СТОМАТОЛОГІЯ (28.12.2015)
Моїй подрузі Крістіні потрібно було пломбувати зуб. У неї не так багато знайомств, а витрачатися сильно не хочеться, тому вона попросила мене знайти їй підходящого лікаря, який може зробити якісно й недорого.
Треба сказати, що останнім часом у нас із Кріс не дуже добрі стосунки, тож я записала її до свого знайомого маніяка, який маскується під стоматолога.
Ми приїхали, Крістіна пішла до кабінету, а я сіла чекати біля дверей. Із кабінету долинали різкі звуки й приглушені крики. Навіть якби в коридорі був хтось сторонній — нічого б не запідозрив. Це нормальна практика, коли або знеболювальне погано діє, або люди просто навмисно створюють багато шуму.
Коли звуки припинилися, я зайшла до кабінету. Крістіна сиділа в кріслі, вся забруднена кров’ю. Усі її зуби були видалені, обличчя й шия порізані. Їй залишилося недовго…
Так званий лікар усміхнувся мені.
— Ти впоралася. Але останнім часом ти ніби ухиляєшся. Замало пацієнтів.
— Невже ти хочеш, щоб нас посадили? Я й так роблю все, що можу. Якби люди зникали частіше, нас би запідозрили.
— Така відповідь мене не влаштовує.
Він зловісно всміхнувся й підвівся зі свого крісла. Я розвернулася й вибігла в коридор. Побігла до найближчого виходу. Я вже майже схопилася за дверну ручку, як він перехопив мою руку. Я не стала тікати. У цьому не було сенсу. У нього багато таких, як я. Тих, хто приводить до нього пацієнтів. А коли не справляються, він записує на прийом їх самих.
Він посадив мене в крісло й щось уколов. Тіло Крістіни лежало на підлозі. Це було останнє, що я побачила, перш ніж заснула.