Провівши ніч в одному з найдешевших хостелів міста, позаяк в домі Еллі вся ватага не помістилася б точно, всі зустрілися в парку, що був недалеко від її будинку. Еллі знову залишила доньку з бабусею, але цього разу попросила стареньку, щоб вони відправилися в інше місто, а то хтозна, можливо, Адель захоче щось заподіяти малечі. Треба бути впевненими, що Бі буде в безпеці.

Година була ранньою. Поротягом розмови про подальший план дій Елеазар розповів Еллі, Нефу і Селейні про те, що шістка «диких» насправді не з цього світу. Тріо було дуже шокованим такою раптовою інформацією, а потім стало цікаво випитуватися в них всяке про так званий Людський світ, що ті аж знітилися й розгубилися від такої цікавості нових друзів.

— А Адель хіба не живе в замку? Вона ж принцеса як-не-як, — припустив Айнер, крокуючи з місця на місце, поки інші або сиділи, або стояли.

— Я думаю, що вона живе десь поблизу, тому що може приходити до мене кожен день. Або кожного разу використовує магію, аби переміщатися… Та навряд вона так часто її витрачає на це, тому я такі висновки зробила, адже, якби Адель жила справді в королівському замку, то для неї було б великою морокою так за мною стежити. Але… Де саме вона живе на даний момент, я не знаю... Це місто, попри близькість із територією Міронези, також недалеко від кордону з Мареонесом, тож цілком можливо, що вона десь на території свого королівства і живе. Інакше бути не може, — замислено мовила Еллі.

— Тоді… де нам її шукати? — відчайдушно запитала Ріна.

— А може, зачекати, доки вона сама не прийде сюди? Тобто до Еллі, — припустив Елеазар, звернувши їхню увагу на себе. Товариші стривожено замислилися.

— Ви впевнені, що це не вийде на гірше? — занепокоїлась Селейна, звернувшись відразу до всіх.

— Це вже побачимо. Еллі буде не одна, — запевнила її молодша Гіфгорн.

— Цього я й чекала.

Неподалік несподівано прозвучав незнайомий більшості голос. Всі швидко обернулися на його джерело і побачили високу русалку з чорним хвостом, який нагадував радше не той, що у риб, а той, що у вугрів. Шкіра незнайомки була темно-сірою, волосся довгим, прямим і кольору малини. Дівчина мала довгі ельфійські вуха зі срібними кульчиками і великі чорні роги, які росли з голови майже вертикально. В руках з довгими чорними нігтями вона тримала посох, який був пів місяцеподібної форми, схожої на той, що у Мері, але виглядав більш кволим.

«Дикі» здригнулися, коли зауважили, що моторошна русалка, крім двох червоних очей, мала третє, яке було в неї на чолі. Також кілька таких же очей були в неї на хвості, саме в тому місці, де стегна. Хижа посмішка відвідала лице незнайомки, поки вона тримала руку на роті Еллі, яка була наляканою і не знала, що робити, перестрашено дивлячись на товаришів.

— Не підходьте, а то я відірву їй язик, — відразу зупинила вона Нефову спробу кинутися до них, насупивши куці чорні брови. Останній злісно зашипів і тихо вилаявся, але таки зупинився, хоч і дуже знехотя, побачивши вже заплакані очі коханої, які й так не могли його нормально бачити.

— Що ти, в біса, хочеш?! Відпусти її!! — крикнув він, стиснувши кулаки. У червоних очах відображалася лють, а русалка знову хижо посміхнулася, показавши невеличкі ікла.

— Я думаю, ви вже зрозуміли, хто я. Тому не буду називатися, — її посох розчинився у повітрі й уже вільною рукою вона почала грайливо крутити світло-синє волосся Еллі на пальці, в той час як та злякано дивилася на неї і намагалася не рухатися, щоб не заподіяти собі самій більшої шкоди. — Все просто: я хочу, щоб ти страждав, принце. Навіть якщо ти вже відрікся від престолу. Мені треба бути певною, що ти точно не будеш здатен знову заявити на нього права. А коли досягну того, що хочу, візьмуся за принцеску, адже вона має бути наступною королевою... — ледь надавивши, вона провела гострим нігтем по ніжній рожевій дівочій щоці, після чого з того місця повільно потекла червона рідина. Еллі заскиглила, а Неф смикнувся, ледве стримавши себе на місці. — І, повір мені, ти будеш страждати. Як і твоя сестра. Я тобі обіцяю, — це було останнє, що мовила темна русалка, перед тим як її тіло й тіло Еллі засвітилося багряним кольором, після чого вони обидві зникли.

— Ні-і!! — Нефові коліна різко приземлилися на бруківку, коли він дістався того місця, де секунду тому стояла Адель з Еллі. — Трясця! Трясця! Трясця! — міцно стиснені кулаки нещадно лупцювали землю, не шкодуючи ні сил, ні рук. Згодом на кісточках виступила кров, змусивши принца трохи послабити силу ударів. — Лайно!.. — кулак в який раз, але вже повільніше торкнувся бруківки. — Я не мав її залишати ні на мить! Мав тримати за руку, навіть якщо боляче!.. Тому не зміг її захистити! Слабак!.. А ще смію казати, що все буде добре! Дурень!.. Не зміг її вберегти, нездара! Дідько, та що я мо…

Чийсь кулак, раптово зустрівшись із лицем молодика, змусив його несподівано замовчати. Неф повалився на землю, не витримавши сили удару. Елеазар присів над ним і схопив його за комір обома руками.

