Композиції для прослуховування:
Антитіла – TDME
Selena Gomez & The Scene – Who Says
Скрябін – Любов Сліпа
Мот feat. Артем Пивоваров – Муссоны
Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.





Надворі панувала весняна ніч. Місяць вже перейняв естафету від сонця і починав щохвилини яскравіше світитися. Описувати його самого і те, як він виконує свою "роботу" можна ще довго, але зараз не про це. Одинокі перехожі, що прогулювались втомленим денною рутиною Софосом, зрідка кидали зацікавлені погляди на королівський двір. Якщо це були туристи, то вони зупинилися на деякий час і обговорювали свої думки і захоплення щодо цього архітектурного створіння, якщо можна так назвати дім повелителя Лірона. Навколо нього було якось підозріло темно, лише у головній залі горіло світло.

В цей не дуже пізній, вечірній час, у ній було майже пусто. В середині високого, великого, настельного світильника яскраво і палко горіли свічки, даруючи хороше освітлення просторому приміщенню. Воно все було у червоно-золотих і білих відтінках. Товсті, вишукані колони тримали обрамлену золотом стелю. Під стіною ідеально розмістилися три крісла, найбільше з яких було між двома іншими, і, вочевидь, належало його величності. А ті, що були по два боки від нього, засвідчували те, що володар має двох дуже вірних підопічних – праву і ліву руку. Це такі дівчина і хлопець, які ще ніколи його не підводили і майже завжди виконували будь-який наказ. Саме між цими людьми велася деяка розмова, поки наша головна героїня і її ватага друзів вирішували питання про похід до гарячих джерел.


Права і ліва рука цього короля – це далеко не просто так довірені, сильні й перевірені тривалим часом дівчина і хлопець. Вони вже досить довго служать його величності і навіть встигли з ним здружитись. Хоча, треба зазначити, що праву руку дівчиною не дуже й назвеш, адже вона була вже досить зрілою, прекрасної зовнішності жінкою, на вигляд трошки старшою за молодого очільника Лірона.



Ще на початку розмови ліва рука почав помітно нудьгувати і, що не здивувало, не дуже культурно відмовився від запропонованого королем завдання. Висловив свою думку і претензії щодо цього, що, з його боку, виглядало не дуже гарно.. Але що поробиш, якщо він такий хлопець, що може дозволити собі викабелюватися і невдоволено "фиркати" навіть перед своїм королем.


— Буде краще, якщо я з ними пізніше зустрінусь, а поки що вони мені нецікаві.. – зневажливо хмикнув парубок, підсумовуючи свою відмову, і раптом якось хитро подивився на володаря, що водночас був йому й хорошим другом, своїми зеленими очима. – Тому, нехай йде вона. – кивком голови вказавши на жінку неймовірної вроди, промовив він. –  Їй там буде однозначно цікавіше, ніж мені. – після цих, досить переконливих слів хлопця король спокійно відірвав від нього свій серйозний погляд і перевів його у бік прекрасної дами. – Правда ж, міс Тайта́лек? – натякнув парубок і її фіолетові очі цікаво блиснули, після чого вона, підійшовши ближче до королівського трону, сказала:

— Так, Ваше Величносте. Вам не потрібно просити цього нахабу, якщо є я. – серйозний із неприхованою хитринкою погляд був спрямований на короля. Ліва рука вже хотів було обуритися через зневажливі слова напарниці в свою сторону, але йому завадив володар, мовивши:

— Ти маєш рацію, Калісто. Можеш вже готуватися до цього завдання і, може, завтра вирушати, якщо нам нічого і ніхто не завадить. Думаю, що я, як завжди, можу на тебе покластися. – після чіткого, стверджувального кивка і поклону жінки його величність тепер вже цікаво глянув на зеленоокого, потираючи пальцями гладеньку бороду. – А для тебе, любий вампіре, у мене є інша.. цікавіша місія... – він примружив очі, а ліва рука лише хитро усміхнувся в очікуванні, тим самим відкриваючи погляду невеличкі ікла.



                                               °°°°°°°°°



Після вирішення деяких важливих організаційних питань, наш загін розійшовся по дорогих і вишуканих номерах готелю "Ельфійський Топаз" і домовився зустрітися через годину. Як виявилося, саме для всіх дівчат і хлопців із нашої групи тут були великі, окремі кімнати, тому я змогла бути в одному номері разом зі всіма подругами. Спеціально для нас завідуючі готелю, якими було молоде подружжя русалки і ельфа, навіть відокремили певний час перебування на гарячих джерелах.

