«Треба буде після академії зайти до Мелíни...» – згадавши про вчорашній приїзд найкращої подруги з-за кордону, вирішила хазяйка довгого волосся незвичайного кольору рожевого кварцу, що хаотично розкинулося по подушці. Її прямий носик був акуратним, доволі пухкі щічки ніяк не хотіли поступатися місцем акуратним вилицями, а кришталево-сірі очі, акуратно обрамлені густими віями, виблискували на бешкетливому промінні вранішнього сонця.

— Ох, тільки не кажи мені, що ти досі лежиш.

Оскільки Ліля не почула стукіт у двері, звучання розчарованих слів старшої сестри застало її зненацька, змусивши миттєво повернути голову у потрібний бік.

На порозі стояла висока особа жіночої статі, невдоволено схрестивши руки на грудях. Її темне волосся сягало лопаток, майже завжди здавалося не зачесаним і на яскравому світлі віддавало дивною синявою. Ніс був трохи загостреним, гарні очі мали неприродне малинове забарвлення, а чітко окреслені тонкі губи ненав'язливо говорило про різкість і норовливість характеру своєї власниці.

Нехай вона і мала старшинство лише на рік, та це не забороняло їй піклуватися про молодшу так, наче у них була значно більша різниця у віці.

— Гаразд, не буду, Нéзо, — грайливо хи-хикнула дівчина, взявшись безцеремонно закутуватися у ковдру, яка ще зберігала тепло її тіла.

— Бачу, безстрашності тобі не позичати, Лілю! — Неза швидко перетнула половину приміщення і одним рвучким рухом стягнула з іншої найзатишніші в світі обладунки. — Ти ж уже не маленька, припини!

— Ні-і! Чому ж ти настільки безжальна?? — вдавано зарюмсала Ліля, хутко злізаючи з ліжка і відразу отримуючи від сестри подушкою по спині, яка нещадно приліпила її все ще сонну тушу до підлоги.

— Взагалі-то, ми в академію запізнюємося, люба моя! Невже не можна хоч останній рік нормально довчитися?? Ну ж бо, ноги в руки – і щоб уже за десять хвилин була внизу! — сердито мовила та і, повернувши подушку на місце, попрямувала до виходу. — Я тобі накладу їсти.

— Дякую! Що б я без тебе робила! — щасливо крикнула їй услід Ліля, а далі поволі підвелася і почала збиратися з усією можливою швидкістю, дозволеною її ранковим станом.

Вона досить часто відчувала провину перед старшою сестрою за власну розлізлість, але все одно не могла змінити це становище. Просто, Неза любила її як і з різних халеп рятувати, так і бештати, коли доводилося. І я точно не збрешу, якщо скажу, що інша була дуже вдячна їй за таку турботу. З самого дитинства сестри «товклися» майже всюди разом. Але правильно буде ще згадати про найкращу подругу Лілі, яка звалася Меліною і знала їх ледь не з початкової школи.

За словами матері, їхній батько залишив сім'ю ще до того, як Лілі виповнився повний рік. І з того моменту жінка всю тяжкість виховання дітей і матеріальний достаток брала на свої тендітні плечі. Вона ніколи не говорила донькам чітку причину такого безсовісного вчинку свого колишнього чоловіка, а вони не дуже старалися випитувати, не бажаючи тривожити ледве загоєні душевні рани неньки.

Два-три роки тому у їхньому домі з'явилася ще одна молода мешканка, яка знімала в них кімнату, трохи підпрацьовувала покоївкою і, попри це, дуже часто змінювала місце своєї постійної роботи. Напевно, саме тому Рíна вже такий довгий час у них «гостювала», через що всі дуже до неї звикли (та й рідню свою вона відвідувала вкрай рідко).

Надворі з усіляких закутків старанно вилазив початок травневого дня. Була ледве-ледве дев’ята. Холодний ранковий туман повільно відпускав землю зі своїх обіймів. Ще досі сонне небо ніяк не могло вирішити: бути йому сьогодні хмарним чи ясно-блакитним? У той час як вітер, що був за другий варіант, відчайдушно боровся із сірою пухкою ватою, яка наполегливо намагалася заполонити нерішуче небесне полотно.

— Дівчата-а!! — назустріч дуету сестер, який поспішно крокував до головного корпусу академії, щодуху мчала низенька вродлива дівчина. — Нумо вже разом запізнюватися!

— Е ні! Якщо так, то наздоганяй! — кумедно висунула язика Ліля, неабияк втішившись появі найкращої подруги. Тоді ж ті дві почали хихотати і ще більше прискорили свій крок.

— Зрадниці!! — з награною образою долинуло до них ззаду. — Ну тримайтеся!

Навіть попри те, що Неза регулярно займалася спортом і бігала з них усіх найшвидше, Меліні все одно якось-таки вдалося їх наздогнати, і після цього вони всі міцно-міцно обійнялися.

