Коли Ліля з природним спокоєм розплющила очі, її своїми білими просторами зустріла лікарняна палата. Судячи зі світла, яке омивало приміщення із великого вікна і зовсім не нав'язливо ділилося теплом, пора дня була обідньою. Усі побої, які недавно не давали про себе надовго забути, вже не боліли так, як раніше, а тільки при певних рухах неприємно нили.

Дівчина неспішно оглянула кімнату, в якій, крім її ліжка, було ще одне і кілька шкафчиків. Потім дуже поволі підвелася, сіла і з неймовірним полегшенням видихнула. Так, вони таки дісталися до лікарні. Він все ж доніс її, хоча вона встигла заснути і через це йому, мабуть, було непросто.

«І як мені тепер віддячити Елеазарові за все це?..» – серйозно розгубилася Ліля, схвильовано розминаючи пальці й обережно потягуючись.

Несподівано всередину ввійшли дві жінки у білих халатах. Вочевидь, лікарка і медсестра.

— Дуже рада бачити, що ви прокинулися, пані Фрінке, — всміхнулася вища і молодша з них, тримаючи в руках якийсь записник. — Як почуваєтеся?

— Добре, дякую. Лише у скронях інколи поколює і в голові таякби, знаєте, трішки щось шумить, — відповіла Ліля, показово торкаючись долонею до маківки.

— Вас не нудить? — лікарка причепила до неї спокійний погляд, у якому лише на мить з'явився відблиск тривоги.

— Ні, ніби ні, — доволі впевнено відказала та, ще раз проаналізувавши своє самопочуття. Тим часом медсестра міняла крапельницю.

— Зрозуміло, — кивнула жінка. — У вас був виявлений струс мозку, але боятися нічого. Проведете кілька днів ліжкового режиму у спокої – і можна буде вас виписувати.

— Ого, дякую… — полегшено зітхнула Ліля, задивившись на свої зап'ястя, на яких зберігалися ледь помітні синці від мотузки. — Скажіть, а вам відомо, як я тут опинилася?.. Скільки часу перебуваю у лікарні? А рідні знають, де я зараз? — дівчина не відривала від неї наляканого зору, поки лікарка здивуванням відреагувала на її купку стривожених запитань.

— Ви тут уже два дні, враховуючи цей, і ваші рідні знають про це, — після стомленого видиху взялася говорити вона. — Вчора якраз приходили сестра і подруга. Принесли вам новий одяг. До лікарні вас приніс молодий чоловік, що назвався вашим другом і розказав, що зачепив вас своєю машиною, коли ви перебігали дорогу. Він дуже хвилювався, тому ми запевнили його, що нічого серйозно, крім легкого струсу мозку і побоїв, у вас немає. За ті два дні, що ви тут перебуваєте, ми провели лише декілька обстежень. До речі, той светр, у якому вас сюди принесли, ми кинули в хімчистку, за яку ваша сестра вже заплатила. Пані, ви не хотіли б часом розповісти, чому вибігли на дорогу? — жінка зупинила свій цікавий погляд на пацієнтці, яка уважно все слухала. — Не думаєте, що варто би було звернутися у поліцію? Ваш друг якийсь підозрілий… Ми вже навіть, було, вирішили, що ви тоді були п'яною, але слідів алкоголю у крові не знайшли. І начебто жодних психічних відхилень не маєте…

Ліля зім'ялася і похилила очі, серйозно роздумуючи над тим, казати всю правду чи ні.

— Розумієте… — з ваганням у голосі заходилася мимрити вона, подумки дякуючи Елеазарові і водночас ганьблячи його за ту вигадку. — Я вночі гуляла містом, але, коли над ранок поверталася додому, в одному з провулків до мене почали приставати якісь мужлани. Мабуть, намагаючись втекти від них, я необачно вибігла на дорогу, чомусь погано пам'ятаю, як мене зачепила машина друга…

— Тобто ті жахливі синці на вашому тілі і від зіткнення із авто, і від домагань тих чоловіків? — звівши брови, недовірливо звузила очі жінка.

— Виходить, що так, — підтвердила та, а далі спробувала швидко перевести тему: — Ви знаєте, коли мене випишуть?

— Можливо, післязавтра зранку. Просто, оскільки ви вже прокинулися, нам треба буде провести ще кілька обстежень, щоб упевнитися, що з вами справді все гаразд.

— Зрозуміло, дякую, — з невтішними підозрами видала дівчина, і ще після кількох слів про її самопочуття дві медпрацівниці залишили постраждалу наодинці.

«Значить, нормально підготуватися до випускного у мене не вийде. Пішла вибирати сукню, називається… – молодша Фрінке відразу згадала про найпочатковішу причину свого тодішнього вибирання у місто. – І що розказувати друзям, коли вони будуть питати?.. Щось у мене немає жодного бажання вплутувати у це поліцію. Хоча для подальшої безпеки, може, все-таки варто було б...».

Дівчина повільно ступила на підлогу і покрокувала до величенького вікна, з якого на чималій висоті розгорталися краєвиди полудневої столиці. Далі, хвилин п'ять втихомирено поспостерігавши за не дуже гамірним життям одного з тихіших районів міста, Ліля знову підійшла до ліжка і побачила там пакет. Вона вмостилася на матраці і зацікавлено зазирнула всередину. А там узріла змінний одяг, взуття і трохи фруктів, які, швидше за все, їй принесли сестра з подругою.

