Після того, як славнозвісне тріо опинилося на території королівського палацу, Ліля залишила Мері з Елом і поспішила до гуртожитку королівських загонів, куди їй сказала піти Ріна за допомогою так званого папірусу. Поки перекидувалася словами з Ріною, мимоволі зауважила на пожовклому папері, що час зараз уже наближався до обіднього, тобто вона досить довго спала, перш ніж сестри Гіфгорн її збудили.

Дорогу до цього будинку молодиця ще не встигла забути, та й було це місце недалеко, тому дісталася туди без проблем і більш-менш швидко.

— Що трапилося? — захекана Ліля підійшла до друзів, які всією групою скупчилися біля входу у своє майбутнє тимчасове житло.

Спершу напарники радісно привітали дівчину з тим, що її старання допомогли звільнити Ела, про що вже й до них дійшла звістка, як і до всіх загонів. А потім, коли вона побачила Джета, Віві, Айнера і ще одну незнайому дівчину, їй Даніель відповів, що на завдання вони відправляться пізно ввечері, щоб на ранок прибути до Везертауну, а зараз начебто повинні вибирати колір обладунків для свого загону, але треба почекати на капітана першого.

Дівчина почала очікувально гомоніти разом з усіма товаришами, поки через хвилин десять-п'ятнадцять із прочинених дверей найнижчого поверху гуртожитку не вийшов рославий воїн, статне тіло якого повністю покривали лати із золотими, білими й зеленими кольорами.

Чоловік зупинився за крок до натовпу молодих людей і всі вони миттєво затихли, звернувши на нього цікаву увагу.

— Це і є капітан першого, — обережно прошепотіла Меліна до двох сестер, що уважно вивчали новоприбулу особу допитливими поглядами.

— І чого ви тут зібралися, немов табун безпорадних овець? — прозвучав строгий і низький голос лицаря, трохи здеформований наявністю армета. — Я хіба не казав, що все може проводитись без мене? — він прискіпливо глянув на своїх підданих, а ті лише нерозуміюче перезирнулися. Далі поправив на спині двометрову алебарду, що кріпилися до латів спеціальною застібкою, і почав крокувати в протилежний від їхньої юрби бік. — Джете, маємо невеличке завдання. Ходи, ти мені потрібен, — серйозно звернувся капітан до демона, через що інший, схаменувшись, одним рухом перекинув Віві через плече і поквапився за ним. Дівчина ще якийсь час могла небезпідставно обурюватися, а далі, як було видно, так званий Бальт щось роздратовано гаркнув до жовтоокого молодика і той відразу чемно поставив горем нажиту напарницю на землю.

— Що ж, на завдання із вами відправимося саме ми з капітаном, тому нумо знайомитися, — тоненьким голосом заговорила до шостого загону гостровуха незнайомка з русявим волоссям, що водоспадом лягало на її тендітні плечі. Кругленьке й акуратне обличчя прикрасила тепла усмішка, яка розтягнула ніжно-рожеві пухкі губи, а у великих очах, що переливалися відтінками лайму, сяяла привітність.

Після звучання її слів усі «дикі» підійшли ближче до дівчини, біля якої спокійно стояв Айнер.

— Ізабелла Раннé, але можна кликати просто Беллою. Член першого загону, в команді з Анером, із яким ви вже знайомі. Я спеціалізуюся на володінні двома тесаками, — ельфійка до кожного схилила голову, приклавши руку до грудей, а тоді почала слухати їхні імена з прізвищами.

— І чому капітан залишив це саме на нас? — наче сам до себе невдоволено поцікавився Айнер, а вже за секунду звернувся до них, коли ті закінчили привітно й схвильовано теревенити з його напарницею: — Отже, ви всі тут зібралися, щоб вибрати кольори вашого бойового вбрання. Тільки-но з цим все вирішиться, цю інформацію відправлять до герцога, що володіє виробництвом обладунків, аби розмалювати вже готове спорядження. Більше про це вам знати не потрібно. А зараз, як бачите, тут стоять експонати з бронею кожного із загонів. Можете спершу порозглядати їх, а тоді приступити до обговорення вигляду своїх, — він вказав на дерев’яні опудала, що були вбрані у відповідні лати і над кожним із яких була табличка з назвою загону. «Дикі» поволі наблизилися до тих конструкцій і почали досліджувати їх.

Військове вбрання п’ятого загону, «Сталевого листа», було фіолетового, чорного і зелено-морського кольорів. Айнер додав, поміж тим, що, швидше за все, за тих вояків все вирішив їхній капітан, а вони й не були проти.

Обладунки Ріниної «Кармінової ромашки» мали червоні, жовті й металічні кольори.

«Смарагдові крила» ж вибрали собі броню із темно-зеленим, білим і вугільними.

«Демони піднебесся», себто другий загін, основним захотіли червоний колір, а далі – трішки чорного і відтінки сірого.

А перший, що носить назву «Онікс», мав такі ж кольори, як і вбрання капітана, якого вони якраз недавно бачили.

— Всі обладунки зроблені з однакових матеріалів, лишень кольори відрізняються і де-не-де візерунки. А дизайн у всіх майже однаковий, тому що коли мова йде про життя, ніхто не збирається вибирати те, що не зможе тебе захистити, — взяла слово Ізабелла, ставши біля опудала з обладунками свого загону.

— Тож, ви їх розглядайте. Ми навіть дамо вам карточки з олівцями, щоб так було легше підбирати кольори і визначитися з їхнім положенням на броні. У разі виникнення якихось запитань або коли все вирішите, скажете нам із Беллою. Ми будемо сидіти неподалік, — Айнер дав їм потрібні матеріали, вказав на лавку зі столом, що стояла під стінами гуртожитку, і, побачивши їхню незвично насторожену згоду, попрямував туди.

— Він щось сьогодні не в настрої, пробачайте, — з провиною підморгнула новим знайомим ельфійка, а тоді поспішила до парубка. — О, а ще придумайте собі назву! Успіхів! — по дорозі наостанок голосно додала вона.

