Неза стомлено розплющила спухлі від недосипання і плачу очі, а тоді протяжно видихнула.

«То це був не сон…» – першою саме така думка з'явилася у її голові, яку, здавалося, хтось час від часу стискав лещатами.

Дівчина безсило стягнула з себе ковдру і, повільно повернувши голову вбік, подивилися у велике вікно, котре було частково прикрите шторами кольору какао. За ним яскраво світило сонце, тепле проміння якого боязко потрапляло до кімнати. Ледь чутно шуміла крона липи, що росла неподалік, її гілки коли-не-коли торкалися скла, й іноді повз пролітали невеличкі зграї невідомих пташок. Погода надворі кардинально відрізнялася від стану душі хазяйки цієї кімнати.

«Я вирішив, що досить з мене. Втомився уже за тебе боротися, по правді… Та й тобі це набридло вже, мабуть. Більше не хочу терпіти ці насміхання над моїми почуттями... – нагадали про себе вчорашні слова Евола, через що серце Нези болісно тьохнуло. – Краще нумо по мінімуму контактувати, аби я якнайшвидше позбувся тих дурних почуттів до тебе. Думаю, так обом буде краще».

Старша Фрінке знову зітхнула і замислено стулила повіки.

«"Дурних"?.. – подумки іронічно посміхнувшись, спитала вона сама себе. – То ти свої почуття до мене назвав дурними?.. Ха... Як смішно...».

Несподівано до її кімнати постукали. Неза сонно щось мукнула, дозволяючи ввійти, а сама по голову закуталася у ковдру.

— Доброго ранку, сестро! — щасливо привіталася Ліля, зачинивши за собою величенькі двері.

— Ага… Доброго… — без настрою відповіла інша, не обертаючись.

— Щось ти не дуже радісна, я бачу, — стривожено зауважила молодша, підійшовши трохи ближче.

— Це ж ранок, нічого дивного.

— Ні, зазвичай ти мене будиш, а не я тебе. Скоро одинадцята, Незо. А ти завжди встаєш о дев'ятій. Що трапилося? — дівчина пройшла кілька кроків і схвильовано глянула на старшу.

Неза нервово закусила нижню губу і усвідомила, що не зможе від неї нічого приховати, адже здається, що Ліля її знає краще, ніж вона сама.

— Ну? Розкажи мені, що сталося, — вона з очікуванням сіла біля неї на ліжко. — Це пов'язано з Еволом? Між вами обома останнім часом якась дивна атмосфера…

— Евол вчора сказав, що з нього досить. Що втомився боротися за мене. Каже, щоб ми по мінімуму спілкувалися, що так обом краще буде, адже він хоче забути свої почуття до мене... — вирішила без жодних вагань сказати все рідній Неза, а потім знову тяжко видихнула. — Що ти так дивишся? Я правду кажу, — трохи роздратовано зиркнула на Лілю старша Фрінке, коли зауважила її нерозуміючий і розчарований погляд.

— Знаю, ти не можеш брехати, ще й з таким обличчям… — Ліля приречено опустила голову і почала нервово перебирати пальцями. — Та все одно не віриться, що він міг таке сказати… Чим він керувався? Я зауважувала, що між вами якесь напруження є після нашого прибуття у гуртожиток, але… Вчора він наче нормально поводився… І що тепер робитимеш, Незо?

— Не знаю... Хай він робить так, як хоче. Я не маю права щось йому забороняти... — спокійно відповіла та, підвівшись і сівши.

— Тобто «як хоче»? Тобі що, зовсім байдуже на все, що між вами було?! — щиро здивувалась Ліля, різко глянувши на сестру. Неза, почувши її запитання, ображено відвернула голову вбік.

— Мені не байдуже, але… — дівчина непомітно зім'яла ковдру, яка опинилася у її руках. — Він сказав це настільки серйозно, що я зрозуміла – навряд тепер все буде так, як колись, — вона повернулася до своєї стурбованої співрозмовниці. — Тобі цього не збагнути! — несподівано у її голосі почулася невимовна провина. — Мені чомусь було так боляче, коли той гад це сказав!... Ох, як він мене бісить! Чому Евол так вирішив?! Чому прийняв таке важливе рішення без мене?! Я що, зовсім не маю права голосу?? Не можу терпіти його нахабні повадки і дурнуватий характер! І чому він змушує мене хвилюватися, коли ми разом?! Хай іде лісом! Мені і без нього нормально! Не хочу його більше бачити! Не хочу! Здався він мені!

— Якщо не здався, чому тоді плачеш? — спокійно поцікавилась Ліля, гірко глянувши на Незу, по червоних щоках якої повними струмочками текли сльози. Та боязко здригнулася, почувши запитання сестри, а тоді шоковано подивилася на свої тремтячі від почуттів руки.

