SVRCINA & Tommee Profitt – Tomorrow We Fight
From Ashes To New – Lost And Alone (Acoustic)
Brother Sundance & Ella Boh – Monsters
Mree – Lift Me Up

Як тільки опинилися всередині свого одвічного сховку, поспішили розійтися. Амал із Брозом пішли звітувати Егонові, а інші попрямували по кімнатах. Напружені, збуджені, схвильовані і налякані почали кожен по-своєму готуватися до завтрашнього дійства. Як точно мине те доленосне завдання знали лише Лейла і покійний пан Абелард і саме сьогодні вдова повинна розказати капітанові, сержантові і новому генералові всі деталі.

Ми з дівчатами довго не могли заснути після того, як вже закінчили свої приготування, немов чекали чогось. Схоже – ранку. І коли він, нарешті, настав, Амаліель забрав мене на галявину для тренувань.

— Що я повинна робити з ними, Амале? — Мій щиро не розуміючий погляд пройшовся по артефактах, що мирно лежали на траві колом. Там були всі до єдиного. Всі, які, нам потрібно було відшукати. Всі, з якими мене пов'язували спогади про цікаві завдання і зближення з друзями.

— Так як ти – головна героїня нашої місії, тобі треба навчитися робити те, що допоможе нам втілити її в життя. — Взявся спокійно і наче з радістю пояснювати коханий, галантно запрошуючи мене рукою до кола з тих магічних предметів. "Нарешті, нарешті я дізнаюсь про те, для чого була народжена!"

Далі капітан розповів про суть завдання і всі його найдрібніші аспекти. Як виявилося, іншим повстанцям це також обов'язково розкажуть, адже багато (хоч і не всі) братимуть у ньому участь. Поки уважно слухала Еля, не припиняла дивуватися кмітливості генерала Морторо і його дружини, які продумали те все… Можливо, насправді у тому й не було нічого дивовижного, бо вони лише намагалися слідувати пророцтву, але ж я ще ніколи не робила нічого подібного і настільки значущого… Певно, тому й на емоціях усе сприймала. Мої особливі тренування минули без пригод, проте, як говорив мені під час них чорнявий, чи вдасться зробити все повністю і успішно вже на місці події – достеменно не відомо, але знаю чітко, що це цілком залежить від моїх здібностей і готовності (найбільше моральної).

Перед обідом всі, хто мав вийти в той час, вже були готові вирушати. Одягнені в коричневі плащі з каптурами, в яких і планували рухатися містом. І то не на людях, а у провулках. О, і ще й несподіванка – до місця події нас приведе Амон (так, він вже достатньо віджив після тих ран, все ж цілителі на роботі не сачкують)! Все-таки то й не дивно, адже цей демон знає і навколишній ліс, і вулиці Софоса чи не найкраще з усіх учасників завдання. Патрулював же ж їх не раз, поки був капітаном королівської гвардії.

Наша не дуже велика група вже мовчки крокувала знайомим лісом, слідуючи за Амоном, коли я мимоволі почала пригадувати моменти з королем, який віз мене на своєму коні до повстанців після того рокового балу. Скільки переживань тоді було!

До речі, про правителя Лірона. Цьому чоловікові повідомили про весь наш план (у який пан Дірк свою долю також вніс) і пересування, тому він чекатиме всіх у потрібний час і в потрібному місці. Сподіваюся, що ми дістанемося туди без ніяких казусів.

Щоб ви вже не були як розгублені овечки, я трохи поясню: як тільки обійдемо певну частину королівського палацу лісом, то повинні вийти в місто, щоб потрапити на його територію таякби збоку, а не ззаду, чи спереду. Розумію, що охорона ж по всьому периметру є, але з цим нам вже допоможе сам Дірк Волкер.

— Я п'ятнадцять хвилин тому віддав нашим акторським групам наказ до дій, — Повідомив усім як ніколи серйозний Егон, лишень ми напружено ступили на бруківку Софоса, — і вони вже повинні виконувати свою роботу. Ну, бачу, що так і є, адже королівської гвардії на вулицях поменшало. — Аналізував уголос генерал, поки ми насторожено роззиралися. Із наближенням до "фінішу" кров бушувала дедалі сильніше.

