Композиції для прослуховування:
Ikson – Remember
NF & Britt Nicole – Can You Hold Me?
Josh Groban – Bigger Than Us
Ikson – Remember
Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.



Ранок настав якось несподівано. Напевно, я так подумала, через те, що мене збудили не в десятій годині, як би мені хотілося, а в шостій. Голос Броза був надто гучним і він дуже часто крутився біля мого ліжка.

— О! Йоу, Ерлайн, ти вже прокинулась! Доброго ранку! – він нахилився до мого обличчя, а потім шустро здер із мене ковдру. Я мимоволі пискнула й підскочила, миттю вхопившись за тепле покривало й знову накрившись ним. Ще й слова не встигла вимовити, як мене тут же ж випередили:

— Ну йо-ма-йо, Брозе. – почула я голос нервової Мелейни й машинально закуталась у ковдру сильніше. – Ти що, забув, що Амал наказав не будити її? – після цих слів другий сержант закляк і навіть руки до верху підняв. – Із нас усіх, в неї сьогодні найскладніший день, тому ми повинні дати їй нормально виспатися.

— Добре-добре, я зрозумів. – тихо протараторив темноволосий і швидко пішов до виходу. – Тільки не бий!
Коли за ним майже беззвучно зачинились двері, орчиха підійшла до мого ліжка й акуратно погладила по голові.

— Ще трохи поспи, Ерлайн.. ти молодець, в тебе сьогодні все вийде… – дбайливо мовила власниця яскраво блакитних очей і чорного кучерявого волосся. Через її тихий і спокійний тон, я занурилася в сон так швидко, що навіть не помітила, як темношкіра дівчина відійшла від моєї постелі.


Знову-таки, ранок. Але цей вже кращий. Тихий, спокійний і неспішний. Коли я прокинулась, а саме тоді, коли й хотіла, в кімнаті вже нікого не було. Скориставшись цим шансом, я вирішила відрепетирувати свої слова при зустрічі з королем і рухи танцю. Виходило краще, ніж я очікувала. Напевно, все й справді буде добре!

З гарним настроєм я, завершивши водні процедури, смачно поснідала й попрямувала до генерала Абеларда в пошуках інших членів загону.

— Вони ззовні, зібралися йти на фестиваль, точніше, на святковий ринок. Йди до них, а то зачекалися вже. Я до вас пізніше приєднаюся. – не відриваючи погляду від якогось документу, відповів мені володар гострих фіолетових очей і я, кивнувши, швидко покинула приміщення.

За час мого перебування в головному штабі, мені один добрий повстанець розказав про спеціальне заклинання, яке треба прочитати, коли хочеш вийти звідси, або увійти. Тому, ставши перед потрібною стіною, розмальованою різними символами, я проговорила недовге заклинання, пройшла крізь стіну й вийшла вже на дворі.

Передобіднє сонце засліпило очі й, примружившись, я навіть не помітила, як мене взяли за плечі, підняли в повітря й почали крутити.
Від несподіванки я так голосно пискнула, що аж відлуння почулося.

— Гей, Ерлайн! – добрий голос Оміда і я вже посміхаюся. – Як ти, сестричко? Готова до сьогоднішнього вечора? – підморгнувши, зеленоволосий поставив мене на землю.

— Настрій гарний, тому я думаю, що все буде гаразд і я ніде не напартачу. – ще раз посміхнулась я й обійняла двоюрідного брата. – Все буде гаразд, бо ви будете зі мною… – вже тихіше додала й друзі по-доброму перезирнулися між собою, легко посміхаючись.

— Ерлайн! – ще не сильно знайомий голос пролунав із нотками драматизму і я, повільно відсахнувшись від Оміда, поглянула на батьків. – Доню, ходи до нас! – мама простягнула руки і вже через хвилину я ховалася в їхніх із татом теплих обіймах. – Донечко, вибач, що не змогли зустрітися з тобою швидше, через це приготування до фестивалю у нас було обмаль часу. – вона турботливо погладжувала мене по спині, цілуючи в чоло.

— Неважливо, що тоді було й як ви були зайняті. Головне, що ми зараз зустрілися. – тихо заспокоїла я матусю й сильніше обійняла. Наскільки мені відомо, після того, як зараз вийдемо зі штабу, ми повернемося до нього тільки один раз і тоді я навряд чи зустрінуся з ними знову. Тому доречніше буде перед важливою місією попрощатися з батьками саме зараз.

