"Що?... Брат?... У мене є брат? Вони серйозно? Це не брехня?" – розгублено думала я, спостерігаючи за тим, як погляд зеленоокого добрішає з кожною секундою.

— Ерлайн?... Ти як? – Омід обережно взяв мене за плечі й заглянув прямо в очі. – Все гаразд. Не треба хвилюватися. Так, я твій брат. Щоправда, двоюрідний. Це не брехня, і я впевнений, що ми швидко знайдемо спільну мову. Правда ж? – посміхнувшись, він заспокоїв моє серце, яке вже було готове здуріти від прискореного биття. Невпевнено кивнувши у відповідь на питання хлопця, я, чомусь, подивилась на капітана.
Вловивши мій стривожений погляд, чорнявий мовив до інших:

— Що ви тут поставали? Давайте заходьте до потяга, а то ще без вас рушить. – жартівливо сказав брюнет, штовхнувши сержанта номер один до транспортного засобу. І вже звідти почулося кумедне обурення блондина. За ним всі, без винятку, по черзі зайшли до потрібного нам вагону.

Всередині було красиво, затишно й найголовніше – чисто. Запах був приємний, з ароматом нічної, весняної свіжості. Людей було зовсім не багато. Спальні місця привітно виглядали з кожного зустрічного купе, запрошуючи сісти на покриту синьою шкірою, м'яку поверхню.

Поки всі ми шукали купе з потрібними місцями, капітан розказав мені дещо про Óміда: у їхньому загоні він перебуває приблизно рік і займається, як я вже знаю, питаннями їхніх поїздок і перебуванням у готелях. Його головне завдання – розплановувати великі поїздки повстанців і наперед заброньовувати їм номери в потрібному готелі(хоч сам ельф може й не брати в цих подорожах ніякої участі). Він, не так часто як інші, подорожує в групі з усіма іншими членами команди, але попри це, в нього з усіма зберігаються дружні стосунки. Слухаючи все це, я розуміла, що непогано мій братик у них прилаштувався. "Добре, що є хоч одна, рідна мені серед них, людина." – усвідомлення цього мене заспокоювало.

У купе я опинилася разом із Омідом, Едуардом, Брозом, Мелейно й ще одною незнайомою дівчиною. Це була молода, струнка, невисокого росту рудоволоса красуня. Її довгі вуха на голові, відсутність носа й райдужної оболонки ока говорили про те, що вона із агонів – мешканців Áвуссу, або підземного королівства. Я лише вдруге в житті бачу когось із цієї раси, тому не змогла не затримати свій здивований погляд на незнайомці. Нехай, вони й без носа, чи їхні очі мають лише білок(визначеного кольору) і зіницю (рископодібної форми), але майже всі представниці агонів володіють прекрасною зовнішністю. Про осіб чоловічої статі мені відомо мало.

Спіймавши на собі мій погляд, дівчина зразу ж простягнула мені свою тендітну руку:

— Нóра. Нóра Сплáйтек. Я помічниця Едуарда. Рада знайомству. – її буквально білосніжна долоня м'яко стиснула мою.

— Ерлайн Вердінг, навзаєм. Мені про вас капітан Амал трошки розказував. – я старалася бути якнайбільш привітною.

— Раз ми в одному загоні, краще тобі до мене на "ти" звертатися. Так ми швидше подружимось. – вона мило посміхнулася, змушуючи своє, оранжевого кольору татуювання (яке розміщувалося під оком і було схожим на зірочку) здеформуватися.

— Гаразд. Мені цікаво, як таку тендітну дівчину зацікавила ковальська справа? – вирішила я сміливо почати розмову.
Молода агонка скромно засміялась.

— Є дві причини мого зацікавлення в цій зовсім не дівочій справі: перша – моя магія, яка має назву "Скульптор", ідеально підходить для роботи з обладунками й зброєю. Її суть полягає в тому, що будь-який предмет, залежно від складності його хімічного складу, в моїх руках може набувати властивостей пластиліну. Із іншими предметами я справляюся не так добре як із бронею чи зброєю, тому друзі часто лише просять мене "підігнати" її(броню) під їх розмір, якщо вони за деяких обставин набирають вагу, або навпаки, втрачаються її..