— Уф, я вже думала, ви мене задушите, — полегшено зітхнула блакитноока дівчина, а ті лише розсміялися. У неї було хвилясте світло-персикове волосся, довжиною до ліктя, повні рожеві губки, такі ж милі щічки, делікатний носик і світлі брови, що, немов коротенькі смужечки, прикрашали її низьке чоло.

— Ми думали, що ти сьогодні не будеш іти до академії, — повідомила Ліля, продовжуючи вже спокійніше тримати курс до навчального закладу.

— А я захотіла, — всміхнулася вона, — хоча мама казала, аби я залишилася наводити порядок вдома, а то, як знаєте, мене ледь не місяць не було. Ох, тепер треба буде відробляти… — вмить зажурилася Меліна, згадавши деяких строгих викладачів.

— Та не хвилюйся, ми тобі допоможемо, — усміхнено запевнила подругу Ліля, поклавши долоню на її мініатюрне плече.

— Дякую, дівчат… — розчулилася дівчина. — Я на вас розраховую! — на ці її слова дві сестри лише серйозно перезирнулися і одночасно кивнули. Потім, хвилину-дві помовчавши, Ліля зміряла найкращу подругу пильним поглядом. А пізніше розтягнула свої пружні вуста у глузливій посмішці.

— Меліночко, люба, невже ти поправилася за цей місяць? — Ліля зловтішно захи-хикала і звузила очі, прикривши рот долонею.

— О-ой, невже настільки помітно?? — за реакцією іншої було чути, що вона бажала приховати зауважений співрозмовницею факт. Проте, як зрозуміла, їй би це, в будь-якому випадку, зробити не вдалося. — Напевно, я таки маю трохи схуднути…

— Ні-ні, знаєш, — відразу почала Ліля, зупинивши її думку вголос, — мені здається, що тобі так навіть краще. Правда ж? — вона подивилась на спокійну Незу, а та лише мовчки погодилась.

Згодом у них завелеся розмова на тему Меліниної поїздки, але коли Неза зауважила, що вони все ще спізнюються, то строго нагадала їм про це.

— Трясця! — нервово лайнулася Ліля, почувши серйозне зауваження сестри. — Данилюк знову змусить нас купляти печиво для всієї групи і прибирати пів академії після пар!

— Невже він досі за своє?? І мені почулося, чи ти дійсно сказала «знову»? — з вдаваною здивованістю перепитала Меліна, а тоді вони всі, сміючись, швидко погнали до потрібної чотириповерхової будівлі, яка вже виднілася за найближчим поворотом.

Академія імені Віктора Філлеа́на була одним із наймолодших, але вже дуже престижних навчальних закладів столиці. Всі три подруги вчилися на факультеті журналістики. Хоч у кожної і було своє бачення на майбутню професію, проте це ніколи не створювало між ними якихось суперечок чи непорозумінь. Цей рік, як і зазначалося раніше, у них був останнім, тому дівчата докладали значних зусиль, щоб закінчити навчання успішно, але, як бачимо, не все у них завжди вдавалося.

— Отже, сьогоднішнього темою у нас буде... — викладач із сивиною на русявому волоссі лишень почав говорити, як його тут же перебила група представниць прекрасної статі, з гримотінням увірвавшись до аудиторії.

«Дідько, постукали забули!» – подумки тріснула себе по чолі Неза, потрохи віддихуючись від пробіжки. Чоловік здивовано підняв одну брову і цікаво подивився на них.

— Ох, і кого це я бачу? Сестри Фрíнке знову за-піз-ни-ли-ся, — після його незвично-задоволених слів від одногрупників почулося радісне хихотіння. Старий ще раз обвів їх трьох пильним поглядом. — О, і пані Рéдберг, нарешті, повернулася до нашої компанії. Радий вас вітати, — зауважив він Меліну, яка понуро дивилася у паркет.

— Пробачте, — пригнічено видавили вони всі в унісон, не маючи сміливості підвести на нього очі.

— Видно, вашу святу трійцю вже ніяк не розлучити. Що ж? Думаю, ви знаєте, що повинні купити печиво для мене і всієї групи? — дівчата трохи сумно кивнули. Викладач усміхнувся і, почавши писати тему на дошці, сказав: — Сідайте. І щоб я вас до кінця пари не чув.

«Завжди він то строгий, то жартує», – сконфужено подумала Ліля, коли вони повмощувалися на вільні місця.

Уже згодом уся група з професором задоволено смакувала шоколадні тістечка, а постраждалі дівчата подумки плакали над своїми гаманцями і клялися більше нізащо не запізнюватися на цю дисципліну.

Сьогодні пар у них було небагато. По обіді подруги зібралися у їдальні, яка була заповнена гамірними студентами і різними викладачами. Дві сестри насолоджувалися бутербродами, які, на прохання, їм завчасно приготувала Ріна, а Меліна купила собі лише другу страву, адже тільки на неї їй і стало грошей після такого несправедливого «обкрадання».

— Слухайте, — з-за іншого столу до них звернулася струнка білявка, тримаючи в руках горнятко запашної кави, — а ви бачили тих трьох хлопців, які до нас перевелися?

