Colbie Caillat – Falling For You
Zayn feat. Sia – Dusk Till Dawn
Timeflies & Katie Sky – Monsters
Isak Danielson – Power
Chelsea Culture – Sometimes
Why Don't We – 8 Letters
Антитіла – І Всю Ніч
Sondia – You Are Not Sad
Sondia – First Love
Ikson – Remember
Bridge To Grace – Everything


В лазареті я пробула недовго, як і Броз, до речі. Цілющий поцілунок Амала добряче мені допоміг, але от сам капітан ставав дедалі більше виснаженим, як тільки мені ставало краще і завзято просив мене не хвилюватися про це. Другому сержантові з реабілітацією допомагала чи не найголовніша цілителька повстанців – чарівна дріада Оделія. Завдяки їй те, що залишилося від правої руки темноволосого швидко загоїлося і він зміг більш-менш повернутися до звичного життя. Хіба що, доведеться йому тепер навчитися бути шульгою… Але я впевнена, що цей бойовий парубок із цим впорається! Я буду підтримувати його всім, чим зможу, адже ще не швидко позбудуся відчуття провини…

Наступні два дні після всіх цих подій я, разом із Кейном (так, він на певний час повернувся до головного штабу), відпрацьовувала удари кинджалом і стрільбу з лука, щоб відновити собі відчуття спритності і закріпити деякі рефлекси. Потім ми з дівчатами, непримітно одягнувшись, аби не привертати уваги, пішли на найближчий базар і купили собі купальники, так як на майбутньому відпочинку вони нам, беззаперечно, знадобляться.

До слова, всі мої речі із місця страхітливих допитів друзі забрали, тому на пальці знову зручно розмістився стримуючий магію перстень. Як тільки погляд на нього натрапляв, у голові згадувалися слова Телі про те, що вона його не любить, і на губи від цього лізла іронічна усмішка. Також, при собі я завжди носила спеціальне жовтуватого кольору зілля, яке допомагало позбутися так званих приступів у вигляді чужих нав’язливих думок. Сподіваюся, що чим краще вийде опанувати своєю магією, тим швидше я перестану його пити...

Якщо пропустити довгі збирання деяких членів “Полум’я” і різні безглузді суперечки, які виникали з цих причин, можна сміливо сказати, що до місця заповітного відпочинку ми дісталися без ніяких перешкод. Також, поки пакували потрібні речі, друзі розказали мені те, як викрили мого двійника і що тепер ця дівчина перебуває там, де колись утримували Делайлу. І тим двійником була, на моє превелике здивування, Касандра. Ну кого-кого, а колишню свого коханого я не очікувала зустріти в такій ролі. Виявляється, що в неї магія така, яка дозволяє копіювати вигляд і спогади тої чи іншої людини. Вірю, що Амал вже давно позбувся почуттів до цієї сукуби…
•
Перед самим відправленням Амаліель відкрив конверт із запрошенням і вписав у нього імена всіх тих, хто буде там присутній, і нас одразу ж телепортувало до потрібного місця. Вже там, перед невисокою красивою загорожею і брамою нас зустрів статний блідолиций ельф, якому капітан показав те ж запрошення, і який привітно пропустив нас у зону цього природного затишку. Я знала, що на території Емельресу є гориста місцевість, але, чомусь, не думала, що зможу у ній побувати. А ще й саме там, де розташоване на все королівство відоме Тепле озеро. Назва простенька і сама за себе говорить, що водойма тепла, і то ще й круглий рік. А все тому, що з одного боку від неї розташований старий похилий вулкан, який уже давно обріс заростями густого лісу. А з іншого – два високі трав’янисті пагорби, один із яких сполучав із вулканом неширокий дерев’яний місток. На додачу до всієї чаруючої атмосфери цього природного місця, озеро переливалося відтінками зеленого, а в повітрі літав пахучий блакитний цвіт яблунь, що росли на пагорбах.

На кожному з двох горбів наш неповний загін (Едуард із Норою не були присутні) і розмістився. По вузьких стрімких сходинках всі вилізли на потрібне місце і, розклавши потрібні речі й розстеливши покривала, пішли переодягатися в купальний одяг. Більшість для зручності використали власну магію і допомогу подруг чи друзів, аби прикритися під час цього процесу. Й десь уже за десять хвилин усі перебували у “повній бойовій готовності”. Хоч Тепле озеро й було достатньо великим, аби помістити весь загін, але деякі з нас все одно залишилися на пагорбах, відстань між якими була доволі маленькою. Вирішили зайнятися розкладанням усілякої їжі, щоб потім смачно і дружно перекусити. І знаєте, так як нас було аж вісімнадцятеро, і купатися, і їсти було кому! Серед тих, хто забажав поки не лізти в воду були я, Зена, Делайла (так, ця сукуба вже, майже, як офіційний член загону), Омід (а він повинен постійно за нею наглядати, і так, рана на його животі вже загоїлась) і Бенет, Оделія, Броз, Делора (це я за пагорбами поділила). Кожен з нас виконував певну роботу, раз у раз позиркуючи за друзями, які безтурботно насолоджувалися приємною водою внизу. Актеон виглядав так, наче всю вічність не плавав у озері (думаю, частково, так і було), Разія ж взагалі, здивувала – вилізла йому на спину і вони плавали вдвох (напевно, таке в їхніх життях уперше). Щира усмішка не покидала мого лиця, поки я спостерігала за ними. Крайс же ж, за допомогою бризкань, вирішив понервувати старшу з близнючок, але вона не йшла на провокації. Проте моя люба подруга Зена все одно споглядала за цим із настороженням і маленьким вогником ревнощів в очах (і коли вона йому, врешті, зізнається?). Егон з Ірмою тим часом уже встигли намокнути і стояли на мостику, спершись на перила і радісно щось обговорюючи. Трималися ці обоє при тому за руки і це не могло не викликати цікавості. Багатьом тоді ж стало зрозуміло, що вони вже є парою, просто не афішували цього. Сара, як і Актеон, перебуваючи у своїй істинній подобі, відкинула від природи властиву їй серйозність і надумала зіграти з Кейном у піжмурки під водою. І так, щоб орк не задихнувся, саме він весь час шукав нагу (навпаки не бувало), поки вона ховалася у воді озера. А от Мелейна не поспішала намокати, як і Амал, до слова. Цей дует сидів у підніжжі одного з пагорбів і без особливих емоцій вів про щось розмову. Я коли-не-коли спиняла свою роботу і задивлялася на бліду спину того сіроокого брюнета. І так тривало доти, доки він не відчув на собі жадібного погляду і не обернувся до мене, від чого я миттю почервоніла і повернулася до першочергового завдання. Більше намагалася не дивитися в його сторону, щоб не створювати собі незручностей. О, і знали б ви, як мені не хотілося лізти в воду при Ельові. Адже бюст у мене менший, ніж у інших дівчат… Коли я це зовсім випадково вимовила вголос, Зена з Делайлою здивовано перезирнулися, а Омід ледве стримав приступ сміху. Стало дико соромно перед братом, і коли демонеса це помітила, то штурхнула зеленоволосого ельфа ліктем, від чого той миттю посерйознішав, прокашлявшись.

