Вдихнувши на повні груди, що були з неглибоким декольте, Неза спробувала якнайкраще опанувати страх, через який голос і руки могли тремтіти, і покрокувала до своєї так званої цілі.

«Ну ж бо, у мене все вийде», – старалася подумки підтримувати себе вона, коли вже остаточно підійшла до широкоплечого молодика.

— Ем… Привіт, Еволе… — попередньо торкнувшись до його спини, схвильовано почала Неза, тільки-но той обернувся.

— Привіт, — неохоче відказав Евол, обвівши її статуру незвичним поглядом. Щоки дівчини тут же ж почервоніли, а вона сама пригнічено опустила голову. «Як же йому личить цей камзол…».

— Я б хотіла поговорити з тобою… Про твої вчорашні слова, — її очі серйозно глянули на свого не дуже привітного співрозмовника.

— А про що тут говорити? Я ж сказав, що хочу позбутися почуттів до тебе, тому краще нам якомога менше спілкуватися. Що тут незрозуміло? — риторично поцікавився молодик, помалу розвертаючись від неї.

— Але… — відразу заперечила Неза, несміливо простягнувши до нього руку, ніби хотіла зупинити.

— Жодних «але», Незо. Я ж учора говорив, що мені це все набридло. Я не той, чиїми почуттями можна бавитися.

— Чому ж ними не можна бавитися, якщо вони дурні? — роздратовано гаркнула молодиця, починаючи докірливо поїдати того очима. «Відколи він став таким вредним? – не могла збагнути її голова. – Ах, так, цей ідіот іще ж не знає, що я…».

— Що ти сказала? — нервово перепитав Евол, загрозливо підійшовши до неї впритул, через що інша трохи злякано зробила кілька кроків назад, впершись спиною у стовбур клена.

— Те, що чув! — відрізала Неза, все одно намагаючись не програти його лютому погляду. — Сам же так учора сказав, чому дивуєшся?

— Не смій використовувати мої слова проти мене! Затямила? — прошипів їй у обличчя парубок. — Мені остогидло твоє насмішливе ставлення до мене і постійне невдоволення. Якщо я тобі весь час набридаю, то чому прийшла?

— Прийшла, бо хотіла дещо сказати. А ти мені, ідіоте, не дозволяєш! — надулася дівчина, свердлячи його очима.

— Ой-ой-ой, і що ж таке важливе ти хотіла мені, який тебе тільки дратує, сказати? — якось зранено зіронізував Евол. — Хоча знаєш, мені все одно. Просто дай мені спокій врешті-решт! — ніби плюнув їй в обличчя.

— Ми з тобою будемо в одному загоні, тому тобі доведеться змиритися! — ображено фиркнула Неза, а хлопець лише зловісно засопів, потім зітхнув і, розвернувшись, почав іти геть.

— От і змирюся з цим. Буду тебе весь час уникати! — крижаними тоном кинув наостанок.

— А я так не хочу! — різко заперечила старша Фрінке, відійшовши від дерева.

— От і доб… Що? — Евол здивовано глянув на неї.

— Хто ж казав, що дуже сподівається, аби ми були в одній команді? Хто ж сміливо відстоював своє чесне ім'я, коли я звинувачувала його у тому, що він бабій? — стала нагадувати про його репліки Неза, кожного разу повільно наближаючись. — Хто так старанно намагався довести мені хибність моїх думок щодо випускного? А хто ще більше хотів, аби я його пробачила? Хто так хотів, аби я була з ним тоді в одній кімнаті? Хто ж весь час говорив мені компліменти? А хто казав, що втріскався по вуха? А хто так нахабно чіплявся до мене одного ранку, коли я відпихала? Хто це був?? Хто?! Скажи мені!! — її розчарований голос зрадливо затремтів, поки вона опинилася біля спантеличеного молодика. — І що, ти від усього цього відмовляєшся?! Так просто?? Ти не можеш так вчинити! Я тобі не дозволю припинити наше спілкування! Невже ти так легко здасися?! — Неза стиснула кулак і слабо вдарила ним у його міцні груди, опустивши голову.

— Що ти таке зараз каж...

— Не смій говорити, що всьому настав кінець! — наповнені сльозами очі злякано подивилися на нього, через що серце Евола болісно защеміло. — Відмовся від своїх слів! Відмовся! Негайно відмовся! — лупцювала його вона, продовжуючи повторювати цю репліку, а по червоних щоках потекла солона рідина.

