ЕЛЕКТРИКА (03. 09. 2015)
Лив дощ. Час від часу спалахувала блискавка. Світла не було вже цілий день, і, загалом, робити було нічого. Я ходила будинком туди‑сюди, намагаючись хоч якось себе зайняти. Вирішила піти до подруги й перечекати грозу в неї.
Раптом лампочка на лічильнику почала блимати. З самого лічильника чомусь посипалися іскри. Це швидко припинилося. Увечері гроза вщухла, і світло повернули.
Якраз у цей час до мене прийшла подруга.
— Там щось світиться! — сказала вона, вказавши на провід від мікрохвильовки, по якому бігали видимі розряди струму.
Я дістала з шухляди гумові рукавички й зібралася висмикнути провід із розетки, але ще навіть толком не торкнулася його, як тіло звело судомою, а в очах потемніло.
Я прокинулася на підлозі кухні. Поруч сиділа перелякана подруга. Я підвелася й підійшла до дзеркала. Я очікувала побачити, що моє волосся стане дибки, але все було нормально. Майже. Мої очі стали чисто білими.
Я обернулася до подруги, яка все ще нічого не розуміла, і спитала якимось дивним голосом:
— Я що, померла?