Композиції для прослуховування:
NF – Got You On My Mind
NF – If You Want Love
NF – Only One
Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.



Хм… Чи довго я оговтувалась від цього провалення під землю? Напевно, ні, адже неприємно лежати на мокрому камінні і відчувати, як у чоботи повільно набирається вода. Та й, крім того, капітан мене буквально пробудив своїм тирманням за плечі:

— Ей, Ерлайн! Ти як? Жива? – Свята Кіфара! Розумію, що недовгий час із ним знайома, але таким стурбованим я його ще не бачила. Чи, може, мені ця емоція тільки здавалася? В печері, як-не-як, темно, світло лине сюди тільки з місця нашого падіння. Дослідивши його інтенсивність, я зрозуміла, що не дуже довго пролежала у відключці і що провалилась вся наша шайка досить-таки глибоко.

Ледве протерши пальцями очі, я обережно спробувала піднятися, але, як тільки в деяких місцях на тілі відчувся різкий біль, зрозуміла, що нормально ходити мені буде складно. Завдання тільки-но почалося, а я вже "заробила" собі тут численні синці, подряпини і забої.

— Йти можеш? – серйозно поцікавився брюнет, який вже встиг піднятися і стояв напроти, зиркаючи довкола. Довго чекати відповіді хлопець не став. Йому було достатньо почути мої "ойкання", "айкання" і "уфкання", а токож невдоволене бурмотіння, і для нього все стало зрозуміло. – Присядь хоч. Я тебе собі на спину висаджу. – чи то попросив, чи то наказав він і обернувся до мене потрібним боком.

Кілька секунд я здивовано вдивлялася в ту ж спину парубка і потім, все ж, спробувала піднятися і якось викарабкалась на нього. Під час виконання потрібних дій, мені також вдалося зрозуміти, що на одному з колін, напевно, згодом красуватиметься синяк. Воно дійсно сильно боліло, нехай і тільки при ходьбі. Але найгірші справи в мене зараз із правою ступнею. При падінні я її, швидше за все, підвернула і тепер при найменшому русі різкий біль, починаючись від неї, прошиває всю ногу. Ніби біжить по самих нервах.

— Зараз ми будемо шукати інших? – якось втомлено і виснажено спитала я, коли вже перебувала в капітана на каркошах і відчувала, наскільки він (а точніше, його спина) сильний. В чому й не сумнівалася.

— Ні. Зв'язок тут, як і в більшості магічних печер, поганий, тому в мене не вийшло з ними зв'язатися. І я вирішив, що спершу ми самі спробуємо відшукати ті Упнілії. Думаю, це буде нескладно. І так, сподіваюся, що інші приймуть таке ж рішення. – пояснив чорноволосий, а я тільки мовчки зручніше вмостила свою голову на його плечі, нічого не говорячи у відповідь.

Це була остання нормальна рапліка перед настанням трохи затяжної тиші між нашим дуетом. А про що ще нам було говорити? Чомусь, мені здавалося, що саме в цій ситуації не варто робити щось, аби перервати цю мовчанку.

Вода в печері стояла десь по кісточки і я добре чула, як капітан мочить в неї свої ноги, ступаючи кожен наступний крок. Із рельєфної стелі крапали холодні крапельки цієї ж води, раз у раз падаючи то мені, то хлопцеві на голову, або за шиворот, від чого ми раз у раз тихо обурювались. З кожним наступним пройденим метром навколо ставало все темніше, а характерні для печери звуки, здавалося, ставали більш чіткими і тиснули своєю гучністю на свідомість. Вони допомагали думкам то збиратися докупи, то навпаки – практично витискали їх назовні. Складалося враження, що від цього голова починає боліти, а у вухах дзвенить. І ще й на додачу ця вся вологість із підземним холодом до тремтіння по тілу. Слава Кіфарі, що ми з капітаном хоч зігрівали одне одного своїми тілами, інакше було би надто холодно.