Вже о десятій годині дівчата повним ходом метушилися в жіночій переодягальні. Особисто я ще ніколи так не купалася, якщо можна так сказати, ні в чому подібному, тому було якось незручно і соромно, лізти в воду і сидіти в ній голяка разом з іншими людьми.. Але мені надзвичайно пощастило, що в "Полум'ї Правосуддя" дівчата дружні, доброзичливі і розуміючі. Хоч деякі з них і мають дивні, а інколи і кепські звички, або характери, це не заважає їм бути моїми подругами. Я знаю, що нас ще мало подій пов'язують і мені майже нічого про них не відомо, але вони через свою доброту із кожним днем стають до мене все ближчими і ближчими.
Без сумнівів залишається факт того, що нам ще дуже багато чого доведеться пережити разом і наша дружба, завдяки їм, стане набагато міцнішою.


Поки я з усіх сил намагалася опанувати над своїми страхами, Делора, розом із іншими сусідками по кімнаті, довго повторювала, що нічого соромитися не варто, адже ми всі тут одної статі, а хлопці в іншій частині, яка є за досить товстою, близько чотири метри в висоту, кам'яною стіною.

— ..А також, тут багато пари і вода має зеленуватий відтінок, тому не хвилюйся, твого "багатства" не дуже буде видно. – підморгнула Зена, а я тим часом лише більше засоромилась, відвела погляд і закріпила рушник міцніше, адже у моєму випадку його треба було досить добре тримати.


Завершивши переодягання і покинувши приміщення в одних рушниках, ми вийшли на вулицю і зустріли завороженими поглядами, такий собі, обкладений різним камінням ставок, із якого повільно піднімалася пара. Навколо нього розташовувалися ліхтарі на позолочених стовпцях, які давали не дуже багато світла, але його було досить, щоб бачити все навколо.


— Ох, краса ж яка.. – зачаровано видихнула старша Зіддіг.


Поки ми, особливо я, із захопленням розглядали це диво природи, орчиха вже встигла зайти в гарячу воду і насмішливо нам викрикнути:

— Чого поставали, дівчата? Давайте, худчіш сюди, а то вода вистине. – засміялась вона, підганяючи нас і почала хлюпати рукою по зеленуватій воді.

Панянки, не вагаючись, хто швидко, а хто повільно поскидали рушники і граційно, схоже на якихось чарівних фей, полізли в воду. Деякі з них вирішили ще не поспішати з цим і почали за допомогою спеціальних губок і мила на основі трав, яке, до речі, дуже пінилось, натирати одна одній спини. Саме через них бульбашки і піна почали опинялися в воді, на підлозі і в повітрі, літаючи поміж деревами і ліхтарями.


— Ну Ерлайн.. тільки не кажи, що ти, все ж, так сильно соромишся? – розчаровано запитала Разія, піднявши брову, і окинула багатозначним поглядом інших дівчат, після чого ті розчаровано видихнули.

Я заперечно мотнула головою у відповідь на питання вампірши і на деякий час зашарілась.

"Чому ж мені має бути соромно, якщо це – чергова нагода ближче познайомитися з товаришками!" – раптом рішучо пролунало в голові, після чого я підняла такий же погляд на дівчат і, повільно скидаючи із тіла білий, м'який рушник, радісно сказала:

—  Зустрічайте мене бурхливими оплесками! Я йду до вас! – і, навіть надто неочікувано для самої себе, майже без сорому, попрямувала до них, все ще трохи закриваючись рукою. Подруги дуже здивовано перезирнулись і ми всі в раз дружно засміялись із моєї непередбачуваності й дивакуватості.


— Молодець, Ерлайн! Я знала, що ти насправді рішучіша й сміливіша, ніж здаєшся! – щиро похвалила мене Нора, плескаючи долоньками, і тепер вже повністю розслабилась під впливом мутної, цілющої води.


Як тільки я опинилася по груди в гарячому джерелі, тілом розійшлася хвиля нечуваної раніше насолоди. М'язи розслабились, очі мимоволі закрилися, дихання уповільнилось і в голові не залишилося ніяких гнітючих думок. Дівчата там про щось говорили, але я, ніби, їх не чула. Просто час від часу спостерігала за парою, що піднімалась догори, дивилася на яскраві зорі в нічному небі і роздумувала про сьогоднішній день, повільно "переварюючи" нову інформацію..
Можливо, саме через це відчуття своєрідного трансу, мені так і не вдалося до кінця зрозуміти, чому подруги раптом заговорили голосніше..