— Ей, що це ти собі дозволяєш?! — Почулося обурення якогось чоловіка на одній із недалеких вулиць і ми зразу ж зиркнули туди, — Думаєш, що якщо син заможного аристократа, то можеш із моєю жінкою робити все, що заманеться?! — Незнайомий нам повстанець у ролі бідного жителя лютував, а інший такий, що приміряв на себе образ молодого багатія, відповідав йому не менш уїдливо. Жінка ж, яка, за планом, стала причиною серйозної сварки, теж неперевершено грала – відчайдушно намагалася заспокоїти злого чоловіка.

— В такі миті розумієш, як добре, що серед повстанців є настільки талановиті люди. — Із захватом мовив Ель і ми всі, мовчки погоджуючись, поспішно притулилися до стіни одного з будинків, попри які вкотре пробігли ненависні гвардійці. — Я впевнений, що в інших точках столиці всі так само чудово впоралися зі своїм спектаклем… — Визирнувши з-за сховку разом із коханим, я побачила, як актори після кулаків вже й магією почали користуватися – другий етап пішов. — Так, вони нас не підведуть. Напевно, вже більшість гвардії Софоса розбіглась на ці бійки, тому можна не очікувати, що на когось натрапимо. — Зробив висновок брюнет і наша група рвонула в потрібному напрямку. 

— Це хіба не означає, що й Амон теж міг записатися до цих акторів? — Весело на бігу поцікавився Броз, а рогатий тим часом лише хижо усміхнувся. Більшість зацікавлено глянула на рожевоокоого молодика, про якого зайшла мова.

— Якби ж лише моє прекрасне личко не було таким впізнаваним. — Самозакохано відказав цей демон і всі лише мимоволі посміхнулись, радіючи тому, що жарти сержанта завжди можуть хоч трохи послабити напругу в душі.

Коли-не-коли ми невпевнено озиралися, але, на щастя, справді не зустріли нікого з ворогів на шляху. Взагалі, із найголовнішого повстанського загону на це завдання нас пішло трохи більше, ніж дев'ять. Кожен, окрім мене, Егона і Амона ніс якийсь із магічних артефактів.

Зупинившись за найближчим до території замку будинком, ми потроху виглядали з-за нього. Із відповіді на лист, що був ще ввечері надісланий Його Величності, стало відомо, як саме король допоможе нам пробратися всередину палацу.

— Він уже там! — Зашепотів збуджений Амон, придивляючись до території біля одних із воріт, що були розміщені вздовж огорожі, а ми тим часом нерозуміюче перезирнулися.

— Звідки знаєш? — Наблизився до рогатого капітан, ще пильніше починаючи вдивлятися у місцевість біля нашого ймовірного входу, — А, бачу! — Несвідомо радісна усмішка полізла чорнявому на губи, коли і він запримітив якесь несміливе виблискування поміж дерев, які свідчили про початок лісу (так, замок був дуже близько біля нього).
•
— Тоді підходимо, по одному. — Одразу ж скомандував Егон і побіг туди першим. Слава Кіфарі, відстань була не настільки великою, що б нас хоч хтось із гвардійців, що пробігали дедалі рідше, міг помітити.
Наступною випхали мене, і то буквально. Зовсім не очікувала тоді цього. Спершу я трохи розгубилася від усього того переживання, але все одно швиденько подріботіла до генерала і пішла за ним попри кілька дерев.

— Ерлайн, давно не бачилися. — Явно зі щирою посмішкою привіталися зі мною, — Настав цей вирішальний день, еге ж? Здійснення пророцтва – завжди хвилююча мить. — Продовжили говорити голосом правителя Лірона, поки моє обличчя не припиняло виражати дитячу розгубленість.

— Ваша Величносте, де Ви? — Врешті, спитала, кинувши трохи наляканий погляд на Егона, який спокійно стояв збоку і раз у раз озирався, щоб проконтролювати прибуття товаришів. До слова, плащі ми одразу ж домовилися зняти, як прийдемо сюди, для більшої зручності. Та й король у листі писав, що після зустрічі з ним цілком зможемо без них обійтися.

— Я прийняв форму лісового духа, тому ти мене майже не бачиш. — Пояснив пан Волкер і переді мною враз зібрався із зеленого магічного пилу його нечіткий образ. Я вражено почала розглядати чоловіка, в якому не так вже й просто можна було впізнати відомого всім очільника і через усмішку цього ельфа зрозуміла, що на моєму лиці відображаються слова: "Ого, то Ви і таке вмієте?!"