— А до нас що, хтось перевівся? — Ліля нерозуміюче подивилася на одногрупницю. І це відразу означало негативну відповідь на питання іншої, яка, до речі, поспішила кивнути. — Ну, особисто я – не бачила... — молодша Фрінке задумалася, поки її найкраща подруга з нею тихо погодилася.

— Може, це через те, що ваш дует сьогодні довкола себе створив таку ауру, що складалося враження, наче ви обидві нікого, крім самих себе, не бачите й не чуєте? — прискіпливо дорікнула Неза, доїдаючи свій обід.

— Н-напевно, — Ліля почала збентежено розминати долоні і нервово посміхатися. — Завжди, коли Меліна звідкись приїжджає, ми з нею не можемо наговоритися…

— Що правда – то правда, — зразу зніяковіло погодилася ще одна особа їхньої розмови. — Ань, ти їх бачила, так? А як вони хоч виглядають? — далі ж Меліна вирішила завчасно більше дізнатися про тих новеньких. Та сама Аня легенько всміхнулася, звузивши хитрі вічі.

— Я найкраще запам'ятала високого блондина і хлопця із червоним волоссям. На нього ми всі ще такими дивними поглядами витріщалися, — показово приклала палець до підборіддя вона, ніби щось пригадуючи. — Якщо не помиляюся, вони всі троє – рідня. Ох, зараз фізкультура почнеться, маємо ж скласти останні нормативи. Ходімо, — дівчина встала з-за свого місця і покрокувала до спортзалу.

— Хто взагалі переводиться у кінці навчального року… — вголос замислилася Ліля, підвівшись і легко насупившись.

— Може, один із них якийсь рокер, що в нього волосся червоне? — з видним сум'яття припустила Меліна. — До вас, дівчата, я вже давно звикла, а ось бачити щось таке у хлопця...

— Знаєте, а мені якось фіолетово на тих новеньких. Я буду вірити, що їхня поява ніяк не вплине на моє життя, — із незламним спокоєм сказала Неза, а ті дві тільки коротко й трохи стривожено перезирнулися. Потім вони прибрали за собою і під супровід дзвінка квапливо відправилися до спортзалу, який був на другому поверсі.

Поки тренер забрав усіх дівчат складати один із нормативів, у іншому куті великого приміщення свого «зіркового» часу чекали хлопці, в процесі руханки про всяке розмовляючи.

— Вам ті дівчата, які запізнилися на першу пару, не здаються дивними? — рославий і вродливий молодик питально глянув на інших своїх співрозмовників. Його світле волосся мало золотистий відблиск, ніс від когось у спадок отримав майже непомітний горбик, а карі очі сяяли дивним азартом. Більшість студентів чоловічої статі після озвученого запитання подивилася убік дівчат, які за чергою скакали на скакалці.

— Якщо ти саме про двох сестер, то ні – ми за чотири роки вже звикли, — раз у раз то нахиляючись, то підіймаючись, без вагань відказав якийсь із одногрупників. — Вони ще на початку нашого навчання розказували, що в Нези з самого народження така дивна пігментація райдужної оболонки очей і, здається, волосся, а у Лілі – лише волосся. Типу це якась така патологія, чи що, я вже й забув… — хлопець безпечно стенув плечима і продовжив розтягуватися. — То в Оріга́ма така ж ситуація чи він малюється?

— Ні, я не малююся. Думаю, це щось схоже… — вдумливо видав молодик, відчувши на собі десяток уважних поглядів. Він володів вдумливими очима кольору морської глибини, ніс був трішки кирпатим, вилиці – доволі виділеними, а його чуб мав незвичне червоне забарвлення, яке, як і зараз, прикувувало до нього забагато уваги.

— Ви ще з тими дівчатами не знайомі, еге ж? — білявий новенький перевів свої вічі на двох братів.

— Ні, якось не доводилось, — стримано відповів один із них, поки його густі брови ненав'язливо спохмурили невисоке чоло, легко зсунувшись. Модно підстрижена чуприна мала колір вугілля, повні рожеві губи – досить чітко окреслений контур, а проникливі зелені очі з сіруватим відтінком були трохи схожі на брудний смарагд.

— Мені теж, — якось байдужо додав Орігам, при тому сонно позіхнувши.

— Тоді чого ми чекаємо? З усієї групи я тільки їх ще не знаю! Гайда! — усміхнено заохотив їх брат, на що ті трохи зім'ялися, коротко перезирнувшись. Але згодом все одно почимчикували у напрямку потрібних осіб, маючи наміри пізніше повернутися до руханки.

— Чудово! Двісті десять стрибків за хвилину! — тренер завзято записував результат Нези у спеціальний довідник. — Недарма ви весь час представляли наш факультет на різних змаганнях, пані Фрінке, — Неза щасливо всміхнулася, на повну задовольняючись своїм результатом. — Гаразд, наступна! — до нього підійшла вже інша дівчина, і він, запустивши секундомір, почав нараховувати стрибки їй. Нерозлучне тріо подруг тим часом відійшло подалі і сіло на лавочку перепочити.

