ШКОЛА (10. 10. 2015)
На вихідних ми з Анею пішли в покинуту школу, яка знаходилася недалеко від мого дому. Школа була триповерховою.
На першому поверсі не було нічого цікавого. На другому, у класі, по підлозі була розкидана наполовину згнила папір, здається, із підручників.
Сходи на третій поверх були зруйновані і більше нагадували лабіринт. На третьому поверсі були середні та старші класи. На одних із збережених дверей, найближчих до сходів, висіла табличка з цифрою шість.
У класі на одній із парт лежав старий зошит. З цікавості ми його відкрили і побачили, що це чиїйсь особистий щоденник. Точніше, колись був. Аня почала читати:
"Сьогодні один із однокласників, проходячи повз, штовхнув мене. На великій перерві його забрали до лікарні."
"До школи прийшли батьки того хлопця. Сказали, що він помер у лікарні. Вони хотіли дізнатися, що сталося. Я нічого не сказала, і вони пішли. Як тільки завели машину, вони врізалися в стовп, який стояв там давно. Стовп впав на їхній автомобіль. Вони загинули на місці."
Далі ми не стали читати. Ззаду нас подув вітер. Від несподіванки ми злякалися і рвонули звідти якнайшвидше.
На другому поверсі щось ніби схопило мене за ногу і потягло в клас. Я встигла побачити, як Аня злетіла до стелі і різко вилетіла в вікно. Ця сила витягла мене з класу через другі двері, понесла на третій поверх і кинула у зачинене вікно. Стара віконна рама тріснула, і я разом із розбитим склом полетіла вниз. В вікні на секунду я побачила силует дівчини з довгим волоссям.
Аню так і не знайшли, хоча шукали довго. За чутками, цю школу закрили через кілька необґрунтованих вбивств учнів і вчителів.