— Опануй себе, холера ясна! Ти хто такий, взагалі?! Принц чи якась там шмата, яка дозволить об себе витирати ноги першому зустрічному?! Нефе, невже ти так просто даси себе зламати?! Хочеш, щоб її смерть справді стала правдою?! Я в це не повірю! Для чого ж ми тоді всі сюди прийшли?! Скажи мені на милість! — принц розгублено і вже заплакано вдивлявся у серйозні очі Ела, в той час як той йому це все кричав, смикаючи комір сорочки. — Припини побиватися і шкодувати! Почни діяти, врешті-решт! Ти повинен показати цій стерві, чого ти вартий! Зрозумів мене?! Мовиш хоч іще одне жалісливе слово, і я тобі так само дам в щелепу, як нещодавно! — Елеазар секунду змовчав, питально дивлячись на друга, а потім видихнув: — Ну ж бо, підіймайся. Ми повинні йти рятувати її, а не сидіти склавши руки, — він повільно піднявся, попередньо відпустивши Нефа, після чого подав йому руку. Той шоковано й несміливо прийняв допомогу.

— Дякую, друже... — піднявшись, Неф витер кров, яка виступила на кулаках.

— Пробач за такий грубий метод, — Ел з провиною простягнув йому хустинку, яку попередньо витягнув із кишені штанів, аби той обтер і розбиту губу.

— Ні, нічого. Це справді допомогло… Спасибі.

— Нефе... — налякана сестра підійшла до нього.

— Не переймайся, Сел. Все добре. Я в порядку, — брат постарався посміхнутись. — Нам треба з нею розібратися, аби в майбутньому і ти не постраждала.

— Так… — принцеса стривожено кивнула.

— А зараз всі, крім «диких», скажіть мені, будь ласка… В когось є хоч якісь теорії щодо того, куди Адель забрала Еллі? — Елеазар сперся на стовп, схрестивши руки на грудях. Інші розгублено перезирнулися і похитали головами. Парубок змучено видихнув. — А лишень вчора її знайшли, тепер знову шукати…

— Я знаю, куди вона її повелá. Дорога, мабуть, буде нелегка, — почала Мері, раптово привернувши до себе увагу засмучених товаришів. — За допомогою посоха я змогла помістити на зловмисницю маячок спеціальний. От тільки сигнал від нього був не моментальний. Тому й не сказала про це зразу, а чекала слушного часу. За тим, що він показує мені, бачу, що вона від нас на певній далечині. Але знайти її буде нескладно, якщо будемо працювати ладно. Місце те закинуте й старе. Якщо не поквапимося, вона точно Еллі в Нефа відбере. Друзі, станьте біля мене – і мій телепорт її наздожене.

Всі витріщили очі на відьму, яка піднялася і вже почала посохом малювати під собою зелені лінії.

— Мері! Ти ж наше золотко! Що б ми без тебе робили! — щиро зрадів Елеазар, а інші разом з ним, оговтавшись після її слів. Потім молодик закликав усіх швидко підійти до неї. Але, дещо усвідомивши, Ел раптово зупинив їх. — Зчекайте. Якщо не помиляюся, ми повинні залишити когось тут, щоб він наглядав за місцем телепортації, адже ми саме на ньому й з'явимося, коли повернемося.

— Так, Ел каже правду, справді. Ми мусимо залишити охоронців, поки владнаємо всі справи, — мовила Мері, зупинившись малювати ієрогліфи. «Дикі» і не лише налякано перезирнулися між собою.

— Якщо вже така справа, то нумо залишимося я, Неза, Евол і Меліна, — мовив Айнер. — А інші вже нехай ідуть. Можливо, «дикі» по-своєму зможуть допомогти.

— Ей, чому ти все вирішив за нас? — обурено запитала Неза, схрестивши руки на поясі. — І чому з усіх, як ви кажете, «диких» лише ми троє?

— Ну, якщо хочете, то й інші також можуть не йти. Але я вважаю, що їм потрібен такий досвід. А ви свій отримаєте іншим разом, — хлопець вмостився на лавці, сховавши руки в кишені штанів. Неза з Еволом і Меліною перезирнулися, а пізніше й собі сіли. — Сподіваюсь, ви там вже впораєтеся, — на його слова Ел постарався переконливо кивнути.

— Бережіть себе, — злякано мовила Меліна до товаришів, після чого ті невпевнено кивнули і зникли разом із салатовою кулею, яка й була телепортом.

*****

— І довго нам ще так іти, не знаючи куди? — злякано тривожився Неф, крокуючи позаду Елеазара.

