Всі присутні провели щойно зниклого портьє прошитими тривогою поглядами. Пізніше, оговтавшись, повільно підійшли до реєстраційної стійки, за якою стояв Грегор, спокійно поправляючи зім'ятий комір білої сорочки.

— Грегоре, що це з ним? Що ти йому такого наговорив? Це стосується Еллі? — дещо невтямно спитав Елеазар, бентежно зиркнувши то на демона, то в той коридор, що недавно «проковтнув» Нефа. Адміністратор нервово зітхнув.

— Насправді… Виявляється, Еллі жива. Вона зараз в королівстві світлих русалок, мені про це повідомив пан Леонард, радник короля, що приходив до Нефа рік тому. Добре, що його в ту мить не було в готелі. Я спершу теж не повірив, але Леонард сказав, що тоді виникла помилка, що переплутали з кимось… Він додатково показав мені її малюнок і запитав, чи це вона. А на папірусі справді була Еллі! Чесно кажучи, мене це так розізлило. І ти знаєш, чому... — він із болем зімкнув повіки і стиснув губи. — Пізніше, коли пан Леонард пішов, я заспокоївся і вирішив не гаяти часу, тож покликав Нефа, щоб розказати йому цю новину. Але він, як бачиш, не збирається мені вірити... я його розумію.

— Сім Братів… Це дійсно правда?.. Грегоре, Еллі справді жива?? — Ел вражено вперся руками у стійку, вп'явши у співрозмовника здивовані блакитні вічі.

— Так. Пан Леонард показав мені емблему короля в знак того, що каже правду. Казав обов'язково повідомити про це Нефу, — Грегор трохи сконфужено обвів позіром інтер'єр приміщення і спинився на спантеличеному обличчі Елеазара. — Я думаю, що ти повинен переконати Нефа, аби він знову пішов на її пошуки... Знаєш же, що він після того випадку шукав її цілих сім років, а потім, рік тому, дізнався, що вона померла, і зовсім зневірився. А тут раптом приходять і кажуть, що вона насправді жива. Ха! Я б теж їх вважав за божевільних! Не дивно, що Неф теж не може в це повірити…

Ел замислився, стиснувши пальцями стільницю стійки, а невдовзі звів на Грегора стривожені вічі.

— Слухай, я давно хотів дізнатися: чому для того, аби повідомити це Нефу, і зараз, і тоді приходив аж радник самого короля? Невже Еллі мала… — він не встиг договорити, бо Ліля з осторогою влізла у розмову:

— Пробачте, будь ласка, а що, власне, сталося? Про кого ви?

Елеазар і Грегор спочатку глянули на неї, тоді на інших, на лицях яких теж вималювалося нерозуміння, а потім перезирнулися між собою.

— Що ж, раз уже руки Братів так склалися, що ви зараз тут, то, швидше за все, теж братимете в цьому участь. А отже маєте дізнатися, про що ми тут говорили... — мовив завідуючий, вийшовши з-за реєстраційної стійки і вмостившись на одному з диванів, які були в холі. Інші стривожено повсідалися або навпроти, або біля нього, щоб уважно вислухати те, що їм мав розповісти Грегор.

*****

Нефу було двадцять два, коли його на вокзалі потривожила тендітна Елеонóра, вперше опинившись у місті і бажаючи розібратися у мапі. Дівчина була щаслива, побачивши представника своєї раси, її ніжно-фіолетові очі світилися захопленням і невимовною добротою, що зразу полонило Нефа.

Коли, отримавши потрібну інформацію, вродлива незнайомка поквапилася в потрібному їй напрямку, хлопець не зміг її відпустити. Через кілька кроків наздогнав, обережно схопив за руку і завмер, тільки-но їхні погляди зустрілися. Справді, така гарна, за своєю красою вона, певно, могла обійти навіть принцесу світлих русалок.

Але і дівчину зовнішність Нефа притягнула, немов ніколи не бачила, живучи в Акваріонесі, таких симпатичних молодиків. Можливо, це було кохання з першого погляду, в яке мало хто вірить, а можливо, просто доля, якої не відбулось би, якби Неф не побіг за Еллі.

Познайомившись, вони кілька годин просиділи в дешевій забігайлівці, розмовляючи про все на світі і ні про що одночасно, поміж тим дізнаючись багато одне про одного.

А потім… ще кілька таких зустрічей, посиденьок, прогулянок – і в їхніх серцях уже палало кохання. Ніхто з них не знав, у кого першого воно зародилося. Проте, зрозумівши свої почуття, ні він, ні вона ніяк не наважувалися розповісти про них.

Одного разу їх змусив це зробити випадок, коли Еллі повинна була їхати до хворої бабусі на цілий рік. Вона була сиротою, тому за часи її дитинства про неї піклувалася бабця. Старенька говорила, що якщо в онучки є справи, то вона може зараз не їхати. Але дівчина запевняла, що вона обов'язково приїде до неї.