— Гей, дівчата, можна приєднатися до вашої компанії? — дебелий парубок розтягнув губи у привітній усмішці.

«А ці дві сестри справді дивно виглядають!.. Хоча та спортсменка зовсім не погана», – мимоволі промайнула цікава думка у світлій голові, коли її хазяїн вп'яв допитливі карі очі в Незу.

— Можна-можна! — розхвилювалася Меліна, відразу боязко зиркнувши на одного з братів, який був чорнявим. Дві інші спершу швидко оцінили новоприбулих дивними поглядами, а пізніше стверджувально кивнули.

«Думаю, це і є ті новенькі, про яких говорила Аня, – тільки-но ті сіли біля них, подумала Ліля. — Ого, а в якогось із них дійсно волосся червоне!».

— Я – Ево́л Ренна́рс, — найзавзятіший із них усміхнено простягнув руку спершу Лілі, а тоді й іншим.

— Ліля Фрінке, — трішки збентежено потиснула його долоню вона. — Це моя старша сестра Неза і найкраща подруга – Меліна. Приємно познайомитись, — дівчина показала на кожну з подруг рукою і спробувала всміхнутись.

— Навзаєм, — мовили всі троє молодиків одночасно, через що вражено перезирнулися і коротко хи-хикнули. — Ці двоє – мої брати. Даніель і Орігам, — Евол спочатку вказав на брюнета, а тоді на іншого, що сидів збоку.

— І як вам у нашій академії, хлопці? До речі, а де ви раніше вчилися? І чому так раптово перевелися до нас? — спонтанно засипала їх запитаннями Ліля, витягнувши з рюкзака воду й остудивши нею нагрітий навантаженнями організм.

— Хоча це лише перший день, та нам тут уже подобається. Викладачі гарно подають матеріал, та й люди в групі привітні, — звернув на себе увагу тепер уже спокійний володар зеленувато-сірих очей, якого ще кликали Даніком чи Даном. — А щодо переведення... — всі хлопці на коротку мить поринули у роздуми, а потім почали не дуже впевнено розказувати їм про те, що вони спочатку вчилися за кордоном, а на останній рік перевелися сюди. З самого початку навчання їх в академії не було, бо сімейні обставини не дозволяли, а зараз уже все налагодилося.

Згодом тренер забрав представників сильнішої статі до себе теж для складання нормативів, а поки до трійці подруг підійшли інші дівчата, які взялися гомоніти з ними про новеньких. А коли ті звільнилися, то вся група вирішила піти у невеличку забігайлівку і влаштувати таке собі свято на честь оновлення їхньої юрби.

У процесі святкування, обговорення різних студентських проблем і наминання смаколиків за спільний рахунок, Евол, відповідаючи на цікавість Лілі, розповів, що таке дивне ім'я Орігамові, який був у них найстаршим, їхні батьки дали через ту креативність, із якою він народився. Приховування деталей цього дійства хлопець пояснив тим, що це можуть знати лише члени їхньої сім’ї. Також вони дізналися, що Орігам цікавиться історією і дуже любить спати, про що якраз свідчило те, що він поклав око на якусь вільну лавку і за деякий час уже безцеремонно дрімав там.

А ще виявилося, що Евола брати часто називають таким собі останнім романтиком, тому що він часто нав'язується дівчатам, яких може вперше бачити, про що розказав Даніель, поки герой розповіді кудись відійшов. Парубок пригнічено зізнався, що вони вже не раз із ним говорили на цю тему і навіть зауваження від знайомих отримували, але згодом зрозуміли, що його не змінити.

Така щира й приречена відвертість змусила одногрупників, що брали участь у бесіді, розхихотатися. І десь там Орігам, якому ніяк не вдавалося нормально подрімати через навколишній шум, безпристрасно пробубнів, що проблем би не було, якби Евол поводився відповідно до свого віку.

— А то іноді він таке витворяє, що й не подумаєш, що йому недавно двадцять стукнуло. Бігме, наче підліток якийсь, — з цих невдоволених слів старшого Реннарса інші ще більше розсміялися, та лишень побачили на горизонті Евола, відразу стихли.

«Чи чогось зайвого вони не бовкнули, що тут така атмосфера дивна…» – стурбовано подумав хлопець, зайнявши своє місце. Як би не звучало, але вдача скоро всміхнулася Еволові, адже Даніель відлучився, аби прийняти дзвінок, тому той через кілька секунд уже жваво ділився різною інформацією про цього свого брата, позаяк інший був неподалік і до того ж Евол відчував, що вони таки щось не те розпатякали.

Через ті розказні його новим одногрупникам стало відомо, що Дан часто може допомагати їм із технарськими предметами, якщо брати щось не розуміють, і інколи у нього з’являються симптоми клаустрофобії. Це не дуже серйозно, тому ті двоє часто можуть легко жартувати над ним і в такі моменти зазвичай забувають, яким строгим він може бути.

— Ох, невже Орігам навіть тут заснув?! — щиро здивувався Евол, зауваживши сплячого на лавці хлопця. — Якщо що, пробачайте його за цю сонливість, — він зніяковіло звів світлі брови і почав будити власника чуприни кольору стиглої калини.

