Композиції для прослуховування:
Chord Overstreet – Hold On
Marks – Beauvois
Parachute – Kiss Me Slowly
Enrique Iglesias – Hero
James Blunt – You're Beautiful
Миша Марвин & Artik feat. Asti – Вдвоём
Прохання: не сприймайте зміст кожної пісні надто буквально.



— Ерлайн? – радісно впізнав мене Ель і я швидко підбігла до нього. Його грубий голос був якимось таким рідним, що мимоволі викликав усмішку. – Як ти? До завдання готова? – загадковий повстанець мене обійняв і для кращої безпеки того, щоб ніхто не знав про наші стосунки, ми зайшли в один із тунелів печери.

— Морально готова, дякуючи тобі, батькам і друзям. – усміхнулась я й додала: – А матеріально ще ні. Треба ще, щоб із мене красуню зробили. – потеребила я своїм волоссям на голові й хлопець звузив свої вогненного кольору очі.

— Навіщо ж їм із тебе її робити, якщо ти й так гарна? – жартівливо зробив мені комплімент Ель, а я тільки й змогла, що почервоніти.

— До речі, а як там твоя рана? – випалила я,  щоб швидше "відійти" від незручного червоніння, вдивляючись в його помаранчеві очі. Заодно й тему змінимо.

— Помалу гоїться. Завдяки тобі, я не втратив так багато крові, як міг би. – він легко торкнувся свого торсу долонею й під капюшоном я помітила добру посмішку. То в нього щетина є?! Маленька, щоправда. Придивившись краще, мені вдалося помітити, що вона такого ж кольору, як і волосся.

— Ель… – несподівано навіть для самої себе, боязко вимовила я ім'я хлопця й він одразу ж уважно на мене подивився. – Ти ж будеш на королівському балу? –  мій, від очікування його можливої відповіді засмучений поглял опустився й я навіть не помітила, як Алек потягнувся до мене своєю долонею.

— Ерлайн, чесно кажучи, я… – він договорив би вже в наступну мить, але звучання дзвінкого голосу подруги його одразу ж зупинило.


— Ерлайн! Ерлайн! – долинуло до вух гукання Зени і в наступну мить вона вже знайшла нас. – Он ти де! А я шукаю тебе всюди. Ходи, ти ж до Амала прийти мала. – вона потягнула мене за руку, а я тільки стривожено обернулася, щоб хоч щось сказати Елю на прощання, але його там вже не було. Це засмутило, адже мені хотілося почути ще якісь слова підтримки саме від нього й дізнатися чи буде він сьогодні в королівському палаці.. а тепер невідомо, коли ми зустрінемось знову.. напевно, вже після балу. Ехх...



— Так от, Ерлайн, – заговорив капітан, коли ми вже повторили всі основні рухи й репліки і я переводила дух. – сукня для тебе вже готова, – в приміщенні були лише ми в двох, тому вся його увага була звернена на мене, – залишилося тільки, щоб Делора намалювала тебе, а Разія зробила зачіску. Я знаю, що вони мають до цього талант, тому нема потреби звертатися до когось іншого. – після мого кивка він перевів погляд на свій записник і потім знову на мене. – А тепер слухай уважніше, адже ти повинна запам'ятати зовнішній вигляд нашого короля. – мій погляд посерйознішав, а вуха насторожились. – Його звати Дірк Во́лкер. Ельф, а якщо точніше,  учень священних у вашій расі смарагдових драконів. Йому приблизно двадцять вісім років, колір волосся – рудий, а очей – смарагдово-блакитний. Від скронь до очей в нього є круглі світло-коричневі плямки, на чолі маленький ріг, а на голові вже більші, – роги? Він ж ельф.. які ще роги?.. – вони схожі на оленячі й на їх кінцях є смарагди. Вуха в короля ельфійські, хоча формою дещо нагадують морські. – капітан зупинився й вирвав одну карточку з записника. – Ось, тут є його й більш детальний опис, якщо тобі треба буде ще щось дізнатися, але я думаю, що достатньо й того, що я зараз розказав. – я взяла папірець і потім, прочитавши ще дещо про Його Величність, зазирнула в сірі вічі головного.

— Дякую вам за все, що ви для мене зробили. – моя вдячність була настільки щирою, що брюнет неабияк здивувався, – Я постараюся не підвести вас. – різко віддавши честь, я вклонилась. Вся їхня турбота була не лише для моєї згоди на головну роль у цій місії, я це відчувала й від цього розуміння на душі робилося тепліше, а в серці з'являлося непереборне бажання блискуче виконати своє завдання.

