Айліс перевернула полотняну торбину, що знизу просякла кров'ю, і з неї на стіл вивалилася голова химери.
- Ось це коштує набагато більше ніж сотня тарлів, але угода є угода, тож я покірно прийму зазначену суму, - сказала вона, діловито схрестивши руки на грудях.
Розпорядник Межі, з зовнішнього виду якого ставало очевидно, що він ніколи не виходив в Пустку, з огидою подивився на голову. Очі його розгублено кліпали.
- Але ж… це лише…
- Людина? - Айліс перебила мляве блеяння чоловіка, передбачивши хибний хід його думок. Для ефективного і швидкого переконання, вона власними пальцями відтягла верхню губу химери, явивши світові гострі криві зуби із засохлою кров'ю на яснах. Далі вона зробила те саме з віками. В стелю витріщилися подвійні зіниці, що дещо поблідли після настання смерті.
Обличчя чоловіка стало приблизно того ж кольору, що і внутрішні стіни бараку, коли він їх побачив.
- Це не людина, - запевнила його Айліс, - Визначити його природу важко, але, без сумніву, це воно вбивало ваших людей біля кратера.
Розпорядник не ворушився, ніби боявся, що від найменшого руху голова раптом підскочить і накинеться на нього, клацаючи гострими зубами. Зрештою, прийшовши до тями, він повільно відкрив шухляду столу і дістав з неї аркуш паперу разом з чорнильницю. Цілу хвилину він дряпав щось пером і завершив справу, зробивши воскову печатку. Наостанок, він вручив Айліс новостворений документ.
- Прошу. Можете обміняти його на гроші в банку «Тернівальда та Гассо».
Айліс недовірливо проекзаменувала папір. Печать виглядала справжньою.
- Беріть або йдіть. Як вам, напевно, відомо, Межа зараз тримається переважно на самозабезпеченні, і, оскільки в нас є борг перед банком, платити реальними грошима зараз дуже важко.
Справи Межі дійсно були кепські, тому Айліс з нелегким серцем погодилась повірити його словам і в легітимність цього документа. В дійсності ж, в неї не було іншого вибору. Якщо виявиться, що він її надурив, вона знатиме, де його шукати.
Айліс вийшла з приміщення вже без голови химери.
"А ось і сам Даарен фор Клайден, хай йому всреться.", - подумала вона, побачивши феантрійця, що підпирав стіну бараку. Він глибокодумно намацував грудну клітину, перевіряючи, чи добре гоїться рана. Фізіономія в нього була дещо тупуватою, до того ж із впертим, зухвалим виразом. Хоча, варто було відзначити, що його риси цілком були здатні привертати жіночу увагу. Звичайно, якщо не бути занадто вимогливою. Потужна щелепа, підкреслена світлою щетиною, та високе жилисте чоло надавали йому тої грубої мужності, з якою більшість людей уявляла собі незламних воїнів з постійно замизганим в крові обличчам. Погляд примружених очей завжди таїв у собі певний виклик. Не треба було мати задатки медіума, аби зрозуміти - цей чоловік любить вирішувати гострі питання грубою силою.
Айліс раптом, як ніколи, відчула тугу по Тарлі - завжди раціональній, зваженій. На секунду їй навіть захотілося пройти повз, вдавши, що цього йолопа просто не існує.
- Ходімо,— втім сказала вона й покрокувала до своєї орендованої оселі в лагері лачуг. Даарен пішов слідом, надутий як сич. Певно, все ще ображався за її різкі слова.
Вони майже не розмовляли між собою на зворотному шляху від вулкану. Айліс взагалі намагалась триматись кроків за десять позаду від цієї дивної парочки, і особливо від жінки, чий рот буквально не замикався ні на хвилину. Вночі Даарен, начебто, намагався вступити з нею в діалог, але Айліс зробила вигляд, що спить.
Вона постійно думала. Розмірковувала. Пригадувала розмову з тим інакшим, чиє обличчя вкривали ланцюги символів. Його застереження та несподівана поява химери, що була гібридом як мінімум двох видів істот, не здавались простим збігом.
"Ти така сама, як я", - пригадались Айліс слова химери, поки вони йшли вулицею Межі.
Така сама. Айліс чудово розуміла, що той мав на увазі. Напівкровка - це теж саме, що й гібрид.
Раптом вона згадала неочевидну деталь тої страшної зустрічі, яка, чомусь, не одразу відклалась в голові. Він не намагався вбити її одразу, ні. Спершу він позбавив життя двох розвідників, а далі побачив Даарена, і його увага перейшла до феантрійця. Зараз почало здаватись, що якби тоді вона сама не вступила в бій, рятуючи життя Даарена, то, можливо, гібрид взагалі не став би її займати. Але це припущення цілком могло виявитись хибним, тому Айліс не стала розвивати цю думку.
- Тож, кажеш, корабель мав відплисти назад учора, якраз коли ти вийшов за стіну? - перепитала Айліс, помітивши, що намет кремезного каменешукача, що мав на прив'язі молодого кмерта, зник.
Даарен кивнув.
- Що ж, значить, мені знову не пощастило. А де твоя балакуча подружка?
- Повернулась до корчми і тепер набиває шлунок відходами, які тут, чомусь, називають їжею. Її звуть Фанні, і вона мені не подружка, – відповів Даарен, дивлячись кудись убік.
- І що далі? Ця Фанні розрахувалась з тобою за твої охоронні послуги? Сподіваюся, вона не ув'яжеться за нами?
- Не ув'яжеться, - запевнив він.