Дівчина зітхнула з полегкістю – про неї подбали.

Збоку на тумбочці лежав її мобільний, що, на жаль, виявився розрядженим.

«Ех, якщо мені таки хочеться бути на тому випускному, то слід буде дуже поспішати з підготуванням після того, як мене випишуть, адже це буде в один день… До того ж вибір сукні варто буде підлаштовувати під ці побої і синці, – Ліля журливо оглянула себе і тяжко зітхнула, зауваживши численні сліди її страждань. – Хоча найбільше з цього всього мене турбує те, як віддячити Елеазарові і чи розказувати про нього друзям, взагалі?..».

Якийсь час дівчина просто лежала на ліжку і заспокоєно прочувала, що зараз вона у безпечному місці і ніхто їй не нашкодить. Проте згадки того дня все одно віддавали неприємними дрижаками по тілу.

Згодом до палати ввійшли і сказали, що їй треба йти на ще якісь обстеження. Тож до самого вечора вона цим і займалася. Як не дивно, такі блукання з кабінету в кабінет сильно виснажили її ще не повністю відновлений організм, і тому, опинившись у своїй палаті, Ліля заснула з надзвичайною швидкістю і легкістю.

*****

Наступного дня до неї, як і підозрювалося, завітала юрба товаришів. Медпрацівники строго попросили їх не шуміти, адже це могло погано відбитися на подальшому одужанні Лілі, тому щирі співчуття не були такими гучними, як би їм хотілося, зате обійми – дуже міцними і теплими (хоча подекуди дівчині було трохи неприємно через ті синці, але їм цього вже не казала). Їй довелося соромливо втихомирювати їхні провинно-щасливі слова і розповісти трохи іншу історію, але подібну на ту, що повідала лікарці. А вони, зі свого боку, не повністю повіривши її розповіді, серйозно змусили пообіцяти їм, що пізніше вона повинна обов'язково познайомити їх із тим своїм славнозвісним другом.

Лише коли сталося так, що вони з Ріною залишилися наодинці, то Ліля зніяковіло розказала, ким саме є той так званий друг. І чомусь вирішила, що їй можна знати всю справжню історію. Ріна стривожено кивала і підтвердила здогадки Лілі про те, що Айнер із компанії Елеазара, а ось Адам – не найкраща людина, з якою можна спілкуватися. Молодша Фрінке лише напружено стискала губи і мовчки слухала подругу.

А коли вдалося посидіти з Меліною і Незою, то її здивувала новина про те, що мама нещодавно передала їм із Незою дивовижні сукні, які, Неза була певна, Лілі обов'язково сподобаються.

Дівчина трохи поговорила з ненькою телефоном, попередньо зарядивши його, і в думках щиро подякувала старшій сестрі, що вона нічого не розповіла про той випадок. А ще Ліля непідробно вразилася і дуже розчулилася тому, скільки у неї у мобілці було пропущених викликів, непрочитаних і непрослуханих повідомлень. Все ж таки вони страшенно хвилювалися за неї і шукали не покладаючи рук.

Згодом медсестра попросила всіх, хто був із постраждалою у палаті, вийти, а саму Лілю забрали на чергові обстеження. І вже ввечері, після короткого обіднього сну, вона затишно говорила з Меліною по телефону, хоча сама інколи відверталася на думки про те, чому той славнозвісний рятівник її не провідує…

*****

П'ятниця, яка була, на відміну від понеділка, для кожного найкращим днем тижня, почалася із приємного сонячного проміння і гарного пташиного щебетання. Година була ранньою. Природа поспішно прокидалася разом із сонними людьми.

Коли нерозлучна трійця квапливо визначилася із взуттям для Лілі, то всі розійшлися по своїх домівках, де кожна почала займатися потужною підготовкою до прийдешнього свята, яке вже було просто на носі.

— І не думай знову мене відмовляти, — серйозно зверталася до старшої сестри Ліля, квапливо намагаючись самостійно застібнути сукню.

— Я просто хвилююся, Ліль. Тебе ж лише нині виписали з лікарні. Цей весь гамір, що буде на випускному, ще може погано вплинути на твоє самопочуття, — досі наполягала на своєму Неза, насупившись.

Ще коли Ліля була в шпиталі, та стурбовано говорила, що, можливо, їй не варто йти на випускний після такого. Але інша вперто заперечувала, висунувши аргументом те, що, крім свого весілля, вона може більше ніколи не вдягнути гарну сукенку. Неза могла на це лише невтішно хитати головою і подумки усвідомлювати, що навряд чи вже змінить свою молодшу сестру, яка, як виявляється, місцями буває вкрай непоступливою.

— Ай-ай-ай! Незо, рятуй! — знічев'я заволала Ліля. — У мене блискавка не застібається! — жалілася дівчина, щосили намагаючись дотягнутися до замочка і викручуючись перед дзеркалом у вишуканому, спадаючому вбранні ніжно-рожевого кольору, яке сягало підлоги. Його гіпюрна частина акуратно вкривала руки і грудну клітку, додаючи до її образу тендітності і наївності, а ще таким чином приховувала негарні синці і побої, що залишилися від того дня. І якось так вийшло, що вибраний ненькою наряд навіть не довелося змінювати, так він чудово давав собі раду з місією маскувальника.