— Незо, ти що…

— Не хочу більше нічого чути про те, що ти припиняєш свою боротьбу! Невже… — тяжко видихнула дівчина, а потім голосно додала: — Невже так складно було зауважити, що ти мені зовсім не байдужий?! Я розумію, що часто погано з тобою поводилася, відпихала і навіть ображала, але я все одно не можу прийняти твої жахливі слова! Закохалася у тебе, дурепа, а тепер не знаю, що з цим робити! — здалося, що її остання фраза відгоміном пролунала у білявій голові високого парубка. «Закохалася… закохалася… закохалася», – повторювало щось невідоме. — Тому, тому… — переводячи подих і витираючи гіркі сльози, що досі струмочками котилася по щоках, говорила Неза. — Не думай зупинятися!.. Я ж не зможу… — дівчина би договорила, та те, як Евол палко вп'явся у її вуста, схопивши мокре обличчя долонями, різко зупинило її.

Ображено схлипуючи у поцілунок, старша Фрінке здивовно закліпала, а потім захотіла відсторонитись, адже це здалося їй принизливим, але той не дозволив, не пустив. Тоді ж вона здалася і стомлено прикрила повіки, дозволяючи вправним губам Евола побавитися із її спухлими вустами.

Одна з його рук залишилася на дівочій щоці, а інша плавно перемістилася на її талію, сильно притиснувши Незу до свого тіла, а далі почала сміливо досліджувати частину тендітної голої спини, через що шкіра відчула щось схоже на легкий удар струму.

Зрозумівши, що сама несвідомо чекала цієї миті, цієї жаданої зустрічі їхніх губ, дівчина вже впевненіше потягнулася долонями до його чуприни і пальцями зарилася у неслухняне біляве волосся, відповідаючи на поцілунок. Певно, ніколи й не думалося їй, що це буде настільки приємно.

Ех, і таке буває. Всі сильні і нібито незламні жінки рано чи пізно здаються. І відкривають свою слабку душу саме тим, які за них борються до останнього, вперто не приймаючи відмови. Головне, аби ті леді вчасно усвідомлювали, що теж нерівно дихають до тих чоловіків, а то може бути й пізно…

Та не будемо в таку чудову мить про сумне!

Зараз важливо лише те, що Незі вдалося донести до Евола свої несміливі й крихкі почуття, які вона так старанно відштовхувала. Не хотіла нікому показувати свій слабший бік. Завжди бажала залишатися такою кам'яною і сильною. Постійно вірила, що зможе все витримати. Та сьогодні, вперше за настільки довгий час старша Ліліна сестра ридала у неї в обіймах саме через те, чого не здатна уникнути, мабуть, жодна жіноча свідомість, жодне жіноче серце.

Нашій дівчинці пощастило, що добра душа хлопця в останній момент змінила свою думку і він не зміг не прийняти її слова. Нехай Неза сварлива, часом зла, вічно чимось незадоволена і норовлива, та Евол все одно не міг би так легко забути її, навіть якби дуже захотів. Любив він її роздратований голос, любив те гнівне гарчання, а особливо її впертість. От просто любив її всю, що б там не було.

Їхні вуста й далі би продовжували свій ніжно-пристрасний танець, та організму важливішою була нестача повітря у легенях, ніж їхня солодка насолода цим романтичним моментом. Відірвавшись одне від одного, пара почала урівноважувати своє дихання. Тоді ж парубок обома руками обійняв дівчину, а вона повисла на його міцній шиї.

— Це було справді складно зауважити, дурненька... — прошепотів їй на вухо Евол, внаслідок чого Неза здригнулася від його гарячого подиху і зашарілася, провинно притуляючись до нього.

— Ну пробач… — знехотя тихо відповіла вона, надувши губи, на яких вже давно не було помади.

— Пробачаю, — щасливо усміхаючись, мовив він. — Нумо спокійно потанцюємо, — запропонував Евол, а Неза мовчки погодилася. Далі ж дует почав повільно рухатися по колу під мелодійну музику, яка долинала із бального залу. Спокійні рухи дозволяли як м'язам, так і душі обох молодих людей розслабитися і просто віддаватися ніжному моменту. Його сильні руки гладили її спину, а її долоні – його шию.

Через певний час Евол легко відхилився і, взявши дівчину за плечі, швидко зазирнув у її очі, що були наповнені сум'яттям, яке раптом у них з'явилося.

