Композиції для прослуховування:

Selena Gomez & Justin Bieber – Faded
From Ashes To New – Lost And Alone (acoustic)
Shy Martin & Mike Perry – The Ocean
Shy Martin – Lose You Too

Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.



— А тебе, я бачу, зовсім не хвилює те, що ти, за ці КІЛЬКА РОКІВ, зовсім не поцікавився, як справи в твого сина. – гаркнув у відповідь брюнет до чоловіка і єхидна усмішка з лиця останнього зникла. – Досить, на цьому, я думаю, закінчимо. Нíчого нам тратити час на порожні балачки. Ходімо. – холодно скомандував головний і ми всі, як ніколи слухняно, покрокували за ним. – Не відволікай мене від роботи. – серйозно "кинув" капітан на останок батькові, байдужо пройшовши повз.

Коли я поглянула на обличчя цього ельфа, дивно, але навіть попри тон його розмови з сином, у мені прокинулося співчуття до нього.

— Вибачте, що питаю, – несміливо й доволі тихо заговорила я до чоловіка, – але чому у капітана така реакція на Вашу появу? Ви ж батько і син, що вже кілька років не бачилися…

Вже зовсім не хижі, а, радше, сумні блакитні очі звернулися до мене й донедавна незнайомий мені представник моєї ж раси глибоко вдихнув і видихнув.

— А чим тобі, дівчино, не подобається його реакція? Вона природна. Останнього разу, коли ми нормально говорили, йому були двадцять три. Чотири роки минуло. – ельф гірко усміхнувся і озирнувся туди, де був чорнявий. – А я сподівався, що його ставлення до мене хоч трохи зміниться...

Прослідкувавши за поглядом чоловіка я заклякла. Капітан майже буквально дірявив у мені дірку своїми знервованими очима.

— Вибачайте, мушу бігти! – пискнула я до чоловіка, який зміг на це тільки розуміюче кивнути, й побігла до головного.


Коли я таки догнала наш загін, то помітила, що всі йдуть мовчки. Ну ніхто нічого не говорив! Що ж.. це й не дивно. Поспостерігали за "перепалкою" командира з татом і обдумують усе. Ну, або їм зараз просто трохи лячно спитати в сіроокого хоч щось про це.


— Ерлайн, і про що це ти з ним таке говорила? – ще досі нервовим тоном поставив питання брюнет, склавши руки на грудях. Я помітила, як Зена злякано зиркнула на мене, а потім закусила губу. Ой, чую я одним місцем, що цей її жест не до добра…

— Тільки не зліться! – запанікувала я, піднявши руки, – Мені просто було цікаво, чому у вас із батьком такі стосунки. От і все. – опустила руки й усіма силами уникала зустрічі наших очей.

— І що? Багато дізналася? – тон капітана ледь пом'якшав, але дивитися в його обличчя мені ще було страшно.

— Ні… Нічого такого. – чесно відповіла я, сховавши голову в плечі.
Головний голосно видихнув і на кілька секунд зарився пальцями у своє волосся.

— Та не хвилюйся, не буду я на тебе злитися. Намагайся контролювати свою цікавість наступного разу. Гаразд? А то далеко не завжди щось таке може мирно закінчитися. – я налякано подивилась на брюнета й він несподівано тепло посміхнувся.

— Так, капітане Амале. – спеціально перейшла я на офіційний тон, щоб виглядати більш переконливою. Відповіддю мені послужила ще одна легенька усмішка.

Завдяки нашій з хлопцем розмові, інші товариші перестали відчувати напруження і знову почали між собою щось обговорювати. Особисто мені тепер більше подобалося йти мовчки, роздивляючись краєвиди Авусу й спостерігаючи за його громадянами.

— А куди ми, власне, прямуємо? – зі щирим нерозумінням поцікавився Броз у задуманого капітана. "Він це сказав без свого “йоу”, аж дивно." – несвідомо промайнуло в мене в голові тим часом. – А то, знаєте, я хоч і другий сержант, але чомусь не знаю цього. – обурився хлопець і Мелейна, що йшла біля нього видала іронічне "пфф". Він зразу звернув на орчиху увагу, але нічого не сказав, тільки подивився, примружившись.

