Даарен не прокидався вже цілу добу, наче ведмідь в зимовій сплячці. Його грудна клітина повільно здіймалася й опускалася під час дихання, а губи та повіки тремтіли, як зазвичай бувало у людей, що бачили сни.

Айліс сиділа на табуретці біля його ліжка і нерухомо розглядала його обличчя, пурпурові синці на якому нагадували карту трьох великих континентів. З'ясувалося, що в результаті поєдинку Даарен отримав набагато більше поранень, ніж спочатку здалося. Дивно, що, попри це, він міг так спритно рухатися і навіть перемогти. Напевно, його підживлювала його вроджена бичача впертість. Тепер його тулуб від шиї до низу живота був туго перемотаний бинтами, які доводилося змінювати двічі на день. Айліс робила це сама, за власним бажанням. Її долало неприємне липке почуття провини перед Даареном. Крім того, тепер вона йому завдячувала. Втім, ефір успішно робив свою справу. Дрібніші рани на кінцівках вже зарубцювалися так, ніби вже минуло днів десять, а не доба. Але глибока рана в боку вимагала більшого часу на відновлення. Тому він спав. Уві сні ефір працював швидше.

За спиною почувся короткий сухий кашель. У дверях кімнати весь цей час стояв той самий феантрієць з жіночним обличчям. На цей момент Айліс вже встигла дізнатися його ім'я. Рідус. Сарда не стала знову замикати її в катакомбах, мабуть, згадавши, що орден взагалі-то зобов'язався її захищати, а не піддавати тортурам, але наказала Рідусу не спускати з "гості" очей. І він не спускав.

Варто було Айліс подумати про Сарду, як вона заявилася на поріг у супроводі лікаря. Того самого, що займався Даареном та Джахедом одразу після поєдинку. Він був молодий і дещо полохливий, проте робив свою роботу швидко. Мабуть, він не знав, хто така Айліс, тому спілкувався з нею досить чемно і привітно. При цьому він явно почувався незатишно в оточенні озброєних феантрійців.

Лікар швидко перевірив стан Даарена і влив йому в рота білу, схожу на молоко, рідину, однак, очевидно, то було щось інше.

— Мене не перший рік наймають феантрійці, але я все ще дивуюся дивовижним властивостям їхнього організму, — натхненно промовив він, — Рани гояться без ускладнень. Гною немає. Навіть жар уже спав. Дивовижно! Це дивовижно! Ваш друг напевно прокинеться протягом кількох годин. От би всі люди мали таке міцне здоров'я!

— Тоді ваша професія вимре, люб'язний лікарю, — посміхнулася йому Сарда.

— У такому разі я зайнявся б варенням сидру.

Незабаром лікар пішов. Разом із ним Сарда попросила вийти й Рідуса. Коли вони залишилися втрьох, включаючи Даарена, вона зітхнула і притулилася спиною до стіни, схрестивши руки на грудях.

— Ще дитиною не любила, коли все йшло не по моєму, — поділилася вона, — Не варто було вестися на його дурнувату угоду.

— Ти не мала вибору. Інші лідери ордену не схвалили б, якби дізналися, що ти утримуєш мене тут силоміць. Угода з Даареном навпаки дала тобі шанс досягти бажаного в рамках правил. Завдяки їй все вирішилося набагато швидше, ніж могло б, — розсудила Айліс.

— Ти маєш рацію. Все так, — визнала Сарда.

— То, може, вже скажеш, навіщо я була тобі потрібна?

Айліс продовжувала сидіти спиною до феантрійки. Помітивши білі краплі на підборідді Даарена, вона взяла рушник і промокнула залишки ліків.

Сарда довго мовчала. Айліс буквально відчувала, як її погляд ковзає вздовж її хребта, наче мураха, що залізла під сорочку.

— Скажімо так. У майбутньому мені знадобляться партнери з різних, хм... сфер впливу, — нарешті відповіла вона, як завжди, розмито та загадково.

— Схоже, ти плануєш дещо масштабне.

— Саме так. І коли ти побачиш перші плоди мого задуму, то, напевно, сама захочеш до мене приєднатися. Тому я не засмучуюсь через програне парі.

— У такому разі, можливо, з самого початку мене не варто було полонити? – логічно припустила Айліс.

— Будь-який план “А” має мати план “Б”. Не всі задачі можна вирішити простою дипломатією. Іноді грубі заходи результативніші.

— Тобто тепер ми перейшли від грубих заходів до дипломатії. Як цікаво.

Насправді Айліс було глибоко начхати на її грандіозні плани та амбіції. Її цікавило інше.

— Коли ти відпустиш нас?

— Та хоч зараз. Угода є угода. Щоправда, на твоєму місці я дочекалася б, коли Клайден вийде з ролі сплячої принцеси. Адже тобі не дозволено далеко відходити від свого спостерігача, чи не так? — з уколом нагадала Сарда.

Айліс нічого було заперечити.

— Слухай, — раптом згадалось їй, — Ти ж замкомандуючого, так? А де ж зараз сам командувач?

— Що? Тебе це справді займає? Краще не пхай носа у внутрішні справи ордену, моя тобі порада.

