Sophia Angeles – Miss You More
Sasha Solan – Smiling When I Die
Natalie Taylor – Collapsed
Mr. Probz. – Space For Two
Ryan Star – Don't Give Up
Billie Eilish & Khalid – Lovely
SVRCINA – Astronomical
NF & Britt Nicole – Can You Hold Me?
Natalie Taylor – Collapsed
The Devil Wears Prada – Louder Than Thunder
Aude – Mynd



Ранок настав доволі швидко, що не дивно, адже заснула я пізно. Привідкрила очі й одразу натрапила ними на сонне обличчя Амала. Усміхнулась, зрозумівши, що ангел ще спить, і акуратно покинула його ліжко. Окинула себе оцінюючим поглядом і мимоволі почервоніла, згадавши минулу ніч. "Увііі! Ми з Амалом цілувалися!! – дитяча радість так і розпирала груди і я навіть тихенько підстрибнула, – А потім, якби в нього не сталося нападу втоми ми б стали ближчими не тільки духовно… – на цих спогадах моє обличчя почало так пашіти, що захотілося одразу вмитися в холодній воді, – Дивина… Я ж тоді сама на себе не була схожа… Невже люди справді так змінюються, коли щиро кохають когось?.."
Спершись долонями на підвіконня, почала вдивлятися у будинки навулиці, які тільки починало обіймати вранішнє сонячне проміння. Тихо відчинила вікно й виглянула, набравши повні легені свіжого повітря. Воно здавалося не таким, як у Ліроні, немов спокійнішим. І все тому, що тут, у Флозі, можна було хоч трохи розслабитися й не очікувати бойової зустрічі з королівськими гвардійцями.

— Про що задумалась, красуне? — Якось звабливо прошепотіли на моє довге вухо, обіймаючи ззаду сильними руками. Напевно, лиш дивом не піддалася тоді спокусі.

— Про спокій. — Без вагань відповіла я й мимоволі хі-хікнула, коли Ель цьомнув мене в щоку. — А твоя втома, я так бачу, успішно минула? — Хутко розвернувшись до коханого обличчям, грайливо заглянула в проникливі сірі очі. Настрій був просто чудовим і я тоді сподівалася, що нічого його не зіпсує.

— Певно, поки ми спали, ти якось передала мені частину своєї енергії. — Амал глузливо засвітив зубами.

— Ой, не вигадуй. — Лише й змогла пирхнути я, тицьнувши пальцем у його тверді голі груди. Потім мій жартівливий погляд умить змінився сором'язливим, як тільки очі натрапили на привабливий торс чорнявого. Лице враз набуло кольору стиглого помідора і я, не бажаючи довго перебувати в такому некомфортному стані, вправно викрутилась із теплих обіймів.

— Вирішила-таки нормально одягнутися? — Захотів підколоти мене капітан і обернувся.

— А сам-то? — По-дитячому показала язика я, — Бачу, коли ти без верхнього одягу, в тобі прокидається інший бік особистості. — Припустила, підійшовши до виходу й узявшись за клямку, а Ель лише мовчки склав руки на грудях і вигнув у докорі брову. — Чао, коханий, зустрінемось у холі. — Пустотливо кинула на останок я, змусивши хлопця почервоніти, й зачинила двері. Потім засміялась зі своєї ж витівки й "пострибала" до нашого з Дарлою номеру. Ні, ну справді! Такого прекрасного настрою в мене ще не було!

— Хто це тут у нас такий щасливий? — Вкрадливо поціквилась Зіддіг старша, відволікшись від якогось чтива, коли я увійшла до кімнати й почала приводити себе до порядку. — Що вже між вами там такого сталося? Не розкажеш? — Дівчина, яка, скоріше за все, належала до клану темних ельфів, закрила й відставила книгу убік, а значить – була налаштована серйозно, адже з розмов із нею я знала, що вона ой, як не любить відриватися від читання.

— Ми поцілувалися. — Без запинань випалила я і Дарла приємно усміхнулася, помітивши якою дитячою радістю світяться мої закохані очі. Закрутившись у нічній сорочці, я взяла до рук гребінець і почала натхненно розчісувати темно-коричневі коси.

— Війтаю, новий етап ви успішно пройшли. — Задоволено підперла долонею щоку товаришка, і її усмішка на секунду набула хитрості. — Що ж.. пора у дорогу, адже замість нас ніхто генералові не відзвітує.  — Вочевидь, ельфійка передумала ще щось договорювати до своїх попередніх слів, тому обійшлася цією сухою реплікою. Висока білявка підвелася і, взявши до рук свою невеличку сумку, плавною ходою попрямувала до дверей. — Я вже готова, тому вийду зараз. А ти постарайся не затримуватися. — Друге речення я почула вже з коридору й вирішила прискоритися, а тому вже через десять хвилин перебувала у холі разом із іншими членами групи.

— Якщо ви всі готові, ми можемо вирушати додому. — Діловито поправивши невисокий комір свого чорного плаща, мовив командир, який останнім з'явився у великому й світлому приміщенні. Лишень погляд Еля "знайшов" мою персону, мімічний м'яз біля його ока нервово сіпнувся, що свідчило про реакцію на недавню поведінку, а я ледве стримала істеричний смішок.

Вже надворі "Полум'я Правосуддя" у неповному складі впевнено покрокував у потрібному напрямку. Дехто весело ділився враженнями від проведеної в готелі ночі, а дехто – перекидувався поодинокими словами про подальші пошуки потрібних артефактів. От я нишком підійшла до Амаліеля й узяла його за руку. Тоді брюнет якось вимогливо зиркнув на мене, а я радісно усміхнулась, мимоволі замружившись при цьому, й за мить відчула, що на губах устиг побувати короткий але ніжний поцілунок. Витріщилась одразу ж на задоволеного собою сіроокого і потім, вкрившись легким рум'янцем, знову посміхнулась. Ішла так із Ельом досить довго. Ми ні про що не говорили. Чесно кажучи, як і зазвичай. Любимо помовчати, й іноді здається, що це зближує нас не гірше за відверті розмови. Обмінювалися швидкоплинними поглядами й нетривалими усмішками ми аж поки в моє поле зору успішно не потрапили Броз і парочка з русала й вампірші, а згодом і Мелейна з Дарлою. Мені тут же ж спав на думку розвиток стосунків другого сержанта і орчихи, тому я вирішила піти й розпитати про нього у.. Мелейни. Так, а чому б ні? Переважно ж лише із Брозом вдавалося поговорити, а так буде цікаво почути думки про цього дивакуватого хлопця збоку представниці сім'ї Бестлі. Амал спокійно погодився з моїм бажанням, через що я підійшла до кучерявої брюнетки й люб'язно "вкрала" її в Дарли, чого та не заперечила.
•
— Ти хотіла зі мною про щось поговорити, Ерлайн? — Заведена в сум'яття моєю поведінкою, стривожено запитала темношкіра товаришка.

