Композиції для прослуховування:
Britt Nicole – The Lost Get Found
Britt Nicole – The Sun Is Rising
Dante – Не Вздумай
Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.







"Одна..одна спільна кімната?!"


— Ойой.. – це було єдине, що вимовив Егон, перед тим, як хутко захистити руками свої вуха від наступного:

— Щооо??!! – щирий шок всіх дівчат голосним звуком відбився об стіни приміщення й розлетівся по ньому довгою луною – Як одна кімната?! – на це істеричне питання Зена лише сумно здвигнула плечима, приречено розвівши руками. Всі молоді панянки, включаючи й мене, із відвертою розгубленістю зиркали то на дренею, то на капітана, то на зеленоокого ельфа, в пошуках хоч якогось пояснення цієї ситуації.

— Вибачте, дівчата, але з усіх варіантів, цей готель нам підійшов найбільше. Повірте. В інших або води зовсім не було, або світло часто зникало, або персонал(за чутками) дуже схильний до крадіжок. Як-не-як, ми не повинні жити аж в таких занедбаних будівлях. Я, спершу, навіть не знав, що тут буде одна кімната на нас всіх. – якось винувато проговорив Омід, стараючись хоч якось вгамувати не без підставну паніку жіночої частини загону.


— Але ж..всі тут вже дорослі люди..сором, все ж, якось маємо.. перевдягатися ми, взагалі, як будемо? А говорити про дівоче? – безнадійно "ниючи", випитувала в ельфа Делора і дівчата розгублювались ще більше.

— Та не бійтесь ви. Ми нічого поганого вам не зробимо. Якось вже вживемось разом. – якось надто життєрадісно посміхаючись, хотів заспокоїти нас сержант номер два. Хлопець безстрашно сперся на плече Мелейни, яка ніяк не відреагувала на його дію, що здивувало.
Щось мене хвилює те, що наші парубки взагалі цим питанням, майже, не переймаються.. Хоча, що тут дивного? Їм ж це, напевно, тільки на втіху.

— Ага. Так я тобі й повірила. Варто лише відвернутися, як ти тут-як-тут починаєш щось недоумкувате вигадувати. – схрестивши руки на грудях, саркастично мовила орчиха, з підозрою подивившись на хлопця, і Броз хмикнув, ніби, підтверджуючи її слова.


— Ви що! Та це ж неприпустимо! Просто нечувано! Я не збираюся перебувати в одній кімнаті з таким, як він, довше однієї години! – навіть переважно спокійна Разія отримала стрес і обурено вказувала пальцем на русала. Вираз лиця Броза в цю мить змінився із веселого на серйозний і він легко насупився, спостерігаючи за вампіршею.
"Та чому ж вона так недолюблює Актеона? Ніби, нормальний, адекватний та ще й симпатичний хлопець." – тим часом подумала я, й подивилась на парубка.

Русал, не звертаючи жодної уваги на те, що жовтоока дівчина там заявляє, був дуже зосередженим на власних думках. Його вираз обличчя говорив про те, що тілом він зараз тут, а розумом десь глибоко в своїх роздумах.  Здавалося, що, якщо до нього заговорити, чи відволікти, він підскочить на місці від несподіванки, настільки хлопець виглядав зосередженим.
Цікаво, він завжди так реагує на її слова? І чи взагалі реагує? Як би там не було, але, якщо між ними є якісь непорозуміння, то це, я думаю, лише їхня особиста справа.


Кожна дівчина обурювалась по-своєму і, напевно, лише ми з дренеєю стояли мовчки, не виділяючись, і спостерігали за їхніми викриками й істериками. До мене ще не повністю дійшло усвідомлення всього жаху ситуації, напевно, саме тому я й мовчала, лише розгублено кліпаючи очима.


Мені в наступний момент навіть здалося, що зараз у моєї новоспеченої, рудоволосої подруги справді вийде їх вгамувати, але, коли я почула, що саме вона сказала, зрозуміла, що це було повністю хибне враження.


— Дівчата, давайте думати хоч трохи оптимістичніше.. Може, це наш шанс краще пізнати хлопців по команді? Стати більш дружніми? Відкрити одне в одному щось нове? – обережно запитала Нора, яка, здавалося мені, була навіть рада такому збігу обставин. Їй, напевно, тільки на втіху побути з Едуардом в одній кімнаті. Видно що, в боротьбі за його увагу вона налаштована досить серйозно.

