Композиції для прослуховування:
Natalie Taylor – Come To This
Jenix – Sorry
Landon Austin – Fell Something
(A Great Big World & Christina Aguilera – Say Something
Миша Марвин & Artik feat. Asti – Вдвоём)
Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.




Чорна із зеленими й жовтими узорами маска не дозволяла роздивитися обличчя чоловіка, але навіть так я могла зрозуміти, що переді мною стоїть король Лірона власною персоною. Акуратно укладене руде волосся, гострі, схожі на морські, ельфійські вуха, повні з чітким контуром губи, невеликі роги з смарагдами на голові й один маленький ріг на чолі. Навіть попри маску я змогла побачити, що в Його Величності майже ідеальні риси обличчя.
Невже в мене справді вийде його зацікавити?...
Коли усвідомила, що надто довго дивлюся на нього, схаменулась, зробила реверанс, низько вклонившись, і сказала:

— Ваше Величносте.. вітаю Вас і дякую, що спитали, та я нікого не шукаю. – спробувала крізь страх посміхнутись я, вирівнявшись. Король Дірк на це лиш примружив очі й спокійно видихнув.

"…Звідки ж ти така взялася,
Що він вже й не знав на що сподівався?
Сам король був зачарований твоєю красою.
Особливо тою ще такою невинною душевною чистотою.
А ти й не знала нічого,
І не любила ще нікого…"


Та що це за пісня така?! Не хочу навіть думати, що вона мені нагадує… Його Величність же ж не "зачарований моєю красою" ?… Та й не сказала би, що нікого не люблю, просто…

— Красива пісня. – раптом мовив король, все ще тримаючи руки за широкою спиною і прислухаючись. Це вирвало мене з тих іронічних думок, тому вдалося нормально відповісти, нічого не перекрутивши:

— Так. Я вважаю, що тут всі пісні красиві. – обережно висловила я свою думку, несміливо зиркнувши на рудоволосого.

— А чому така симпатична леді, як Ви, тут сама? – вирішив Його Величність змінити тему розмови, – Чи, може, Ваш партнер на вечір ненадовго відійшов? – цікаво схилив голову на бік, оцінюючи смарагдово-блакитними очима.

— Дякую за турботу, Ваше Величносте. Та в мене з самого початку не було партнера на цей чудовий вечір. – вдала я сум в голосі й так само посміхнулась. Ну-с, доведеться сьогодні побути лицеміркою. – В мене чомусь ніяк не виходить знайти ту людину, з якою мені б хотілося прожити все своє життя. – стенула я плечима й акуратно заправила за довге вухо пасмо волосся. Головне, щоб Його Величність повівся на мій тон і поведінку. Треба говорити так, щоб було зрозуміло, що я не проти його компанії, але й не давати йому фору повністю. Варто пам'ятати, коли сказати "ні", а коли "так".

— Співчуваю Вам... Мушу визнати, що в мене з цим все так само. – задумано проговорив чоловік, а я здивувалась, – Тому я й вирішив влаштувати такий бал, думаючи, що хоч так зможу знайти когось такого, хто буде бачити в мені не лише мої статки і владу, а, в першу чергу, людину, особистість. – з гіркотою зізнався король і мені навіть стало його шкода. Але як тільки я згадала, як через нього страждають люди, одразу ж відкинула це почуття. Він його не вартий. І навряд чи колись буде.

— І я Вам співчуваю, Ваше Величносте! – тепер довелося вдавати співчуття. Мені вже навіть не було так страшно з ним говорити. Він ж нічого поганого не зможе мені зробити, поки ми тут, тому не варто дозволяти страху затьмарювати ясний розум. – Я і не думала, що у Вас все також так погано. Вибачте мені це. – легко вклонилась я й вже тоді нервово прикусила губу. А коли вирівнялася, то натрапила очима на простягнуту до мене мужню долоню й наповнений неочікуваною добротою погляд.

— Ви...

— Фіала. – вгадала я не поставлене питання чоловіка й він посміхнувся.

— Фіала, – несподівано ніжно мовив він і після коротенької паузи продовжив: – чи дозволите такому ж, як і Ви, самотньому чоловікові супроводжувати Вас сьогоднішнього вечора? – рудоволосий підійшов на крок ближче, а я тільки некультурно витріщилась на нього.