— Так. Про Броза. — Нічого зайвого не вигадуючи, відповіла я, а блакитноока дівчина невдоволено насупила густі брови.

— Пф-ф, — Закотила вона очі, — Не маю особливого бажання вести про нього розмову, але нехай. — Явно через силу погодилася орчиха і схрестила руки на грудях, багатозначно зиркнувши на мене.

— То ж… — Задумалась про те, з чого б почати, й одразу закарбувала в голові, що ні в якому разі не повинна видати почуття другого сержанта. — Як ти ставишся до Броза?

— По-різному. В більшості, він мені набридає і дратує мене. — Відверто відказала Мелейна, мимоволі стенувши плечима.
В цю мить я вже захотіла поставити наступне питання, але несподівано зустрілася очима з головним об'єктом нашої розмови. Обличчя хлопця відображало виражену схвильованість і я повинна була його заспокоїти, непомітно підморгнувши. Сержант Соуейк тоді ж помітно розслабився і вирішив повністю довіритися мені, відвівши від нашого дуету погляд. Неймовірно тішить те, що друзі знають, що можуть на мене покластися.

— Ага! — Здається, надумала ще щось чорнява подруга, — Також він часто буває зовсім не виховним і це теж нервує, адже інші хлопці якісь не такі. Та й серйозним Броза я майже не бачила. — Розвела руками Бестлі, а я на мить замислилась. Складно було спитати щось таке, щоб нічого про сержанта номер два не видати, навіть, якщо маю справу з тою, хто недосвідчений у ділах сердечних.

— А він.. говорив тобі в останні дні щось дивне? — З не прихованою цікавістю глянула на симпатичну орчиху, а вона задумано приклала вказівний палець до бороди.

— Було таке під час нашого стійкування, тоді, коли ми поверталися із закинутого замку. — Нагадавши собі той час, я несвідомо знітилась, адже почулувалась того дня кепсько. — Ми довго мовчали, а потім Броз раптом заговрив про те, чи вірю я в те, що богиня-дракон кохання всім у цьому світі знаходить пару. Ха, і що йому тоді в голову збрело? — Іронічно пхикнула Мелейна, — Почав вести мову про якесь попереднє життя і те, що ми ще в ньому були сполучені долею. Уявляєш? — Я щиро витріщилась на темношкіру товаришку й не вірила, що вона говорить правду. Невже Броз спробував зробити такий рішучий крок?.. — Ну а я йому сказала, щоб перестав корчити дурня, намагаючись грати роль романтика. І потім додала, аби репетиції свої не зі мною проводив. — Я ледь не остовпіла від усвідомлення того, наскільки Мелі може не розуміти таких речей, а вона нерозуміюче подивилась на мене. — Що? Не дивись так. Мені неприємні всі ці романтичні речі, тому най Броз репетирує свої зізнання з кимось іншим. І цікаво, що то за бідолашна, яка йому в душу запала? Я ще не знаю її, а вже жалію. — Розчаровано видихнула орчиха, а в мене ледве не вирвалося: "Це ти, дурепо! Ти – та бідолашна, у яку він закохався!", але я лише стиснула губи й відчула, як серце занило. Ох, напевно, образливо тоді Брозові було.. тепер я точно змогла переконатися, що він уміє вправно приховувати свої емоції.

— Думаю, на цьому можна закінчити. — Натягнуто усміхнувшись, повідомила подрузі, яка стривоженими очима вивчала моє лице. — Дякую за розмову. — Помітивши реакцію брюнетки, я вирішила посміхнутися більш природно і відкланятись.

— Звертайся. — Безпристрасно кинула мені вслід все ще сконфужена Мелейна, й повернулася до своїх із Дарлою обговорень.
•
А я тим часом поринула у роздуми про шанси Броза на завоювання серця цієї орчихи, й зовсім не помітила, як значно уповільнила свою ходу. А також успішний перетин кордону проґавила, і те, що йшли ми вже не по бруківці Флоґвілю, а по траві лісу нейтральної території. Ця замисленість очікувано спричинила моє відставання від усієї групи (знала б я тоді, що ні в якому разі не варто було так задумуватися…), а тому Крайсові довелося на мить обернутися й гукнути мене, щоб повернути в реальність. Вибачившись за це ще здалеку, я поспішила наздогнати друзів, але несподівано зашпотикнулась і дуже навіть тихо впала на м'яку травицю. "Що? Та тут же ж рівно! Жодного камінця! Як я змогла впасти?!" – надзвичайно обурено думалось мені тоді, поки підводилась і тріпалась. От серйозно, наче магія якась!
Як стала на ноги, відразу ж засікла, що подарований генералом Абелардом кинджал у процесі падіння відчепився від мого пояса й тому зараз лежав на землі. І варто було мені нахилитися за ним, як у передпліччя лівої руки хтось, невідомо звідки і з чого, вистрелив маленькою голкою. Колючий біль із того місця розійшовся всім тілом і я засичала, боязко вхопившись за уражене місце. Лишень усвідомила, що перед очима починає темніти (а це сталося неймовірно швидко), захотіла тут же ж витягнути предмет із тіла, але не змогла – в наступний момент мене грубо вхопили за обидві руки, зупиняючи наміри, й останнім, що мені тоді вдалося розгледіти, була хижа ікласта посмішка і калинові очі незнайомого чоловіка. "В голці було якесь снодійне…" – тільки й устигло промайнути в голові, поки свідомість у ній не відключилась остаточно...


                                      °°°°°°°°°
•
— Уух, ну нарешті можна поспати в ліжку, а не в наметі! — Втомлено потягуючись, в передочікуванні задоволення мовив Егон. Троє головних хлопців у "Полум'ї Правосуддя" успішно відзвітували генералові Морторо й тепер прямували до своєї кімнати. Всі в загоні, хто ходив на завдання до Флоґи, були виснаженими, адже дорогою назад ніде не ночували, а вирішили весь час іти, іноді використовуючи телепорти Разії.