— Ерлайн, розумію, ви з капітаном лише на початку ваших стосунків і в тебе не могло не виникнути таких думок. — Почала, як я зрозуміла, повчати мене сукуба, — Але все одно, це ж такі дрібниці! Ти сама прекрасно знаєш, що Амал полюбив тебе не за твій зовнішній вигляд. Проте, якщо тобі від цього легше не стало, подивися на Мелейну, у вас, здається, розміри однакові. — Володарка виразних червоних очей кивнула вбік орчихи і мій погляд знову зачепився за де-не-де пошрамовану спину Еля. Ну трясця! Яка ж вона.. яка ж вона…

— Ерлайн? — Трошки схвильовано гукнула Зена і я різко повернулась до неї. — Ти зрозуміла? Не пхай дурниць у голову. — Дренея, під супровід схвальних кивків Делайли, тицьнула мені пальцем у ніс і підвелась. — Що ж, ми з їжею закінчили. Тепер можна піти і поплавати. — Задоволено озвучивши свої наміри, блондинка з великими блакитними очима швиденько спустилася стрімкими сходами, і з розгону заскочила у водойму. Я ж зиркнула на сусідній горб і помітила, що там друзі також закінчили з приготуваннями до перекусу і такі, як Делора і Бенет почали спускатися до озера. Наскільки мені було відомо, походження Оделії не дозволяє їй повністю зануритися у воду і відчути її. Це так, наче до тазу в тебе нормальне тіло, а після нього все, що йде далі є якоюсь рослинністю і блискучий пилом. Ну і як цим воду відчуєш? От і я про що. До слова, говорила про це з Бенетом недавно, коли він заходив до лазарету перевірити, чи не надто його напарниця запрацювалася. І цей тьмяний блондин казав, що колись хоче зробити дріаду справжньою ельфійкою, щоб вона змогла насолодитися і такими простими речами. А от коли я в нього запитала, як він хоче це здійснити, парубок із різнокольоровими очима лише загадково усміхнувся і нічого не відповів. З цієї короткої розмови я тоді зрозуміла, що Бенет до Оделії точно нерівно дихає і не хоче цього прямо показувати…

Отже, ця зеленошкіра дріада залишилася на пагорбі разом із Брозом, який із особистих причин також не мав особливого бажання лізти в воду. Я тоді подумала, що це ненадовго і спокійно пішла купатися, уникаючи зустрічі наших із Амалом очей. Та саме через цього ж Амала той спокій кудись зник! Лишень моя ніжка хотіла зануритися у воду, як брюнет несподівано схопив за руку і я не встояла на краю берега на одній нозі – феєрично полетіла в озеро, потягнувши і його за собою. Ми обоє, опинившись під водою, витріщилися одне на одного і вже, було, захотіли сміятися, але згадали, що для цього потрібне повітря і випливли на поверхню.
•
— Ну ти циркачка, Ерлайн… — Віддихуючись, із легенькою усмішкою констатував сіроокий, поки я намагалася забрати з обличчя волосся. “Цікаво, він помітив, як личить мені цей темно-зелений купальник?”, – раптово майнуло в голові, і я підняла яскраво питальний погляд на парубка. — Що? — Не второпав чорнявий і до мене дійшло, що читати думок він не вміє.

— Мені личить цей купальник? — Вказавши на себе пальцем, знічев’я запитала я, а сама тільки наступної миті усвідомила, що сказала… Почервоніння розлилося щоками і мені захотілося пірнути, щоб Ель мене не бачив. Але мимоволі я таки кинула на нього присоромлений позір і зрозуміла, що не одна в незручному становищі – капітан вкрився легеньким рум’янцем і не зводив з мене збентежених сірих очей. Напевно, він точно не очікував, що я можу випалити щось на кшталт цього...

— Чекай. — Мовив він мені несподівано, розірвавши напруження, і повністю опинився під водою. — Дуже личить. — Винирнувши, щиро висловив молодик свою думку і широко усміхнувся, а я тим часом почервоніла ще дужче. Свята Кіфара, от додумалась ще, дурепа, спитати таке, коли ми обоє ледь не по шию у воді.. який сором…
Відвернувшись від коханого, я машинально насупила брови в обуренні на власну персону.

— Ерлайн? — Рідним голосом кликнули мене, — На кого ти вже образилася? Невже на себе? — Іронічно усміхнувся командир, заправивши мені пасмо мокрого волосся за вухо. — Слухай, не думай про таке.. ти все зробила правильно. — Погладив він мене теплою долонею по щоці, — Тобі була цікава моя думка – ти поставила питання. Тому не переймайся. Я ж навпаки дуже радий, що ти так щиро виражаєш свої емоції…

Договорити я йому не дозволила. За мить опинилася на небезпечно малій відстані від хлопця і, коли він схвильовано завмер, очікуючи наступних дій, обійняла його за шию й повільно торкнулася таких бажаних губ. Амал обхопив мою талію своїми мужніми руками, посилюючи тремтіння в тілі, і поглибив поцілунок, що викликало в мене справжнісінький шквал емоцій, які відчувала вперше. Враз, мені навіть тої близькості стало замало і захотілося притулитися до нього ще щільніше, що я і зробила, шкірою відчуваючи, як м’язи його живота сильніше напружилися. Вочевидь, усвідомивши, що ледве себе стримує, а ми у зовсім не підходящому місці, Амаліель із тихи стогоном відірвався від моїх губ і зазирнув у вічі.