— Ерлайн, сонечко наше, тільки не хвилюйся, ти з усім впораєшся. Ти в нас із мамою найгарніша, тому Його Величність не зможе не звернути на тебе увагу. Все буде добре, головне, бережи себе. – турботливо підтримав мене тато, вкотре поцілувавши в маківку. – Ми тебе дуже любимо й будемо чекати.

— Я вас також люблю і дякую за все. – прошепотіла я й відійшла від них. Потім помахала долонькою на останок і наздогнала друзів.

Сонце не пекло, а приємно гріло нас своїм промінням. Подував вітерець, стараючись на небі зібрати хоч якісь хмари. Все навколо буяло в передчутті літа.
Всі мої друзі повдягалися так, як хотіли, а не як туристи, адже, якщо там і буде королівська гвардія, вона нічого не зможе їм зробити, так як будь-які сутечки в ці дні суворо забороняються.


— Ох, цікаво, які ж там будуть плаття! – вже зараз замріялась Делора й прикрила очі.

— Цікавіше, які будуть косметичні засоби. А то я чула, що там можна буде придбати рідкісну фарбу на волосся, яка змінює колір в залежності від емоцій. – сказала своє Дарла й склала руки на грудях.

— Що там ті плаття й косметичні засоби! Головне в магазинчик зброї заскочити! – викрикнула Мелейна і її задум тут же ж обірвали:

— Йоу, пані неслухняні кучері, у вас грошей недостатньо. Чи, може, ви забули? – кепкуючи з подруги, Броз посміхався в усі тридцять два зуба й сперся на її плече, а орчиха лише невдоволено насупилась.

— Хе-хе, найцікавіше буде за артефактами на прилавках подивитися! На цьому фестивалі кожного року є щось цікаве, а тут ще й кругла дата з дня заснування! – з неабияким ентузіазмом говорила  Нора, підстибуючи біля Едуарда.

— Не скачи так, бо всі гроші загубиш, і будеш потім тільки слину пускати. – як завжди грубим і дещо невдоволеним голосом порадив дівчині коваль і вона відразу почала йти спокійніше.

—  Начхати на ваші артефакти, плаття, зброю й косметику! Найкласніше буде…

— Так. Досить вже. – перебив Крайса капітан, легко знервувавшись. – Вас надто багато, ви не даєте мені зосередитись. – вкотре зазирнувши до якоїсь карти, він продовжив: – Зараз буде добре, якщо ми всі розділимось. – повідомив брюнет і всі погодилися, хто мовчки, киваючи, а хто словами.

Раптом позаду почулися звуки чийогось бігу.

— Відкривай вже свій телепорт, Разія. Чи, може, ви ще довго збиралися йти? – весело скомандував, догнавши нас, генерал.

— О, то ви з нами будете? – щиро здивувалась Нора  й чоловік посміхнувся їй.

— Авжеж, я таку важливу дату для нашого королівства нізащо не пропущу! – він першим увійшов до готового фіолетового порталу, а ми всі за ним слідом.


У Софосі було, як завжди, гамірно й весело. Багацько як і продавців, так і покупців, складалося враження, що вони змагаються, кого буде більше. Повсюди висіли широкі стрічки жовтого, червоного й зеленого кольорів. Торгаші, хто нав'язливо, а хто не дуже, пропонували свої товари, в той час, як туристи зацікавлено їх розглядали.

— Розгрупуємося по четверо. – наказав пан Абелард і наш, напевно, ще неповний загін розворушився.

До Едуарда й Нори приєдналися Броз і Мелейна, а Делора й Дарла захотіли походити по базарі з Разією й Актеоном. Бенет і Оделія ж були не проти провести цей час із Крайсом і капітаном. А от до Зени долучилась я разом із Егоном і Ірмою.

— Мені з Омідом треба ще владнати дещо важливе, тому ми відкланяємось. – серйозно мовив генерал і вони з братом попрямували в протилежному від ринку напрямку. – Гарного вам дня і зустрінемось вже в штабі! – посміхнувся нам головний наостанок, ховаючись за рогом.

— Ну що ж, – видихнув брюнет, – кожен із вас сюди за чимось прийшов. Бажаю вам знайти і придбати це. – щиро побажав капітан і наші квартети розійшлися в різні боки. Базар величезний, тому йморівність того, що ми зустрінемося сильно мала.


