Чи існував варіант розвитку подій, у якому Айліс не потрапила б у таку паскудну ситуацію? Наприклад, якби вона просто дочекалася допомоги Лайзека, залишаючись у прихованому вимірі? Але ж ні, вона поперлася в місто. І, головне, заради чого? Заради куртки?

"Роки минають, а розуму не додається." — посварила себе Айліс, все ще стоячи на колінах. Все ще вдихаючи запах сечі та слухаючи віддалене капання води. Напевно, десь поряд протікали підземні води, а це означало, що підземелля може обвалитися будь-якої миті. Та, схоже, це мало турбувало місцевих представників ордену.

Приблизно за годину прийшла нова зміна, і троє феантрійців, які опікувалися нею всю ніч, полегшено передали їм свій тягар.

— Ходімо. — коротко наказав чоловік, чиє гладке, жіночне обличчя здалося їй знайомим. Здається, він був одним із тих, хто, за наказом Сарди, стежив за нею минулого дня.

Айліс підкорилася. Вони довго йшли вузьким, темним коридором. Двоє конвоїрів попереду, третій – позаду. Ніхто нічого не говорив, але відчувалося, що ця трійця дещо відрізняється від своїх попередників. В усіх трьох серцебиття зберігалося спокійним, неначе у сплячої дитини.

"Не новачки", — швидко збагнула Айліс.

Попереду простяглася низка криво витесаних сходів, що закінчувалася прямокутником світла. Хоча в підземелля її привели із зав'язаними очима, за кількістю сходів вона здогадалася, що це зовсім інший вхід.

Коли вони вийшли назовні, її обдало гарячим повітрям, що різко контрастувало з прохолодою катакомб. Полуденне сонце щедро заливало своїм світлом відкриту місцевість, дуже схожу на арену. Її простір не замикали ні стіни, ні паркани, однак один її край відокремлювався від океану небезпечним урвищем, а з іншого боку височіли гострі піщані скелі, що, описуючи дугу, формували півколо. У центрі арени виднілося скупчення тренувальних манекенів та складних, багатофункціональних конструкцій для розвитку маневреності. Ближче до урвища рядком стояло з десяток мішеней для стрільби та мішки з піском. А біля виходу з катакомб була зведена дерев'яна глядацька трибуна. На ній вже встигли зібратися з півтори дюжини феантрійців. Вони жваво про щось теревенили, та побачивши Айліс, всі, мов за командую, змовкли.

Знову ці очі. Погляд такий самий, як тоді, понад століття тому. Коли її, ще дитину, судили за злочини, яких вона ще не вчинила. Тільки цього разу поруч з нею не було Лайзека, щоб її підтримати. Хоча, відверто кажучи, вона вже давно перестала потребувати підтримки від будь-кого.

Її підвели ближче до трибуни, і Айліс нарешті побачила головних учасників події. Даарен стояв біля стійки зі зброєю і на підвищених тонах сперечався з кимось їй не знайомим. Однак, побачивши Айліс, його погляд змінився. Чоловік різко став серйозним та припинив суперечку, а далі схопив зі стійки випадковий меч, що явно йому не належав. Відвернувшись, він почав розминати шию.

Притулившись до основи трибуни, стояв Джахед. Мулат читав книгу, але, вловивши раптову тишу, відірвав погляд від сторінок і теж глянув на Айліс. Його погляд не здавався засудливим, на відміну від інших. Зацікавленим? Оцінювальним? Можливо. До цього моменту Айліс не знала, хто буде опонентом Даарена, але тепер здогадалась. З того, що Джахед стояв окремо від глядачів, ближче до тренувального майданчика.

— Усі в зборі. Чудово, — мовила Сарда, займаючи місце судді на невеличкій дерев'яній вишці, збоку від трибуни. Згори вона дивилася на всіх, наче орлиця, що виглядала дрібну здобич. Та раптом вона наказала, — Хай підіймається до мене! Будемо разом спостерігати за видовищем.

— Ви впевнені? — занепокоївся чоловік із жіночним обличчям.

— Цілком! Ну ж бо! Давайте починати, поки ми всі тут не зварилися, наче овочі в маринаді, — вона помахала долонею біля блискучого від поту обличчя.

Айліс не розуміла, що означає страждати від спеки або тремтіти від холоду. Так, вона відчувала різницю температур, як факт, але погодні зміни ніколи не створювали для неї дискомфорту. З тієї ж причини вона ніколи не потіла і не мала рум'янцю.

Зі все ще скутими за спиною руками, вона піднялася вузькими сходами та ступила на платформу, де під тканинним навісом стояла Сарда. Феантрійка весело посміхнулася їй, демонструючи повну впевненість у перемозі свого бійця.