На таке нахабство Орігам міг лише щось незадоволено буркнути і відіпхати його від себе. Тому Евол залишив марні намагання розбудити «сплячу красуню» і повернувся до розмови з новими товаришами, поки їхню компанію уже поповнив чимось стривожений Даніель. Вони з братом зустрілися поглядами і Евол зрозумів, що той вже вдома їм все розкаже.

За подальшою поведінкою Евола було сильно помітно, що Неза його цікавить значно більше, ніж інші дівчата, адже він навіть нерідко залишав свій стіл і приєднувався до того, за яким сиділа вона. Проте їй ця увага явно не подобалася, внаслідок чого вона поводилася з ним стримано і дуже скупо відповідала на будь-які запитання.

Через певний проміжок часу одногрупники з новенькими помінялися місцями, тому тепер уже майже кожен із них трохи повідав їм про себе чи їхніх викладачів, із якими тим ще доведеться познайомитись.

Після цього потішного й дружнього святкування нерозлучне тіро подруг попрощалося з усіма і попрямувало додому. Меліна була їхньою сусідкою через три будинки, тому їм завжди було по дорозі.

Вечірнє сонце повільно ховалося за постаті будинків, бажаючи жителям могутнього міста гарного вечора і теплої ночі. Легіт ненав'язливо гуляв поміж вулицями, іноді торкаючись відкритих частин тіл людей, які поверталися з навчання, роботи чи просто проводили час із сім'єю або друзями.

Подруги впевнено йшли, весело обговорюючи сьогоднішній день і плани на вечір, та раптом позаду них почулися звуки чийогось наполегливого бігу. Лишень причина їхньої мимовільної тривоги виникла біля них, вони побачили Евола, який без жодних слів миттєво схопив Незу за руку і потягнув її кудись убік. У цей час Ліля з Меліною, які не встигли нічогісінько збагнути, тільки здивовано застигли і витріщилися на зникаючу за поворотом пару.

Евол, відтягнувши свою «жертву» на потрібну відстань, на якій ті дві їх бачити не змогли, нарешті, зупинився і відхекувався, навіть не розуміючи, що продовжує тримати її кінцівку.

— Що відбувається?? Ти божевільний, чи що?! — невдоволено гаркнула Неза, дивуючись його нахабності, а потім вправно звільнилася від хлопчачої хватки.

— Будь ласка, моя мила подруго, заспокойся, — благально попросив Евол, несподівано присівши на одне коліно, що змусило іншу налякано зробити крок назад. — Я мушу зізнатися, що ти підкорила моє серце, лишень ми вперше побачились! Тому зараз я щиро запрошую тебе стати моєю дівчиною! — він узявся наївними очима поїдати свою обраницю, яка отетеріла від такої рішучої заяви.

Довгу хвилину Неза вражено мовчала, наполегливо вивчаючи його напружений образ і детально згадуючи все, що сьогодні сталося. Вона могла побитися об заклад, що ледь не будь-яка інша представниця прекрасної статі вже давно би погодилась на таку пропозицію і кинулася до нього в обійми, але… Але у Нези був не такий характер. Вона весь час після появи Евола відчувала дивну незручність і неспокій, яких у неї переважно немає, коли вона перебуває у компанії незнайомих людей. І Неза знала – ці неприємні відчуття були викликані тим, що цей молодик занадто відкрито показував те, що вона йому вже з першого погляду припала до душі.

— Ти взагалі нормальний? Що ти вже там випив, що таке мелеш?.. — поки її око сіпалося, роздратовано обізвалась вона. — Невже ти завжди схожим чином намагаєшся привернути увагу дівчини? — поставила ще одне запитання, стараючись стримувати огиду, що невпинно зростала. Обличчя хлопця нерозуміюче насупилось. — Знаєш, що я тобі скажу? Це – повна маячня. Ти просто жалюгідний, — Неза швидко обійшла його і поспішила наздогнати подруг, проте Евол різко зупинив її, вправно схопивши за передпліччя, і розвернув до себе.

— А що мені тоді робити, щоб привернути твою увагу? — він із більш серйозною цікавістю розглядав її збентежене лице своїми карими очима, а на його губах починала поволі з’являтися грайлива посмішка.

«Ого, він настільки швидко припинив приховувати свій бік дурнуватого веселуна? Дідько, як же ж бісить!» – Неза скривила свою фізіономію і впевнено заявила:

— Уяви собі – я не знаю, що тобі робити! Це вже точно не в мене питай! Знайди собі якусь радницю і нехай тобі з цим допомагає! Якщо ще, звісно, така дурепа існує у нашому світі! — молодиця вже хотіла повертатися до дівчат, та зрозуміла, що її досі не відпустила його рука. Вона кілька разів перевела запитальний позір то на Евола, то на його кінцівку.

— Не відпущу, доки не погодишся на мою пропозицію, — парубок переконливо засвітив рівними зубами і стиснув її передпліччя, засвідчуючи свій намір.

