Ранок крайнього дня був наповнений напругою та передчуттям катастрофи. Луна прокинулася від різкого болю в серці, що ніби прорізав її грудну клітку. Вона сіла на ліжку, затискаючи пальці на грудях, і зрозуміла: дуранго вже неспокійний. Час настав.
В той самий момент Дженніфер, спляча в сусідній кімнаті, відчула внутрішній поклик. Її серце забилося швидше, і вона вскочила з ліжка, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Вона кинулася до дверей, вибігла коридором і, почувши легкий звук, побігла на сходи.
Луна вже виходила з кімнати, її обличчя було спотворене від болю, але вона спробувала посміхнутися, коли побачила Дженніфер.

- Ти готова? — запитала вона, хоч сама знала, що відповіді можуть бути різними.

- Я готова, — з натиском відповіла Дженніфер, прагнучи підтримати Луну.

Вони обидві почали спускатися сходами, і з кожним кроком їхнє хвилювання зростало. Нарешті вони дійшли до великого залу, освітленого м’яким ранковим світлом. Але в повітрі вже витає атмосфера напруги, передчуття невідворотного.

- Все починається , та закінчується... — прошепотіла Луна, відчуваючи, як дуранго активізується.

Обидві дівчини стали в коло, тримаючись за руки, вони готові до того, що відбудеться далі. Їхні руки почали світитися — спочатку жовтим, а потім оранжевим світлом, створюючи яскравий вогняний сплеск енергії.
В той момент земля під ними почала трястися, створюючи гучні звуки, що нагадували греміння грози. Скло вікон тріскалося, а меблі літали по залу, мов іграшки під час сильного урагану. Все відбувалося так, наче сам світ відчував тягар їхнього рішення.

- Луно! — крикнула Дженніфер, відчуваючи, як енергія витікає з неї і пронизує її до самого серця. — Ми повинні це зробити!
Луна, зосереджена, почала процес поглинання дуранго. Вона зосередила всю свою силу, намагаючись стримати біль, що пронизував її тіло. Цей біль, хоч і нестерпний, став каталізатором, що допоміг їй зосередитися на меті.

- Тримайся! — вигукнула Луна, відчуваючи, як енергія дуранго починає наповнювати її. Світло в їхніх руках зростало, спалахуячи, як сонце в небі.

Тим часом ,  П'ятий і його сім'я знаходилися в захищеній будівлі, вони відчували цю потужну енергію.
Клаус, Бен, Дієго, Лютер, Елісон, Віктор та Лайла сиділи в напруженій тиші, поки стіни навколо них тряслися, а звук вибитого скла доносився до їхніх вух.

- Що відбувається? — запитав Бен, намагаючись зрозуміти, що коїться.

- Це вони... — відповів Клаус, побігши до вікна. — Вони почали! будьте обережні!

Реджинальд і Ебігейл з дітьми були разом з ними, відчуваючи ту ж саму тривогу. Усі вони знали, що відбувається, але не могли нічого зробити. Вони були лише свідками величі цього моменту.

Тим часом Луна, тримаючи Дженніфер за руки , відчувала, як енергія дуранго прокидається в її тілі. Багато енергії починало наводити страх, але вона не могла зупинитися. Її серце билося в унісон з енергією, що зростала навколо.

- Я… я не можу більше терпіти! — вигукнула вона, її голос став пронизливим, коли вона поглинула все дуранго з дівчини.

В той момент, коли вона завершила процес, її тіло відчуло колосальний спалах, що вибухнув всередині неї. Весь зал засвітився яскравим світлом, яке освітлило все місто.
З тягучою білью у тілі вони впали на холодну землю тримаючи одне одного за руки.
Після сяйва по всій планеті пройшла величезна енергетична хвиля , яка вирубила все світло та винесла всі вікна перетворивши їх у знищені уламки , і в той же момент після цього світло з'явилось.
Всі люди , не розуміючи що сталося , виходили на вулицю роздивляючись навколо.
П'ятий з усіма поїхали до дівчат після цього.
Поки вони їхали , Дженніфер повільно відкрила очі , протерши очі вона почала оглядати все навколо , замітивши що її рука в руці Луни вона відразу почала будити її та оглядати чи все з нею в порядку.

- Луно , Луно прокинься...чуєш , в нас вийшло - радісно говорила дівчина і  тут її погляд замітив дещо дивне , трішки опустивши футболку дівчини вона прикрила свій рот та різко забрала свою руку.