— Ми йдемо, чи, точніше, вже прийшли до головної гільдії найманців у столиці Авусу. – командир кивнув наперед себе й інші глянули туди ж так, ніби до цього зовсім не бачили тої доволі великої будівлі.

— І.. як найманці з гільдії допоможуть нам знайти пов'язку правди? – з недовірою запитав Кейн, склавши свої загорілі й пошрамовані руки на грудях.

— В тому то й річ, що ми будемо виступати в ролі найманців. – обернувшись обличчям до всіх нас, пояснив брюнет, а більшість тільки насупилась, нерозуміюче підняла брови й перезирнулась між собою.

— Як це так? Я на таке не погоджувалась. – Сара обурено поклала руки в боки. – Не збираюсь я бути в ролі якогось найманця. – незадоволено мовила представниця нагів і за сумісництвом дівчина Кейна.

— Ще й як "збираєшся". – строго заперечив чорнявий, – І інші теж "збираються". У лідера цієї гільдії є пов'язка правди і просто так він нам її не віддасть. Тому нам всім потрібно виконати для нього якесь завдання, щоб отримати її. – голос хлопця звучав так твердо, що ми мимоволі зрозуміли, що права заперечити чи відмовитися в нас немає. Запанувала тиша. Сіроокий уважним поглядом дивився на кожного свого товариша.
Деякі з докором видихнули і майже одночасно з якоюсь млявістю сказали:

— Так, капітане. – а я лише легенько посміхнулась цій ситуації. Невже це настільки зачіпає їхню повстанську гордість?

Напевно, таким, як Сара і Кейн, ще трохи незвично виконувати схожі доручення, адже відколи вони в "Полум'ї", майже постійно були на віддалі від інших його членів, на території Вільних Степів, або Святих Вод Ударіса (тобто королівства нагів). В більшості, їм частково була дана свобода дій, просто ними не командували безпосередньо, а лише через повідомлення передавали завдання зі штабу. Тому ця парочка ще тільки звикала до звичного для інших темпу повстанського життя.


Коли наша група увійшла на територію гільдії, яка, до слова, мала назву "Подих Танатіфори", мені здалося, що славу вона собі заробила не дуже чесними шляхами. І, напевно, все би було краще, якби до неї входили тільки агони, але ні. Тут зібралося багацько представників різних рас, в більшості вампірів, некромантів, темних ельфів і орків.


— Ооо, хто це до нас завітав? – почули ми явно п'яний голос якогось чоловіка і я мимоволі скривилась, опинившись безпосередньо в будівлі. Хоч тут і було гарно, але п'яні найманці, що, думалось, лише те й вміють, що п'яніти, ламати щось чи битися, псували загальну картину.

— Нам потрібен ваш лідер! – так, щоби почули всі, крикнув Броз. Хлопець виступив вперед і почав уважно стежити за поведінкою присутніх.

— Кому це "нам"? – цей голос вже без сумніву був тверезим і звучав владно. Напевно, це і є лідер гільдії.

Дебелий чолов'яга встав з-за столу й почав поважним кроком підходити до нашої компанії. За його доволі довгим, чорним, як ніч, волоссям, яскраво-червоними очима, блідою шкірою й довгими верхнім іклами можна було сказати, що він є представником кровопивць.

— Ви лідер гільдії? – серйозно спитав наш сержант номер два, піднявши голову. Так, хоч Броз і був високим, але йому довелося це зробити, щоб подивитися в очі цьому поки що незнайомцю.

— Так, а ти – не ваш капітан. – чоловік грубо, всього лишень однією рукою, відіпхав розгубленого від такої сили Броза, й підійшов впритул до капітана, нависнувши над ним загрозливою тінню. – Оо, та ти не сильно вищий від свого підопічного. – глузливо примружив очі явно не чистокровний вампір, тицьнувши пальцем командирові в чоло.