Наступної зустрічі Еллі розповіла цю новину Нефу, який вже радісно хотів запросити її на чергову прогулянку парком. Хлопця дуже розчарували і засмутили сказані нею слова, але він цього не показав, а просто, ховаючи за посмішкою жаль, сказав, що вона повинна їхати, адже її бабуся, певно, зараз дуже потребує її допомоги. Дівчині стало боляче від того, що його взагалі не засмутили її слова, і тому подумала, що йому зовсім байдуже, поїде вона чи ні.

Попрощавшись із невідкритими серцями, молоді люди розійшлися. А немає нічого гіршого, ніж несказані слова кохання на прощання. Неф ще довго стояв на пероні і сумно дивився вслід зниклому потягу, в якому була Еллі. Він кляв себе за те, що так і не сказав їй тих найголовніших слів.

А дівчина, зі свого боку, всю дорогу не могла зупинити гірких сліз, які ніяк не припиняли котитися з очей. Під час прощання вона з усієї сили намагалася їх стримати, тому, коли потяг рушив, вони просто вилилися назовні, немов прорвали дамбу. Вона знала, що ніколи не забуде його і що обов'язково скаже йому про свої почуття, коли побачить знову. Еллі було невідомо, чи забуде він її, чи ні, але вона точно це йому скаже. Скаже, що кохає його всією душею і серцем. Скаже, що не може жити без його доброї усмішки і без його теплих і таких рідних обіймів.

А Неф дав собі таку ж клятву. Хлопець також не знав, чи знайде вона когось іншого, чи буде його пам'ятати. Але, попри все це, він хотів завжди бути поруч з коханою і ніколи не відпускати її ніжну руку.

Цілий рік вони не спілкувалися, адже в місці, куди відправилася Еллі, папірус не міг нормально підтримувати зв'язок. В той час кожен з них мав свої справи, але все одно згадував про своє кохання, на яке посмів так необдумано заплющити очі.

Одного дня Еллі вийшла з потяга, який прибув до їхнього з Нефом рідного міста, і якось так спокійно, задумано і водночас стривожено прямувала до свого дому, який залишила рівно рік тому. Дівчина несвідомо шукала в перехожих таку знайому білу чуприну і добрі червоні очі.

Із роздумів її вивело раптове зіткнення з молодиком, який квапливо проходив повз. Світло-фіолетові очі Еллі швидко перевелися на шокованого Нефа, який дивився на неї і просто не міг повірити тому, що бачив. За весь цей час хлопець став ще гарнішим, немов змужнів, несвідомо думаючи про ймовірне повернення Еллі і те, що її доведеться відбивати. А дівчина, і собі, теж не відстала, адже знала, що без неї йому якась красуня могла закрутити голову. Її блідо-блакитне хвилясте волосся стало довшим, а в очах відображалась така незвична і загадкова грайливість.

Що б вони там собі не напридумували, але це не трапилось – ніхто з них не знайшов когось іншого. Ніхто не посмів забути про таку рідну людину, з якою, здавалося, був знайомий вже ціле століття.

Усвідомивши, що просто стоять і здивовано дивляться одне на одного, вони взялися міцно обійматися і говорити, що дуже раді знову бачитися. Але все ж через досі не сказані слова між ними відчувалася неприємна напруга.

Як зазвичай, посидівши у знайомій до болю забігайлівці, яка досі пам'ятала кожен їхній щасливий подих, вони думали прощатися. Але Неф раптово схопив за руку Еллі, яка вже йшла, хоч і не хотіла, і, швидко притягнувши до себе, поцілував.

Поцілунок хлопця був ніжним і, якоюсь мірою, боягузливим. Він акуратно обійняв її вільною рукою, а іншою тримав за щоку. Лице дівчини запалало, а на шокованих очах виступили сльози щастя, і вона обхопила його міцну шию своїми тендітнимм руками, продовжуючи цілувати. Здавалося, що через цей довгожданий цілунок, який згодом став палким, вони передавали одне одному і кохання, і великий біль розлуки, і невимовне щастя зустрічі.

Через кілька хвилин вони відірвалися одне від одного і просто мовчки стояли, міцно обіймаючись. Еллі вдихала такий рідний цитрусовий запах коханого, а він насолоджувався її п'янким ароматом кориці.

— Еллі... Ти вкрала моє серце... Чуєш?.. Я тебе кохаю... Кохаю так, що дихати без тебе лячно... Пробач, що тоді не сказав... — тихо прозвучали у русалки над вухом такі довгождані слова. Опісля вона, знову заплакавши, ще міцніше обійняла Нефа, показуючи те, що це взаємно, що він не один у цьому багатогранному почутті – вона поруч і також його кохає. Дуже сильно кохає і нікому в світі не віддасть.