Плече та половина грудної клітини дівчини була ніби в жилах лави , червоний плавно перетікав в яскравий жовтий та в оранжевий.

В цей час приїхали інші , П'ятий забіг в будинок та просто застиг на місці , побачивши Луну та злякану Дженніфер він не міг сказати ні слова.
Сівши поруч з дівчиною він відвинув кофту дивлячись на це.
До нього підійшов Реджинальд та сказав:

- Не хвилюйся , вона жива , а те що ти бачиш це дуранго та меріголд , і зараз ці дві частини в ній шукають своє місце

- Що робити?

- Не чіпати її , цей дуранго може перейти на інших тому нам потрібно чекати...

- Скільки?

- Не знаю , це все залежить від Лунарії

Луна відчула, як її свідомість розколюється на дві частини. В одній частині вона все ще лежала в залі, тримаючи за руку Дженніфер, а в іншій — опинилася в яскравому, але незнайомому місці. Десь у невідомій забігалівці, що нагадувала кафе, де панувала легка музика та пахло свіжо завареною кавою.
Коли вона озирнулася, її серце завмерло. Навколо було багато людей, і кожен з них був схожий на П'ятого. Деякі з них стояли за барною стійкою, обслуговуючи клієнтів, інші сиділи за столиками, щось обговорюючи. Всі вони мали однакові риси обличчя, однакові очі та вирази. Луна не могла повірити своїм очам.

- Де я?...- здивувалась вона зайшовши в забігалівку.

Вона почала йти вперед, не знаючи, що робити, поки в її серці не спалахнула надія. Її покликали. З одного з столиків, що стояли біля вікна, їй усміхався П'ятий, який відрізнявся від усіх інших. Він виглядав спокійно і впевнено.
Луна підійшла до нього, ніби підпорядковуючи себе магнетичній силі, яка манила її.

- Привіт — сказав він, коли вона сіла поруч. — Я знав, що ти прийдеш

- Аж цікаво звідки? і що тут відбувається? - дивувалась вона.

- Це просто місце для відпочинку , а всі вони з різних часових ліній , завдяки тобі багато з нас живе щасливо прям як і ти просила - з усмішкою відповів він.

- З різних? - здивовано спитала дівчина роздивляючись навколо.

- Так , ти мою часову лінію теж врятувала , дякую тобі , справді дякую - промовив він.

- Не дякую , це лише моя ідея допомогти вам...мої батьки забагато поганого зробили вашим родинам , я хочу лише щоб у вас усіх було нормальне життя - відповіла вона дивлячись хлопцеві в очі.

- Всеодно , ти та хто справді допоміг , якщо б не ти...ми б всі були поглинуті дуранго і нас би не існувало

- П'ять , ваша родина це і моя родина також , не стало б вас то і мене б не було - сказала вона обійнявши його - Я щаслива що ви в мене є...

- Ех Луно...- обійняв у відповідь - Бережи себе , ми ще зустрінемось

- Обов'язково

Відпустивши його дівчина різко відкрила очі і жадібно вдихала повітря ніби задихаючись.

- Луно! - крикнула Дженніфер сидячи поруч.

Нарешті вирівнявши дихання вона озирнулась навколо , всі стояли та зі страхом дивились на неї.
Подивившись на руки та грудну клітку вона тяжко видихнула та усміхнено глянула на дівчину.

- Дженніфер , все добре йди сюди - сказала вона відкривши руки для обіймів.

Дівчина різко обійняла подругу у відповідь.
П'ятий не міг навіть здвинутись з місця , але коли Дженніфер відпустила Луну , кинувся до неї.
Міцно притиснувши дівчину до себе він просто мовчав.

- П'ятий....

- Я хвилювався...- тихо промовив він подивившись на неї - Більше ніколи , чуєш мене? більше ніколи так не роби

- Гаразд пробач - усміхнулась дівчина.

Хлопець дістав з кишені каблучку та надів каблучку на її палець , і поки вона не встигла щось промовити поцілував.
Всі лише радісно роздивлялись їхню пару , але Бен злісно дивився на них ніби стримуючи себе від того щоб набити йому морду.
У той момент, коли Луна подивилася на обох хлопців, усвідомлення важливості свого вибору охопило її. І в глибині душі вона знала: цю історію ще не закінчено.