— Гаразд, годі. – спокійно мовив хлопець, на мить поклавши долоню на мою голову. – Йди до дівчат. В нас залишилося не так багато часу. – після цих слів я рішуче кивнула й покинула приміщення, попрямувавши до дівочої кімнати. По дорозі несвідомо заглядала в майже кожен тунель, в надії побачити Еля, але так і не змогла. Щось мені підказує, що цього вечора я буду багато про нього думати.

— О, Ерлайн! Нарешті ти тут! – підбігла до мене весела Делора, як тільки я увійшла до кімнати. – Давай, швидше одягай плаття й приступаємо до всього іншого. – висока ельфійка з татуюванням на обличчі попхала мене до потрібного місця і я тільки й змогла, що ахнути.

— Це ж… – те саме бальне плаття, яке я так довго роздивлялася на святковому ринку! Взявши до рук приємну тканину, задоволено посміхнулась.

— Подобається? – радісно поцікавилась старша Зіддіг і я швидко закивала головою.

— Дуже! Воно прекрасне! – навіть мимоволі викрикнула, а потім запитала: – А хто його купив?

— Це все генерал сплановує, обдумує й купує. Принаймні, так він нам каже. – відповіла Разія, розвівши руками, – Так само було й з нашими сукнями, адже деякі з нас також будуть присутні на балу.

— Давай, Ерлайн! Швидше одягайся! – підганяла мене Делора й потім відійшла до свого робочого столика.

Вбрання на мені сиділо ідеально. Фасону підходив до фігури, та й довжина була така, як мені подобається. Його тони, а саме темно-смарагдовий, ніжно-рожевий і бежевий, пасували до моїх очей і волосся. Декольте виявилося зовсім неглибоким, а корсет підкреслював талію, через те, що я досить струнка, туго стягувати його не довелося. Рукави в сукні були коротенькими, схожими на великі пелюстки якоїсь квітки, вони трималися на плечах, роблячи зону ключиць відкритою. Одягнувши потрібні й дуже важливі кульчики, я взула мешти на невеличкому каблуку й усміхнена повернулася до подруг обличчям.

— Ти чудова, Ерлайн! – захоплено плеснули в долоні вони одночасно від чого всі потім засміялись, а я тим часом відчула, що в бюсті щось колеться, але не встигла нічого з цим зробити.

— А тепер.. зачіска. – тримаючи в руках тоненький гребінець, підморгнула мені жовтоока вампірша й помахом руки запросила сісти на стілець.

Вже через годину я зрозуміла, що Разія справді має талант перукаря. Вона, з допомогою якогось магічного артефакту, накрутила все волосся, потім начесала його зверху, красиво зчепила докупи всі пасма й закрутила їх в гульку-троянду. А спереду зробила щось схоже на акуратний чубчик набік, який з одного боку закріпила гарними заколками біля тої ж "троянди".

— Святі Боги, яка краса… – ахнула Зена й інші дівчата її підтримали. – Раз, та ти просто майстер!

— Дякую… – несподівано зніяковіла білявка й легко посміхнулась. – Мені теж моя робота подобається.

— О, дівчатка, – несподівано увійшла до кімнати дружина нашого генерала, – я тут одну прикрасу для Ерлайн підготувала. Одягни її, люба, будь ласка. – простягнула жінка мені тоненьку золоту підвіску й подруги закріпили її на моїй шиї. На диво, разом із кульчиками вона виглядала як комплект. Коли я щиро подякувала Лейлі, вона покинула приміщення, побажавши на останок успіхів.

— Якщо з волоссям все готово, можна й до лиця перейти. – впевнено й швидко повела мене до свого робочого місця радісна Делора, поки інші дівчата розглядали моє кольє. Судячи з поведінки подруг, їм дуже подобається готувати мене до балу, вони це роблять так, ніби я й не йду на якесь таємне й важливе завдання, без напруження й зайвих переживань. Напевно, їм хотілося, щоб я якнайбільше розслабилась і ніпрощо не хвилювалась.
Сидячи на стільці, я закрила очі й у наступні кілька хвилин відчувала, як то до щік, то до губ, то до повік щось торкається. І це "щось" кожного разу мало іншу структуру – то якийсь олівець, то щось схоже на пензлик.