Тепер за їхніми поглядами було зрозуміло – це справжнє кохання, яке вони взагалі не приховували і яке цілком можна було побачити неозброєним оком.

Неф кожної зустрічі дарував своїй коханій різні подарунки, а вона, зі свого боку, тішила його своїми палкими поцілунками і власноруч приготованими домашніми стравами.

Їхньому щастю не було меж. Вони віддавалися одне одному цілком і повністю, не шкодуючи ні про що. Ледве проживаючи той час, який не були разом, закохані не могли навіть секунди не думати одне про одного. Після розлуки, під час кожної зустрічі Еллі кидалася в його міцні і невимовно ніжні обійми, а Неф з насолодою вдихав такий п'янкий і рідний запах її світло-блакитного волосся. В такі моменти ніхто з них не хотів відпускати одне одного. Вони могли так простояти цілу вічність, адже їм було зовсім байдуже, що подумають перехожі. Головне, що вони разом.

Через якийсь час таких зустрічей, вони зрозуміли, що дійсно не можуть жити одне без одного. Саме тому вирішили одружитися. Сім'я Нефа якийсь час була проти того, аби він одружувався з дівчиною, у якої, можна сказати, нічого немає за плечима. Але його сестра була на їхньому боці, тому допомагала закоханим виборювати своє щастя – без жодного осуду бути разом.

Батьки хлопця не могли дуже довго протистояти їхнім почуттям, тому згодом таки здалися і все ж дозволили їм одружитися. А отже, тепер ті сміливо могли називатися «молодятами», і це робило їх невимовно щасливими. Вони кохали одне одного і не думали більше ні про що. Вони – молода сім'я. Вони – разом. Вони – назавжди, незважаючи ні на що.

Але колись мусив трапитися випадок, який захотів перевірити їхні почуття на міцність.

Одного разу, під час пікніку в парку, наша закохана пара спокійно сиділа на невеличкому килимі й обідала домашніми стравами, які спеціально для цього приготувала Еллі. Молоді люди весело розмовляли про плани на цей вечір і загалом на майбутнє.

Але раптом Еллі почала мовчати, а Неф запитав, що сталося. На що дівчина, трохи соромлячись, боязко відповіла, що її коханий буде батьком.

— Кажуть, що це буде дівчинка. Термін уже один з половиною місяці, — збентежено додала Еллі. Хлопець вражено завмер, його очі розширилися.

— Ти що, жартуєш? — шоковано почав він, отямившись. — Це ж прекрасно! Люба, ти ж знаєш, як сильно я люблю дітей. Невже ти боялася мені це сказати? Не переймайся, твої переживання марні, адже я залюбки буду виховувати нашу дочку! Я ж завжди мріяв про дитину, а ще й з жінкою, яку до нестями кохаю! Кохана, я буду любити вас обох більше за життя! Ви ж тепер найцінніше, що в мене є!

Дівчина спершу сиділа, мов статуя, вражена й захоплена почутим, але потім так зраділа, зрозумівши реакцію коханого, що налетіла з обіймами. Вдосталь наобіймавшись і натішившись, вони говорили про те, який одяг будуть купляти своїй донечці, як будуть її виховувати, як вони її назвуть і якою вона може вирости. Після кількох легеньких суперечок подружжя мирно зійшлося на тому, що дівчинка буде носити ім'я Беатрíс. Майбутня мама вважала, що це світле, гарне і величне ім'я, яке повинно принести їй щастя.

«Щебетання» молодят перервала старенька панянка, яка запропонувала дівчині безкоштовний льодяник у формі сердечка. Остання трохи вагалася, але чоловік наполягав, щоб вона поїла щось солоденьке, адже погано від цього дитині не стане. Еллі подякувала жіночці і почала ласувати смакотою, продовжуючи говорити з коханим.

Через годину дівчині раптово стало погано і вона скрутилася клубочком на килимі, тримаючись руками за живіт. Робилося враження, ніби щось гостре зсередини проколює його голками, потім ріже, давить і щосили викручує. Еллі скривилася від жахливого болю і закричала, відразу подумавши про дитя: «Бі! Ні, моє сонечко... Що ж це робиться?.. Сім Братів, як же боляче... допоможіть мені, я відчуваю, як вона помирає... будь ласка, швидше... врятуйте дитину!».

Вона через біль ледве простогнала наляканому Нефу, аби він негайно покликав хоча б якогось цілителя. Дуже стривожений молодик не захотів залишати кохану одну, але вона палко наполягала, аби той пішов. Тому він, таки послухавши її, кинувся на пошуки цілителя, в той час як Елеонора мучилася, намагаючись витерпіти біль.