Через темряву в печері на мене почала наступати сонливість і тільки біль у деяких ділянках тіла не дозволяв так швидко заспати прямо в напарника на спині. І як він ще може кудись іти? Тут же ж майже нічого не видно…

Мої очі скоро би вже точно стулилися від бажання поспати, але грубий голос капітана раптово увірвався в свідомість такими словами:

— Ерлайн, ти тільки не заспи там, а то що я потім з тобою робити буду? – на прохання брюнета я тільки зовсім непереконливо угукнула і почала трохи міцніше триматися за його шию. – Ясно.. ну, раз так, то мені залишається тільки говорити і ще раз говорити, щоб ти точно не заснула. – озвучив він свою ідею і після цієї репліки рот йому справді ще довго не закривався.. – Поки ти, Ерлайн, перебуваєш у напівсонному стані, я розкажу тобі все, що ти повинна будеш робити на майбутньому балу. Скористаюсь цією ситуацією, щоб ти не влаштовувала істерик і раптових обурень. – в цю мить, здавалося, у мене навіть слух загострився, щоб не пропустити ніяке сказане хлопцем слово. – Щоб привернути увагу Його Величності, нам всім треба буде ой, як постаратися. Мається на увазі, зробити з тебе неперевершену красуню, адже він дивиться або на тих дівчат, яких добре знає, або на дуже вродливих. І те, що всі гості матимуть маски, йому не стане на заваді.

Сіроокий замовчав на кілька хвилин і в мене з'явився час хоч трохи щось обдумати. Як це, зробити з мене красуню? За допомогою якоїсь магії, чи як? Це було єдине, що на повторі крутилося в голові, поки я не згадала, що, якщо король, все ж таки, зверне на мене увагу, я повинна буду провести з ним ніч…

— Поки буде тривати вечір, – несподівано перервав мій, здавалося, неминучий потік істерики капітан, – ти маєш поводитися як справжня світська леді. У тебе буде інше ім'я, прізвище і походження. Гратимеш роль доньки якогось багатого аристократа. Найголовніше – не наробити дурниць, коли король до тебе заговорить. Тобі не варто буде хвилюватися, адже ми будемо з тобою в тому ж приміщенні, просто в різних місцях, і підтримуватимемо з тобою зв'язок через одні магічні кульчики, які ти обов'язково повинна будеш надіти. – хлопець легко підкинув мене, таким чином поправляючи моє положення на його спині. Цікаво, як це, говорити з королем, якого так ненавидять всі повстанці? Я ж, поки що, ще не пройнялася цією озлобленістю, тому не можу її з ними розділити. Це, напевно, тому що вони вже не одну близьку людину втрачали в сутичках із його армією, а я – ні… – Ми будемо говорити тобі, що варто сказати в той чи інший момент. Це буде можливо тільки через те, що один із кульчиків виконуватиме роль сильного магічного мікрофона, завдяки якому вся наша група зможе чути вашу з королем розмову. Головне, щоб він не помітив нічого дивно в твоїй поведінці, особливо, стосовно цих кульчиків. – капітан неочікувано зупинився і, чомусь, нагнувся до води під своїми ногами.

Щоб зрозуміти причину такої зміни його поведінки, я виглянула із-за його плеча і побачила, як на нас "дивиться" невеличка симпатична блакитна квітка з круглими пелюсточками і бусинками, які майже на волосинках стирчали з її пуп'янка. Вона світилася холодним світлом, від чого я примружила очі.

— А ось і Упнілія. – констатував напарник, що змусило мене швидко придивитися до загадкової рослини, щоб краще її побачити. – Якщо ми натрапили на одну, значить неподалік повинно бути ще кілька таких. – повідомив мені чорнявий, зриваючи квітку і кидаючи її в спеціальний мішечок. Її сяйво трохи пробивалося крізь його тканину і слугувало своєрідним, нехай і слабеньким, але ліхтарем у цій темнющій печері. – Гаразд, давай припустимо, що у нас все вийшло і Його Величність зацікавився тобою і вже навіть привів до своєї кімнати. – проговорив капітан, піднявши мішечок із рослиною, направив його наперед себе. Від таких слів моя уява спалахнула різними-різними сценами, від чого мене кидало, як кажуть, то в жар, то в холод. – Як тільки ти в ній опинишся, поводься так, ніби вона тобі дуже подобається, якою б вона не була. Не спіши події, а навпаки – розтягуй їх, змусь короля вважати, що зараз саме ти є володаркою миті, а він – тільки твій підопічний. Коли підійде потрібний момент, відійди до ванної  "припудрити носика". Там ти швидко приготуєш все потрібне для чаю і потім, вийшовши звідти, скажеш, що захотіла пити, підійдеш до Його Величності, ВДАВАНО відіп'єш із пляшечки напій і якось, на жаль, ще не знаю як, змусиш його хоч трохи випити теж. – поки брюнет говорив, я вже й не рахувала на скільки сильно червоніла з кожним наступним вимовленим ним словом. Якось мені дуже складно уявити себе в такій ролі... За цей час ми змогли дійти до інших Упнілій, які росли в одному місці невеличкою купкою. Деякі з них були навіть на стінах. – Так от, – продовжував хлопець, присідаючи й зриваючи деякі з квітів, – якщо цей план не спрацює, тобі треба буде перейти до більш рішучих дій. А саме, до спроб спокусити Його Величність і вбити за допомогою кинджала, який ми тобі дамо. Не хвилюйся, я постараюся все пояснити і показати так, щоб ти зрозуміла. – хлопець говорив, здавалося, спокійніше, ніж завжди, а зате в мені вирував смерч. Емоції, думки, уявлення, якісь слова – все це змішалося і породжувало в серці відчуття страху і неймовірного хвилювання перед майбутнім завданням.