— Що ж ти зі мною коїш?.. — Збуджено прошепотів сіроокий, коли вловив у моїх очах таке саме бажання, що зараз роздирало його зсередини. Ель раптово потягнув нас обох із головою під воду і прилинув до моїх вуст. Ну такої екзотики я ще не знала ніколи.. вперше під водою цілувалася… І це було неймовірно! Почуття бушували в мені ще більше, ніж за звичайного поцілунку, адже до всього ще додавалася реальна нестача повітря, яка викликала відчуття справжнього екстриму! Тіло в сильних руках хлопця тремтіло, а душа була готова там і зараз поєднатися з його душею…

Ми спливли на поверхню важко дихаючи, але задоволені, що хоча б так втамували свою “спрагу”. І лише після цього до мене почав повертатися ясний розум, нагадуючи, що ми тут зовсім не самі і друзі могли все бачити. Я тоді ж густо почервоніла, забрала волосся з лиця і, відвівши очі від Амалового обличчя, озирнулася ними довкола. Полегшено видихнула – багатьом було начхати, що роблять інші. Ми всі давно поділилися на визначені дуети і рідко скомбіновувалися між собою. Я знову поглянула на капітана, який ласкаво усміхався в ту мить. В його очах вже не було тієї палаючої пристрасті, лише невагома ніжність. Лагідно обійнявши його за шию, я обпекла його вухо своїм:

— Ти чудовий.. Амаліелю… — Командир на секунду напружився, бо явно такого не очікував, а потім, коли я заглянула в його збентежене обличчя, насупив густі брови. Невже зрозумів, що я хочу відлучитися від нього? — Пробач, але зараз треба з деким поговорити. — Спочатку на лиці коханого відобразилося нерозуміння, але коли я кивнула головою убік спохмурнілого Броза, Амал тепло мені посміхнувся, цьомнув у чоло і не висловив жодних заперечень. Я тієї ж хвилини попливла до берега і, вилізши з води, вже піднімалася по східцях, як помітила наперед себе постать Мелейни.
•
Тоді ж розуміла, що краще за мене з другим сержантом поговорить вона і зупинилася на півшляху. Вирішивши, що маю неабияке бажання знати, що саме орчиха буде йому казати, я попрямувала до пагорба навпроти, адже з нього чудово зможу все розчути. Та й чужі розмови не заважатимуть, бо він пустує. Поспостерігала за тим, як брюнетка люб’язно попросила Оделію залишити їх удвох, потім надумала всістися зручніше і краще прислухатись.

— Брозе, чому такий похмурий сидиш? — Спокійно запитала дівчина, справа вмостившись біля темноволосого, який відірвав від своєї геть не цілої руки порожній погляд.

— Та ось, думаю, що не вчився ніколи з однією рукою плавати. — Безпристрасно відповів Соуейк, навіть не зиркнувши убік Мелейни, а в мене мороз шкірою пройшовся від його байдужого тону. Навіть здалося, що раніше він краще сприймав втрату кінцівки. Судячи з обличчя орчихи можна було сказати, що, якби ситуація такою не була, вона б засміялася з цього, нібито, жарту, а так.. лише стурбовано опустила блакитні, як небо, очі.

— Звичайно, ніхто не вчиться, поки в нього дві руки цілі… — Нічого кращого чорнявка не змогла відповісти і між ними запанувало напружене мовчання, якому не дозволяли сягнути апогею лише верески друзів, що долинали знизу. — А знаєш, що? — Раптово повеселішала Бестлі і я звужила очі в цікавості, — Я всьому навчу тебе! І плавати так, і писати, і їсти! Неважливо, чому ще доведеться навчитися, я все зроблю, лиш би ти не сидів з такою кислою фізіономією, як зараз! — Орчиха обійняла молодика за шию рукою, поки він здивовано витріщався на неї, — Адже навіть, якщо в тебе лише одна рука ціла, ти все ще залишаєшся нашим Брозом, йоу! — Широко усміхнувшись, Мелі протягнула йому свій кулачок і сержант номер два, стримуючи такі рідкісні чоловічі сльози, легенько штовхнув його своїм.

— Йоу, дякую, Мелі! Ти найкраща! — Щиро обійняв Соуейк дівчину, яка на мить збентежилась.

— Немає за що, дурнику… — Тихо відповіла темношкіра брюнетка, даруючи Брозові теплі обійми у відповідь.

Поки спостерігала за ними, в самої сльози в очах з’явилися і я поспіхом витерла їх, сподіваючись, що моє відчуття провини розвіється так само швидко, як і переживання другого сержанта...
•
Більше не дивлячись за найзапальнішим дуетом нашого загону, я підвелася і захотіла знову піти до озера, поділитися з Амалом враженнями від почутого (розумію, що підслухувати негарно, але все одно...). Проте, тільки-но ступила крок, як у голові низьким тембром пролунало власне ім’я. Я схвильовано присіла і озирнулася. Може, мене хтось кликав? Те саме повторилася вже за мить, і в скронях ураз кольнуло болем. Та що ж це?! Якимось малознайомим голосом хтось гукає мене… І де мені його знайти?

За той час, що думала над цим, звучання власного імені лише почастішало. Крім того, цей “хтось” хотів поговорити... О, і знаєте, хоч якось мислити, поки в тебе в голові щось лунає, дуже складно… Коли головний біль став посилюватися, я додумалася на мить зняти стримуючий перстень і застосувати магію, щоб знайти цього чоловіка. Він повинен бути десь недалеко і, якщо вже його голос не нагадує мені нікого ворожого, можна сміливо з ним поговорити. Я заплющила очі і навколо, окрім темряви, змогла запримітити нечіткий блакитний димок, який вів до лісу, що вкривав сплячий вулкан. Вочевидь, у цього чоловіка магія пов'язана з розумом, тому мені і вдалося так швидко його вичислити. Коли розплющила очі, швидко наділа артефакт на законне місце і спустилась вузькими сходами.

— Скажи іншим, щоб не шукали мене. І довірся мені. — Серйозно попросила я стурбованого Еля, коли квапливо перетинала дерев’яний місток. Коханий твердо кивнув і слухняно не пішов за мною, залишивши саму вирішувати свої проблеми. Схоже, відчував, що цього разу я так просто в чиїсь злі руки не потраплю, і мав рацію, бо мої рефлекси мимоволі загострилися після того викрадення. Я стала набагато уважнішою. Навіть, якщо від того часу минуло лише два дні, я чітко відчувала в собі зміни.

Зайшовши до лісу, оглянула все довкола й нагадала собі куди ж вів той примарний димок… Глибоко вдихнувши, пішла в бік численних кущів, із-за яких визирала товста колода поваленого колись дерева.
•
— О, ти таки прийшла, Ерлайн. — Якось несподівано радісно мовив знайомий ельф, коли я заглянула за ті рослинні зарослі. — Сідай поруч, хочу поговорити з тобою. — Плескаючи долонею по колоді, запросив мене Райд Алек, якого я точно не очікувала тут побачити. Приймаючи запрошення, обережно вилізла і вмостилася поряд.