Айліс увійшла в халупку, зачинивши двері перед носом Даарена. Крізь щілину під нерівно висіченими дверима було видно тінь від його ніг, що тупцювались на місці. У крихітній кімнатці Айліс зняла з себе одяг, змила з рук залишки засохлої крові, схилившись над посудиною з крижаною водою. Особливу увагу вона приділила величезній багряній плямі на животі. То була її власна кров, та рана загоїлась ще тоді, під час бою, і тепер від неї не залишилося і сліду. А от її улюбленій шкіряній куртці пощастило менше. Доведеться викинути і перевдягтися у білу чоловічу сорочку, яку вона вкрала з мотузки біля розвідницького бараку. Повернувшись на велику землю, насамперед варто було навідатися до кравця. Закріпивши ножі біля стегон і спакувавши рештки речей (яких було небагато, враховуючи її образ життя), вона знову вийшла.
Даарен фор Клайден стояв там, де вона його залишила — під дверима. Він розглядав вміст маленького сірого мішечка, що лежав в нього на долоні. З появою Айліс, феантрієць швидко сховав його, але вона встигла помітити біло-рожевий блиск перлин. Певно, то була плата від Фанні. Досить щедра, варто відмітити.
Айліс попрямувала до узбережжя.
- Ну і що ми робитимемо зараз? - запитав Даарен, повільно крокуючи за нею.
Вона не відповіла. Не вважала за потрібне. Його робота стежити за нею, тож нехай стежить і не заважає своєю беззмістовною балаканиною. Домовленість з орденом не зобов'язувала її бути люб'язною з усіма спостерігачами, що до неї приставлялися.
- Гей, я до тебе говорю, - втім ще раз спробував привернути її увагу Даарен, - Я тобі не безмовний пес, що всюди слідує за хозяйкою.
- Невже? Бігати за мною по п'ятах – виключно ваша ініціатива. Якщо щось не влаштовує в моїй поведінці, силою не тримаю. Тільки спершу придумай, як виправдовуватимешся перед командуванням.
- Взагалі-то я теж не горів бажанням бути зараз тут, на цьому материку, який представляє собою велитенський пласт засохлого багна. І ночами не мріяв нянчитись з тобою, постійно ризикуючи життям, коли міг би сидіти з мужиками на теплому сонечку і грати в карти. Тож, може, хоча б зробиш вигляд, що готова до співпраці?
Айліс поглянула на Даарена через плече. За весь час це була перша розумна фраза, що злетіла з його вуст. Принаймні вона мала бодай якийсь сенс.
- Нам потрібен корабель, - зрештою сказала вона, - Я не збираюсь чекати на наступний, тож ми йдемо до мого знайомого, аби він нам допоміг в цьому питанні.
- Яким чином? Він що, чаклун, і може обернути дірявий башмак на корабель?
- Ні, він не чаклун, а всього лише найбагатша людина на Мертвому Континенті. В нього є корабель, яким він доставляє товар на велику землю, та пасажирів на борт зазвичай не бере. Але він мені дещо винен, тож, сподіваюсь, зробить виключення цього разу.
- А що саме він тобі винен? - запитав Даарен.
- Ну, насправді, не мені, а Тарлі, але оскільки ми були разом, тож... А от і він. Ходімо привітаємось.
Айліс стала спускатися дерев'яними сходами в порт, помітивши знайому короткошию постать. Чоловік як раз роздавав накази морякам, що заносили вантаж на невеличкий швидкохідний корабель.
Вони наблизились до нього, поки той гледів в бік океану, та Даарен раптом зупинився. Його обличчя буквально перекосило.
- Гроган Клем... - прогарчав він.
Чоловік, почувши своє ім'я, повернувся, на пів-слові перервавши діалог з капітаном. Він з прищуром подивився на Даарена, потім з підозрою глянув на Айліс і назад.
- Так-так-так, кого я бачу, - сказав він з небезпечним тоном, - Прекрасна пані Аміна у супроводі самовдоволеного виродка, який вже мав би спочивати на морському дні. Яке лихо могло зв'язати долі таких несхожих особистостей?
Айліс настороженно скосила погляд на Даарена.
- Що б він не накоїв, до мене це не має жодного відношення. Ми знайомі лише дві доби, але так вже вийшло, що тепер ми подорожуємо разом, і нам потрібно на велику землю.
Колекціонер міряв феантрійця поглядом. На щастя, Даарену поки вистачало розуму зберігати мовчання.
- Пробач, люба, але цей чужинець покалічив моїх хлопців. Тобі на моєму кораблі місце завжди знайдеться, але не для нього.
- Заради справедливості варто зазначити, що не я… - почав Даарен.
- Помовч, коли дорослі розмовляють, - заткнула його Айліс, перш ніж той би остаточно все зіпсував, - Може, все-таки, є спосіб вирішити це непорозуміння?
- Для мене це справа принципу, але я готовий зробити виключення. У разі якщо він віддасть мені свого меча.
Даарен глузливо посміхнувся.
- Навіщо він тобі? - спокійно поцікавилася Айліс.
- Для колекції, - коротко і ясно пояснив чоловік.
Айліс кинула на Даарена погляд, поставивши йому німе запитання.
- І мови бути не може, - рішуче відповів феантрієць, - Якщо хочеш, пливи без мене. Я зачекаю тут на наступний корабель.
Айліс приречено зітхнула. Не силою ж у нього забирати цю залізку.
- Добре. Залиш нас з Гроганом на кілька хвилин. Нам треба дещо обговорити, - попросила вона.
Даарен з деяким сумнівом погодився відійти і залишити справу їй.