— Я не збираюся цього робити, навіть якби ти був останнім хлопцем на Землі! Навіть не уявляєш, наскільки сильно ти мене сьогодні дістав! — сердито викрикнула Неза, за секунду збагнувши, що більше не може стримувати ту дивну злість, яка з кожним поглядом на нього дедалі ближче підкрадалася до її свідомості. — Без упину пхався до мене і навіть відійти кудись спокійно не давав! То, трясця собаче, відчепися від мене хоча б зараз! — старша Фрінке неждано вчепилася вільною рукою у його правицю, зафіксувала позицію своїх ніг і лише одним рухом перекинула хлопчачу тушу через себе, змусивши Евола шоковано валятися на землі.

Поправивши вбрання, Неза обурено фиркнула і вже за якісь дві хвилини крокувала біля подруг, завзято ухиляючись від відповіді на їхні запитання щодо недавнього інциденту.

— Ого… Вона якимось карате займається, чи що? Все-таки неслабо його тріснула, — зауважив Даніель, присівши біля Евола, який лежав на бруківці і не наважувався підійнятися, страждально кривляючись від болю.

— Пф, ага... — насмішкувато погодився Орігам. — Він до багатьох дівчат залицявся, але ще ніхто так агресивно не реагувала.

— Чого смієтеся?.. Ви б знали, яким сильним був її удар... — ледве видавив із себе їхній брат, досі тяжко видихаючи. — Дідько, де вона такого навчилася?.. Якби знав, то не дозволив би себе так принизити...

— Твоя правда, Орігаме, — сказав Дан, ніби не почувши бурмотіння Евола. — Навіть шкода його стало. Відведімо цього дурня додому і там вже надамо медичну допомогу, якщо вона потрібна, — хлопці допомогли бідолашному Еволові підвестися і поволочили його до свого будинку.

Їхні батьки ще з раннього віку синів дуже часто бували на заробітках за кордоном, тому ті вже змалку були привчені до відповідальності. В більшості випадків, за харчування відповідав Даніель, а інші обов'язки брали на себе Евол із Орігамом. До того ж брати серйозно домовилися, що не будуть водити додому дівчат, поки успішно не завершать навчання.

— Я обов'язково спробую ще раз! Якщо відмовить, то знову спробую! Потім ще раз! І ще раз! Отак, раз за разом буду намагатися, доки не захоплю її серце! — репетував постраждалий Евол на всю хату, не конче розслаблено розтягнувшись на шкіряному дивані.

— О-о, я бачу, тобі вже стало легше? — рознервувався Даніель, зауваживши його неабиякий азарт і відірвавшись від переглядання новин із соцмереж у телефоні. — Слухай, може, годі? Ти вже більше години викрикуєш тут цю нісенітницю.

— Це не нісенітниця! — впевнено заперечив «нещасний романтик». — Я чесно-пречесно змушу її в мене закохатися! І так, щоб навіть не мала сміливості подивитись мені у вічі! — вслід за цими словами поспішив задоволений і навіть переможний сміх.

— Йой, та не вигадуй, брате. У тебе це мине максимум через тиждень, — обурено сказав Дан. — Що ти, як дитя мале, припини вже.

— Ні, не мине! Я клянусь, що доб'юся її, чого б це мені не коштувало!

— Еволе, я, звичайно, хвалю твій бойовий запал, але, може, ти справді припиниш кричати? А то мене вже голова починає боліти, — вирішив вставити свої «п'ять копійок» Орігам, показово скорчивши обличчя. Після цього Евол трохи втихомирився і, підвівшись, неспішно пішов на кухню, щоб попити води, адже від таких сміливих викриків навіть у горлі пересохло.

Після повернення додому, хлопці викликали лікаря, щоб оглянув непосидючого брата, і той сказав, що, на щастя, серйозних ушкоджень немає. А ось на запитання, як Евол так постраждав, вони відповідати не дуже хотіли, вигадуючи різні відмовки.

Коли трійця зібралася вечеряти, кожен уже сидів на своєму місці і між ними на деякий час зависло мовчання. Евол безтурботно наминав плов, Даніель, дещо пригадавши, замислено крутив на виделці спагетті, а Орігам смакував зелений чай, коли-не-коли сонно позіхаючи. Знічев'я Дан, наважившись поділитися з ними однією новиною, таки перервав тишу:

— Знаєте, хлопці, мені сьогодні мама дзвонила...

— Справді? То це тому ти тоді відходив? І що? Які новини?? — почав завалювати його запитаннями Евол, відразу припинивши їсти.

— Еге, давненько від батьків чуток не було. Мені теж цікаво, як вони там? — підтримав його допитливість Орігам, очікувально глянувши на їхнього кухаря.