                                                     °°°°°°°°°


Поки наші дівчата вже деякий час насолоджувалися приємною атмосферою, цілющою водою і цікавими розмовами, по той бік високої, кам'яної стіни один  темноволосий хлопець вперто, але не нагло хотів добитися згоди на свою ідею в друга, який був і одним із його начальників:

— Капітане.. – почав вже було Броз знову щось випрошувати, але брюнет вкотре серйозно сказав, як відрізав:

— Ні. І ще раз: "ні". Ніхто не буде підглядати за дівчатами. Ніхто. Ви ж вже дорослі і дурницями займатися аж ніяк не повинні. – він сидів по пояс у гарячій воді, спокійними очима розглядаючи місцевість і зовсім не дивлячись на свого співрозмовника. Його волосся, як і в інших товаришів, було майже повністю мокрим від густої пари, що піднімалася в повітря. Зелене, куструбате листя одного з невисоких дерев, що росли на території джерела, нахилялося над його головою, раз-у-раз торкаючись маківки.

Майже всі парубки могли повихвалятися один перед одним прекрасною статурою. "Майже", тому що по них було видно, що деякі більше звикли тренувати магію, а інші навпаки – фізичну силу. Пара, що від гарячого джерела піднімалася вгору, на тілах юнаків ставала краплями води і стікала вниз по рельєфних м'язах.

Омід разом із Крайсом вирішили не брати участі в ідеї інших хлопців на чолі з сержантом номер два і просто спокійно говорили між собою, час від часу зиркаючи на товаришів по команді.

Зупинивши свій вже трохи нервовий погляд на благальному вигляді друга, Амал прикрив очі і втомлено й глибоко видихнув. Йому зовсім не подобалася поведінка цих нетерплячих і набридливих хлопців, адже вони поводилися не так, як личить серйозним і стриманим повстанцям, до яких він звик.
Чорнявий зрадів, дізнавшись, що в них вийде побувати на гарячих джерелах, адже вже кілька місяців хотів сюди потрапити. Тому, зараз він не без підстав нервувався, коли товариші  по команді не давали йому повністю розслабитись.

— Ну, капітане.. – продовжували нити деякі з чоловічої частини загону, – от тільки не говори нам, що тобі зовсім не цікаво? Ну? Ну, хоч краєм ока.. – такі вмовляння тривали вже хвилин п'ятнадцять, тому головний починав неминуче дратуватися і вже як тільки він хотів щось сказати, думаючи, що це буде остаточним рішенням, його перебив Едуард, що сидів поруч.

— Що вже з ними поробиш..все ж, діти дітьми..якщо захочуть чогось, то точно не відчепляться.

— Ед? Тільки не кажи, що і ти туди ж.. – здивовано і трохи розчаровано припустив капітан, різко повернувши голову в сторону коваля, від чого пасмо його чорного волосся неохайно впало йому на чоло.

— Ні.. я, поки що, тут посиджу. Просто, вони вже й мені на нерви починають діяти.. – втомлено видихнув він, прикривши бурштинові очі, і потер пальцями перенісся. – Та й крім того, якщо не зараз, то коли ще випаде така нагода? Нехай вже йдуть. – обнадійливі і зовсім неочікувані слова шатена пролились бальзамом на вуха парубків, а очі чорнявого, в свою чергу, тільки більше розширились від здивування.

— "Поки що?" – перепитав він, піднявши густу, чорну брову. – Хоча, неважливо.. Я й сам не розумію, як ви зможете там щось побачити..проте, гаразд… – все ж, здавшись, видихнув капітан і деякі хлопці вже майже зірвалися з місця, як тут він продовжив. – Але не довше семи хвилин. Семи хвилин. Думаю, ви мене почули.

— Йоу! Так, капітане! – з небувалою радістю викрикнув Броз і, вилізши з води, міцно зав'язав на бедрах рушник і попрямував до доволі високої, кам'яної стіни, яку вже встигли наректи перешкодою.
Інші троє хлопців, слідуючи за своїм тимчасовим ватажком, який у їхньому загоні славиться званням найвигадливішого з усіх, зробили так само і через тридцять секунд цей квартет уже повним ходом досліджував цю їхню, тепер вже головну перешкоду, щоб знайти хоч одну шпаринку між камінням різноманітних форм і розмірів.