— Чекай, зараз допоможу. Спершу заспокойся і присядь на стілець, — попросила сестра, яка, зі свого боку, була вбрана у не менш гарну сукню темно-синього кольору з віскози, що була коротша за Ліліну і верх якої відділявся від самої спідниці. Підійшовши до невільниці власної поспішності, вона почала розбиратися. — Хех, тут замок не дуже хоче розлучатися із твоїм волоссям, — насмішкувато виявила Неза, починаючи докладати зусиль, щоб акуратно розплутати цей ґудз і не зіпсувати полоненій зачіску, яку їй люб'язно зробила Ріна.

— Ой, ну ж бо, будь ласка, швидше. У нас залишилося дуже мало часу! Скоро треба буде виходити!

— Не квап мене, бо воно зараз ще більше заплутається!.. — нервово чупнула та, ведучи завзяту боротьбу з тим злощасним вузликом. Ліля слухняно погодилася і, нарешті, сіла на крісло. Несподівано почувся стукіт у двері. — Ну? — вигуком дозволила комусь увійти Неза, не відриваючись від свого заняття. До кімнати завітав Евол, весь, як кажуть, «при параді». На ньому був елегантний коричневий смокінг, а біляве волосся покірно падало набік, додаючи своєму власнику ще більшої привабливості.

— Я почув стривожені голоси з Ліліної кімнати, тому подумав, що їй потрібна допомога. Але не підозрював, що зустріну тут і мою Незоньку, — усміхнено протараторив хлопець, діловито схрестивши руки на грудях і спершись боком на стіл.

— Я не «Незонька» і, на додачу, не твоя. Ще щось? Як бачиш, тут не треба твоєї допомоги, — роздратовано гаркнула старша Фрінке.

— Що ж, ти поки що не моя. Але це поки що... — єхидно мовив Евол, поїдаючи свою гарненьку обраницю неабияк цікавим поглядом. — Якщо не треба моєї допомоги, то я просто ось так постою, — він впевнено підійшов до зосередженої на своєму завданні Незі і тепло обійняв її ззаду, схилившись підборіддям на маківку.

— Е-ей… Що т-ти робиш? Здурів, чи що?? Відчепися від мене і не заважай... — невдоволено пробурмотіла дівчина, якнайкраще стараючись не відвертатися від роботи, бо ж їй майже все вдалося.

— Та я не заважаю, люба... — його спокійний легкий бас, що в ту мить зненацька схрип, повністю огорнув її вухо, змусивши його хазяйку смикнутися.

— Чуєш... чого це ти раптом руки розпустив?! — оторопіла Неза, нервуючись від безвиході через майже повністю розв'язаний ґудз і незвичні відчуття, які принесли з собою кінцівки хлопця, що повільно заповзали їй під сукенку.

— А що тут такого? — безцеремонно видав Евол, хитро посміхаючись і не збираючись припиняти свої дії. Тим часом Ліля вже давно зауважила, що ця цікава дискусія відбувається так, наче її зовсім немає у цій кімнаті.

— Еволе... — в міру суворо почала пані Невидимка, поки її кругленьке обличчя відвідала коротка стримана посмішка. — Я, взагалі-то, все бачу, адже ми стоїмо навпроти дзеркала. Можеш вийти звідси і не заважати Незі, будь ласка? У нас і так часу майже не залишилося, — тоненькі брови дівчини несхвально зрушили, спохмуривши чоло, а виразні сірі очі строго дивилися на друга. Зустрівшись із нею поглядами, Евол спочатку завмер, а тоді засмучено видихнув і, забравши руки з-під Незиної сукні, відійшов від них.

— Гаразд, вибачте. Я піду до хлопців, — невесело повідомив він, виходячи з кімнати.

— Іди-іди, — розлючено поквапила його Неза, після чого двері тихо зачинилися. — Дякую, що відігнала його, а то якби я відірвалася від вузлу з бажанням стукнути того дурня, то той міг би ще більше закрутитися…

— Немає за що, він же дійсно заважав… — мирно мовила та, після чого між ними на певний час оселилося мовчання. Ліля, спостерігаючи за собою у дзеркалі, думала про те, чи вдасться на її обличчі нормально приховати всю пам'ятну «красу» викрадення, аби не було ні від кого більше жодних запитань. «Можливо, якби минуло більше часу від того інциденту до випускного, я би за це не переживала… Втім, маємо те, що маємо».

— Та що ж це таке?! — розізлилася Неза, раптово порушивши не конче приємну тишу. — Я ніяк не можу його розплутати!

— Нез… Ти, головне, не хвилюйся. Розслабся, і ще раз спробуй розв'язати цей ґудз. Це не мало би бути так важко… — взялася заспокоювати її молодша сестра. — Може, ти просто про щось задумалася, тому й не можеш нормально сконцентруватися?

— Ем-м… Так воно і є… — непевно промимрила дівчина, а Ліля слабо всміхнулася своїм правильним здогадкам. — Слухай, Ліль, — вагаючись, гукнула її Неза, — що мені робити з тим Еволом? — її несміливе запитання змусило іншу на секунду застигнути, тоді ще раз усміхнутися і зрадіти тому, що воно все-таки прозвучало.