— Щось ти зовсім не виглядаєш натхненною. Я гадала, твоя віра в Даарена набагато міцніша.

— Віра — вельми ненадійне почуття, — сухо зауважила Айліс і, притулившись плечем до дерев'яної підпірки, ще раз окинула поглядом арену.

Кайдани, що сковували її руки, являли собою сплав зі звичайного заліза та ефіріалу. Через це вона відчувала незвичну для себе слабкість. Сарда не могла цього не знати, але все ж вирішила її вколоти.

— А от він у себе вірить. Кажуть, усі Клайдени такі, — міркувала білявка, а потім крикнула, — Скільки можна возитися? Займайте вже позиції!

Першим на позицію вийшов Даарен. Відшукавши Айліс поглядом, він раптом підморгнув їй і зробив щось віддалено схоже на реверанс. Доволі незграбно.

"Позер", — не змогла не всміхнутися вона.

Джахед, відклавши книгу, взяв зі стійки інший меч і теж вийшов в центр арени. Залишалося дочекатися сигналу про початок поєдинку. Під час очікування мулат провів поглядом самотню чайку, що виписувала плавну дугу. В цей момент чоловік здавався втіленням абсолютного спокою.

— Двобій обіцяє бути цікавим, — задумливо проговорила Сарда, і Айліс не могла з нею не погодитись.

Те, що вона мала уявлення про силу Даарена – це одна річ. Те, що вона нічого не знала про здібності його супротивника – зовсім інша. Джахед не здавався простим. Хоча чоловік постійно зберігав завидний спокій, від нього йшла енергія хижого звіра. Він нагадував ягуара, що сонно розвалився на гілці дерева, при цьому тримаючи затиснутою між зубами шию ягняти.

Досі Сарда всіх підганяла, і тепер усі чекали на її команду. Але чомусь саме зараз вона зволікала.

— Чого ти чекаєш? — поцікавилась Айліс.

— Нічого. Просто насолоджуюся моментом. Знаєш, це мені нагадує прелюдію перед злиттям, — поділилася феантрійка й грайливо всміхнулася. 

Айліс же її аналогія здалася не зовсім доречною. Напевно, Сарда, перебуваючи на службі в Імперії, вже дуже давно не брала участі в справжніх битвах де на кону стоїть чиєсь життя, тому поєдинок, що мав от-от розпочатися, здавався їй чимось захоплюючим.

"Яка ж ти все-таки дитина", — подумала Айліс, не знайшовши, що відповісти.

Змахнувши з обличчя світле пасмо, Сарда нарешті звернулася до феантрійців.

— Нагадую, що використання ефіру заборонено правилами поєдинку. В усьому іншому дозволяється все, окрім вбивства. Вбивця буде вважатися стороною, що програла, — вона витримала паузу, а потім проголосила, — Можете починати.

Між супротивниками було щонайменше десять кроків, але Джахед, ледь почувши команду, скоротив дистанцію за секунду. Ягуар, що зістрибнув з дерева, щоб погнатися за здобиччю. З першої миті він змусив Даарена піти в оборону. Навіть на відстані Айліс встигла помітити легке здивування на обличчі Клайдена. Джахед якось дивно тримав меч. Так, наче то був мисливський ніж. Через це траєкторія його ударів ставала, м'яко кажучи, незвичною. Даарен не відразу вловив ритм, і йому довелося позадкувати під натиском такого дивного стилю, хоча водночас відточена реакція поки що допомагала йому залишатися неушкодженим.

— Що це за стиль? — вирвалося запитання з вуст Айліс.

— Ти, звичайно, знаєш, що серед чистокровних дор-ханців немає феантрійців? — уточнила Сарда.

Айліс кивнула й приготувалась слухати далі.

— В Дор–Хані є маленька маловідома країна. Тхар-Джак її назва. В ній існувала школа найманих вбивць. Цікаво, що вони майже не носили одяг, бо вроджений темний тон шкіри чудово маскував їх у ночі. У сухому спекотному кліматі на цьому ремеслі трималася вся економіка Тхар-Джака. Але одного разу на нього напала сусідня країна, Тхар–Зуїп, і купка умільців нічого не могла протиставити численній армії. Ворожі солдати вирізали майже всіх тамтешніх чоловіків, а жінок продали в рабство. Таким чином, матір Джахеда потрапила на ринок Аклідії, звідки вона швидко перемістилася в дім проституції. А далі все як завжди. Вона завагітніла від клієнта, і на світ з'явився мішанець. Хлопчик ріс, і в перервах між відвідувачами матір навчала його своєму корінному ремеслу. Мистецтву вбивати. Мабуть, хотіла для нього кращої долі. Пізніше з'ясувалося, що дитина ще й є носієм ефіру. Дійсно вбивча суміш, якщо подумати. Найімовірніше, його батько або сам був феантрійцем, або мав когось у роду. А далі, коли бордель вже не міг дозволити собі утримувати підлітка, юнака продали моєму таточку за кругленьку суму. Ось така історія.