«Почекай, Бі... донечко, зачекай ще трошки... і тебе врятують...» – молода мама відчувала, що цей біль зв'язаний саме з дитиною, тому намагалася бодай подумки її вберегти.

Приблизно через вісім хвилин Неф привів одну бабцю-магиню, яка була схожа на відьму. Еллі спершу настрашилась її, але чоловік запевнив, що ця пані вміє лікувати і повинна їй допомогти. Дівчина довірилася коханому, тому дозволила старій дослідити живіт і дізнатися, у чому ж справа.

Бабуся довгий час досліджувала її стан, поки та кривлялась від нестерпного болю. Припинивши свою роботу, вона полегшила страждання дівчини, давши випити їй одне зілля. Коли останній стало легше, жінка почала говорити, в чому ж суть.

— Пані, мені цікаво, чи не їли ви щось незвичне останнім часом? Ну, за останні пів дня.

— Ні, вона не їла. Все, що тут є, це нею приготовлені страви.

— Точно?

— Так, тому не думаю…

— Ні, чекай, Нефе, — втрутилася Еллі, натужно дихаючи, — недавно якась стара дала льодяник.

— Отже – це воно.

— Що ви маєте на увазі?.. — стривожився і так перестрашений Неф.

— Ви прекрасно знаєте, що у Фоверо Вельті є дуже різні види проклять. Часом не так дивують самі прокляття, як те, як саме вони починають діяти.

— Що ви хочете цим сказати?..

— Боюся, вашу дружину прокляли дуже підлим прокляттям. Та стара, яка дала їй льодяник, вона знала, що дівчина вагітна. Тому й таким чином націлилася на дитину. Хтось хотів заподіяти вам лихо... і він це зробив, — з приреченням говорила бабуся. А пара молодих батьків лише перелякано витріщалася на неї, нічого не розуміючи. — Я не думаю, що малятко вижило… Навіть при тому, що крові не було. Пробачте… Мені дуже прикро.... Але зараз хочу вас ще в дечому наперед застерегти... Її прокляття полягає в тому, що вона, на жаль, більше не зможе мати дітей... Ніколи… — магиня запнулася і постаралася якнайлагідніше промовити наступне: — І з кожним місяцем чи роком... як би це пояснити… вона почне віддалятися від того, кого кохає, тобто від вас… Маю на увазі, що спершу вона не зможе дивитися на вас, тому що прокляття пророкує їй так звані «горгонівські очі кохання». Думаю, ви знаєте, хто такі горгони і що вони можуть... Тобто на інших вона, напевно, зможе дивитися нормально, а на того, кого кохає, ні... А пізніше ваша жінка не зможе навіть до вас торкатися, тому що вам буде боляче від кожного її дотику… Я знаю, що це складно зрозуміти, але таким я «побачила» це прокляття. В мене навіть був випадок з подібним прокляттям, тому я приблизно знаю, в чому справа… Це дуже трагічно... На жаль, не я наклала прокляття, тому не думаю, що зможу вам чимось допомогти…

— Ні… Хіба таке буває?.. Через якийсь там льодяник могло статися ТАКЕ?.. Що ж ви т-таке кажете?.. Які ще горгонівські очі?! Боляче від дотиків?! Ви про що, взагалі??

— Любий... будь ласка, заспокойся... — ледве попросила Еллі, жалісно дивлячись на нього.

— Та як тут заспокоїтися, кохана?! Це все означає, що я згодом не зможу до тебе торкатися? Як же тоді жити? А дитина… А наша Беатріс?! Вона що, справді…

— Мені... мені дуже шкода... — старенька повільно піднялася і похитала головою. — Пробачте, та я нічим не можу зарадити…

Залишивши знеболювальне зілля біля них, вона вже була готова йти.

— Чекайте… якщо це справді так, тоді як бути з Еллі?..

— Прокляття зробило так, наче дитина просто зникла, немов її там і не було ніколи, інакше я не можу пояснити її відсутність… У вашої дружини скоро мине біль. На жаль, мені здається, що нічим не допоможе навіть той, хто наклав це прокляття. Боюся, воно одне з невідворотних… Пробачте, що безсила.

— Не просіть побачення… ви зробили все, що змогли... Дякую вам за це... — приречено мовив Неф, після чого бабця сумно кивнула, розвернулася і пішла, тим самим залишаючи їх наодинці.

Сонце радісно гріло своїм промінням, не зважаючи на те, що в когось тут трапилося щось настільки жахливе. Молодой чоловік, який щойно перестав бути батьком, свідомо не міг повірити в її слова. Мовчки сидів на колінах на килимі і дивився собі на руки, які почали невпинно тремтіти. Здавалося, що це все просто якийсь дуже злий жарт, який вирішила зіграти з ними доля. Так – дуже злий жарт... Це все не може бути правдою.