Спершу всі десяток коротеньких секунд аналізували почуту інформацію, а вже згодом приступили до кращого роздивляння тих обладунків.

У процесі обговорень основних кольорів їхніх майбутніх латів Ліля довідалася, що Неза вже встигла сходити до потрібного лікаря, до якого її провели Мідас із Еволом. Ця новина дуже втішила молодицю, а ще збудила приспану на певний час совість, адже, попри всі події з Елеазаром, вона зовсім забула про те, що без потрібної медичної допомоги її рідна сестра могла померти. Тому молодша Фрінке відразу поспішила попросити пробачення у старшої, повністю усвідомивши свою недавню халатну поведінку стосовно неї. Інша відмахувалася й казала їй не гризтися через це, адже це вже позаду і все добре.

Як не дивно, із кольорами новоспечений загін визначився доволі швидко і без зайвих непорозумінь.

— Синій, білий і бежевий? — зацікавлено перепитав Айнер, відірвавшись від уважного вивчення мапи якоїсь місцевості, чим займалася і Белла.

— Так, ми б хотіли саме ці, — зосереджено кивнувши, підтвердив вибір свого загону Орігам, простягнувши їм папірець, на якому зразу було зображене приблизне розміщення кольорів на їхній майбутній броні.

— І мені подобається! Гарно буде, — задоволено заявила Белла, уявивши ці всі відтінки разом. — А назва яка?

— Назва… — сконфужено повторив собі під ніс хлопець. — Тут є певні проблеми, але ми постараємося не затягувати, — пообіцяв капітан, зрозумівши, що не хоче надовго затримувати Айнера і Беллу їхніми справами.

Повернувшись до напарників, він чітко сказав, які назви, запропоновані ними, зовсім не підходять, що декого засмутило, обурило чи образило. Після цього всі не квапилися так, як раніше, зі своїми пропозиціями їхнього наймення, а краще розмірковували над його можливими варіаціями.

Правду кажучи, згодом, коли в них назбиралися нові ідеї, почалася чергова дискусія щодо того, чому цю назву краще не брати, а в якій що варто підправити. Звичайно, не обійшлося і без цупких поглядів чи навіть злісного скрипіння зубами (що стосувалося більше представників сильнішої статі), адже кожен хотів, аби саме його варіант прикрашав честь їхнього загону.

— Вже вибрали? — через певний час ельфійка підвела на роздратованого недавнім дійством Орігама допитливі салатові очі.

— Так, — молодик почав простягати їй папір із написаною на ньому назвою, але в останню мить відсмикнув руку. Далі, попри нерозуміння дівчини, все ще вагаючись, озирнувся до друзів. Ті ж, зауваживши його невпевнені вічі, взялися підбадьорливо усміхатися і щось викрикувати.

— І що там? — безцеремонно вихопив із його пальців аркуш Айнер, на що Орігам навіть не встиг зреагувати. — «Хранителі свободи»? Гм, мені до вподоби, — кутик його рота розтягнувся у цікавій усмішці.

— Ух ти… — вражено протягнула Белла, зиркнувши на той папір. — Епічно звучить, і до блакитного з білим на вашій броні личитиме. Молодці! Що ж, на сьогодні можете бути вільні, готуйтеся до завтрашнього завдання. Обладунки ваші мають прийти десь увечері, а ми вже повідомимо короля про ваші успіхи, не переживайте.

— А я вже думав, що буде погано, — полегшено зітхнув Орігам, коли їхня компанія повним ходом крокувала до палацу.

— І чого ти так розхвилювався? Класна ж назва, — щасливо шкірився Евол, тримаючи зніяковілу Незу за руку.

— До речі, а як вони знатимуть, які кому розміри броні потрібні? — з дрібним сум'яттям запитала у друзів Ліля, за звичкою розминаючи долоні.

— О, о, я знаю! — заскакала на місці Меліна, тим трохи здивувавши Даніка (і не лише його), що йшов біля неї. — Мені Віві розповідала, коли я питала в неї, що в них броня з такого сплаву металів зроблена, що може до певного розміру підлаштовуватися. Але це відбувається не завжди, адже все залежить від того, які інгредієнти до цього сплаву додати. До того ж він доволі легкий, що не зменшує його міцності, а ще дуже дорогий і виробляється винятково для обладунків цих загонів, — серйозно помахала пальчиком Меліна, поки інші її уважно слухали. Ліля весело кивнула, задовольнивши свою цікавість.

Тільки-но вона з допомогою Річарда – дивакуватого цілителя із «Крил», який тоді допомагав Елу, – підправила свій фізичний стан (хоча відчуття у дівчини були неоднозначні під час його лікування), решту вільного часу напарники сміливо витратили на спаринги одне з одним, щоб ще краще відшліфувати навички боротьби з вибраною ними зброєю, яка вже встигла з'явитися у них у справжньому вигляді (хоча задля безпеки досі тренувались із замінами).

Лишень надворі стало поволі сутеніти, всі члени «Хранителів свободи» вже стояли перед гуртожитком, у відповідному одязі й з усіма потрібними речами, які їм передчасно порадила зібрати Ріна.

— Що ж, — почав Айнер, поправляючи сорочку, — так сталося, що Бальт уже відправився до Везертауну. Можливо, він хоче швидше подбати про наш нічліг на ці день-два або сам щось у місті перевірити, — хлопець на мить замислився, збираючись із думками, а тоді повів далі: — Ваші обладунки зараз у дорозі до Везертауну, адже ми вирішили, що так буде зручніше, ніж возитися із ними. Тож, нумо зараз поквапимося до вокзалу, тому що можемо ще спізнитися, а витрачати телепортаційні ресурси капітан нам заборонив. Коли будемо на місці, тоді і поговоримо з вами про все трохи детальніше, — він закинув на плече сумку, розвертаючись і прямуючи у потрібному напрямку. Інші не забарилися і почали доганяти напарника по війську.