— Нічого собі, магія! – тихо скрикнула я, легко підскочивши з місця. – Я ще ніколи про таку не чула! Якось покажеш мені її в дії?

— Звичайно. – посміхнулась рудоволоса й продовжила – А другою причиною є те.. – її тон помітно стих і вона подивилася на верхнє спальне місце, на якому вже хропів коваль – ..це те, що я стараюся завоювати його довіру. – рухом голови вона вказала на того самого шатена – Як тільки я вступила до"Полум'я Правосуддя" й дізналася, що він – їхній коваль, зразу ж попросилася бути його головною помічницею. Справа в тому, що саме Ед посприяв тому, щоб я стала одною з повстанців. І будучи його, нібито, заступницею, я хотіла так йому віддячити. Коли він дізнався, яка в мене магія, взагалі говорив, що я – скарб для будь-якого коваля. Ну, й так, за півтора року різних пригод, сталося те, що повинно було статися: я потроху, але по самі вуха закохалася.. – дівчина помітно почервоніла і я, чомусь, вслід за нею. Потім, вона так само пошепки продовжила – Нехай, він досить старший за мене, але я не думаю, що це перешкода. Правда ж?

— Звичайно. Любов лише якимось там віком не обмежити. Нехай, ви всі ще не настільки добре мені знайомі, але, якщо що, я всіма руками й ногами "за" за те, щоб ти була з Едуардом. Буду всіма силами тебе підтримувати. – взявши її долоні в свої, я серйозно дивилася на дівчину.

— Дякую, Ерлайн. Це ще один "плюс" на мою користь. – мило посміхнулась вона. – Інші друзі з загону переважно дивуються, як Едік може не бачити моєї особливої до нього уваги. Якщо чесно, мені й самій з цього дивно, і я навіть не знаю, чи добре це, чи погано..

Так, особисто ми, говорили десь до одинадцятої години вечора. Саме тоді я вже відчула, що втомлена й сильно захотіла спати. Незвичні для мене колихання велетня заспокоювали і лише пришвидшували процес засинання. І крім того, потяг зовсім не шумів і на зупинках зупинявся дуже м'яко.
Коли інші повстанці "повлягалися", невідомо. Знаю лише, що точно не тоді, коли й я. Багато з них ще довго про щось говорили між собою, Мелейна записувала щось у своєму блокноті, а Броз, який був на верхньому від неї місці, читав якусь товсту книгу. За весь вечір у потязі, ці двоє й двома фразами не перекинулись.




Ранок у поїзді виявився досить приємним. Сонячне світло несміливо заглядало до вагонів через вікна. З надвору ледь чутно лунав шум великого міста. Іноді, крізь сон я досить ясно чула кроки провідника й голос капітана, який нерозбірливими словами лунав із сусіднього купе. Загалом, у нашому вагоні було тихо. Приблизно о дев'ятій годині ранку більшість, втомлених минулим днем повстанців ще марили своїми дивними снами. А от пізніше..


— Свята Кіфара! Що це в мене на голові!? – зі страхом скрикнула Мелейна й почала старанно приводити до порядку своє волосся. Це було першим, що я нормально побачила й почула цього ранку.

На верхньому від неї спальному місці почувся майже істеричний сміх темноволосого парубка. Він був настільки голосним, що я з головою накрилась ковдрою, стараючись таким чином захистити свої вуха від цього звуку. І мені стало смішно, коли я помітила, що Нора зробила так само.

— А я казав.. казав, що всі ваші старання підуть на марно! – крізь сміх вигукнув Броз, дивлячись на орчиху зі свого місця.

— Та ну тебе! – легко гаркнула в відповідь вона й продовжила своє заняття так, ніби сержант номер два й зовсім не сміється з неї. Дівчина була надто заклопотана, щоби звертати на нього увагу.