— А що я можу тобі порадити, сестро? — невинно стенула плечима вона. — Я не вважаю Евола поганим хлопцем, хоча іноді він справді трохи дозволяє собі зайвого. Але, в будь-якому разі, ти сама повинна розібратися зі своїми почуттями. Це ж твоє серце – не моє, чи не так?

— Так, твоя правда. Але я, буває, настільки заплутуюсь, що найчастіше просто не хочу його бачити. А іноді навпаки – мені стає сумно і навіть самотньо, якщо він якийсь час не задирається до мене… — засоромлено говорячи це з дивним спокоєм, Неза зауважила, що той самий ґудз почав поволі розплутуватися, ніби сам по собі.

— Ох, думаю, ти всього лишень ще не навчилася із ним спілкуватися. Напевно, не звикла до того, що схожі люди так часто «крутяться» біля тебе, — припускала Ліля, стурбовано переминаючи пальці. Все ж їй дуже хотілося допомогти сестрі, проте як це правильно зробити – вона не дуже знала. І це її відчутно гнітило.

— Ні, я так не вважаю… — замислено насупилась та. — Розумієш, мене лякає те, що якщо я відкриюся Еволові, то йому потім стане нудно і він просто піде. Залишить мене з розбитим серцем, як це буває у різних мелодрамах... Ех, мені так не хочеться помилятися у людях. Мабуть, тому я і є до нього настільки упередженою…

— Я теж не хочу, аби через такі речі тобі далі було боляче… Але, знаєш, чомусь я не можу віднести його до одного з «таких» хлопців. Евол справді інколи схожий на бабія, проте є в мене таке відчуття, що стосовно тебе він налаштований серйозно, — поділилася цікавими думками дівчина, мимоволі зиркнувши на стривожену сестру в дзеркалі. — Втім, що б там у майбутньому не було і що б ти не вибрала, я постараюся підтримати твою думку. Все-таки це лише випробувальний термін, і ніхто не буде змушувати нас насильно одружуватися із кимось із них.

— Так, ти маєш рацію, — з незвичним полегшенням видихнула Неза. — Можливо, я дійсно занадто сильно впираюся, а треба спробувати хоч трохи відкритися цьому нахабному блондинові? — вона трішки захи-хикала і додала: — Все-таки, до чого б ці стосунки не призвели – це все буде для мене безцінним досвідом.

— Точно, — усміхнено кивнула молодша Фрінке, а тоді завзято заявила: — а я робитиму все можливе, щоб моя найулюбленіша в світі старша сестра не зазнала біди!

— Я теж тебе люблю, Ліль. До речі, розлучення твого волосся із замочком відбулося успішно! Жодна волосина не постраждала, — задоволено повідомила Неза, відійшовши і широко усміхаючись. Ліля їй втішено подякувала і підвелася.

Пізніше дівчата приступили до завершення підготовки, що робили значно швидше, ніж раніше. Ріна, яка недавно навчилася наносити гарний макіяж, змогла додати образу сестер ще більшої гармонійності. Та ще й уміло замаскувала на обличчі Лілі всі негарні сліди. І ті дві вже не вперше дивувалися багатим здібностям їхньої «покоївки».

Даніель повідомив їм про те, що вони замовили автомобіль із водієм, який відвезе їх на місце проведення випускного. Також хлопець сказав, що машина замовлена лише для трьох дівчат, тому брати вийдуть із дому раніше, адже йтимуть до пункту призначення на своїх двох. Сестри приємно здивувалися такій новині і радісно подякували йому за таку гарну послугу.

Згодом до них, як і планувалося, завітала Меліна. На голові у неї була вишукана зачіска; пасма світло-помаранчевого волосся, що неслухняно вибилися з неї, спадали на тендітні плечі, які покривав шифоновий шарфик ніжно-синього кольору. Сукня у неї була блакитного забарвлення, тієї ж довжини, що і в Лілі. Тільки з-під неї іноді могли виднітися елегантні замшеві білувато-небесні мешти з високою шпилькою.

— А хлопці де? Вже пішли? — збентежено поцікавилася гостя, поки Ліля поспішно бадала вміст свого рожевого клатча.

— Так. Данік казав, що близько сьомої за нами приїде «Audi». І мені здається, що вона з хвилини на хвилину має бути тут…

— Ого! Ми будемо діставатися туди машиною?? — захоплено плеснула в долоньки Редберг, поки її блакитні очі загорілися втіхою, а миттєвий смуток від відсутності можливості зустрітися із Даніелем прямо перед святом швидко відійшов на задній план.

— А то! — підтримала її запал Ліля, припинивши перевіряти наявність потрібних речей у своїй маленькій сумочці-конверті і вдоволено всміхнувшись. Зненацька знадвору почулося «пібікання». — А ось і вона!

Зібравши все потрібне, подруги красиво вийшли з дому й із захватом покрокували до чорного «сталевого коня». А коли всі повсідалися, машина плавно рушила.

«Все ж... нечасто дається нагода відчути себе хоч трішки принцесою, – втішено думала Ліля, споглядаючи чергування будинків і дерев за вікном. – Тому, навіть якщо мені не дуже зручно на цих каблуках і деякі синці ще поболюють, я все одно не змогла би пропустити цю подію».