Варто було нашій групі підійти до першого ряду прилавків, як тут:

— Ерлайн, ти тільки поглянь на ці чобітки! Вони ж просто чудо – одразу зупинившись біля першого, Зена схопила мене за  руку й потягла за собою. – А ось ці сандалі! – знову захоплено вигукнула дренея, – Ох! А ось ця блакитна сорочка просто дивовижна! – це вже був прилавок навпроти.
Десь так ми з білявкою й роздивлялися все – то я її так тягнула до того чи іншого товару, то вона мене.
На відміну від нашої парочки, Егон і Ірма були набагато спокійнішими. Вони разом, йдучи, задумано вдивлялися в ту книгу, яку ельф тоді знайшов у расовій бібліотеці.

— Ей, Зено, – гукнув дренею бурштиноокий юнак, – ти знала, що тою золотою стрілою, яка була в Ерлайн можна передавати повідомлення в будь-який куточок світу, залежно від того, про кого зосереджено думатиме лучник. – процитував речення з книги перший сержант і ми з дівчиною здивовано перезирнулися.

— Нічого собі!!! – викрикнули одночасно й підійшли до товаришів по команді, забувши про ті всі красиві товари. – До речі, а які ще артефакти нам треба знайти?  – спитала я, зазираючи до предмету знань через плече друга.

— Ну.. – почав Егон, – тут є Чорна свічка "Ко́ккіно" із вічним червоним полум'ям, яке при близькому контакті з живою істотою змушує кров у організмі моментально згортатися. А також є Ельфійський револьвер, якщо його куля потрапить у людину, її характер і магія змінюються на протилежні. – від щойно озвученої інформації ми всі разом видали голосне "Вау! Це взагалі, можливо?!".

— Цікаво, – задумалась на мить Ірма, – а скільки б коштував один із цих предметів, якби ми зустріли його на цьому ринку?

— Складно уявити, навіть, якщо під час фестивалю ціни тут суттєво знижуються. Хоча, якщо торговець не буде знати, що це потужний магічний артефакт, він його дешево продасть. – мовив єдиний хлопець у нашій групі й ми не на довго відволіклися від книги, бо почали зразу ж роздивлятися найближчі прилавки.

Несвідомо озираючись довкола, я раптово натрапила очима на красиве бальне плаття й просто не змогла відвести погляду.

— Друзі, – гукнула я їх задумано, – я відійду ненадовго, он до того прилавку. – повідомивши товаришів, які продовжили зазирати до книги, я поволі підійшла до потрібного плаття. Воно ідеально "сиділо" на ельфійській дівчині-моделі. Тут таких було небагато, тому стало зрозуміло, що це означає високу вартість вбрання.

Сукня була темно-смарагдового кольору з ніжн-бежевим корсетом і такими є рюшками на краях тканини.

"Форми, звичайно, в цієї дівчини краще для такого плаття підходять, адже воно з декольте. Ехх…" – дещо розчаровано подумалося мені, коли я краще роздивилася молоду модель. Раптом дівчина подивилась на мене й тут же ж мені за спину й легенько посміхнулася, але не мені.

Поки я розглядала й інші вбрання, зздаду хтось підійшов і несподівано поклав долоню на плече.

— Привіт, мала! – не на жарт налякавшись, я майже пискнула. Тільки одна фраза привітним голосочком, і я вже знаю хто це говорить. – Якими вітрами тебе сюди занесло? Ще не забула мене? – весело посміхаючись, Тероніс розтріпав моє волосся на голові.

— Ну привіт... – трохи насторожено протягнула я й оглянула цього хлопця з ніг до голови. – Та ні, ще не забула. Я на фестиваль вирішила сходити, так як ще ніколи не була тут. – вкотре озирнувшись довкола, я знову глянула на співрозмовника. – А ти тут що робиш? – все ж, вирішила не втрачати вихованості й запитати щось схоже у відповідь.

Хлопець несвідомо розстібнув ще один гудзик своєї темно-помаранчевої сорочки, запхав руки в кишені своїх світло-коричневих штанів і шумно видихнув.

— Та так, теж вирішив тут побродити. Кругла дата з дня заснування Лірона, вісімсот сімдесят років, як-не-як. Багато іноземних торговців прибули сюди, є на що подивитися. – він також озирнувся і, знову глянувши на мене, поставив ще одне питання: – А ти, мала, тут що, сукні роздивляєшся? – легка хитра посмішка торкнулася його губ і очі парубка цікаво примружились.