— Ваше Величносте… – почала я несміливо, – Ви що... Це, звичайно, велика честь для мене, але я не можу. – відійшла я від нього на крок, опустила голову і, склавши руки докупи, притулила їх до грудей. Серце в них, до речі, билося скажено. – Тут є гарніші й багатші за мене… Навіщо Вам принижувати себе поряд зі мною?... – так, Ерлайн, молодець, так ти і повинна говорити. Обережно відмовлятися, щоб підбурити його цікавість. Ох, дуже добре, що подруги мене так класно причепурили, адже навіть король зробив мені комплімент і перший заговорив.

— Мені здається, що Ви особлива. – неочікувано серйозно мовив Його Величність і я різко підняла на нього щиро здивовані очі. Чоловік підійшов не на один, а аж на три кроки ближче. – Нема в Ваших очах цієї жаги до багатства і влади. – правда, її немає, але я не думала, що це настільки помітно… – В них стільки невинності, що це просто не може не приваблювати. – володар смарагдово-блакитних очей ніжно заправив мені за вухо ще якесь пасмо волосся, що вибилось із зачіски і посміхнувся. – Зараз я не хочу думати який у Вас статус у суспільстві й наскільки Ви багата, мені просто хочеться, щоб весь сьогоднішній час Ви присвятили мені. – чоловік обережно торкнувся моєї долоні пальцями і я різко сховала її за спиною й продовжила розгублено роздивлятися вродливе обличчя правителя Лірона.

— Але ж.. Ваше Величносте, що подумають про нас інші?... Я не.. я не.. я не можу допустити, щоб Ваша репутація постраждала. – вдавано злякалась я і збільшила відстань між нами на крок. Щиро кажучи, зовсім навіть не вдавано... Мені стало раптом так дивно, що я змогла зацікавити цього чоловіка. Все точно нормально?… Це дивне відчуття не покидає мене. Так, Ерлайн, зараз не час для таких роздумів. Треба заспокоїтись, все буде добре.

— Знову ти за своє, – по-доброму вкотре усміхнувся король Дірк, перейшовши на "ти". – не хвилюйся, я про це подбаю. Тобі зовсім не варто цим перейматися. – він в свою чергу сильно зменшив дистанцію між нашими тілами і опинився навіть надто близько. Кілька секунд я збентежено шастала очима по його обличчю, а потім вирішила заспокоїтись і вклонитися.

— Якщо Ви так наполягаєте… – вирівнявшись, зазирнула я в вічі рудоволосого ельфа, – це буде великою честю для мене, провести з Вами цей прекрасний вечір. – ніжно посміхнулась я чоловікові і він, акуратно взявши мене під руку, повів корооівським садом.
Якщо король перейшов до мене на "ти", значить його наміри дійсно серйозні. Невже це означає, що мені справді вдалося зацікавити Його Величність? Аж не віриться! В мені ж не було нічого особливого! Так, Ерлайн, не час розслаблятися. Це ще не кінець. Головне й наодинці короля не розчарувати! Сподіваюся, в мене все вийде з тим чаєм, бо інакше навіть не знаю, чи наважусь вбити його власноруч. Знаю, що повинна, але... Коротше, най Боги мені допоможуть і все вдасться!



                                       °°°°°°°°°


Поки Ерлайн проводила час із королем, у деяких інших героїв цієї історії були свої справи.

Разія була не з бідних, тому в своєму гардеробі мала не одне вишукане плаття. Найкраще з таких вона вирішила одягнути на цей королівський бал. Воно було довгим і пишним, насиченого темно-фіолетового кольору, з гіпюровими рукавами, які красиво облягали худенькі руки дівчини. Корсет виділяв талію, а досить глибоке декольте показувало, що білявка може похвалитися пишними формами. Вся тканина сукні була буквально обсипана темними бусинами різного розміру, які трошки мерехтіли на світлі. По контуру декольте розмістилися дрібні квітки, які доповнювала така ж, тільки велика, що була у вампірші в волоссі. Разія чомусь не хотіла робити собі якусь особливу зачіску, тому всього лишень розпустила свої довгі білі коси й із двох пасом із скронь скрутила ззаду троянду, зверху закріпивши її тою заколкою в формі квітки.