Як таке могло статися? Для чого комусь треба було так жорстоко чинити? Кому вони заважали? Невже закоханим людям просто не можна бути щасливими і радіти життю? За що їм це все? За що? Вони ж так довго йшли до цього… Боролися за свої почуття і додали перешкоди на шляху до спільного щастя... А зараз це все просто невідворотно розбилося. Це безмежне щастя щойно було в його руках, а тепер його немає... Вже немає... Нічого немає.

І більше ніколи не буде.

— Любий… я... — Еллі хотіла щось сказати, але Неф перебив, швидко наблизившись до неї й обійнявши. Русалка відчула, як хлопець тремтить і намагається не зробити їй боляче. По його червоних щоках текли гарячі сльози, які, на жаль, ніяк не полегшували ситуацію. Налякана дівчина спершу завмерла, а потім обережно, мовчки обійняла його у відповідь. Чомусь хотіла стримати свої ж сльози і емоції, але не змогла і розплакалася, наче дитина, адже ніяк не могла витримати той смуток, який відчувала через його уривчасте дихання і боязкі дотики.

— Пробач… п-пробач мені, Еллі, пробач... будь ласка, пробач мен-ні… Я… я так хотів побачити те, як н-наша донь… донька виросте… Хотів побачити т-тебе в ролі матері… Можу побитися об заклад, що ти… була б прекрасною мамою… але т-тепер я нік… ніколи цього не побачу... ніколи більше... — тремтливим, сповненим жалю голосом говорив він, із запинанням вимовляючи ледь не кожне слово, голосно схлипуючи і міцніше притискаючи її до себе так, наче хотів від чогось вберегти. Але він якраз не зміг. Не зміг її захистити від того, чого найбільше за все боявся. — Мені... мені т-так шко… шкода… Якби я не наполягав… цього б н-не сталося… Благаю, пробач мені, кохана... пробач... Я не п-повинен був наполягати... ти ж не хотіла, а я тебе н-не слухав… вибач мені… Тут лише я винен… Я такий дурень… Я позбавив теб-бе такої прекрасної можливості… відчути смак материнства… Пробач, м-мені так шкода...

Його обійми були ніжними і невимовно обережними. Він так хотів зробити її щасливою. Хотів завжди бачити усмішку на її рідному обличчі, але тепер на ньому буде лише смуток і втомленість. А як сильно він хотів мати з нею дітей! Трясця! Тепер цього ніколи не буде! Невже доля справді настільки жорстока?.. Невже…

Нефу здавалося, що він з кожною секундою ненавидів себе дедалі більше. В ту мить складалося враження, що серце Еллі зараз просто не витримає того душевного болю, який створювали його слова.

— Я… я так хотіл-ла бути мамою... хотіла б-бачити, як ти бавишся з нашою Бі… Чому я тебе сьогодні сюди з-запросила?.. Краще ми б удома пос-сиділи... тоді цього б не сталося… А так, я тепер ніколи не змож-жу це відчути… за що нам ця кара? Сім Братів, за що?! І що ж то за прокляття таке!.. Я ж… не зможу жит-ти без твоїх обіймів! — ледь не кричала дівчина тремтячим голосом, продовжуючи плакати, схлипуючи і пригортаючись до його грудей.

— Пробач мені, Еллі, пробач, люба… тут лише я винен, не кляни себе… н-не треба… Я обіцяю, що не залишу т-тебе... ми разом виберемося з цьог-го… Все буде добре... Не хвилюйся... Просто, якби я н-не…

Вона намагалася зупинити його і відмовити від цих слів про його провину. Говорила, що він не винен, що ніхто не міг цього передбачити. Але хлопець наче не чув, а лише весь час просив пробачення, плакав і обіцяв, що в них обов'язково все буде гаразд. Певний час вона, плачучи, далі його вмовляла припинити це, але коли зрозуміла, що все марно, просто мовчки з ним сиділа, намагалась заспокоїтися, шморгала носом і тихо схлипувала.

Просиділи вони так, обіймаючись, може, з пів години: він просив прощення за те, в чому міг бути навіть не винен, а вона благала його зупинитися, тому що їй від його слів ставало ще гірше.

Безсумнівно, пережити цю трагедію їм обом було дуже складно. Закохані після цього випадку жодного разу не нагадували одне одному про ненароджену доньку. Хоча кожен з них не раз про неї згадував у своїх думках і плакав десь там, на самоті, щоб не тривожити іншого.

Місяць-два у них все було «нормально». Але з плином часу, як і застерігала бабця, Еллі почала поступово віддалятися від Нефа.

Почалися сухі розмови за столом. Її холодні слова привітання зранку. Вона більше не пригорталася до нього вві сні, коли вони разом спали, як це було до того випадку. Її погляди стали байдужішими, а їхніх спільних щасливих прогулянок ставало дедалі менше. Дівчина розуміла, що так далі не може продовжуватися, адже той чоловік, який настільки сильно любить дітей, не може жити з жінкою, яка не може їх мати.

