- Ох , зрозуміло ... - сказала дівчина намагаючись зрозуміти той факт , що вона в минулому.

Страх за друзів був сильнішим, дівчина ледве стримувала себе, але біль в горлі тиснув все сильніше і сильніше.
Вона не могла використати свою силу прямо зараз.  На її очах з'явилися сльози, руки почали тремтіти наче від холоду, вона намагалася знайти щось , на що можна відволіктися.

- Агов? ти чого?  - Здивовано запитала дівчина поклавши руку на плече нової знайомої. - У тебе є родичі?  друзі?  чи батьки?

- Я ... я не пам'ятаю ... видно хтось дуже сильно хотів щоб я забула всіх ... - відповіла Луна , витерши сльозу з щоки.

- Бідолашна... не плач, пішли до мене - з ентузіазмом запропонувала вона - Я все одно живу одна, буду рада компанії

- Пробач, але не хочу напружувати тебе, ти і так зараз допомагаєш мені, дякую за допомогу

- Ой! не кажи нісенітниці! - з усмішкою відповіла дівчина вставши з лави і взявши Луну за руку повела у бік свого будинку.

За годину вони були у невеликому затишному будиночку.
Дівчина жила недалеко від центру, зайшовши всередину будівлі, нова подруга привела її на кухню.
Ніжно рожеві пастельні стіни , на яких були картини пейзажів , великі красиві вікна , стіл посередині та м'які стільці.
На столі лежала скатертина з вишитими квітами.
Плита для готування їжі , невеличкий холодильник та раковина.
На підлозі був бежевий килимок.

- Сідай тут – вказала на стілець дівчина.

- Гаразд... - тихо відповіла Луна , розглядаючи апартаменти.

- Ти не голодна?  У тебе є сім'я?  - Запитала Марі відчинивши двері холодильника.

- Ні, дякую, я не голодна - відповіла вона - Сім'я у мене є, але так вже вийшло , що ми трохи розійшлися

- Вони тебе шукають?

- Швидше за все так, я не затримаюсь у тебе надовго , обіцяю - сказала Луна , подивившись на дівчину.

Марі сіла навпроти підперши голову рукою.

- Шкода ... - З сумом відповіла вона - Поки ти не знайдеш сім'ю то живи у мене, я все одно одна ...

- Чесно, навіть не знаю чи погоджуватися...

- Залишись ненадовго - попросила Марі поклавши свою долоню на руку дівчини.

- Ех ... добре, залишуся, ти підкажеш де можна роботу знайти?

- Без проблем - з усмішкою відповіла вона - У мене є магазинчик квітів, і мені якраз потрібен працівник

- Хах буду шалено вдячна - відповіла дівчина усміхнувшись у відповідь.

Пізніше Марі показала новій знайомій її кімнату.
Вона була в блідо-рожевих тонах, односпальне ліжко, тумбочка на якій був світильник, шафа, крісло і стіл для письма на якому стояла ваза з тюльпанами.
На підлозі був круглий великий білий килим і два вікна з трохи жовтуватими фіранками.
Через деякий час після знайомства дівчина сіла на ліжко і протерла болюче місце.

- Потрібно повернутися додому ... - Тихо сказала вона подивившись на свої руки, а потім стиснувши їх в кулаки спробувала зробити портал але не вийшло.

Після двадцятої спроби дівчина впала на коліна та заплакала.
Вона повинна повернутися до них, вони її друзі і можна сказати, що сім'я.
Витерши сльози, Луна підвелась і підійшла до вікна.
На дворі майже вечір, вона не помітила як швидко пройшов день, нещодавно тільки лаялася з П'ятим у 2019 році, а тепер перебуватиме у 1960...

- Цікаво...що ви там? чи шукаєте мене? П'ятий...Ні , він мабуть щасливий , що мене більше немає...

Після недовгих роздумів дівчина роздяглася і лягла на ліжко сховавшись ковдрою, обернувшись до стінки, вона мріяла повернутися додому.
З цими думками Лунарія заснула , сон був довгим та тривожним.