— Чого ти так дивишся? — зніяковіла Неза, захотівши уникнути зорового контакту.

— Тепер ми будемо часто таке робити, як недавно, аби ти знала. А то й більше! — хтиво всміхнувшись, радісно заявив молодик. І не встигла та нормально обуритися на такі нахабні слова чи почервоніти, як його губи знову злилися із її вустами у п'янкому поцілунку.

«Так, зі щастям сестри розібралися, тепер можна і своє шукати, – з палаючими щічками думала Ліля, відходячи від дверей, що вели до королівського саду. – І моя поміч не знадобилася… Це ж нічого, що я все бачила? Нічого ж? Йо-о-ой!..». Дівчина усміхнено плеснула себе по обличчю і, зауваживши біля одного зі столів Елеазара, швидко попрямувала до нього.

*****

У той же час Меліна цікаво крокувала поміж різними знатними панами і паннами, намагаючись знайти Даніеля, хоча ще не знала, для чого він їй.

«І що з ним тоді було?» – стривожено думала дівчина, пригадуючи дивну поведінку хлопця, який під час підготовки до балу заглянув до них.

Через кілька хвилин вона таки знайшла серед багатьох людей знайомого чорного чуба, власник якого був у темно-зеленому камзолі і про щось стримано говорив із самим королем.

— Щиро вітаю вас, ваша величносте, з днем народження, — зробивши гарний реверанс, усміхнено привіталася Меліна.

— Дякую, люба. Маєте чарівний вигляд, — не менш привітно всміхнувся чоловік, через що зморшки біля очей аметринового кольору стали ще помітнішими, потім увічливо поцілував її маленьку руку. Даніель пильно дивився на ту, що щойно з'явилася, ніяк не маючи змоги відвести від неї погляду. — Що ж, напевно, залишу вас, друзі. А то треба й до інших підійти. Розважайтеся, — доволі стомлено мовив глава королівства, після чого незвично підморгнув їм і поважно покрокував до решти гостей. Ті зніяковіло перезирнулися, а потім дівчина збентежено защебетала:

— Тобі дуже личить цей образ, Даніелю, — через її несподіваний комплімент молодик спантеличився.

— Дякую, ти теж… неймовірна, — вирішив відплатити тим же він, через що його співрозмовниця почервоніла й, опустивши очі, тихо подякувала.

Ніжно-персикове забарвлення її неслухняного волосся дуже гарно гармоніювало із блакитною сукнею і рожевими квіточками на ньому. Тоненькі шлейки підтримували привабливі форми, а на ногах були блискучі мешти небесного кольору із досить високим каблуком.

Раптом хтось випадково стукнувся об спину дівчини, адже вони двоє стояли на певній частині танцювальної площі, і через це та не втримала рівновагу, почавши падати. Можливо, її тендітне тіло могло б таким чином зустрітися із підлогою, та Даніель не дозволив цьому трапитися, вправно підхопивши Меліну на руки.

— Можна там обережніше? — трохи нервово попросив Данік, цупко глянувши на Празіно, що якраз схвильовано танцював зі спокійною Мері.

— Вибачте, вибачте! — зразу протараторив ельф, з провиною кланяючись. — Та й не треба стояти, панове, на місці для танців, не танцюючи при цьому.

— Я вас зрозумів, перепрошую, — заспокоюючись, мовив молодик, а тоді пішов до диванів. Опинившись біля потрібних меблів, акуратно поклав Меліну і порадив: — Обережнішою будь. Сподіваюсь, не поранилась. Я піду до хлопців…

Вона стривожено глянула на нього, а тоді спробувала спинити, але Даніель все повторював, що має йти, тож згодом таки залишив її саму.

— Лихо, а мені вже здалося, що між нами знову все добре… — згнітилась Меліна, прикривши очі долонями. — Що ж я зробила не так?..

*****

У цей же час Джет уже давно танцював із Віві, яку так нахабно вкрав від столу з фруктами. Дівчина, яка була у пишній сукні металічного блиску із малиновими візерунками, весь час обурювалася і хотіла вирватися, та хватка її вредного партнера була надто сильною.

— Та ти задовбав, відпусти мене. Не хочу я з тобою танцювати! — злилася вона, старанно смикаючи руку.