Під їхніми ногами тріщали суха деревина, іржаві цвяшки й уламки побитого скла. Єдиним джерелом світла в цьому, як виявилося, закинутому, темному й вузькому коридорі був посох Мері, який випромінював салатове світло, освітлюючи його володарці й іншим дорогу. Всі йшли вервечкою за таким порядком: Мері, Елеазар, Неф, Селейна, Даніель, Ліля, Орігам і Ріна. Остання також мала невеличкий кристал світла, який їй вручила сестра.

Поки Неф не поставив запитання, була мертва тиша, якщо не враховувати звуки води, яка незрозуміло де шуміла, скрипіння старих дерев'яних стін чи тріскіт сміття під кроками.

— Тобто «не знаючи куди»? Нас Мері веде. Заспокойся, будь ласка.

— А чому саме цим коридором? Тут темно, хоч в око стрель. Тішить те, що Мері має чим освітлювати шлях, — через тишу принцесі не довелося напружувати голосові зв'язки, щоб запитати.

— Тому що іншим шляхом Адель могла б нас знайти, розумієте, ваша високосте? А це такий підземний коридор, який веде до підвалу, з якого ми вже потрапимо в головну кімнату. Чи не так, Мері? — звернувся Ел до відьми, яка замислено йшла попереду, дивлячись на щось їм незрозуміле, що було схоже на мапу. Почувши, що запитання було адресоване їй, вона впевнено кивнула, не відриваючись від тієї «мапи».

І йшли вони так вже, може, з годину, час від часу перекидаючись якимись поодинокими фразами. А от коли всі на певний час замовкли, то кожного міг лякати будь-який звук, який раптово звідкись пролунав. Тиша ставала нестерпною і лякала дедалі більше, починало щось ввижатися.

— О, тут двері. Бачите, таки здатна на щось Мері, — відьма обернулася до друзів, раптово мовивши про себе в третій особі, і тим самим налякала їх. Елеазар, отямившись, нервово сплюнув на підлогу.

— Мері, ніхто й не казав, що ти ні на що не здатна. Не верзи дурниці! — постарався не зірватися на крик, тому що тиша була важливою.

— Гаразд, Еле, більше не буду говорити небелиці. А ти вважай, не крикни випадково. А то будемо тоді всі діяти дуже терміново.

— То що там за двері?? — повернувся до теми Неф, зазирнувши з-за широкої Елової спини. Почувши зауваження принца, Мері відразу схаменулась і знову повернулась до дверей. Вони були темно-коричневими, такими ж старими, як і сам цей підземний перехід, і гнилими.

— З-за них дує якийсь вітерець і ледве пробирається мляве світло. Відчуваю, що нам рухатись швидше потрібно, — насторожила всіх старша Гіфгорн.

— Якщо треба швидше, то чому ми досі їх не відчинили?! — обурився принц, готуючись прорватися крізь Ела.

— Тому що в мене є відчуття, що там може бути дещо небезпечне. А тому не дозволю я вам чинити недоречно. Будь ласка, майте, принце, терпіння хоч трошки, щоб не спіткали нас потім промашки.

— Гаразд. Але що ми тоді будемо робити?.. — бажання врятувати Еллі не могло чекати.

— Дайте мені, будь ласка, кілька хвилин. Хочу зрозуміти, чи будемо ми хоч трохи в безпеці за межами цих щілин, — попросила Мері, а пізніше повільно стулила очі, обережно доторкнувшись долонею до дверей, «захищених» павутинням.

В коридорі запанувала мертва тиша, яку могли перебивати лише незрозумілі лякаючі звуки. Посох відьми випромінював салатове світло, яке приваблювало незрозумілу комашню, що не знати звідки тут взялися. Решта людей злякано перезиркувалася між собою. А згодом Ліля ледь не скрикнула, зауваживши, що по руці Мері повзе здоровенний павук. Та Елеазар її зупинив, закривши рот своєю долонею і поглядом натякнувши, що кричати точно не варто.

— Там, відчуваю, не повинен ніхто бути. Хіба що, темна принцеса могла тихо прослідити наші маршрути, — Мері забрала долоню від дверей і, байдужо глянувши на павука, натисла на клямку, повільно відчиняючи їх.

Очі, які за весь час звикли до темряви, засліпило світло, що наповнювало просторе приміщення. «Диким» воно своїм інтер'єром нагадувало давній, закинутий собор.

— Де це ми?.. — Орігам вийшов услід за Лілею з темного коридору й через кілька кроків, як і інші, опинився на великій мармуровій площі, яка була розмальована дивними узорами. Відповідати на його запитання не поспішали, адже ніхто з них ще сам не розумів, де вони опинилися. Стеля й стіни були покриті різними зображеннями русалок і водних земель. Де-не-де валялися уламки скульптур.

— Мері, що говорить твій так званий датчик? — Ел озирнувся, напружено все розглядаючи.