Майже всі дівчата, прокинувшись від галасу, що його здійняла Мелейна, почали бігати туди-сюди, приводячи себе до ладу. Не один раз вони натрапляли одна на одну, або на сонних хлопців, злилися й знову продовжували тепер вже ранкову метушню. Всі вони аж ніяк не хотіли гуляти вулицями столиці в такому жахливому, на їхню думку, вигляді.
Дивом не натрапивши на якусь із дівчат, я сонно поплелася до вбиральні, і вже привівши й свій зовнішній вигляд до порядку(причесалась, помилась і одягнула новий, куплений вчора одяг), спокійно повернулася в купе.

Їхали ми поїздом ще годину. Коли велетень із гудінням зупинився на кінцевій зупинці, кожен, зібравши речі, по черзі почав виходити з вагона.


Сóфос, або столиця, зустрів нас вже з самого ранку людними вулицями, зеленими парками, старовинними проспектами, великими й квітучими площами і шумом річкового порту. Від вигляду тутешніх архітектурних цінностей перехоплювало подих.. практично до всього хотілося торкнутися.

— Із вокзалу ми всі йдемо зразу ж до столичної бібліотеки і вже потім в готель. Всім все зрозуміло? – як завжди строго і серйозно запитав капітан.

Коли заперечень в загоні виявлено не було, повстанці непомітно прискорили хотьбу, і вже через пів години ми всією групою стояли перед тою самою бібліотекою. За цей час я змогла сповна намилуватися красою столиці Лірона. І, звичайно ж, не обійшлося й без мого витріщання на представників інших рас.

Увійшовши до гігантської будівлі, ми надумали, що краще буде розділитися на групи по троє.
Поки моя група, яка складалася виключно з дівчат, ходила попри трьохметрові стелажі, я змогла, знову ж таки, намилуватися внутрішнім виглядом бібліотеки. Великі вікна пропускали багато сонячного світла, допомагаючи краще роздивитися книги. Навіть попри те, що надворі день, у приміщенні горіло світло, адже сама будівля була двоповерховою, але не сильно високою й мала просто гігантські розміри. Тут були й окремі стелажі й суцільні стіни з них.



— ..Еем...Чи можу я дізнатися, що саме ми шукаємо в цій бібліотеці? – вирішила все ж задати я очевидне питання, тримаючи й розглядаючи в руках товстий, старезний фоліант, на якому було написано: "Закони Некромантії".

Піднімаючись по драбині на верхню полицю стелажа, Дарла почала пояснювати:

— Це – єдина й неповторна расова бібліотека. Їй рівно стільки, скільки цілому Лірону. Колись її заснували засновники нашого королівства. Вона поділена на  спеціальні відділи. Тут є книги з будь-якої раси. Сюди ми прийшли в пошуках хоч якоїсь інформації про ті самі магічні артефакти. В цій бібліотеці повинно бути кілька книг про них, інакше це.. агх.. – з силою витягла вона черговий товстезний фоліант –..неголовна бібліотека королівства. – після її слів я почала набагато зосередженіше шукати потрібні книги.


Поки ми зі старшою з близнючок були зайняті перебиранням фоліантів, різних збірників, словників, підручників і просто книг, Зена стояла з боку й говорила до когось через кристал зв'язку:

— Невже і у вас нічого? Та що ж це таке?! Вже півтори години ми всі тут "риємося" й нічого нормального знайти не можемо! – дренею починала дратувати ситуація, що склалася й вона злісно тупнула копитом по паркету – Ну, гаразд. Ми продовжимо пошуки. Кінець зв'язку.

— Інші що, теж ще нічого не знайшли? – здивовано запитала я в подруги і та безнадійно видихнула, покрутивши головою. – Це означає, що ми недостатньо стараємося! Нам треба серйозніше до цього відноситися! – "загорілась" я бажанням до роботи й почала впевненіше перебирати книжками.