— Йоу, твоя правда, Егоне. — Схожим тоном підтримав друга Броз, — І най хтось тільки посміє збудити мене раніше десятої години! Я вам тоді таке влаштую! — Серйозно застеріг парубків темноволосий, а поітм недолуго позіхнув і ті двоє щиро засміялися.

— Ну-ну. — Впевнено сховав руки в кишенях чорного плаща Амаліель, — Якщо дівчата захочуть нас усіх зранку розбудити, від чого ми не застраховані, то кожен буде сам за себе. Я нікому не допомагатиму. І Абелард також. — Попередив співрозмовників капітан і другий сержант не зміг промовчати:

— Та хай лише надумають! Вони в мене потім кілька ночей поспіль спати не будуть, йоу!

— Воу-воу, не треба так заводитись. — Забажав вгамувати настрій Броза ельф-блондин, — Думаю, всі сьогодні будуть міцно й довго спати, адже однаково змучені. — Поплескавши темноокого молодика по спині, впевнено висловився Егон і всі троє увійшли до потрібного приміщення, в якому наразі горіла лише одна свічка.

Дівчата ж тим часом також готувалися до сну. Дехто уже встиг залізти під ковдру, проти втоми "озброївшись" книгою, а дехто ще лиш розчісував на ніч волосся. 

— Ерлааайн, — Протяжно але тихо гукнула ельфійку заціквлена Делора, — Я тут дізналася, що ви з Амалом перейшли на новий рівень стосунків. — Граючи красивими світлими бровами, молодша з близнючок прикусила губу й продовжила дивитися на подругу з бісиками в очах. — Ну і як? Ви ж поки лише поцілуватися встигли, так? І як капітан цілується? Класно? Давай, розказуй, а то зараз згорю від цікавості! — Нетерпляче наполягала дівчина, лежачи на своєму ліжку й махаючи ногами.

— Ем.. ну.. як сказати… — Очікувано почала запинатися Вердінг і почервоніла. Її волосся опинилося в руках хазяйки, які почали його мучити.

— Делоро! Не можеш до завтра почекати?! — Прошипіла старша сестра білявки, і та знітилась. — Досить змушувати Ерлайн червоніти. Давай, краще, спати йди пошвидше. — Наказала Дарла, а Делора в свою чергу показала тій язика й шустро закуталась у ковдру, пробубонівши: "Розкомандувалась тут." — Пф-ф, коли справа доходить до романтики, вона стає надто емоційною. — Констатувала спокійніша з двох Зіддіг і кинула винуватий погляд на зеленооку ельфійку. — Ти вже пробач її, Ерлайн.

— Та що ти! В цьому немає нічого такого. — Швидко заспокоїла товаришку по команді Вердінг, замахавши руками. — Давайте справді скоріше ляжемо спати, щоб набратися сил на завтра. — Усміхнувшись присутнім дівчатам, Ерлайн поклала свою голову на подушку й накрилась ковдрою. Інші ж перезирнулися і, погодившись зі словами дівчини, відклали хто книги, а хто – особисті щоденники, й уже за кілька хвилин у кімнаті запанувала повна темрява й тиша.
•
Більшість повстанців у головному штабі вже міцно спали, коли командир "Полум'я" вкотре за ті кілька годин зімнув свою подушку. З незрозумілих причин його, як і минулої ночі, мучило безсоння. Амал підвівся і запалив магією свічку, так як місячного світла з меленького віконця в скалі було недостатньо, аби щось нормально розгледіти. Накинув на себе плащ і вийшов у коридор. Він знав, що йому робити, коли таке відбувається. Піти до того, хто найчастіше від усіх не спить ночами і є його кращим другом.
Впевненим кроком прямуючи до кабінету Абеларда Морторо, брюнет аж ніяк не очікував, що натрапить на Ерлайн. Хлопець раптом захотів застати її зненацька, а тому заховався у одному з провулків, чекаючи, поки дівчина підійде ближче, але вона пішла не в тому напрямку. Брови Еля моментально насупились, а губи стиснулись у лінію. "Невже Ерлайн також хоче піти до Абеларда?" – раптом пролунала в голові здогадка і сіроокий вийшов зі схованки. Але задум свій скасовувати наміру не мав. І, як тільки тихими кроками наблизився до "жертви", що нічого не підозрювала, хутко обійняв її зі спини і хитро прошепотів:

— А чому це ти не спиш? — Дівчина здригнулася, лишень її торкнулися, проте нормально зреагувала тоді, коли почула слова. Ерлайн моментально вдарила своїм ліктем у живіт чорнявого, від чого той глухо зойкнув і відпустив її, здивовано витріщившись. Ельфійка повільно обернулася до нападника й Амал помітив у її зелених очах, в яких ковзнуло світло настінного ліхтаря, те, чого раніше там ніколи не бачив... Порожнечу, ненависть і презирство. Жоден м'яз на її обличчі не сіпнувся. Воно було незворушно-холодним. Це тривало всього-на-всього мить, але цього було достатньо, щоб у серці капітана щось закололо і воно забилося в пришвидшеному темпі. Не кажіть йому, що вона чомусь не впізнала його голос…

— Ой, я не хотіла, чесно! — Запанікувала дівчина в наступний момент, ближче підійшовши до парубка. — Просто.. так підкрадатися… Ну хто б так не вчинив на моєму місці? — Винувато усміхнувшись, Ерлайн залишила на трохи колючій щоці командира швидкоплинний поцілунок. — Пробач. А зараз я піду до кімнати, гаразд? Солодких снів. — Помахавши рукою стурбованому такою поведінкою брюнетові, зеленоока ельфійка поспішила зникнути за потрібними дверима. Якось надто швидко для Амала це все відбулося, тому він простояв у ступорі ще хвилину.
Може, її вибачення й мали заспокоїти його серце, але воно не хотіло припиняти своїх старань донести щось важливе своєму господареві. Ель Алек ще кілька секунд неспокійно дивився на двері до дівочої кімнати й потім таки пішов до генерала, який, як завжди, спати лягав пізно.
"Невже вона не хотіла з самого початку йти до Абеларда?.. А може, передумала, коли зустрілася зі мною?.." – запитував себе сіроокий подумки, поки йшов. Чорнявий помітив сьогодні трошки незвичну поведінку своєї дівчини, але не сприймав її серйозно, знаючи, що між ними відбулося минулої ночі. Але ця коротка мить щойно.. вона дала йому зрозуміти, що Ерлайн щось може хвилювати, що з нею щось не так і вони повинні поговорити про це, а то таке враження, що її підмінили.