— Тихо-тихо, на нас король дивиться, не бушуй, — серйозно прошепотів їй на вухо демон, сильно нахилившись, адже та була набагато нижчою за нього. Зрозумівши, що той справді не бреше, Віолетта відразу заспокоїлася і дозволила йому вести їх. Її лілієподібна сукня всіляко крутилася через різні рухи Джета, який лише те й робив, що задоволено споглядав за її емоціями.

— Чому ти не хочеш розказати, через що в тебе немає крил? Ти ж демон, вони мусять бути. Втратив у бою? — ні з того ні з сього запитала Віві, дивлячись кудись убік. Хоч голова хлопця і була спрямована вперед, але очі все одно допитливо зиркнула на замислену партнерку.

— Ще не час тобі таке розповідати, крихітко, — несподівано гірко сміючись, відповів Джет, поки вони вкотре робили свій шалений квадрат.

— От ти завжди так, — ображено мовила вона, а далі між ними зависло дивне мовчання.

Інші пари насолоджувалися одне одним, наче не помічаючи нічого довкола. Просто граційно вертілися під чарівну музику. Серед таких дуетів були й знайомі цих двох.

— Знову дивишся на Айнера? — незвичними тоном поцікавився дебелий парубок, зловивши її на озвученій ним справі. Юна леді швидко відвернулася і гордо гмикнула. — Немає чого дивитися, він там із Беллою танцює.

— Дивно. Мені здавалося, що вона його не цікавить у цьому плані… — ображено промимрила Віві.

— Мені теж, але хтозна. У нас дівчата хлопців ніколи не запрошують, тому ти знаєш, що думати, — переможно всміхнувся Джет, показавши гострі ікла.

— Замовкни, — тихо гаркнула напарниця, насупившись.— Ти своє не отримаєш.

— Це ми ще побачимо, — впевнено заявив Джет, сильніше притиснувши її до себе, через що щоки тієї вкрилися зрадливим рум'янцем, адже вона досі не звикла до такої чоловічої близькості.

Коли ж пісня потрохи добігала кінця, Дезлес почав тягнути свою «жертву» у якийсь із темніших, ніж інші, коридорів.

— Ей, що це ти робиш?? — спантеличено витріщалася на нього Віві. Ніби намагалася вирватися, та до неї швидко дійшло, що все марно.

— Трясця, яка ж ти сьогодні красива! — раптово крикнув демон, відпустивши її, коли вони опинилися у глибині коридору.

— Що? — очманіла дівчина, різко почервонівши від такого нежданого компліменту, який прозвучав як звинувачення.

— У тебе дуже гарні очі, — знову сказав Джет, починаючи повільно підходити, в той час як вона щоразу ледь відходила.

— Припини, будь ласка, — жалюгідним голосом попросила Віві, коли зауважила його палаючі жовті вічі. — Ти лякаєш…

— У тебе неймовірна фігура, — знову ніби простонав демон.

— Припини. Для чого ти це говориш?... — злякано й соромливо пробелькотіла та, а потім її спина зіткнулася із холодною стіною. «Ой-йой…».

— Ти страшенно мило злишся і дивовижно смієшся, — не зупинявся молодик, підійшовши до неї так близько, що їх розділяли лише декілька нещасних сантиметрів.

— Прип-пини… — заїкнулася Віві, і тим самим миттєво видала своє хвилювання.

— Ненавиджу, коли ти так дивишся на нього. Не можу це терпіти! Ти – моя! — рикнувши цю фразу, Джет схилився і нахабно вп'явся у її ледь розтулені губи, що вона аж пискнула від цього. Високий напарник сильно притис її своїм тілом до стіни, позбавляючи тим самим будь-якої можливості втекти.

Дівчина не відповідала на його гарячий поцілунок, почала вперто пручатися, бити кулачками його тверду грудну клітку і смикати кострубате волосся. Це все так принижувало її гордість, що вона ніяк не хотіла здаватися. А Джета ця поведінка ще більше розпалювала.

Він міцно схопив її за спину і таки змусив відповісти його нахабним вустам, через що Віві лише нервово застогнала, не припиняючи свою боротьбу, а потім почала настирливо кусати його губи. «Знову він це робить!..» – ображено думала дівчина, на мить зустрівшись із його вогненними очима, що готові були з'їсти її.

— А я +тебе ненавиджу… — просопіла Віолетта, коли той нарешті звільнив її рот від пристрасної пастки і вони двоє уривчасто дихали.