Капітан Амал піднявся, зірвавши ще одну квітку, і покрокував у печеру ще глибше.

— Я зірвав не всі квіти, адже вони росли тут поколіннями і повинні продовжувати це робити. Та й крім того, ця печера магічно зв'язана з ними, вона без них не буде такою стійкою. – він випередив моє запитання вже готовою відповіддю.

— Стоп. – ледь помітно здригнулась я, – Ви тоді сказали, що спробуєте показати, як мені треба буде діяти… – ніби, оговталась і вирішила краще дізнатися про значення його слів. Ох, а щоки все більше наливались червоним.. добре, що він мене не бачить.. – Що ви мали на увазі під цим "показати"?


                                             °°°°°°°°°


Поки Ерлайн з капітаном шукали Упнілії і, разом з тим, говорили(в більшості Амал), інші члени загону, як і бажав брюнет, також займалися пошуками цих дивних квітів. Вони дивним чином поділилися на дуети і вміло використовували здібності одне одного для виконання даного завдання. Будь-хто би здивувався, дізнавшись, наскільки ці товариші відчувають душевний стан інших. Зв'язку в печері немає, але вони все одно прийняли однакове і розумне рішення. Такому, скажімо, груповому мисленню могла сприяти лише їхня міцна дружба і неймовірна любов до Батьківщини.

Проте, є одне "але".. тільки одна пара навіть через годину після "пробудження" від, м'яко кажучи, неприємного падіння досі не почала пошуки потрібних рослин. Ці молоді люди вважали за потрібне перше вияснити свої стосунки, а тоді вже приступити до виконання завдання. Звичайно, варто би було вже й здогадатися, що саме Актеон почав розмову на цю тему, адже в нього з'явилися не без підставні здогадки про те, що він не такий вже й байдужий жовтоокій вампірші. А самими підставами для таких думок русала стала її поведінка.

Коли дівчина повністю оговталась від болісного падіння, то усвідомила, що перебуває в тісних обіймах зеленоокого і вони разом лежать у холодній воді. Така незвична для дівчини поза із представником протилежної статі викликала на її блідих щоках, здавалося, навіть у темряві помітний рум'янець і прискорене серцебиття. "Отверезити" вампіршу від хвилювання змогла холодна крапля води, яка крапнула зі стелі печери їй на голову. "Треба вибиратися з цього положення, поки він не прийшов до тями…" – заразу ж подумала власниця довгого білосніжного волосся і почала повільно, але впевнено вилізати з обіймів парубка.

— Куди це ти зібралася? – раптово, низьким басом, прозвучало біля вуха дівчини і вона завмерла тої ж миті. – Невже зібралася втекти від мене? – ще одне питання оксамитовим голосом з його боку, а вона досі не поворухнулась. "Диявольщина! Він вже отямився! А я то думала, що встигну…"

— Так. А що? Мені не хочеться в цій холодній воді лежати. Та ще й з тобою. Випусти мене. – оговталась дівчина. "Трясця! Я підозрювала, що він сильний, але ж не настільки!…" – обурилась Разія, коли вже захотіла в черговий раз вирватися з обіймів, але хлопець вправно перервав її спробу своїми дужими руками.