— Вона… — задумано почала відьма, повільно озираючись навкруги. — Вона десь недалеко. І це, трясця, створює нам чималу небезпеку, — щось відчувши, Мері різко обернулась і злякано подивилася на Нефа, ззаду якого в ту ж мить з'явилася Адель і підло посміхнулася. — Принце, бережіться! — її крик рознісся по всьому приміщенню, а Неф спершу нерозуміюче глянув на неї, після чого Мері захотіла до нього наблизитися, але вона б і так не встигла.

Адель, нахилившись, щось прошепотіла Нефу на вухо, очі якого в ту ж мить розширилися від несподіванки, а потім вона швидким рухом пальців натиснула на його скроню, після чого повіки хлопця відразу стулилися, сховавши червоні очі. Він впав непритомним їй на руки, а в наступу секунду темна русалка огорнула його й себе багряним куполом, після чого вони зникли.

Мері ошелешено зупинилася на тому місці, на якому недавно був Неф.

— Вона мене вже теж встигла рознервувати. Та так, що я на куски її готова розірвати! — злісно гаркнула відьма, стукнувши посохом по підлозі.

— Мері, вона що, щойно з-забрала кудись Нефа?.. — налякано спитала очевидне Селейна, поки решта лише пізніше усвідомила, що щойно відбулося.

— Так, забрала, зараза... Яка ж у мене до неї з'явилася відраза! — незважаючи на те, що Мері можна було повважати холоднокровною і спокійною, вона мала добре серце й ніжну душу. Тому їй, як і іншим, було дуже шкода Нефа й Еллі. Вона також хотіла їм допомогти. А тут ця падлюка Адель робить лише гірше й гірше.

— Трясця! То чого ми стоїмо?! — відразу схаменувся Елеазар, тим самим налякавши інших. — Мері, ти ж іще можеш відстежити ту лярву за своїм датчиком??

— Так, вона не зникла з «мапи», але сигнал слабне, й це вже зовсім не жарти… — вона напружилась, через що її місяцеподібний посох засвітився яскравіше.

— Брат… — очі Селейни поступово наповнилися слізьми.

— Принцесо, будь ласка, опануйте себе. Треба вірити, що вона йому нічого поганого не зробить... Тому нумо хоч за той слабкий сигнал схопимось, — невпевнено промовила Ріна, хоча сама була не менш розгубленою. Принцеса постаралась заспокоїтися й опануватися, витираючи сльози. Друзі ще кілька разів стривожено перезирнулися, не мовивши ні слова, а потім всі побігли за Мері, яка, зі свого боку, бігла до того місця, яке показувала так звана мапа, нехай сигнал і був слабим.

*****

«Чийсь... Чийсь крик… А потім… потім тиша... Згодом ще крики, і знову… Тиша... Що… що це?» – промайнуло мляве усвідомлення то тихих, то голосних звуків, що звідкись лунали, в Нефовій голові, затуманеній злими чарами темної русалки.

«Крики… Крики… Тиша… Крики… Знайомий голос… Еллі!.. Це Еллі!» – збагнувши це, свідомість Нефа відразу пробудилася, віддавши гострим болем голови в радіусі скронь. Принц скривився, а потім обережно розплющив очі й помітив, що його руки й ноги приковані кайданами до стіни. «Якого біса…» – подумки ошалів хлопець, повільно смикнувши їх і оглядаючи мале приміщення, в якому були старі стіни, покриті вапном, й така ж, тільки дерев'яна, підлога, брудне вікно з побитим склом і старезна шафа, яка, здавалося, могла завалитися, треба було до неї лише торкнутися.

Наляканий погляд молодика зупинився на нещасній, з подряпинами на тілі коханій дівчині, яка знесилено сиділа на хиткому стільчику приблизно за два метри від нього майже в центрі кімнати. Її ноги були прив'язані до крісла, чи то навіть приковані, а руки заведені за спинку і також міцно зв'язані. В напів темній кімнаті було тихо, тому Неф міг чути її повільне й хрипле дихання.

— Е... Еллі… — ледве зміг вимовити він, стараючись наскільки зміг натягнутися до неї, щоб бути якнайближче. Та дівчина не відреагувала. Його губи затремтіли, а по щоці покотилася самотня сльоза. — Еллі… Еллі, т-ти чуєш мене?.. Еллі, будь ласка, відгукнись… Еллі… Прошу т-тебе... — Неф не кричав. Він просив її. Благав тихим і тремтячим голосом, поки на брудну підлогу падали великі горошини його солоних сліз. — Еллі… Що вона з тобою робила?.. Ти... ти вся у синцях і подряпинах… Що ця… — швидко замовкнути його змусило скрипіння старих дверей, які відчинилися зліва від нього.

Адель спокійною, гордою ходою зайшла до приміщення, будучи вже на своїх двох, і, зауваживши, що принц вже прокинувся, весело посміхнулася.

— Бачу, його високість вже отямився. Прекрасно! — вона спеціально голосно сплеснула в долоні так, що Еллі здригнулася. Наляканий погляд Нефа змінився лютим. — І як тобі?