— Готово. – мовила молодша з близнючок після п'ятнадцяти хвилин роботи. – Дівчат, як вам? – звернулася вона до уважних спостерігачів.

— Супер! – підійшла ближче Нора, щоб краще все роздивитися. – Вийшло так ніжно, навіть, якщо образ вечірній. – вона щиро посміхнулася Делорі й вона демонстративно всім вклонилась.

— Рада була вам служити, міледі. – спеціально вдавшись до формальностей, мовила ельфійка до мене й всі дівчата весело засміялись.
Взявши до рук дзеркальце, я побачила, що очі підведені переходом тіней від бежевого до зеленого, губи помальвані в ніжно-рожевий, а на щоках непомітний рум'янець. Справді гарно вийшло... Мені було так незвично бачити себе такою, що я не могла намилуватися.

— Тепер, Ерлайн, у тебе все готове, тому зараз ти повинна виходити, адже буде краще, якщо ти прибудеш до королівського двору якнайшвидше. – серйозно порадила Мелейна і, вловиши на собі мій стривожений погляд, додала: – Не хвилюйся, там вже є деякі з наших хлопців, тому, якщо що, звертатимешся до них. – блакитноока орчиха вручила мені темно-смарагдову з беживими кучерявими візерунками карнавальну маску, яка, на моє бачення, добре закривала обличчя, але й дозволяла помітити красу, що є під нею. Ідеальний варіант для мого випадку. Кілька довгих секунд я роздивлялася красивий предмет, а потім повісила його собі на шию, подякувала дівчатам за чудову працю, обійняла кожну з них і з хорошим настроєм покинула приміщення.

"Нарешті в мене вийде зрозуміти, що то таке колеться в бюсті сукні!" – з полегшенням подумалось мені, поки рука вже встигла безцернмонно пірнуи в декольте й витягнути звідти причину мого маленького дискомфорту. Папірець. Видно, що раніше він був гарно складений, але тепер, через те, що плаття вже вдягнене мною, помнувся. Розгорнувши його, я помітила, що на ньому щось написано красивим дрібним почерком:


“Ерлайн, зустрінемось в королівському саду. Я чекатиму тебе. Ель Алек”

Що? Коли він встиг це написати?! І невже це він насправді подбав про наші плаття?! Ой, та неважливо! Головне, що цей загадковий повстанець буде присутній на балу! Ох, цікаво, яка в нього буде маска?… Вона повинна в нього бути, адже його ж не впустять у темному плащі з каптуром. А що, якщо я навіть зможу з ним потанцювати?… Так, Ерлайн, не замріюйся! Ти на бал не для цього йдеш, чи, може, забула? Ехх.. шкода.

— Ерла-айн! – голосно гукнув мене Крайс, махаючи руками, – Йди сюди! Пройдеш через магічний портал, щоб швидко опинитися в замку. – друг дитинства капітана закурив люльку й кивком вказав на відкритий телепорт. – Залазь. Чого стоїш? Там вже є капітан, Броз, Бенет і Актеон, тому не думай, що сама там будеш. Та й кульчики для зв'язку маєш.

— Ага, дякую, що нагадав. – посміхнулась я й повільно увійшла до порталу. Крайс вже був готовий до дійства, адже вдягнений був у блідо-зелений із чорними швами камзол і взутий в досить високі чорні чоботи, але йому, напевно, наказали бути біля телепорту й направляти в нього всіх, кого треба буде.

Як тільки я опинилася по той бік порталу й пройшла недовгим коридором, залишалося тільки завмерти від краси головного залу в палаці. Одягнувши маску, почала роздивлятися його. Він був настільки великим, що я навіть приблизно не могла уявити, скільки людей тут може поміститися. Хоча, може, це через те, що я раніше ніколи не бувала в таких місцях?… Так от, на другий поверх вели двоє широких сходів (з різних боків), застелених темно-зеленим із золотими візерунками килимом. Під ними розмістився доволі великий прохід до якогось іншого залу.
Приміщення, в якому я перебувала було наповнене такою надзвичайною, я б навіть сказала, романтичною атмосферою, що дух перехоплювало. Довжелезні багряні штори не повністю закривали великі позолочені вікна, на стелі було кілька магічних світильників у вигляді куль і такі ж, тільки менші "плавали" в повітрі біля всіх можливих входів і виходів. Підлога вся була з мармуру тілесних відтінків, до яких ідеально пасували кольори шторів і величних вхідних дверей. Там, де сходилися сходи, був розміщений своєрідний балкончик, який, швидше за все, використовувався гостями і Його Величністю для різних промов.