«Плач-чу?..» – у відчаї подумала вона, зауваживши, як слона рідина крапнула на один із пальців.

— Тому що я… — тихим і тремтячим голосом почала Неза, після чого легені вкотре різким рухом наповнилися повітрям. Потім дівчина ще раз уривчасто схлипнула і голосно розридалася, сховавши голову в колінах.

— Ей, ей… — Ліля стурбовано потягнулася до неї і обережно обійняла. — Ну… Поплач, люба, поплач... Так, мабуть, буде легше.

— Люблю я цього придурка! — в сльозах крикнула Неза, обіймаючи молодшу у відповідь. — Страшенно бісить мене, але люблю!.. Не хочу, щоб він припиняв за мене боротися! Хочу, щоб завжди дивився лише на мене!.. Хочу завжди чути його дурнуваті, але такі приємні слова!.. Нехай цей блондин нахабний, дурний і нестерпний, але водночас дуже терплячий, лагідний і добрий… Боже, і як давно я вже закохана у цього ідіота?! Хай він завжди буде зі мною, як би егоїстично це не звучало! Евол не може так жорстоко вчинити!.. Не може так просто взяти і відмовитися від своїх почуттів до мене!.. — старша Фрінке продовжувала рюмсати, пригортаючись до Лілі, яка лише заспокоююче гладила її по спині.

«Ех, сестро… Ці слова ти вже давно повинна була би сказати Еволу... Чому ти відвергала ці чудові почуття? Невже чекала такого моменту, коли буде здаватися, наче нічого вже не змінити? – тужливо думала Ліля, втішаючи сестру. – І, до слова, хоч ти й казала, що я цього не збагну, але все ж для мене це теж трохи знайоме… Мені з Елом також нелегко, адже колись він змушує мене закохуватися у нього дедалі більше, а іноді я просто гублюся, не розуміючи, відчуває він щось хоч трохи схоже до мене чи ні…».

Дівчина раз у раз тяжко зітхала, поки інша вже потроху заспокоювалася.

— Ну, Незо, годі, а то якою ти будеш ввечері на балу? Чи ти, може, забула, що сьогодні день народження короля? — Ліля відсунулася від неї і спробувала щасливо всміхнутися, тим самим намагаючись розвеселити засмучену сестру.

— Я не забула, Ліль, але… Що мені там робити? Мабуть, краще не йти, адже не хочеться бачити Евола, цей його холодний погляд… — гарні очі насиченого малинового кольору розчаровано глянули кудись убік.

— Не кажи, що ти думала все так і залишити! — відразу здивувалася Ліля, схопивши її руку. — Я не впізнаю тебе, Незо... Ти так просто здасися??

— Але ж він…

— Думай про те, чого хочеш ти! Я гадки не маю, що між вами недавно сталося і що йому таке зараз стукнуло, якщо він оте сказав, але точно знаю одне – ти повинна змінити його думку, якщо Евол тобі справді не байдужий! — Ліля впевнено дивилася на Незу, поки та розгублено бігала очима по її обличчю, дивуючись несподіваній серйозності і дивній завзятості молодшої сестри. Згодом вона схилила голову і на кілька довгих хвилин замислилася.

— Так, твоя правда! — раптом підтримала Лілю, в мить повіривши у себе після певних роздумів.

— От і чудово! — широко всміхнулася молодша. — Розкажеш Еволу все на сьогоднішньому балі.

— Думаєш, вийде? — знову посумнішала та, згадавши болючі слова хлопця.

— Не бійся, я спробую допомогти. Якщо знадобиться, ловитиму власноруч! — дівчина переконливо стиснула кулачок і цікаво глянула на Незу.

— Але ж тоді ти пожертвуєш своїм відпочинком під час свята…

— Ой, та нічого. Якось воно все вже буде, не переймайся. Ти заради мене і не таким жертвувала, — Ліля любляче обійняла її, поки гірка усмішка торкнулася її рожевих вуст. — Просто… Ти повинна зробити все можливе, аби твої слова і почуття долинули до нього, навіть якщо він сказав щось настільки неприємне, розумієш?

— Так, я розумію, — Неза серйозно подивилася на молодшу сестру, коли та випустила її зі своїх обіймів.

— Супер. Значить, сьогодні ти все Еволу розповіси, і якщо він не прийме твої почуття, я йому точно щось зроблю, обіцяю. Ну... або попрошу, щоб Ел зробив, — дивно посміхаючись, запевнила Ліля, а та лише несміливо кивнула.

«Чому мені вже певний час здається, наче ми з нею помінялися місцями?» – якось розгублено подумала Неза, поки інша почала щось говорити про те, що потрібно трохи починати готуватися до балу.