— Що Ви тут робите? — Цілком очікувано запитала я, здивовано дивлячись на чоловіка. Розумію.. голос справді був знайомим і неворожим, але я не сподівалася, що це буде він. — І звідки знаєте моє ім'я?

— Відпочиваю, хіба не очевидно? — Щось не думаю, що це чесна відповідь.. але це зараз не так важливо. — А щодо імені, то чув, як друзі тебе кликали. — Я недовірливо підняла брову, але вирішила більше не допитуватися про це.

— Про що ж Ви хотіли поговорити? — Повільно видихнувши, запитала, врешті, я і пан Райд враз посумнішав, опустивши голову. — Про Амаліеля? — Швидше за все, здогадалась я, помітивши, як блакитноокий ельф стиснув долоні в кулаки.

— А про кого ж іще ми б могли говорити? Хоча.. мова буде йти і про тебе також. — Добрими очима глянувши на мою особу, батько Еля видавив із себе усмішку. — Ти чудова дівчина, Ерлайн. Амал хоч і небагато мав дівчат, але на жодну з них не дивився таким поглядом, як на тебе. Зразу видно, наскільки ти важлива для нього. — Чоловік поклав свою широку долоню на моє тендітне плече, поки я починала дедалі більше червоніти. — Ти змінила Амала. — З певною прикрістю видихнув пан Райд, сплівши пальці в замок і дивлячись перед собою, — Зробила його щирішим, усміхненішим і, на жаль, вразливішим. Дозволила його природній доброті знову проявлятися за ці довгі роки "затишшя". Подарувала йому душевний спокій, який він майже постійно шукав. — Ельф зі шрамом на вилиці несподівано обійняв мене, задуману, рукою за плечі й притиснув до себе. — Ерлайн, ти би сподобалася його мамі і невісткою була би прекрасною.

— "Невісткою"?! — Ледь не скрикнула я, зиркнувши на здивованого чоловіка. А потім вкрай почервоніла й опустила схвильовані очі.

— Ой, а він ще не зробив тобі пропозицію? — Цікаво спитав батько коханого, а я заперечно мотнула головою і прикусила губу. — Ну нічого, значить, ще зробить. — Чоловік відпустив мене й розтріпав мокре волосся на голові, поки я дивилася на нього повними дитячої надії очима. "Амаліель.. пропозиція.. весілля…", – мрійливі думки почали роїтися з небувалою швидкістю, але мені довелось їх втихомирити, аби змогти нормально слухати далі.

— Хочу більше розказати тобі про наші з сином стосунки. — Озвучив ельф, як я зрозуміла, основну тему майбутньої розмови (хоча, це, швидше, може бути монолог). — Поки Амалові не виповнилося десять, я приділяв йому стільки уваги, скільки було потрібно. А от коли він почав ставати старшим, вирішив, що синові потрібно знати, що батькова любов – не мамина, що її треба заслужити. Тому, розказавши йому про це, налаштував на те, щоб відтепер він боровся за мою увагу. Так само мені колись говорив власний батько, тому я вважав, що таким чином зможу виховати з Амала хорошого хлопця. Проте, синові до п'ятнадцяти років це трохи набридло і він почав із невідомих мені причин відділятися від мене. Коли це питання стало серйозно хвилювати, я поділився всім із Сайміною (якщо ти знаєш, що так було звати його маму), а вона розповіла, що це пов'язано з Амоном. Що тоді не послухала мене і він проводить із Амалом багатого часу.. набагато більше, ніж я. Що Амон краще за мене підходить для тренування його неконтрольованої магії. Після тривалих суперечок із дружиною я був вимушений визнати її правоту і якось змиритися з цим фактом. Все ж це сильно вдарило по моєму самолюбству… До того часу ніколи не думав, що буду ревнувати свою дитину до когось. А потім випадково дізнався, що син захотів вступити до ліронських повстанців, а коли Амаліель зрозумів, що я хочу розказати про це його матері, чуть не в сльозах почав просити мене не робити цього. Моя підла натура замислилася над цим і надумала використати на свою користь. Я сказав синові, щоб послухаю його, якщо він перестане спілкуватися з Амоном і довірить тренування мені, але Амал шокував мене тим, що не хоче цього робити, що з Амоном йому краще і що в нього ніяку любов заслужувати не потрібно... В ту мить я усвідомив, що, певно, надто строго з ним поводився щодо цього, тому так і вийшло. Хоч Амаліель і відмовився від моєї умови, я не став Сайміні нічого розказувати. Але наші з сином стосунки все одно продовжили погіршуватися і я, побоюючись, що можу стати для нього зовсім чужим, захотів-таки хоч якось допомогти з контролем магії. Купив у добре знайомого артефактора стримуючий магічну енергію меч. Хоч тоді він був трохи завеликий для хлопця, але мені здалося, що з часом цей артефакт йому допоможе. Проте, коли зустрівся з Амалом, який тоді вже рідко з'являвся вдома, на його день народження, той навідріз відмовився приймати від мене подарунок. Коментував своє рішення тим, що я роблю це з корисливих цілей. І саме в той момент до мене прийшло усвідомлення того, що тепер Я повинен заслужити його любов, а не навпаки… Той меч не хотів повертати назад, тому залишив його вдома, у нашому підвалі. Від того часу ми з Амалом стали бачитися ще рідше, ніж раніше, а потім і смерть Сайміни сталася, яка остаточно нас віддалила. Іноді я потайки спостерігав за сином через очі інших людей (моя магія мені це дозволяє), якщо був недалеко, і з гіркотою розумів, що сам у всьому винен, що це мої погані риси характеру до цього призвели, що не зміг йому нічим допомогти в контролі магії, хоч, як батько, був зобов'язаний... А коли дізнався, що Амон став повстанським зрадником, взагалі, мало не здурів від люті, тоді хотілося прийти до Амала й висказати йому все, що думав про цього демона, і що йому б не було так жахливо зараз, якби він весь цей час проводив зі мною. Проте, усвідомивши, що така думка виникла лише для власної користі, таки не зробив нічого. І от зараз у нас такі стосунки, про які ти й знаєш, Ерлайн. Він мене уникає й ображається, хоч йому вже цілих двадцять сім, тому я не маю ніякого шансу заслужити його любов. І, напевно, то ще й всі ті жахливі події в підлітковому віці добрий слід на його психіці залишили…

Чоловік скорботно прикусив губу і смутно опустив голову, міцно-міцно сплівши пальці, а я з тривожним виразом обличчя споглядала за ним. Потім нагадала собі дещо дуже важливе й поклала на його широке плече долоню.