— Вже всі на місці. — Перервав моє дивування Амаліель своїм чітким констатуванням, — Ви точно все продумали? — Серйозно зиркнув коханий на рудоволосого ельфа, а той лише твердо кивнув, — Гаразд, ми Вам повністю довіряємо. А тепер допоможіть пройти коридорами палацу непоміченими. А то, бачу, охоронця з одного, так і з другого боку Ви вже прибрали. — Проаналізував сіроокий дії нашого спільника, на додачу кивнувши на ворота, біля яких ніхто не стояв, — І ще: скільки в нас є часу до приходу старійшин?

— Для переходу в стан духа мені треба заснути. Я зробив це хвилин двадцять тому, а ще за десять до цього викликав їх і вони.. повинні прийти вже через чверть години! — Схопився король, заметушившись, — Поки розбирався з охоронцями, встиг забути про час… Треба діяти швидко! — Почав Його Величність розпоряджатися ситуацією, поки повстанці перебували у вкрай неприємному збентеженні, — До потрібного залу я всіх заведу, але якщо вдасться перевтілити вас на таких же ж духів. — Захвилювався на секунду правитель, поки ми з тривогою перезирнулися, — Виставте долоні – для цього ритуалу треба змастити лезо ось цього фантомного кинджала вашою кров'ю. Це має подіяти. — Показавши нам вишуканий предмет вбивства, який був напівпрозорим, пан Волкер (хоча, швидше, його образ) пролетів біля кожного і залишив на долоні невеликий поріз. Недовго зціплюючи зуби від болю, ми продовжили спостерігати за ним. Чоловік потім тим же кинджалом поранив свій палець і почав, як мантру, говорити заклинання якоюсь незрозумілою для нас мовою. Пам'ятаю, я ще тоді так дивувалася, що та зброя змогла як тих, що мають нормальне тіло, так і короля, що був духом, поранити… Певно, це теж якийсь древній артефакт.

Довго чекати на дію закляття не довелося і вже за мить наша команда перетворилася на зелених духів, які потім слухняно полетіли за очільником Лірона і навіть через огорожу пройшли! І через стіни в палаці! Неймовірно! Не дозволило повністю надивуватися своїм станом лише трохи лячне очікування. Наче й знали, що повинні з усім впоратися, але все одно хвилювання і думки: "А що, якщо щось піде не так? Якщо нічого не вдасться і виявиться, що все було марно??" не покидали свідомість і породжували тривогу в серцях.

Поки я намагалася морально налаштуватися на те, для чого з'явилася на цей світ, ми вже пройшли через кілька коридорів, старанно не потрапляючи нікому на очі. І ось, перед нами постали знайомі мені великі двері, за якими зазвичай старійшини говорили з паном Волкером. Увійшовши до великого приміщення, всі зупинилися і зразу ж прикинули місця, в яких можуть сховатися. Його Величність витягнув недавно згаданий кинджал і сказав нам:

— Часу обмаль, поки ми сюди летіли, я бачив їх. Розставляйте артефакти і ховайтеся, а я зараз прийду. — Правитель різко встромив зброю собі в сонячне сплетіння і того ж моменту розвіявся, а ми повернулись у звичайні тіла. Одразу заметушившись, взялися хто ховатися, а хто – розкладати всі магічні предмети колом, в якому, за планом, потім повинна перебувати я. Коли збуджений власник смарагдово-блакитних очей забіг до залу, ми вже закінчили і останній із повстанців сховався в одному з кількох рядів столів, що від низу піднімалися вверх, немов сходи.

— Мерщій затримайте дихання, щоб від вас магічного енергії не було чути і ні звуку не видавайте. — Строго наказав Дірк Волкер і всі ледь не одночасно глибоко вдихнули, — Вони вже дуже близько, я відчуваю. Готуйтеся. Сподіваюся, що самі зрозумієте, коли треба показатися. А якщо щось піде не так, то я вам повністю довіряю. — Перебуваючи в колі із по-різному могутніх артефактів, із неймовірним переживанням видихнув рогатий ельф і вже за долю секунди його обличчя виражало неймовірний спокій і впевненість. Я сиділа з такого боку, що могла спостерігати за тим, що відбувається і мене вразив така здатність до контролю своїми емоціями у цього чоловіка.

— Святі боги, яка неочікуваність! — Плеснув у долоні один із, як я зрозуміла, старійшин, що почали входити до приміщення.

— Невже Його Величність зміг здобути всі артефакти?! — Щиро дивувався другий, а я ж тим часом шкодувала, що через ті капюшони не зможу побачити їхніх розчарованих облич, коли вони всю правду дізнаються. Сподіваюся, що сьогодні кожен з них отримає по заслузі, адже скільки ще років жителі нашого королівства будуть терпіти ущемлення своїх прав?