У двері несподівано постукали, і в отворі з'явилося обличчя Рідуса.

— Перепрошую, що перериваю. Повернувся ваш брат. Йому є що вам розповісти.

Сарда різко відсторонилася від стіни й миттю вилетіла в коридор. Мабуть, ця новина сильно її схвилювала, оскільки вона моментально забула про Айліс.

Рідус знову зайняв свою позицію, схрестивши руки за спиною. Айліс не знала, що в ному дратує її більше: його пухкі губи, блискучі, наче від жиру, чи дивна зачіска із заправленими за вуха пасмами рідкого волосся. Не знайшовши відповіді на своє запитання, вона встала з табуретки і попрямувала до дверей.

— Куди? — грубо поцікавився феантрієць, перегородивши вихід із кімнати.

— Надвір, подихати свіжим повітрям.

Рідус коротко реготнув.

— Свіжим повітрям? Ти?

— Якби не твій дешевий парфум, такої потреби не виникло б.

Айліс зазирнула йому прямо в очі. Вона знала, що люди цього не люблять. Її погляд. Рідус протримався секунди три, але, як і всі інші, не витримав і відвів очі.

— Я відведу тебе на внутрішню терасу, щоб ти не шастала, де заманеться, — запропонував він.

Айліс знизала плечима, погоджуючись.

Рідус повернувся до неї спиною, щоб відчинити двері, і саме в цей момент вона завдала швидкого і точного удару в шию. Чоловік здригнувся і почав завалюватись назад. Айліс притримала його, щоб брязкіт його озброєння об кам'яну підлогу не привернув небажану увагу ззовні. Потім вона відтягла його від дверей і посадила в кутку кімнати.

— Все ж таки губи, — нарешті визначилася вона, глянувши наостанок на свого наглядача.

Айліс обережно визирнула в коридор, перш ніж вийти та зачинити за собою двері. Вона знала, як іти так, щоби не потрапити нікому на очі. У цьому їй незмінно допомагали її слух та вміння відчувати присутність феантрійців. Однак це не означало, що вона знала дорогу. Якось їй вдалося вибратися з підземної частини будівлі, кілька разів ледь не зіткнувшись з феантрійцями, що проходили повз. На щастя, вони не очікували втечі, тому були надто безтурботними, щоб її помітити. В той час, як вона десятиліттями тільки й робила, що ховалася в тіні й вчилася переміщатися не голосніше за плин повітря.

Опинившись на другому поверсі, вона насамперед визирнула у вікно, але крізь зарості чагарнику та плетіння дикого винограду важко було щось розгледіти. Найімовірніше, це був задній фасад. Айліс перекинула ноги через підвіконня і м'яко зістрибнула на землю, трохи потривоживши чахле від спеки листя. Тепер вона на зігнутих ногах переміщалася вздовж стіни, уважно прислухаючись до всіх навколишніх звуків. Вона прагнула вловити один конкретний. Голос Сарди.

Айліс вирішила рухатися до головного входу. Якщо Сарда пішла зустрічати свого брата, то швидше за все туди. Але раптом вона почула її голос прямо над собою і злякано завмерла, втиснувшись у стіну.

— Що ти зробив?!

Голос долинав із балкона на третьому поверсі. Айліс була просто під ними.

— Вони мали побачити силу препарату. І вони її побачили. Нехай їхній командувач і відхилив нашу пропозицію, але серед його підлеглих напевно знайдеться парочка, яка пустить потрібну поголоску. Чомусь я впевнений, що один із них точно зацікавився. Хлопчина з великим потенціалом. Йому лише потрібен час, щоб дозріти.

Чоловічий голос був їй незнайомий, але, безперечно, це був брат Сарди. Айліс уявлення не мала, про який препарат вони говорять, але мала намір це з'ясувати. Відчула, що це важливе.

— Мені не подобаються твої нові методи, Састрісе. Раніше ти таким не був, — знову голос Сарди, що пролунав із докором та пригніченістю.

— Я став таким заради тебе. Заради твоїх цілей. Щоб ти могла не бруднити свої шляхетні ручки бридкою роботою.

Айліс навіть відчула себе незручно через драму, яка розвернулася прямо перед нею.

— Гаразд. Через війну відносини між нашими представництвами і так уже зіпсувалися гірше нікуди. Сподіватимемося, що твій вчинок не вплине на загальну стратегію. До речі, поки тебе не було, у нас тут дещо сталося.

— Невже? Нарешті й тут щось почало відбуватися, — глумливо зауважив співрозмовник.

— Я серйозно. Це Айліс Меленгорд. Вона тут, унизу.

Айліс напружилася, почувши останню фразу, але швидко зрозуміла, що мова йшла про підземелля.

Її брат якийсь час мовчав, і Айліс раптом захотілося побачити його обличчя, але існував ризик розкрити себе, тому вона не зрушила з місця.

— Схоже, ти дійсно не жартуєш, — нарешті відреагував чоловік. — Що ж, не знаю, як тобі це вдалося, але це чудова новина.

— Проте ми не можемо її утримувати тут силою. Вона піде, як тільки її спостерігач прийде до тями.