                                      °°°°°°°°°

•
Розтулила я очі лише через кілька годин після втрати свідомості. Яскраве світло, що відбивалося від блідо-блакитного скла тісної циліндричної камери, одразу ж осліпило і в голові віддало глухим болем. Оговтуючись, спробувала намацати на собі хоч якусь зброю, але натомість запримітила, що не лише її на мені нема. Будь-які ремінці й мішечки зникли, і стримуючий перстень у тому числі... Одяг також не мій… Була на мені, окрім спідньої білизни, лише стара і брудна сорочина вигорілого кольору, що ледве закривала нижню частину тіла й виглядала огидно. Мені спершу навіть захотілося її зняти, але здоровий глузд тут же ж змусив передумати, бо до приміщення, яке я ще навіть не встигла роздивитися, хтось увійшов. Припавши до скла своєї камери, намагалася якнайкраще оглянути все довкола. "Ерлайн Вердінг…" – випливли раптом на поверхню пам'яті власне ім'я і прізвище. Невже я не пам'ятала їх до цього часу?.. І де це я? Як тут опинилася? Все у цій кімнаті таке схоже на якусь дивну лабораторію, що боюся здогадки, що перебуваю в цьому місці, як піддослідна…

— О, вже прокинулася? Прекрасно, любонько. — Огидним люб'язними тоном заговорили до моєї наляканої персони і я інстинктивно притулилась до того скла тісної камери, яке було далі від незнайомця. — Ну що, хоч ім'я власне згадала? Думаю, що так. А значить – скоро і все інше нагадається. — Високий і вже точно сильний чоловік підійшов до моєї так званої скляної клітки (без решітки, хіба що), присів навпочіпки і, тільки-но він придивився до мого обличчя, я відразу ж упізнала його червоні, як калина очі і хижачу посмішку. У пам'яті відтворилося усе до моменту непритомності і тіло миттю затремтіло, а в зелених озерцях відобразився щирий страх за власне життя. Це був він.. той, що усипив і викрав мене!

— Хто Ви?! Чому Ви мене сюди запроторили?! Що Вам від мене треба?! — Налякано закричала я голосом, що ще не оговтався від вимушеного сну, поки невідомий вивчав мене своїми в'їдливими очиськами, які, на додачу, мали страхітливий темний білок. Чоловік ліниво почесав свою недбалу щетину, примружившись, і підвівся.

— По-перше – я в цьому будинку не один. По-друге – побуду добрим і скажу, що ми– найвірніші слуги поважних старійшин. — Незнайомець із колючим і доволі коротким чорним волоссям сперся на якусь незрозумілу апаратуру, до якої підключалась велика кількість різноманітних важелів. — Ти – дівчина з пророцтва, яку ми врешті-решт відшукали і хочемо використати.. а ні, більше не розкажу! — Вишкірився він, а я в безвиході підсунула до себе коліна й обійняла їх. Усвідомлення того, що зараз перебуваю тут без жодного натяку на безпеку, у сховищі найголовніших ворогів, неприємно душило і змушувало бідолашне серце прискорено калатати.

— Що ви хочете зі мною зробити?.. Що ви хочете дізнатися від мене?.. — Тихі й сумні питання прозвучали так, наче я дуже боялася розбудити когось, хто щойно заснув, а сам голос тим часом затремтів.

— А-а-а, — Помахав кігтистим пальцем, ймовірно, метис демона й вампіра у людській подобі, — Більше питань попрошу не ставити, бо я буду робити ось так. — Невідомий потягнувся рукою до одного з важелів, на ручці якого розмістилась блакитна кулька й натиснув на нього. За лічені секунди я відчула, як у моїй камері повітря стає дедалі рідшим і почала задихатися. Очі засльозилися, серце зовсім оскаженіло (що погіршило загальний стан) і горло, ніби, стискалося, а мої руки вхопился за нього так, немов це могло допомогти не померти від нестачі кисню. Робила якісь слабі й жалюгідні вдихи, але марно…

— Я достатньо зрозуміло пояснив? — Із вираженим презирством до моєї особи запитав чоловік, а я лише те й змогла, що судомно кивнути, відчуваючи, як сили покидають тіло. — Чудово! — Посміхнувся він і повернув потрібний важіль у початкове положення, коли я вже, скрутившись від жаху, лежала на підлозі. — Поки що ти потрібна нам живою. Тому тримайся. Па-па, любонько. — Махнувши вкрай виснаженій мені рукою, демон покинув кімнату. "Поки що…" – в думках повторила сама собі, тим часом як сльози з очей текли з обличчя на підлогу тісної камери, у якій навіть лягти в повен зріст не можна було. Дихання по трохи врівноважувалось, а серце не бажало уповільнуватись. Від пережитого стресу я знепритомніла й не приходила до тями наступні кілька годин. Ніколи не думала, що смерть зможе бути так близько й дивитиметься на мене кривавими очима того покидька… Як же страшно…

•
Знову очунялась я від того, що хтось голосно мене кликав. На мить навіть замріялась, що то все нічне жахіття, але, на жаль…
Голова тріщала від болю і тому хоч якісь слова вдалося розібрати лише після того, як їх повторили, певно, уп'яте:

— Ей, дівко, чого валяєшся? Скільки ще разів я буду повторювати? Ти оглухла? Тобі тут їсти принесли, тому піднімайся. — Противний бас звучав надто гучно і я мимоволі скривилась, а потім і зображення перед очима стало чіткішим. Чоловік протягував дерев'яну миску з невідомим вмістом через маленьке віконечко, яке було розміщене на середині висоти скляної камери. Я в'яло потягнулася до предмету і взяла його тремтячими руками. Незнайомець у капюшоні із кислотно-зеленими очима тоді ж зачинив той, так би мовити, отвір і відійшов до апаратури з важелями. "Некромант…" – мляво зробила правильний висновок я, засновуючись на кольорі його очей, адже такий могли мати лише вони.
Мій змучений погляд упав до незрозумілої каші з підозрілою консистенцією і шлунок передумав бурчати від голоду. Я понюхала їжу (якщо то ще можна так назвати) і поморщилась. Згодом відклала миску вбік і безнадійно підтягнула коліна до грудей, спершись на них підборіддям. Цікаво, що зараз роблять інші?.. Вони ж шукають мене, правда? Дуже хвилюються, напевно… Ох, боги, і як все могло сьогодні так обернутися?.. А ще настрій зранку такий чудовий був…

