ВИЖИТИ (13. 10. 2015)
Ми з Олею та Катею пішли на закинуту будівлю. Спочатку це було весело. Але потім нашою єдиною метою стало якнайшвидше вибратися звідти.
Ми навіть толком не встигли зайти, як до нас підійшла дівчина (що вона там робила?), дала якийсь аркуш паперу й пішла. На аркуші було написано:
"Ви троє повинні обійти всі пастки й вибратися звідси. Щасти вам!".
Ми не надали цьому значення і пішли далі. На першому поверсі, біля старого ліфта, сиділа велика, невідома нам тварюка. Мабуть, відчувши запах — бо очі в цієї істоти, якщо й були, то непомітні — вона досить швидко рушила до нас. Ми не стали з’ясовувати, що це таке, і побігли на другий поверх. Тварюка погналася за нами.
Ми підбігли до старих залізних дверей, якось відкрили їх і збиралися сховатися в цій кімнаті. Катя не встигла зайти всередину, і ця істота потягла її до сходів. А потім, судячи зі звуку й криків, що віддалялися, стягнула її сходами вниз.
Оля на хвилину завмерла, а коли прийшла до тями, сказала:
— Настю, давай знайдемо цю сучку, яка придумала цю гру, згодуємо її монстру, а самі тим часом утечемо.
Звісно, я була не проти, і ми пішли шукати організаторку. На всіх поверхах у будівлі були залізні ґрати.
Ми підіймалися вище, але в коридорі зі стелі полилася кислота. Я встигла відскочити в кімнату, а Оля залишилася там. Коли її крики стихли, я вийшла і, тримаючись близько до стіни, пішла на останній поверх.
Вона сиділа в одній із кімнат. Коли я зайшла, вона схопила ніж і кинулася на мене. Я встигла ухилитися й підняти з підлоги уламок скла. Вона замахнулася ще раз. Я схопила ніж однією рукою, а іншою перерізала їй горло.
Коли вона нарешті перестала рухатися, я обшукала її кишені, знайшла ключі від головного входу й пішла додому.