— Кляте стерво! Що ти з нею зробила?! — на шиї виступили вени, він щосили натягнувся до неї, намагаючись вирвати ті бісові кайдани зі стіни. Адель немов злякалась і відійшла, а потім, заспокоївшись, підійшла вже до Еллі, що змусило принца знову закричати: — Відпусти її! Тварюка! Можеш зі мною робити все, що хочеш! Але відпусти її! Відпусти, інакше я не знаю, що тобі зроблю!

— Ой-йой, навіть не віриться, що ти можеш мені щось зробити, — вона зареготала. — І наскільки ж вона тобі дорога, що ти готовий себе в жертву віддати заради неї? — злісно посміхнувшись, вона підняла підборіддя знесиленої дівчини. Остання ледве-ледве розплющила очі, а потім різко відсмикнула голову, усвідомивши, хто біля неї стоїть.

— Еллі! Чуєш мене?! Це Неф! Я тут! Не хвилюйся, я врятую нас!

Почувши голос коханого, Еллі відразу захотіла обернути до нього голову, але цей рух зупинив дзвінкий ляпас руки Адель, змусивши щоку дівочого обличчя, яке в ту ж мить різко повернулося у протилежну від принца сторону, почервоніти. Неф люто скрегнув зубами і знову що є сили смикнув кайдани, намагаючись позбутися їх.

— Припини! Я вже говорив, щоб ти її не чіпала! Припини це! — сльози знову потекли по його щоках, а темна русалка зловтішно засміялася.

— Як же мені подобається дивитися на таке твоє обличчя, яке погрузло у жахливому відчаї, сумлінні й неспроможності хоч якось їй допомогти, — Адель відійшла від Еллі й, розвернувшись, попрямувала до виходу з кімнати. — Не хвилюйся, я скоро повернуся. І тоді ти дійсно побачиш своїми ж очима найгірші муки цієї дурепи, — двері з гримотом зачинилися, після чого прозвучало клацання замка.

В наступну мить у переміщенні настала гнітлива тиша, яка дозволила принцу почути ледь чутне схлипувння Еллі, обличчя якої досі було відвернуте від нього.

— Еллі… — дівчина здригнулася, тільки-но Неф кликнув її. — Еллі… Скажи, будь ласка, хоч щось… Що вона з тобою зробила? Що казала?.. — треба було йому замовкнути, як знову почулися схлипуванння.

— Зі... зі мною все добре… — шморгнувши носом, відповіла вона, після чого повільно обернулася до нього. Зустрівшись у наступну мить, їхні погляди завмерли, вдивляючись у заплакані й жалісливі очі одне одного. Навіть якщо русалка не бачила його нормально, але відчула.

— Та яке «все добре», мила!.. — він спробував не кричати, але не дуже вийшло. — Вона тебе тут мучила, чи не так? — Еллі опустила погляд на землю і, прикусивши нижню губу, нічого не сказала. — А ті кайдани, якими приковані твої ноги до стільця… Як їх можна зняти? Ти, часом, не знаєш?..

— Я... я вкрала ключ, поки вона з тобою говорила… Він висів у неї на поясі, я зубами зачепила. Сім Братів допомогли, інакше не знаю, як пояснити удачу... — русалка серйозно й з певною надією подивилася на хлопця, піднявши голову. — Зараз я спробую якось звільнити собі руки. Потім розберуся з ногами, а тоді звільню тебе, — поки вона почала шолопатися, Неф здивовано дивився на неї. Його здивувала така серйозно налаштована Еллі, адже він завжди звик її захищати і знати як ніжну і вразливу дівчину. А тут вона була готова на все, щоб врятувати їх обох. Така смілива й несподівано рішуча, якою йому ніколи не доводилося її бачити.

Так. Вона виросла. Вона вже давно виросла. Такої Еллі, як колись, більше не буде. Жорстоке життя після їхнього розлучення вміло відшліфувало її характер і звички, якими вона керувалася впродовж всього часу.

Хіба що до цієї зустрічі. До зустрічі з ним. Треба було їм зустрітися, як вся її «броня» відразу кудись зникла, і вона знову стала слабкою і вразливою.

Спостерігаючи за її наполегливістю, навіть якщо вона не могла нормально бачити, Неф зрозумів, що зараз він захоплюється нею і її впертою жагою до порятунку. Та з іншого боку… Його серце щеміло від неспроможності бодай якось їй допомогти.

І тут… Хлопця раптом поглинули спогади їхнього щасливого спільного життя, як тоді, під час тієї болючої, але такої довгожданої зустрічі. Парубок сам не розумів, чому це трапилося, але спомини засвітилися в пам'яті так несподівано, що він не зміг зупинити їх. А все ж… Для чого їх зупиняти? Нехай дряпають душу й серце, віддаючи неприємним, ниючим болем. Нехай! Головне, що вони зараз разом. Нехай і в таких умовах, але разом...

«А я й забув, що мені не варто до неї торкатися… Як же я б її тоді врятував, якщо навіть не знаю, чи може вона нормально пересуватися?.. Та щось там вже придумав би… Або просто стерпів би той біль… Той жахливий біль… Дідько!».