Щоб не виглядати підозріло, мені довелося припинити захоплено витріщатися на все й поводитися більш стримано. Я повільно підійшла до одних із сходів і принюхалась до одної з багатьох ароматних червоних троянд, що ласкаво "обіймали" масивні перила.

По плечі хтось несподівано постукав пальцем і я різко обернулася.

— Йоу, Ерлайн? – із зацікавленням звернувся до мене, як вже стало зрозуміло, Броз і я трохи розгублено кивнула. – Чудово виглядаєш. – ох і личить цьому хлопцю така широка посмішка. – Тобі тут подобається? Ні, нічого не кажи! Я вже знаю, що так. Це помітно з твоєї поведінки. – другий сержант, образ якого включав в себе тільки відтінки синього, дражнячи мене, зімітував мою поведінку, мається на увазі відкритий рот і великі очі й у наступну мить я не змогла стримати сміх.

— Все, все! Досить мене копіювати! – плеснула я його по плечі, все ще дзвінко сміючись. – Дякую за комплімент. – на це парубок кивнув і раптом почав розгубленим поглядом блукати по обличчях присутніх. – Брозе? – тихо кликнула я й він різко обернувся до мене, питально піднявши брову. – Ти когось шукаєш? Чи, може, чекаєш? – цікаво поставила питання й темноволосий повільно видихнув, почухавши при цьому потилицю.

— Так… Хоча й не знаю, чи буде вона тут. – мовив хлопець дещо засмучено й вкотре задумано пройшовся поглядом по незнайомих людях. – Навіть, якщо вона тут і буде.. що тоді? Я ж тільки те й роблю, що нервую її… Що я можу, чи маю, їй сказати? Вона ж навряд чи зацікавлена в мені хоч трошки. – легка іронічна посмішка, що була до цього, зовсім зникла з його губ і погляд світло-смоляних очей став ще сумнішим. Я раптово завмерла й навіть не знала, що сказати чи зробити, адже мені ще ні разу не доводилося бачити сержанта таким. Для мене він завжди був таким веселим і радісним, що аж дивно й страшно робилося. Ей! Зберися з духом, Ерлайн! Це твій хороший друг, ти повинна йому хоч якось допомогти.

— Ти про Мелейну? – Броз здригнувся, як тільки почув її ім'я й розгублено подивився на мене, а я тільки тепло посміхнулась, торкнувшись до його плеча.

— Невже так сильно видно, що я до неї відчуваю щось особливе? – стривожено спитав він, прикусивши губу й із надією дивлячись в моє обличчя.

— Я б не сказала. Може, інші щось і підозрюють, але вона точно ні. – поспішила я заспокоїти співрозмовника й він полегшено зітхнув. – Мелейна просто така дівчина, що, напевно, майже не зацікавлена в якихось стосунках, тому, якщо ти коли-небудь захочеш відкрити їй свої почуття, варто буде якнайкраще підібрати момент і місце. – порадила я збентеженому товаришеві.

— А.. якщо я хочу зробити це тут? – сміливіше заговорив Броз і я спершу завмерла, а потім на мить задумалась, демонстративно торкнувшись підборіддя пальцями.

— Ну, чомусь я впевнена, що на балу вона буде, тому тобі треба буде тільки дочекатися якоїсь гарної пісні й підійти до неї. Нічого не видаючи, бо так робитимуть всі, просто запросити на танець і, не поспішаючи, почати розмову. Спробуй дати їй кілька легких натяків, якщо зможеш. Зрозумів? – вкотре посміхнулась я другові й він стверджувально кивнув.

— Йоу! Дякую, Ерлайн. Ти найкраща! – сержант номер два міцно обійняв мене і я також не забарилася з дружніми обіймами у відповідь. – Потім все тобі розповім. – радісно пообіцяв парубок.

— Угу, хай щастить. – побажала я й ми розійшлися, так як мені було не бажано довго перебувати тут із кимось протилежної статі, окрім короля. Особливо з кимось із повстанців. Добре, що хоч настрій Брозу підняла, а то ходив би весь вечір сам не свій, бо не знав би, що зі своїми почуттями робити.