— …Всяке може бути. А якщо доведеться щось докупити? Краще почати вже, і зробити все до ладу, — Ліля підвелася і поправила штани.

— Маєш рацію, Ліль, — погодилася з нею Неза, а потім сама почала переодягатися. — А нумо ми з Меліною прийдемо до тебе і вже там будемо чепуритися? — із несподіваним азартом, який здивував Лілю, далі запропонувала вона.

— Звичайно! Тоді чекаю вас у себе. Піду Меліні передам, — молодша попрямувала до виходу і, вхопившись за клямку, без сумніву додала: — Не сумуй, Нез, все неодмінно налагодиться, — після чого двері зачинилися.

Неза, як і спочатку, опинилася наодинці зі своїми думками. Та тепер її відвідувало значно менше відчуття приреченості й безпомічності. Дівчина, хоч із певним острахом, але все ж вірила, що зможе зробити те, що задумала.

Через якийсь час після того, як опанувала себе і зробила всі ванні процедури, вирішила взяти з собою всі потрібні для приготування до свята речі і пішла до покоїв молодшої сестри.

Заглянувши до кімнати, Неза привіталася із Меліною, яке вже також була там, і з усміхненою Доріс, котра щось весело говорила двом подругам.

— Що ви тут так жваво обговорюєте? — цікаво спитала старша Фрінке, намагаючись приховати дивну тривогу.

— О, Незі вже теж прийшла! — зауважила її ефтіарка і щасливо плеснула в долоні.

— «Незі»? — не зрозуміла та, спантеличено вигнувши одну із тоненьких брів, а дівчата тим часом засміялися.

— Звикай, сестро, — всміхнулася Ліля, поклавши свою сукню на ліжко і почавши розглядати її.

— Лілюсь, думаєш сьогодні бути в цьому? — поставила запитання вухата, підійшовши до неї і також глянувши на вечірнє вбрання.

— Угу! — захоплено відповіла дівчина, провівши рукою по приємній на дотик блакитній тканині.

— Дуже гарна сукенка! Впевнена, що ти в ній будеш, як принцеса! — Доріс раптом радісно обійняла Лілю, а та ніяково зробила те саме у відповідь.

— І в тебе, Незо, прекрасна сукня... — зачаровано протягнула Меліна, зауваживши біле з фіолетовими метеликами біля поясу пишне вбрання, котре та принесла з собою.

— Дякую, в тебе також. — щиро всміхнулася Неза, вказавши на насичено-блакитну бальну одіж подруги, всипану рожевенькими квіточками, від якої віяло літнім теплом, що якраз і панувало назовні. — До речі, ви навмисно схожі сукні купили?

— Ні, так вийшло! — засміялися дівчата, повинно махаючи руками.

— Доріс, а в тебе яке буде? — поцікавилась Ліля, порпаючись у своїй косметичці.

— Червоне із деякими чорними візерунками

— Може, тобі щось світле личило би краще? — припустила Меліна. — Чому саме червоно-чорне?

Доріс на мить замнулася, сховавши очі.

— Я хотіла, щоб воно нагадувало мені про мою любов… нещасливу любов… — ефтіарка розчаровано звела брови, а далі допитливо глянула на дії Лілі, збираючись швидко перевести тему. — Що це? — вона взяла туш і почала крутити її у руках. Ліля здивовано подивилася на неї.

— Ну, це… Така фарба, переважно чорна, яка робить твої вії візуально довшими й густішими… Ось, бачиш, там спеціальна щіточка є, якою і треба вії зачісувати, — схвильовано пояснювала дівчина, поки Доріс зацікавлено розглядала вміст туші.

— Ого, які цікаві речі є у Людському світі… — спантеличено мовила ефтіарка. Своєму загону Ріна, звичайно, вже давно розповіла про суть її важливого завдання і про те, що та шістка героїв до певного часу зовсім не підозрювала про існування магії, але все ж про такі дивні для неї речі їм не говорила.

Раптом вухата зойкнула, коли чиїсь пальці вихопили цікавий предмет із її рук.

— Так, Доріс, і не кажи. Там багато цікавого, — усміхнено сказала капітанша «Ромашки».

— Ріно! Давно ти тут? — вражено спитала Меліна.

— Та от, вирішила дізнатися, як ви до балу готуєтесь. Я, до речі, цими речами вмію досить вправно користуватися. Чи не так, дівчата? — звернулася вона до трьох «диких» представниць прекрасної статі.

— Прямо-таки майстриня! — без долі іронії відказала Неза. — Це ж ти нам макіяж на випускний робила.

— Макі... що? — не зрозуміла Доріс, заломивши коротенькі брови.

— Макіяж – це в них так називається малювання обличчя. Він допомагає приховати недоліки і підкреслити гарні риси, — пояснила подрузі Ріна. — Добре, що ви це взяли з собою. Вийде вас ще більше причарувати на бал. Якщо не заперечуєте, звичайно?