— Крайсе, вгамуйся… – почула я шепіт Зени і, обернувшись до них, побачила, що дренея намагається стримати злого хлопця. Швидше за все, йому зовсім не подобалося те, як говорять із його другом. Не знаю, чи дренеї самій би вдалося втримати цього молодика на місці, але з допомогою Мелейни, яка дала білявому по потилиці, друга дитинства нашого командира таки вийшло заспокоїти. В наступні хвилини він міг тільки нервово щось бубоніти.

— Ми прибули з Лірона… – спокійно заговорив сіроокий, як його тут же ж невиховано перебили:

— Я знаю. – обличчя лідера гільдії відвідала хижа усмішка, – Ви з повстанського загону, і прийшли до нас, щоб ми змогли з вами трохи побавитися. – так, це не до добра, якщо навіть мене тон цього пана починає не на жарт дратувати.

— Трохи не так, але най буде. – байдужо проговорив брюнет, і запхав руки в кишені пальта. – То що ми маємо зробити, щоб отримати пов'язку правди? – незворушним поглядом, але з-під лоба, глянувши на здоровенного вампіра, поставив питання командир.

Чолов'яга в наступну мить тільки незадоволено засопів. Розумію, що таким, як він, хочеться наводити страх на оточуючих, але з нашим капітаном в нього це не вийде. Усвідомивши гордість за чорнявого, я хитро усміхнулась.

— Недалеко звідси є печера з нічними чорницями. Це особливий вид ягід, які ростуть тільки на території Авусу. Ваша шайка повинна назбирати їх сто літрів до завтрішнього обіду. – сто літрів, це, звичайно ж, багатенько, але що це за завдання таке? Вони що, хочуть посміятися з нас?
Коли я подивилася на обличчя друзів, то зрозуміла, що в їхніх головах думки промайнули дуже навіть схожі.

— Гм... – задумано почесав свою легеньку щетину наш головний. – А чому ви самі цього не зробите? – о, мене теж це питання цікавить. А то щось тут нечисто…

— Нам нецікаво це робити. – прямо відповів вампір, склавши руки за головою. – Але завдання є, тому його потрібно виконати.

Після цих його слів брюнет спокійно видихнув, обернувся до нас і скомандував:

— Гайда до роботи. Чим видше зробимо, тим швидше отримаємо артефакт. – хлопець махнув рукою в бік виходу з гільдії і ми пішли в потрібному напрямку.

— Ой, забув вам сказати! – все ще з насмішкою в голосі обізвався лідер "Подиху Танатіфори", і деякі з нас, зупинившись, подивилися на нього. – У тих ягід є отруйні шипи, якщо ви об них поколетесь, то помрете через три дні. Успіхів! – чоловік помахав нам рукою й повернувся до своїх справ.


— Бісовий кровопивця... – гаркнув собі під ніс Крайс, коли ми покинули будівлю. До цієї миті наш загін перебував у сум'ятті від щойно почутого.

— Спокійно, не думаю, що ми поколемось. Просто.. треба буде обережно зривати ті чорниці, от і все. – доволі оптимістично, але не настільки переконливо заговорив Егон. Думаю, він швидше самого себе, а не нас, хотів заспокоїти...

— Та й навіть, якщо й поколемось, у нас же ж є маг із лікувальною магією? – з надією почути позитивну відповідь, озирнувся Актеон.

— Ну як сказати... – невпевнено почав Омід, – В мене є задатки цієї магії, але не думаю, що зможу допомогти комусь в такому випадку. – винувато посміхнувся ельф і Делайла злякано глянула на нього. Напевно, демонесі не був приємним той факт, що вона теж братиме участь в цьому завданні.

— Коротше кажучи, ми влипли. – Зена схвильовано потерла шию й задумано подивилася догори.

— Навіть більше, ніж ти думаєш. – обізвався раптом капітан, відірвавшись від читання невідомої нам книги й закривши її. – Я щойно прочитав, що ніяка магія не допоможе вивести отруту нічних чорниць із організму. І сироватка від неї, не відомо, чи існує. Вона протягом трьох днів розповсюджується тілом і по черзі спричиняє відмову систем органів.

