Минуло декілька днів , за цей період Луна більш потоваришувала з усіма в особливості з П'ятим.
Її рана затягнулася доволі швидко , після зняття швів вона та П'ятий просто мовчки посиділи на сходах , ніби намагаючись забути все що було.

- Ще скільки до кінця? - запитав П'ятий намагаючись знайти відповідь в її голосі.

- Ну...не так багато як ти хочеш , залишилось два дні але за цей час ми впораємося...- відповіла вона відвівши погляд.

- Надіюсь

- Гаразд, я піду до себе - сказала дівчина, вставши зі сходів.

- Луно – сказав хлопець узявши дівчину за кисть руки.

– Що?  - Запитала та.

- Я тебе не відпускав – сказав хлопець і притиснув дівчину до стіни.

- П'ятий ... що ти робиш?! - скрикнула дівчина, намагаючись вибратися.

- Не знаю , але чомусь дуже хочу - відповів він поцілувавши її.
.
- Ммм... досить... навіщо?  - Сказала дівчина і відштовхнула хлопця від себе.

- Пробач , я просто хотів це зробити... - відповів П'ятий відійшовши від дівчини.

- Зовсім клепка поїхала!? - Злісно сказала вона.

- Ну правда пробач!  Я не подумавши зробив це...

- Божевільний...

- Серйозно?! а ти тоді хто? хуй його знає звідки приперлась і командуєш , та ще й чуть не загнулась!

- В тебе був шанс мене позбутися , але ж ні , ти вирішив врятувати!

- Я краще сам тебе вб'ю , і взагалі ти маєш бути вдячна за це - відповів він чекаючи від неї вдячності.

- Хах цікаво як вбивати вирішив? зализати до смерті чи що?! - злісно крикнула та.

- А може й так?! яка тобі різниця?

- Боже з ким я зв'язалася... - сказала дівчина, протираючи перенісся вказівним та великим пальцями - Чортів збоченець...

- Як ти сама сказала, зі збоченцем - з єхидною посмішкою відповів хлопець.

- Доречі , вона на нас дивиться - сказала дівчина, показавши пальцем у бік дверей - Мабуть і дивилась

– Що?  Хто?  - здивувався хлопець  подивившись туди, біля дверей стояла кураторка, Луна та П'ятий швидко встали разом та були готові нападати.

- Та все гаразд, я б почекала , ви дуже мило сваритесь - сказала жінка усміхнувшись - А цілуєтесь просто супер

- Чому ти тут? - Запитала дівчина.

- Ох ... люба, я прийшла щоб поговорити з тобою - сказала вона сівши на стілець.

- Ну знаєш ... ти як би не дуже вчасно прийшла , та звідки ти стілець взяла?- здивувалась Лунарія.

- Про що тобі треба з нею поговорити?  - роздратовано спитав хлопець.

- П'ятий, ти шалено милий, але дорослим потрібно поговорити віч-на-віч - сказала кураторша давши знак щоб хлопець пішов.

- Ти не забула , що я старший за тебе - сказав хлопець.

- П'ять, прошу залиш нас - сказала дівчина.

- Що?  ти серйозно? ну добре!  - Відповів хлопець й пішов.

- Говори, що тобі потрібно? І взагалі якого чорта твої люди напали на нас?

-Я б тобі не радила закохуватися в П'ятого - сказала куратор підійшовши до дівчини.

– Що?  закохуватися?  – здивувалася дівчина - Блять , ну і до чого тут це?

- Тільки не бреши , що нічого до нього не відчуваєш - тихо відповіла вона ставши за спиною Луни.

- Тобі то звідки знати?...- зі злістью запитала вона.

- Дорогенька , я бачу все

- Ти так і не сказала , чому ти тут?

- Я тобі вже сказала, не закохайся в П'ятого і світ буде врятований - відповіла жінка та зникла.

- Я і не збиралася - сказала дівчина  пішовши шукати хлопця, спустившись на кухню вона чекала його побачити там.