— Ще не звикла, дитинко? — він хтиво облизав трохи закривавлені губи, а потім підло посміхнувся, вкотре демонструючи гострі ікла. Напарниця насупилася і вже хотіла тікати, коли відчула, що його хватка ледь ослабла, та не тут це було. — Куди зібралася? Я ще не закінчив, — Джет однією рукою повернув її засоромлене обличчя до свого і знову почав палко цілувати, а вона – знову вперто відштовхувати його, наперед знаючи, що всі її дії і так марні. Широкі долоні обіймали її крихке тіло і наче обпікали шкіру, частини якої не були захищені сукнею.

*****

Тим часом Ліля вже знайшла Елеазара і говорила з ним на тему капітана їхнього загону. Хоч їй було не дуже приємно згадувати те, як вона підслухала розмову хлопця із його батьком, але потім же він перепросив, значить все має бути добре.

— От влада досі не знає, хто це має бути, — замислено приклав до бороди долоню Ел. — Не можуть вирішити, чи це буде хтось із вас, чи хтось із нашого війська…

— Гм… А з нас всіх може бути лише Орігам, адже він насправді звідси, тому в нього є можливість чаклувати, — стривожено навела важливий аргумент його співрозмовниця.

— Маєш рацію. Але ще не відомо, чи має він якусь магію. Адже у нашому світі ти народжуєшся або з нею, або без, — якось засмучено мовив парубок. — Щоправда, є ще люди, які її в собі розвивають, але на таке йдуть одиниці…

— Он як… О, а в тебе є магія, правда ж? — сірі очі Лілі загорілися від цікавості.

— Так, — дещо збентежено відповів Елеазар.

— Класно! А яка? Яка?? — дівчина радісно заплескала у долоні, очікуючи на його наступні слова, наче якесь грайливе цуценя.

— Ну, в мене це…

— Елеазаре, яка приємна несподіванка. Давно не бачилися! — несподівано біля пари ніби нізвідки з'явився доволі високий старший чоловік, вуха якого були гострими, очі синіми, а трохи сиве волосся – темно-коричневим. Чаклунський радник привітно потиснув панові руку. — Як ти?

— Все добре, якщо не враховувати велику кількість роботи, — іронічно засміявся молодик. — Герцогу Інгóльдський, а вас тут яким вітром занесло? — по-дружньому підколов його.

— Та от... жінка випхала, адже запрошення прийшло, а я не дуже хотів іти. А та зараза без мене не піде, та ще й казала, що я вічно працюю і працюю, що треба відпочити трохи. Та й якось так я тут і опинився, — стомлено мовив герцог, озирнувшись у пошуках своєї говіркої другої половинки.

— І як вам з нею живеться? Досі добре? — вирішив поцікавитися Ел про сімейне життя його старого друга.

— Та так, ніби непогано. Просто іноді вона якась надто сварлива, — нервово стулив очі той. — А я, до слова, й не знав, що ти і собі супутницю знайшов. Як тобі з твоєю? — чоловік оцінив схвильовану Лілю цікавим поглядом, поставивши наочікуване запитання.

Коли усвідомили його слова, у обох молодих людей розширилися очі, а тоді вони здивовано подивилися одне на одного, після чого певну частину обличчя Лілі вкрив яскравий рум'янець.

— Ви не так зро… — зніяковіло почала дівчина, та парубок її відразу перебив, раптово поклавши руку на худеньку талію і притиснувши до себе.

— Я нікому цього й не казав, пане Вéльде. Прекрасно мені з нею живеться. Вона дуже слухняна і старанна, — Елеазар повільно гладив вгнуту частину дівочого тіла, поки Ліля дедалі дужче червоніла.

— Он як… І подобається вам тут, юна леді? — герцог допитливо звузив очі, глянувши на засоромлену молодицю. Вона хотіла почати відповідати, нехай із заїканням, але симпатичний партнер знову її ненав'язливо перебив:

— Думаю, так. От тільки те, що буде після, їй сподобається +набагато більше, — дещо схриплим голос мовив Ел, зробивши акцент на передостанньому слові і при цьому нахилившись до самого вуха молодшої Фрінке. І як тільки та усвідомила сенс його слів, склалося враження, ніби з і так до неможливості червоного обличчя випустилася гаряча пара.

— Я тебе зрозумів, — цікаво посміхнувся чоловік, зиркнувши на Лілю. — Гарно розважтеся там, — пізніше він розвернуся і покрокував на пошуки своєї дружини.