— Угу, – тихо видала я, – у мене грошей недостатньо, але подивитися хочеться все одно. Навіть якось смішно від цього. – я в'яло посміхнулась зеленоокому, який несподівано подивився на мене так, ніби він про щось шкодує.

— Ти б хотіла піти на королівський бал? – раптово запитав Тероніс і я зразу ж витріщилась на нього. – Вгадав? – легка його посмішка одним кутиком губ і я ще більше розгубилась.

— Ні.. це занадто для мене. – спокійно посміхнулась, тим часом як у голові вже все перевернулось. Свята Кіфара, я ж не скажу йому: знаєш, чувак, я на тому балу взагалі-то секретну повстанську місію виконувати буду, тому не можу піти з тобою, навіть, якщо ти дуже хотітимеш! О Боги, хочу якось нормально викрутитися з цієї ситуації, а для цього треба буде йому щось набрехати!

— Якщо ти не проти, я міг би це влаштувати, адже грошей в мене достатньо. – о, що й очікувалося почути! – Що скажеш, мала? Пішла би зі мною? – він цікаво нахилився до мого обличчя збоку й широко посміхався. Ми трошки відійшли від прилавку й повільно крокували людною вулицею. Багато туристів і жителів столиці кидали на нас дивні й зацікавлені погляди, проходячи повз. Не знаю, що вони могли означати, але це мене не на жарт бентежило.

— Вибач, звичайно, але я не хочу тебе цим обтяжувати... – ну ж бо, Ерлайн, придумай щось розумне… – Розумієш.. – він зацікавлено глянув на мене, поки я нервово теребила кінчики волосся.

— В тебе вже є наречений, який це не одобрить? – так, трясця! Це воно! Це найкращий варіант!

— Так! – надто нервово випалила я й завмерла під здивованим поглядом Тероніса. – Він дуже ревнивий, тому точно не підтримає таку ідею, а в самого коштів недостатньо, щоб на бал потрапити, тому ми сьогодні просто прогуляємося на березі місцевої річки. – ох ти, Ерлайн, забрехалась... Ну, нічого-нічого, а що ще було робити? От тільки, що вдіяти, якщо цей хлопець спитає ще щось про мого так званого нареченого?…

— Он воно як... – замислено протягнув він, а я тільки трохи винно посміхнулась. – А хто він, твій коханий? – дідько! Знову щось вигадувати треба! Думай, дівчинко, думай…

— Він.. працює викладачем культурології в одній із академій в Софосі. – о, непогано, непогано.. в таке можна повірити. Так тримати, Ерлайн.

— А-а, ясно.. ехх, шкода, що ти не зможеш піти на бал. – парубок запустив пальці в тьмяно-біле волосся, закусив губу і його погляд значно посмутнішав. У цьому я відчула повністю свою провину й від цього стало якось не по собі… Він непоганий хлопець, не хотілося б його засмучувати…

— Не засмучуйся, ми іншим разом зустрінемось. – спробувала я щиро посміхнутися зеленоокому й навіть потріпала його по маківці. Він не був аж таким високим, тому мені не довелося ставати на пальці, аби зробити це. – Повеселися на балу.

— Ну, якщо ти так кажеш.. гаразд. Постараюся. – Тероніс широко посміхнувся і з-під його верхньої губи показалися ікла. Мені залишалося тільки здивуватися, як раніше я їх не помічала.

Наступні кілька хвилин між нами панувало мовчання. Сонце щохвилини пригрівало сильніше, але туристів це аж ніяк не лякало. Гамір на ринку за останній час став тільки гучнішим. Добре було чути те, про що говорять люди навколо, вони веселяться, ходять, співають…

"Чому інші радіють, коли в когось горе?..."

"Мамо.. чому ти нас покинула?…"


Що?… Знову ці незрозумілі думки! Вони не мої! Несподівано різко озирнувшись навколо, я не помітила нічого незвичайного. "Що це? Звідки вони беруться?…" – розгублено думалося мені, поки тіло моментально почало путіти, руки почали трястися, а в голові сильно штрикнуло болем.

"Любий, це не повинен був бути ти.. чому небеса забрали саме тебе?…"

"Боги, що ж це?…" – розгублювалась я ще більше й несвідомо підійшла до якоїсь жінки.

— Ви щось сказали зараз? – з острахом поставила питання я й пані тільки злякано подивилась у моє зблідле лице й заперечно покрутила головою. – Ох, вибачте, я вас, напевно, сплутала з кимось. – ледве вибачилась я і, як п'яна, кривими кроками відійшла від незнайомки.