— Мені б твій запал, Ерлайн.. – зітхнула Зена й, скориставшись драбиною, теж почала перебирати книжками на верхніх полицях.


Не можна сказати точно, скільки часу наша компанія потратила на пошуки якоїсь інформації. Принаймні, за п'ять годин ми не змогли знайти нічого хоча б трохи схожого. Ну, але, принаймні, я запаслася різними історичними романами й енциклопедіями.
За ці кілька годин Зена не раз знову зв'язувалась із іншими й питала, які успіхи в них. Так наше скромне тріо було в курсі того, що не лише в нас ведуться безрезультатні пошуки.


І ось, коли я гортала сторінки чергової книги, в іншому куті бібліотеки почали голосно лунати нервові чоловічі голоси, а за ними послідував дивний шум. Виглянувши з-за стелажа, я помітила, що між Брóзом і Актеóном ведеться напружена суперечка:

— ..Ти! Та як тобі лише язик повернувся таке сказати?! – люто викрикнув на все приміщення русал і я навіть здалеку помітила, що його очі повістю потемніли.. Він міцно тримав темноокого за комір сорочки й, здавалося, хотів задушити.

— Ще й як повернувся! Ти просто її зовсім не знаєш! Що? Закохався як хлопчисько, і тепер все їй пробачиш?! Ти просто не хочеш визнавати того, що теж думаєш, що саме вона і є зрадницею! – не менш грізно, але тоншим голосом, "гаркнув" у відповідь Броз. Почувши репліку хлопця, Актеон підняв його в повітря й із силою притиснув до стилажа, який від дії русала помітно похитнувся. "Ну й сила в нього.."

"Стоп. Зрадницею?...Хто є зрадницею?"

— Ще раз... Ще раз ти хоч слово погане "гавкнеш" у її сторону.. і від тебе й пилу не залишиться! – прогарчав русал в лице брюнетові й той вхопився за горло і почав опиратися силі товариша по команді, свердлячи його поглядом.
Стелаж, до якого Актеон притиснув Броза, нахилився й повільно почав падати, але, видно що, хлопці цього зовсім не помітили. Їх хвилювала лише суперечка.


Тільки уявивиши, що станеться, коли за ним, в ефекті доміно, почнуть падати й інші стилажі, я дуже налякалась за інших людей, які могли бути між ними... Через мить, сама того не усвідомлюючи, я вже підбігла до вже чергового стелажа..

— Та що ті двоє там таке не поділили!? – через силу лютував Едуард, підпираючи собою той самий стилаж. Від сильного напруження на його правій руці виступили вени.
Капітан теж з усієї сили, за допомогою своєї спини й ніг, старався зробити так, щоб трьохметровий велетень встояв на місці.

— Ерлайн..заклич, будь ласка..тих двох.. швидко! – ледве наказав чорнявий і я буквально метнулася в їхню сторону.


— Актеон! Броз! Та що це з вами? Вам що, взагалі байдуже, що через вас може хтось постраждати? – розчарований крик неочікувано вирвався з горла й обоє хлопців застигли на місці: русал, сидячи на брюнетові, який відчайдушно хотів вирватися з-під його хватки – А ну швидко пішли допомагати капітанові! – ніколи не думала, що зможу так кричати на когось... Перстень на пальці знову замерехтів, стримуючи порив емоцій.

Двоє парубків з блискавичною реакцією перезирнулись між собою, піднілись і вже за мить також підпирали міцними спинами падаючий стилаж. Почувши шум, їм на допомогу прибігли ще й Егон з Омідом.


Слава Кіфарі, хлопцям таки вдалося зупинити так званий ефект доміно й спільними зусиллями вони змогли повернути всі стилажі в початкове положення. Хоч у мене в голові досі не вкладається, як у них це вийшло. Невже вони настільки сильні?


Після того, як все було налагоджено, капітан серйозно поговорив з цим дуетом. Він був як завжди спокійним, але в сірих очах ясно відображалась тиха лють. І, щоб більше такого непорозуміння не виникло, чорнявий сказав хлопцям піти по різних групах.

