СПОКІЙ (28. 08. 2015)
Ми з подругою посварилися. Коли я запалювала газ, щоб нагріти воду для чаю, вона мене штовхнула, і я ледь не обпеклася. На хвилину я завмерла. А потім відійшла від плити, взяла зі столу ніж і повернулася до подруги.
У той момент я нічого не відчувала. Ні гніву, ні азарту — нічого. Не поспішаючи, я підійшла до подруги й різко встромила ніж їй у горло. Від переляку вона навіть не намагалася відступити.
Навіть коли вона з криком опустилася на коліна, схопившись за шию, я нічого не відчула, окрім абсолютного спокою.
Коли стогони й хрипи моєї подруги припинилися, я відтягла її тіло з кухні, все ще нічого не відчуваючи.
Коли емоції нарешті повернулися, в голові була лише одна-єдина думка: "Тікати!"
Все ще тримаючи в руці ніж, уже чистий, я вибігла на вулицю. Нікого немає. Це добре.
Я йшла вперед вулицею. Назустріч ішла дівчинка, трохи молодша за мене. Нова хвиля спокою накотилася на мене. На відкритій місцевості приховати тіло складніше…
Увечері я пішла гуляти до парку. Все ще не розуміла, що відбувається. Зрештою втомилася й сіла на лавку. Повз пройшли хлопець із дівчиною. Я байдуже провела їх поглядом.
Дівчині я перерізала горло. Її друг зник за деревами. Він не бачив мого обличчя й не зміг нормально описати мене поліції.
Я не знаю, яким чином і з якої причини я позбулася емоцій. Але так легше. Завдяки цьому вони не можуть мене знайти.