- Бене! чорт забирай! Батько нас уб'є! – кричав Клаус на свого брата.

- Та не кричи ти! Зараз щось придумаємо

- Заткнися ти вже, сам знаєш що буде

- Я тобі зараз вріжу - грізно відповів він подивившись на нього.

- Ну давайте містере „Я знаю як краще"

Хлопці почали битися, поки їх не відкинуло від один одного.

- Що за? - здивовано запитав Клаус протираючи потилицю.

– Ви хто такі? - Запитала дівчина ставши між хлопцями.

- Ти як це зробила? - спитав Бен.

- Власними силами, а що?

- Ти маєш сили?

- Може вистачить повторювати те саме? - Сказала дівчина дивлячись на хлопців.

Клаус з Беном підійшли до дівчини.

- Хто ти така? - спитав Бен.

- Мене звуть Луна , а вас?

- Я Клаус, а цей недоношений Бен

- Дуже приємно – відповіла дівчина усміхнувшись.

Після цього знайомства вони втрьох почали дружити.
Вони мали багато різних подій і веселих і сумних.
Але смерть Бена зробила гірше.
Минуло кілька років, Клаусу вже двадцять п'ять і він прийшов до Луни.

- Лунііііі- простяг хлопець стоячи біля дверей.

Двері відчинилися і звідти вийшла дівчина років чотирнадцяти, струнка, в легкій білій сукні і в туфлях на невеликому підборі.
Волосся підстрижене під каре.

– Клаусе? Щось трапилося?

- Мені так самотньо...

- Какао будеш?

- Так

Хлопець зайшов до дівчини та пішов на кухню.
Луна пішла на кухню зробити напої.

- Вона б тобі зараз ще більше сподобалася... - тихо сказав Клаус.

- Хех вона завжди гарна...

- Ось какао, як ти любиш - сказала дівчина, поставивши кухоль навпроти хлопця.

Сівши навпроти вона дивилася поглядом повним розпачу та болю.

- Дякую, ти сама як?

- Як бачиш , ще жива ... - Відповіла вона намагаючись зупинити свій погляд на чомусь іншому.

- Луні , я бачу , що ти хочеш плакати

- Хех як не дивно але хочу...

- Я також...довго не міг прийняти цю ситуацію, постарайся відпустити - сказав хлопець намагаючись хоч якось підтримати.

- Клаусе, дякую за підтримку...але у мене є новина

- Яка? - здивувався він.

- Я мушу виїхати ненадовго...- з ледь помітною усмішкою промовила вона.

– Куди?

- Далеко, поки сама не знаю

- Будь обережна...

- Я приїду, хто знає де ми ще зустрінемося - сказала вона посміхнувшись.

- Усміхайся частіше - з усмішкою промовив Клаус.

- Обов'язково

- Ти коли їдеш?

Дівчина задумалася, її тут більше нічого не тримає, зрозумівши це вона сказала:

- Думаю сьогодні ввечері...

- Бережи себе і пиши частіше – сказав хлопець поклавши свою руку на руку дівчини.

- Добре, писатиму

Після їхньої зустрічі дівчина почала збиратися.
Діставши валізу вона складала речі, кофти, штани та спідню білизну.
Ставши посеред кімнати, Лунарія подивилася на всі боки думаючи щоб ще забрати.
Побачивши на журнальному столику фотографію з Беном та Клаусом, вона витягла її з рамки і поклала в кишеню в валізі.
Сівши на ліжко і згадавши все добре, вона просто заплакала.
Закривши обличчя руками, дівчина намагалася зрозуміти чому так сталося.
За три години дівчина вже виїжджала з міста.

- Я повернуся... обіцяю - тихо сказала вона, дивлячись у вікно.