Дорогою тріо подруг про щось цікаво торохкотіло з Ізабеллою, а двоє братів із капітаном узялися обговорювати ймовірну стратегію виконання цього завдання. Лишень Айнер завжди йшов попереду і за весь час не мовив ні слова. І «диким» було доволі дивно спостерігати таке явище, бо ж, здебільшого, вони знали його як життєрадісного й веселого парубка, а зараз він так поводився, наче його підмінили.

— Недавно поділився, що в сім'ї якісь фінансові проблеми почалися, — пригнічено взялася повідати Белла. — А вони живуть на краю провінції Дартегілю, який є на кордоні з Варнегором. Він боїться за рідних, бо ходять чутки, що щось погане крутиться довкола цього міста. Можливо, його скоро наздожене схожа ситуація, що й у Везертауні, але ми зробимо все, щоб це не трапилося. Та й через те, що Айнер часто не має можливості їх навідати, його їсть совість, — дівчина зо дві довгі секунди помовчала, а тоді додала: — Добре, що хоч мені розповів, а то ходить весь такий похмурий, сам на себе не схожий, — стенула плечима вона, кинувши на спину улюбленого напарника швидкоплинний, наповнений крихким щастям погляд.

— То його сім'я із того ж міста, що й Елеазарова? — цікаво зауважила Ліля, підійшовши ближче до ельфійки.

— Видно, так воно і є, — підтвердила її здогадування та, спокійно кивнувши.

— Цікаво, а якщо вони колись зналися? — задумано завела сірі очі догори молодша Фрінке.

— Цього вже не знаю, — провинно зніяковіла співрозмовниця. — А ти чому так раптом про Елеазара заговорила? — допитливо глянула на неї Белла, а інша видно зашарілася, легко відвернувшись.

— Та так, просто згадала, що його батьки теж, мабуть, у тому місті жили, якщо пан Мідас його саме там знайшов. Мені це пан Гонзо під час тренувань одного разу розповів, — відповіла зразу і на її друге запитання Ліля.

Після прибуття на потрібне місце, всі поспіхом запхалися до потяга, що коли-не-коли протяжно гудів, і зайняли відведені їм місця.

Оскільки всім було відомо, що прибудуть до пункту призначення лише над ранок, дует першого і весь шостий загін вирішили якнайшвидше розкласти свої тимчасові спальні місця і лягти, до того ж «дикі» добряче стомилися після підготовки до свого найпершого завдання.

Навулиці вже давно стемніло. Місячні промінці ненав'язливо пестили дрімаючу флору, а красуні-зорі виблискували на темному покривалі нічного неба чарівним сяйвом. У потязі, що періодично гойдався, було тихо й ледь не повсюди панувала затишно-інтимна обстановка. Іноді можна було чути несміливі теревені трійці схвильованих дівчат, які також намагалася підтримувати їхня новоспечена подруга. А в сусідньому купе рідкісними словами перекидувався квартет молодиків.

Везертаун зустрів уже відомих йому гостей звичним гаміром, вранішньою прохолодою, що поволі огортала тіло, і яскравим сонячними світлом, яке лишень починало не конче впевнено з'являтися з-за приспаних будинків, пустотливими зайчиками потрапляючи на все, що було в нього на шляху.

— Мені Бальт недавно повідомив, що вже встиг забронювати номери у «Північному демоні», тому ми зразу відправляємося туди. Це недалеко, та й із Грегором зможете побачитись, ще ж не забули його, — вже більш розслаблено промовив Айнер, усміхнувшись до товаришів. Почувши таку новину, «дикі» на мить зраділи, пригадавши того гостроязикого завідуючого, але разом із ним нагадали про себе і вкрай невтішні події, зв'язані з Нефом і Еллі, через що напарники зразу зажурилися. На нерозуміючі зиркання і запитання Белли Айнер дуже стисло й коротко переповів їй всю ту історію, яку ніяк не мав нагоди розказати, коли вони прибули до столиці.

Знайомі апартаменти готелю викликали незвичну ностальгію, а щира усмішка Грегора оселила у душах гостей дивне тепло.

У процесі розмови з ним виявилося, що він говорив із Елеазаром після всіх тих подій, тому йому вже давно було відомо про все.

— Неф приходив лише, щоб деякі речі забрати і розібратися із паперами щодо звільнення робочого місця, — між тим, замислено розповідав Грегор. — Якщо чесно, то, як у старі добрі часи, він трохи виговорився мені і розказав, що доньку з бабусею забере до палацу, а потім ми з ним попрощалися, — адміністратор стенув плечима і поспішив вручити їм ключі від номерів. — Ну, умови ви вже знаєте, — з дивною провиною засвітив зубами він і, поправивши біляве волосся вкритою татуюваннями кінцівкою, безцеремонно закурив (Айнер же не зміг втриматися, аби не приповісти йому щось паскудне стосовно цього). А вже потім провів їхні дещо сконфужені персони своїми сірими очиськами.

У цьому випадку заклятий готель неочікувано обійшовся без незвичних поєднань, нормально розділивши їх по кімнатах, адже дует першого загону був зі своїм капітаном, а шостий він розділив на класичну групу хлопців і дівчат.

Після певних зборів і вельми захопленого надівання обладунків (що допомагали робити Айнер із Беллою) «Хранителі свободи», разом зі своєю зброєю, стали у шеренгу десь недалеко від готелю, вичікуючи на подальші розпорядження.

— Хоч у вас і є капітан, та тут головним буду я. Мене звати Бальт Мéнует і, як ви вже знаєте, я очільник першого загону королівської армії Міронези, — стримано говорив лицар, на мить схиливши голову і приклавши руку до нагрудника. — Завдання, як не дивно, у нас зовсім не складне. Ми зараз розділимося на три групи по три людини і розійдемося, щоб патрулювати місто. Але хочу сказати, щоб у процесі виконання роботи ви не забували, за можливості, запитувати у жителів щось про задум Варнегорців.

Через те, що обличчя ховав шолом, складно було зрозуміти, які саме емоції виражають очі Бальта. Час від часу повз проходили люди із захопленими поглядами розглядаючи їхню групу. Дехто навіть наважився підійти до капітана «Оніксу» і щиро подякувати йому за службу.