— Ой, я тебе прошу, Норо! Ти що, не розумієш що в цих "хлопчаків" на думці? – не вгамовувалась Разія, злісно зиркаючи на кожного з парубків. Лише капітана оминала. Молода агонка лише відвела винуватий погляд і легко почервоніла у відповідь на питання подруги, а нам із Зеною, тим часом, залишалося тільки приречено видихнути.
Ну, не знаю, що собі там понапридумували інші дівчата, але я, чомусь, відчувала, що ця ніч у нас пройде нормально і парубки нічого поганого не натворять, адже тут, напевно, лише Броз швидкий до різних "цікавих" ідей.





Хай там як, але дівчата з хлопцями таки змогли якось зжитися в одній кімнаті. Трохи із криками і злісними заявами Разії в бік Актеона, який лише задумано дивився на вампіршу, трохи із погрозами орчихи, трохи із "ниттям" молодшої із Зіддіг ми всі разом прийняли одностайне рішення поділити приміщення на дві частини: жіночу і чоловічу. Для цього Мелейна використала свою магію, магію землі(повірте, виглядало це круто, відчувалося, що магічний резерв у неї немаленький), створивши не дуже товсту земляну стіну, і залишила лише невеликий прохід. Також, ми розгрупували деякі права і обов'язки і, слава Кіфарі, більшість членів загону таке влаштовувало, тому ніяких суперечок не виникло.

Дівчата по-доброму просили хлопців не робити ніяких  "дурниць" і ті, ніби, після недовгих вмовлянь, погодились, але щось мені підказує, що не все з ними так просто, адже вони(особливо Броз), напевно, поки щось не вчудять, не заспокояться.




— Сестро, ходи разом в душ! – голосно гукнула Делора Дарлу і деякі з протилежної статі рефлекторно зазирнули до нашої частини кімнати. – Нехай, він тут в не дуже хорошому стані і теплої води майже немає, але нам все одно треба помитися, правда ж?

— Гаразд. Чекай мене там, я швидко. – відповіла старша з близнючок, переставляючи в шафі свій одяг.
Впевнена: хлопці цей короткий діалог ельфійок точно повз вуха не пропустили.


— Актеоне, ти чув про що вони говорили? – почувся тихий, але впізнаваний голос Броза і русал щось "мукнув" у відповідь – Ну, не знаю, що з цього вийде, але давай спробуємо підглянути? – видно що сержант "загорівся" бажанням напакостити дівчатам, і це, само собою, не до добра.

Що відповів темноволосому шатен, я почути не змогла, але вже потім стало зрозуміло. З їхньої частини кімнати Броз вийшов не з ним, а з Егоном. "Егон? Та він ж, ніби, з Актеоном говорив. Русал, напевно, ще не повністю заспокоївся після тої суперечки.. але, не важливо. Головне, що і він туди ж?! – подумала я, витріщившись на ельфа, – Ааа.. справді, він ж також хлопець. Не відмовиться від такої пропозиції." Ну, мені здавалося, що Егон трохи серйозніший за інших, тому я дещо розчарувалася в ньому, як у першому сержантові нашої команди. Хоча, мене дежо насторожило те, що щирий азарт до цієї ідеї горить лише в очах темноволосого. Невже це повинно означати, що Броз якось змусив блондина піти з ним?..

Як тільки парубки перетнули "кордон" між нашими територіями, дівчата звернули на них увагу, але, поки що, ще нічого не сказали.


— Куди це ви двоє зібралися? – за спинами хлопців пролунав явно роздратований голос коваля, а від жіночої частини шлях їм перегородила Мелейна, ставши навпроти і по черзі нагороджуючи нервовим поглядом то блондина, то брюнета.

— Так, куди це ви двоє зібралися? – не приховуючи підозри, повторила за чоловіком темноволоса дівчина. Я не могла повністю розгледіти емоції на її обличчі, але добре відчувала, що вона не з тих, хто може довго стримувати свій гнів.