— Та ми тільки «за»! — весь квартет дівчат радісно підскочив, погоджуючись.

— Отож, почнімо! Час пролетить дуже швидко, тому не гаймо його. Хто буде першою? — потираючи долоні, завзято заявила капітанша «Ромашки». Далі ж, коли Ліля вже сиділа в кріслі під умілими руками Ріни, інші, намагаючись не заважати тим двом, почали радитися одна з одною то щодо намиста до сукні, то щодо зачіски, то щодо макіяжу, а то щодо парфумів чи мештів.

Згодом до кімнати несподівано постукали, а опісля згоди на вхід двері відчинили.

— Дівчата, а ви не знаєте, де… — біля одвірка показався Даніель, а потім різко завмер і обірвав свою репліку, коли побачив Меліну, яка стояла навпроти дзеркала у своїй сьогоднішній вечірній сукні.

— Де що? — перепитала Неза, припинивши допомагати Ріні з роботою над макіяжем Доріс, і зиркнула на парубка. Здавалося, той на кілька митей взагалі забув про кліпання і дихання, так і витріщався на вродливу блакитнооку дівчину, яка теж збентежено спостерігала за його реакцією. Хлопчаче серце зробило зрадливий удар, коли очі затрималися на її звабливих губах, вкритих блиском.

Далі він насилу відвів від неї погляд, трусонув головою, немов отямився від мани, і із заїканнями мовив:

— Ем… та ні, нічого. Ви, певно… не знаєте… — після цих слів Дан зник за дверима дамських покоїв, наче його й не було. Подруги нерозуміюче перезирнулися між собою і стенули плечима, от тільки Меліна відтоді схвильовано думала про нещодавній інцидент.

Навулиці обідній час доби плавно змінився вечірнім, що супроводжувалося початком несміливого цвірчання нічних музикантів, трохи холоднішим повітрям і певним затишшям вітру. Магазини, прилавки, бутики, кафешки і кіоски зачинялися і їхні хазяї відправлялися по-своєму святкувати сьогоднішній день.

Стривожені як слуги, так і різні члени королівського війська бігали коридорами, виконуючи чиїсь поспішні доручення чи просто шукаючи потрібні їм речі.

Ті широкі проходи, які з'єднували різні частини великого замку, почали освітлювати то вищі, то нижчі елегантні лампи, що були прикріплені до стін із витіюватими візерунками і всілякими картинами.

Попередньо вичищені довжелезні килими вкривали дерев'яну підлогу, наче зігріваючи свою подругу від вечірньої прохолоди, яка де-не-де могла потрапляти до палацу через подекуди відчинені двері, що вели чи то у королівський сад, чи то на вихід із цієї території.

Із плином часу у центральному залі могли потрохи збиратися гості, яких запросив сам король. То були йому і друзі, і далекі родичі, і колеги по бізнесу, і різні радники, і навіть слуги. Також там вже встигли зібратися і деякі капітани Міронезійських загонів разом зі своїми підданими. Хіба що Ріна з Доріс досі не з'явилися, адже вони все ще були у дівчат, завершуючи приготування.

Охорони ж у цей важливий вечір було набагато більше, ніж зазвичай. Де не глянь, майже всюди можна було побачити двійку статних вояків, які стояли біля дверей і про щось спокійно й тихо теревенили. Проходиш повз, а вони на хвильку замовкнуть, ледь вклоняться тобі, культурно привітаються і, як підеш далі, знову продовжать свою бесіду.

От коли менша стрілка на циферблаті гарно вирізьбленого годинника наближалася до назначеної години вечора, одним із романтично освітлених коридорів йшла Ліля, цокання ніжно-рожевих мештів якої заглушував червоний килим. Довга й досить пишна, але при цьому легка витончено-блакитна сукня мала такий дизайн, що ключиці дівчини і тендітні плечі були оголеними, а декольте в міру глибоким. Довгі білі рукавички час від часу терибили нетяжку тканину, з якої було зроблене вбрання. Від місця, де був пояс, до низу тягнулися дрібні ниточки, що були рожевого кольору, разом із квіточками. Підбори не були високими, тому ходити на них їй було нескладно.

«Цікаво, де Ел? В якому він костюмі? Або ж це в них по-іншому називають… Сподіваюсь, вийде з ним провести час попри те, що я Незі обіцяла», – трохи стривожено роздумувала Ліля, час від часу нервово поправляючи пасмо гарно вкладеного рожевого волосся, що утворювало таку собі троянду на її голові.

Спокійно обійшовши кілька поворотів і дверей, дівчина опинилася перед навстіж відчиненими дверищами, позиція яких дозволяла роздивитися величне місце для балу, ще не зайшовши всередину.