— Збираємося на цьому ж місці біля дев'ятої вечора. Якщо у вас з'являться якісь зачіпки чи будь-які новини щодо Варнегору – відразу повідомляйте через папірус. Наразі це все, а тепер починаймо. Ліля Фрінке й Орігам Мейвольд ідуть зі мною, — чоловік махнув рукою, прямуючи на захід, а викликаний дует лише те і зміг, що нетямущо перезирнутися і, побажавши іншим успіху, поквапитися за головним.

— Дозвольте запитати… — несміливо почала Ліля, наздогнавши добре збитого воїна, поки щось поправляла у своїй броні. Бальт повів долонею, даючи дівчині дозвіл. — Чому ви взяли саме нас?

— Ваш загін уже поділений на команди. І, позаяк Айнер сказав, що хоче бути з Даніелем Реннарсом і Меліною Редберг, а Белла встигла покласти око на його брата з твоєю сестрою, то мені нічого не залишалося, як взяти вас, — за звичкою поправивши на спині алебарду, спокійно відповів капітан.

— Зрозуміло, але ви можете називати нас просто на ім'я? А то якось незручно… — знітившись, пробелькотіла Ліля, а той на коротку мить повернув до неї голову.

— Гаразд, — згодом безпристрасно погодився. — До речі, ми зараз будемо проходити біля мапи міста. Орігаме, раз ми вже з тобою капітани, роздивімось її, а тоді відмалюємо приблизну на папері і передамо іншим групам, щоб їм було легше зорієнтуватися. А ти, Лілю, іди до того магазину і принеси кілька магічних олівців, поки ми будемо її досліджувати, — почувши розпорядження лицаря, Орігам із напарницею розділилися (Бальт уже встиг дати дівчині достатню кількість коштів).

Ліля невпевнено покрокувала до вказаного чоловіком будинку, який прикрашала вивіска «Чаклунські дрібниці». Та неочікувано, внаслідок значного поглинення роздумами, дівчина прямо на вході зіткнулася із іншою панянкою, яка, видно, теж не дуже дивилася наперед себе.

— Ох, мені дуже шкода! — почула молодша Фрінке знайомий дівочий голос, а тоді взялася підводитися, понеже вони обидві добряче примостилися на землю.

— Ні-ні, це я неуважна! — протараторила Ліля, а коли здійняла схвильовані очі на співрозмовницю, то застигла. — Шарлотто?

— Лілю? — так само щиро здивувалася власниця чарівних очей бурштинового кольору. — Оце так сюрприз! Тебе в цих обладунках навіть не впізнати! Кольори тобі дуже личать! — усміхнено розглядаючи давню знайому, заявила молодиця.

— Дякую! А я вже подумала, що помилилася, а то не пригадую у тебе ельфійських вух! — не менш шоковано мовила інша, бо ж вуха аристократичної молодиці були дійсно не такими, як у їхню першу зустріч.

— Ох, я ж тобі не говорила! — провинно схопилася Шарлотта, поспішно прикриваючи гострі вушка густими шоколадними кучерями. — У нас є заклинання, що приховує ознаки раси на певний час, але я недавно забула попросити одного друга, щоб він на мене його наклав, тому і вуха, як у ельфів, бо це моя справжня раса... — зніяковіло зізналася дама, ховаючи стурбовані очі.

— Ого… А чому не хочеш, щоб інші знали твою расу? — нерозуміюче поцікавилася Ліля, коли вони зайшли до магазину і почали роздивлятися його інтер'єр.

— На це є причини, я не можу тобі сказати… — чесно відповіла дівчина, підійшовши до прилавку з усілякими зіллями.

«Може, в неї якась травма дитинства є або ще щось?..» – подумки припустила Ліля, зауваживши замисленість іншої.

— А ти, власне, для чого тут? — вирішила згодом перервати між ними неприємне мовчання.

— Треба купити одну сироватку, а для чого – не скажу! — грайливо підморгнула Шарлотта, а в Лілі на вустах з'явилася легенька усмішка. — А ти що тут шукаєш?

— Та ось, я у Везертауні з друзями виконую своє найперше завдання, але нас відправили разом із трьома членами першого загону. А пан Бальт, якщо ти про нього чула, попросив мене купити кілька магічних олівців для малювання мапи цього міста, — розказала вона, простеживши за позіром співбесідниці, який все ще цікаво досліджував її металічне вбрання.

— Ух ти... Вітаю тебе з цією подією! А не тяжко тобі носити цю броню? — безцеремонно обмацуючи дівчину, захоплено запитала Шарлотта. А в думках іншої промайнули згадки про те, що цій панянці батьки забороняють бути зв'язаною із будь-чим військовим, попри її чимале бажання віддатися цій справі.

— Незвично, але не дуже тяжко, бо вона зроблена зі спеціального легкого сплаву, — зніяковіло відказала та, всміхнувшись.

— Гаразд, я вже сироватку пригледіла, а твої олівці он там, — Шарлотта вказала витонченим пальчиком на поличку з потрібними інструментами і попрямувала до продавця.

Ліля їй подякувала і, вибравши зо п'ять тих магічних штучок, поспішила за них заплатити, частково розглядаючи вигляд купюри і монет Міронезької валюти, яка звалася роном.

— Ну, мушу йти, а то я з тобою затрималася, — з дивною журбою у голосі почала Ліля, коли вони вийшли з крамниці. Шарлотта розтягнула світло-помаранчеві губи в ніжній усмішці і, витягнувши із сумочки капелюх, начепила його на свою маківку.

— Гаразд, а то ще отримаєш через мене! Бережи себе, будь ласка, а то щось мені на серці зараз неспокійно… Ну, ще обов'язково побачимось, Лілю! — знатна молодиця поволі розвернулася і постукала черевичками у протилежний бік.

— Угу, щасливо, Шарлотто! — радісно крикнула їй услід Ліля, а тоді побігла до дуету капітанів, який, видно, настільки захопився вивченням мапи Везертауну, що й не зауважив її тривалої відсутності, у чому їй дуже пощастило. — Тримайте, — звернувши увагу воїнів на себе, вона простягнула капітанові «Оніксу» предмети, які він просив.