Проміння вечірнього сонця пестило всіх випускників, які сьогодні зібралися для святкування важливого вечора. Пізньо-весняний вітерець бавився дівочими косами, тим самим нахабно намагаючись зіпсувати красиві зачіски, і краями різноманітних сукенок. А хлопці, кожен із яких був у вишуканому фешенебельному костюмі, інколи діловито поправляли свої гарно укладені чуприни і цікаво позиркували на своїх гожих супутниць.

Після проведення всіх довгих промов і спеціального вальсу зарання спланованих пар, більшість гостей, поділившись на певні групи, відправилися у завчасно заплановане місце. Батько одного з випускників був власником місцевого клубу, у якому їм могли зробити нічогеньку знижку, тому вони вирішили святкувати закінчення їхнього останнього навчального року саме там.

На все приміщення, у якому панувала інтимна напівтемрява, гриміла запальна пісня, а світлодіоди з різних боків випромінювали кольорове сяйво.

— Ой, а ти з групи того історика? Він у вас куратор, еге?.. — вже сп'янілим голосом запитувала Меліну одна з дівчат іншого факультету, якнайкраще стараючись перекричати гучну музику. Меліна ж мимоволі дивувалася, як так вийшло, що вона розважається не біля близьких подруг. Склалося враження, наче після приходу в клуб усі бозна-куди розповзлися.

— Ем-м... так, а що? — несміливо й тихо мовила дівчина, проте інша її, навдивовижу, чітко почула.

— О, як добре! Наш фізик із ним давні і добрі друзі! Вип'ємо за це! — після того вона взяла склянку з міцним віскі і сунула Меліні в обличчя.

— Та ні, дякую, я, мабуть, не буду... — ніяково заперечила та, але інша почала впевнено наполягати, немов і не почула відмови. Внаслідок її різних прискіпливих слів, які неприємною згадкою пройшлися по Меліниній і так не конче високій самооцінці, вона таки піддалася впливу однокурсниці і випила. Хоча знала, що п'яніє дуже швидко, проте все одно хотіла чи то тій знайомій довести хибність її думок, чи то собі самій.

У той час Даніель із Орігамом підтупцьовували в такт музиці в одному з більш віддалених кутів клубу, водночас ненав'язливо за всіма спостерігаючи.

— Орігаме, ти Евола часом не бачив? — вирішив запитати Дан, після довгих шукань брата поглядом. — Бо я наших дівчат іноді бачу, а на нього вже доволі давно не натрапляв...

— Ні. Мені самому цікаво, де він вештається... — відповів Орігам, так само розглядаючи бар. — Не думаю, що ти його знайдеш... тут ніде яблуку впасти. Та й, знаєш, може, він, як завжди, до Нези пристає? — зиркнув на брата хлопець, тримаючи одну руку в кишені темно-синіх штанів. — Ось я її зараз ніде не бачу, як і його, до речі.

— Можливо, твоя правда… — замислено погодився Данік, коротко надпивши вино.

Хлопці частково правильно думали щодо дій Евола, але поки що це було у нього лише в планах, адже одні не дуже скромні дівиці зачепилися за нього поглядом і почали до високого молодика настирливо приставати біля і так загромадженої людьми барної стійки, яку брати бачити вже не могли. Евол хамити особам протилежної статі не любив, тож старався відв'язатися від них більш пристойним чином. Але це на них не хотіло діяти.

— Красунчику, ну побудь із нами трошки. Ми ж тобі нічого поганого не зробимо... — звабно говорила одна з них, перетинаючи межу дозволеної відстані між їхніми тілами.

— Мені приємна ваша увага, дівчат, але я вас зовсім не знаю і не маю бажання заводити нові знайомства, — нервово говорячи це, Евол, зі свого боку, непомітно від неї відступав, бо ж надіявся згодом просто розвіятися поміж натовпом. Пізніше він раптом зауважив Незу, яка була якраз недалечко і говорила зі своєю сестрою. «Так-с, треба швидше з цим розібратися і поквапитися до моєї Незоньки», – стурбовано промайнуло в його голові.

— Незнайомі? Ну тоді нумо познайомимось!.. — щасливо запропонувала інша з випускниць, з усієї сили притиснувшись до парубка. Евол наполегливо проігнорував реакцію його тіла на такі розпусні дівочі дії і поспішив знову заперечити:

— Ні, вибачте, але я сказав, що не хочу, — хлопець насупився, силуючись акуратно відчепити від себе славнозвісну нападницю. Проте, дівчина виявилася занадто нахабною.

— А чому не хочеш? Який же ти впертий!.. — після висловлення свого невдоволення вона вхопила його за барки й, одним ривком нахиливши до себе, палко поцілувала. У ту саму мить Евол, який не встиг нічого до пуття збагнути, своїми карими очима, налитими щирим подивом, неждано зіткнувся із такими ж шокованими вічами Нези. Дівчина весь час теревенила з Лілею, і лише тоді, коли на секунду зиркнула вбік Евола, побачила таку незабутню картину, через яку склянка в її руках впала на килимок і її вміст розлився. У душі занили незрозумілі тріщини.

— Незо, що трапилось? — Ліля стривожено глянула на стакан, який під час зіткнення із м'якою поверхнею залишився цілим.

— Та нічого… Воно якось саме вислизнуло з руки... — задумано відповіла та, відводячи ошалілий погляд від Евола і досі перебуваючи у прострації.

— Може, ти просто втомилася? Або забагато випила? — розхвилювалася сестра. — Наступного разу будь обережнішою.