"Нарешті.. нарешті я доведу Актеонові, що Разія і є тою шпигункою з іншого королівства! – з ентузіазмом оглядаючи хоч найдрібніший простір між каменями, думав Броз. Він хижо усміхався, не приховуючи впевненості в правдивості своєї теорії. – У неї повинне бути те саме тату..схоже на череп дракона..тоді я буду повністю впевнений, що це вона..". Ніхто з товаришів по команді й не здогадувався, що насправді ховається за дурнуватою ідеєю другого сержанта. За два з половиною роки членства в "Полум'ї Правосуддя" темноволосий добре вивчив поведінку кожного із знайомих йому людей і навіть новеньких. Після вступу до їхньої ватаги Актеона, хлопець зразу ж із ним подружився. Вони багато спілкувалися і не раз виручали один одного на різних небезпечних місіях. Їхня дружба змінювалась із кожним днем. Але. Як тільки Броз помітив, що русал нерівно дихає до Разії, не без підстав насторожився: вона йому подобалась найменше з усіх, адже завжди була непривітною, нервовою, холодною й іноді злою. Парубкові здавалося, що дівчина щось приховує і це деколи підтверджувала її поведінка і слова. Тому, кілька місяців тому, із чуток дізнавшись про якусь зрадницю серед повстанців, темноволосий зразу ж запідозрив жовтооку і почав пильніше до неї придивлятися і прислухатися. Він був впевнений, що це саме вона. Та, про яку говорять. Хлопець хотів якнайшвидше її викрити, щоб показати Актеонові, що краще йому позбутися будь-яких почуттів до неї. Броз хотів для найкращого друга тільки хорошого, тому вчорашній випадок у расовій бібліотеці серйозно хвилював його. Він ніколи не думав, що їхній дружбі може нашкодити якась дівчина.. та ще й ця неприємна йому вампірша! "І чому він, взагалі, в неї втріскався? Невже кращих дівчат немає?" – трохи знервувався через власні думки сержант номер два, продовжуючи відчайдушні пошуки хоч якоїсь шпаринки. Звичайно ж, "відкрити" другові очі дуже важливо, але головне ще й не втратити можливості подививитися на оголених дівчат.


Тим часом, спостерігаючи за поведінкою темноокого друга, русал помітив щось дивне, але вирішив промовчати. Говорити йому з ним було якось незручно, адже він ще добре пам'ятав той неприємний інцидент у бібліотеці, який був спричинений словами сержанта про біловолосу вампіршу, до якої в нього були непідробні почуття. Дивно, але чомусь, саме вона запала йому в серце в перші дні його знайомства із членами ще тоді невідомого для хлопця загону. Хоч на вигляд і симпатична, але характер у неї не з найприємніших, м'яко кажучи. І як до новенького, дівчина тоді ставилася до нього аж ніяк не люб'язно, часто нервуючись через його поведінку і обзиваючи бабієм. Але, видно що, сама Аґа́пі – величний бог-дракон кохання, захотіла, щоб саме вампірша покорила горде серце цього юнака. І це сталося, напевно, саме через її неприязнь до нього, яка була для нього надто незвичайною з боку представниці прекрасної статі. Світський парубок, що не звик до постійності, ніколи не мав нормальних, серйозних стосунків і не думав, що йому колись зможуть у чомусь відмовити, тому був здивований її поведінкою. Йому несвідомо хотілося дізнатися, чи справді вона є тою, за кого себе видає, чи, може, насправді її серце не таке вже й зле?.. І коли хлопець ловив себе на цій думці, то дивувався сам із себе, адже такі роздуми про жінок зовсім не були йому притаманними. Він звик бачити в них тільки тимчасові іграшки з якими можна розважитися.

Актеон сперся на стіну і видихнув тремтячим голосом, розтираючи долонями мокре обличчя.

Пройшло вже пів року з того часу, як русал усвідомив, що відчуває до вампірші зовсім не те, що до інших дівчат із команди. Пів року, а він ще нічого їй не сказав (хоч його поведінка іноді говорила сама за себе).. Пів року, а він за цей час змінився до невпізнаваності.. Пішли в небуття його добрі й вірні "друзі": гордість, самовпевненість, лицемірство, хвалькуватість, егоїзм і хтивість.. Хлопця перестали цікавити всі інші багаті пані, дочки аристократів і просто відомі леді, яких він колись знав і з якими б колись із задоволенням провів свою ніч.
Тепер все по-іншому. Тепер в його думках лише вона – жовтоока дівчина з кепським характером, яка вже не один раз "топтала з брудом" ту ж гордість і самовпевненість зеленоокого. Здається, що поряд із нею він забуває, що є такою бажаною для багатьох художників моделлю і що колись він міг лише кількома словами змусити будь-яку вельможну даму провести з ним незабутній для неї вечір.. Поряд із нею він наче дитина: такий нерішучий, мовчазний і іноді навіть сором'язливий. Як? Як вона це робить? Яким чином вона так впливає на нього, навіть, якщо не вчиняє нічого хорошого, а навпаки, завжди злиться і відштовхує від себе?..