Так-с.. то, де тут вихід, що веде до королівського саду? Ось! Бачу! Очима натрапивши на великі відчинені дерев'яні двері, з яких де-не-де звисали якісь рослини з дрібними листочками, я попрямувала до них і вже через кілька хвилин опинилася в буквально дивовижному місці. Вечірнє небо й проміння сонця можна було побачити через вирізьблення в величезному позолоченому куполі, який охоче обплітали різні повзючі кущі і квіти. Вся рослинність барвисто цвіла і пахла так сильно, що, здавалося, цей запах п'янить. Тут росли квіти найрізноманітніших форм, розмірів і кольорів. Попри їхню різноманітність, вечірнє сонце своїм промінням надавало їм всім схожих відтінків і це виглядало надзвичайно казково… Великі й малі камені також додавали чогось свого, із рослин усворювалися справжнісінькі стіни й арки, які давали привід задуматися, що без залучення людських рук це точно не обійшлося.
Зробивши кілька кроків, я помітила попереду кам'яний місток, який обріс травою і зрозуміла, що тут ще й є якийсь невеличкий ставок, який, напевно, відділяє одну частину саду від іншої. На чистій воді спокійно плавало латаття різних розмірів, зверху на яке вже встигли попадати пелюстки квітів, що звисали з купола. Раз у раз здавалося, що саме музика, яка лунає з зали, змушувала всі рослини ворушитися. Ах.. невимовна краса…

Перейшовши через місток, я продовжила роздивлятися рослини, іноді торкаючись їх. Несвідомо шукаючи в інших гостях Еля, з яким ми маємо тут зустрітися, я навіть не помітила, як до мене заговорили:

— Правда ж, тут гарно? – спитали збоку до болю знайомим грубим голосом і я миттю глянула на хлопця в надії побачити... – Ерлайн?

— Ааа.. це ви, капітане. – раптом помітно спохмурніла я. З Ельом вже параноя починається.. цікаво, кого ще я з ним сьогодні сплутаю?... – Так, тут гарно. – якось втомлено посміхнулась я, торкаючись великої троянди. Спитаєте, як я його впізнала попри маску? Ну.. все просто – це через його очі, я ще ні в кого таких криштально-сірих не бачила.

— Ерлайн? Що з настроєм? Може, ти когось чекала, та це не я? – іронічно посмішка торкнулася губ стурбованого брюнета, волосся якого було укладене на правий бік і майже не стирчало. Камзол головного, як і карнавальна маска, мав виключно чорний колір, нитки якого були срібними, так само, як і два реміньці на кожному з чоботів. Мушу визнати, що поєднання цих двох кольорів йому ідеально підходить, адже він сам є їхнім втіленням.

— Так.. але це секрет. – тихо проговорила я й раптово зашарілась. Сіроокий ніби й по-доброму посміхнувся, але було щось болісне в тій усмішці… Парубок поклав свою долоню на мою голову і я, відчувши її тепло, відразу ж зазирнула йому у вічі.

— Не засмучуйся завчасно. – підбадьорив мене хлопець, – Він точно прийде. – я розгублено забігала очима по його обличчю й усвідомила, наскільки часто мені тепер доводиться бачити зміни емоцій на його лиці, а раніше ж він завжди був таким спокійним і холоднокровним...

— Невже ви знаєте… – забоялась продовжити я, а капітан тільки заперечно покрутив головою.

— Просто здогадуюсь. – я змогла полегшено видихнути, а чорнявий забрав свою руку, щоб поправити нею маску. – До речі, Ерлайн.. в тебе останнім часом не було чути якихось голосів у голові? – після кількохсекундного роздивляння інших людей співрозмовник знову звернув свою увагу на мене. Неймовірно втішило те, що він вирішив змінити тему.

— Еем.. ну, було таке два рази.. так, ніби хтось зовсім незнайомий чоловік або жінка на щось скаржиться, щось питає й за кимось плаче. І це все чути настільки чітко, що моя свідомість наче заглушується, стає тяжко втримати рівновагу й всі відчуття схожі на ті, коли я вип'ю забагато алкоголю. – нічого не приховуючи, розказала я, адже відчула, що брюнет зможе з цим щось зробити й допомогти. – А що? Ви щось про це знаєте? – поглядом шукаючи відповіді в його глибоких сірих очах, злякано спитала я.