— Мама говорила, що все добре. Звісно, бувають, деякі труднощі, але вони дають собі раду. Загалом, у них все, як завжди. Та вона ввела мене в курс дуже цікавої справи, яка стосується нас трьох... — Данік зробив невеличку паузу, змусивши тих насторожитись, а потім продовжив: — Мама розповіла, що домовилась із нашою давньою знайомою про те, що двоє із нас повинні будуть одружитися з її доньками, — він стих, готуючись до реакції братів. Ті двоє спершу мовчали, часто кліпаючи, і просто перекручували у головах щойно почуті слова. Та коли до них таки дійшло, вони очманіло вирячилися на брата.

— Одружитися??

— Послухайте, ще не відомо, чи двоє з нас справді з ними одружаться... Вона казала, що ми будемо жити з тими двома дівчатами все літо. Наче це буде якийсь випробувальний термін чи щось схоже... А пізніше, типу, можемо одружитись, якщо нам якась із них буде до вподоби.

— Що це ще за домовленість така дивна? Хто в наш час взагалі таке влаштовує? — незадоволено заломив темно-багряні брови Орігам. — Капець, вони хоч би нашої думки спитали, якщо вже на те пішло…

— Ти маєш рацію, — серйозно погодився Евол, схрестивши руки на грудях. Та буквально за мить його настрій кардинально змінився (до чого інші двоє вже давно звикли). — А мама не казала, коли ми почнемо жити разом і де саме? Цікаво ж, які ці дівчата!

— Десь на початку червня нам треба буде до них переїхати. Щоправда, мені досі не зрозуміло, чому ми до них, а не, наприклад, вони до нас? — і собі сконфужено насупився Даніель, підтримуючи настрій старшого.

— Може, у них будинок більший?.. — непевно припустив Орігам, попиваючи свій ароматний напій.

— Отже, на початку? Зрозуміло! — їм обом і так вже було відомо, що Евола інші факти зовсім не хвилювали. — Ще приблизно тиждень часу треба почекати! А мама нічого про них не розказала? Я би все зробив, аби дізнатися, хто вони такі! — в його карих очах горіло добре знайоме іншим полум'я нестримної цікавості.

— Якщо чесно, вона нічого не хотіла говорити про них, як би я не випитував. Видно, захотіла нам якийсь сюрприз зробити, — стенувши плечима, зразу зізнався Дан, з якимось неприємним осадом згадуючи свої тодішні змішані почуття.

— Ух, шкода… Та, зрештою, якими би вони не були, я все одно буду добиватися своєї принцеси-хуліганки! — складно полічити, яка це вже була смілива заява на сьогодні збоку їхнього білявого брата.

— Кого-кого? «Принцеси-хуліганки«? — інші двоє залилися щирим реготом.

— Ти, звичайно, повинен ду-уже постаратися. Але… «Принцеси-хуліганки»? Серйозно? А ти тоді хто, хулігано-принц? — не міг припинити сміятися Орігам.

— Ага, це ж треба – таке вигадати! Хоча, погодьмося, після всього, що сталося, їй це прізвисько дуже личить, — насмішкувато додав Даніель, забуваючи нехорошу тривогу і сум’яття, які у них могла викликати мамина новина. Спостерігаючи за потішною реакцією братів, Евол і собі розхихотався.

*****

У себе вдома дівчата, після обідніх посиденьок у Меліни, під час вечірньої трапези розказали неньці про події в академії, результати деяких екзаменів, про трьох нових симпатичних хлопців, які до них перевелися, і те, яке привітне святкування їм влаштувала їхня група. Мама уважно слухала доньок і теж доволі нерозуміюче зреагувала на те, що ті новенькі відновили навчання ледь не наприкінці курсу.

— Можна ж було вже літо перечекати, а тоді піти на останній рік, — досить невпевнено озвучила свою думку жінка. — Кажете, їхнє прізвище – Реннарс? — задуманим поглядом сірих очей вона цікаво досліджувала поверхню кухонного столу, наче ніколи не бачила цей предмет інтер’єру до цього моменту.

— Угу, знаєш когось такого? — Ліля підвела на маму допитливий погляд, насолоджуючись йогуртом.

— Ага, є в мене одні знайомі з таким прізвищем, — скупо відказала вона, ніби навмисно уникаючи зустрічі їхніх очей. — Вони колись давно жили на заході, але потім переїхали до столиці. Кажете, що ті хлопці непогані? Ну та й добре, — мама лагідно всміхнулася і встала з-за столу.

— Хлопці дійсно хороші, але тільки ті двоє, бо третій мені сьогодні так нав’язувався, що, чесно скажу, в мене було жахливе бажання його десь утопити, — Неза нервово стисла кулаки і перетворила рум’яні губи в цупку лінію. Інші дві (і Ріна у тому числі) здивовано глянули на неї.

— Ану, люба, розказуй детальніше, що трапилося, — мати як стояла, так вже знову сіла за стіл, з нетерпінням чекаючи на розповідь старшої доньки, яку вкрай рідко могло щось настільки дратувати, щоб та про це не змовчала. Так, вона інколи могла бути занадто різкою, але, здебільшого, поводилася привітно і стримано.

Неза надулася, не бажаючи занурюватися у спогади пережитих подій, та потім таки почала повідати їм про всі причини, чому один із нових одногрупників її так дратує. І пізніше, як поділилася із ними всіма переживаннями, представниці прекрасної статі надовго замислилися.