— Чорт забирай, Амале! Та чому ти говориш це так спокійно?! – не без підстав запанікувала Мелейна і Броз здивовано витріщився на неї. Склалося враження, що дівчина готова кинутися на головного. Чорнявий змучено видихнув.

— А що ви хотіли? Таке життя. – якось приречено заговорив командир. – Ви пішли в повстанці, значить були готові будь-якої миті віддати своє життя за свободу Лірона. Ось, така мить настала. Ми підемо туди, нарвемо тих ягід і най потім помремо, але дістанемо ту кляту пов'язку. Я правильно кажу? – обернувся він до нас, таких наляканих і розгублених, і звузив свої кришталево-сірі очі.
Хлопці з прикрістю стиснули долоні в кулаки, а дівчата опустили погляд. Я тим часом шоковано дивилася за всім і розуміла, що нікому з нас не віриться, що ми можемо після цього завдання розпрощатися з життям, адже, ніхто й близько такого не припускав, хоча мав би…

— Як так.. я ж батьків самих залишу… – Омід налякано взявся за голову і його обличчя зблідло. – Тобі-то, Амале, добре. Матір давно померла, а з батьком стосунки погані, не будеш за ними, чи вони за тобою, шкодувати. – почувши це, я різко обернулася голову в бік чорнявого й побачила, що він стиснув губи. Найімовірніше, ельф сказав те, що сильно його зачепило, але він не збирався цього показувати.



— Що ж… – після тривалої тиші і зупинки ми рушили, коли капітан знову заговорив. –  Якщо все так плачевно, то я навіть не знаю, що вам сказати. – парубок звів руки за головою й дивився наперед себе. – Постарайтеся думати про щось хороше. Знаю, багато з вас би хотіли героїчно загинути на полі бою з ворогом, а не від отрути якихось ягід, але ж ніхто не міг такого передбачити. Тож, моя вам порада: поки будете зривати чорниці, скажіть одне одному те, що довго збиралися сказати, але не вистачало сміливості, згадайте всі приємні моменти свого життя і подумки подякуйте їм за всі ті пережиті вами емоції. – брюнет щиро посміхнувся, на мить знову обернувшись до нас, і пришвидшив ходьби.

— Йой, чому ти це так говориш?… Я зараз заплачу... – заявила зазвичай незворушна Сара і Кейн ніжно обійняв її за плечі. Те ж саме зробив і Актеон щодо Разії. Егон взяв Ірму за руку, через що вона злякано подивилась на нього. А Броз тим часом лише несміливо зиркнув на Мелейну і прикусив нижню губу.

А я.. а що я? Навіть не можу сконцентруватися на тому, що зараз відчуваю. Стільки емоцій в мені змінюється одночасно, що дуже складно налаштуватися на позитивні думки. Серце то шалено билося, то я майже не чула його ударів. Розум хотів з усіх сил не піддаватися паніці і не втрачати ясність мислення. І мені здається, що йому це вдавалося, адже до мене по трохи почало доходити, що, якщо саме я повинна відіграти основну роль у спасінні свободи Лірона, то померти тут аж ніяк не повинна, генерал Абелард би просто не дозволилив цього. Отже, ніхто з інших членів загону також не має на цьому завданні з життя попрощатися. А це означає, що капітан задумав щось вельми хитре й не хоче нам у цьому зізнаватися.

Сподіваючись, що моя теорія правдива, я усміхнулася й на душі стало набагато спокійніше. Ну, тепер хоч на щось можна надіятись. І, до речі, одна скромна ідея таки не покинула моєї голови. Раз наш головний не підозрює, що я можу здогадуватися про його задум, можна цим скористатися і розпитати в нього про Еля. Думаю, він повинен багато чого знати про свого старшого брата.


— От і печера. – констатував чорнявий, зупинившись навпроти входу до неї. Знайти нам її було просто, адже дорогою командир спитав про неї в місцевих і вони люб'язно вказали нам потрібний напрямок руху. – То як, всі вже знають, що мають сказати одне одному? – на це питання головного більшість тільки невпевнено кивнули й звигнули плечима. – Тоді, вперед. Часу в нас не так багато, як хотілося б, тож починаймо.