Блідолица дівчина останній раз заглянула в велике дзеркало, що було в одному з коридорів палацу, поправила маску і рожеву помаду на губах, подивилася, чи блискучі темно-пурпурові тіні не розтерлися і, коли зрозуміла, що все в порядку, постукала каблуками в напрямку головного залу.

Разія поспішно підійшла до навстіж відчинених великих дверей і обережно виглянула з-за них. Русал, якого вона старанно шукала очима, відразу ж опинився в полі зору. Стояв він у людській формі, спиною до неї, вдягнений у темно-зелений із золотистими нитками камзол. Хлопець дещо хвилювався, про що можна було сказати, спостерігаючи за його ногою, яка весь час нервово постукувала по підлозі. "Він, напевно, сьогодні красивіший, ніж зазвичай... – незвично замріяно думалось Разії, – Він ж ні з ким, окрім мене, не буде танцювати?…". Усвідомивши свої думки, жовтоока почервоніла і труснула головою, щоб відігнати їх. Їй раніше ніколи не доводилося міркувати про таке, тому навіть здалося, що в неї вселився хтось чужий і керує її розумом.

Вампірша вирішила, що вона поки що не готова до зустрічі з русалом, адже їй треба ще трохи обдумати свої слова, щоб не сказати щось не те. Дівчина надумала увійти до залу так, щоб шатен побачив її тільки зі спини. В такому випадку він не повинен впізнати її. А потім вона зможе й до саду піти, там для роздумів атмосфера краща.

Заспокоївши серце і вирівнявшись, Разія граційно, під спокійну й мелодійну музику, на ходу оминаючи пари, що танцюють, попрямувала до іншої частини приміщення, де були розміщені старі дерев'яні двері – вхід до королівського саду.

Що би там жовтоока собі не планувала, нічого з того не вийшло. Як тільки дівчина пройшла перші п'ять метрів, зздаду її схопили за руку й потягнули до себе.

— Раз, я так довго виглядав тебе серед цих дам, що аж очі втомилися. – напівпошепки заговорив Актеон, ніжно притуливши шоковану білявку до себе. – Де ти була стільки часу? Я вже й хвилюватися почав, що ти не прийдеш... – парубок двома пальцями підняв за підборіддя обличчя дівчини й по-доброму зазирнув їй у вічі.

Разія, задивившись у його зелені з майже чорним білком очі, які навколо оточувала маска, не змогла зразу ж відповісти на питання.

— Я не хотіла виходити, бо мала ще дещо обдумати… – несподівано чесно зізналась вампірша й захотіла відсторонитися від хлопця, та він не дав їй цього зробити.

— Знову хочеш втекти від мене? – хитро усміхаючись, спитав шатен і взяв обличчя співрозмовниці в свої долоні. – Не дозволю. Сьогодні ми весь вечір будемо разом. А то таку красуню ще хтось інший на танець запросить. А я цього не стерплю. – серйозно повідомив молодик і сперся підборіддям на голову білявки, ніжніше й сильніше обійнявши її.

— Не верзи дурниць. Актеоне, ти іноді щось таке говориш, що я просто не знаю, що на те казати. – пробубніла в груди хлопця Разія й собі ніжно обійняла його широкий стан.

— Обожнюю, коли ти вимовляєш моє ім'я. – задоволено посміхнувся русал і прикрив очі, – Таким незвичним тоном, яким до цього ще ніхто не вимовляв. – після цих слів він зробив довгий видих і, помовчавши хвилину, вже серйозно мовив: – То, що ти там надумала з відповіддю? Казала, що скажеш все на цьому балу, ну то що?

Як тільки слова молодика долинули до гострих вух жовтоокої, її тіло здригнулось, а обійми послабились. Для неї було би краще ось так цей вечір і провести – спокійно, без подібних питань і пояснень, але напарник по команді думав зовсім інакше. Йому хотілося її визначеності і, бажано, на його користь.

Білявка трошки відсахнулась від співрозмовника, на мить подивилась йому в очі і, дещо знітившись, опустила погляд.

— Говоритиму відверто. – спокійно почала Разія, поправляючи щось на вишуканому камзолі шатена, який насторожився в очікуванні наступних слів, – Поки що, я не відчуваю до тебе чогось такого, як ти до мене. На даний час це просто симпатія. Ну, або можна сказати, що ти мене якось причарував і скоро це пройде. – на цих словах вампірша зупинилась, щоб оцінити реакцію Актеона і, подивившись на нього, зустрілася з невдоволеним виразом обличчя якоїсь малої дитини. Дівчина не змогла стримати сміх, тому тихо захі-хікала.