Тому вона вирішила піти.

— Нефе, я не можу так! Ти не повинен витрачати безцінний час свого життя на мене! Я не можу мати дітей! Я не зможу дати тобі те щастя, яке змогла б дати інша жінка! Зрозумій це нарешті! — приречено кричала вона йому зі сльозами на очах.

— Еллі, ти збожеволіла?! Навіть не смій таке говорити! Я сказав, що не покину тебе! Я кохаю тебе всім своїм серцем, тому не залишу саму! Ніколи! Мені байдуже, що ти не можеш мати дітей! Припини говорити ці дурниці!

— Нефе, це не дурниці!.. Повір, я бачу це в твоїх очах... Кожного раз це бачу, коли ми гуляємо разом і там є пара з дитиною. Я знаю, як ти дивишся на них... Я знаю, що ти шкодуєш про це! Нефе, я теж тебе люблю!.. Дуже люблю... Тому й хочу, аби ти був щасливий! Залиш мене і знайди собі дівчину, яка зробить тебе щасливим! Нехай у вас буде сім'я, діти... Тоді я по-справжньому буду радіти твоєму щастю… навіть якщо ця дитина буде не моєю...

— Еллі... Я не буду щасливий без тебе! Я не можу так вчинити! Чому ти не розумієш?!

— Можеш! Просто забудь про мене і про все, що між нами було! Ти думаєш, я не бачила виразу твого лиця, коли недавно через те, що я занадто довго дивилась на тебе, твоя щока трошки закам'яніла?! Добре, що потім воно зникло... Але ми не можемо так жити... Розумієш? Краще розійтися зараз, щоб потім було не так боляче... Адже скоро я справді не зможу на тебе дивитися і… ми навіть не зможемо триматися за руки... Любий, пробач, будь ласка, але я повинна… піти. Так буде краще для нас двох…

Неф дивився на неї очима, до краю повними відчаю і страху. Страху того, що вона справді піде і вже ніколи не повернеться, що він більше не зможе її обійняти, притиснути до себе, не зможе відчути такий солодкий смак її ніжних губ.

Така сварка була вже далеко не першою після того, як трапилося лихо. Еллі завжди говорила, що вони не можуть так жити, що це просто неможливо. Хтось захотів заподіяти їм лихо, розлучити їх.

І йому це вдалося.

Дівчина часто наполягала на тому, що повинна піти, що він мусить її забути і знайти собі іншу жінку, яка зможе дати йому те омріяне щастя. Вона була переконана, що він буде прекрасним батьком.

Хлопець, зі свого боку, завжди їй говорив, що він не збирається її відпускати, не збирається створювати сім'ю з якоюсь іншою. Він ніяк не може заплющити очі на все, що вони разом пережили, це не можна так просто взяти і забути.

Ще кілька тижнів Еллі з ним сперечалася щодо цього, але потім припинила, зрозумівши, що це все марно.

Й одного ранку Неф прокинувся в ліжку сам.

Вона пішла.

Тихо. Непомітно. Неждано. Не попрощавшись, просто пішла з його життя.

Тепер його ніхто не зустрічав з роботи. Ніхто не усміхався і не цілував, ніхто не говорив таким чарівним і ніжним голосом «солодких снів» на ніч, ніхто не готував таких смачних домашніх страв, ніхто не обіймав його перед тим, як кудись піти.

Тепер лише порожній, холодний і такий незвичний дім зустрічав його своєю тишею, яка до болю розривала душу.

Вона пішла так, наче їй було начхати на його почуття. Пішла, нічого не сказавши наостанок. Невже тієї ночі він востаннє чув її таке дитяче сопіння біля себе?.. А та розмова на кухні що, теж була останньою?.. Він, що б там не було, не хотів у це вірити.

А вона, як і попереджала, справді покинула його. Залишивши за собою порожню поличку в їхній спільній шафі, незавершені посиденьки в їхній рідні забігайлівці чи на кухні, теплі розмови перед сном, щасливі прогулянки в парку, ніжні поцілунки і такі зворушливі, міцні й рідні обійми.

Неф ще довгий час не міг у це повірити. Не збирався це приймати. Вона не відповідала на його виклики, які він щохвилини робив за допомогою папірусу. Зникла так, ніби її ніколи й не було. Хлопець повсюди ходив, питав кожного перехожого, чи не бачили вони таку, як Еллі. І було неважливо, чи дощ надворі, чи сніг, чи холодний вітер дме... він ходив і шукав її. Не хотів втрачати єдине щастя у своєму житті.