Король тримався стримано, лише легенька усмішка проскакувала на його губах. Мені мимоволі здавалося, що з кожною наступною секундою я захоплююся цим ельфом більше і більше...

— Який молодець! То ж виходить, що кляті повстанці нам нічого не зможуть зробити і тепер ми, нарешті, зможемо їх придушити їхнім же ж планом і завершити з цим Ліроном! — Коли двері за ним зачинилися, вигукнув третій. Взагалі, їх там було близько п'ятнадцяти. "Трясця, нікому не відомо якою магією вони володіють… Чи зможемо ми їм протистояти? Очевидно, доведеться мені діяти дуже швидко", – аналізувала я подумки, відчуваючи, що повітря стає з кожною секундою дедалі менше. Двері ж у зал чомусь несподівано скрипнули, в той час як вважалося, що вже усі зайшли, і в мене завмерло серце. "Що він тут робить?! Це неправильно, його не повинно тут бути!" – обурювалася моя свідомість на те, що відбулося.

— От тільки дівку з пророцтва треба в них забрати і змусити здійснити його так, як вам того хочеться. — Голос Зендала був для моїх вух тоді як ніколи ненависним. Від нього і мороз шкірою йшов, і кров від люті кипіла. Від одного цього "дівку" пересмикнуло у спогадах про катування і я досі не розумію, як змогла втриматися і не вискочити із засідки в тих нервах...

Проте, якщо не я, то хтось інший не опанував своїми емоціями.

— Зендале!! — Ставши на стіл, прогарчав Амаліель і почав віддихуватися. Король завмер (думаю, що він, як і будь-хто інший, не сподівався, що це так швидко станеться) і вирішив нічого не говорити, а от вороги були, ще м'яко кажучи, вельми приголомшені появою капітана найголовнішого повстанського загону. Мені раптом аж сміятися захотілося, особливо з обличчя того Зендала, але через серйозність чорнявого зрозуміла, що не варто, оскільки йому точно не до сміху. Помста, і за мене, і за колишнього генерала, – ось, що керувало ним тоді і я запідозрила, що добра з цього, мабуть, не вийде… Хоча, може, треба просто довіритися Ельові?

— Ваша Величносте, як це розуміти?! — Розгніваний чоловік у каптурі явно хотів знати, що зараз сталося. "Ой, і що це за нотки в його голосі проскочили? Невже страху?" – незвично для себе зловтішалась я.

— Це що, зрада?! — Інший перебував у не менш обуреному стані. "То вони, тварюки, що мучили наш народ, короля особливо, ще сміють на таке злитися?!" – подумки гнівалась і лаялась я.

— Як бачите – так. Вашим планам настав кінець. — Задоволено усміхнувся правитель, мимоволі прикривши серйозні вічі, і твердо мовив: — Виходьте.
•
Повстанці, як один, вискочили зі схованки і моментально прийняли бойові пози з неймовірною рішучістю в очах. Вороги вже не лише ще більше розгубилися, а й збилися в купу. Що, вже сказати про їхній шок від того, що серед присутніх є Амон, з яким у них особливі спогади…
Я, збагнувши, що атакувати вони нас навряд чи збираються, пострибала по столах до Його Величності. Сміливо стала перед ним, щоб водночас і в колі перебувати, і його захистити (кинджал мала при собі), раптом хтось нападе.

— О, Ерлайн! Яка зустріч! Давно не бачилися... — Почав хижо шкіритися Зендал, а я лише щосили насупила брови. Цей гад хоч і був не так близько, але ж яке напруження викликав... "Ще має совість говорити до мене?! Як же я ненавиджу його!"

— Не смій її ім’я вимовляти, виродку! — Висловив і свою, і мою лють одразу капітан і демон у людській подобі перевів на нього наповнений зневагою погляд. "То цей Мерзотник недооцінює Амала?!" – прослідкувавши за його позіром, усвідомила я і аж кинджал міцніше від люті стиснула.

Один зі старійшин неочікувано засміявся і оцінив наші насторожені обличчя зухвалим позіром зеленющих очей, що так і світилися з-під капюшона.

— Ви думали, що ми не застрахувалися? — Самовпевнено видав другий, розвівши руками і обернувся в бік Зендала. Той голосно свиснув і до приміщення увірвалося близько десяти представників королівської гвардії. Ми з друзями за долю секунди встигли обмінятися дещо зляканими поглядами і паскудним