2.24 КІМНАТА №17 (30.11.2015)
Якось мені довелося певний час жити в гуртожитку. На першому поверсі в ньому було двадцять кімнат. Мені дісталася шістнадцята.
У п’ятнадцятій і вісімнадцятій кімнатах жили мої подруги, а сімнадцята пустувала.
І одного нудного осіннього вечора ми пішли подивитися, що там.
Насилу випросили у консьєржа ключ від тієї кімнати й пішли. Двері довго не відчинялися, навіть ключем, але через деякий час ми все ж зайшли всередину. У кімнаті було темно, а на трьох у нас був лише один ліхтарик.
Оглянувши кімнату й зрозумівши, що нічого цікавого не знайдемо, ми зібралися йти, але щойно повернулися до дверей — вони грюкнули, а ліхтарик, як на зло, почав блимати.
Можна було через вікно перелізти в іншу кімнату, а вже з неї дістатися до наших, але будити сплячих не хотілося, адже сусіди теж були не дуже приємні.
Лера почула тихе дихання й почала відступати до дверей.
Та вона не встигла й торкнутися дверної ручки, як щось спритне накинулося на Леру зверху й розірвало її на шматки.
Наступною жертвою стала Аня. Це щось одним змахом кігтистої кінцівки зірвало їй голову.
А останньою була я…
За секунду до кімнати зайшли наші сусіди, але я цього вже не бачила.