Він нічого не розказував своїм рідним, адже не хотів, щоб вони хвилювалися – вірив, що знайде Еллі, і що тоді все буде добре. Навіть якщо у них останнім часом стосунки були вкрай напружені, він сподівався, що вона повернеться і все буде гаразд.

Через погане відвідування роботи його згодом звільнили. Неф дуже просив, щоби вони почекали ще трошки, але ніхто не захотів його слухати. Молодик почав щодня і щоночі блукати вулицями у пошуках його любові, у пошуках тієї, яка пішла, забравши його серце з собою.

Були випадки, коли він просто не мав сили нікуди йти, щоб її шукати, тому залишався в ліжку і плакав. З жахливим болем згадуючи їхнє спільне, таке щасливе й безтурботне минуле, тепле й щире літо, якого більше ніколи не буде, виплакував всі свої сльози, викрикував у подушку весь відчай і смуток, який вона залишила після себе. Бувало, що просто лежав на дивані й марив нею. Вона йому снилася так часто, як ніколи раніше.

Згодом Неф перестав нормально виглядати. Носив подерте і брудне вбрання, через поганий догляд за собою і погане харчування був схожим на безхатька. Почав зловживати алкоголем і говорити з неживими предметами. Вірив, що йому стає легше…

Але легше не ставало – туга накрила його з головою. Її вчинок залишив на ньому величезну рану, яку він намагався «зашити» кілька довгих і мучливих років. Але все було марно. «Нитки» щоразу рвалися і вона знову кровила, віддавала нестерпним, ниючим болем у тому місці, в якому було те, що ніяк не хотіло відпускати все, що було зв'язане з дівчиною.

Такого нещасного, побитого життям і вимореного голодом згодом прихистив до себе Грегор. Чоловік дав йому житло, яке у самого Нефа відібрали через те, що він не сплачував податки, нагодував і, можна сказати, трохи відігрів його понівечену душу. Час від часу завідуючий проводив йому так звані «лекції», щоб його одужання минало ефективніше.

Після того, як минула ця реабілітація, Неф принаймні почав нормально вдягатися і їсти хоч щось корисне. Попросився до Грегора на роботу, а пізніше став його найкращим працівником.

І нехай ніхто не сміє думати, що він почав забувати про Еллі. Ні. Він не хотів забути. І не забував. Попри роботу, він шукав її. Нехай не так наполегливо, як раніше, але шукав.

Все в такому темпі й минало. Години змінювалися днями, дні – місяцями, а місяці – роками. Час від часу до готелю в справах навідувався Елеазар, завдяки чому й познайомився з Нефом і дізнався його історію. Вони стали хорошими друзями, позаяк Ел також допомагав Нефу одужувати і щиро вірив у те, що той колись точно знайде Еллі.

Але сталося так, що до «Північного демона» якось завітав радник короля світлих русалок, який прийшов зі спеціальним повідомленням для Нефа, сказавши йому, що така як Елеонора Лéмбут померла. Доповів, що на неї стався напад тиждень тому, що знайшли лише її понівечене тіло і документи, які підтверджували її особу.

Неф, почувши цей жах, немов оскаженів. Не бажаючи вірити у слова радника, неочікувано накинувся на нього, не контролюючи свої кулаки. Охорона насилу змогла відірвати лютого хлопця від пана Леонарда, аби той не зробив непоправного прямо посеред холу. Бідолашний наче збожеволів, кричав і що є сили виривася, щоби завершити розпочате. Йому здавалося, що якщо не буде особи, яка принесла таку жахливу звістку, то це означатиме, що й події самої не було.

Через ці новини Нефа знову поглинула пітьма і морок. Хлопець нікого не підпускав до своєї кімнати, ні з ким не хотів говорити, знову нічого не їв. Повністю зневірився у собі, адже для нього просто не було жодного сенсу жити далі.

Одного разу завідуючому набридла така його поведінка. Він вибив двері кімнати і почав «вправляти» йому мозок. Говорив, що, незаважаючи на те, що в нього тут така біда, життя триває. Воно йде, ні на мить не зупиняючись. Тому не можна отак сидіти в темряві, тужити за минулим і не приймати те, що відбувається довкола, бо воно все одно відбувається.

Потрібно жити, як би тобі боляче не було. Біль вщухає. Звичайно, це відбувається не зразу, але він вщухає. Поступово, час від часу пониваючи, вщухає. Треба просто вірити, що далі обов'язково буде краще, і тоді тобі справді всміхнеться доля. Грегор запевняв його, що не потрібно жити тим «їхнім» минулим. Говорив, що Еллі вже немає, що він більше її ніколи не поверне. Не потрібно більше ганятися за вчорашнім днем. Це просто потрібно прийняти і жити далі. Так – це боляче. Так – це якоюсь мірою неможливо. Але так треба.