Коли Броз по-дитячому почав виправдовувати себе й Егона, орчиха почала лише більше нервуватись, а Едуард весь час був готовий вхопити будь-кого з них, у разі того, якщо вони захочуть накивати п'ятами з місця події.


— Ви ж двоє сержанти! Та будьте вже, врешті-решт, серйознішими! Хоч перед новенькою не позортеся! – розлючено гаркнула блакитноока і коваль несподівано поклав свої великі долоні парубкам на плечі, від чого ті помітно здригнулися.
Цікаво, а скільки часу я буду в них "новенькою"?

— Так-так, хлопці, і навіть не думайте наробити якихось "дурниць". Навіщо нам якісь непорозуміння в загоні? Ми всі повинні бути дружніми і ставитися один до одного з розумінням і повагою. – спокійно, але з помітним невдоволенням в голосі, якось єхидно посміхаючись, попросив Едуард цих двох відмовитися від своєї дурнуватої задумки.


До кінця не дослухуючи, чим закінчився цей інцидент(але, сподіваюся, що позитивно), я заглянула до чоловічої частини приміщення, так як, неочікувано мене гукнув двоюрідний брат. "Слава Кіфарі, що тих двох вчасно зупинили, а то, всяке би могло статися.." – на ходу думалося мені з полегшенням.


— Слухай, Ерлайн, я би хотів тебе дечого навчити. Ти не проти? – несміливо почав Омід, відірвавшись від читання на диво відомої для мене книги. Це були "Пророцтва чужих земель". Пам'ятаю, як у дванадцять років тато купив мені її й від того часу я прочитала цей трьохсотсторінковий збірник пригод  вже близько п'яти разів, адже він був і справді цікавим.

— Звичайно ж, не проти. – посміхнулась я –  Мені  хочеться стати сильнішою, щоб могти покладатися не лише на інших, а й на себе. – вже серйозніше проговорила, сівши на ліжко поряд із зеленооким і набувши рішучого вигляду.

Хлопець легко засміявся, приємно погладивши мене по голові, і мовив:

— Хвалю твій запал, сестричко, але поспішу повідомити, що це не сильно допоможе тобі стати сильнішою. Я, всього-на-всього, навчу тебе бачити очки сили, які допоможуть добре оцінювати ситуацію в бою. І, повір мені, це дуже круто.

— Які ще очки сили? Що це, взагалі, таке? – здивовано підняла я брову, закліпавши. Омід, тим часом, зручніше вмостившись, почав із неабияким ентузіазмом пояснювати:

— Це такі своєрідні дані, які є в кожної істоти, яка володіє магією, чи фізичною силою. Вони нестабільні, адже завжди збільшуються, як тільки людина розвиває свої магічні, або фізичні здібності. Суть в тому, що не всі можуть їх бачити, а лише ті, хто довгий час у цьому практикувався, ну, або має талант від народження. У нашому загоні, наприклад, ці очки можуть бачити лише капітан, я і ще троє людей, з якими тобі ще належить познайомитись. Так що, Амал попросив мене спробувати навчити цій здібності тебе, а то, як він сказав, всяке може бути. Ми ж не знаємо, а може, ти маєш до цього талант. – він грайливо тицнув пальцем мені на ніс від чого я легко поморщилась.


Вислухавши брата, мені залишилося тільки задуматись над його словами. Я, ніби, ніколи ні в кого ніяких очків сили не бачила.. Хоча, може, я просто не помічала цього? Ні. Наврядчи я б не помітила якихось цифр, які б "літали" біля тої, чи іншої людини.


— А що такого мені треба зробити, щоб спробувати виявити цей дар? – врешті вирішила поцікавитись я.
Раптом сильно захотілося швидше виявити в собі щось незвичайне.

— Зараз від тебе потрібні лише зосередженість, чистий розум і спокій. А вже потім, з усім іншим тобі допоможу я. – проговорив Омід, впевнено вказавши на себе великим пальцем. – Вірю, що в тебе все вийде.

У відповідь на жест і слова ельфа я чітко кивнула, мовляв: "Зрозуміла.", і вмостилась зручніше. Заплющила очі й спробувала зосередитись, очистити розум від зайвих думок. Ніколи раніше нічого подібного не робила(лише в книжках читала), тому не знаю, чи вийде повністю виконати його прохання.