"Ненавиджу це королівство!… Чому тут не можна нормально жити?…"

"Скільки ще часу ми будемо так боротися?…"

Ці голоси, вони просто кричать відчаєм у моїй голові, розриваючи її. Вони не.. не замовкають…
Приклавши тремтячу долоню до чола, я сперлася на коліна й не змогла стримати важкого дихання.
Складалося враження, що ці чужі слова в свідомості дусять мене. Перед очима починало темніти й ноги відмовлялися стояти...


— Мала! Ей, мала! – крикнули прямо в обличчя й одразу ж врятували від падіння. – Ти мене чуєш?! Що з тобою?! – із до болю стривоженим обличчям Тероніс спер мене собі на одну руку, підтримуючи за плече, й іншою плескав по щоках. – Води! Подайте, будь ласка, води! – злісно наказв парубок і в наступну мить вже напоїв мене нею. – Все буде гаразд.. спокійно, тільки не треба тут зараз свідомість втрачати. – білявий взяв мене на руки й швидко поніс до найближчої лавки.

Слава Кіфарі, він мене "отверезив".. а то вирубалась би посеред вулиці. Чим менше я думала про те, що щойно робилося в моїй свідомості, тим швидше мені ставало краще. Біль в голові швидко починав відступати, а за ним і тремтіння тіла зникало.

— Дякую.. що.. не дав упасти. – віддихавшись, подякувала хлопцеві я й ледве посміхнулась. Потім витерла піт із обличчя хустинкою й краще вмостилась на лавці. На очі зразу ж натрапило оголошення розшуку Еля. Тридцять тисяч золотих. "Нагороду збільшили, як він і казав." – несподівано тепла усмішка ковзнула по губах від спогадів про проведений з ним час.

— Ти що, мала! Не на жарт мене налякала! Що це з тоб… – схвильований Тероніс прослідкував за моїм поглядом і запнувся. – Мала, – гукнув він раптом серйозно, – ти його знаєш?

Різко обернувшись до хлопця, я витріщилась на нього й зрозуміла, що майже викрила себе.

— Ні. – вкотре збрехавши, вирішила прикинутися, що не розумію його. – А ти, взагалі, про кого?

— Та про того, що на он тому оголошенні зображений. – він кивнув убік плакату, не зводячи з мене страшно серйозних очей. Бррр, аж лячно від цього стало…

— А-а, ні.. а це що.. якийсь злочинець? – диявол! Може, краще було б цього не питати, але слова вже сказані!

— Можна й так сказати... – замислився зеленоокий на мить, – Хай там як, але така дівчина, як ти, не повинна задумуватися про когось такого. – із якимось легким оскалом мовив Тероніс, а я ледве стримала іронічне "Пфф", а то вже не знаю, як би він на мене тоді подивився…

Легко кивнувши й угукнувши на його слова, я вже чітко усвідомила те, що цей хлопець крутиться десь у колах війська короля, раз він таким тоном говорить про Еля. Тепер він точно не має знати, що я з повстанців.

Не знаю, скільки б ще часу ми просиділи, роздумуючи про своє, якби нас не перервала неочікувана поява одного демона.
Несподівано до нашої лавочки почали наближатися чиїсь швидкі кроки, поки не зірвалися на біг і винуватець цього невеличкого шуму не з'явився перед нами.

Демон, зростом майже два метри, був одягнений у білу з чорним коміром сорочку й завужені донизу, не дуже широкі, чорні шаровари. Від його красивого довгастого обличчя складно було відвести погляд, дівчата раз у раз так і зиркали на молодика. Звичайно, а кому не сподобається це мужнє підборіддя, не дуже повні великі губи, акуратний ніс і різкий погляд, прикрашених чорними тонкими бровами, світло-рожевих очей?… Шкіра в незнайомця була кольору морської хвилі, де-не-де на обличчі набуваючи світло-фіолетового відтінку. Вуха хлопця були довгими й гострими, на кінцях змінювали своє забарвлення на рожевий, і роги також були невеликими й незакрученими, розмістившись на чолі, стирчали до верху.
Теплий вітер в одну мить розтріпав його біле волосся, яке в якихось місцях сягало ключиць, і я зрозуміла, що занадто довго витріщилась на невідомого демона.
Відвівши погляд, тільки почервоніла й потупила очі собі на ноги.

Весь цей час Тероніс із незнайомцем мовчки дивилися один на одного. Перекидувалися багатозначними поглядами.