Актеонові зовсім не хотілося вірити в те, що Разія може бути тою зрадницею, про яку між повстанцями останні місяці ходять чутки. Йому було неважливо, чи вірна вона їхньому загонові, чи ні, і, можливо, це не дуже правильно, але русалові байдуже, адже він хотів для цієї дівчини тільки найкращого. "Не знаю як, але я повинен зробити так, щоб Броз перестав її підозрювати.. І навіть, якщо вона і є шпигункою, мені потрібно зробити все, щоб її не викрили!" – рішуче думав юнак, спостерігаючи за тим, як сержант номер два підходить до нього і починає говорити:

— Слухай, русалко, нам би тут твоя магія дуже знадобилася. Можеш зробити маленьку шпаринку у цій стіні? – вказавши великим пальцем на їхню основну перешкоду, спитав Броз і після цього вмостив руку на боці і пройшовся оцінюючим поглядом по другові. "І де він тільки встиг так натрегуватися?" – піднявши брову, раптом здивовано подумав темноокий.

— Звичайно. Тільки покажи, де саме? – без зайвих зусиль проігнорувавши вже звичну обзиванку товариша, впевнено відповів парубок і впевнено послідував за темноволосим до назначеного місця.

Інші четверо молодих людей тим часом спокійно теревенили між собою, іноді позиркуючи на вигадливих друзів. Брати участі в ідеї Броза вони не хотіли, адже розуміли, що це наврядчи добром закінчиться. Проте, їм була цікава реакція дівчат і їхні дії.


— Амале, ти ж також помітив, що пройшло вже навіть більше десяти хвилин? Чи не так? – з іронічною усмішкою на вустах запитав коваль і втомленими очима подивився на безхмарне, зоряне небо.

— Звичайно ж. Поки що, мені просто цікаво, чим для них це все обернеться, адже дівчатка у нас, як-не-як, не слабенькі, зможуть хлопцям перцю дати. – так само усміхнувшись, відповів капітан, після чого прикрив очі і занурив у воду ще більшу частину свого тіла.

Вказавши вже точно визначену й ідеальну для непристойних спостережень частинку так званої перешкоди, брюнет тим часом очікував на дії русала. Останній, в свою чергу, кинув напружений погляд на друга, потім, зосереджено сконцентрувавши в своїй долоні кульку із їдкої, чорної кислоти, змусив її торкнутися до каміння і під дією цієї рідини в стіні швидко утворилася невелика дірка.

— Йоу! Супер! – якось голосно прошепотів сержант номер два, рухом руки покликавши до себе напарників по ідеї, після чого з цікавості став потирати долоні. – Зараз ми глянемо на їхнї "багатства".. – навіть надто єхидно посміхаючись, проговорив він і заглянув до тої самої шпаринки..



                                                   °°°°°°°°°


Довгі вуха вловили те, що подруги почали говорити голосніше і тривожніше, тому я нехотячи розплющила очі і постаралася хоч якось оцінити ситуацію. На лицях деяких дівчат відображалися неприязнь, розпач, розгубленість, а у когось був і неприхований страх. Вони всі припіднялися з води і, чомусь, позакривали долонями свої повстанські мітки, також стараючись не стояти повністю голяка. "Що це з ними?.. – розсіяно подумала я, ще трохи мляво оглянувши їх – Невже, хтось із хлопців сюди пробрався?.. Ні, дівчата би вже щось почали робити, а зараз вони просто завмерли і не рухаються.." – продовжувала мляво роздумувати моя голова, поки очі не натрапили на одну постать, вигляд якої зразу ж привів мене до тями, змусивши очі сильно розширитись.. а слова Делори трохи тремтячим голосом тільки збільшили мій страх і здивованість.


  
                                                          °°°°°°°°°


Поки до наших дівчат, як вже стало зрозуміло, завітав якийсь не дуже, так би мовити, проханий гість і вони старалися зберігати впевненість у своїх силах і проганяти сором разом із неминучим збільшенням страху, хлопці з великим нетерпінням очікували на якісь коментарі Броза, але їх все не було й не було. Парубок раптово завмер і вже близько хвилини не рухався, від того часу, як заглянув у шпаринку.

— Ну? Та що там таке? – нетерпляче запитував Егон, вискакуючи за спиною друга і мимоволі зиркаючи на інших товаришів, які без заперечень, поглядами підтримували його слова.

— Капітане.. в нас тут виникла одна проблемка.. – неочікувано для всіх, дуже серйозно проговорив темноволосий і Актеон зразу ж насторожився: "Ні.. Невже.. невже він викрив Разію? Невже, все ж таки, вона шпигунка?.." – розгублено думав юнак, насторожено очікуючи на реакцію головного і подальші дії і слова другого сержанта. Русал вже навіть був готовий заподіяти шкоди другові за допомогою своєї магії, але, якось вгамувавши свій страх і наростаючу злість, вчасно зупинився.