Всі мої спроби зробити це, як згодом виявилося, були марними. Кожен раз я старалася ні про що не думати, але все виходило тільки навпаки – в голові починало творитися таке, що розум вже зовсім не усвідомлював, на яву це, чи уві сні. І це не на жарт лякало. Як на зло і хороші й болючі спогади, ніби, виринали на поверхню свідомості, нагадуючи про себе й не залишаючи в спокої. Ніяк не виходило їх позбутися, як не старайся! І через ці різні намагання в районі пульсу почало поболювати. Мій спокійний вираз обличчя змінився на не без підставний насуплений.

Через кілька хвилин такої своєрідної, невдалої медитації я несподівано відчула, як долоня зеленоокого тихо лягла мені на голову. Від неї виходило якесь незвичайне тепло.

— Подумай про небо. Про безтурботність. Про ненав'язливий шум лісу. Загалом, про природу. Це допоможе тобі швидше зосередитись. – порадив він пошепки. Його "рука допомоги" була "простягнена" дуже вчасно. Слава Кіфарі, брат помітив мої старання й, як він і говорив, вирішив підтримати.
Я повільно зробила глибокий вдих і видих. Зараз спробую ще раз. Все має вдатися.


..Небо безкрає. Ніжна, денна блакить. Білі, пухнасті хмарки. Вечірній, рожевий відтінок заворожує.. Тепер ліс. Нагадує величного короля. Вабить таємничістю. Тихе шелестіння зеленого листя і дзвінке щебетання пташок зачаровує..

Кілька хвилин таких уявлень і від нав'язливих спогадів і думок й сліду не залишилось. Всі вони пішли в небуття розуму, заховавшись допоки не стануть мені потрібними.
"Мені вдалося!" – мимоволі пронеслися в голові радісні слова і я посміхнулась. Щоправда, із закритими очима це виглядало дещо дивно.

— Бачу, ти готова, сестричко, – пролунав голос Оміда, порушуючи приємну для мене тишу –  тому зараз повільно розплющ очі, подивися на Актеона, наприклад, і скажи, що бачиш.


Послухавши братові слова, я виконала те, що він просив. Русал незворушно лежав на ліжку, зосереджено вдивляючись у книжку з позолоченою обкладинкою. Здавалося, що для нього в цій кімнаті немає нікого і нічого, крім цієї книги. Через це мені було ще легше зосередити свій погляд на ньому.
Кілька десятків секунд я намагалася, ніби, розгледіти щось в обличчі хлопця, але ніяк не могла визначити, що саме. Це тривало до того самого моменту, поки біля нього, як у якомусь білому тумані, не почали з'являтися дивні, трохи розмиті символи і цифри блакитних відтінків. Вони, ніби, плавали в горизонтальному положенні.
Відчувши, що на очах, незрозуміло чому, з'явилися сльози, я запанікувала.


— Оо..то ти таки змогла їх побачити. – несподівано проговорив зеленоокий ельф і я легко здригнулась. – Т-с-с.. спокійно..зосередься і скажеш, що змогла розгледіти. Ти молодчинка, Ерлайн. – щиро похвалив мене він, стишивши голос.

Повторно сконцентрувавшись, я змогла ще раз придивитися до Актеона і знову побачила ті самі розмиті символи. Нічого, крім нього і цих цифр мені спостерігати не вдавалося, адже заважав той самий білий туман. Очі ще раз засльозилися і холодна, одинока сльоза неочікувано скотилася по щоці. Я вирішила не звертати на це уваги і далі старалася розгледіти так звані очки сили. І скажу, що виходило дуже навіть непогано. Цифри, на пару з символами, потроху почали набирати сталої форми, що разу стаючи більш чіткими. Але. Чим краще було видно очки, тим гірше я чула все, що відбувається навколо.

— ..Невже в неї справді вийшло? – здивовано і сильно глухо прозвучав, ніби, знайомий, чоловічий голос, але не вивів мене із зосередженості. Звертався він, здається, до мого брата. Ну, або це було риторичне запитання. – ..дивовижно.. – все справді звучало, як крізь сон – ..повторю за Омідом: ти велика молодчинка, Ерлайн. – пошепки звернулися вже до мене і я відчула, як хтось великим пальцем, дбайливо витер ту саму холодну сльозу зі щоки. Ця дія невідомого(чи відомого..) змусила мене здригнутися й швидко закліпати очима.