— І не мрій. Ми будемо в цій позі доти, доки ти не скажеш, чому так ненавидиш мене. – серйозно проговорив парубок свою умову і прийняв сидяче положення, щоб не лежати в справді холодній воді.

— Що за маячня? В нас, взагалі-то, завдання є. Чи ти забув? А ну випусти мене! – ще одна спроба вампірші вибратися на свободу і знову невдача, що супроводжувалась тихою лайкою дівчини.

— Байдуже на завдання. – голос Актеона прозвучав настільки неочікувано холодно, що Разія мимоволі затремтіла і різко прикувала погляд до його обличчя. – Ти чула, що від тебе вимагається, тож, говори.

Світло, що потрапляло на нього з місця їхнього провалення, млявим промінням блукало по щоках, губах і очах. Так, саме ці два загадкові і досить хижі "озерця" зеленого кольору з темним білком раптом почали вабити дівочу цікавість. Погляд шатена був спрямований тільки на лице вампірші і нікуди більше.
Разія нервово закусила нижню губу і обернула голову вбік, щоб він не помітив її емоцій.

— Агрх, та не ненавиджу я тебе! Нормальний ти хлопець! Задоволений? – нервово "випалила" вона і, назад повернувшись до русала, завмерла від того, настільки близько опинились їхні обличчя.

— Мені треба, щоб ти говорила щиро. – серйозно повідомив Актеон і, прослідкувавши за поглядом товаришки по команді, єхидно посміхнувся. Дівчина розгубилась і вже й не знала, куди подіти свої очі, щоб він не помітив у них схвильованості.
Русал несподівано сильніше притиснув Разію до свого мокрого торсу, від якого та щойно відірвала дещо наляканий погляд. – Якщо ти зараз нічого не скажеш, або скажеш ще хоч щось нещире, я тебе поцілую. – загрозливо попередив парубок і рухом іншої руки вхопив жовтооку за потилицю, щоб притягнути до себе ще ближче.

Очі дівчини різко розширились як від його дій, так і від його слів. Вона, звичайно, знала, що він такий, типовий бабій, але ж, саме з нею йому таким тоном говорити ще не доводилось. По каламутно-зелених очах хлопця вампірша зрозуміла, що він ледве стримується і довго чекати не буде, тому, коли русал сконцентрував свій спокійний погляд на її блідих губах і вже почав нахилятися для того ж поцілунку, тихо попросила:

— Актеоне.. ні.. будь ласка.. не роби цього… – як тільки хлопець завмер від несподіванки, Разія закрила його рот своєю долонею і продовжила: – Я все скажу… – "Ей, що зі мною сталося? Чому я так розм'якла? Невже, це тільки краса цього примхливого гада на мене так вплинула? Ні… Тут щось не так. Справа не тільки в його зовнішності..." – розмірковувала дівчина і, схвильовано вдивляючись в здивовані очі юнака, намагалася волоссям приховати яскравий рум'янець. Потім знову прикусила губу, набрала в легені повітря і серйозно проговорила: – Я ненавиджу таких, як ти. Ненавиджу те, як ти поводишся з іншими дівчатами. Те, ким ти себе уявляєш. Ненавиджу всю цю твою розпусту і непостійність! – голос вампірші помітно затремтів і почав зриватися на крик, який відлунням котився печерою. – Я просто не можу її терпіти і завжди призираю! Та кому такі хлопці, як ти, взагалі, здалися?! Ви ж нічого нормально не вмієте, окрім як... – не встигла вона закінчити репліку, як запнулася від дії хлопця: Актеон повільно забрав тендітну долоню від свого рота і почав м'яко її ж цілувати, іноді позиркуючи на збентежену представницю прекрасної статі. Він з нечуваним теплом цілував кожен пальчик вампірші, ніжно торкаючись пухкими губами холодної блідої шкіри.

— Саме це мені в тобі й подобається... – тихо проговорив крізь поцілунки хлопець. – Ти зовсім не намагаєшся мені сподобатись, а ставишся з відкритою неприязню і чесно. Таку, як ти, ще пошукати треба.. адже, напевно, нема дівчини, якій би я не сподобався. – нарешті парубок відпустив дівочу долоньку і заглянув у вічі білявої співрозмовниці. І тут же ж завмер. Ну, не очікував він побачити в них стільки хвилювання.. і щоки вампірші теж вже не знали куди дітися, а серце, здавалося, взагалі зараз зірветься і побіжить кудись.. воно билось так сильно і голосно, що коли пара замовкала, цей звук було обом добре чути. І Разії від цього було ще більш незручно…

— Навіщо тобі все це?… – тихо запитала дівчина, опустивши голову. – Навіщо ти мені говориш щось подібне? Навіщо змушувати мене говорити? Що тобі це дасть? – вона стиснула його плече, яке опинилося під долонею.