— Так, Ви тоді були потрібні йому. — Ельф здригнувся, як тільки почув ці слова. Розумію, по серці вони різали краще за прекрасно загострений кинджал. — Але час назад не повернеш… — Видихнула я, коли батько Еля глянув на мене страждальними блакитними очима, — Дуже дякую, що так щиро поділилися зі мною цим усім, адже тепер я знаю, що для Вас ще не все втрачено. — Підморгнувши здивованому чоловікові, підбадьорливо усміхнулась я. — Ви не дарма тоді купили того меча. Не знаю коли, але Амал почав носити його з собою, і скільки я його знаю, робив це завжди. — Ширше посміхнулась я, коли помітила, як очі ельфа дедалі більше розширюються від шоку. — Проте недавно з цим артефактом сталася біда і, знаєте, справді було видно, що для Амала він став незамінним другом. Адже навіть, якщо він уже міг контролювати свою магію, все одно завжди з ним ходив, і використовував тоді, коли магічну силу застосовувати не було потреби. — Спокійно розказувала я, погладжуючи співрозмовника по спині. — Щоправда.. не знаю, чи вийде у Вас заслужити любов Амаліеля, але принаймні старі стосунки ще можна відновити. Я вірю в це. Адже не дарма ж він таки прийняв Ваш подарунок, хоч і не сказав про це. — Обличчя чоловіка, що виглядав на свій вік доволі молодо, швидко посвітлішало від надії і приємна усмішка оселилася на його повних губах.
•
— Дякую тобі, Ерлайн… — Раптово притулив він мене до себе, тепло обіймаючи, — Я серцем відчував, що твоя душа наповнена добротою. І правильно вчинив, що розповів тобі все… Але що ти надумала робити? — Відпустивши збентежену й почервонілу від компліментів мене, ельф питально вигнув густу брову.

— Приведу сюди Амала і Ви відверто поговорите з ним про наболіле. — Спритно зіскочила я з колоди і попрямувала в потрібному напрямку. — І не думайте заперечувати, чи тікати! Бо іншого виходу окрім цього я не бачу. Просто довіртеся мені! — Обернувшись до вкрай схвильованого пана Райда, я широко усміхнулася. Потім перейшла на біг і вийшла з лісу.

Так-с, а зараз треба привести туди Еля, але не говорити, що на нього там чекає батько...

— Амале! — Гукнула я чорнявого, який, як виявилося, сидів на одному з пагорбів і теревенив про щось із Бенетом. Хлопець миттю звернув на мою персону увагу і привітно помахав рукою. — Маю до тебе важливу розмову! — Крикнула я, а сіроокий лише стривожено перезирнувся зі співрозмовником. Потім, не гаючи часу, спустився східцями до низу, перейшов міст, і опинився біля мене. Весь цей час я спостерігала за ним, насолоджуючись його неймовірним зовнішнім виглядом, аж поки не дала собі легенького ляпаса, щоб отверезіти від усяких-усяких думок. Ох, боги, а ще це татуювання на його лівій руці… Так, досить!

— Що сталося, Ерлайн? — Поставив брюнет руку на бік, — До кого ти там ходила? До якогось лісового духа, чи ще до когось? І що ще за розмова? — Нерозуміння на його лиці мене неабияк забавляло, адже тоді я наче забула, як молодик може сприйняти присутність тут свого батька. А мала би додуматися…

— Ходи за мною, зараз усе зрозумієш! — Шустро потягнувши коханого за руку, я повела його в ліс. — Але говоритимеш не зі мною. — Перебила його, тільки-но парубок захотів щось сказати і його густі брови насупились. — І, будь ласка, не злись… — Несподівано для нього і для самої себе ласкаво попросила я, зупинившись перед потрібними кущами. Далі повільно почала ступати ближче до них, все ще ведучи за собою хлопця. — Я його привела. — Опинившись біля потрібної колоди, мовила я і відчула, як коханий весь напружився і захотів висмикнути руку. Але я не пустила його. — Пане Райде, будь те з ним щирим. — Попрохала, врешті, я і розімкнула наші з Амалом додоні.

— Що ти ту робиш?.. — Прогарчав капітан, коли схвильований батько зіскочив із колоди й почав повільно підходити ближче. Я вже й не дивувалася тому, що емоції Амаліеля так швидко стали йому не підвладні, адже у випадку з його татом так було завжди. Ще з першої зустрічі з цим чоловіком я це зрозуміла.

— Сину… — На цьому слові сіроокий здригнувся і його погляд став наче хижішим, — Ми ж так давно щиро не говорили…

— Замовкни! — Урвав батька Ель, — Хто тут хоче щиро говорити?! Ти? Не сміши мене! Цікаво, що цього разу ти хочеш взяти з цієї розмови? Яку для себе користь?

— Мовчи, Амале! — Не на жарт розлютилась я, підійшовши впритул до хлопця і тикаючи пальцем у його напружені груди. — Май повагу. Все ж, це твій батько. Він дав тобі життя. — Почала справедливо відчитувати чорнявого. Може, це й не моя справа зовсім, але хочу допомогти... — Ти не маєш права…

— Права на що? На те, щоб не слухати цього корисливого чоловіка?! Я в такому віці, що сам можу вирішувати… — Мій дзвінкий ляпас обпік його трошки колючу щоку. Ох, емоції так і бушували всередині! Мені захотілося відлупцювати Амала, як малу неслухняну дитину! Та що він собі думає?!

— Стало легше? — Тихо спитала я, коли коханий шоковано витріщився на мене. В його кришталево-сірих очах промайнув страх і мені на мить здалося, що я перестаралась. Чи не здалося… — Ти в такому віці, любий, у якому вже не варто на таке ображатися. Розумієш?.. — Тон мого голосу значно пом'якшав і місце удару я ніжно погладила пальцями. Якось навіть не задумувалася про те, що ми колись зможемо ось так сваритися… — А тепер хоч на кілька хвилин забудь про все неприємне і поговори з єдиним живим членом твоєї сім'ї. — В погляді Еля можна було розгледіти вже не злість, не страх, в відверте хвилювання, як у незрізрілого підлітка. — В тебе все вийде. Я вірю в тебе… — Ставши на пальчики, легенько торкнулася губами його щоки, подарувала швидкоплинні обійми й відійшла від брюнета, якому тепер було соромно підняти на батька очі.