А парубок із волоссям кольору каштанового морозива досі притискав збентежену дівчину до себе, що все ще не відійшла від дивного шоку.

— Я ж пожартував, розслабся, — весело заговорив той, відпустивши її. — Ти вся так тремтиш, що жах. Невже так хвилювалася перед герцогом?

— Можна... й так сказати… — у сум'ятті опустила очі вона, почавши нервово теребити тканину сукні.

«Невже ми з ним настільки схожі на пару?? Чи той чоловік просто пожартував?.. Але й і в Ела жарти нічогенькі… Заспокойся, серденько... Прошý, заспокойся», – Ліля обережно торкнулася долонею до грудей, намагаючись опанувати пришвидшений темп серцебиття.

— Як ти можеш знати, у нашому королівстві є три титули, які вишиковуються від вищого до нижчого: герцог, граф і барон, — наче нічого такого кілька секунд тому й не було, почав Елеазар, сховавши руки до кишень штанів. — От сім'я Орігама – графи. А цей пан – герцог, що володіє однією з найкрупніших організацій із виробництва різної магічної зброї. Йому майже п'ятдесят, сам вже десь двадцять років у шлюбі. Він мій досить хороший друг і колега. Переважно, його кличуть «герцог Інгольдський». А називається Вельд Інгольд, — спокійно закінчив Ел, уважно простеживши за тим, про кого говорив.

— А ти йому потім скажеш правду? — не могла припинити думати про недавній інцидент Ліля, схвильовано подивившись на співрозмовника. Той звернув на неї увагу, дивно кліпаючи.

— Звичайно, але я не зобов'язаний, — підло заусміхався парубок, розважливо штуркнувши її під бік.

— Звісно, зобов'язаний. Ти ж збрехав! — раптом обурилася дівчина, гнівно глянувши на нього, що здивувало останнього.

— Гаразд, гаразд. Якщо так хвилюєшся за мою репутацію, я розкажу йому правду, лише потім, — здався він, піднявши руки догори, наче якийсь злочинець, а вона тоді полегшено зітхнула. — І чому ти так відреагувала, не розумію… — з долею провини почухавши потилицю, замислився хлопець.

— Та тому що ти дурниці верзеш, коли не треба. Говориш серйозні речі так легко, хоча людина може сприйняти їх зовсім не як жарт! — насупилася дівчина, ображено відвернувшись.

— Ну я зрозумів, більше не буду, — тяжко видихнувши, пообіцяв Елеазар. — Не хочеш вийти на балкон, щоб охолонути?

— Знаєш, гарна ідея. Нічого не маю проти, — жвавіше усміхнулася молодиця, після чого він взяв її під руку і вони разом пішли до сходів, які вели на потрібний виступ, обрамлений колоноподібними поручнями.

«До речі, Ел так приязно говорив із тим герцогом, що я і забула, що він недолюблює все, що пов'язане зі знаттю чи людьми влади», – раптом збагнула Ліля, в останню мить вихопивши поглядом із натовпу того самого старшого чоловіка.

Коли ж дует сперся на поручні, що обрамлювали балкон, дівчина захоплено ахнула. Нічний Ассенгаус у час свята був казковим. Повсюди виблискували вогники, наче їх хтось просто взяв і хаотично розсипав по будинках і вулицях. От як зорі на небі, лише кольорові і на землі.

Година була вже пізньою. Людей на великому балконі було мало, що дозволяло повністю розслабитися і насолоджуватися прохолодним нічним повітрям, яке відразу огортало тебе, як тільки ти там з'являвся. Заспокійливо шуміли величні крони лип, які росли так близько, що до їхніх товстих гілок із дрібними листочками можна було доторкнутися рукою. Сніжно-білий пастух зі своєю різноманітною отарою, яка утворювала сузір'я, освітлював все навколо так добре, що навіть не треба було ставити жодних ламп на балконі. Знизу, де був сад, долинали цікаві розмови, голосний сміх або любляче воркування.

— Ех… — зачаровано зітхнула Ліля, намагаючись якнайкраще відчути атмосферу нічного свята, нічної столиці, нічного палацу.

— Так, тут неймовірно, — тихо погодився з нею Елеазар, а потім цікаво глянув у її бік.