«Коли тут ще і гості є, зал виглядає набагато живішим і ще гарнішим!» – в її зачарованих очах виблискувало світло від кришталевих світильників, що тяжко висіли з високої стелі, і від різних прикрас знатних дам, які ніби змагалися одна перед одною чи-то своїми сукнями, чи-то взуттям, чи-то тією ж біжутерією. Повсюди були розвішані різноманітної довжини і товщини стрічки, відтінки яких підбиралися саме під кольори самого приміщення. Велика частина світло-жовтої мармурової підлоги була вкрита вже не раз згаданими килимами, хіба що тут вони були відтінку кави з молоком. У певних кутах Ліля бачила довгі столи, встелені молочно-білою скатертиною, на яких стояли різні-різні вишукані страви, що так і вабили до себе і смачним запахом, і витонченою презентацією. Десь біля тих стін, що вели до королівського саду чи інших частин палацу, стояли м'які дивани, на які гості могли присісти, відпочиваючи від танців і про щось балакаючи.

«Оскільки мене першою "випустили у світ", дівчата трохи пізніше приєднаються», – згадуючи слова подруг, думала Ліля, крокуючи далі і в той же час зауважуючи на собі зацікавлені погляди осіб протилежної статі.

«Ох, знайти Ела серед такої кількості людей буде складним завданням…» – промайнула у рожевій голові засмучена думка, поки її хазяйка наполегливо вишукувала знайому русяву чуприну, адже навіть не знала, якого кольору одяг в Елеазара.

Величезні вікна закривали багряні штори. До п'єдесталу, де король мав би говорити свою промову, вели широкі сходи, обрамлені колоноподібними перилами і встелені такого ж кольору, як і штори, килимом.

Раптом Ліля зауважила компанію знайомих їй чоловіків, які стояли біля одного зі столів і жваво про щось говорили, смакуючи страви. Серед них були такі як: капітан третього і п'ятого загонів (тобто ангел Аполо і маг-дивак Празіно), що були вбрані у чорний і темно-синій камзоли (все ж костюмів як таких тут ніхто не мав), Елеазар у звичайному темно-зеленому камзолі і Джет, який, зі свого боку, носив на собі темно-фіолетовий. Демон про щось розповідав, усіляко жестикулюючи. Пан Аполо тримав руки в кишенях, мовчки слухаючи. Празіно ж міг іноді здивовано піднімати брови, плескаючи у долоні, а Ел стримано схрестити кінцівки на грудях, час від часу щось тому відповідаючи.

Ліля певний час думала, чи варто підходити до них, та врешті-решт вирішила не боятися.

— Добрий вечір, — зніяковіло привіталася вона, опинившись біля квартету молодиків, які відразу цікаво оцінили її. Коли дівочі очі зустрілися з уважними блакитними Елеазара, її серце збентежено тьохнуло.

— Добрий, — усміхнено за всіх відказав Празіно.

— Коли буде промова короля, не знаєте? — спробувала зав'язати розмову Ліля.

— Десь через сім-вісім хвилин має бути, — трохи замислено сказав Джет, кинувши око на те саме місце для промови.

— У вас є сестра, чи не так? — спокійно поцікавився Аполо, а після її мовчазного кивання продовжив: — А де вона?

— Скоро буде, — всміхнулася та, стурбовано поправивши рукавички. — Хочете познайомитись?

— Можна й так сказати. А ще цікаво, наскільки ви різні зовнішньо, — щиро відповів чорнокрилий ангел. Ліля всміхнулась.

— Ем… А ви зазвичай усією п'ятіркою не розмовляєте? — спитала дівчина, озирнувшись. — Маю на увазі капітанів.

— Ну, Ріни ще немає, — знову почав Аполо, повторивши її рух. — З Атрісом, капітаном другого загону, у нас такі собі стосунки, а Бальта десь чорти, вибачте за висловлення, як завжди, носять.

— Напевно, недавно з чергового завдання повернувся, тому ще збирається, — припустив Празіно, почухавши потилицю, а Ел кивком підтримав його. — Йому король завжди якісь доручення довіряє. Хоча Атріса це теж боком не обходить.

— Певно, тому і гризуться так, — підтримав Джет. — Але Атріс завжди гірше виконує завдання, тому не думаю, що його загін колись стане першим, — парубок зловісно вишкірився, демонструючи довгі ікла.

— Ну, не треба зловтішатися, — несхвально похитав головою Елеазар. — Всі роблять те, що можуть. До того ж всяке може трапитися, доля ще та підступна гадра, тому не раджу так говорити.