Він сидів задумливо пивши каву , дівчина сіла біля нього.

- Пробач, я не повинна була просити щоб ти вийшов...

- Все гаразд... - сказав хлопець зробивши ковток.

- Ти злишся? - спокійним голосом запитала дівчина дивившись на злого хлопця.

- Так...- чітко відповів він.

- Мені піти?

- Ні

- Хочеш поговоримо?

- Про що?

- Про нас з тобою

- Хіба ми є?  - Запитав П'ятий дивлячись на дівчину.

- Ем ... немає звичайно, але ж ми друзі - сказала дівчина ніжно поклавши свою долоню на руку хлопця.

- Луно , запам'ятай ми не друзі!  є тільки я і більше нема нічого і нікого! Звісно ж крім МОЄЇ сім'ї!  - сказав П'ятий та зник.

- Придурок – тихо сказала дівчина опустивши погляд на так і не допившу гарячу чашку кави.

Вставши зі стільця дівчина пішла до себе в кімнату, впавши на ліжко вона дивилася в стелю, тиша вбивала своїм мовчанням.

- "Навіщо він поцілував мене ..." - Тишу перервали думки дівчини - "Потрібно піти до неї, нехай пояснить свої слова"

Вставши з ліжка дівчина відкрила портал і зайшла туди, портал закрився , в цей час в кімнату зайшов П'ятий.

- Луно , пробач , що зірвався на тобі - сказав хлопець стоячи в порожній кімнаті - Куди вона поділася!?

Дівчина з'явилася в кабінеті, але не встигла нічого сказати, як хтось ударив її чимось важким по голові, впавши на підлогу вона почала непритомніти.

- Молодець Лайло, це було легко - з хитрою усмішкою промовила жінка, прикурюючи.

Тим часом в академії, П'ятий шукав її скрізь, прийшли хлопці побачивши що хлопець бігає і когось шукає.

– П'ять? ти чого?  - Здивовано запитала Ваня.

- Луна... вона зникла... мені потрібно в комісію - сказав хлопець почавши відкривати портал.

- Стій! ми з тобою, - сказав Клаус підійшовши до свого брата.

Інші зробили так само.

- Вона ж наша сім'я, - сказала Елісон.

- Добре, пішли – сказав П'ятий і перемістився з усіма до цієї жінки.
З'явившись у кабінеті П'ятий одразу взяв сокиру.

- Де Луна!?  - розлютився хлопець намагаючись стримувати себе.

- П'ятий, П'ятий заспокойся, світ жорстокий ... чи не так?  - з хитрою посмішкою спитала вона сидячи у кріслі.

- Де.вона.?  - Запитала Ваня.

- В іншому місці...

- В сенсі?

- Ваша дорога Лунарія зараз дуже далеко, я відправила її туди де їй і місце - відповіла вона посміхаючись.

- Я тебе вб'ю!  – закричав хлопець й  накинувся з усіма на куратора.

Тим часом дівчина вже прийшла до тями, відкривши очі вона була в якомусь провулку , вставши на ноги вона повільно вийшла з перевулка.  Яскраве сонячне світло боляче било в очі, мало не впавши дівчина трохи сперлася однією рукою об стіну, а іншою доторкнулася до чола.

- Вибачте , з вами все гаразд?  – стурбовано запитала дівчина.

Струнка леді, чорне волосся підстрижене під каре, одягнена була в чорні джинси та білу кофту.

-Так..так , дякую, просто трохи голова запаморочилась...

- Як тебе звуть?  Давай краще присядемо- запропонувала вона.

- Лунарія ... а тебе?  Так , дякую , треба трохи відпочити...

- Марі - усміхнулася вона - Можливо тобі краще в лікарню поїхати?

- Ні, все добре, просто потрібно трохи відпочити ... - відповіла Луна дивлячись на будівлі десь дев'яностих років - Пробач, я можу поставити трохи дивне запитання?

- Так , звичайно

- Який зараз рік? І в якому я місті?

- Ну зараз 1960 рік , і ти в Далассі