ЧЕТВЕРО (18. 10. 2015)
Ми з подругами — Лізою, Світланою та Анею — вирішили викликати духа. Зараз я вже не пам’ятаю, якого саме і навіщо ми це робили.
Спочатку в нас нічого не вийшло, і ми вирішили, що це марна трата часу, тож просто розійшлися по домівках. Уночі все було гаразд. Але вранці зателефонувала мама Лізи й крізь сльози якось розповіла, що знайшла Лізу задушеною. До них додому ми не ходили.
Наступною померла Аня. Вранці я прийшла до неї в гості, але батьки Ані не хотіли мене впускати. Тепер я розумію чому. Я все ж таки зайшла, хоча вони намагалися мене зупинити…
Аня була прибита до стелі своєї спальні. Її очі були вирвані, а з розпоротого живота звисали внутрішні органи. Жодних чужих слідів у домі не виявили.
Через кілька днів, коли шок уже минув, я пішла навідати Світлану. Але її мама з порога заявила, що це не має сенсу, бо за день до цього Світлана втопилася у ванні. Її мати чула звуки боротьби, але не змогла відчинити двері, а в замкову щілину побачила, ніби якась сила тримає її доньку під водою. Коли вона нарешті відчинила двері, то побачила людську тінь, яка просто розчинилася в повітрі.
Я пішла додому, але дорогою помітила, що відкидаю дві різні тіні. Я забігла в дім і зачинила двері, але тінь уже була всередині.
Зараз ця тінь стоїть позаду мене й чекає, коли я обернуся. Я бачу її краєм ока. У сусідній кімнаті задзвонив телефон. Я встаю, намагаючись не дивитися назад. У тій кімнаті навпроти дверей стоїть велике дзеркало. І як би я не відводила погляд, я бачу тінь позаду себе.
Я живу одна, тому, найімовірніше, мій розірваний навпіл труп знайдуть не скоро.