— О, дякую, — відірвавшись від важливого заняття, чоловік узяв магічні олівці і, витягнувши папірус, почав на ньому ними ж відтворювати деталі мапи й основні назви. Показав, як саме це робити двом іншим, і за пів години приблизна мапа була готова. Тоді ж капітан зв'язався із двома своїми підданими і передав їм результати їхньої кропіткої роботи.

— Скажіть, а чому ваш загін саме так називається? — виявляла, на думку Орігама, до Бальта доволі надмірну цікавість Ліля, коли вони знову взялися уважно крокувати вулицями й інколи дещо випитувати у перехожих.

Насправді ще перед промовою чоловіка трійця подруг звідкись дізналася, що їх розділять на групи, і вони домовилися, що та, яка потрапить до команди Бальта, постарається про нього якнайбільше дізнатися. Адже ж цей лицар здавався їм набагато загадковішим, ніж інші капітани.

— У мене є амулет, виготовлений із цього каменю. Мені його подарувала мама, коли я йшов на службу. Тому й вирішив таку назву дати, та й інші не були проти, — вояк знизав широкими плечима.

— Он воно що… А покажете його? — завзято стисла кулачки дівчина.

— Лільо, — нерозуміюче звернувся до напарниці Орігам, поки Бальт зиркнув на їхню пару, — що з тобою відбувається?

— Та все добре, не хвилюйся, — відмахнулася та. — Просто я захоплююся паном Бальтом як величним лицарем, тому хочу дізнатися про нього більше! — що не кажи, а правда у тих словах таки була. Хлопець зніяковіло здійняв брову.

— Ну, тоді я теж хочу слухати, — згодом підтримав її азарт він, а Ліля лише радісно заусміхалася. Далі вони питально витріщилися на кепа.

— Я не можу зараз показати амулет, потім нагадаєте, — відповів на їхні очікувальні погляди чоловік.

— Гаразд! А яка у вас магія? — продовжувала робити такий собі допит молодша Фрінке, а спадкоємець сім'ї Мейвольдів лише з невеликим інтересом глянув на головного, адже відповідь на те запитання, дякувати Айнерові, вже знав.

— Повітря, — без жодних вагань відказав воїн, спокійно поправляючи темні рукавиці.

— Ух ти! Це ж одна з основних стихій! — вражено залепетала Ліля. — То ви можете бачити вітер??

— Так, я можу його бачити, — він кивнув, все ще не знімаючи стриманого образу.

— Ох, хотіла б я, щоб ви нам показали його, але ми, мабуть, і так не побачимо... — засмучено принишкла дівчина, пригадуючи тренування Клайда.

— А я, якщо чесно, чув від Айнера, що ви можете робити повітря твердим. Як це? — поцікавився Орігам, а Ліля спершу здивовано подивилася на нього, а далі вже на іншого.

— Ну, це отак, — коротко сказав Бальт, а тоді молодик із дівчиною зненацька стукнулися головами у щось тверде, що зовсім не побачили перед собою. — Вставайте, чого попадали? Невже так легко рівновагу втрачаєте? — риторично спитав чоловік, насмішливо подавши їм обом міцні руки.

— Ай, що це було? — потираючи носа, насупилась Ліля, тільки-но підвелася. — Якби не спека надворі, я би наділа шолом і удар був би, напевно, менший, але тоді б точно спеклася.

— Що правда – то правда, але на полі бою вороги не будуть люб'язно запитувати, гаряче вам чи ні, — більш строго мовив лицар. — Те, у що ви врізалися, – це і було тверде повітря.

— Чекайте, — із якимось сум'яттям зупинив їхню трійцю Орігам, — а покажіть, будь ласка, ще раз.

— Гаразд, дивіться. «Квадрат», — очільник «Оніксу» зробив показовий рух долонею і прямісінько перед їхніми обличчями утворився якийсь напівпрозорий, легенького білуватого відтінку плоский квадратик, який так просто би точно ніхто не зауважив. Геометрична фігура згодом почала то збільшуватися, то зменшуватися, приковуючи до себе ще більшу увагу зачарованих напарників.

— Круто! — вражено пискнула Ліля, а тоді навіть спробувала обережно взяти квадрат до рук, і ще більше здивувалася, коли її пальці не пройшли крізь нього. — Вау…

— Неймовірно… І довго ви тренувалися, щоб такого навчитися? — перехопивши подив подруги, поставив питання Орігам.

— Це зайняло в мене близько п'яти років. І якщо врахувати те, що сама магія не хотіла мені піддаватися доволі довгий час, то це було ще швидко, — відверто зізнався капітан, і після цього фігура у Ліліному полоні зникла, через що остання розчаровано надула губи.

«Виходить, що Ел теж може добре оволодіти своєю магією, але йому, знову-таки, варто наполегливіше старатися», – промайнуло у її голові.

Під час патрулювання вулиць у кожного тріо ставалися різні казусні ситуації, зв'язані як із погодою Везертауну, яка невпинно й незвично швидко змінювалася, завдаючи всім (без винятку) значних клопотів, так і з тим, що одні мешканці міста говорили про якось почуті підступні плани Варнегору щодо центру однієї з провінцій, а інші навпаки казали, що нічого такого не чули.

Все це було досить дивним явищем, яке неслабо насторожувало всіх, коли вони ділилися почутими новинами через папірус.

Таким розвідуванням території всі три групи займалися до післяобідньої пори, іноді розмовляючи на якісь теми, і кожен з них навіть встиг за той час перекусити, бо ж із самого ранку до рота нічого не клали.

— Ось тоді вони якраз почали розказувати нам, що ми насправді їдемо на туди, а до якогось магічного світу! Уявляєте, який це був шок?! — щиро ділилася враженнями від тієї історії Ліля, захоплено йдучи біля капітанів, адже вирішила про неї розповісти Бальтові.

— Ага, досі таке відчуття, наче це все не з нами трапилося, — погодився з нею Орігам.