— Не смішно. – обурено фиркнув зеленоокий і навіть відвернувся.

— Та розслабся. Невже це тебе так зачепило? – іронічно спитала Разія, стараючись заглянути в обличчя співрозмовника, який, в свою чергу, старанно ухилявся від цього. Білявці ще не доводилося бачити його таким, тому це її веселило. Вона рідко мала нагоду якось так понервувати Актеона, адже переважно, тільки огризалась на будь-які його знаки симпатії. Така нав'язлива поведінка хлопця її дратувала. Але зараз, після тих подій в магічній печері, вампірша кардинально змінила своє ставлення до нього. Ще не остаточно, але все ж.

— Ага, зачепило. – раптом він серйозно подивився їй в очі, – Мої почуття до вас, міс Іллі, не те, що можна назвати швидкоплинним. – русал сильніше притиснув до себе дівчину, продовжуючи повільно танцювати.

— Ей, – тихо обурилась вона, – нам не можна бути разом довго. Що, якщо нас хтось впізнає? Я хвилююся… – Разія насторожено озирнулася, але не встигла нічого помітити, бо її партнер по танцю одразу ж, за допомогою долоні, обернув її обличчя до себе.

— Раз, не думай ти про це. – "Я ще досі звикаю до того, як він мене називає…", – зніяковіло майнуло в неї в голові, – Ну і що, якщо впізнають? Вони ж не зможуть нам нічого зробити. Просто насолоджуйся вечором, а хвилювання залиш на потім. – зеленоокий парубок добродушно усміхнувся й вампірша, потроху заспокоюючись, вмостила свою голову на його грудях.

— Мої почуття до тебе… – повернулася білявка до початкової теми розмови і її співрозмовник знову напружився, – Як я й казала, зараз це симпатія, може, навіть закоханість. Але в майбутньому, я вірю, це переросте в щось більше. – вона посміхнулася, коли відчула, як русал розслабився. – От тільки не розчаруй мене. – жовтоока підняла до нього своє несподівано миле личко й цьомнула в ніс. Каблуки на її мештах хоч і були досить високими, та на пальці ставати все одно трохи довелося.

— Не розчарую. – твердо, але з теплою посмішкою запевнив русал, – І робитиму все для того, щоб наші почуття були однакової глибини. – Актеон, закривши очі, нахилився до привідкритих рожевих дівочих губ і на мить зупинився перед наступною дією. – Тепер ініціативу в свої руки візьму я, а не ти.

Вже звична для Разії тепла посмішка на його обличчі змінилась хитрою і їхні губи сплелися в ніжному танці. Вампірша, ніяковіючи, зарилася руками в м'яке волосся, до якого чи не вперше торкалася. Аромат морського бризу, яким пахнув русал, неймовірно вабив білявку. І як вона раніше не помічала цього? Все всередині тремтіло й хотілося, щоб ця мить не закінчувалася.
Актеон намагався не робити якихось різких рухів. У них ще буде час відкрити для себе нові поцілунки, а зараз головне – не налякати її й не здатися грубим. Він обережно торкався її губ, потім відривався на долю секунди, щоб обоє змогли вдихнути повітря, і знову цілував.

Саме в цієї пари вечір точно вдався. Розкішний зал, яскраве світло, красива музика і двоє закоханих сердець поряд – що ще треба для їхнього щастя? Знати, що ці почуття з ними назавжди…


                                        °°°°°°°°°

Як тільки я і Його Величність увійшли до залу, мене переповнило хвилювання. Більшість гостей йому знайомі, вони точно будуть підходити й питати щось. І що тоді? За нами вже зараз всі озираються… В мене трохи є обдумано свого, таякби, походження, доведеться ним скористатися, а там вже на ходу придумаю. Головне – не втрачати усміхненості й привітності. Треба справити якнайкраще враження на кожного гостя. В мене все вийде!

Коли ми проходили повз стіл із іжею, а саме фруктами, я крадькома вхопила кілька шматочків чогось невідомого, але апетитного й хутко закинула до рота. Фрукт виявився неймовірно смачним (непевно, тому що я була голодна) і мені захотілося ще, але король швидко пройшов далі й несподівано зупинився.