— Яка ще "проблемка", пане Соуейк? – саркастично перейшовши на офіційний тон, запитав чорнявий і трохи знервувався, а Едік, тим часом, здивовано глянув на нього, подумавши: "Вочевидь, ці джерела його не дуже заспокоюють..". –  У вас і так вже час вийшов. Які там ще можуть бути "проблемки"? – вже спокійніше вдруге запитав він і обернувся в бік вигадливого, чоловічого квартету. Прислухавшись до їхнього дивного діалогу, Крайс із Омідом тепер також чекали на відповідь темноволосого, здивовано перезираючись.

Броз відірвався від стеження за особами протилежної статі і надзвичайно серйозно глянув головному в очі. Амал, ще навіть не знав, що там таке відбувається, але вже насторожився, адже сержант номер два нечасто буває таким серйозним.

— А такі, – у голосі темноволосого відчувалася лють, – що до наших дівчат завітала сама права рука короля.. – як тільки чорнявий усвідомив сказані сержантом слова, його зіниці миттю звузились і він зразу ж зірвався з місця, на ходу вправно зав'язуючи на бедрах біленький рушник, – ..і з цим зараз же треба щось ро.. – Амал навіть не дав хлопцеві нормально закінчити речення, в мить з'явившись біля нього і різко пхнувши його вбік.
Всі юнаки і Едік, які вже встигли зібратися на місці події, завмерли, як тільки почули слова Броза. "Що-що?.. П-права рука? Серйозно?! Та сама жінка, біля якої навіть практично непереможний, але вічновеселий син ватажка орків стає дуже серйозним?... З такою, як вона, ми ще, поки що, не готові зустрітися.." – із розгубленістю думали вони, знаючи виконанням яких складних доручень і місій славиться ця леді. "Можливо, ми всі змогли би її перемогти, але без втрат би точно не обійшлося.. І крім того, наближається фестиваль і влаштовувати якісь бійки на території такого готелю було би дурною ідеєю..адже про неї зразу ж всі дізнаються і це буде не на нашу користь.." – швидко і розумно старався оцінювати ситуацію Егон. Рука, якою він потирав підборіддя, непомітно тремтіла. Хлопець добре усвідомлював, що його магія, невідомо, чи зможе хоч трохи нашкодити жінці з такою високою посадою і, судячи з розгубленого вигляду більшості інших товаришів, їм цей факт теж ставав зрозумілим.
У їхніх головах не залишилося ніяких непристойних думок і уявлень. Тепер їх хвилювала лише безпека дорогих подруг..


— Що ти тут забула? – вказавши пальцем на власницю фіолетових очей, злякано, але злісно викрикнула Мелейна.

— Ой, як грубо.. – спокійно і, ніби, якось награно обурилась Калісто. – По-перше: вам не потрібно закривати свої тату.. адже я й так знаю, хто ви такі. – лунав нудотно-солодкий, але приємний жіночий голос із того боку кам'яної стіни. – По-друге: не хвилюйтеся, дівчатка, я нічого поганого вам не зроблю.. – впевнено і спокійно продовжувала говорити жінка, але її слова зовсім не втішали наших героїнь.

— Т-ц.. а я ж її знаю.. Калісто спершу завжди так говорить, – крізь зуби прошипів капітан, – а потім виявляється, що від її супротивників і сліду не залишилось.. Вона їх вбиває так, що пізніше навіть тіла знайти не можна, рідні навіть не можуть попрощатись із загиблим.. просто вражаюча магія.. – тепер вже на власні очі переконавшись, що там стоїть знайома хлопцеві права рука короля, тіло якої закривав рушник і довге, холодно-жовте волосся, брюнет сильніше зціпив зуби і навіть легко оскалився, що робив дуже рідко і тільки при вигляді запеклих ворогів. Дивитися на інших дівчат він не хотів, адже розумів, що це сильно зачепить їхню гордість, а щодо цієї жінки йому було байдуже.

— Почекайте тут, хлопці. Я зараз постараюся все там владнати і.. – вже було серйозно скомандував капітан, але друзі в потрібну мить нагадали йому дещо важливе:

— Ей-ей! Амал! – крикнули вони всі разом і чорнявий, зупинившись, різко окинув їх здивованим поглядом своїх кришталево-сірих очей. – Ти що, забув, що на тобі лише один рушник?! – вказавши рукою на білий предмет, протараторив вже тільки Омід.