Приблизно через дві-три хвилини принц почув, як до нього підійшли. Він підвів опущену голову і налякано подивився на Еллі. На її майже білі, сліпі очі. Де-не-де її ніжну шкіру справді «прикрашали» подряпини і побої. Хлопець, нервово закусив нижню губу і відвів вічі вбік, подумки картаючи себе за безсилість.

Русалка ж кілька секунд просто мовчки дивилася на нього, на його ауру, а потім, акуратно намацавши замки, вставила старий ключ у серцевину, яка була в кайданах, і, повернувши його, звільнила праву руку коханого.

— Добре, що ключ і сюди підходить, — з полегшенням усвідомила вона. — Так… так краще, еге ж?.. — її обличчя розтягнулося в змученій усмішці, поки звільняла іншу його кінцівку. Неф лише непомітно кивнув на знак згоди.

Після того, як ноги Нефа також були звільнені, він повільно стріпав одяг від пилюки і в задумі підійшов ближче до дівчини, масажуючи зап'ястя від слідів кайданів.

— Потрібно вибиратися звідси… якнайшвидше, — почала Еллі, тривожно озирнувшись на двері і вікно, поки принц не зводив з неї очей. — Але мені здається, що вона зачинила двері на ключ…

— Я шалено хочу тебе поцілувати, — несподівано заявив Неф, підійшовши до Еллі на відстань розкритої долоні.

На щоках дівчини загорівся яскравий рум'янець, щойно вона почула його неочікувані слова. Серце скажено забилося в грудях, не розуміючи почуттів, які переповнили її душу в ту мить. Худеньке тіло непомітно затрусилося, але не від холоду, а очі, які бачили лише чітку хлопчачу ауру, налякано поглянули на нього.

— Але... Тобі буде.. б-боляче... А я не хочу, щоб… — схвильовано заговорила вона, запинаючись і відводячи провинний погляд. Принц важко видихнув, а потім, подумавши кілька довгих секунду, сказав:

— Зараз не думай про мене. Я знаю, що мені буде боляче. Та я так давно цього хотів. Так давно хотів поцілувати тебе й обійняти… Ти... ти навіть не уявляєш… — молодик боязко потягнув до неї долоню, але зупинився на пів дорозі. — Еллі... скажи, що ти теж цього хочеш. Без твого дозволу я не буду нічого робити. Будь ласка…

Русалка завмерла в роздумах, намагаючись побачити щось в його очікувальному обличчі. Невже він справді готовий це зробити? Йому ж буде боляче, якщо він доторкнеться до неї…

Складалося враження, що Еллі просто не могла повірити, що протягом цих восьми років його любов до неї зовсім не змінилася, а, можливо, стала навіть сильнішою...

Через декілька секунд її дихання стало непомітно уривчастим. Дівчина соромливо опустила очі й тихо, тремтячим голосом мовила:

— Хочу… — вона повільно підняла голову й стулила очі зі страхом майбутніх дій. Тільки-но Неф почув її відповідь, його очі розширилися і немов усміхнулися. Наступної миті широка долоня швидко, але обережно торкнулася тендітної щоки, повіки мрійливо «сховали» очі, а її пухкі губи накрили його бліді вуста, зливаючись у такому довгоочікуваному, бажаному, палкому й болючому для нього поцілунку.

Біль був гострим і, здавалося, пронизував усе його міцне тіло маленькими, але товстими голками. Та Неф настільки сильно не хотів відриватися від коханої дівчини, що був готовий терпіти його. Еллі настільки ж довго чекала цієї миті. Адже ті відчуття, які зараз вирували в ній, просто затуманювали розум. Дівчина дуже сильно хотіла торкнутися до нього сама, хотіла обвити його мужню шию своїми тендітними руками так, як це робила колись, але на силу стримувалася. Заради нього ж стримувалася. Не хотіла, щоб йому було ще гірше. А він цілував так акуратно і водночас жадібно, наче думав, що зараз її хтось відбере. Хоча тоді йому б стало легше, адже нічого не боліло б. Та він не віддав би її все одно, навіть незважаючи на той біль, який вже встиг змінитися з колючого на ріжучий.

Еллі розплющила очі лише тоді, коли долоня молодика покинула її щоку й він сам відсахнувся від неї, стомлено спершись на стіну. Легені обох хапали повітря, поки в приміщенні панувала незвичайна тиша. Раптом принц повільно опустився на підлогу й закашлявся, прикриваючи рот кулаком.

— Нефе, як ти?! — стривожена дівчина відразу наблизилась до нього, але він швидко зупинив її жестом руки.

— Не підходь!.. — хлопець важко дихав. — Будь ласка… н-не підходь… — Еллі налякано подивилася на нього й зробила крок назад, після чого сіла на коліна, з провиною опустивши голову.