— Амон, Тероніс? Невже це ви? – доволі радісно заговорив пан Волкер і я завмерла. Ні, ні-ні-ні, тільки не він! Демон - ще пів біди, а от ліва рука.. він може мене впізнати! Цього не можна допустити!

— Вітаю Вас, Ваше Величносте. – вони обоє легко вклонилися й зеленоокий посміхнувся, демонструючи ікла. Я інстинктивно стала в короля за спиною, відпустивши його руку.

— Як проходить ваш вечір? – цікаво спитав ельф у своїх вірних підданих і акуратно схопив мене за долоню (так, моя дія не залишилась непоміченою). Я одразу ж перестрашено подивилася на неї, а потім на нього. В мене, напевно, очі ще ніколи не були такими великими. Добре, що він їх не бачив.

— Я б міг сказати "чудово", – першим відповів Тероніс, – але скажу "непогано", адже ще не знайшов собі партнерку тут. А та, яку я запрошував, відмовилася. – хлопець розвів руками і я, крадькома глянувши на нього, помітила деякий смуток в зелених очах. Його попелясто-біле волосся було укладене на бік і ідеально доповнювало білий з багряними виставками камзол. В голові промайнула думка, що він говорить про мене, але навряд чи лише мене цей хлопець пробував запрошувати. Хоча.. хто б із тутешніх дівчат відмовився піти на королівський бал з лівою рукою Його Величності? Правильно – ніхто. Значить, говорячи про дівчину, що йому відмовила, Тероніс точно мав на увазі мене.

— Он як, шкода. – на мить спохмурнів король, – Ти не переймайся, друже, тут багато прекрасних леді, і я думаю, що тобі хоч якась повинна сподобатись. – Він поплескав парубка по плечі долонею і той постарався усміхнутись. – А ти, Амоне, що скажеш? – звернувся Його Величність до іншого підданого.

— Що тут говорити, – невимушено мовив демон, оглянувши зал, – бал, як завжди, на високому рівні. А моя партнерка на цей вечір… – хлопець на долю секунди запнувся і тепер я крадькома глянула вже на нього: тьмяно-біле волосся зачесане назад, лише кілька пасом на переді; рожеві очі ідеально доповнюють білий із блакитно-пурпуровими швами камзол. Красень, одним словом. – Я принципово її не шукаю, адже зараз маю складнощі в особистому житті, ще досі не можу забути свою колишню. – власник від природи гострого погляду знизав плечима й знову озирнувся довкола.

— Ох, а я-то думав, що хоч в одного з вас цей вечір вдасться. – зітхнув пан Волкер і я напружилась, ще більше, ніж раніше: чи не захоче він зараз мене їм представити… – Ну гаразд, хлопці, дякую вам за розмову, нехай і коротку. Мені треба йти. – на ці слова обоє молодиків перезирнулися між собою й цікаво глянули за спину Його Величності, саме із-за якої я трошки визирала.

— Ваше Величносте, – звернулися вони одночасно до короля Дірка й він зупинив свою спробу відійти від них, питально подивившись на обох. – А Ви не хочете нас познайомити? – з хитрою посмішкою поставив питання вже тільки Тероніс і кивнув головою в мій бік.

— Кхм, – прочистив горло благородний ельф, як називали учнів священних смарагдових драконів. – І справді... – йому, напевно, незручно зараз, – Вибачте, що зразу ж не відрекомендував її. – володар смарагдово-блакитних очей, не поспішаючи, вивів мене й зупинив збоку від себе. Обережно поклав руку на талію і, глянувши на хлопців, мовив до зацікавлених співрозмовників: – Знайомтесь, це – Фіала, чудова дівчина, яка люб'язно погодилася провести зі мною цей вечір.

Думаю, ніхто з тих двох не помітив, як сильно я тремчу і наскільки сильно зблідла, а то буде непереливки. Треба якнайшвидше заспокоїтись, щоб не виглядати підозріло. Зібравши докупи всі позитивні думки, я легенько вклонилась хлопцям в знак привітання. Поки не просять говорити, самій починати не треба, а то Тероніс цілком зможе впізнати мій голос.

— Ерлайн, – почула я тихий голос Зени з кульчиків, – тільки не хвилюйся, ти велика молодець. Все буде добре, просто посміхайся всім. – це вчасне підбадьорення подруги-дренеї неабияк допомогло і я, прислухавшись до її поради, мило усміхнулась. Чесно кажучи, спершу навіть дуже злякалася, не усвідомивши, звідки мене покликали, але потім все стало зрозумілим.