— Це явище викликає твоя магія. У Лíроні йде громадянська війна й ти чуєш голоси й думки всіх людей, які постраждали від неї й прагнуть знайти хоч якусь справедливість. – серйозно пояснював хлопець, – Такі приступи, назвімо це так, передують розвитку твоїх магічних здібностей. Тобто, коли ти добре опануєш свою магію, то за бажанням зможеш читати думки інших людей.

— Серйозно?! – висловила я непідробне здивування від усвідомлення, яке в мене, чомусь, не викликало радості.

— Серйозно. – звично холоднокровно відказав капітан і я мимоволі трохи зблідла, обійнявши себе руками за плечі. – В одному з повстанських загонів є маг, який займається вивченням і дослідженням чужих магій, поясненням їхніх впливів на організм і всіма явищами цього типу. Він зміг нам трохи розповісти про твою магію, тому я знав, що в тебе рано чи пізно мав статися такий приступ. І, щоб хоч найближчі два дні цього не було, я зараз даю тобі ось це зілля. Воно на деякий час знизить активність твоєї магії в організмі. – брюнет протягнув мені маленьку баночку з якимось жовтуватим вмістом і я, відкупоривши її, все випила. Вираженого смаку рідина не мала, тому ні огиди, ні насолоди мені відчути не вдалося.

— Дякую за допомогу, а то мені здавалося, що я можу й з глузду з'їхати з цими приступами. – стомлено посміхнулась я і віддала порожню баночку.

— Це мій обов'язок, не дякуй. – коротко висловився чорнявий і відійшов від мене, – Гаразд, не буду біля тебе затримуватися, чекай на того, на кого й чекала і знай, що він обов'язково прийде, адже гріх – засмутити таку добру й щиру дівчину, як ти. – губ володаря кришталево-сірих очей знову торкнулася та, нібито, добра посмішка й у мене в грудях щось несподівано занило так сильно, що аж в кінчиках пальців відчулося. Що ж це?… Мені що, шкода капітана?... Але чому?…
На його слова я тихо щось мугикнула й провела досить широку спину хлопця замисленим поглядом.


Пройшовши ще кілька кроків від місця розмови з чорнявим, я зупинилась біля одного з великих кругленьких кущів, який був буквально обсипаний дрібними жовтими квіточками. Світло, що "лилося" з не дуже високого дворового ліхтаря, загадково змінювало відтінок жовтого на пелюстках квіток. Розглядаючи й інші рослини, недалеко від себе, прямо навпроти, я помітила Дарлу й Делору в чудових синій і блакитній сукнях із досить глибоким декольте й довгими рукавами. Вони також були з гарними зачісками, які, очевидно, робила Разія. Коли ельфійки-близнючки також помітили мене, то лише мовчки помахали мені долоньками й, перекинувшись кількома словами, розійшлися в різні сторони. Ехх.. так шкода, що на цьому балу ми всі на секретній місії й не можемо сповна насолодитися тутешньою атмосферою.
Я з гіркотою зітхнула, озирнулася довкола й в голові раптом промайнули слова з записки Еля: "Я чекатиму тебе". Точно! Я повинна знайти його, а не стояти тут й чекати, поки він сам мене знайде! Як я могла про це забути?! От дурепа!
Зірвавшись з місця, я побігла вперед, злякано зиркаючи по боках, чи, бува, не пішов Ель кудись. Нехай, сад і великий, але мені потрібно його знайти!

Припіднімаючи плаття, я повернула в іншу сторону й зіткнулася з якимось чоловіком. Від несподіванки ледь не впала, але змогла якось встояти на ногах і хотіла якнайшвидше оговтатися від цього, бо аж в голові закрутилося.

— Вибачте! Я така незграбна! Пробачте, будь ласка! – опустила я низько голову, аби не розгнівати незнайомого пана, адже він міг виявитися й якимось злим аристократом, який би засудив мене за таку необачність, або навіть самим королем…

— Еем.. не варто.. все гаразд. – добрий бас чоловіка виявився знайомим і я захотіла підняти на нього погляд. –  Краще скажіть, чи з вами все доб.. Ерлайн?! – щиро здивувався парубок, як тільки мої сіро-зелені очі зустрілися з його полум'яними. – То це ти! Знайшла записку? Вибач, що не впізнав одразу. – Ель винувато посміхнувся й у мене на губи теж полізла посмішка. – Ти прекрасно виглядаєш. – мовив тихо він, припіднявши мою маску й зазирнувши під неї, від чого я миттю сильно почервоніла, але його руку не відштовхнула. – Давай прогуляємось, раз уж ми тут. – на запрошення я тихо кивнула, вклала свою долоню в його запропоновану й ми покрокували садом.