— До твоїх дружків ми підіслали копію, тому не надійся, що хтось прийде тебе рятувати, повстанське дівчисько. — Зневажливо заговрили до мене, підійшовши ближче, і я відчула, як усередині все до болю стиснулося. Мою копію?.. — Ти для них – лише предмет для здійснення пророцтва. І якщо вони й прийдуть за тобою, то лише заради того, аби потім здійснити свої плани. І більше ти їм не знадобишся, втратиш сенс у їхніх очах, як іграшка, якою погралися і вона вже більше нікому не цікава. — Ці слова глибоко різали мою душу, змушуючи твердий комок безвиході підступати до горла. Ні.. вони ж мої друзі, тому не вчинять так… Най говорить, що хоче, я не повинна вірити… Хоч і намагалася не сприймати це, та в серці все одно зароджувалися сумніви й мені було надзвичайно гірко усвідомлювати цей факт…
Вони ж учасно зрозуміють, що біля них несправжня я? Повинні зрозуміти.. Амал повинен… Так, у нього це точно вдасться найшвидше…

— Їсти ти будеш лише два рази на день, тому не нехтуй нашими кулінарними шедеврами, якщо не хочеш здохнути передчасно. — З відвертою огидою і сарказмом у голосі повідомив некромант, а я лише тихо захникала у власні коліна. Потім сльозливими очима поглянула на ліве передпліччя й помасажувала великим пальцем місце, у яке тоді встромилась голка. Не час зараз плакати.. адже чим це допоможе? Безнадійність в цій ситуації і без того зашкалює, а так лише погіршиться. Незабаром дрібні сльози перестали крапати і я спробувала нормально роздивитися кімнату. Стіни земляні, але наче не сиро, проте таки холодно. Вікон нема, тому тут темно і лише моя "клітка" й один канделябр освітлювали приміщення. Одні залізні двері із дивакуватою замочною скважиною здавалися дуже тяжкими. Громістка апаратура з напівпрозорим магічним екраном (на якому щось нерозбірливо писало), різними кнопками і важелями була розміщена зліва від них. А ще якісь дроти навколо лежали. То блакитні, то зелені, то червоні, то пурпурові. Схоже, створені у ролі сполучників із чиєїсь магії. Одні вели до моєї камери, а інші – до тої незрозумілої апаратури і до.. невеликого металевого крісла?.. Мої очі розширилися від страхітливого припущення про те, для чого його використовують і саме в цю мить залізні дверища відчинилися. Поважно увійшов уже знайомий мені демон.

— Ерлайн. — Я сіпнулась від того, як хтиво він вимовив моє ім'я, — Можна, я буду до тебе так звертатися? — Його губи розтягнула гидка посмішка, яка за мить стала оскалом, а мої брови несподівано гнівно насупились. "Так, спокійно. Ерлайн, звідки в тебе ці емоції? Ця сміливість до дій? – запанікувало щось у мені, – Ти молодець, що трохи проаналізувала все навколо, але не роби нічого різкого. Зараз не час." Ніби, й мої думки, а ніби, й ні. Що це таке було? Немов хтось оселився в моїй голові й давав поради… Ні, таке бувало раніше, але ж воно співпадало з моїм мисленням, а зараз – різнилося… Брови зійшлися на переніссі ще щільніше і я моментально підскочила, коли ікластий чоловік раптово з'явився біля моєї камери. Окинувши його дебелу постать напруженим поглядом, я спробувала морально приготуватися сама не знаю до чого…
•
— Виходь. Зараз трохи розважимось. — З цими безпристрасними словами червоноокий кивнув тому, що стояв біля апаратури, й некромант натиснув на важіль із багряною кулькою на ручці. Стінка скляної в'язниці тоді ж відсунулась убік, за чим налякано поспостерігали мої зелені очі.

— Куди ви хочете мене вести? — Якось не побоялася поставити очікуване питання я, і машинально притиснулась до холодного скла спиною, не бажаючи підкорятися.

— Не переживай, всього лише до ось цього симпатичного стільця. — Галантно провів рукою чоловік, нібито, запрошуючи мене сісти на нього. А я тільки по-дитячому заперечно мотнула головою і щільніше притиснулась до округлої стіни камери. Представника сильної статі це дещо роздратувало й він не полінувався зазирнути до "моєї території", протягнути руку, під якою я знітилась, і грубо вхопитися пальцями за волосся. У кімнаті в наступний момент пролунав, нескладно здогадатися чий болісний писк, коли демон за те ж волосся витягнув мене з "клітки" й беземоційно поволочив за собою. Потім, досі не відпустивши, однією  рукою підійняв моє слабке тіло над землею й усадив на металеве крісло. Можливо, я тоді й намагалася пручатися, але виходило надто кепсько і крім того, виглядало смішно. Ви ж подивіться на нього. Та він мене однією правою підняв, що я в такому випадку можу проти нього?..

— Та, хто тебе заміняє наврядчи довго прослужить. Скоріше за все, її незабаром викриють і вона не зможе нам нічого доповісти. Тому ми повинні якнайшвидше вибити з тебе всю потрібну інформацію. То ж будь слухняною, якщо не бажаєш відчувати біль. — Порадили страшенно напруженій мені до нудоти награно-добрим голосом і, розірвавши рукави сорочки, почали прикріплювати руки й ноги до ніжок і ручок стільця шкіряними ремінцями. Обурено спостерігаючи за діями одного з людей старійшин, я подумки шкодувала про те, що ще не змогла достатньо опанувати своєю магією, інакше ж би, може, змогла хоч щось для себе зробити...

— І не думай щось вчудити з магією. — Раптово строгим тоном застеріг власник калинових очей, закінчивши закріплювати мої кінцівки, і я розгублено витріщилась на нього. Невже зміг прочитати мої думки? Ні.. просто так співпало… — Вона надто нестабільна, тому у випадку сплеску зачепить не лише тебе, а й нас. А я не думаю, що комусь тут хочеться померти, так і не зістарівшись. — Іронічно посміхнувшись, пояснив демон і я нагадала собі, що повинна контролювати свої емоції, адже стримуючого артефакту на пальці вже нема…

— Я приніс змії. — Зовсім несподівано для мене констатував некромант, що щойно увійшов до приміщення. Як я навіть не помітила, що він раніше вийшов?..