— У такі миті мені здається, наче я одна у всьому світі і нічого мене не потривожить, — натхненно почала вона. — Наче я говорю із самою природою. І ця могутня дама мені повідає щось несказанно цікаве. Дуже люблю відчувати щось подібне. Люблю, коли листочки дерев боязко торкаються до рук, коли трава тихесенько шумить десь вдалині, коли вітер про щось незрозуміле розмовляє із кострубатими кущами. А ще я люблю… — дівчина хотіла договорити, але пильний погляд мовчазного співбесідника зупинив її.

Ел, не відводячи від неї уважних очей, повільно зімкнув пальці їхніх рук у замок, що змусило мільйонам мурашок пробігтися тілом іншої. У цю ж секунду її дихання стало уривчастим, а щоки вкотре почервоніли.

Простеживши за такою реакцією, парубок почав повільно наближатися до схвильованого дівочого обличчя, і лишень їхні губи були в десятках сантиметрів одні від одних, хлопець різко відсторонився.

— Лільо! Ліль! — Меліна щасливо махала рукою своїй найкращій подрузі, поки та, схилившись, переводила подих. — Ви тут теж чекаєте на, якщо не помиляюся, магблиски??

— Справді, ще ж магблиски мають бути! — тріснув себе по чолі Ел, нервово сміючись.

— Зараз сюди, певно, завалиться більшість гостей. Тому ми прийшла раніше, щоб зайняти найкращі місця, — схвильовано пояснив Евол, якого Ліля зауважила не відразу. Також там були ще Неза і Даніель, який тримався трохи осторонь.

«Меліно… Ох, люба Меліно… – подумки плакала Ліля. – Мені здається, якби ви тут не з'явилися, між мною і Елом сталось би дещо казкове...». Дівчина розчаровано зітхнула і спробувала приховати невдоволенння, натягнувши на обличчя посмішку.

— А коли вони будуть? Це щось типу феєрверків, так? — запитала вона, вдаючи, що їй цікаво, і розвернувшись до новоприбулих друзів. А потім її очі блиснули, лишень зауважила, що Неза з Еволом тримаються за руки.

— Так. Через кілька хвилин мають зробити про це оголошення... — відповіла старша сестра, глянувши до бального залу, що був позаду.

— Вам, Незо, бачу, дуже добре разом, — дивно посміхаючись, вголос озвучила свої думки Ліля, прямо натякаючи на те, у якому положенні перебувають їхні кінцівки. Говорила так, немов не вона наштовхувала сестру на рішучі дії, немов її вмить почали дратувати всі існуючі парочки.

Тільки-но новоспечені голубки зрозуміли, що та має на увазі (сталося це за лічені секунди), Неза відразу розімкнула руки, зніяковіло відійшовши від Евола, який теж збентежився.

— Та що ж ви так, не соромтеся… — єхидно підбадьорювала їх Ліля, та раптом вони всі почули чіткий голос церемоніймейстера, який якраз повідомляв про те, що за кілька хвилин відбудуться недавно згадані феєрверки.

Через десяток-другий секунд після цього на величезний балкон почали виходити люди, кожен з яких бажав побачити те чарівне дійство.

Ліля знову зітхнула й обренулася вбік нічної столиці. Сперлася на перила й очікувала на те, що й інші. В цей час Ел незвично споглядав за нею, а коли вона глянула на нього, легенько їй усміхнувся. І, мабуть, саме через це стривожена дівоча душа почала потроху заспокоюватися, потім її хазяйка так само всміхнулася до парубка.

І як тільки на вкритому темним полотном небі почали нізвідки вибухати дивні вогні, розсипаючись на різнобарвні блискітки й утворюючи чималий шум, всі звернули свою захоплену увагу вгору, намагаючись не проґавити жодного магблиску.

Склалося враження, наче весь світ завмер, спостерігаючи за тими, як багатоклірні вогники, які були різного розміру і форми, щоразу то зникали, то з'являлися. Один схожий на якийсь сплеск магії, інший на незвичну квітку, а ще інший на хвилю.

Переводячи очі з одного магічного вибуху на інший, Ліля щасливо усміхалася, згадуючи події цього вечора. Так, він був чудовим, навіть попри невдалі жарти і зіпсовані деким романтичні моменти. Вона розслаблено поклала передпліччя на холодний мармур і заворожено дивилася на небеса, слухала радісні розмови людей, що іноді долинали до її вух, і просто хотіла, щоб так щасливо, світло й ніжно було завжди.