— І до того ж, думаєш, дівчата будуть раді знати, що ти ось так вдерся на їхню частину, а вони всі, не знати, чи й рушники на собі мають? – зробив ще один аргумент друг дитинства і хлопцям вже навіть здалося, що брюнет серйозно задумався про це, але:

— Байдуже. – холодно відчеканив він, – Я з самого початку не хотів бачити їх в такому вигляді, але.. – запнувся чорнявий на кілька секунд, – ..тепер, напевно, без цього не обійтися. Хоча.. може, я просто постараюся не обертатися, щоб, все ж таки, запобігти цьому.. – після цих слів капітан, не вагаючись, наказав хлопцям підкинути його, щоб він мав змогу вискочити на майже чотирьохметрову стіну.
Спершу, друзі продовжували обурюватися і відмовляли брюнета від цієї ідеї, мовляв: "вони можуть придумати щось краще, щоб ось так не вдиратися на жіночу частину.". Але, натрапивши на його серйозні сірі очі, які вже, здавалося, навіть потемніли, чи то від якогось страху, чи то від люті, парубки зрозуміли, що переконати капітана неможливо: у них залишилося надто мало часу, щоб думати над іншим планом дій, адже на кону життя їхніх безцінних подруг..

Хлопці стали докупи, разом склали руки так, щоб ті утворили своєрідний замок і, коли Амал вже стояв навприсядки на цій конструкції, розрахувавши спільну силу, вони вправно підкинули його до стіни.

— Ми надіємось на тебе, тому дивись не напартач там! – застережливо крикнув в слід Едуард, сподіваючись, що хлопець візьме його слова до уваги.

Опинившись високо в повітрі, прямо навпроти стіни, брюнет зразу ж вхопився руками за найбільш виступаючий камінь і тихо вилаявся собі під ніс, коли той ледь не висковзнув з-під його хватки. Коли чорнявий вже нарешті стояв на підкореній перешкоді, йому вдалося якнайкраще оцінити ситуацію і трохи продумати свої подальші дії. І якщо говорити по правді, то виглядав він якось навіть гордо, дивлячись на все зверху вниз.

— Ах.. ви тільки подивіться, хто з'явився.. – миттю помітивши постать парубка, іронічно мовила жінка і тільки тоді повільно глянула в його бік. Дівчата, як за командою, в мить, одночасно обернулися в сторону капітана, і, не зважаючи на те, що був він в одному рушнику, своїми розгубленими поглядами шукали в ньому спасіння. Через страх і розпач їхня свідомість була трохи затуманена і тому збагнути те, що вони тут стоять, як кажуть, в чому мати народила, панянки могли ще не скоро. Хоча, не все було так погано, адже декого прикривало волосся.

Амал старався не звертати на них уваги, щоб не створювати ніяких незручних моментів і раптом не втратити ворога з поля зору. Його серйозні, наповнені неприязню очі практично вп'ялися у високого зросту, прекрасну, але дуже небезпечну блондинку. Вона закріпила рушник міцніше, щоб він краще закривав її витончені округлості тіла. Тріпнувши своїми невеликими, білими крильми, права рука тепер вже дуже зацікавленим поглядом пройшлася по всіх дівчатах. Її раса – ангели, ідеально доповнювала весь загальний вигляд жінки. Шкіра мала відтінок перламутру, волосся, що прикривало овальне обличчя, по довжині сягало сідниць. Тоненький ніс був ледь задертим вверх, брови тонкими, а очі якимись вічнохитрими і, ніби, добрими.
Після кількохсекундного розглядання дівчат і капітана головного із повстанських загонів, на пухких губах жінки з'явилася єхидна усмішка. Амал це не проґавив і тому, не гаючи й секунди, скористався каменями, що виступали зі стіни, і вправно спустився на мокру, дерев'яну підлогу. Потім, в мить скориставшись деякими магічними здібностями (про що свідчила різка зміна кольору його очей), з'явився навпроти правої руки, на відстані не більше метра. Татуювання на всій лівій руці і в зоні ключиці, що було, як візерунок вогню, було не чорним, а слабо світилося помаранчевим. Воно давало вигляду парубка загрозливості, а невеличка, повстанська мітка, що розмістилася на грудях, з боку серця, відображала щиру вірність справі. Від хлопця повіяло небувалим жаром, і власниця фіолетових очей навіть долонею помахала пере обличчям, щоб охолодити його.