— Прекрасно. Отже, можемо починати. — Розтер у цікавості долоні демон, а в мене від страху мову відняло, коли очі натрапили на товстих але недовгих скручених змій у руці його зеленоокого напарника. — Ей, Скелете, — Явно на псевдонім звернувся чоловік до некроманта, приймаючи повзаючих, — Тільки-но відчуєш із нею щось не те, активуй випускання антимагічної пари, щоб не сталося якихось сплесків. — Серйозно наказав, вочевидь, своєму підопічному демон, поки я ніяк не могла відвести повного розпачу погляду від плазунів, що постійно звивалися. Значить вони ще й можуть втихомирити мою магію, якщо захочуть?.. Боже, та що ж я тоді можу тут вдіяти?.. Напевно, лише намагатися не померти…

— А тепер перше питання: Що саме повстанці планують зробити з тобою і тими дев'ятьма артефактами? — Нахилившись на відстань приблизно у три сантиметри до мого лиця, з холодною цікавістю запитав ікластий.

— Н-не знаю.. — Заїкнулась я, шастаючи очима по його обличчю. — Що В-ви будете робити з цими змі-зміями?.. Я дуже їх боюся… — Щиро зізналася і в очах почали по чуть-чуть з'являтися сльози, бо підсвідомо я розуміла, що йому абсолютно байдуже на ці слова.

— Боїшся? Чудово! — Зловтішно вигукнув метис демона з вампіром, віддалившись від мене, і витягнув пальцями одного з плазунів зі своєї стисненої долоні. — Дівко, не смій ставити питання, адже це маю право робити тільки я. — В мене аж волоски на шкірі дибом стали від такого крижаного тону… — А ці красуні – мої особисті детектори брехні.  Отрути в іклах не мають, тому тобі нічого лякатися. От тільки шкода, та саме тому вони надто боляче кусаються. Але ти не стримуйся, якщо що. Звукоізоляція тут хороша. — Лукаво вишкірився брюнет і повільно наблизив зміюку до мого лівого передпліччя. Я почала судомно смикатися, наче це допомогло би витягти кінцівки з ремінців і втекти, поки сльози великими горошинами успішно покидали очі-озерця.

— Ні! Благаю, не треба! — Запищала як ніколи приречено я, але цей виродок і не думав зупинятися. Лише кинув на мене сповнений презирства погляд і приклав до потрібного місця плазуна, який наступної ж миті глибоко вп'явся зубами в мою плоть. За тим із горла вирвався болісний крик, після якого я до заніміння ясен зціпила зуби й заскиглила. А потім очі одразу ж помітили, як у повітря почало пробиратися щось ароматне та ще й червоного кольору. "Напевно, то і є антимагічна пара… – припустила я, припинивши смикати рукою, адже усвідомила, що так завдам собі тільки більше болю, – Це означає, що моя магія захотіла вийти з-під контролю?.. Втім, неважливо. Я ж і так не зможу собі нею допомоги…"

— Що ж, повторю питання: Що саме повстанці планують зробити з тобою і тими дев'ятьма артефактами? — Знову занадто сильно наблизився до мого заплаканого лиця цей безжалісний чоловік, поки я намагалася вгамувати схлипування. А от біль у передпліччі, від того, що змія в нього встромила свої іклиська, ніяк не хотів навіть хоч трохи стихати.

— Кажу ж.. що не.. знаю. — З короткими паузами, немов зірваним голосом, відповіла я й відчула, як неприємні відчуття у місці укусу змії помітно зменшилися, а самі очі плазуна засвітилися зеленим кольором.

— Ясно.. значить, справді не знаєш. Ех, прикро, що їхній генерал навіть не розказав тобі нічого. — Похмуро проговорив червоноокий покидьок і потягнувся пальцями до ще одної змії.

— Ні-ні-ні! Будь ласочка, не треба! Прошу Вас! — Знову відчайдушно заблагала я з новою порцією сліз в очах, так як спогади від попереднього болю були ще занадто свіжими. Нехай і виглядала жалюгідно, просячи про помилування свого ворога, але ж я ніколи й не була такою стресостійкою, як, наприклад, героїні пригодницьких романів, про яких мені довелося почитати.
Однаково до першого разу, мої слова було байдужо проігноровано і ще один плазун різко встромив свої зубиська уже в моє праве передпліччя.

— Нічого не поробиш. — Ліниво мовив брюнет, вже після того, як мій хриплий вереск вдруге пролунав у цій лячній кімнаті. З мокрими щоками, червоними очима і скривленим від болю обличчям я, напевно, не викликала нічого, окрім ганебного жалю…

— Навіщо.. навіщо Ви.. використали ще одну змію?.. — Немовби задихаючись, вирішила запитати, — Хіба одної було.. не дост…

— Ні, бо вони в мене одноразові. — Не дав договорити демон, вочевидь, не бажаючи з відразою спостерігати за моїми намаганнями нормально сказати щось. — Тобто, одна змія може розпізнати правду чи брехню лише один раз, а далі їй треба добу поспати. І ще: не витягую я їх із твого тіла, адже ти всього-на-всього почнеш втрачати кров, а зараз мої улюблениці це блокують своїми зубами. — Відкрито все пояснив цей чоловік і єхидно посміхнувся, а в мене тим часом виникло непереборне бажання вибити якісь із його ікол, але шкода, що йому так і не судилося здійснитися…
Тяжко засопівши від болю, я вже намагалася не схлипувати, дозволяла сльозам вільно і невпинно котитися по щоках. Повними тепер уже не страху, а люті очима зиркнула на самовпевненого ворога, який від цього лише ще більше вишкірився. Звичайно, це ж виглядало так, наче поранене оленя злиться на тигра…

— Не поспішай ставати такою сміливою, адже у нас попереду ще багато питань… — Багатообіцяюче прошепотіли мені в обличчя й до нього ж демонстративно наблизили руку із ще не використаними зміями. Почувши слова чоловіка, до мене дійшло, що вдавати з себе героїню нічим не допоможе, і я з заціпенілими від жаху очима усвідомила, що ще ніколи в житті не відчувала смерть так близько…



                                     °°°°°°°°°

•
Наступного дня, на щастя, ніхто з членів "Полум'я" не порушив сну одне одного й тому вже перед опівднем всі бадьоро займалися своїми справами, які, в більшості, полягали в підготовці до майбутніх завдань.
Капітан Амал задумано вийшов із кабінету Абеларда, в якому просидів кілька годин сьогоднішнього ранку. В його планах зараз було зібрати своїх підопічних і повідомити їм одну вельми хорошу новину. Та спершу хлопець хотів поговорити з Ерлайн про її поведінку і самопочуття, адже в нього в душі ще від учора зародилося якесь погане передчуття…
І ось, лише чорнявий надумав іти до дівочої кімнати, як потрібна особа одразу ж вигулькнула з наступного на шляху парубка провулку.