— Гаразд… — дівчина схилилася над упущеною річчю і підняла її. — Ліль, піди глянь, де там Меліна, а я маю декуди відійти… — стиха мовила старша Фрінке, поклавши склянку на столик, що стояв неподалік. Молодша кивнула на її слова і, востаннє подарувавши їй стурбований позір, відправилася на пошуки найліпшої подруги.

Неза тим часом, не марнуючи ні секунди, рішучим кроком попрямувала до місцини, в якій відбувалася вже занадто провокативна сцена. Лють і образа спалахнули у єстві настільки швидко і неочікувано, що дівчина навіть не встигла подумати про те, що зазвичай їй байдуже, чим займається той зухвалий блондин.

Ту відстань вона подолала дуже швидко. І варто було їй опинитися біля Евола і тієї молодиці, яка все ще не звільнила хлопця від хамського цілунку, як її руки одним рухом роз'єднали новоспечену парочку. Незнайомка відразу забажала обуритися на такі грубі дії, але Неза притьмом спинила її, почавши висловлювати своє шалене невдоволення:

— Ой, пробачте великодушно, що зупинила ваш обмін бактеріями! Але повинна дещо терміново вирішити! Чи не ти, Еволе, часом говорив, як у мене сильно втріскався, га? І що я тепер тут бачу? Зізнаємося одній – а лижемося з іншою, та?! Чи як я це маю зрозуміти?? Видно, тобі і без моєї компанії весело, чи не так?! Звісно, нащо я тобі потрібна?! В тебе ж і так по горло твоїх бісових фанаток! — після такої гучної і гнівної заяви дівчина засвітила йому добрячу мачку. Та таку, що у самої аж долоня запекла. — Якщо маєш до дідька таких дуреп, то чого ж раптом почав до мене клеїться?! Насправді дуже шкода, що мої здогади про тебе таки справдилися! Ти здатний лише побавитися і кинути, коли іграшка набридне! Більше нічого не можеш! Ні-чо-гі-сінь-ко! Тому я і зненавиділа тебе у найпершу зустріч! Зарубай собі на носі, що тепер буду ненавидіти до останнього свого подиху!

Вона хутко розвернулася і, підхопивши сукню, постукотіла каблуками до виходу, протискаючись крізь згущений натовп випускників і інших відвідувачів.

Евол ще якийсь час остовпіло стояв, немов намертво приріс до підлоги. Здалося, що навіть не дихав. Лиш акуратно торкався ураженої вилиці. З невідомих причин це місце боліло значно більше, ніж ті, які могли потрапляти під її гарячу руку раніше. Щем із щоки блискавично ринув до серця, супер прискорений ритм якого якраз і змусив хлопця стямитися.

Евол уже готовий був кинутися за своєю горе-обраницею, проте та славнозвісна спокусниця схопила його за руку, зупинивши хлопця.

— Не йди за нею. Для чого вона тобі? Розійшлися, то розійшлися. Наша компанія набагато краща, — впевнено защебетала вона, знову притискаючись до нього.

— Стулися! І відстань від мене нарешті! — люто гаркнув Евол, рвучко висмикнувши свою руку. Після цього тут же помчав до парадних дверей.

Біль від ляпаса був нікчемним порівняно з тим, наскільки безжально скніла його душа. Тільки тепер второпав, що все-таки слід було з самого початку відправити тих негідниць куди подалі. Інакше би цього не сталося! Не сталося би цієї жахливої помилки! Неза ж неправильно все зрозуміла! Він повинен пояснити їй, що все зовсім не так, як вона подумала! Але чи вислухає вона його нормально?..

З'явившись навулиці, Неза спробувала якнайшвидше опанувати себе.

«Чому я плачу? – приречено усвідомила вона. – Припини, остання дурепо!.. Ти не повинна плакати через такого йолопа! Такого гидкого і противного бабія! Не повинна була взагалі жодним чином на ту сцену реагувати! І тим більше – рюмсати через правдивість своїх думок! Але… Чому ж тоді так боляче?».

Складалося враження, буцім серце з кожним новим згадуванням того дійства стискалося у невидимих лещатах дедалі сильніше. Бідолашне скімлило і знало, що його норовлива хазяйка ще довго не визнає перед собою справжньої причини цього болю.

— Незо! — дівчина здригнулася від прохального голосу, який знічев'я пролунав позаду. Захеканий парубок зупинився і розгублено шастав очима по її постаті.

— Забирайся, гаде! Я не хочу нічого чути! І твої огидні виправдовування тим паче! — грізно закричала вона, ні на міліметр не обертаючись. Він! Він точно не повинен побачити її сльози!

— Незо, ну дай мені пояснити… — почав благати Евол, поволі наближаючись до неї. Робив це вкрай обережно, адже боявся, що вона може втекти від нього, якщо зауважить його рухи.

— Я ж сказала, що не хочу нічого чути! До тебе з першого разу не доходить?! — знову відрубала Неза, поспішно витираючи почервоніле обличчя від солоної рідини.

— Але… прошу, вислухай… — несміливо наполягав на своєму хлопець, гублячись у варіантах, як саме має озвучити їй правду. Або принаймні змусити її дати йому висказатися.