— Амале, сину… — Підійшов якнайближче чоловік, що зростом був ні вищий, ні нижчий від сіроокого. Поки другий кинув на нього короткий стривожений погляд, ельф встиг міцно й тепло обійняти його. — Пробач дурного.. пробач за все… — Зашепотів Райд Алек, а в мене від цього шепоту аж душа занила. Зразу ж відчула, що він від щирого серця говорить. А коли руки капітана затряслися і несміливо обійняли тата у відповідь, я зрозуміла, що пора цих двох залишити наодинці.
•
З полегшенням, попрямувала до друзів, які тут же ж почали мене кликати до перекусу. "Сподіваюся, Амал із батьком усе налагодить…", – ось, про що я мимоволі замислювалася кожного разу, як відволікалась від веселих теревенів із товаришами, без яких не обходився наша спільна трапеза. Після неї ми всі знову пішли до озера, надумавши поділитися на дві команди і влаштувати гру, правила якої на ходу вигадали. Зена взяла з собою м'яч і ми його перекидували з рук в руки, стараючись закинути поміж двох ворожих гравців, які утворювали собою псевдо-ворота. Участі в цьому не брали лише Оделія і Броз. Дріада прибирала за всіма після перекусу, а другий сержант дуже завзято коментував усе, що відбувалося внизу! Я там не раз думала, що від сміху захлиснуся й під воду піду…
Правила гри час від часу змінювалися, а команди не хотіли поступатися перемогою, хоч кожен і встиг добряче захекатися. До речі, за нарахованими очками стежив Бенет, час від часу приписуючи то одній, то другій групі штрафні. Така запекла боротьба тривала довго, ми рідко робили перерви, адже всі надто увійшли в азарт (і, щоб умови були однаковими, Актеон і Сара були вимушені перейти в людську подобу). Тільки коли усміхнений Амал вийшов із лісу, ми на мить зупинилися й почали гукати його до себе. Командир зустрівся зі мною добрими очима і я прочитала в них непідробну вдячність. На душі одразу ж усе зацвіло й настрій став ще кращим, ніж був до цього! Пам'ятаю ще, як тоді мимоволі згадала про слова пана Райда і подумала над тим, чи заслужила Я любов Еля? Він весь такий хороший і люблячий.. і за які заслуги це мені?.. А якщо ще не заслужила ту любов, то чи зможу це зробити? І як? А взагалі, цей хлопець задумувався над цим? Сумніваюся.. він ж зовсім не такий… Вочевидь, це не те питання над яким варто роздумувати. Адже любов Амаліеля подарована мені долею, яка, напевно, таким чином хоче вибачитися за всі ті нещастя, які я вже пережила і які ще переживу. А от любов народу Лірона.. ось її справді треба заслужити. І зробити це можна, лише ставши справжнім героєм у його очах, що, сподіваюся, вдасться кожному з нас!

Чорнявий радо прийняв наше запрошення до гри і нараховувати очки почала вже Оделія, так як Бенет повинен був долучитися до активної гри, щоб кількість гравців була однаковою. А далі довго можна розписувати те, які незабутні емоції і враження ми за весь той час отримали! Сміялися до болю в животах, сперечалися щодо махлювання Крайса (як тут без цього), навіть всяко погрожували одні одним і придумували, що будуть робити ті, які залишаться в програші. І вирішили, що члени команди переможців поділяються із тими, що програли, на пари і придумають їм якесь завдання.
В кінцевому результаті виграла моя команда (ні, я не була в ній головною). До неї входили: Егон, Зена, Омід, Мелейна, Разія, Кейн, Делора і я. А от переможеними були Дарла, Крайс, Ірма, Амал, Делайла, Актеон, Сара і Бенет. Ми всі перевели подих після самої гри і, суто моя команда, від радості перемоги. Тільки-но вода на кожному з загону висохла, почався поділ на пари "переможець-переможений" і роздавання завдань. Про всі згадувати не буду, лише про найцікавіші. Хоча ні, згадаю про кожне, хі-хі. За наказом Оміда, Делайла знайшла в тутешньому лісі болото і, повністю роздягнувшсь, залізла в нього по шию й у такому вигляді, нічого не змиваючи, повинна була ходити наступні чотири години. Демонесі було доволі соромно перебувати в такому вигляді, а ельф без доктору сумління говорив, що це він так мтиться їй за те, що весь час повинен стерегти її. Ну і ну, а я не вважала брата таким… Що ж, Разія також усіх здивувала – наказала Актеонові весь наступний день готувати для неї сніданок обід і вечерю. І то вампірша знала, що русал кулінарію ненавидить. Захотіла вона позлити його, що скажеш, в цьому весь її кепський характер. Делора взагалі, вийшла за всі норми – випчихалась на те, що в нашого генерала є дружина й наказала своїй старшій сестрі фліртувати з ним весь час, як тільки ми опинимося в штаб, і то ще й так, щоб він подумав, що Дарла справді щось таке до нього відчуває. Навіть не знаю, як це коментувати… Ех, молодша Зіддіг завжди була схильна до подібного. Зена ж наказала Крайсові весь завтрашній день носити її на спині, не використовуючи магію для полегшення самого завдання. Думаю, для такого хитруна, як він, то ще легеньке завдання... А якщо говорити про Кейна, то собі в підопічні він вибрав Бенета (так-так, не Сару), і наказав йому сьогодні ввечері серйозно позалицятися до Оделії (орк скористався тим, що дріада не чула цього). Хлопець, очі в якого були різного кольору, як і в його співрозмовника, обурився цій ідеї не без рум'янцю на щоках, але не зміг відмовитися від своєї участі (власне, як і ніхто інший). Цікаво, як він буде це робити? Бенет же ж не хотів весь цей час видавати свої почуття до цієї незвичайної дівчини.. але Кейн, схоже, вирішив, що настала мить, коли треба друга підштовхнути. Сподіваюся, через це нічиї стосунки не зіпсуються… Егон же ж придумав для Ірми ось що: через кілька днів вона, разом із ним, повинна буде відвідати свою матір, а потім і будинок, у якому колись жила. Перший сержант знав, що агонка навряд чи б погодилася, якби він просто так це запропонував, тому й вирішив підло користатися таким прекрасним шансом. Його метикуватості варто лише позаздрити. І Мелейна, "жертвою" якої стала Сара, придумала не менш оригінальне завдання: захотіла, щоб дівчина вистріляла (за допомогою лука і стріл) її ім'я на одному з пагорбів. Що ж, представниця нагів прекрасно впоралася з цим, хоч і не так багато стріл мала з собою (але я їй трохи своїх дала), а орчиха була повністю задоволена, адже потішила своє самолюбство. Після цього я зрозуміла, що обов'язково варто буде потренуватися з Сарою у стрільбі з лука, а то якби мені дали таке завдання.. напевно, не змогла б його виконати. І так, весь цей час Броз із Оделією, якщо щось чули, то старалися кумедно коментувати, щоб нам було ще веселіше.
•
Поки зацікавлено спостерігала за друзями і їхніми ідеями, зовсім забула, що сама повинна щось таке надумати одному дуже симпатичному хлопцеві.

