі присутні поступово почали розходитися. Джахеда відвели під руки. Даарен йшов сам, і проходячи повз вишку, затримав погляд на Айліс.

Чого він на неї дивиться? Чекає на похвалу?

— Ходімо, — пролунав за її спиною голос феантрійця з жіночним обличчям. Айліс не могла назвати чіткої причини, але цей чоловік здавався їй неприємним до глибини душі. Навіть неприємнішим, ніж сама Сарда.