— Амо́н? Чого тобі? – грубо поцікавився, судячи з ікол, вампір і демон голосно хмикнув.

— Я прийшов проконтролювати те, чим тут займається твоя нагла п'ята точка. – нервово посміхаючись, легко "гаркнув" білявий, потім став ногою на лавку й сперся на неї рукою. Його стопа опинилася між нами й я машинально відсунулась від неї.

— І? – нуль реакції, за винятком трохи піднятої одної брови, й знову поставлене питання спокійним власником зелених очей.

— Що "і"? – злісне питання у відповідь і деревина під ногою так званого Амона відчутно прогнулась, трохи тріснувши. Він приблизився до лиця співрозмовника, значно зменшивши відстань між ними. – Може, твоя дурна голова забула, що в найближчі дні в обов'язки лівої руки короля входить патруль столиці? – прогарчав рогатий, проте я заклякла раніше, ніж він закінчив речення.

Повільним смиканням обернувшись убік Тероніса й витріщившись на нього шокованими очима, я відчула, як руки затремтіли. Ліва рука Його Величності? Шкіру моментально "відвідав" мороз і я навіть не помітила, як вхопилася за кинджал на поясі. Що не менше здивувало.. жоден м'яз на обличчі цього хлопця не сіпнувся, хіба що зіниці його очей в мить сильно звузились.

— Що ви.. сказали?... – запинаючись, перепитала я в демона й наляканими очима глянула на нього. Він одразу подивився на мене так, ніби до цього не помічав моєї присутності. На губах парубка ковзнула якась єхидно-жорстока посмішка й він не забарився з відповіддю:

— О, пані, а може, ви й не знали, що біля вас тут сама ліва рука короля сидить? – як тільки ці слова вдруге долинули до вух, тіло моментально здригнулося. – Не знаю, хто ви йому, але зараз він повинен патрулювати Софос. Тому, вибачте, мені доведеться вас розлучити.

— Та нічого... – ледве видавила я з себе й піднялася з лавки, поки Тероніс здивовано і з якимось шкодуванням дивився на мене, – Я краще піду.. на мене вже друзі зачекались… – легко вклонившись обом парубкам, нечіткою ходьбою поспішила залишити їх.

Тепер зрозуміло, чому ті люди так здивовано дивилися на нас. Вони просто думали, що то за простачка ходить із хлопцем на такій високій посаді... Він точно буде на балу, тому я повинна зробити все, щоб цей хлопець мене не впізнав, навіть із маскою…

Спершу просто швидко йшла, а потім почала так швидко бігти, що сльози страху навіть не встигали котиться по щоках. Плакати не хотілося, але я просто не могла стриматися… Це так, напевно, жах того, з ким я перебувала весь цей час, вилився назовні. Чим більше відстань між нами збільшувалась, тим спокійніше мені робилося.
Боги, а якби я й досі не знала, що він – ліва рука Його Величності? Як добре, що той пан з'явився і мені все стало відомо…

Все, Ерлайн, заспокойся, ти зараз прибіжиш до друзів і все буде гаразд. Ти будеш далеко від цих хлопців, особливо від Тероніса…

На бігу я й не помітила, як буквально врізалася в  Егона й Ірму, що стояли разом посеред дороги.
Вони обоє смішно зойкнули від несподіванки й ми всі разом впали.

— Ей, дивіться, куди біжит… Ерлайн?! – вигукнула синьоволоса агонка й, піднявшись, оглянула мене з ніг до голови, – Де ти була так довго?! З тобою все нормально?

— Та все добре... Вибачте, я просто за сукнями задивилась. – винно посміхнувшись, вирішила спитати наступне: – А ви тут як? Щось придбали?

— Поки що, ні… – потріпавшись від пилюки, відповів довговолосий ельф-блондин і кинув погляд на один із прилавків, що були десь за сім метрів від нашого тріо. – Поки Зена пішла до Оміда з Абелардом, так як її попросили допомогти, ми з Ірмою побачили дещо цікаве. – хлопець витягнув книгу, яку наша група вже переглядала сьогодні й зиркнув до змісту, потім перегорнув кілька десятків сторінок і простягнув предмет знань мені. – Ось поглянь, це – терта луска королеви-русалки, або один із восьми потрібних нам магічних артефактів. – поки парубок говорив я встигала тільки кивати й слідкувати за його пальцем, яким він тикав то в написаний текст, то на малюнок. – Бачиш, ця терта луска нагадує блискучий порошок різних відтінків фіолетового, рожевого й блакитного.