— Я… ж казала, що не т-треба… А ти… — маленькі кулачки сильно стиснули низ брудної сукні, а по рожевих щоках покотилися сльози. — Чому ж ти тоді… Для чого ж ти це зробив? Тобі… тобі ж було боляче! Чому т-ти себе мучиш?! — вона швидко підвела на нього заплакані очі, а в Нефа защеміло серце, побачивши їх. Його любов плаче. Плаче через нього. Всі почуття настільки в ній завирували, що вона не зауважила те, як почала говорити йому все, що її мучило останні кілька років і днів. — Та я… я не варта тебе! Я і мізинця твого не варта! Та й, напевно, ніколи не буду варта… Можливо, якби ти не зустрів мене, в тебе все було б добре... а не так, як зараз. Ти був би щасливий. Створив би нормальну сім'ю… Нефе, ти навіть не уявляєш, як це! У всьому, що з нами відбувалося і зараз відбувається, я звинувачую себе! І тільки себе! Дякувати Сімом Братам, що в мене з'явилася, а радше, повернулася до мене Беатріс… А то я б, напевно, наклала на себе руки. Та це... та це взагалі не життя!.. — русалка на мить замовкла, уривчасто дихаючи, і знову потупила очі в землю. — Як... як ти зміг настільки сильно покохати таку, як я?.. В світі багато кращих, гарніших дівчат… Чому ти вибрав саме мене?! Якби не я… Якби не я... ти б не страждав...

Парубок зойкнув, несподівано міцно притискаючи її крихке тіло до себе. Біль був уже сильнішим, ніж недавно, але він і не думав її відпускати.

— Ти помиляєшся. Дідько, як же ти помиляєшся… Всі ці твої слова роблять мені боляче, адже ти зовсім не думаєш про себе. Так не можна, Еллі, — дівчина здивовано вдивлялася у темну стіну навпроти неї, слухаючи його. Потім зі сліпих очей в черговий раз потекли сльози, а вона обійняла його у відповідь, через що принц ще сильніше скривився, намагаюсь стерпіти біль. — В тому... в тому то й річ, кохана, що не я вибирав... Тебе вибрало моє серце... Розумієш?.. Я… я ніяк не міг йому наказати... Воно саме вибрало тебе. Так повинно було статися… Адже люди зустрічаються не просто… так... Мені абсолютно начхати на те, що є кращі. І не смій... не смій говорити, що ти некрасива. Та я гарнішої в світі ще не бачив!.. Ти вдерлася в мою душу і викрала серце... Я не міг викинути тебе з голови в першу ж ніч нашого знайомства, уявляєш? Я… я настільки сильно тебе кохаю, що готовий вічно так з тобою сидіти, навіть якщо нестерпний біль розриває мене зсередини…

— Нефе… — Еллі повільно й обережно відпустила його і після того, як він звільнив її зі своїх міцних обіймів, подивилася йому у вічі. — Я… — накривши її холодні губи своїми, Неф не дав їй договорити.

Біль був таким солодким і щемлячим, що, здавалося, хлопець його не помічав. Просто зараз, у цю мить, її вуста були невимовно бажаними і п'янкими. Русалка вже й не знала, що робити. Але його не відпихнула. Ніжний і водночас несамовитий Нефовий поцілунок змушував серце шалено битися в грудях, а розумні думки відправляв кудись у дрімучий ліс.

— Нефе… — зітхнула вона, уривчасто дихаючи і на силу відсахнувшись від коханого. Він обдарував її стомленим поглядом затуманених червоних очей. — Я чула, як хтось сюди іде... Адель може відчинити двері в будь-яку секунду. Ми повинні йти...

— Так… — вираз його лиця набув серйозності, а сам хлопець обережно підвівся, хитнувшись. Потім подав дівчині тремтячу руку. — Ходи, Еллі. Будеш йти ззаду від мене.

— Я сама можу піднятись, дякую, — вона піднялася і, ледь усміхаючись, подивилася на нього. — Я ж казала, що не хочу робити тобі ще гірше.

Його червоні очі посумніли і відвелися вбік. Неф розвернувся і невпевненим кроком попрямував до дверей, поки Еллі йшла прямісінько позаду нього. Раптом почулася чиясь ходьба.

— Еллі, будь обережною, — тихо мовив принц, після чого насторожено закрив рукою дівчину, очікуючи на те, що двері зараз відчиняться і до приміщення увійде Адель.

Та не так все сталося, як йому гадалося.

Несподівано почувся звук, подібний до того, що лунає в момент переміщення за допомогою магії.

— Нефе… — тихим голосом простогнала Еллі, після чого молодик різко обернувся до неї і завмер у страху.

— «Кинджал неповернення», — усміхаючись диявольською посмішкою, мовила темна русалка, а потім повільно витягнула зубчасту холодну зброю з живота Еллі. Остання приречено впала на коліна, обережно схопившись тремтячими руками за закривавлений тулуб. — В його металі є спеціальні речовини, які призводять до гниття живих тканин. Я вирішила, що зроблю все швидко. А ви справді розслабилися, не думаючи, що я не просто так довго не приходжу. Чудово! Треба ж, аби все було якнайтрагічніше! — вона спокійно і пихато говорила, зверхньо дивлячись на принца, який ошелешено опустився біля своєї коханої, яка, ледве дихаючи, кашляючи кров'ю, вже лежала на землі. — Ваші друзі вас ще не скоро знайдуть, я сподіваюся. Адже ця будівля схожа на лабіринт, — Адель розвернулася до них спиною і продовжила: — А наостанок ось вам ще один подарунок, — принцеса Мареонесу вправно клацнула пальцями – і в наступну мить стіни кімнати затрусилися і почали тріщати. Огорнувши себе багряною кулею, вона зникла.