Дівчата ще деякий час обговорювали те, що трапилося й думали, через кого хлопці могли так сперечатися. Залишилося невідомим, чи владнали вони все між собою, чи ні.

Ох.. не передати наскільки довго ми впорядковували всі ті книги, фоліанти, підручники, словники й довідники, які попадали з тих стилажів, що були нахилені. Їх всіх треба було складати за розміром, в алфавітному порядку та ще й з окремої раси на окрему полицю. На це пішло ще кілька годин. Але. Цей час був витрачений недаремно, адже за допомогою цього безладу, Егон зміг знайти потрібну книгу. Всі ми так тішилися, як дурні, поки бібліотекарі не почали тикати на нас своїми пальцями й казати: "Т-с-с". Капітан теж зрадів, коли дізнався, що нам таки вдалося її знайти. Так, він не впорядковувавав книги з нами. Більшість часу брюнет лише вирішував деякі питання з бібліотекарями, які були вкрай знервовані поведінкою членів його загону.

— А й справді! Тут все про них пише! І ілюстрації є! – вигукнув Броз, дивлячись у книгу. – Тепер, нам буде набагато легше знайти інші вісім артефактів!




Вже в післяобідній час, насолоджуючись пахучим, весняним повітрям, наша компанія дружно крокувала вулицями Софоса. Добре попоївши в місцевій забігайлівці, кожен з нас був задоволений цією трапезою, адже, як на дешеву кафешку там було неймовірно смачно. І крім того, до цього моменту, голодні ми ходили вже кілька годин, а голод – найкраща приправа до будь-якої страви.



— ..а твоє ім'я з стародавньої мови означає "берег". – звернулась я до Актеона, який йшов (у людській подобі) біля мене й зацікавлено зазирав до книги в моїх руках, дихаючи прямо мені над вухом. Випадково натрапивши на неї в бібліотеці, я не змогла не взяти такий цікавий, нібито, довідник із значеннями різних імен і прізвищ. Нас зацікавили лише імена, тому на інше ми не звертали уваги.

— То, ти кажеш, що знайшла її серед тої купи, що ми перебирали? – перепитав Егон, теж заглядаючи до книги і я дзвінко "агакула". – Що тоді означає моє ім'я?

— Хвилиночку.. – мовила я, шукаючи букву "Е" в алфавіті й гортаючи потрібні сторінки – Егон означає "край меча".

— Ого! Ти чув, Актеоне? "Край меча", не якийсь там "берег"! – викрикнув ельф русалові, а той, в свою чергу, лише закотив очі, водночас дивуючись його дитячій радості.

— А моє? Скажи, що означає моє ім'я? – в передчутті чогось дивовижного підскакувала Делора. Щоб знайти відповідь на її питання я почала гортати сторінки з літерою "Д". За ці два дні перебування в загоні я помітила, що з двох близнючок молодша веселіша й позитивніша, ніж старша. Дарла якась більш серйозніша й поміркованіша. Тому мені було цікаво дізнатися, чи справді значення імені виправдовує характер свого власника.

— Ось! Знайшла. Ім'я Делора означає "журба, печаль".. – стишила голос я від несподіванки, й  подивилась на молодшу з близнючок.

— Хе-хе, може, це й правда. – посміхнулась молодша з близнючок, і щось дивне було в її усмішці.. не радість, ні.. це було щось дійсно схоже на печаль..
Потім, я і ельфійка захотіли знати, що означає ім'я її старшої сестри. Так от, виявляється, що Дарла означає "кохана". Почувши це, дівчина дзвінко засміялась і потім задумалась. "Дивно..а я думала, що в них значення імен будуть схожими."