— Невже тебе Атріс так залякав, що ти тепер боїшся подумати про його невдачу? — з огидою спитав демон, глянувши на хлопця із висоти свого зросту. «Залякав? – насупилася Ліля. – Невже тієї ночі це був той капітан другого загону?».

— Я б так не сказав, але... — невпевнено відповів чаклунський радник, проігнорувавши його ставлення.

— Але таки сказав, еге ж? — скрегнув зубами Джет, злісно звузивши очі, а той лише нервово насупився, кинувши на нього гнівний погляд.

— Стоп, стоп. Спокійно, хлопці, не варто тут сваритися через такі дурниці, — почав Аполо, ставши поміж ними, адже йому здалося, що дебелий молодик зараз кинеться на іншого. — Сьогодні ж свято, не треба. Вгамуйтеся.

— Це не дурниці, капітане «Крил»! — не міг охолонути роздратований Джет, через що повітря біля нього почало відчутно нагріватися. — Ел щось останнім часом не сприймає капітана Бальта як за людину, чий загін гідний звання першого. Що, в Атріса на побігеньках? І не соромно?

— Думай, як хочеш, — холодно відчеканив Ел, відвернувшись.

— Ей, ей, ви ж ніби в непоганих стосунках, то що сталося? Не з тієї ноги встали сьогодні? — дивувався Празіно.

— Ми-то в непоганих стосунках, але честь свого капітана я не дам брудом поливати, — процідив крізь зуби демон.

— Ніхто його брудом не поливає, заспокойся, — грізно гаркнув Елеазар, сам бажаючи вже завершити цю безглузду суперечку.

— Ну-ну, — недовірливо прошипів Джет, поволі витихомирюючи свої нерви, що й температура навколо нього стала нормальнішою.

— Так вже краще, — полегшено зітхнув Аполо, відійшовши.

— Отакі у нас справи, — з певною провиною сказав Празіно, наче підбиваючи підсумки того, що сталося.

— Не нудьгуєте… — дещо нервово мовила Ліля, а потім крадькома зиркнула на Елеазара, який пильно дивився на неї. Щоки дівчини вмить почервоніли, через що вона сама відвела очі.

«Джет, виявляється, дуже поважає свого головного. Хоча з першого погляду не схожий на таку… людину… – замислено припустила дівчина. – А от чому Ел так до цього поставився? Не розумію… Він же сам ще на пляжі так казав, наче радий, що у них є Бальт, адже інакше той капітан другого загону робив би, що хотів... Що у них в цьому війську відбувається, взагалі?».

— Та й, до слова, Джете, як виглядає ваш капітан? Ми вже це не раз у тебе питали, а ти ніяк не хочеш казати, — несподівано по-дитячому обурився Празіно, вп'явшись докірливим поглядом у демона. Той нервово зітхнув.

— А ви не знаєте, як він виглядає? — спантеличено запитала Ліля.

— Відколи ми служимо його величності, нам ще не доводилося бачити Бальта без обладунків, тому й не знаємо. Він ледь не завжди на якихось завданнях, — з певною приреченість відказав Аполо.

— А хіба потрібно знати, яка у людини зовнішність, аби бути з нею у хороших стосунках? — нерозуміюче поцікавилась Ліля, через що Джет схвально подивився на неї.

— От і я так кажу! — задоволено вишкірився демон, а інші лише з провиною відвели погляди, пробубнівши лише щось на кшталт «але просто цікаво». — Нічого не зміниться, якщо ви дізнаєтеся. Може, у нього там те, що він не хоче, аби інші бачили… Кожен із капітанів має можливість носити броню так, як хоче. От візьмемо вас, пане Аполо, ви, як тільки стали капітаном, також майже не знімали обладунків.

— Так, твоя правда, — спокійно погодився ангел, схрестивши руки на грудях.

— Та й Бальт не перший, хто так робить. В історії Міронези таких було доволі багато… — згадуючи потрібні посібники, протяжно мовив Ел, підтримуючи розмову.

— Ну бачите. Це кожного особисте право, — знову усміхнувся Джет. — О, його величність вийшов. Треба трохи послухати ту нудну промову, а далі можна буде спокійно шукати Віві.

— От не треба було вголос говорити всі свої підступні плани, — знервувався Елеазар, стукнувши дебелого молодика в бік, а далі глянув на чоловіка, що вийшов на спеціальну площу разом із паном Мідасом.

— Ну все, все, — замахав між ними руками Празіно, намагаючись уникнути чергової перепалки.

Глава королівства поважно зупинився у центрі і, відкашлявшись, доволі радісно почав:

— Любі друзі, тішуся, що ви виділили час на те, щоб прийти сюди і розділити зі мною радість цього свята. Зразу красно дякую вам за ваші привітання і за те, що у нас із вами досі таке хороше ставлення одне до одного. Звичайно, найкращим подарунком для мене було те, що ви просто сюди прийшли, — старший чоловік на мить стулив повіки, а тоді щасливо мовив: — Що ж, не буду довго затягувати з цією промовою. Грайте, музи́ки! Всім бажаю гарного відпочинку! — під бурхливі оплески король сходами повільно зійшов з так званої сцени і почав привітно розмовляти із гостями.