— А вона… – почав було запитувати Амон, але король застерігаючим тоном перервав його:

— А більше вам знати не треба. – ми всі були збентежені такою різкою зміною настрою благородного ельфа, чим він і вирішив скористатися й швидко відійшов від підданих, повівши мене за собою.

— Дякую Вам… – тихо-тихо мовила я й рудоволосий уповільнив свою ходу. Ці слова навіть для мене прозвучали надто щиро й несподівано, але що поробиш, якщо все й справді так. Мені стало набагато спокійніше, коли ми відійшли від тих двох і вже не треба думати про те, чи впізнає мене хтось із них.

— Не варто, адже це було найменше, що я міг зробити, щоб ти перестала так хвилюватися. Я вже навіть подумав, що ти знепритомнієш, настільки блідою зробилася твоя шкіра. – він схвильовано обернувся до мене і кілька секунд вдивлявся в обличчя, після чого несподівано обійняв. Я від цього здригнулася й не змогла нічого зробити. Все в голові в один раз настільки переплуталося, що в наступні хвилини мозок просто не розумів, що і де відбувається. Невже цей правитель Лірона, якого ненавидять всі повстанці, добрий?… Невже в мене справді вийде його вбити?…

Отямилась, так би мовити, я лиш в одному з довгих коридорів королівського палацу, яким мене вів Його Величність.
Злякано озирнувшись, я постаралася вивільнити свою долоню, але спроба, як не дивно, виявилася марною.
Через певну кількість кроків ми опинилися біля гарних світлих дверей в одну кімнату і до мене дійшло усвідомлення…

— Проходь. – ласкаво запросив король Дірк, зробивши відповідний жест рукою, і відпустив мою.

Боязко, не поспішаючи, я увійшла і почала зацікавлено розглядати, як виявилося, покої Його Величності. Виконана в матових відтінках коричневого й бежевого, спальня була неперевершеною. Досить високу стелю ніби підпирали три такі ж високі вікна з масивними шторами на них, крізь які пробиралося місячне світло. Велике ліжко, яке зверху мало темний тюль, що звисав донизу, розташувалося навпроти білого каміну, який був перед вікнами.

Поки я зачаровано ходила просторою кімнатою, пан Волкер (це ж нормально, що я його так називаю?) запалив кілька товстих довгастих великих свічок. Але не для того, щоб збільшити кількість світла в приміщенні, а задля створення дивовижної атмосфери. Це стало зрозуміло тоді, коли їхні вогники по черзі почали переливатися різними кольорами, що виглядало надзвичайно казково.

— Як тобі тут? – неголосно спитав рудоволосий ельф, неочікувано підійшовши зздаду.

— Ви ще й питаєте... Тут неймовірно красиво. – із захопленням відповіла я, спостерігаючи за танцем полум'я одної з свічок.

Його величність голосно видихнув і притулився до моєї спини, обійнявши за талію. Всередині мене все в мить напружилось, але назовні я це відчуття не пустила – він не повинен нічого підозрювати. Вийшло тільки різко вдихнути.

Як тільки я відчула гаряче дихання чоловіка на своїй шиї, відразу ж згадала про те, що повинна робити, коли опинюся з ним сам на сам в його кімнаті.

— А давайте.. – обережно почала я, акуратно, але не менш прудко вивільнившись з обіймів короля, – я попрошу прислугу зробити нам чаю на вечір? Що скажете, Ваше Величносте? – цікаво глянувши на дещо здивовано (за очима зрозуміла) представника протилежної статі, спитала я.

— Непогана ідея, але я зовсім не хочу пити. – він відповів так спокійно, ніби знав, що я хочу зробити з ним за допомогою того чаю. Саме в цю мить мені стало настільки страшно, що руки (та й не тільки вони) почали неконтрольовано тремтіти, тому мені довелося тут же ж завести їх за спину й долоні зімкнути в замок. Я ж не можу просто переконати його захотіти чаю, це б було дурістю.