Ще раніше, з цієї книги ми вже дізналися, що ім'я Броз означає "безсмертний"(треба було бачити його реакцію), Мелейна означає "чорна, темна"(їй підходить), Зена – "гостинна"(цілком згодна), Нора – "чесна"(ще перевірю, чи це правда), а моє ім'я означає.. "дворянка, завойовниця, принцеса"? Ого..аж кілька значень. Такі дивні й зовсім мені не підходять. Цікаво, може, вони щось говорять про моє майбутнє?..

— Разія означає "приємна"? – задав сам собі риторичне запитання русал, дивлячись у книгу. Він стояв біля мене, сперши свою голову на моє плече – Дивно, адже вона зовсім такою не виглядає.. – задумано проговорив він, дивлячись на блідолицу вампіршу, яка лише гостро зиркнула в нашу сторону. І мушу визнати, що я повністю підтримувала його здивування, бо сама такого теж не очікувала.

Тут є дуже різні імена, але ім'я капітана я не знайшла. І мені раптом стало цікаво: чому?

Також, довго не задумуючись над цим, так, щоб інші не помітили, я змогла знайти ім'я Тероніса й подивитися, що воно означає. Навіть не знаю чому воно мене цікавило.. Так от, Тероніс означає "мисливець".. і тут в мені щось "переклинило". Надто нехороше передчуття з'явилося в цей момент. "Мисливець"..? "А він часом за мною полювати не буде?" – якось істерично подумалося мені й решту шляху, який залишився до готелю, я намагалася заспокоїти себе, відкидаючи цю думку геть.


Через п'ятнадцять хвилин ходьби, всі ми вже були біля старого, облупленого готелю. На диво, навіть, якщо це столиця, ніхто з королівської гвардії нам не зустрівся.
Коли більшість членів загону (переважно хлопці) вже увійшли до готелю, капітан відійшов у сторону, нібито, поговорити з кимось. Як тільки до моїх вух долинув солодкий дівочий голос, цікавість зажадала побачити його власницю. Заглянувши за плече Мелейни, я змогла побачити цю незнайомку. Це була блакитноока, з такого ж кольору волоссям, висока, молода дівчина. Виглядала вона так, ніби, будь-який одяг на ній буде дивитися дорого. І, я думаю, це так і було. Її маленькі, але пухкенькі губи були привідкритими й трошки усміхненими. Складалося враження, що вона таким чином хотіла спокусити капітана на якісь дії.. Погляд незнайомки був самовпевненим, пихатим і якимось чаруючим.
Ну..не те, щоб вона мені не дуже сподобалась.. просто, щось подібне всередині я відчула.

Як тільки ці двоє перекинулись кількома словами, дівчина дзвінко засміялась, затуливши рот долонею. Здавалося, що їхня коротка розмова тривала цілу вічність. Я могла вловити кожне сказане слово, але через дивні причини, мені не вдалося нічого почути. Я відчувала себе як у трансі.

Відійшовши від чорнявого, незнайомка, якось самовдоволено посміхаючись, пішла в протилежному від нас напрямку. Вийшовши із так званого трансу, я різко обернула голову в бік капітана й у цю ж мить завмерла. Серйозний до цього погляд брюнета змінився на якийсь замріяний. Він так дивився в слід блакитноокій, що мені здалося, що перед його очима більше нікого немає, лише вона. Вперше мені трапилося спостерігати закоханий погляд капітана.. В очах хлопця в цю мить можна було побачити не лише зачарованість, а й біль і шкодування. "Вона йому подобається? Чи, може, подобалась? Це що, якесь не розділене кохання?" – несвідомо пролунало в голові й всередині щось занило. "Що це..? Дивне відчуття..Невже мені шкода капітана? "


— Ерлайн, ти так і будеш стояти, спершись на мене? – якось втомлено запитала орчиха і я здригнулась від несподіванки.

— Ой, вибач, просто задумалась..

— Не кажи, що ти теж спостерігала за капітаном і Касáндрою? – зацікавлено спитала Делора прямо в мене над вухом.

— Цю дівчину Касáндрою звати? – перепитала я.