— Амале! Я якраз тебе шукала! — Радісно вигукнула Вердінг, підбігши до сіроокого капітана, який у свою чергу насторожився. Йому було дивно, що за весь ранок ельфійка жодного разу не зустрілася з ним, адже вони тепер пара й він цілком очікував, що Ерлайн буде проводити з ним більше часу. Невже вона досі так сильно соромиться того, що між ними майже не відбулося?.. Та ні, не може бути. Заковика тут, найімовірніше, в чомусь іншому…

Надто довго спокійним поглядом вивчаючи зелені очі привітної представниці довговухих, Ель вирішив-таки не мудрувати, а спитати прямо:

— Привіт, Ерлайн. А чому ти мене весь ранок укникала? — Добродушно але з неабиякою цікавістю спитав чорнявий і дівчина здивовано закліпала очима від несподіванки.

— Ем.. знаєш… Стільки почуттів минулої ночі всередині вирували! Мені треба було зібратися з думками і десь їх вивільнити. — Винувато заусміхалась панянка, а Амаліель примружився – не кажіть, що й справді через це… Чомусь йому здавалося, що тут більше він над ти задумувався, адже поведінка коханої минулого ранку по це якраз і говорила. Не відчувала тоді Ерлайн такого сорому, то чому ж після прибуття до штабу почала його уникати з цієї причини? Хоча, це ж дівчата, а від них і не таких змін настрою можна очікувати.

— І де, чи, точніше, як ти їх вивільнила? — Нахилившись до обличчя ельфійки, Амал вдивлявся в її нічим не незвичайні очі.

— Та в тому то й річ, що ніяк. Шукала тебе, щоб ти мені в цьому допоміг. — Ніжно взявши хлопця за руку, зізналася Ерлайн. А сіроокий тим часом, торкнувшись до неї, миттю нагадав собі сьогоднішню ніч і її раптовий удар ліктем. Тоді ж в його голові й виникла ідея того, як він може їй допомогти і заодно перевірити свої тривоги.

— Справді? — Вдав здивованого капітан, — Ти молодець, що про мене подумала, бо я якраз знаю, що нам у такому випадку треба зробити. — Підморгнувши зеленоокій, парубок повів її до виходу зі штабу й уже за кілька хвилин парочка опинилася на галявині для тренувань.
Амал підняв із землі дерев'яний меч для відпрацьовування ударів і заговрив до схвильованої напарниці:
•
— Давай влаштуємо поєдинок. З власного досвіду знаю, що тренування прекрасно допомагають звільнитися від зайвих думок. — Відпустивши долоню дівчини, брюнет став навпроти неї й позакував на декілька метрів, наставивши меч перед собою. — Давай, готуйся відбивати атаку, або нападати. — Ерлайн на ці слова лише хитро усміхнулася й трошки присіла. Вона зовсім не думала, що капітан запропонує саме такий варіант допомоги...
Ель зробив кілька швидких кроків уперед, при цьому уважно спостерігаючи за діями суперниці. І його припущення, яке найменше розглядалося, справдилося стовідсотково – ельфійка Шустро потягнулася до кинджалу й, витягнувши його з піхов, наставивила на чорнявого. Кришталево-сірі очі командира в цей момент наповнилися страхом і розширились від неймовірного усвідомлення: це не вона.. це не його Ерлайн зараз перед ним стоїть. Як він спершу і подумав – наче її підмінили, але тепер особисто переконався, що в цьому реченні треба обійтися без слова "наче"…

Намагаючись не дуже видати своїх емоцій, Амал спробував здійснити реальний напад і підбіг до грайливої дівчини. "Ха, вона ще й несерйозно ставиться до цього! – промайнула думка в голові капітана, даючи додаткові підтвердження тому припущенню, – Справжня Ерлайн ніколи б так не проводилася!" Ельфійка лиш захотіла відбити удар дерев'яного меча, але нападник миттєво зник з її поля зору, залишивши за собі помаранчевий спалах і жар вогню. Панянка спочатку трохи розгубилася, а потім в її очах загорівся ще більший азарт до цього бою. Проте на жаль, він закінчився таки того моменту. Амаліель зненацька з'явився ззаду зеленоокої і, з небувалою майстерністю вибивши в неї зброю, вправним рухом схопив за обидві руки й повалив дівчину на траву, що було для тої не дуже приємно, адже ззаду в себе вона ще мала лук, і падати на нього дещо боляче. Хлопець, однією рукою міцно тримаючи долоні підозрюваної над її головою, притиснув своїми ноги наляканої довговухої.

— Ти хто така?! Зізнавайся! — Без вагань зажадав почути правду не на жарт розгніваний парубок, волосся й очі якого вже демонстрували використання ним магії. Його вільна долоня загорілася й він почав упевнено наближатися нею до обличчя схвильованої ельфійки.

— Амале?.. Що сталося? Не лякай мене так… Що це за питання такі? — Спробувала зіграти невинну овечку представниця прекрасної статі й нервово заусміхалась. "Ще один доказ того, що вона – несправжня! Якби це було не так, то тут би вже лунав дівочий плач, адже Ерлайн дуже сентиментальна, а тому справжнісінька плакса." – у думках усміхнувшись спогадам, молодик знову повернув до них серйозність.

— Жодних питань! Негайно зізнавайся у всьому, інакше твоє прекрасне личко назавжди залишиться із жахливим опіком… — Незвичним для самого себе тоном прошепотівши останні три слова, Ель наблизив потрібну долоню до обличчя незнайомки так близько, що та не витримала:

— Гаразд, гаразд! Я розкажу! Але не рухай моє лице! — Замружившись, благально попросила фальшива Ерлайн і капітан повільно забрав руку, потушивши на ній полум'я. — Трясця! — Несподівано вилаялась дівчина, відвівши обурений погляд убік, — І як ти тільки здогадався? Я ж робила все ідеально!

— Не все. Справжня Ерлайн на рефлекторному рівні в бою спершу витягує лук зі стрілами, а вже потім якусь іншу зброю. — Згадавши їхню першу зустріч із ним у ролі Еля,  холоднокровно відповів брюнет і очі невідомої приголомшено подивилися на нього, — А ще вона поки не знає прийомів із ліктями, і до будь-яких поєдинків намагається ставитися серйозно. Та й врешті-решт, якби ти була справжньою Ерлайн, то ти би вже плакала. — Мимовлі впевнено усміхнувся кутиком губ Амал і наступні дії дівчини неймовірно шокували його.