— Ерлайн? — Легенько постукав мені пальцем по плечі капітан, привертаючи увагу. Розвернувшись до нього, я мимоволі замислилась: "Амале, що ж тобі можна придумати?" Спершу, захотілося щось глузливе, але потім вирішила не ганьбити його перед друзями (він ж не заслужив цього), і до голови прийшла інша, більш романтична ідея. — Агов? Чуєш мене? — Помахав рукою перед моїм задуманим обличчям чорнявий, — Ти вже придумала для мене щось? — Несмілива і дещо боязна усмішка оселилася на його губах, а в мені тим часом прокинулось внутрішнє бісеня, про існування якого я до того моменту й не знала. Ні, я не змінила своєї ідеї, всього лише усвідомила, що йому, швидше за все, буде складно її здійснити…

Хитро усміхнувшись, я взяла коханого, сірі очі якого були не без підстав збентеженими, за руки й защебетала:

— Так! Напиши для мене вірш! — Із вогником нетерпіння в зелених очах я аналізувала емоції брюнета. — Ну.. маю на увазі, на ходу придумай. — Спокійніше долала так, наче це може якось полегшити йому роботу. Командир витріщався на мене вже кілька хвилин і не міг й слова промовити від здивування. Схоже, справді зовсім не очікував такого. А я немов відчувала, що він не дружить із поезією… Хоча хтозна.. все-таки мені мало відомо про таланти капітана. — Давай, у тебе максимум п'ятнадцять хвилин. — Поставила молодика в часові рамки й відпустила його руки. Вираз обличчя коханого з шоковано тут же ж змінився на зосереджений і уважно-серйозними очима він почав мене розглядати з ніг до голови. Я очікувано почервоніла, забувши на деякий час про всі ті свої єхидні емоції, адже останній раз цей хлопець на мене так пильно дивився, коли я дізналася про магічні артефакти, ми ще тоді про мою золоту стрілу говорили, а то було кілька місяців тому…

Ель несподівано набрав повні груди повітря і протяжно видихнув.

— Це буде складніше, ніж я думав… — Зізнався раптово він, поставивши руки в боки, і продовжив уважно розглядати мою скромну персону. Коли минуло десять хвилин коханий припинив це заняття і, заливши мене в сум'ятті, побіг до одного з пагорбів, де були його речі. І вже через хвилину знову стояв переді мною, але вже зі своїм особистим щоденником і олівцем. Не зважаючи на мій відверто-питальний погляд, командир мовчки почав швиденько записувати, як я підозрювала, рядки вірша на невеличких сторінках.

— Все, я готовий! — Радісно повідомив чорнявий через п'ять хвилин після того, як назначений час минув. Вирішально поставивши крапку в останньому реченні, глибоко видихнув і схвильовано поглянув на мене. На ту, яка вже почала згортати від цікавості. Все ж хотілося якнайшвидше дізнатися, що за вірш він там придумав! А заодно й те, чи має сіроокий талант до поезії.

— Давай, я уважно слухаю. — На диво спокійно заговорила я попри те, що всередині все вирувало від очікування і хлопець точно помітив це в моїх очах. — Час і так закінчився ще п'ять хвилин тому. — Не втрималася від дорікання, адже це було справедливо.

— А можна.. ми відійдемо від інших? — Знітився несподівано Амал, кинувши позір на друзів, — А то я ще нікому вірші не декламував, та й не писав їх до цього часу… Тому трохи незручно, розумієш? — Я здивовано витріщилась на цього брюнета й не втрималась від дзвінкого сміху. От зовсім не сподівалася, що колись зможу у вічно серйозного капітана викликати такі почуття. Закінчивши сміятись під осудливим поглядом кришталево-сірих очей, я розуміюче усміхнулась і мовчки кивнула. Зиркнувши на інших членів загону і запримітивши, що вони ведуть обговорення про своє, ми квапливо попрямували до найближчого входу в ліс. Лишень залишилися в двох, у мене від хвилювання затряслися руки. Як-не-як це вперше хтось для мене вірш написав і буде декламувати…
•
— Отже, доволі довго тебе розглядаючи і згадуючи багато подій, я ось що написав... — Не без вступних слів обійшовся брюнет, коли я всілася на невеликий камінь, аби вкрай уважно слухати. Тремтіли вже не лише руки, а й усе моє єство. Наступної миті якось ледве вгамувала почервонілі щоки і серце, що почало гучно гупати, так як не очікувало, що Ель говоритиме настільки щиро, красиво і ніжно: — "Нема вже в тобі маленької дівчинки,
І в душі твоїй тривають жорстокі поєдинки,
Але на світ ти дивишся тими ж зеленими очима,
Якими колись мене навіки полонила.
Моє зранене серце стало битися швидше,
А славетна сміливість ховалася все глибше.
Не знав ж я, що ти так само шепочеш моє ім'я,
Що так само не бажаєш кидати ці почуття в небуття.
От як зізнався у всьому, то думав, не повіриш цьому,
А ти заплакала тими сльозами, від яких завмирають не лише океани.
Я зрозумів, що твоє серце чистіше від ранньої роси, і захотів зберегти його таким назавжди..."

Коханий закінчив декламування, а мені враз стало неймовірно соромно за те, що хотіла цим завданням трохи його помучити… А він тут такий чуттєвий вірш написав. Боги, аж сльози почали душити… Ні, Ерлайн, не плач, тут нема чого плакати, все ж так прекрасно!