— Так. Ти ж теж помітила незвичний погляд Амала. Правда ж? Так от, вона – його давня любов. І скажу чесно: я ненавиджу її всім своїм серцем. Добре, що це дівчисько не в нашому загоні. Та й так, вона взагалі не з повстанців. – легко гаркнула Мелейна, скрипнувши зубами.

"Давня любов капітана..? Ого.." – дивувалась я подумки, адже чомусь, мені здавалося, що такий серйозний хлопець, як він, не міг мати ні з ким  ніяких стосунків.

— Ми не раз із ним про це говорили і він казав, що  був би радий і зараз відновити ці старі стосунки. – якось розчаровано проговорила Дарла.

— Так-так, я навіть від хлопців чула, що він і досі її любить так, як тоді. – переконливо мовила молодша з ельфійок-близнючок.

— А вони що, розійшлися? – здивовано запитала я й подумала, що це, напевно, таки якесь не розділене кохання..

— Так, і доволі давно. – голос Разії був спокійним, як ніколи.

— А.. а чому? – не хотіла вгамовуватись моя цікавість.

— Якщо хлопці не брешуть.. ну, нам трохи Егон розказував, бо ми дуже просили. Вона зрадила йому з іншим. Із якимось ельфом, здається. – задумано протягнула Дарла.

— Але він їй це пробачив, уявляєш? – в легкій істериці задала мені риторичне запитання молодша Зіддіг.

— А розійшлися вони лише через місяць, коли вона почала зникати по ночах, а потім вся така заявилася і сказала йому, що вони ніяк не можуть бути разом, бо вона, мовляв, надто глибока натура для такого простака, як він. – так само спокійно проговорила вампірша.

— А як давно вони розійшлися? – та що ж це зі мною таке? Хіба це моє діло?

— Приблизно три роки тому. Він з того часу став і сильнішим, і розумнішим, а про красу взагалі мовчу. І тут, вона, я так розумію, почала якось до нього залицятися, або можна сказати "клеїтися". Знову. Напевно, це дівчисько зрозуміло кого втратило й хоче його повернути. Ну так, звичайно, він ж капітан повстанського загону, а не аби хто. Ну що ж, цікаво, що з цього вийде? – якось насмішкувато мовила Нора.

— Я, наприклад, навіть думати про це не хочу. Нехай він ніколи не знає, але я була рада, коли вони розійшлися. Адже такої, як вона йому не треба навіть в останню чергу. Ох, була б у нього якась сестра, вона б йому "очі відкрила", щоб він побачив істинне обличчя цієї демониці. Вона ж недарма сукуба. Вони завжди знають як нормальним хлопцям голову заморочити. – знову злісно скрегнула зубами Мелейна й тихо загарчала.

— І чому вона мені із повією асоціюється? – риторично питаючи себе (й, напевно, вже знаючи відповідь), Делора підняла брову.

— Все-все, досииить. Я почула достатньо. Дякую, що відповіли на мої питання. – мені вже довелося й самій зупинитися і їх зупинити.

— Звертайся. – по-доброму посміхнулась Дарла.

Із цієї, досить дивної для мене розмови я багато дізналася про особисте життя нашого лідера й про те, що дівчата в його загоні хочуть для нього лише кращого. Ну, принаймні, орчиха. І було б не правдою сказати, що ця розмова не залишила ніякого дивного осаду в моїй душі. Капітана просто було якось шкода, адже він зовсім непоганий хлопець, і було неприємно усвідомлювати, що такого, як він, зрадила якась там сукуба.


— А ви чого ще досі в готель не зайшли? – жартівливо розізлився капітан, ставши біля нас, і ми всі разом смішно чкурнули до будівлі.

Вже в холі наша дівоча група натрапила на захекану й чимось сильно стривожену Зену.

— Дівчата.. тут така справа.. – старалася вона врівноважити дихання, спершись руками на свої коліна. Ми всі прислухались, щоб добре почути, що дренея хоче сказати. – У цьому готелі в нас із хлопцями одна спільна кімната..