— Ну, і навіщо ти мені це все розказуєш і показуєш? – нетерпляче спитала я в ельфа й він одразу ж, мовчки, вказав на якийсь предмет, на одному з недалеких прилавків.

— Так от, – продовжила замість нього подруга, – он на тому прилавку стоїть баночка з чисто таким самим порошком. І ми з Егоном думаємо, що це цілком може бути потрібний нам артефакт. – після цієї репліки володарки багряних очей я уважніше придивилась до можливого магічного артефакту і, як не дивно, усвідомила, що він перебуває на надто великій відстані від нашого тріо, тому роздивитися його майже неможливо.

— Я щось не бачу тої баночки... – промугикала, примружившись, я й обернулась до друзів, які вже були явно чимось стривожені. – Егон? Ірма?

— Трясця! – вилаявся ельф, – Її купила он та жінка! – нервово тикнув він на незнайому пані пальцем і ми з агонкою різко обернулись в потрібну сторону. –  Потрібно в неї викупити ту терту луску, зараз я чомусь став як ніколи впевнений, що це точно вона.

— І що? Давайте підемо за тою жінкою. – вирішила синьошкіра дівчина й Егон одразу ж її зупинив:

— Не варто. – припинив він її рух виставленою рукою, – Я піду сам. Просто віддай мені свої гроші, а то невідомо, скільки та пані захоче. – серйозність не збиралася покидати лице блондина й це було незвично. Ірма протягнула йому мішечок і перший сержант, взявши його, неспішно послідував за жіночкою, яка, сама того не знаючи, створила нам проблеми.

Ми з агонкою проводжали його поглядом до тих пір, поки він не заховався за рогом.

— То.. звідки ти так бігла? – питально глянувши на мене, сказала товаришка. – Що, від суконь втікала? Чи, може, цін злякалася? – її брова жартівливо підскочила і я тут же ж нервово засміялась.

— Так.. цін злякалася… – тільки й змогла відвести погляд.

— Ясно… – пробубніла синьоволоса й після цього між нами запанувало напружене мовчання. Вона знала, що я брешу, але не хотіла про це говорити. І добре, адже так буде краще для всіх них. Навіщо їм зайвий раз нерви тріпати? Знаю, що приховування правди про знайомство з лівою рукою короля до добра мене не доведе, але хай та брехня вже випливає на поверхню тоді, коли прийде час, а поки що я вважаю, що краще буде, щоб друзі цього не знали.

— А ось і я! – викрикнув ще здалеку Егон і ми зразу ж звернули увагу на його персону. – Все пройшло чудово! – він ближче підійшов до нас і Ірма, швидше, ніж я, висловила своє зауваження:

— "Чудово"? Та в тебе синяк під оком, та й саме воно червоне. – якісь неприродні для панянки нотки хвилювання в голосі виявилися дещо незвичними.

— Та годі тобі. – махнув він рукою мовляв, розслабся, все буде добре.

— Та пані тебе що, вдарила? – не менш стривожено спитала я й приклала до посинілої шкіри чохол від кинджала, який виявився досить холодним.

— Ага, так вийшло, що вона подумала, що я – якийсь злочинець, що крадеться за нею і перш, ніж я встиг виправдатися, мене вже вдарили. Потім, щоправда, жіночка щиро вибачилася й спитала в мене, що мені потрібно. Так вона й віддала мені ту терту луску за нижчу ціну, ніж у самого торговця. – перший сержант вишкірив зуби в задоволеній посмішці й підняв угору руку з цінним артефактом. Зміст баночки надзвичайно красиво виблискував на сонці синіми, рожевими й фіолетовими кольорами. Цікаво, яка вона, королева русалок?… Невже її луска справді має якісь магічні властивості?… А й справді, що може робити цей артефакт?

— Ей, Егоне, а що, до речі, ця луска нам дає? – недовірливо поцікавилась у хлопця Ірма, придивляючись до маленької банки.

— Якщо вірити книжці, вона посилює сприйняття навколишнього світу органами чуття, залежно від того, де ти нею помастиш, наприклад: на ніс – загострюється нюх, на вуха – слух, це стосується й тактильних відчуттів.

— Мда.. корисно.. чує моє серце, що цей артефакт стане нам у пригоді. – якось задумано пробубніла багряноока представниця агонів і ми з ельфом погодилися з нею кивками.