Коли я вже змогла нормально чути й бачити все, що діється навколо, цього хлопця в кімнаті вже не було. Хто це був? Може, мені лише здалося?.. Озирнувшись, зрозуміла, що в приміщенні, крім мене, були лише ті ж Омід і Актеон. Останній, здавалося, з неабиякою цікавістю розглядав мене і від цього стало якось трохи соромно і лячно.


— То як? Що ти бачила? Які цифри змогла роздивитись? – зацікавлено запитав брат, раптом підсівши ближче.

Недовго думаючи над відповідями, я зосереджено сказала:

— Там рядочком було написано: "фізична і магічна сила", разом і окремо. А от цифри.. – тут вже сильно задумалась, згадуючи побачене – .. здається, дві тисячі двісті – магічна міць, а фізичну наврядчи назву..

— Супер! Щодо магічної сили, то ти все правильно сказала! – якось тихо зрадів ельф і я теж мимоволі втішилась – Якщо вже говорити про показники його фізичної сили, то.. – почав він і завмер, дивлячись на русала. Зелені очі брата почали набувати блакитного відтінку, спонукаючи мене вдивлятися в них. "То, он як саме я виглядала в цю мить.." – пронеслося в голові усвідомлення. – ..дві тисячі сто. Це його фізичні дані. – несподівано проговорив зеленоокий і я чуть не відскочила від нього. Потім закліпав, ніби, змиваючи блакитний колір зі своєї райдужної оболонки. – Ну що, сестричко, я дуже радий, що в тебе таки є талант бачити ці очки сили і не сумніваюся, що ця здібність тобі стане в пригоді. – розтріпавши моє волосся на голові, він посміхнувся, а я тим часом радісно угукнула.

Як виявилося пізніше, очі в мене сльозилися просто від незвички і надалі це повинно припинитися. Також, мені стало відомо, що максимальне число як фізичної, так і магічної сили окремо, становить десять тисяч. А разом – двадцять тисяч очок. Тому, якщо аналізувати показники Актеона, то можна зробити висновок, що він доволі сильний. Ну, ніяких сумнівів щодо цього в мене й так не було, але ще Омід уточнив, що показники магічної сили в Мелейни трошки вищі, ніж у русала. Це мене не аби як здивувало.


Навіть попри неприємний інцидент між хлопцями в бібліотеці, цей день для мене був по-особливому хорошим, адже я змогла зблизитись зі своїм, нехай і двоюрідним, але братом. Як-не-як, родичі завжди повинні підтримувати одні одних.

Щиро подякувавши ельфові за відкриття в собі нової здібності, я трохи втомлено покрокувала до нашої частини кімнати. На моє здивування в цей, ще не пізній час всі дівчата вже давно марили барвистими снами. Окинувши їх здивованим поглядом, я й сама відчула раптовий приступ втоми й сонливісті: ніч у потязі і пригода в бібліотеці наполегливо давали про себе знати. Супротивлятися бажанням власного організму було безрезультатно, тому мені залишилося лише повільно поповзти до свого ліжка і буквально впасти на нього. Напевно, так я і відключилась, крізь сон відчуваючи, як хтось дбайливо накрив мене покривалом..





На власне здивування доволі рано прокинувшись, я була сповнена ентузіазму до роботи й вирішила знайти капітана і запитати, що нам ще треба зробити в Софосі. Так як у чоловічій частині кімнати з усіх хлопців я побачила лише Оміда, який ще спав(обійнявши подушку), інших, хто міг би знати, де саме зараз перебуває брюнет, довелося йти шукати деіндне.

Вийшовши в коридор і натрапивши на двері із золотою зірочкою і написом:"Амал", я вирішила не гаяти часу й увійти до кімнати.

Слава Кіфарі, довго шукати капітана не довелося. Він був "на місці". Спокійно сидів у кріслі за старим, дерев'яним столом і щось занотовував у свій записник. У приміщенні було надзвичайно тихо і трохи темно, через те, що вікна були закриті занавісками. Промені світла наполегливо хотіли "вдертися" до кімнати, але виходило в них не дуже, так як світліше не ставало.