— Просто хочу, щоб ти знала, що я до тебе відчуваю. Що думаю про тебе. Ти ж саме та дівчина, яка мені потрібна..

— Потрібна? Не верзи дурниць. – перебила вона його і легкий іронічний смішок зірвався з її трохи тремтячих губ. – Ти ж зовсім не знаєш ні мене, ні мого минулого, ні мого теперішнього. Як ти можеш таке говорити? Це ж просто…


— Раз, я кохаю тебе. – мить, і дівчина, не закінчивши речення, різко підняла на хлопця широко відкриті від здивування очі, напевно, щоб зустрітись із його добрим поглядом, який найчастіше і звикла бачити в парубка при розмові з нею. Від розгубленості вона почала хапати ротом повітря і змогла заспокоїтись тільки тоді, коли, співрозмовник закрив свої очі і, повільно нахилившись до її чола, торкнувся до нього своїм. – Кохаю.. і мені байдуже на все погане, що ти могла робити в минулому, чи ще колись. Зараз важливо тільки те, що ми відчуваємо в даний момент. Про що думаємо і чого бажаємо. – русал відкрив очі і хотів вловити погляд вампірші, але вона старанно ухилялась ним від цієї "зустрічі", настільки їй було незручно в даній ситуації. Через це брови Актеона невдоволено зійшлися на переніссі, утворюючи кілька зморшок.

Хлопець відсторонився від чола дівчини і, несподівано вхопивши двома пальцями її підборіддя, підняв на себе. Як тільки він побачив вираз її обличчя, зморшка між бровами зразу ж зникла. "О Боги.. яка ж вона прекрасна, коли збентежена і засоромлена. Я навіть не думав, що колись зможу побачити таку емоцію на її лиці, і що вона взагалі, буде мною викликана..."

— Я знаю, що ти не зразу повіриш в мої слова, але знай, що скільки б ти мене не відвергала – я не здамся. Адже ти дивовижна і зовнішньо і внутрішньо, впевнений, теж. Тому я завжди придумуватиму нові й нові способи боротьби за твою увагу... – "Свята Кіфара.. що ж цей хлопець зі мною робить?... Через його слова я ніяк не можу збагнути власних почуттів. Не розумію ні чого я хочу, ні чого я не хочу.. все всередині переплуталося…" – якось розсіяно думала Разія і, нарешті, якось винувато подивилась в очі напарника по команді, який недавно зізнався їй в коханні. Вона знала, що такі фрази він міг говорити будь-якій іншій дівчині, але не хотіла в це вірити. – Тобі не обов'язково відповідати щось на ці слова зараз. Краще подумай про них трохи і відповіси, коли буде зручно. – парубок відпустив підборіддя дівчини, а вона тільки нервово ковтнула слину. В ній зараз вирувала маса незрозумілих почуттів і бажань, які були викликані симпатичним русалом. І одне з них раптом "засвітилося" найяскравіше.. – Вибач за те, що вибив тебе з колії, як кажуть, і змушував так довго перебувати в такому незвичному і не дуже зручному положенні. – винувато посміхнувся юнак, почухавши потилицю. – Я думаю, що таке ще не скоро повто.. – Разія різко притягнула обличчя парубка до себе і накрила його губи своїми, тим самим не давши договорити. Очі русала в мить шоковано витріщились на вампіршу, а потім задоволено прикрились і він навіть не помітив, як одною рукою зарився в біле дівоче волосся, а іншою обійняв за талію.

Разія розуміла, що це необдуманий крок, але варто було їй хоч на мить замислитись над усіма його щойносказаними словами, згадати всі його знаки уваги, а саме турботи і доброти щодо неї, як її руки самі потягнулися до його обличчя, адже десь, дуже глибоко всередині, вона хотіла знати, які ж ці губи на смак.. ті, які вже не одну так пестили.
Дівчині щиро хотілося вірити, що він говорив усе щиро і правдиво, і що їй не доведеться стати просто його черговою іграшкою.. такою собі, розвагою на вечір.