— Еллі... Еллі... Тримай там руки, не дай крові виходити… Ти не можеш померти! Ми повинні йти. Будь ласка, піднімайся… — перестрашено тараторив хлопець, підтримуючи її голову своєю рукою, через що тіло щеміло. Дівчина змучено подивилася на коханого і, закашлявшись кров'ю, мовила:

— Я не можу… Іди сам… Рятуйся. Залиш мене тут… Я підозрювала, що вона… вчинить це… — закривавлена долоня повільно піднялася і ніжно торкнулася чоловічої щоки, що змусило його здригнутися. — Я… прожила, насправді, непогане життя… Принаймні знаю, що мене любили… Але не пробачу собі, якщо ти не виживеш… Нефе, будь ласка, рятуйся…

— Припини! Не говори так! — широка долоня доторкнулася до її руки. Сльози безперервно лилися з його очей цілими струмочками, крапаючи на її бліде обличчя. — Ти не помреш! Я витягну нас звідси! Я не дозволю!..

— Нефе, це ж «кинджал неповернення»… Я чула про нього і, повір… Мене вже ніщо не врятує…

— Байдуже, ми щось придумаємо! — він узявся брати її на руки, але дотики завдали болю, тож не зразу зміг встати. — Я не переживу твою смерть!

Еллі заскиглила від болю і знову закашляла.

— Не бійся, ти все пережив-веш… Тобі допоможе Беатріс… Не забувай, що… в тебе є вона… — русалка видавила з себе усмішку, а парубок здригнувся, згадавши про доньку. — Наше сонечко… наступного року піде до школи… Шкода, що я н-не зможу побачити… як ти з нею бавишся… — по її брудних від пороху щоках повільно покотилися солоні доріжки. Неф перестрашено роззирався, поки стіни трусилися, а тоді повільним кроком пішов до дверей. — Що б там не було… Я… я розраховую на тебе… Я в-вірю, що ти виховаєш з неї прекрасну…

— Припини! Ми звідси виберемося і разом будемо її виховувати! Тримайся за мене... — Неф знав, що просить її про неможливе, але, все ж, надія помирає останньою. Дівчина болісно скривилася, щойно він спробував вдарити ногою в двері. — Зачекай, зараз я виб'ю їх!

— Нефе, навіть якщо м-ми вийдемо звідси… я помру від втрати крові… Те, що зробив «кинджал неповернення»… неможливо відновити… — вона зойкнула, щойно він ще раз копнув двері, сподіваючись їх розвалити. Приречений хлопець вже й не знав, що говорити, а лише голосно схлипував, не припиняючи бити двері. — Я... я рада, що зустріла т-тебе… і що полюбила тебе… Я навіть сама не думала… що мене можуть так полюбити… Дякую т-тобі, Нефе… Дякую, що л-любив мене… Та, на жаль…

— Еллі, ні! Ти не можеш! — його руки затремтіли, а тоді знесилено опустили її на брудну підлогу. — Ми ж стільки всього ще не зробили! Ми ще не гуляли в трьох, з нашою Бі. Не смій! Нам ще стільки всього треба надолужити… — раптом молодик відчув, як той гострий біль, який він відчував через дотики до неї, почав дуже швидко зникати. — Еллі, люба, мій біль, що виникає через прокляття, вщухає!.. — це його невимовно втішило, але її наступні слова наче прокололи всі надії і сподівання, що були в його серці, ножем:

— Тебе вже перестає боліти, тому що… це прокляття на мертвих… не діє… — Неф схопив її долоню, що не закривала рану, і притулив до своїх губ. — Я… я дуже кохаю тебе... І пробач, благаю, що знову йду… Тільки тепер назавжди…

— Ні!.. Будь ласка, побудь зі мною ще… — він заридав, ще раз намагаючись піднятися із нею на руках.

— Не хвилюйся, я буду… наглядати за вами з Бі з оселі Братів… — Еллі вкотре закашлялася і, на силу приклавши руку до місця, де скажено билося хлопчаче серце, тихим голосом мовила: — Я завжди буду... тут... — потім її рука впала, а повіки знесилено стулилися. Неф ошелешено й заплакано дивився на кохану і не міг повірити своїм очам.

— Еллі?.. Еллі, невже… Ні, поговори зі мною, прошу… скажи щось… — руки хлопця трусилися, забираючи пасмо світло-синього волосся з її заплющених очей. — Еллі, благаю, не залишай мене… Еллі-і-і!! — Неф притиснув її ослабле тіло до себе щосили і заголосив настільки гучно, що, здавалося, зараз зірве собі голос. Через цей скажений крик і плач, який роходився по всій будівлі і розривав душу, він відпускав нездійсненні мрії і вщент розбиті надії, яким тепер справді більше ніколи не здійснитися.