— Про що ти? Ти збираєшся її відпустити?

— Так, це частина угоди. Довго пояснювати.

— До інакших угоду! Вона нам потрібна. Я не дозволю їй піти.

— Тут я приймаю рішення! – суворо нагадала Сарда.

— А я кажу, що вона нам потрібна. Її шукає волхв для своїх моторошних експериментів. Напівкровка потрібна йому, щоб створити ідеальну версію препарату. А нам потрібний препарат. Проста арифметика.

Настала черга Сарди мовчати. Вона вагалася.

Айліс вкотре за життя відчула, ніби їй на шию накинули зашморг. Вона знала, що орден рано чи пізно зрадить її, але все одно відчула нудотне разюче розчарування та образу. Більше жодних гарантій безпеки. Але з іншого боку, тепер і вона може не думати про обмеження.

— Але… ми не можемо їй нашкодити… — досі сумнівалася Сарда.

Айліс мимоволі посміхнулася. Усміхнулася по-злому.

— Ти говориш про рішення, ухвалене сто років тому? Усе змінилося. Орден змінився. Настала черга Айліс Меленгорд довести свою корисність на подяку за те, що її не обезголовили ще дитиною. Це краще, ніж якби вона потрапила до рук Білого Короля, — чоловік зробив паузу, потім продовжив м'якіше, — Не будь плаксою, Сардо. Ти майбутня імператриця.

Вони обоє замовкли, і Айліс здалося, що вона почула досить знайомий вологий звук. Вони цілувалися.

Айліс зрозуміла, що більше не можна втрачати жодної хвилини. Вона почала повільно повертатися тим самим шляхом, яким прийшла. Майже безшумно видерлася виноградом і залізла у вікно другого поверху. Чомусь, зворотний шлях дався їй у рази важче. Можливо, через тривогу, яка заважала зосередитися і сфокусуватися на відчуттях. Проте їй удалося майже безперешкодно повернутися на нижній поверх. Залишалося сподіватися, що їй так само легко вдасться добудитися Даарена. 

Айліс майже дійшла до дверей, коли почула за нею гуркіт. Затримавшись на мить, вона відчинила двері і побачила посеред кімнати Даарена з ніжкою від табуретки в руці. Біля нього обличчям у підлогу лежав Рідус, присипаний дерев'яними трісками.

— Я дуже сподіваюся, що ти його не вбив, — після короткої паузи сказала Айліс, але потім згадала, що це вже не важливо. Від того, що вона вб'є одного двох феантрієйців, гірше не стане. Проте коли вона почула тихе серцебиття Рідуса, попри обставини, відчула полегшення.

Даарен викинув ніжку стільця, на якій залишився кривавий слід з прилиплим до нього волоссям.

— Схоже, я щось пропустив, — сказав він, позіхнувши і провівши рукою по засипаному обличчю. — Прокидаюсь, а тут цей. Корчиться на підлозі, наче тиждень із запою не виходив. Потім накинувся на мене ні з того ні з сього. Довелося вдарити.

— Одягайся давай! Ми йдемо!

Айліс жбурнула в нього його ж одяг, пропустивши повз вуха подробиці його пробудження.

Даарен почав повільно натягувати кірасу. Настільки повільно, що Айліс ледве стримувалась, щоб не облаяти його всіма відомими нецензурними словами. Її зупиняло лише те, що йому, напевно, було боляче навіть просто руки підняти.

Щоб отримати з додаткового часу користь, вона відстебнула від стегон Рідуса ремінь, до якого кріпився меч у піхвах, і передала його Даарену.

— Айліс! Поглянь на мене! — бадьорим тоном попросив він, і Айліс захотілося йому врізати. Знайшов час красуватися! Але тут до неї дійшло, що він мав на увазі, — Мене шпурнули з десяток разів, але костюм абсолютно цілий. Це ти заштопала?

— Звісно я. Ще й малюнок на дупі хрестиком вишила, — процідила Айліс, — Ну ж бо! На це все немає часу!

Вона в черговий раз прочинила двері і виглянула в коридор.

— А я все думав, якими нитками зашивати, якщо порветься… — продовжував бурмотіти на фоні Даарен, який ще не усвідомлював, у якому лайні вони опинилися. Хоча насправді, у лайні опинилася саме вона. Даарен же міг вийти з гри будь-якої миті.

Ця думка змусила Айліс завмерти у дверях. Зв'язки із орденом розірвані. Тепер їй необов'язково тягнути свого спостерігача разом із собою на дно. Вона може попрощатися з ним прямо зараз. Відпустити його, розірвавши прокляті узи. Шкода, що вона не мала можливості вчинити так з Тарлою...

— Ти чого? Хіба ми не поспішаємо? — спитав Даарен, помітивши, що вона стоїть без руху.

Айліс відпустила ручку дверей і повільно повернулася до нього обличчям. Так, без нього вона не зможе зняти печать у разі потреби. Але з іншого боку, печать і так може зламатися будь-якої миті, тож це вже не має значення. Тепер їй потрібен Лайзек, щоб усе виправити. Більше нікого в це втягувати не варто.