Актеон вже й не міг підрахувати, скільки разів ця холодна вампірша йому снилася і скільки разів він хотів сказати їй всі ці слова. Русал сам відчував, що так ніжно і обережно, ніби боявся налякати, він ще нікого не цілував.. адже ця дівчина особлива і заслуговує саме такого. І хто б міг подумати, що вона сама зробить такий крок. Такого не було навіть в уяві хлопця, тому перші секунди йому просто не вірилося, що це реальність. Але потім парубкові стало байдуже на свої сумніви, бо він ясно відчув, як руки напарниці обняли його шию і ще ближче притиснули мокрий торс до свого тіла.


— Я.. – видихнула Разія, відсахнувшись від шатена, – скажу тобі все на королівському балу.. – вона вдивлялася в потемнілі від збудження очі і розуміла, що вчасно зупинилась, а то далі тільки самі Боги знають, що б могло бути… – Тобі треба буде трошки почекати. Думаю, витримаєш. – легенький "цьом" у чоло дещо розгубленого парубка і дівчина спокійно вивільнилась із його обіймів. – Ходи, в нас ще завдання є. – нагадала вона йому, невпевнено піднявшись, так як її тіло все ще тремтіло.

— А?.. ага.. йду. – розсіяно мовив русал і повільно піднявся. Від падіння на тілі залишилися численні забої і подряпини, але для нього це було терпимо.
Після неочікуваних дій напарниці він ще довго все обдумував і прокручував в своїй голові момент поцілунку сотні разів. Коли дівчина вже зривала потрібні квіти, які росли неподалік від місця їхнього падіння, Актеон ще досі перебував у стані своєрідної розгубленості. Йому здавалося, що це все справді якийсь сон, і як тільки він зробить щось неправильне – все зникне, розвіється, як міраж.


— Чого стоїш, як вкопаний? – здивовано і якось зневажливо мовила жовтоока, обернувшись до юнака. – Допоможи з цими квітами, щоб все було швидше. – її слова трохи "отверезили" його і він трусонув головою, щоб відігнати розсіяність.
Хлопцеві було неприємно усвідомлювати, що це, напевно, тільки у нього є переживання і хвилювання щодо недавнього поцілунку. Йому здавалося, що вампіршу це взагалі не хвилює…

Але в тому то й річ, що тільки здавалося. Дівчина насправді швидше хотіла приступити до роботи, щоб відігнати сором'язливі думки, адже не мала бажання "світити" перед друзями своїми розчервонілими щоками. Мить, коли їхні губи зійшлися в ніжному "танці" сама по собі повторювалась в голові, змушуючи серце білявки пришвидшено битися щоразу. Вона старанно намагалася зберігати серйозність і, поки що, в неї непогано виходило…

— Повтори це... – несподіване звучання оксамитового голосу русала заставило вампіршу завмерти на місці з широко відкритими очима. Хлопець стояв позаду неї, склавши руки на грудях, і чекав якихось дій. – Повтори поцілунок. – для нього це було найкращим способом ще раз переконатися, що все було не уві сні.

Одні тільки слова, а всередині дівчини наче ураган пройшовся. Що робить, вона усвідомила тільки тоді, коли вже надто близько підійшла до зеленоокого і стояла навпроти. Його губи настільки близько, що від цього крутиться в голові.. варто тільки трошки стати на пальці і ти їх торкнешся.

— Ти що.. не розумієш, що може статися, якщо ти чи я вчасно не зупинимось?… – схвильовано запитала Разія і підняла сором'язливий погляд на співрозмовника.

— Не думай про це. Все буде гаразд. – пошепки схвильовано запевнив товаришку Актеон і прикрив очі.

Вампірша нервово ковтнула слину, закусила нижню губу і, вхопившись за плечі хлопця, повільно наблизилась до його спокійного обличчя. Три секунди вагань і дівчина знову спробувала смак тих пухких губ. Русал в цю мить посміхнувся крізь поцілунок і акуратно обійняв білявку, на щоках якої благополучно продовжував "панувати" яскравий рум'янець. Вампірша через всі його слова була настільки розгублена, що сама вже була не проти збагнути, чи справді це все не сон.