— Непросто вам тоді, мабуть, було, — вголос подумав Бальт, а тоді його папірус несподівано затрусився. — Так, Айнере, що там у тебе? — поцікавився чоловік, спокійно розгорнувши предмет зв'язку, на якому в наступну мить зобразилося стривожене обличчя його підданого.

— Капітане! Видно, про наступ Варнегору не брехали, бо я зараз дізнався, що у західній частині міста якимось чином з'явилися деякі члени «Пекельних зброєносців» на чолі з Крайнером! — слова Айнера прозвучали швидко й чітко, змусивши їхнє тріо моментально завмерти від раптовості почутого. — Я дуже хвилююся за групу Белли, бо вона якраз там із Еволом і Незою!

— Тебе зрозумів, Айнере. Я вже відправляюся туди. Ти зроби те саме! — після німої згоди підданого Бальт хутко скрутив папірус і подивився на перелякані обличчя двох інших.

— Крайнер – це ж той, хто вбив кохану пана Аполо?

Ліля притьмом пригадала розказану Ріною історію, витріщаючись на Бальта.

— Отже, вже знаєте, — занепокоєно видихнув він.

— Боже, там Неза з Еволом! І Белла! Як ми можемо туди швидко потрапити?? — почала остаточно витрачати душевну рівновагу дівчина, поки тіло взялося тремтіти від дурного передчуття чогось дуже поганого.

— У мене є переноска, — серйозно промовив лицар, а тоді підійшов до них, після цього витягнув зі спеціально причіпленої на поясі сумки невелику штукенцію, схожу на дзеркальце з кнопками. Натиснув на ній приблизні координати, і в цю ж секунду їх трьох огорнуло дивне біле сяйво, що означало переміщення на задане місце.

Вже згодом до їхніх вух долинули перестрашені крики розгублених жителів Везертауну і звуки розпочатої боротьби, що відразу відгукнулося холодним потом по тілу.

Лишень світло від телепорту зникло, очам групи Бальта відкрилася жахлива картина: скрізь були ледь не вщент знищені будинки, охоплені голодним полум'ям, де-не-де лежали понівечені тіла людей і повсюди зловтішно ходили лицарі з гербом крил ангела на грудях. Дим сльозив очі і дер у горлі.

Ліля, несвідомо схопивши Орігама за передпліччя й іншою кінцівкою нажахано прикривши рота, відчайдушними очима оцінювала територію, намагаючись знайти хоч щось, що би свідчило про те, що інше тріо живе і неушкоджене. Димова завіса частково приховувала околиці і через те, що вона заповнювала небо темними скупченнями, від сонячного обіду не залишилося і згадки.

Поміж тим вона побачила, що майже в самому центрі цього всього погрому, на купі різних уламків, стояв напів броньований чоловік, схожий на якогось асасіна, зі шкірою брудно-блакитного кольору і таким поглядом світло-небесних очей, від якого кров миттєво холонула в жилах. Постать була рівною і добре натренованою, більшу частину голови приховував капюшон, із якого виглядала кучма білого волосся. На правій руці були химерні обладунки по саме плече, і робилося враження, наче біля неї саме повітря плавилося.

Зауваживши новоприбулих, воїн вчепив у них свої налиті крижаною ненавистю вічі, а шрам, що був на правому оці, додав йому ще більш страхітливого вигляду. Не кажучи ні слова, він витягнув трійку захалявних ножів і відправив їх убік Лілі і двох лицарів. Бальт встиг одним натисканням на потрібний ремінець звільнити алебарду і, рвучко діставши її з-за спини, різким рухом відбити атаку.

— Це все? — з викликом у пронизливо-низькому голосі запитав нападник, після чого одним помахом руки спинив п'ятірку вояків, що вже були готові атакувати їхню трійцю.

— Тобі показати більше?? — зловісно скрегнув зубами Бальт, стараючись опанувати себе. — Що ти тут наробив?! — його бас лютим громом прокотився околицями, змушуючи сіпнутися.

Не даючи відповідь на його запитання, так званий Крайнер почав неспішним кроком сходити з купи брухту, потрохи наближаючись до їхнього тріо.

— Що нам робити? — самим шепотом запитала Ліля, звертаючись до очільника першого загону їхньої королівської армії.

— Орігамова магія ще занадто слабка для боротьби, а ти, Лілю, тут зробити нічого не зможеш. Обійміться, а потім готуйтеся до неприємного приземлення. Після цього біжіть шукати інших і відводьте уцілілих подалі звідси, — швидко віддав розпорядження Бальт, стараючись передати їм власну холоднокровність. Ті, хоч трохи не зрозуміли, але все ж поквапилися виконати його серйозне прохання. Після зроблених дій навколо них повністю утворилася ледь помітна біло-прозора сфера, а тоді вона неочікувано підлетіла вгору і капітан добряче вгатив по ній своєю зброєю, внаслідок чого вони зі значною швидкістю понеслися на достатньо далеку для їхньої безпеки відстань.

Коли опинилися біля цілішого будинку, створена лицарем геометрична фігура з усієї сили врізалася в землю, тим самим завдавши тілам тих, що були всередині, непоганих побоїв. Тільки-но сфера зникла, Орігам допоміг Лілі поволі підвестися і вони обоє подивилися убік, із якого щойно прилетіли.

Бальт почав розкручувати алебарду в руках, так само наближаючись до свого ворога. Обличчя останнього не виражало жодних емоцій, поки його хазяїн створював із правої кінцівки згустки якогось червоно-помаранчевого розплаву.

— Це лава! Лава!! Нам треба йому допомогти! — не своїм голосом закричала Ліля, і вже готувалася рвонути до місця битви, але напарник її одразу спинив, міцно схопивши за руку.

