2.29 МОРГ (28.12.2015)
Моя подруга Олена працює патологоанатомом. Вона живе в іншому місті, тому бачимося ми не надто часто. Учора вона приїхала до мене з ночівлею й розповіла дивну історію. Далі — з її слів:
Я працювала в нічну зміну. Швидко закінчила розтин, там був звичайний випадок. І вирішила пару годин поспати, щоб завтра нормально доїхати додому й ні на кого не завалитися. Лягла на порожню кушетку, задрімала. І крізь сон чую, що хтось ходить поруч. Я тоді чергувала одна, тож це не міг бути хтось із лікарів чи асистентів. Про пацієнта теж не подумала — логічно ж.
Я встала з кушетки, озирнулася, пройшлася туди‑сюди — нікого. І тут із сусідньої кушетки підводиться чоловік. Це могла бути якась помилка, але його привезли ще позавчора. Я особисто проводила розтин. Я накрилася простирадлом і лежу тихенько. Чую, він ніби знову заліз на каталку, і стало тихо. Як тільки зміна закінчилася, я звідти вискочила.
Я вмовила Олену показати мені той труп. Наступного дня ми поїхали до їхнього моргу. Я вдивлялася в нього, як могла. На вигляд — звичайний покійник. Тож не надто мені віриться в усю цю історію…