2.17 МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ (02.11.2015)
День Перший.
Я прокинулася в якомусь закинутому будинку. Руки й ноги були прикуті залізом до бетону. Деякий час нічого не відбувалося. Потім до кімнати зайшла людина. Я не бачила обличчя. На ній був капюшон і чорна маска.
Він дістав ніж і порізав мені руку. Потім схопив край рани й різко смикнув його. Я закричала, але не почула свого голосу. Напевно, він щось зробив з моїми голосовими зв’язками. Він продовжував здирати з мене шкіру. Потім у якийсь момент різко зупинився і, напевно, просто пішов. Хоча цього я вже не бачила.
День Другий.
Я прийшла до тями від сильного болю. За цей час він уже встиг вирвати всі мої нігті й зуби.
День Третій.
На тілі вже не залишилося шкіри. Він зрізає м’ясо…
День Четвертий.
Він почав ламати кістки. Але я вже нічого не відчуваю.
День П’ятий.
Він відрізав мені вуха і вирвав очі. Але, мабуть, це навіть на краще.
День Шостий.
Він розрізав мені живіт і витягає внутрішні органи. Уже не так боляче, як раніше. Чи я просто звикла?
День Сьомий.
Усе закінчилося. Я померла. Він продовжує знущатися з мертвого тіла. Я не можу вдарити його, але, зосередившись настільки, наскільки можливо, піднімаю залізну трубу й з усієї сили жбурляю в його голову.
Ти підеш зі мною.