— Отямся! Думаєш, він відправив нас сюди, щоб ти знову до нього побігла?? — розвернув дівчину до себе не менш стурбований Орігам. — Мені здається, що ти його занадто недооцінюєш, Лілю. Чи забула, хто він такий? — він взяв її за плечі і серйозно зазирнув у перестрашені сірі очі. — Нам зараз треба якомога швидше зв'язатися з іншими і приєднатися до них. Залиш це на нього, а то до нас вже починають іти ці кляті Варнегорці, — кивнув головою на дует хлопця і дівчини, що вже прямували до них із хижими посмішками на обличчях. — Так, спершу варто десь сховатися! — капітан «Хранителів» узяв долоню напарниці, і вони разом помчали у провулок якоїсь будівлі. На бігу Орігам витягнув папірус і зв'язався з Даніелем. — Де ви?? — відразу запитав молодик, шалено зрадівши, що побачив живе обличчя напарника.

— Десь далі від місця їхньої появи є високий темно-коричневий будинок, що трохи схожий на піраміду, зайдіть туди! — не затримуючись ні секунди, відповів той, після цього предмет зв'язку був скручений і їхня пара повним ходом погнала до зазначеної споруди, що вже виднілася на горизонті.

На їхнє велике щастя, на шляху до товаришів вони не зустріли нікого із супротивників, але й людей було мало, що вельми стурбувало їх. І лише забігли всередину, побачили групу друзів і більше десятка переляканих жителів, серед яких були і чоловіки, і жінки, і старі, і діти.

— Одним словом – ваше перше завдання зірвалося, — відразу почав Айнер, коли всі, після щасливих обіймів, відійшли вбік. — Зараз усі дівчата вашого загону залишаться тут разом із Орігамом і будуть охороняти цих людей, тому що іншим я вже влаштував евакуацію. А ми з рештою відправимося на поле бою, щоб допомогти капітанові. Ніхто не має права тікати звідси чи бездумно рватися у те пекло, що там буде. Дуже добре думайте головами, перш ніж щось зробити, — давав строгі настанови хлопець, а потім стомлено поправив свою темну шевелюру, і за цю коротку мить інші змогли несподівано зауважити його гострі вуха, які завжди прикривало розтріпане волосся. «Ого, то він що, ельф?» – здивувалася Ліля на пару з іншими. — Згодом тут мають з'явитися Джет і Віві, яких я вже встиг покликати. Якщо щось станеться – відразу повідомте нам через папірус, якщо ще буде така можливість. Ну, покажіть все, що вмієте і не вмієте, а ще бережіть себе й інших! — Айнер по-дружньому плеснув кожного по броньованому плечі і натягнув на голову армет, який весь той час завжди носив із собою, що поквапилися зробити й інші. Потім дав їм кілька секунд на прощання і вибрані ним люди, непомітно залишивши будівлю, поспішили до Бальта.

— Хоч би ніхто не загинув, прошу, хоч би вони всі залишилися живі, — вголос молилась Меліна, благально сплівши руки.

— Про себе теж треба подумати, — серйозно, наче сама до себе, мовила Неза, відпрацьовуючи зі своїм гладіусом і щитом якісь удари. Хоч на вигляд вона ніби й була спокійна, та всередині все теж ішло дриґом від хвилювання за товаришів. Та й реальна зброя, а не заміна, виявилася тяжчою, ніж Неза гадала. Вже навіть встигла пошкодувати, що взяла собі ще й щит.

— Зараз головне – дочекатися Джета і Віві, а ще, щоб ніхто з ворожого загону не нашкодив людям. Тому, якщо сюди заявиться хтось із них, ми повинні дати бій, — грізно сказав Орігам, стиснувши у руках рунку. — Я ще спочатку про всяк випадок захопив із собою клубок одної міцної нитки, яку мені дав пан Мідас, але до кінця не впевнений, чи вийде з цього щось, — замислено повідомив він, а далі почав потрохи спарингуватися зі старшою Фрінке, адже краще вже це, ніж сидіти і божеволіти від переживання. Саме тому Ліля із найкращою подругою вирішили теж цим зайнятися.

Всім здавалося, що у цю мить час – найтягучіша і найжорстокіша річ у світі, що він поїдає тебе зсередини, не даючи жодної надії на те, що вони можуть якось вийти з цієї жахливої ситуації. За хвилин двадцять нічого не відбувалося, всі сиділи тихо й невимовно напружено, вслухаючись у будь-який найменший звук, що міг почутися знадвору.

Але в один момент ця атмосфера змінилася, бо хтось зненацька вибив двері приміщення і завалився усередину. І ним виявився, як вони й очікували, якийсь високий лицар, із ніг до голови в обладунках армії Варнегору.

— Он ви де ховаєтеся… — задоволено протягнув він, ступивши крок вперед. За секунду Орігам, добре замахнувшись, запустив у нього рунку, але той вправно зловив її однією рукою, скептично подивившись убік розчарованого парубка. — Нічогенький кидок, але слабо, — супротивник уже хотів ліниво відкинути зброю капітана кудись далеко, та Орігам різко відсмикнув спис до себе за ледь помітні нитки, які перед тим прив'язав до його руків'я.

— Готуйтеся, — крізь зуби проказав спадкоємець сім'ї Мейвольдів, стаючи у бойову стійку. — Він один, а нас аж четверо, ми обов'язково впораємося, — спробував поселити хоч якусь впевненість у наляканих серцях напарників (хоч і боявся, чи не володіє ворог якоюсь магією). У нього це таки вийшло, і дуже навіть непогано. Бо згодом усі повторили за молодиком, готуючи свою зброю до бою. Най без жодного плану, та вони вирішили напасти цілим квартетом, щоб не дати ворогу нормально зорієнтуватися. І правильно вчинили, адже перш ніж той витягнув свій меч із піхов і зійшовся із Оргімом, дівчата встигли, хоч і несильно, та все ж завдати йому певних ушкоджень. Після цього всі миттєво відскочили, наказали людям ховатися десь подалі і знову приготувалися до сутички.

Коли таке повторилося уже п'ятий раз, у Нези затрусився папірус, через що дівчина здригнулася і, швидко відійшовши, зразу розкрила його.

— Тут Евола поранили. Не бійся, це не дуже серйозно, але треба, щоб хтось допоміг йому покинути поле бою, негайно! — обличчя Белли та не бачила через вкритий порохом і сажею шолом, але відчувала, що ельфійка була виснаженою.

