Десь монотонно капала вода. Важко було визначити відстань до звуку. Здавалося, він пронизав глибини мозку, прагнучи поступово витіснити собою всі думки. Але крім цього Айліс чула ритми биття трьох сердець. З зав'язаними очима вона не бачила облич, але відчувала їхню присутність так само чітко, як власну шкіру. Тюремники оточили її трикутником, утримуючи в повітрі три вістря ефіріалу, націлені на горло полонянки. Сама ж вона всю ніч провела на колінах, із закутими за спиною руками.
Ці троє її боялися. І від того, що вона за цей час жодного разу не ворухнулася, боялися ще більше. Айліс вловлювала запах їхнього поту, чула періодичне нервове ковтання. Вочевидь вони нічого не знали про сутність її сили. Не знали, що легендарна напівкровка насправді не становить великої загрози, якщо поруч із нею немає когось навченого зняттю печаті. Але інтуїтивно вони все ж додумалися утримувати Даарена подалі від неї.
Ближче до ранку один із наглядачів засовався. Вістря меча трохи хитнулося й майже торкнулося шкіри Айліс. Згодом феантрієць заворушився інтенсивніше, що супроводжувалося тихим шелестом його одягу.
— Твою ж… Сил уже нема терпітиме, — зрештою поскаржився чоловік.
— Терпи поки не прийде зміна, — закликала його жінка, що стояла посередині.
— Кажу ж, сил нема.
— Так давай, полегшись у штани. Сказано було, трійку в жодному разі не розбивати, — запропонував другий чоловік, судячи з сиплого голосу, найстарший із них.
— Ага, я в штани з трьох літ жодного разу не мочився. Та й до старості мені ще далеко, щоб знову починати.
— Або ти пустиш струмінь, або тобі пустять кишки. Тобі й усім нам. А штани, так чи інакше, занапастяться.
— Лишень спробуй мене обісцяти, я особисто тобі кишки й пущу, — не оцінила запропоноване рішення жінка.
Молодший чоловік багатостраждально зітхнув, ще трохи пововтузився, і на якийсь час знову запанувала тягуча, мов трупне гниття, тиша. Минуло трохи більше хвилини, коли мовчання знову перервалося.
— Та хай буде, що буде!
Айліс почула, як феантрієць швидко сховав меча у піхви. Він не став відходити далеко, а лише зробив два кроки убік. Забрязкотіла пряжка на штанях, і за секунду простір заповнився тонким дзюрчанням. У ніс ударив характерний аміачний сморід. Струмінь з силою бив об кам'яну стіну і бризками розлітався в сторони. Айліс відчула на щоці кілька теплих крапель, проте не поворухнулася. Якщо ворухнеться саме зараз, феантрійці, напевно, розцінять це, як її спробу скористатися ситуацією і втекти. Ні, їй не хотілося власною шкірою відчути пекучий поцілунок ефіріалу. Зрештою, за своє довге життя їй уже неодноразово доводилося терпіти приниження.
— От і все. Теж мені проблема, — помітно повеселішав чоловік і негайно повернувся "на вахту".
— Фу! Гидота яка… — нарікала жінка, розмовляючи в носа.
За іронією долі всього через кілька хвилин у підземеллі почулися кроки. Айліс вловила їх раніше, ніж феантрійці, і швидко впізнала цю ритмічну, цілеспрямовану ходу. Кроки плавно наближалися, заглушаючи плескіт води, і нарешті затихли. Між ними залишалися лише важкі залізні двері, які, у разі чого, мали затримати втікачку. Кілька разів клацнув складний механізм замку, і до камери зайшла п'ята людина. Четверта, якщо виключити зі списку закуту істоту, що не мала прав на людське життя.
— Матінко, що це за сморід?!
Айліс не могла згадати, чи доводилось їй раніше зустрічати людину, чий голос дратував би її так само сильно. Хоча, очевидно, справа була не в самому голосі, а в театральності інтонації, яку, здавалося, ніхто, крім неї, більше не помічав. Або ж вдавав, що не помічав.
— Зніміть з неї пов'язку.
Хтось різко стягнув з обличчя Айліс брудне ганчір'я, і вона трохи підвела голову, зустрівши погляд Сарди. Жінка стояла зі схрещеними під грудьми руками і дивилася на полонянку, як дивляться на вуличних жебраків чи прокажених.
— Моє представництво колись виступило проти того, щоб залишити тебе живою. Тобі пощастило, що тоді фінальне слово було за Бламаншем. Я ж вважаю, що було б правильніше тебе вбити, — сказала вона, ніби між іншим, — Проте, як і раніше, є ті, хто вбачає в тобі потенційну користь. От тільки я не розумію, в чому вона полягає. А ти розумієш?
Айліс не відповіла, лише дивилася
Айліс не відповіла, лише дивилася на феантрійку крізь напівопущені вії. Сарда трохи зачекала, потім зітхнула, схиливши голову на бік.