— А я й не думала, що ти полюбиш таку плаксу! — Засміялась до болю знайомим голосом панянка і її заклинання перевтілення швидко розвіялось.

— Касандра?! — Щирому здивуванню сіроокого не було меж. Його хватка в секунду послабшала і магія припинила циркулювати тілом. Кого-кого, а свою колишню командир "Полум'я" побачити точно не сподівався… В неї було все те ж довге блакитне волосся і такого ж кольору підступні очі. Можливо, якби це був хтось інший, він би витримав погрози брюнета, але вона була надто самозакоханою.

— Давно не бачилися, Амале... — Ласкаво усміхнулась сукуба в людській подобі і вже захотіла непомітно звільнити свої руки, проте Алек із новою силою стиснув їх так, що блакитноока пискнула. І в наступну мить її хитрий погляд змінився стривоженим, зустрівшись із наповненими люттю ртутними очима чорнявого. Ну, вона не повинна була навіть думати про те, що зможе його якось ввести в оману, так як він уже давно прогнав цю нещиру дівчину зі свого серця, звільнивши там місце для тої, яка точно його ніколи не зрадить. І зараз саме невідомість про місцеперебування цієї доброї ельфійки ятрила душу капітана, створюючи у ній справжнісінький шторм…


                                     °°°°°°°°°

•
Допит мені підопічні старійшин проводили доти, доки я не знепритомніла від виснаження, відчутого болю і, можливо, голоду. Протриматись у мене вийшло лиш кілька нещасних годин і ні, що б той демон не хотів дізнатися – я не видала нічого. Але якою ціною... Щоразу, як брехала, відповідна змія глибше впинала свої ікла в тіло й біль від цього ставав ще більш нестерпним, бо ж і приставляв той гад їх до різних місць: до ніг, плечей і навіть до зони ключиць...
Вже десь серед ночі я чомусь прийшла до тями і з неприродною завзятістю проклинала всіх повстанських ворогів. Моя камера світилась набагато слабше, ніж раніше – саме за цим вдалося зрозуміти, що за пора настала надворі. Щойно ефект розмитого зображення перед очима минув, я спробувала підвестися, але безуспішно – кожне місце укусу змій так заболіло, що ледь не завила від цього. Слава Кіфарі, що нічого життєво важливого ті повзаючі тварюки, до яких у мене страх є з дитинства, своїми зубами не зачепили. І добре, що хоч перебинтували мені там.. видно, що справді ще живою їм потрібна…
Мабуть, не було би так жахливо перебувати у тій скляній циліндричній "клітці", якби в ній можна було нормально лягти.. а так, доводилося скручуватися, змушуючи поранені м'язи напружуватися й боліти. Сльози всі вже, схоже, виплакала ще під час катувань, адже, якщо й хотіла тої ночі порюмсати, то не могла. Пам'ятаю, як останнім, про що я тоді приречено думала перед тим, як хворобливо задрімати, було слово "Допоможіть". А далі відбулося щось неймовірне…



— Ерлайн... Ерлайн… — Що це?.. Мене хтось кличе таким рідним, а водночас чужим голосом... — Ерлайн.. Ерлайн! Ти чуєш мене?! Мерщій отямся!

Чиєсь нав'язливе втручання у мій і так жахлвий відпочинок змусило через силу розтулити очі й одразу ж "отверезіти" від неочікуваності.

— Де я? Що це за місце? Як я тут опинилася? — Збита з пантелику, підвелась на ноги. Шкірою не відчувала ні холоду, ні спеки. Озирнувшись довкола, не помітила нічого, окрім непроглядної темряви і власного тіла, яке з незрозумілих причин зовсім не боліло й світилося загадковим білим світлом. Я з захватом розглядала свої руки, поки не відчула ще чиюсь присутність.

— О, як чудово, що ти нарешті почула мене. — Полегшено видихнув хтось і повільно з'явився навпроти мене на відстані кількох метрів. Це була дівчина-одноліток, але без виражених деталей зовнішності. Все в неї: і волосся, і очі, і шкіра, повністю все світилося блакитним кольором. А також ще й якісь невідомі символи оточували її худеньку постать. Ні на мені, ні на ній не було одягу, але це, на диво, не викликало жодного дискомфорту.

— Хто ти?.. І де ми?.. — Зачаровано спитала я в незнайомки, боячись підійти ближче, наче це налякає її. Чомусь, на даний час мій розум був якимось не сформованим, не сприймав усе конкретно, немов розслабився.

— Я – Телі. На вигляд так ж, як і ти, і голос маю такий самий. — Привітно відрекомендувалась дівчина, здивувавши мене, і усміхнулась. То он, значить, чому мені її голос здався і чужим, і рідним... А й справді, якщо придивитися – обличчям і фігурою нагадує мене. — Зараз ми перебуваємо у твоїй свідомості. Темно тут, бо твоє фізичне тіло, нібито, дрімає. — Почала роз'яснювати панянка-світлячок, якщо її можна так назвати.

— Чекай-но, а як я змогла тут ось так опинитися?! — Знову для чогось роззирнувшись, вражено вигукнула я. — Що це за дивацтва такі? Хіба щось подібне можливо? — До мислення почала повертатися ясність і мені вже стало набагато цікавіше про все дізнатися. Як у світі може бути ще хтось такий самий, як я?..

— Тільки, якщо дуже захотіти. — Такою порстою відповіддю Телі прикувала мою увагу до своєї персони. — Ти відчайдушно просила, аби тобі прийшли на допомогу і змогла таким чином викликати мене. А я вже й собі вирішила піти господарці назустріч і гукнула тебе сюди, щоб ми разом змогли вибратися з тої жахливої ситуації, в якій ти опинилась. — Тепло усміхнулась незвичайна (хоча не здивуюся, якщо і моя зовнішність зараз така ж бездетальна) блакитна дівчина, плеснувши в долоні.

— "Господарці"? — Поки що це було єдине, що найбільше сконфузило мене. — Ти що, мене маєш на увазі?.. — Від несподіванки прошепотіла я, вказавши на себе пальцем. Коли це встигла найняти якусь підопічну? Нічого не розумію…

— Звичайно. Ой, невже ти досі не здогадалась? — У відповідь на дещо глузливе запитання я змогла лише нерозуміюче підняти брову, а співрозмовниця трохи іронічно видихнула. — Я – твоя магія. І "Телі" – скорочено від "Телекінез". — Остаточно пояснила панянка і її губи розтягнулися в широкій-широкій усмішці, як тільки вона помітила відверту шокованість на моєму обличчі.