— Йо-о-у-у-у! Ей трійця з одним хлопцем, – весело гукнув нас другий сержант, відволікши тим самим від баночки з лускою, – погляньте-но, кого наші на кордоні спіймали! – голосно тішився він, лижучи пломбір і вказуючи вказівним пальцем на високу сукубу, яка, очевидно, й була спіймана.

Ув'язнена в антимагічних кайданах і з опущеними крилами, вона виглядала досить пригніченою, але за міцним поглядом криваво-червоних очей можна було зрозуміти, що свою гордість дівчина втрачати не збиралася. Її волосся було темно-коричневим із переливами червоного, чоло закривав чубчик. Такого ж кольору густі брови розслаблено "лежали" над трохи вузькими очима. Обличчя демонеси було овальним, акуратний ніс ледь задертим до верху, а губи несильно повними з чітким контуром і прожилками.
Як і всі демони, вона мала роги. Вони були грубими, середнього розміру й трохи закрученими вверх. Один із них був зламаний. Гострі й довгі вуха сильно стирчали, протилежно до ельфійських, які завжди були наближеними до голови. Так як дівчина була сукубою, то так само, як і вони, вона мала достатньо відкритий темно-червоний костюм із глибоким декольте.


— Ця демонеса була без свідомості недалеко від кордону Лірона з Катарíзмо. – пояснив Омід, який і вів дівчину за ланцюг, – А так, як це королівство підтримує нашого короля, надсилаючи сильних воїнів, повстанці не могли пройти попри неї.

— Йоу, крихітко, – з насмішкою звернувся до сукуби Броз, – тепер ми відведемо тебе до нашого штабу й будемо всіляко допитувати. – він по-різному розмахував руками перед її серйозним обличчям і потім, коли його почала дратувати відсутність реакції, хлопець тицьнув демониці своїм морозивом в лице. – Отак тобі! Що? Думаєш, ти будеш крутою навіть в ув'язненні? – викрикнув темноволосий їй в очі, а дівчина тільки злісно звузила їх і промовчала. – Мовчиш?! Невже від відчайдушних криків наших полонених тобі вуха заклало?! – не на жарт тепер розвалився другий сержант і вже хотів повторити трюк із морозивом, але мій брат його зупинив:

— Брозе. – серйозно гукнув зеленоокий ельф, вхопивши парубка за руку й впившись спокійним поглядом в його люті й ніби налякані очі, – Досить. Що ти робиш? Ми зараз посеред вулиці й добре, що генерала поруч нема, а то він би вже швидко тебе втихомирив. – темноволосий висмикнув руку з хватки товариша і, засопівши, мовчки відійшов убік. Омід хустинкою витер з обличчя дівчини залишки морозива й продовжив вести її вулицею, напевно, вже домовившись із Разією про місце зустрічі, щоб вона могла відкрити їм телепорт до головного штабу.

Коли сукуба проходила біля мене, то обдарувала мене настільки здивованим і зацікавленим поглядом, що я не змогла стримати своєї нервової посмішки одним кутиком губ. "Вона мене знає?…" – лунало в голові питання.

Поки я проводжала спину незнайомки стривоженими очима, кристал зв'язку в Егона на шиї яскраво засвітився.

— Перший сержант слухає. – підніс він його до вуст, – Так. Так із нами. Все добре. – послідували короткі стверджувальні фрази, поки не дійшли до мого імені. – Привести Ерлайн? А для чого? – поставив білявий ельф питання і я насторожила слух. –Зрозуміло. Чекайте її через хвилин десять. Кінець зв'язку. – закінчив досить засмаглий хлопець розмову й глянув на мене. – Ерлайн..

— Так! – несподівано для самої себе випалила я, а він тільки посміхнувся.

— Нам вже треба йти в штаб, щоб підготуватися до місії. А ти там маєш піти до капітана, щоб ви все відрепетирували й він якнайкраще розказав тобі про зовнішній вигляд короля.

Серйозно кивнувши на слова Егона, я послідувала за ним і Ірмою.


Коли ми вже були в потрібному місці, ми з друзями розійшлися кожен по своїх справах, адже в кожного на цьому завданні були різні обов'язки.

Увійшовши до кімнати капітана, я його там не застала й почала шукати. Бродила коридорами печери недовго – виявилося, що він зараз у кабінеті генерала, тому мої ноги відразу ж попрямували туди. І тоді, коли я зовсім не очікувала зустріти когось такого, я зустріла його, адже колір цього волосся навіть під капюшоном неможливо було не помітити.