Вже на самому початку цієї, як виявилося, великої печери росли кущики з тими, скажімо, зловісними ягодами.

— Тут темно, як у ду...

— Попрошу обійтися без нецензурної лексики. – перебив чорнявий Крайса й останній обурено фиркнув, сплюнувши. – Кристали тут не ростуть, тому що їм не дозволяє коріння кущів. Цим ягодам потрібно дозрівати в цілковитій темряві, інакше вони просто не будуть давати плодів і згодом зникнуть. – пояснив капітан і зняв зі своїх долонь чорні рукавички. Потім дзвінко клацнув пальцями і в них загорівся вогняний пульсар, що згодом трохи збільшився й почав літати по печері. Наступної миті хлопець цю дію повторив і так доти, доки навколо нас не почало літати аж тридцять таких собі вогняних світильників і, напевно, я  була єдиною, хто зачаровано спостерігав за цими згустками магії полум'я.
Незабаром Омід також пустив у хід свої магічні здібності – змусив розповзтися печерою рослини, що мали дивовижної краси великий цвіт, який ще й яскраво світився.

— Ха, так набагато краще! – зрадів донедавна невдоволений Крайс, розтираючи долоні. – Покажемо цим ягодам, що ми тут головні і помирати не збираємось.

— О це, я розумію, запал. – підтримала вічного напарника Зена й жартівливо(а може, й ні) додала: – От тільки дивись, щоб ти найпершим не вколовся.

У когось настрій справді піднявся, а в когось.. залишився "на дні". Справді, як тут можна жартувати, якщо розумієш, що будь-який твій неправильний рух призведе до смерті через три дні? Ото ж бо, ніяк...


Коли вмі ми навпочіпки присіли біля кущиків і почали обережно зривати ягоди, я пошепки заговорила до капітана:

— Пане Амале, а, якщо ви з Ельом брати, Ви б могли мені щось про нього розказати? – повними нестримної цікавості очима я дививлась на щиро здивованого чорнявого. Вочевидь, застала його з таким питанням зненацька. – І чи нормально, що він мені подобається?... – тихо говорити я мала для того, щоб інші нічого не почули, а то від питань і докорів не відіб'юся. Розумію, що, може, не треба було розповідати про свою закоханість молодшому братові Еля, але мені чомусь здалося, що так він зможе мені більше чогось порадити.
Сіроокий підняв брови і, зробивши довгий-довгий видих, потер пальцями чоло.

— Особисто я не радив би тобі щось до нього відчувати. – після цих спокійних слів у мене всередині щось сколихнулося.. але слухати я не перестала. – Розумію, що він добрий і така наївна й щира дівчина, як ти, легко може в нього закохатися, – хлопець подивися на мене і я, червоніючи, відвела погляд. – але водночас, він не той, за кого себе видає. – тепер вже моє обличчя відображало тривогу й нерозуміння. – Я не кажу тобі повністю відмовитися від свої почуттів до нього, адже це складно зробити, з власного досвіду знаю. Просто будь обачною з ним, щоб потім не розчаруватися. Гаразд? – ледь посміхнувся своїми повними губами командир і я непомітно кивнула.
Невже все, що зараз розповів мені капітан, правда? Я повинна остерігатися Еля? Але ж.. його емоції стосовно мене такі щирі... Невже він прикидається весь час? Та бути такого не може! Я просто не вірю!

Від прикрості й збентеження я здусила в жмені ягоди, навіть не докинувши їх до одного з відерок, які ми придбали по дорозі до печери.

— О, Ерлайн, ти вже встигла поколотися. – звернув чорнявий увагу на моє зап'ястя і я різко вдихнула, придивившись до нього. Потім зблідла, подивилася на долоні спокійного хлопця й у мене вирвалося:

— Ви теж.. покололись... – стиснула я одну з долонь у кулак, поки вже серце починало шалено битися від страху. Невже ми все ж таки помрем після цієї місії?…

— О, та я знаю, це ж очевидно, що ці чорниці неможливо позривати, не обколовшись. – здвигнув широкими плечима брюнет і вже хотів повертатися до роботи, як тут почув тихий голос Броза і зупинився.