— Як ж я тебе кохаю... – відсахнувшись, прошепотів шатен в губи дівчини і підняв пальцями її підборіддя до свого обличчя. – Ти надзвичайно прекрасна… – у відповідь на це жовтоока тільки прикусила губу і відвела страшно сором'язливий погляд убік. – Тепер я точно знатиму, що це було насправді і з нетерпінням чекатиму балу. – хитро посміхнувся парубок і відпустив напарницю.

Якось оговтавшись від того, що щойно сталося, Разія продовжила зривати Упнілії і Актеон почав робити те саме. Після таких подій, принаймні, на цьому завданні вони більше не говорили одне з одним. Жодне речення, жодне, хоч найменше слово не проскочили між ними навіть випадково. Щоб знати, як потім правильно діяти, їм треба було багато що обдумати…


                                             °°°°°°°°


— Та то й мав на увазі. – повернувши в один з проходів, сказав чорнявий, а я тільки збентежено закліпала очима. – Ти будеш зі мною тренуватися спокусити його, а потім вбити. – якщо це те, про що я подумала, то.. ой, мамо, навряд чи я це переживу! Хоча, може, все буде не так, як мені здається.. але ж, це тільки "може"… – Як тільки генерал Абелард дасть тобі кинджал ми зразу ж почнемо тренування і тоді ти вже не будеш…

— Ееей! Є тут хто? – голосне гукання перебило капітана і він різко подивився в той бік, з якого воно лунало.

— Броз? – так само голосно відгукнувся сіроокий і прискорив ходьбу в потрібному напрямку.

— Йоу, Амал! То ти тут! – вибіг з темряви сержант номер два і я тільки зараз помітила, що, коли ти ступаєш у воді, під ступнями висвітлюється якесь блакитне сяйво, таке саме, як і те, яким світяться Упнілії. – О, добре, що й новенька з тобою. Ви вже знайшли ті квіти? Бо у нас із Мелейною нічого не вийшло. Ми довго шукали, але марно. Напевно, місце погане трапилось. – винувато видихнув темноокий і дівчина, яка вийшла з темряви ззаду від нього, нервово мовила:

— Ага, він правду каже. Просто не уявляю, де ті диявольські рослини можуть бути! – орчиха рукою поправила своє мокре волосся, що було перекинуте на незвичний бік. – І ще й із ось цим наодинці бути! – блакитноока стукнула сержанта по спині кулаком і останній скривився. – Та він просто до смерті заговорити мене міг! Як добре, що ми вас знайшли, а то я думала, що не стримаюсь і власноруч нагодую цю базарну бабу землею. – з полегшенням видихнула брюнетка і посміхнулась нам з капітаном.

— Нічого. Я вважаю, що це пішло на користь розвитку ваших стосунків. – серйозно проговорив головний і я помітила, як у Мелейни нервово сіпнулось око, але вона стрималась і нічого не сказала. – Вам треба навчитися спрацьовуватися, а то це не діло. От, хоч мене із Ерлайн взяти. На відміну від вас, у нас справи йдуть краще. Ось, скільки ми вже назбирали. – чорнявий показав друзям мішечок з квітами і ті якось винувато й обурено глянули на нього. – Думаю, що в інших все теж непогано і ви тільки одні такі, тому нам варто вибиратися на поверхню. – скомандував сіроокий і легким підкиданням поправив моє положення на його спині. – Для цього ми повинні знайти Разію, адже тільки її магія може нас звідси витягнути так, щоб нічого не потрощити.

Після цих слів і стверджувальних кивків друзів капітан зробив крок у воді і всі на мить задумались.

— У мене ідея! – вигукнув Броз брюнетові в лице, а ми з орчихою тільки здивовано зиркнули на нього.

— Яка ще ідея? – склавши руки на грудях, мовила дівчина і її брова питально вигнулась.

— Ми ж практично ніяк не зможемо знайти інших, якщо розділимось, або навпаки, сидітимемо на місці. Це майже неможливо. Тому в мене виникла ідея. – з ентузіазмом говорив другий сержант і ми всі приготувалися уважно його слухати. – Бачите, якщо стати на цю землю, вода в тому місці починає світитися блакитним. Саме це ми й можемо використати. Я утворю зі своєї смоляної магії такі собі, невеличкі мотузочки і пущу їх по цій землі. Вода почне світитися і, думаю, інші звернуть на це увагу і почнуть йти до джерела цих мотузочок. Вода тут повсюди, тому мені доведеться просто повторювати цю дію доти, доки вони нас не знайдуть. – впевнено проговорив парубок і, швидко присівши до води, утворив у долонях згусток смоли, опустив його під воду і, коли з нього утворились ті мотузочки, змусив їх розійтися територією печери.