— Воу, куди розігнався? – здивовано і дещо зневажливо поставила риторичне запитання блондинка. Одна її рука "знайшла собі місце" на поясі, а інша продовжувала тримати білосніжний рушник. – Не забувай навпроти кого ти зараз став. – зміряла вона хлопця пихатим поглядом, – І взагалі, ким ти себе уявив, що дозволив собі так близько підійти до мене, коли я лише в одному рушнику? – після цієї репліки тендітний, вказівний палець прекрасної жінки вперся в міцні груди парубка і він небувало напружився.
"Ким я себе уявив, кажеш?.." – зціпив на хвильку зуби і подумки спитав себе чорнявий, потім різко вхопив за ту ж руку довговолосу білявку і, притиснувши її до себе, ледве не загарчав:

— Я той, хто вірить, що в твоєму серці ще живе справедливість! – як тільки гучні слова долинули до вух жінки, вона широко відкрила вже розгублені очі і почала ними вдивлятися в обличчя брюнета. – Ну? Калісто, скажи, що це й справді так! – так само голосно крикнув він, дивлячись своїми потемнілими від злості сірими очима в її вічі.

Права рука ще кілька секунд була в стані розгубленості, але, звичайно, довго це продовжуватися не могло, тому, повністю усвідомивши своє положення в цій, дуже незвичній для неї ситуації, вона змогла різко вирвати свою руку з хватки чорнявого і обурено сказала:

— Та що ти собі дозволяєш?! – майже викрикнула білявка-ангел, – Ще раз доторкнешся до мене без дозволу і я обіцяю, що одна із цих дівчат в живих не залишиться! – навколо неї в одну мить сформувалась потужна, світла і яскрава енергія, і в наступну безслідно зникла. Після погрози жінки, всі товаришки Амала, які ще перебували у воді за його спиною, з нечуваним страхом перезирнулись між собою і ще щільніше збилися докупи, що вони і так робили ці останні кілька хвилин. Їхні обличчя змінювали кольори з білого на червоний, дивлячись на ситуацію в якій вони опинилися і на майже голий вигляд капітана.
У відповідь на цілком серйозні слова Калісто, брюнет стиснув долоні в кулаки, прикусив губу і, на секунду від якоїсь безвиході опустивши погляд, зробив маленький крок назад.

— Невже ти почав мене боятися? – із хтивою цікавістю запитала права рука, легко нахилившись до парубка. Він, тим часом, гостро зиркнув на неї серйозними очима і випрямився.

— Мені байдуже, хто і яким мене вважає. – тепер вже спокійно і холодно "відрізав" брюнет, – Якщо доведеться топтати свою гордість, як капітана, заради безпеки друзів, я не буду вагатися. – як би дивно з нього не було, але хлопець говорив правду. Різні-різні пригоди його вірного і товариського загону доводили це, адже йому таке вже не одноразово доводилося робити. "Якась там гордість! Якщо хтось із дорогих тобі людей постраждає, ти зовсім не будеш про неї думати, тому в багатьох випадках нею не можна, а треба знехтувати!" – так Амалові завжди казав генерал Абелард, який був одним із його найкращих друзів. В такі миті здавалося, що говорив не він, а його серце...

Після гучної заяви парубка Калісто, закривши очі, чомусь, по-доброму посміхнулась, тріпнула своїми крильми і неголосно мовила:

— Гаразд. Я не буду нікого рухати. – спокійно подивилась вона на капітана й продовжила. – Мені просто захотілося поніжитися в гарячому джерелі, а тут ви.. все зіпсували. – по-дитячому надула жінка губи і не без підстав здивовані дівчата завмерли. – Та не хвилюйтесь вже так, панночки. Поки що, я не буду вас турбувати. Ми з вами, напевно, ще не скоро зустрінемось, але головне, що зустрінемось. Тому я не кажу: "До побачення", а кажу: "До зустрічі". – вона хитрим поглядом фіолетових очей "пройшлася" по дівчатах, а ті лиш злякано перезирнулись. Після цього жінка обернулась і величною ходою рушила в напрямку виходу. Капітан, зрозумівши, що тепер товаришкам нічого не загрожує, глибоко видихнув і втомлено прикрив очі. Але таке полегшення тривало недовго – права рука, на відстані двох метрів від дверей, неочікувано для всіх зупинилась і, кинувши дуже серйозний і чимось незадоволений погляд спершу на дівчат, а потім на чорнявого, майже залізним голосом мовила:

— Я, звичайно ж, не звикла допомагати ворогам, але зараз, все ж таки, скажу: цього вечора ти, Амале, повинен незводити очей із вашої новенької. – білявка різко перевела погляд прекрасних, фіолетових очей на Ерлайн і та здригнулась, краще ховаючись за блакитнооку орчиху. – Є люди, які в ній не на жарт зацікавлені, і я думаю, що ти це й без мене знаєш.. – після трохи невпевненого кивка парубка жінка продовжила, – Сьогодні вночі до неї прийде один з них і повідомить їй, якщо можна так сказати, дещо не дуже приємне. – закінчивши репліку, Калісто голосно зачинила за собою двері і, на жаль, що би там наші герої собі не понапридумували, вона говорила чистісіньку правду…