— Тож ви знайомі з дитинства? — вирішила уточнити Айліс.

— Виходить, що так. Татусь вирішив, що з нього вийде непоганий охоронець. Клянусь, ходячи з ним вулицями, я ледь не помирала від сорому! — Сарда раптом розсміялася, наче в цьому було щось кумедне. — Але він неодноразово доводив свою корисність і з часом я звикла до його зовнішності. До того ж мій брат добре до нього ставився. Навіщось умовив батька, щоб Джахед вчив іноземні мови разом з нами. Ми, діти дворянина, і син дор-ханської повії. Дивна компанія, як не дивися.

Айліс, хоч і поглинена розповіддю Сарди, все ж не забувала стежити за двобоєм. До цього моменту Джахед вже зміг відтіснити Даарена до самого урвища. Для феантрійця падіння в океан не стало б смертельним, але це точно вважалося б поразкою. Клайден продовжував ухилятися і відбивати незвичні випади, поступово пристосовуючись до манери противника, хоча перейти в наступ йому все ще не вдавалося. Джахед завдав чергового розмашистого удару, але Даарен встиг сховатися за дерев'яною мішенню, і та вмить розкололася. 

Бійці поступово переміщалися вздовж урвища. Дзвеніла сталь. Айліс розгледіла на обличчі Даарена перший неглибокий поріз. Скоріше навіть подряпину. Глядачі на трибуні весело улюлюкали, напевно, встигнувши зробити ставки ще на початку поєдинку.

— Ти все ще ставишся до Джахеда, як до сина повії? — раптом чомусь запитала Айліс.

Сарда якийсь час не відповіла. Упершись руками в дерев'яний бортик, здавалося, вона була повністю поглинута видовищем. Айліс вже й не сподівалася отримати відповідь. Та, відверто кажучи, вона й не особливо її потребувала. Сама не знала, навіщо запитала. Але феантрійка раптом повернулася до неї обличчям й заговорила.

— Ми з ним пройшли через багато усілякого. Після смерті батька і того, як моя сім'я втратила все, Джахед міг би просто піти і бути вільним. Але він лишився. І тоді ми втрьох, включаючи мого зведеного брата, вирішили приєднатися до ордену. Тепер він не мій слуга, а мій підлеглий. Але, визнаю, деякі старі звички в мене лишилися. Манери розпещеного дівчиська. Що, мабуть, виглядає смішно, враховуючи, що тепер я така сама простолюдинка, як і всі. Ти, напевно, думаєш, що я жалюгідна.

Губи Сарди розтяглися в нещирій посмішці, й Айліс раптом упізнала в ній саму себе. Вона так само вічно прикидалася, що все гаразд. Удавала, що таке життя її влаштовує. Та на відміну від Сарди, в неї ніколи не було заможнього життя, тож Айліс не могла зрозуміти її на всі сто відсотків.

— Не мені судити, хто жалюгідний, а хто ні, — зрештою відповіла вона.

З трибуни глядачів долинув радісний гомін, і Айліс побачила, що Даарен поранений трохи нижче стегна. Втім, він продовжував рухатися, як і раніше, а отже, рана не була серйозною. Мабуть, костюм із чорної павутини таки вартував своїх грошей, якщо міг протистояти ефіріалу.

— Схоже, виходець з роду Клайденів зовсім не такий дужий, яким він сам себе уявляє. Даремно він запропонував цю угоду, — з усмішкою зауважила Сарда.

Айліс хмикнула й знизала плечима.

Феантрійка подивилася на неї, наче чогось не розуміючи.

— Чому ти така спокійна? Тобі що, все одно на свою долю?

— А ти що, провидиця? Поєдинок іще триває.

Сарда насупила світлі брови і теж хмикнула, перевівши погляд назад на бійців.

Айліс стежила не стільки за рухами чоловіків, скільки за їхньою мімікою. Досі Даарен виглядав зосередженим на відбитті ударів та одночасно про щось міркуючим. Але коли Джахед зачепив його втретє, щось змінилося.

"Нарешті." — подумала Айліс, побачивши на обличчі Даарена досить моторошну, зубату посмішку.