— Мелейно, я.. тут давно хотів тобі сказати… – його тон був таким пригніченим, що мені стало неймовірно шкода другого сержанта. Напевно, він хоче зізнатися орчисі в своїй почуттях, адже справді вірить в те, що згодом помре від отрути.

— Так! – несподівано скочив на ноги капітан, від чого я здригнулась, – Слухайте всі! – заговорив сіроокий голосно і чітко, поки інші здивовано дивилися на нього, – У мене є для вас дві новини:  добра і чудова. Яку сказати першою? – на цю його репліку хтось із хлопців зміг лише хмикнути, а в когось тільки око сіпнулось.

— Дуже смішно. – одночасно саркастично мовили Крайс і Актеон. – Що ж це може бути? – ще саркастичніше риторично поцікавився білявий, – О, знаю! "Ви помрете не в муках, а спокійно й безболісно." – насмішливо скопіював парубок голос чорнявого й, іронічно піднявши брову, подивися на нього ж. Потім Крайс зневірено видихнув і, махнувши рукою, спокійно сказав: – Кажи вже. Неважливо, яку саме новину. – тепер ми всі з надією дивилися на брюнета й з нетерпінням чекали його наступних слів. Думаю, кожен вірив, що він щодо цього не жартує.

— Перша новина: через паніку у вас зовсім перестав мислити мозок, і ви не додумалися, що Омід може за допомогою своєї рослинної магії швидко зібрати ці всі ягоди й ви могли б навіть не задіювати свої руки. – сіроокий показав рукою на кущі перед нами й посміхнувся, поки ми витріщались на нього. – Друга новина: навіть, якщо ви добряче покололись цими колючками, ви не помрете, бо…

— А я так і думала! – раптово в істериці викрикнула я, підскочивши, і вказала пальцем на капітана. – Я знала, що Ви з самого початку щось задумали! – брюнет спершу здивовано дивився на мене, а потім вкотре щиро посміхнувся:

— Яка ти молодець, Ерлайн. А я-то думаю, чому ж ти переживаєш найменше з усіх. – у відповідь на його похвалу, на моєму обличчі розповзлася широка усмішка. – Так от, ви не помрете, тому що від цієї отрути є особлива сироватка, яку легко можна зробити навіть зараз. – мої друзі шоковано перезирнулися між собою і зірвавшись із місць, почали обійматися. І їм було зовсім не важливо, що вони можуть забруднити одне одного своїми руками.

— Амале.. ти зовсім не вмієш жартувати, але… Ми не помремо, чорт би вас всіх побрав! Урааа! – ця радість і крики були такими щирими, що викликали сльози на очах.

— Хах, а ті найманці, видно, що не знали, що є протиотрута, тому й не хотіли самі братися за це завдання. – ймовірно правильно припустив для себе капітан і наступної миті голосно звернувся до інших: – Ей, досить вже, потім пообіймаєтесь, чи поцілуєтесь, не знаю, що ви там будете робити, а зараз давайте зберемо ці ягоди й заберемо від хамського лідера гільдії ту пов'зку правди! – хлопець підняв стиснуту в кулак руку догори, й інші, повторивши за ним, викрикнули:"Так, капітане!"

І вже за кільканадцять хвилин, завдяки дивовижній магії Оміда (Слава Кіфарі, що він пішов із нами!), потрібна кількість чорниць була зібрана й розсипана по відрах. Потім Разія відкрила свій фірмовий телепорт, який вів до тої гільдії, і Егон, увійшовши до нього, почав приймати з наших рук по одному відру й переставляти кожне по той бік порталу.

— Фух, ви всі чудово попрацювали. – схвально кивнув наш командир, коли ми вже в повному складі перебували в будівлі "Подиху Танатіфори". Потім хлопець підійшов до кожного і всім дав "краба" своєю твердою долонею, поки ми продовжували щиро шкіритися від того, що втерли носа зарозумілому вампірові.