— Я помічала, звісно, що ти найбільше з усіх припала Еволу до душі, але не думала, що його увага тобі настільки не подобається… — зітхнула Ліля, нарешті вигнавши напружене мовчання із зазвичай гамірної кімнати.

— Незонько, невже той хлопчина дійсно тобі настільки неприємний? — стривожено і водночас цікаво зиркнула на неї ненька.

— Можливо, не настільки, але… — знехотя зім’ялася та. — Розумієте, після всього, що він мені наговорив, я просто відчуваю, що від нього аж тхне статусом накшталт «Я побавлюся з тобою і кину, коли ти в мене закохаєшся». Хіба вам так не здається? — трійця співрозмовниць обмінялася дивними поглядами, а тоді заперечно похитала головами. — Серйозно?? Ви мене хоча б слухали?! Одним словом, відтепер він для мене офіційно бабій! — чітко виголосила Неза, вставши з-за стільця.

— Незо, не кажи такого, — Ліля захотіла переконати розлючену відсутністю підтримки сестру. — Може, тобі так лише здається... Ти ж ще зовсім не знаєш його. Ну, подумаєш, захотів трохи подуркувати... Це ж не привід уже так сильно ненавидіти людину, чи не так? Спробуй якось поблажливіше поставитися до його залицянь. Я вважаю, що якщо ти будеш менш різкою стосовно нього, то йому вдастся показати й інші свої сторони.

— Я цілком згідна з Лілею. Незонько, доню, будь ласка, подумай ще раз. Адже, можливо, ти себе просто накручуєш, — мама також була на боці Евола, а отже, він отримав уже два голоси на свою користь. І, схрестивши руки на грудях, єхидно посміхався до старшої Фрінке. Ця цікава картина, яка лише на мить з'явилася у дівочій голові, сильно роздратувала її хазяйку. Проте Неза спробувала впоратися зі своєю злістю.

— Якщо ви так кажете… — промовила вона невпевнено. — Ну гаразд, я подумаю над цим.

— От і добре. Сподіваюся, що завтра в тебе буде кращий день, ніж сьогодні, — жінка турботливо всміхнулась.

— Я теж хочу в це вірити... — Неза видавила з себе посмішку, а сама подумки змирилася: «Я просто відчуваю, що якраз завтра буде ще гірше... От скажіть, що з цим причепою робити? Я ж не можу терпіти таких людей, як цей гад із його награною романтикою!».

— До речі, Ріно, — Ліля неочікувано звернулася до стрункої дівчини, яку вони всі полюбляли називати покоївкою, — дуже дякую, що приготувала нам ті бутерброди. Було смачно.

— Будь ласка. Не забувайте, що я завжди рада допомогти в «скрутну» хвилину. І постарайтеся, дівчата, більше не запізнюватись до академії, це ж псує вам репутацію, — молода і симпатична брюнетка обдарувала їх своєю доброю усмішкою. Її овальне обличчя прикрашали спокійні зелені очі, прямий ніс, рожеві губки і тоненькі чорні брови, які розмістилися на невисокому чолі.

Сестри погоджено видихнули, а тоді, прибравши разом із Ріною на кухні, розійшлися по своїх кімнатах і взялися готуватися до наступного дня.

Надворі вже повністю царював затишний вечір, поволі передаючи владу в умілі руки чарівної дами-ночі. Все довкола занурювалося у дрімоту й готувалося до блаженного відпочинку, і лише у поодиноких вікнах деяких із будинків могло ще горіти світло.

Одне з таких вікон належало Ліліній кімнаті, до якої недавно завітали Неза з ненькою. Після фрази матері «Дівчата, я маю з вами серйозно поговорити» у приміщенні повітря відразу стало важчим, а серце почало з боязним хвилюванням стукотіти у грудях сестер.

— Ми тебе слухаємо, — нарешті, мовили дівчата, вирішивши сидіти на ліжку, й уважно подивилися на неї.

«Беззаперечно, це буде щось не дуже добре», – Ліля насторожено зволожила сухе горло слиною і стисла руку Нези, яку вже встигла схопити.

— Отже, любі, — тяжко зітхнувши, стурбовано почала мати, яка сама не менше переживала через свої подальші слова, — я знаю, що ми зараз живемо не у часи давнини, тому… — через цю фразу дві інші сконфужено перезирнулися, не маючи гадки, до чого вона веде. — Тому я дуже прошу вас зрозуміти мене і відповідально поставитися до того, про що вам зараз розкажу…

— Мамо, можеш, будь ласка, не затягувати? А то мені вже справді страшно стало, — несміливо поквапила неньку Неза, а молодша сестра її підтримала, кивнувши. Жінка на мить опустила розгублений погляд додолу, закусуючи губу, а далі, хвильку помовчавши, здійняла серйозно налаштовані сірі очі і знову заговорила:

— Гаразд, слухайте: я недавно домовилася про ваше заміжжя із двома синами однієї багатої сім’ї…