— О, а тих як вітром здуло, — піднявши брови, зауважив Елеазар зникнення їхніх недавніх співбесідників.

— Дійсно, — погодилася з ним Ліля, також озирнувшись, а потім повільно зняла рукавички, аби дати шкірі рук подихати. Зал заповнила гарна музика, що супроводжувалася голосом співака. «То в них теж є щось схоже на мікрофон, чи що?» – звузивши очі, дівчина допитливо зиркнула на молодика, що стояв на такій невеличкій площі з музикантами.

— Не хочеш потанцювати? — раптово спитав Ел, простягнувши до неї руку.

— Гм? Що? Я? — Ліля вмить спалахнула, поспіхом надівши рукавички.

— Ні, не так, — знічев'я похитав головою парубок. — Чи не бажає така гарна дама розділити зі мною цей танець? — блакитні очі пильно оцінювали її реакцію, яка ж, до речі, не змусила себе довго чекати. Руки молодиці затремтіли, а сама вона зніяковіло відвела погляд убік, поки її обличчя ставало ще більш помідорового кольору.

— Бажаю, — тихо відповіла, на мить зиркнувши на нього. Хлопець стримано всміхнувся і, прийнявши її несміливо протягнуту долоню, повів їх на територію для танців.

І тілько-но їхній дует опинився у потрібному місці, вони почали кружляти у гармонійному вальсі. Його рука акуратно підтримувала її тендітну спину, а її долоня схвильовано трималася за його широке плече.

«До цього моменту я не знала, що вмію так добре танцювати вальс! – шоковано подумки пискнула Ліля, час від часу дивлячись під ноги. – Добре, що не напартачила!».

— Оце в тебе долоні спітніли, — здивовано мовив Ел, ніжніше стиснувши її руку.

— Вибач, — провинно промимрила дівчина, намагаючись забрати кінцівку, та він не дозволив.

— Ні-ні, все гаразд. Не псуй ритм танцю. У нас класно виходить, — задоволено заявив молодик, продовжуючи вести їх.

— Гаразд… — ніяково змирилась Ліля, не наважуючись глянути йому в очі.

— Хвилюєшся?

— Т-так, — зізналась вона, на секунду підвівши на нього тривожні вічі.

— Не треба, це зайве. Просто насолоджуйся, — перейнявши від свого партнера трохи спокою і зачарованості, Ліля спробувала зробити так, як він і сказав. Саме тому вже через кілька секунд її душа не відчувала жодної напруги, поки вмілі рухи друга вправно керували їхнім граційним танцем.

Інші пари так само кружляли у своїх таночках, наповнюючи великий зал дивною магією і зворушливою романтикою. Ті ж, хто сидів, зацікавлено спостерігали за цими дуетами, чекаючи своєї так званої черги.

Лілі так не хотілося, аби ця несказанно чарівна мить закінчувалася, та пісня не могла тривати вічно, тому невдовзі пари розійшлися, а на майданчик вийшли інші.

— Щиро дякую за танець, леді. Гарно було, — всміхнувся Елеазар, вклонившись, а його партнерка лише тихо агакнула. Коли він провів натхненним поглядом Джета, що тягнув Віві, вродливе обличчя Ела відвідала незвична посмішка.

«Помирилися? – подумала Ліля, теж зауваживши їх, коли вони почали танок. – До слова, це що, Мері і капітан п'ятого загону??».

— Диви, диви, — штурхнула Ела під бік вона, щоб і він побачив цікаву парочку.

— А ти не знала? — дивно спитав молодик.

— Не знала що? — очманіла та.

— Вона йому подобається, от тільки він доволі несміливий, щоб робити якісь серйозні кроки. Але іноді всяке витворяє. Круто, що Празіно її на танець запросив.

— Ого!.. Ох, я ж зовсім забула! — молодша Фрінке зловила себе на думці, що досі не почала втілювати їхній із сестрою так званий план.

— Що трапилося?

— Та нічого такого, я мушу йти. Дуже сподіваюсь, що ще зустрінемось! — здалося, що Ліля захотіла поцілувати спантеличеного хлопця в щоку, але не набралася достатньої сміливості, тому просто обережно торкнулася до його руки, прощаючись, потім розвернулася і поспішила до якогось із коридорів, щоб якнайшвидше знайти свою старшу сестру.