Перші десять хвилин між нами панувало зовсім не напружене мовчання. Незвично було йти з кимось під руку, але я вирішила не звертати на це відчуття ніякої уваги й постаралася насолодитися атмосферою. Ніч вже повністю вкрила небо й королівський сад освітлювали лише дворові ліхтарі.

За час тиші між нами я змогла зацікавлено пороздивлятися хлопця, стримуючи бажання здерти з нього чорно-помаранчеву карнавальну маску. Гм.. когось він мені нагадує…
Його полум'яне волосся було укладене на лівий бік і декілька пасом неслухняно вибилися з нього, які він час від часу поправляв пальцями. Камзол загадкового повстанця мав відтінки жовтого й помаранчевого, але переважав серед кольорів чорний. Перевівши очі на торс друга, я несподівано згадала про його рану й одразу ж безцернмонно торкнулася до того місця долонею.

— Що це ти робиш? – з непідробною цікавістю і добротою спитав власник вогненного волосся і я турботливо відповіла запитанням:

— Не сильно болить? Тобі ж ходити не складно? – на це пан Алек тільки по-доброму усміхнувся й мовив:

— Якби мені було складно ходити, я б не зміг придбати для тебе цю гарну сукню і взагалі, не прийшов би сюди. – він на мить зупинився й зазирнув мені у вічі від чого я очікувано зашарілась і відвела погляд, забравши долоню з його живота. – Не торкайся до мене тут так сміливо. – раптом попередив хлопець і в моєму серці оселилась якась тривога, – Головне, щоб зараз нас король жодного разу не побачив, тому я відвів тебе в таку частину саду, яку найменше відвідують. – хлопець акуратно вивільнив свою руку, відійшов від мене, завів її за спину й іншу простягнув мені, запрошуючи до.. танцю?

— Що ти... – здивувалась я й Ель тут же ж підійшов ближче.

— Давай просто потанцюємо.. давай хоч на ці кілька хвилин забудемо про секретне завдання й розслабимося під красиву музику. – неочікувано висловив молодик своє бажання й уже за мить ми повільно крутилися в вальсі. Особисто для мене це було так чарівно, що я повністю забула де перебуваю. Здавалося, що в цьому прекрасному саду ми самі-самісінькі й ніхто не посміє перервати наш танок. Мені було соромно в цей час дивитися на Еля, а от його добрі очі були спрямовані лише на мене. В одну мить хлопець сильніше притиснув мене до себе й прошепотів над вухом:

— Ерлайн, що тебе тривожить? – що?... Чому він подумав, що мене щось тривожить?… Невже в мене все видно на обличчі? Ну, хай там як, та цей хлопець має рацію. Є дещо, але.. Боги, невже це й справді настільки помітно?

— Я.. недавно з нашим капітаном зустрілася й він сказав, що знає, що той, кого я чекаю, обов'язково прийде. – піднявши на Еля злякані очі, я прикусила рожеву губу. – Ти що.. знаєш його? Чи він знає тебе? Невже капітан в курсі того, що ми знайомі? Якщо так, то чому ти мені цього не сказав?! Чому змовчав тоді?! – несподівано заговорила я голосніше й обуреніше і ми припинили танець. Мені, звичайно, не хотілося, щоб ця "магія" між нами зникала, але я конче повинна була знати, що скаже цей повстанець у якості виправдання.

— Т-с-с.. заспокойся, Ерлайн. Все гаразд. Тобі нема чого боятися. – обійняв він мене за талію одною рукою, а іншою за підборіддя підняв моє обличчя до себе. – Розумієш.. ніхто не знає про те, що ми з Амалом знайомі й ми поводимося так, щоб це не викрити. Не знаю, чому він так до тебе заговорив. – продовжував пояснювати Ель, а я тільки більше дивувалась. – А також, – володар полум'яного волосся несподівано закусив губу, – ми з ним рідня. – іронічно посміхнувся він в наступну мить, – Амал.. мій молодший брат. – як реакція на цю заяву, в мене мимоволі широко відкрився рот і я змогла тільки шоковано хапати ним повітря.

— Ти що, жартуєш?! І чому ж не сказав мені зразу?! – вкотре обурилась я вже з нотками радості в голосі й стукнула хлопця кулачком у груди, а він лише засміявся з моєї поведінки.