Як і казав Броз, вони від контакту з землею почали яскраво світитися блакитним кольором і навіть трохи освітлювати навколишню темряву. Сержант повторював цю дію сім разів, тобто, ті смоляні шнурочки "збігалися" в той згусток і знову "розбігалися", щоб засвітилися з новою силою. За цей час всі члени загону, які брали участь у цьому завданні прибігли до нас і показали, що не сиділи, склавши руки.


— Добре, що ви теж їх трохи назбирали. Я в вас не сумнівався. – похвалив друзів капітан і, проігнорувавши їхні питання про моє положення на його спині, скомандував: – Давай, Разія, відкривай свій телепорт, щоб ми нарешті вибралися з цієї печери.

Вампірша слухняно витягнула руку вперед і, закривши очі, прошепотіла незрозумілі слова. Вже за мить перед нею утворився яскраво-пурпуровий телепорт, всередині якого все крутилося, наче у якомусь вирі.

— Прошу заходити. – спокійно мовила жовтоока, ставши збоку від магічного творіння. – Тільки по черзі.

Після її слів наша група по порядку, один за одним, почала заходити до телепорту і вийшла вже на поверхні, в тому лісі, під яким і була розташована та дивна печера.

На дворі вже сутеніло, пташки стихли, в повітря починала пробиратися нічна прохолода і літали маленькі світлячки. Дорогою назад між нашим загоном все було майже так само, як і до печери. От тільки я перебувала в капітана на каркошах і Актеон із Разією, чомусь, за всю дорогу жодного слова не мовили і виглядали якимись задуманими.



Коли ми вже були в головному штабі, генерал Абелард всіх щиро похвалив за виконане завдання і направив у медичне відділення, де нам надали весь потрібний огляд і допомогу (кому звичайну, а кому магічну, щоб рана швидше заживала). Потім наш загін зібрався повечеряти в одній із повстанських їдалень. Поки їла, я побачила ще кілька нових лиць із нашого "Полум'я Правосуддя", але знайомитись не поспішала.
Такими темпами, завдяки потрібному лікуванню, коли ми всі вже розходилися по кімнатах, щоб лягти спати, мене вже нічого не боліло. Тепер, принаймні, вийшло переконатися, що маги-медики в повстанців на високому рівні.

Сон мою голову "знайшов" так швидко, що аж дивно було, адже не втомилась, ніби, сильно… А вже над ранок, коли тільки половина дівчат прокинулась, капітан, несподівано постукавши, увійшов до кімнати і повільно підійшов до мене.
Відірвавши погляд від читання "Історії Лірона", я питально і дещо розгублено глянула на нього. Одягнутий він був у чорну сорочку на довгий рукав і прості завужені донизу білі штани. На поясі хлопця їх тримав темно-коричневий шкіряний ремінь. Мушу визнати, що такий "образ" брюнетові дуже личив і тому я навіть не помітила, як надто довго затримала на ньому свій погляд.


— Доброго ранку, Ерлайн. – спокійно привітався чорнявий і поклав одну руку на свій меч, а іншу простягнув до мене і вручив невеличкий, у красивому чорно-золотому чохлі із чорним рельєфним ефесом кинджал.

— Доброго.. капітане. – взявши з рук хлопця зброю, я зразу ж витягла її з чохла і побачила творіння неймовірно красивого, витонченого і від цього не менш смертоносного дизайну. – Навіщо ви мені його даєте? – вирішила поцікавитись, продовжуючи розглядати кинджал.

— Зараз ми з тобою вийдемо на вулицю і почнемо твої особисті тренування. А саме ті, про які говорили вчора. – дівчата питально окинули нас цікавими поглядами, а я тим часом тільки витріщилась на капітана, що вже встиг сховатися свої руки в кишенях штанів, і з розчервонілими щоками згадувала, про що він говорив минулого дня. Ну, побачимо, чи справді я переживу ці тренування, вони ж, як-не-як, незвичайні…