— Зникни звідси! Негайно! Геть!! — швидше за все, дівчина так репетувала для того, щоби не видати ноток плачу у своєму тремтячому голосі.

— Припини так кричати, а то голос зірвеш! Я хочу, щоб ти послухала мене! — не витримавши, роздратовано заявив Евол, змусивши дівчину вкотре сіпнутися і боязко обернутися до нього. В ту саму мить його до смерті збентежені очі зіткнулися з її заплаканими.

Як узрів її личко, мокре від гарячих сліз, молодик закам'янів від зневіри і збагнув, що, найвірогідніше, ніколи не пробачить собі те, що завдав їй болю. Неза прочитала в його обличчі невимовний жаль, який ще гострішим ножем пройшовся по її серцю.

Спам'ятавшись, дівчина знову відвернулася і надумала бігти. Та, на щастя чи на жаль, той зміг вчасно схопити її за правицю, таким чином спинивши.

— Відпусти! — запротестувала старша Фрінке, силуючись вирвати руку з його хватки. Евол тримав міцно, при тому намагаючись не нашкодити їй.

— Не відпущу, доки не дозволиш все розказати! — заперечив він, маючи сильне прагнення дивитися їй в очі, а не на потилицю.

— Скільки ще разів казати, що я не хочу від тебе нічого чути?! Ти цим вчинком довів, що я не помилялася у своїх судженнях! Мені цього досить! Ще раз повторити, що ненавиджу тебе?! — зі скривдженою люттю запитала Неза, на коротку хвильку припинивши вириватися. — Я! Ненавиджу! Тебе, Еволе! Відпусти мою руку і зникни з поля зору, поки я… — вона стихла і, змивши чергову сльозу, вже більш спокійно продовжила: — Поки я ще добра. Залиш мене саму. Я втомилася від цього постійного з'ясовування стосунків… Йди до хлопців, — Неза заїкнулася від каменя в горлі і ледь чутно додала: — будь ласка…

Евол мовчав. Мовчав злісно, довго і приречено. Всередині закипав від незнання, як саме зараз повинен вчинити, а ззовні залишався із такою ж незмінною емоцією жалю на обличчі.

Невже так дійсно буде правильно? Але ж він повинен розказати їй, як все було насправді! А якщо після цього вони більше ніколи не зможуть нормально спілкуватися? Якщо вона більше нізащо в світі не зверен на нього свою увагу? У хлопця і так шанси були не конче великі, а з таким станом речей вони впадуть нижче плінтуса…

— Пробач...

Евол із неосяжною тяжкістю зітхнув і таки повільно розімкнув свої пальці навколо її тремтячого передпліччя. До скреготу зубів не хотів відпускати, але все ж зробив це. Батько з дитинства вчив поважати вибір жінки, тож, якщо саме так мала скластися доля їхніх стосунків, він повинен зараз дати їй піти. Але потім… Евол знав, що мусить все виправити. І він виправить. За всяку ціну.

Майже одночасно з тим у клубі двоє братів, ніби ті наглядачі, намагалися періодично натрапляти очима на знайомих осіб, переконуючись, що нічого поганого не трапилося. Не знати, чого це раптом ці два молодики причепили на себе такі звання, але їм це подобалося значно більше, ніж тусуватися у компанії маловідомих людей.

— Орігаме, ти Меліну випадково не бачив? — Даніель із зацікавленістю і тривогою глипнув на старшого брата.

— Натрапляв на неї хвилин двадцять тому. Здається, вона з якоюсь дівчиною щось пила, — вдумливо відказав той, мимоволі поправивши білого метелика.

— Хлопці-і-і!! — зненацька гукнула їх Ліля, яка від моменту зникнення Нези теревенила з однією із одногрупниць. Шукана Даніком блакитноока дівчина якраз була з нею, хоча виглядала аж надто жваво. — Слухайте, тут така справа… — молодша Фрінке замулялася, але згодом таки повела далі: — Треба, щоб хтось із вас провів Меліну додому. Розумієте, якась невідома випускниця її напоїла. А Меліна в нас дуже швидко п'яніє. Дурненька не знає своєї міри, тому перебрала. Я сама не можу, бо маю знайти Незу, яка кудись поділася і не відповідає на дзвінки. Просто не хочу, щоб Меліні тут стало погано. Будь ласка, прошу когось із вас, — дівчина знітилася, підтримуючи плече найкращої подруги, і з благанням подивилася на друзів.

— Думаю, я можу її відвести. Наче знаю, де вона живе... — ледь не відразу викликався Даніель.

— Уві-і! Оце буде подор'ож! — хмільним голосом пискнула Меліна, не забувши в процесі відсторонитися від подруги і покрутитися.

— Цить, — нервово тупнула до неї Ліля, а тоді знову звернула увагу на Дана. — Щиро тобі дякую! Але попереджаю, Даніку, будь із нею обережний.

— Так кажеш, ніби вона може мені зробити бозна-що. Я ж не маленький, — з непомітною усмішкою стенув плечима молодик. Але під серйозним поглядом подруги поквапився виправитись: — Гаразд-гаразд, я тебе зрозумів.

Через хвилин десять їхня пара вже прогулювалася нічними вулицями спального району столиці. Меліна постійно про щось туркотіла з найрізноманітнішими перепадами настрою. Така невгамовність трохи набридала Даніелеві, але він намагався бути стриманим, як зазвичай, жодним чином не реагуючи на її розповіді.