— Правду кажучи, тоді, в темному тунелі, коли ти плакала від відчаю, це був не найкращий момент. – він заправив мені за вушко пасмо, що вибилось із зачіски й ніжно посміхнувся своїми повними губами, в щоки тим часом без жодного дозволу видали почуття своєї хазяйки. То он кого цей хлопець мені нагадує… Тепер мені стало зрозуміло, чому я тоді переплутала капітана з ним і чому в них схожі риси лиця. Не здивує, якщо їхні магії також подібні.

Я сором'язливо дивилася на спокійного Еля й до мрійливої дівочої голови, страшенно не вчасно, не поспішаючи, приходило усвідомлення того, що я, напевно, закохалася в цього повстанця. От тільки.. щось дивне в мене викликала ця думка. Вона, може, й тішила мене, але ж було невідомо, що відчуває він...
Спостерігаючи за мімікою його лиця, стало розуміло, що хлопець хоче щось зробити й тому з кожною наступною секундою відстань між нашими обличчями почала скорочуватися. Мої очі збентежено забігали в різні сторони, щоки ще сильніше почервоніли і, відчуваючи тепле дихання представника протилежної статі, я вже була готова до.. але в магічних кульчиках щось несподівано задзвеніло, змушуючи мене різко відсахнутися від полум'яноокого.

— Вибач.. я на секунду! – торкнулася я до його руки й відійшла в сторону, щоб краще чути, що від мене хочуть.

— Ерлайн, прийом! Чуєш мене? – дещо здеформований голос Зени був схвильованим. Я відповіла коротке "так" і вона продовжила: – Слухай, де ти зараз? Тут тобі треба повідомити, що король вже з'явився й після промови пішов до саду. – промови? Якої промови? Невже я нічого не чула? Капець. – Якщо ти там, то це ідеальний шанс, щоб зустрітися з ним і поговорити, поки не оголосили про початок танців. – хоч я й не бачила, але чітко уявляла, як дренея, говорячи мені це, тривожно дивиться в боки. – Обережно подивись, чи нема біля Його Величності когось і зовсім "випадково" опинись десь поблизу. Поводься, як справжня леді. Говори тихо й спокійно, контролюй свої емоції. – нагадала вона і я кивнула й угукнула. – Все, кінець зв'язку. Успіхів тобі, ми віримо в тебе. Все буде добре. – підтримала білявка мене на останок і її голос у кульчиках стих. І саме в цю мить у моєму серці поселився такий страх, що аж руки затремтіли.

—Ерлайн? – покликав мене Ель і я, підбігши до нього, кількома словами пояснила йому всю ситуацію, поки той страх ще не встиг відбитися в очах. Почувши все й все ж таки помітивши моє непідробне хвилювання разом із тремтінням, він тепло обійняв мене й прошепотів на вухо: – Все буде гаразд, тобі не варто себе накручувати. Король не такий злючий, як ти собі уявляєш. Він ж не знатиме, що ти з повстанців. Дотримуйся плану й не забувай що на тебе чекатимуть друзі і батьки. – він обережно відпустив мене і я, швидко цьомнувши в маленькому стрибку його трохи кулючу щоку, подякувала й побігла геть. На бігу легенько поплескала себе долонями по щоках, щоб збадьоритися й прогнати яскравий рум'янець.


Знову опинившись поблизу якогось великого й круглого куща, я якнайнепомітніше почала очима шукати високу постать із рудим волоссям, смарагдово-блакитними очима й невеликими рогами на голові. За перші дві хвилини в моє поле зору ніхто подібний не потрапив, але вдалося побачити праву руку Його Величності разом із.. капітаном?… Моя допитливість в очах загорілася нечуваним вогнем і я й незчулася, як почала стежити за цією парочкою. Вони нічого особливого не робили, всього лишень розмовляли, але все ж.. що їх пов'язує? Капітан ж тоді, на гарячих джерелах не просто так їй в лице ті слова кричав… Може, він має якісь почуття до неї? Нерозділене кохання? А як тоді бути з його колишньою дівчиною Касандрою? Стоп. Щось я заплуталась…

— Леді? Ви когось шукаєте? – оксамитовим голосом спитали ззаду і я завмерла, боячись обернутися. Але вже в наступну мить довелося це зробити попри страх і мої сіро-зелені очі зустрілися з практично дзеркальними смарагдово-блакитними.