Як же йому хотілося бодай ще на мить втримати її. На одну-однісіньку мить. Знову притулити до лицарських латів і ще раз припасти до бажаних губ. Але ні… вона пішла.

Портал поглинув її постать, разом із тим позбавивши Елеазара найяскравішого світла, яке було в його житті. Тепер, на жаль, одні Брати знають, як довго вони ще не зможуть побачитись, не зможуть обійняти одне одного…

Проте, щоб там було, він вірить і завжди буде вірити, що це не назавжди. Елеазар дотримається своєї обіцянки. Нехай для цього знадобиться тих кілька місяців, а то й рік чи більше – він не здаватиметься. Як би складно не було, він зробить усе, щоб вони знову зустрілися. Щоб обов'язково зустрілися.

— Джете, до короля, — коротко прогарчав підданому лицар, утворивши тверду повітряну стіну, яка різко зупинила удар світла, що гнав на Джета. Демон хутко підвівся і, схопивши телепорт, помчав за королівським подружжям, яке Мідас уже мав би відвести у таємне місце.

Елеазар хрипко дихав і кривився ледь не від кожного руху. Сім Братів! Він би і поворухнутися не зміг, якби не Мері! Ця відьма вже вкотре врятувала його, хай їй грець!

— Я от думаю, невже ця принцеска – та сама, яка підкорила тебе? — розрухуючи плечі, єхидно поцікавився Лейкангер.

— Іди до біса, — Елеазар ледве ворушив губами, які ще пам'ятали її зворушливий дотик, її ніжність і тепло.

Серце різко занило, наче його враз різнули мільйони гострих лез, лишень у пам'яті виникли її сірі заплакані очі і ті чуттєві слова. Ох, яким поглядом вона востаннє дивилася на нього, краще нікому й ніколи не знати! Від нього невпинна кров спиняється, хочеться вити пораненим звіром...

— То я таки не помиляюся? Ти ж тоді так хотів її захистити, йой-ой, навіть погодився на мої умови, — насміхався Лейк, крокуючи до нього, а Ел лише терпляче зціпив зуби. — А знаєш, любов зробила тебе слабшим, Елеазаре.

— Хех, — іронічно посміхнувся капітан, спираючись на алебарду, — ні. Вона якраз зробила мене сильнішим, тому що тепер я готовий знищити будь-кого, хто може нашкодити… їй. Захищати її ціною навіть власного життя, — Елеазар підготувався до чергового нападу і, ставши у бойову стійку, сплюнув кров на підлогу. Пізніше опустив забороло на обличчя.

— Пафос! — зневажливо вигукнув Лейкангер, а Ел лише закотив очі, хоч і певною мірою погоджувався з ним. — «Захищати», кажеш? — він цікаво схилив голову набік. — Але ж ти не захистив її. Не зміг. Де вона? Я її не бачу, — глузливо заговорив Лейк, вдавши тривогу.

— Там вона точно буде в безпеці. І піти за нею я нікому з вас не дозволю, — впевнено відповів Бальт, стиснувши руків'я алебарди. — До речі, а ти, виявляється, бісів принц. І як я раніше не здогадався! Все думав, що ти мені когось нагадуєш. Вічно в мене з принцами якісь пробле…

Зловісний сміх Лейкангера зупинив його подальші слова, змусивши насторожитись.

— Ой, я думав, що ти знаєш. Я ж навіть приховувати свою особистість так не старався, як це робиш ти, — хижо вишкірився він, припинивши реготати. — Нехай нам зараз не вдалося, та колись ми все одно здобудемо Стихійник і, нарешті, втілимо у життя багаторічний задум одного з Братів!

«Буде дуже складно повірити, якщо вони почали війну тільки для цього. Чого ж чекали весь цей час? Невже повернення сім'ї короля?.. Але звідки їм було знати про це??» – Елеазар насупився і відчув, як права нога підкосилася, скорившись раптовому болю, який її прошив. Дідько! Після того, що з ним на тій поляні зробив цей гад, він довго не протримається. А покладатися на одну лише магію зараз небезпечно...

— Я вам нікого не віддам! Ви не отримаєте ту кляту корону!! — рішучо закричав Ел, і в наступну мить зубчасті кинджали принца й алебарда лицаря міцно зійшлися, дзвінким звуком пролунавши коридорами. Далі ж навколо зброї кожного почала накопичуватися магічна сила, яка змушувала стіни палацу тремтіти, а обох воїнів відчувати якесь незвичне духовне піднесення.

Бальт скривився, коли відчув, як із відкритих ран посочилася кров. Намагався стримувати удари Лейка і ні разу не давати себе зачепити. А в голові безупинно крутилися лише одні відчайдушні слова: «Я прийду по тебе, Лілю. Повернуся, тільки дочекайся…».

І ті слова розпалювали у його ослабленому тілі таке невтримне полум'я, яке, він знав, не дозволить йому здатися. Тут і зараз – не дасть загинути.

*****

Вітаю вас на останній сторінці, мої любі астероїди! Закінчення першої частини «Вибору Серця» – для мене найперше серйозне звершення у письменницькому руслі. Це моя перша книжка, тому я дуже рада, що ви пройшли все пліч-о-пліч зі мною і зараз читаєте ці рядки. Висловлюю щиру вдячність усім, хто їхав у цьому чарівному потязі з самого початку історії і не злякався різних поворотів сюжету, а доїхав до цієї зупинки. Дякую всім, хто підтримував мене і дарував наснагу творити далі. Що ж, наша наступна станція – друга книжка! Вже найближчим часом вона буде опублікована на моїй сторінці. Також залюбки обговорю з вами цю історію у коментарях. Ще раз дякую усім і до зустрічі в другій частині цієї дилогії!