— ...І потім Ліля сказ'ала, що це був дуже дурний вчин'ок! Я тоді так здивувал'ась! Ойк!.. Я не очік'увала, що вона скаже щось т'аке... — ділилася враженнями від чергової життєвої пригоди дівчина, надміру активно жестикулюючи.

— Ага, — схожа відповідь у нього стала класичною під час їхнього маршруту до потрібного місця. Данік старався зайвий раз не дивитися на свою вродливу попутницю, спрямовуючи скляний позір кудись уперед. Раптом Меліна (завдяки високим підборам) за щось перечепилася і вже могла би розстелитися на тротуарі, якби вправна рука парубка вчасно не підхопила її стрункий стан.

— Опа, ледь не впал'а!.. — зраділа порятунку молодиця, після чого з хлопчачою допомогою випросталася. — Знаєш, я це нік'ому, крім Лільки, не говорила, але недавно мене нас'ильно поцілував якийсь хлопець! Я була дуже шок'ована! І ображена… Навіть не дум'ала, що хтось може поцілув'ати мене так легко! А це був мій перший поціл'унок… — блакитні очі дівчини налилися журбою, поки їхня власниця пригнічено захи-хикала і, черговий раз гикнувши, потішно надула рум'яні щоки. — Чесно каж'учи, я хотіла, щоб мене поцілував той, хто мені подоб'ається…

— Он як…

Ця історія видалася Даніелю дещо іншою, ніж решта. Складалося враження, що дівчина відкрила частинку своєї душі, нехай і під дією алкоголю. Він був впевнений, що, хай зараз вона це розповідала з хмільною усмішкою, та насправді в той момент не могла спинити свої сльози. От просто відчував це. Незбагненним чином відчував, що вона з тих дівчат, які саме так будуть реагувати на подібну нахабність збоку протилежної статі. Дивним явищем стало й те, що після цієї розповіді подруга вже більше нічого не говорила. Обоє лиш мовчки крокували, занурившись у власні думки і майже забувши про присутність одне одного.

Невдовзі їхній дует уже був біля її будинку, частину якого вкривало світло вуличного ліхтаря.

— Ось ми і на місці… — зауважив Даніель, все ще не повністю відійшовши від перебирання думками в голові. — Час би вже розходитись. Я ще повинен повернутися до хлопців.

— О, і правда! Даніку, а скажи, я сьог'одні гарна була в цій сукенці?? — несподвано з неабияким інтересом запитала Меліна, сильно нахилившись до нього. Чималий каблук дозволяв їй бути майже одного зросту з молодиком, через що дівиця не мусила зайвий раз ставати на пальчики, аби наблизитися до його персони.

— Гарна-гарна, звісно. Але не нахиляйся до мене так, — трохи спантеличено попросив Дан, акуратно відстронивши її від себе і відвівши збентежені зелені вічі. Повинен був таки чесно зізнатися сам собі, що за період випускного кожного разу, як бачив дівчину, чіпляв на неї захоплений погляд. А ще отой виріз на декольте здавався йому якимось надто глибоким.

— Чому не нахилятись? — вона нерозуміюче схилила голову набік.

— Тому що може статися щось неправильне… — стурбовано відказав він, досі не дивлячись на неї.

— «Неправильне»? — ще заінтригованіше перепитала Меліна, вдруге нахилившись до свого провідника.

— Так, — коротко кивнув той, постаравшись знову обережно відсунути її подалі. Проте, цього разу це втілити чомусь виявилося складніше.

— А що це – «неправильне»? — не могла відчепитися Меліна.

— Нащо тобі знати? Просто не нахиляйся так… — ця ситуація починала йому дедалі більше не подобатись.

— А якщо я якраз хочу, щоб сталося це «неправильне»? — неждано видала вона, змусивши Даніеля швидко звернути на неї стривожені очі.

І не встиг він бодай щось сказати, як дівчина, додатково ставши на сходинку перед ним, потягнулася вперед і легко прилинула до його напів розтулених губ. Зіниці іншого відразу розширилися, а тілом прокотилася хвиля чудернацької приємності. Поцілунок був настільки ніжним і несміливим, що здавався майже невагомим. Втім, цей акуратний дотик їхніх вуст все одно викликав у хлопцеві шквал усіляких відчуттів, варто було його мозку усвідомити, що відбувається. Данік збреше, якщо скаже, що його ніколи ніхто не цілував, але чомусь цей її цілунок, цей пестливо-лагідний доторк її м'яких вуст знічев'я змусив серйозно засумніватися у цьому факті.

— Ось так, — ледь усміхнено і задоволено мовила Меліна, згодом відступивши від враженого молодика. — Тепер можеш іти, — після цих слів вона розвернулася і, немов нічого не було, зникла за дверима свого дому.

А щиро здивований Даніель ще довгий час завмерло красувався перед її будинком, пальцями торкаючись губ, які трішки пульсували і дотепер не отямилися від її неочікуваного вчинку. Ще й щоки, на додачу, зрадницько палали рожевою фарбою, немов він зараз справді поцілувався з дівчиною вперше.

Хвилин зо п'ять ще так постоявши, Дан розвернувся і неквапно попрямував назад до клубу, про себе розуміючи, що ще не скоро забуде цю мить. Та і чи захоче забувати взагалі?..