— ..Капітане? – невпевнено гукнула я, стараючись привернути до себе його увагу.

Зупинившись, хлопець здивовано поглянув на мене і потім дивно посміхнувся. Нахилившись до одної з шухляд у столі, він витягнув невеличку коробку і вже з неї дістав грубу, темного кольору цигарку.


— ..В-ви що, курите? – заїкаючись від здивування, запитала я. Усвідомлювати це було, чомусь, настільки неприємно, що захотілося швидше викрикнути, ніж просто вимовити ці слова.

— Так. А що? – миттєво відповів брюнет і встав з-за столу, на ходу запалюючи ту саму цигарку. Він кинув у мій бік невластивий йому погляд кришталево-сірих очей і поправив рукою волосся. Я захвилювалась, вже науявлявши собі всякого, і відійшла назад до дверей. Все в голові переплуталося, тому із відповіддю вийшла затримка.


В одну мить, хлопець впевненими кроками підійшов ближче до мене і зупинився навпроти. У його погляді читалося виражене бажання знати відповідь на запитання і, вочевидь, моє положення в цій ситуації забавляло його.

— Просто, мені здається, що ви є авторитетом у загоні й іншим повинні давати тільки хороший приклад. – якось невпевнено проговорила я і закашлялась, як тільки він видихнув цигарковий дим прямо мені в лице.

— Та ніхто ж не знає.. – якось іронічно це прозвучало – І не дізнається. А ти.. заплатиш за те, що часто дивишся на Актеона.. – хрипло проговорили в мене над вухом від чого по тілу "пробігся" мороз. Тепер моя спина чітко відчувала те, що позаду стіна і тікати тепер нікуди.

— Що?! – здивовано "випалила" я і підняла вже трохи нервовий погляд на брюнета – Та не будьте дитиною! Ви що, ще будете вирішувати на кого мені можна дивитися, а на кого – ні? – не без підстав обурилась і він лиш тихо засміявся.

— А ти жорстока, Ерлайн.. спокійно споглядаєш за русалом, а про мене навіть не думаєш..А мені ж неприємно це спостерігати.. – хлопець засмучено опустив голову мені на плече і я здригнулася. – Невже ти забула, як ми вдавали біля стіни закохану пару? – його слова нагадали мені події того дня і на щоках загорівся яскравий рум'янець. Я вперлась долонями йому в груди, безрезультатно намагаючись відштовхнути хлопця від себе. – А знаєш..я би хотів повторити, але вже по-справжньому.. – якось стомлено протягнув чорнявий і одна його рука "вмостилась" на моїй талії, в той час, як в іншій він тримав цигарку.

— К-капітане.. ви ж, жартуєте? Правда ж?. – злякано, тремтячим голосом, промугикала я, а хлопець, в свою чергу, лише підняв на мене серйозний, збуджений погляд і заперечно мотнув головою.
Від цього його жесту стало оой, як лячно.. "Мамо, що я, взагалі, тут забула?.."

— Це буде твоєю платою за власну поведінку.. – нагадав брюнет і повторно закурив. – І ти нікому про це не розкажеш.. – коли він знову видихнув на мене цигарковий дим я ще обуреніше зиркнула на нього, після чого закашлялась. У приміщенні вже майже не було свіжого повітря і тому дихати мені було складно, адже в горлі починало нестерпно дерти і пекти(як-не-як, цигарка незвичайна).

Однією рукою капітан почав вправно розстібати мою кулючужку і я сильно затремтіла, не в змозі хоч якось його зупинити. Захотілося плакати, але, чомусь, не виходило. Крик різко застряг в горлі і серце дивно занило. "Невже він насправді такий?..І чому я стою й навіть поворухнутись не можу?!.. Н-ні, не стій, Ерлайн.." – ці думки ніяк не покидали мою голову. Несвідомо, тіло сильніше притиснулось до холодної стіни.

Через дії хлопця в повітрі здійнявся такий жар, що вже навіть цигарковий дим так не затруднював дихання.

Через кілька хвилин на шиї відчулося гаряче дихання брюнета і він, повільно запускаючи свої гарячі руки мені під футболку, наблизився вже до мого лиця і цілком очікувано..