Я — МОНСТР (15.12.2015)
Я існую вже дуже давно. Багато хто з вас у мене не вірить, але я не казка. Я став таким не зі своєї волі. Нас багато, і ми всюди. Ми можемо керувати вами. Я не можу сказати, що мені подобається лякати людей, але я вже звик. Ми виходимо вночі, коли всі люди сплять, і залишаємо мітки: подряпини, бруд… Хоч мені й не подобається лякати людей, їхні крики… просто музика для моїх вух.
У монстрів одна мета — вбити. Не налякати, а саме вбити. Зараз ніч, і я шукаю собі нову жертву. Мені байдуже, кого вбивати, аби швидко. А ваш страх… такий солодкий…
Мабуть, он та дівчинка буде моєю здобиччю. Я повільно підходжу ззаду й хапаю її. Жалюгідна спроба вирватися, сльози, передсмертний хрип. Вона була гарна… але дурна.
Людям ніколи нас не зрозуміти. Вас лякає те, що для нас є розвагою. Мене помітила п’ятнадцятирічна дівчинка. Я обертаюся й повільно підходжу до неї. За секунду я вже на сусідній вулиці, а тіло тієї дівчини лежить на дорозі в калюжі крові…