— Не має значення. Після нашого останнього спілкування я вже зрозуміла, що ти не особливо балакуча. Чесно кажучи, ти звалилася мені на голову, наче сніг посеред літа. Якби не випадковість, коли ми зустрілися в банку, я б, мабуть, досі думала, що Айліс Меленгорд давно померла десь безславною смертю, як і належить монстрам, на зразок тебе, — Сарда зробила паузу, щоб посилити ефект від сказаного, — Не думаю, що ти настільки дурна, щоб не усвідомлювати очевидні для себе ризики і просто заявитись у моє місто, як так і треба. В Аклідію тебе могла привести лише необхідність, що дорівнювала б вартості життя. Це якось пов'язано з тим проклятим будинком? Що в ньому такого?
Айліс терпляче слухала її монолог, як і раніше, не бажаючи відповідати. Напевно, Сарда вже й не розраховувала почути пряму відповідь і просто міркувала вголос.
— Все ж, інтуїція підказує мені, що ти справді можеш відіграти певну роль у всьому тому, що незабаром відбудеться. І краще тобі одразу визначитись, на чиєму ти боці.
— І який бік, по-твоєму, правильний? - нарешті вирішила вступити в діалог Айліс. Троє феантрійців, які все ще направляли на неї зброю, швидко переглянулися. Вони вперше чули її голос і ніби здивувалися тому, що він звучить цілком по-людськи.
— Той, що бореться за перемогу людства над злом, певна річ, — відповіла Сарда, ніби не розуміючи, які ще можуть бути варіанти.
— Ти здаєшся розумною жінкою, але розмірковуєш, наче дитина, — спокійно зауважила Айліс, продовжуючи дивитися на неї з-під напівопущених повік. — Перемога добра над злом… Якби ж то світ був улаштований так просто.
Сарда схилила голову в інший бік, неначе пташка, що роздивляється хробака під деревом.
— Нам, смертним людям, ніколи займатися філософією. Або ж нас, як і інакших, спіткає стагнація. Є речі, зрозумілі для всіх, як те, що сонце встає на сході та сідає на заході.
Айліс не стала сперечатися.
— Я поки що не певна, як саме, але переконана, що ти зможеш послужити моїй великій меті.
Айліс ледве стримала посмішку.
— І знаєш що? Цей півень вирішив укласти з нами доволі цікаву угоду.
— Угоду? — перепитала Айліс, нарешті подивившись Сарді прямо у вічі. Хто такий півень у даному контексті було й так зрозуміло.
— Хоче влаштувати двобій. Якщо переможе, нам доведеться відпустити вас обох. А програє – віддасть тебе у наше розпорядження.
Сарда замовкла, приготувавшись насолодитися реакцією полонянки.
— Віддасть у розпорядження? — повторила за нею Айліс, поки не зовсім розуміючи, що це означає.
— Ти перейдеш під опіку Аклідійського ордену, а Даарен поїде собі додому, — коротко пояснила феантрійка, — Розумію твоє здивування. Мені б теж не сподобалося, якби хтось ось так просто розпоряджався моїм життям. Хоча. Тобі, мабуть, не звикати.
Ось тут вона була абсолютно права. Цього разу Айліс таки дозволила собі посміхнутися.
— Тебе це веселить? — після недовгої паузи запитала Сарда.
— Я нічого не маю проти цієї угоди.
Феантрійка якийсь час мовчала і пильно дивилася на неї зверху вниз, ніби намагаючись розгадати таємницю її думок.
— Готова довірити йому свою долю? Чи це не занадто висока ставка? — зрештою питала вона.
— Моє життя — суцільна низка високих ставок.
На бездоганно гладкому лобі білявки пролягла зморшка. Схоже, вона чекала на іншу реакцію.
— Що ж, хай буде так.
— І я хочу спостерігати за двобоєм, — заявила Айліс перш ніж та вийшла б з камери, — Даарен битиметься від мого імені. За правилами поєдинків я маю бути присутня, хіба не так? До того ж, як я дізнаюся, хто переміг? Мені варто повірити на слово?
Сарда вагалася з відповіддю, а Айліс вирішила їй допомогти.
— Ти ж пам'ятаєш умови, які на мене наклав орден, натомість залишивши живою? — запитала вона. — Якщо від моєї руки загине хоча б один феантрієць, мене стратять. Тож у кровопролитті я не зацікавлена. Запитай у цих трьох, вони підтвердять, що всю ніч я була тихішою за тишу.
Феантрійці знову переглянулись. Сарда поглянула на старшого, і той кивнув, підтверджуючи слова полонянки.
— Добре. Двобій розпочнеться за годину. Тебе приведе інша зміна.
Сарда розвернулася і вийшла за двері.
Жінка наглядач нахилилася, щоб знову одягнути пов'язку на очі Айліс, але, зустрівшись з нею поглядом, завмерла і, зрештою, передумала.