Такі довгі щоденні лекції Грегора допомогли Нефу потроху вибратися з цієї гнітливої пітьми. Він знову почав працювати і поступово відновив своє звання найкращого працівника готелю. Одного разу до них знову в справах завітав Ел. Тоді Грегор поділився з ним цією історією про смерть Еллі і про недавній стан Нефа. Елеазара дуже засмутила така новина, адже він вірив, що друг знайде свою кохану. А зараз всі знали, що тепер це неможливо, і кожен намагався допомогти йому це пережити. Ел розумів, що хлопцю справді дуже складно, тому що в нього на даний момент дійсно немає жодного сенсу для життя...

Не один місяць минув, перш ніж Неф зміг бодай трохи прийняти той факт, що його Еллі вже немає і ніколи не буде. Адже такі, як вона, в житті трапляються лише раз. І як би сильно він не хотів її знайти, він її не знайде. Більше ніколи не знайде.

І от, коли хлопець цілий рік відновлювався після чергового розбиття і ніби змирився з цим жахливим фактом, до «Північного демона» знову завітав радник короля світлих русалок, хіба що тоді, коли Нефа не було в готелі, і повідомив Грегору, що Еллі насправді жива і перебуває на території їхнього королівства. Показав її малюнок на папірусі і говорив про те, що того разу це було не її тіло, що хтось викрав її документи і зробив фальшиву смерть. Завідуючий шоковано подякував чоловікові і випровадив його. Здалося, в ту мить його опанував лютий гнів, з яким він згодом ледве впорався.

Грегор не знав, як повинен сказати цю новину Нефу, але, попри це, він повинен був це зробити. Тому, коли його найкращий працівник повернувся до готелю, чоловік розповів йому про все, що говорив радник. Парубок не повірив у його слова і знову розлютився, як і того разу. Складалося враження, що він в той момент міг накинутися на нього, як тоді на радника, але стримувався, просто смикаючи комір сорочки і кричачи йому в лице, що це все жорстокий жарт.

*****

— Ось в цей момент ви сюди і прийшли. «Пощастило» ж вам побачити такого Нефа… Знаєте, мене та новина розлютила не менше, ніж його. Адже я був з ним майже весь час його реабілітації. Я розумів, що йому буде складно це сприйняти. Дуже злить те, що хтось зараз справді бавиться із його душею і почуттями. Я підозрюю, що в цьому всьому замішаний той, кого знає сам Неф... Тому я дуже прошу тебе, Елеазаре, попри те, що знаю, який ти буваєш зайнятий, допомогти Нефові цього разу справді знайти Еллі, якщо вона дійсно жива. Сподіваюся, ви разом дізнаєтесь, хто за цим стоїть. Адже це вже далеко не жарти... — стомлено закінчив адміністратор, завершивши свою довгу розповідь.

— Так, звичайно. Я допоможу йому. Хоча повинен був би спершу доставити оцих людей, — Елеазар кивнув на «диких», — до столиці, але що вже вдієш… Що швидше почнемо пошуки, то швидше отримаємо результати, — замислено стихнувши, хлопець здивовано глянув на всіх дівчат, які не могли стримати сліз, шарудівши хустинками.

— Це так жахливо... Божечки, бідолашка Неф... — з надривними вдихами промовляла Ліля, обіймаючись із Меліною, яка так само рюмсала. — А коли отак з-зустрічаєшся з людиною, то навіть н-не здогадуєшся, що у неї може бути т-таке трагічне минуле сховане за усмішкою... — заїкаючись, скиглила вона. Пізніше до них підійшла така ж заплакана Ріна і почала їх заспокоювати, в той час як Неза теж вирішила цим зайнятися, після того, як сама трохи втихомирилась.

Хвилин десять всі хлопці намагалися заспокоїти стривожених дівчат, говорячи, що не потрібно все так близько приймати до серця, інакше це може погано закінчитися. А коли ж «плакси» нарешті вгамувалися, чемно сиділи і лише тихо схлипували, вони всі вирішили, що зараз підуть до своїх кімнат, а вже завтра розберуться з тим, що їм робити далі.

На древньому дерев'яному годиннику менша стрілка показувала одинадцяту вечора. Настрій у кожного був, м’яко кажучи, не дуже, тому жодних перепалок між тими, між кими вони могли бути, не трапилося. Всі «дикі» і не тільки були змучені через денну прогулянку містом і збиті з пантелику недавньою історією Грегора. Втім, ще довгий час ніхто з них не зімкнув очей, роздумуючи над усім, що вчора й сьогодні відбувалося. Молоді люди не знали, що їх чекає далі. Буде це дуже небезпечно чи ні? Чи справді існують світлі русалки? Якщо так, то це означає, що існують і темні русалки? А чи справді зможуть вони допомогти бідолашному Нефу в пошуках його коханої Еллі?..