— Ерлайн?.. — Налякався хлопець, присівши переді мною, і взяв обома руками одну з долонь, що не припиняли тремтіти. — Що сталося? Чому плачеш? — Лагідно почав розпитувати командир, в сірих очах якого, здалося тоді, можна було розгледіти щось безмежніше за Всесвіт… Я шморгнула носом і вільною долонею витерла ті дурнуваті сльози. — Вірш не сподобався? Якщо так, то я інший зараз напишу…

— Ні! Нічого не треба писати! — Перебила я Амала, знічев'я скрикнувши, і стала мовчки витріщаться на його не розуміюче ситуацію обличчя. — Вірш сподобався... — Боязно зашепотіла, на секунду відвівши погляд, — Дуже сподобався… Для мене ж ніхто ще вірші не писав, а ще й такі гарні… — Знову почулося шморгання, а чорнявий протягнув долоню й обережно торкнувся нею моєї змоклої щоки. Із незрозумілих причин, чомусь мені страшенно не хотілося, щоб він зараз бачив, як я плачу…

— Радий чути... — Тихо мовив капітан, тепло усміхнувшись. — Люблю тебе, Ерлайн. — Несподівано сказав Ель, привертаючи до себе всю мою увагу. Він продовжив усміхатися і гладити мою щоку великим пальцем, в той час як я не знала куди себе подіти від усього того сорому… Аж раптом у голові пролунали рядки недавно задекламованого вірша і стриматися від обіймів не вдалося.

— І я тебе люблю, Амале.. дуже люблю. — Промовила це, немов слова молитви, що зцілювали душу, міцно обіймаючи свого ангела. Сльози вже припинилися, змінившись радістю, а всередині все заспівало, коли брюнет обійняв у відповідь, зариваючись носом у моє ще трохи мокре волосся.

— Дякую… — Тихенько прошепотів сіроокий, що спровокувало ще міцніші й тепліші обійми з моєї сторони. — Ей, Ерлайн, але ти, часом, не забула в якому ми зараз вигляді?.. — Несміливо нагадав Амаліель, акуратно відсахнувшись і я миттю густо почервоніла, тільки-но очі натрапили на його оголений (і до біса привабливий!) торс. О, боги, і ми так щойно обіймалися… — Бачу, як ти на мене дивишся і розумію про що думаєш. — Весело повідомив хлопець і для пікантності додав: — Але май на увазі, що ти в нас також маєш чим похвалитися. Тому не одна в цьому незручному становищі. — По дитячому показав мені язика коханий і, ще й за щоку після того ущипнувши, підвівся. — Ну, годі такими великими очима на мене дивитися, ходи до інших, щоб не почали нас шукати. — Сліпучо посміхнувся Ель моїй реакції і, взявши за руку, пришвидшив моє оговтування від попередніх слів і повів за собою. Дорогою я встигла позбутися дикого червоніння щік і щиро потішитися з того, що сам Амал заговорив про мої форми… Тепер принаймні комплексів остаточно позбудуся і водночас подякую богам за те, що він у мене не вульгарний, а то інакше не припиняла б червоніти…
•
Вже біля озера Крайс почав із єхидною усмішкою розпитувати Амала про те, що за завдання я йому дала і чи виконав він його. Певно, білявий очікував у відповіді щось непристойне (вочевидь, забувши про мій характер), але його запал зник миттєво, коли командир розказав про вірш і навіть прочитав його іншим. Хоч і зробив він це без особливої інтонації (як робив то для мене), але всім усе дно дуже сподобалося. Дівчата почали багатозначно мені усміхатися, а хлопці – плескати Еля по спині, вихваляючи словами "Та диви, а ти кльовий поет, виявляється!". Задоволений реакцією друзів і тим, що якось не посоромився це зробити, брюнет відпустив мою долоню (яку тримав весь той час) і голосно сказав:

— Увага! Сподіваюся, що ви всі добре відпочили сьогодні. — Члени "Полум'я" радісно підтримали його слова, кидаючи одні на одних теплі і веселі погляди. — Розумію, що на декого ще чекає виконання заданого завдання, але поки що давайте збиратися і йти до готелю. — Врешті, підсумував усе головний і ми лише тоді помітили, що ще трохи й почне вечоріти, а ночі в кінці літа доволі холодні. Товариші хутко поділили між собою роботу, на ходу доїдаючи те, що залишилося від перекусу, і переодягнулися, тому вже через півгодини всі були готові й покинули територію дивовижного Теплого озера. Вдячно вклонилися тим кільком ельфам (вони тоді прийшли до нас, щоб перевірити, чи добре минув відпочинок), які й надали нам таке запрошення і, попрощавшись, попрямували в напрямку готелю. Я тоді ще краєм ока помітила, як зацікавлено ті представники моєї раси зиркали на Егона (і на Делайлу, звісно), але не змогла нічого про це спитати в самого першого сержанта, адже незабаром серед присутніх членів команди почалися найрізноманітніші розмови. Проте найбільше обговорювали те, що деяким тільки доведеться виконати. А саме завдання Актеона, Дарли і Крайса. Якщо ж згадати сукубу, за якою весь час наглядає Омід, то вона пригнічено крокувала в такому вигляді разом із нами, закривши деякі зони волоссям. Поодинокі ельфи, що траплялися на нашому шляху (а він тягнувся через невеликий і зовсім не густий ліс), здивовано зиркали на демонесу, яка не знала куди вже й подіти свої присоромлені червоні очі. "Думаю, брат незабаром Делайлу пожаліє і вона не повинна буде йти в такому вигляді до самого готелю.", – впевнено подумалось мені, щойно я помітила, як саме зеленоволосий ельф дивиться на дівчину.
•
Лишень наша група вийшла з лісу і на горизонті замайоріло потрібне місто, схвильований Кейн раптово вибіг наперед капітана, який ішов найпершим, і замахав руками:

— Стійте! — Викрикнув орк, а я тим часом усвідомила, що ще не бачила його таким наляканим. На серці стало неспокійно... — У нас з'явилася дуже термінова місія! — Всі моментально зупинилися і прикували до його постаті збентежені погляди. — Генерал повідомив, що одного нашого шпигуна старійшини вичислили і зараз допитують! — Всередині мене все практично замерзло… Розумію, що, найімовірніше, навіть не знаю цього повстанця, але скажені переживання все одно пройняли серце. — Ми повинні негайно його врятувати, інакше він може не витримати катувань! Гонець сказав генералові, що вони набагато жорсткіші за ті, що застосовувалися до Ерлайн… — Кейн уривчасто дихав, бігаючи по нас настрашеними різнокольоровими очима. Всі швидко мовчки перезирнулися і зрозуміли, що до готелю ми не дійдемо. Треба рятувати товариша!