— Робота виконана, – з гордістю заговорив Броз, склавши руки на грудях, – прошу дати нам артефакт. – Егон тим часом спокійно підійшов до шокованого і точно розлюченого чоловіка й простягнув розкриту долоню.

— Бачу, ви всі дуже тішитесь тим, що помрете через три дні. – оголив він ікла в оскалі й нехотячи поклав пов'язку в долоню ельфа. – І як у вас тільки вийшло зібрати стільки ягід за такий короткий час? – із підозрою поцікавився кровопивця, скоса зиркнувши на капітана, який непомітно зловтішався пригніченою гордістю лідера гільдії.

— Командна праця творить дива. – коротко відказав Омід, а Делайла, що стояла збоку від нього, тихо хі-хікнула. До речі про цю демонесу, коли всі обіймались, вона з моїм братом спершу теж брали в цьому участь, от тільки потім вони так відскочили одне від одного, що в мене мимоволі вирвався сиішок.



Повністю задоволені собою, ми згодом покинули територію Безодні й рухалися в напрямку ще одного місця, в якому, якщо вірити карті, повинен бути ще один артефакт.
Перед тим, як перетнути кордон, наша компанія ще раз зустріла батька капітана, але цього разу він просто провів нас всіх поглядом. Мені неймовірно хотілося з ним поговорити, але я все ж вирішила не робити цього, щоб не тривожити нерви чорнявого.

Обідня пора тільки починалася, коли наш загін був уже на відстані одного десятка кілометрів від виходу з території Авусу.

— Амале, – кликнув Омід друга й той питально підняв брову, але не відірвався від книги про магічні артефакти. – ти вибач, що тоді так сказав про твоїх батьків. Це було необдумано.

— Все нормально. Не думай про це, я тебе розумію. – без особливих емоцій відповів брюнет, кинувши на ельфа короткий погляд. Мій двоюрідний брат згідно кивнув і, напевно, докори сумління перестали його мучити.

Безсумнівно, ця дивакувата місія зблизиьа всіх тих, хто брав у ній участь. І це чудово! Я ніби вперше змогла відчути себе повноцінним членом "Полум'я"! Боятися, переживати й дивуватися й тішитися разом з усіма так, ніби всі ми – одне ціле! Ух, це неймовірні емоції! І мені навіть настрій не переб'є те, що капітан радив не спілкуватися з Ельом. Ні, ці всі відчуття надто бурхливі, щоб їх змогло щось затьмарити!

Я весело підстрибувала й посміхалася природі навколо, аж поки в серці щось боляче не закололо. Ноги скосилися, бо раптово вслабли, і мені вже здалося, що я зараз впаду, але в цю ж мить мене вправно підхопили чиїсь сильні руки. Чесно, в голові почало болем стукати так сильно, що захотілося відключитись.

— Так-с.. а отрута ж діє. Я геть про неї забув… – прикусив губу капітан і його красиві очі розгублено забігали в різні боки.

— Йоу, дійсно! – скрикнув Броз, давши собі по чолі. – То що там по протиотруті? Які її компоненти? – втомлено подивившись на сержанта, я помітила, що він скривився. Вочевидь, його теж щось почало боліти. І не лише його.

— Сік нічних чорниць і кров ангела. – випалив брюнет, тримаючи й оглядаючи моє ослаблене тіло. Хе-хе, не думала я, що в мене такий слабкий імунітет.. чи то отрута така сильна?… – Перший я маю з собою, думаю, його всім вистачить. А от кров…

— Ооо, круто. – іронічно мовив Крайс, сховавши руки до кишень штанів, і озирнувся. – В нас тут є аж кілька претендентів на таке "донорство". – пхикнув білявий і я помітила, що його м'язи на руках напружились. Певно, теж біль відчуває, але мовчки терпить... – То що, хлопці, готуйте свою кров, а то ми скоро рухатися не зможемо. – серйозно заговорив друг дитинства головного, але на кого він подивився, мені побачити не вдалося. Втратила свідомість. От же ж, а я й не знала, що в нашому загоні є ангели.