*****

Тим часом на одному з м'яких диванів сидів Орігам, вбраний у біло-червоний камзол, і Ріна, яка вже встигла прийти, причепуривши і себе, і своє темне волосся разом із насичено-зеленою сукнею. Пара спокійно про щось розмовляла, спостерігаючи за знайомими їм людьми.

— І давно твоя сестра подобається тому капітану? — допитливо глянув на дівчину Орігам, також зауваживши танець дивного дуету.

— Ну, досить давно, — зніяковіло відповіла та, нервово посміхаючись.

— А тобі хтось подобається? — несподівано поцікавився юнак, через що Ріна кілька довгих секунд мовчки дивилася на нього, поки його серйозні сині очі ні на мить не відводилися від неї.

— Ем… Напевно, поки що ні… — дівчина заломила тоненькі брови, адже, можливо, не дуже хотіла говорити на цю тему, що Орігам одразу й усвідомив.

— Зрозуміло… — намагаючись не видати незвичного розчарування у голосі, протягнув він. А згодом захотів повести розмову в інше русло: — До речі, як думаєш, хто буде капітаном у нашому загоні? — його запитання змусило Ріну знову замислитися, а тоді панянка почала відповідати:

— Чесно кажучи, дуже суперечливе питання. Я навіть не знаю, що сказати. Адже для того, щоб вибрати хорошого капітана не достатньо, аби він був сильним, ще треба, щоб і ви йому довіряли, як самі собі. Розумієш? — вона серйозно подивилася на співрозмовника, який уважно її слухав.

— Капітане, маєте чудовий вигляд, — стримано вклонившись, зробив комплімент Дайон, здивувавши їх обох своє раптовою появою.

— Дуже дякую, ти теж, — щиріше всміхнулася Ріна, оцінивши камзол ельфа, що був бурштинового відтінку. Орігам доволі нервово звузив очі, оцінюючи новоприбулого.

— Не хочете зі мною потанцювати? — воїн несподівано простягнув їй свою долоню, а іншу завів за широку спину.

— Я, взагалі-то, перший її запросив! — раптово мовив Орігам, не давши молодиці відповісти, а потім швидко взяв шоковану Ріну за руку і повів на площу для танців, залишаючи Дайона лише проводжати їх спантеличеним поглядом.

— Ей, що ти таке кажеш? — не зрозуміла дівчина, коли вони почали кружляти у напруженому танці.

— Ну, нічого ж не буде, якщо я один раз збрешу, — безпардонно відказав Орігам, проігнорувавши її обурення.

— От нахаба! Що з тобою? — її брови іронічно підскочили.

— Нічого, — знехотя коротко кинув парубок, а далі, що б йому не говорила його вродлива зеленоока партнерка, він нічого не відповідав.

«Що йому стукнуло? – здивовно думала Ріна, спостерігаючи за його непохитно-спокійним обличчям. – Не може бути… Він що, ревнує?? – молодша Гіфгорн тихо хи-хикнула. – Але ж немає чого. Дайон так до мене ставиться лише через повагу, і я це знаю точно. А Орігам собі щось придумав. То я що… Йому настільки не байдужа?».

Її щоки легенько замалювалися рожевим кольором. Далі ж капітанша змирилася із його мовчанням на її докірливі слова і дозволила собі теж насолодитися вальсом, адже щось їй все ж таки подобалося у цьому хлопцеві.

*****

Обережно пробігши кілька поворотів і підіймаючи низ сукні, Ліля натрапила на замислену Незу, що повільно крокувала широким проходом.

— Незо!

— О, Ліль, як ти?

— Забудь про мене. Що ти там? Що з Еволом? — трохи відхекуючись, відразу поставила запитання та.

— Щось не можу його знайти…

— Мені здається, я бачила його десь біля одного з виходів у королівський сад, поки танцювала з Елеазаром.

— Ти танцювала з Елеазаром? — зацікавилась Неза.

— Так, все було неймовірно, але не про це зараз! — зашарілася Ліля, та все одно серйозно глянула на іншу. — Поспішай і знайди його, а я, якщо знадобиться, спробую зробити так, аби цей поганець тебе вислухав.

— Гаразд, — трохи злякано погодилася дівчина і поквапилася до входу в бальний зал.

Перевівши подих від краси величного приміщення, як це зі свого часу було й у Лілі, Неза поцокала каблуками до дверей, які вели до того самого саду.

І коли її стривожені очі кольору малини натрапили на до болю знайомий білявий чуб, високий власник якого був у коричневому камзолі, серце почало битися у кілька разів швидше, а душа сколихнулася від страху невдачі, через що місце сонячного сплетіння на дівочих грудях болісно защеміло.

«Хочеш чи не хочеш, приймеш чи не приймеш. Але це має бути зараз або ніколи!» – рішуче вирішила старша Фрінке і напружено стиснула тканину сукні.