— Ну.. тоді.. що Ви пропонуєте? – несміливим голосом спитала я й одразу подумала: "Ерлайн, що ти мелеш? Ти що, не розумієш, чого хоче зараз цей чоловік, опинившись на самоті з тобою? От-от, не треба тут розкисати й лякатися! Ти повинна використати це для своєї користі. Чи, може, забула, що маєш робити, коли з чаєм нічого не вийде? Інший шанс у повстанців навряд чи буде, ти не маєш права їх підвести." Ці думки мене збадьорили, але страх майже не зник. Згадавши, що кинджал зі мною і я добре вивчила всі можливі варіанти вбивства ворога, повільно видихнула.

— Я пропоную нам обом сповна насолодитися сьогоднішнім вечором і одне одним. – підходячи ближче, мовив Його Величність і ніжно посміхнувся своїми повними губами. Потім простягнув мені розкриту долоню і я, якось зменшивши її тремтіння, вклала в неї свою.

— Не.. не розчаруйте мене... – невпевнено вимовила я і повільно підняла голову, щоб заглянути в смарагдово-блакитні очі. Король видав іронічний смішок і сказав:

— Будь впевненою – не розчарую. – поцілувавши мою тендітну долоню, Його Величність повів мене до ліжка й зупинився біля нього. В наступну мить він потягнувся до маски, що закривала моє обличчя й акуратно зняв її, після чого я з якоюсь дивною сміливістю подивилася йому в очі й навіть усміхнулась. Гадки не маю, як у мене так вийшло. Це якось само собою сталося.

Рудоволосий ельф торкнувся пальцями спочатку до моєї щоки, а потім ковзнув ними до вуха, щоб вкотре за цей вечір заправивти за нього невеличке пасмо волосся. Дивне почуття мені підказало, що у відповідь мені теж треба зняти з нього його маску, що я й почала робити в наступний момент. Коли потрібна дія була виконана, в мене вийшло роздивитися обличчя чоловіка повністю, всі риси й особливості якого співпадали з тими, про які мені розповідав капітан. От тільки.. я не очікувала, що він буде настільки гарним. Навіть завмерла на кілька секунд, роздивляючись, але зразу ж оговталась, коли зрозуміла, що король хоче мене поцілувати.

Так, Ерлайн, тільки не лякайся й не тікай. Це зараз строго заборонено. Щоб не нервувати, думай про позитивні речі. От, наприклад, не кожна дівчина цілувала самого правителя Лірона, далеееко не кожна. А ти можеш. Це ж зовсім непогано, так?

З такими думками я закрила очі й обережно відповіла на поцілунок. Після перших десяти секунд ельф поцілував тільки верхню губу, а потім тільки нижню, після чого ми повільно відкрили очі зустрілися ними. Він притулив мене до себе ближче й почав, не сильно поспішаючи, розв'язувати ззаду мій корсет.

Не те, щоб я думала, що це повинно так далеко заходити, просто… Та я навіть не хотіла про таке думати! Так, в будь-якому випадку, Ерлайн, не треба паніки. Ти обов'язково маєш зробити все швидше, ніж дійде до головного. Затям собі це і не хвилюйся.

Поки Його Величність "наводив порядок" із моїм корсетом я почала помаленьку, все ще трохи тремтячими руками, розстібати його камзол, раз у раз відчуваючи неймовірно приємну тканину на дотик. Закінчивши з ним, я перейшла до білої сорочки, відчуваючи аромат якоїсь таємничої свіжості лісу, від тіла короля. Як тільки я захотіла розстібнути останній ґудзик, мене різко повалили на ліжко, не давши це зробити. Не на жарт налякано спостерігаючи за очима правителя, я затамувала подих в якомусь німому очікуванні.

— Ти неймовірно гарна без маски. – раптом сказав Його Величність і я густо почервоніла й постаралася закрити долонями свій ніжно-рожевий ліфчик із рюшками, який, до речі, вдягла спеціально для цього дня. Поглядом чоловік прослідкував за моїми діями й усміхнувся моїй сором'язливості. А я тим часом опустила очі до його торсу, на якому виднілися м'язи, напевно, не такі, як у декого з повстанців, але все ж. Одною долонею легенько торкнувшись їх, я відчула як ельф здригнувся й одразу ж подивився до тої моєї руки. Потім торкнувся до неї і почав гладити, не відводячи звідти очей. А коли король підняв свою голову до мого обличчя, я вже тримала кинджал біля його горла. І в цю мить час ніби зупинився.