— Гаразд! — чітко викрикнула старша Фрінке і згорнула засіб зв'язку. — Лільо, швидко відправляйся на допомогу Еволові, його треба відвести від місця битви! — дівчина зловила наляканий погляд сестри і, коли та несміливо кивнула, провела її зникаючу постать стривоженими очима.

Ліля, мов навіжена, мчала до товаришів, поки легені пекло вогнем, а серце скажено калатало у грудях то від фізичного навантаження, то від розривного хвилювання. Скоро на обличчі навіть з'явилися гіркі сльози, бо ж склалося враження, що вона просто не зможе це все витримати.

Коли, врешті, долетіла до пункту призначення, то побачила там ще більший хаос, ніж був до того. Айнер володів магією землі, яка могла дозволити йому взяти на себе аж трьох нападників. Данік десь далі своїм фошаром відбивався від атак якоїсь мечниці. Бальта дівчина не побачила, але зате очі натрапили на до болю знайомого білявого молодика, який без армета лежав недалеко на уламках від стін будинку і тяжко дихав, тримаючись за закривавлений бік.

— Еволе! — погнала до друга дівчина, тільки-но побачила його.

— Лілю… — на силу простогнав він. — Не бійся, Белла казала, що житиму. Добре, що обладунок мав, інакше б мене тут із вами вже не було, — вічно позитивний хлопець прикро всміхнувся. І в цю мить груди Лілі несамовито защеміли тільки від однієї жорстокої думки, що вона могла втратити товариша.

Вона квапливо оглянула бік парубка і допомогла йому повільно підвестися, поки їх не зауважили котрісь із ворогів.

— До речі, де Белла і їхній капітан? — занепокоєно спитала Ліля, коли вони, прихопивши його клеймор, почали прямувати за будинок.

— Я не знаю, де пан Бальт, але Белла… Дідько, ні!.. — Евол хутко розвернувся і вони крізь димову завісу побачили, як капітан «Пекельних зброєносців» міцно тримав згадану дівчину за горло, поки вона вже без свого головного убору висіла у повітрі і докладала неземних зусиль, щоби вирватися із його сталевої хватки.

Раптово їхній дует, застигнувши від жаху і безпорадності, побачив Айнера, який, поклавши трьох ворогів, невпинно гнав до зловісного лицаря.

Лишень він здійняв знизу десяток земляних брил і щосили запустив їх у ворога, той достатньою кількістю лави, яка утворилася з його руки, зупинив цю небезпеку. І не встиг Айнер дістатися до Крайнера вчасно, як він приклав руку до грудної клітки дівчини і, сконцентрувавши потік магії у тому місці, почав проплавляти її кирасу, видираючи з горла ельфійки нелюдські крики.

— Крайнере!!! — лишень до вух долинув звірячий крик Бальта, ворожий капітан зневажливо жбурнув знемогле тіло Белли прямо на Айнера, який вже підбіг, а сам стіною із лави захистився від неприродного штормового вітру, який добряче розчистив територію, змусивши інших сховатися від такого скаженого потоку магії.

— Настільки слабкі і підлі створіння, як ця жінка, не заслуговують на існування у нашому світі, — непохитно-жорстоким голосом заявив Крайнер, а в наступну секунду ледь зміг ухилитися від надшвидкої алебарди Бальта, виставивши руку і відлетівши на метрів з десять назад.

— А ви тут що стоїте, перелякані овечки? — підло поцікавився один зі «Зброєносців», непомітно підійшовши до Евола з Лілею.

Ті двоє судомно обернулися на голос і побачили масивного лицаря, очі якого виблискували страхітливим полум'ям. Тоді ж молодиця витягла свої джамбії і якось-таки відбила його перший напад, який той здійснив за допомогою невідомого їй зубчастого меча.

— Давно не бачилися! — несподівано почувся знайомий нахабний голос, і в ту саму мить ворожого лицаря закрученим ударом ноги припечатав до землі Джет, що теж мав на собі нічогенький панцир із латів. Після цього він зразу добряче вгатив того по обличчю, безжалісно ламаючи щелепу і позбавляючи потреби лікувати зуби. — Ось щоб таке не сталося, варто надівати шолом, — насмішливо мовив дебелий демон, а тоді сам же демонстративно натягнув свій металевий головний убір. Потім до них прибіг захеканий і потріпаний Даніель, якому Дезлес теж уже встиг допомогти.

— Джете, ти нас урятував! — із невимовною радістю пискнула Ліля, і хотіла ще щось сказати, та замовкла, тільки-но зауважила, як демон заціпенів і невідривно дивився убік, де були Айнер із Беллою. За секунду зірвався з місця і погнав до них.

— Белло, чуєш мене? Все добре, протримайся ще кілька хвилиночок... — тремтячим від пекельної провини голосом просив парубок, акуратно тримаючи закривавлене тіло напарниці на руках. — Скоро прийде Джет із Віві, і вони заберуть тебе до шпиталю. Ти не…

— Ні... Я заслужила це, Айнере… справді... — ледве вичавила з себе довговуха, приречено зазирнувши у його до нестями налякані вічі. — Я знала, що... не мушу в тебе закохуватися… але нічого не могла... з цим вдіяти...

— Ей, краще помовч. Знайшла коли зізнаватися! Почекай ще трішечки, прошу, — розчулений словами дівчини, благально промимрив Айнер. — І ти не заслужила це, не смій...

— Як кеп зміг таке допустити?! — долинув до них розгніваний тембр Джета, що вже встиг наблизитися.

— Джете! Ти маєш тут той телепорт??

— Ні, він у Віві, вона допомагає Орігамові з дівчатами. Скажи краще, як таке сталося?? — прогарчав той, тим самим остудивши його щирі сподівання і стискаючи кулаки.

— Крайнер із Бальтом спершу билися, а потім та дівка, — Айнер вказав на непритомну дівчину в обладунках, що лежала неподалік, — використала на капітанові штуковину, яка кудись його перемістила. Я не знаю, наскільки це було далеко, але за три хвилини його відсутності це і сталося... — піддані очільника «Оніксу» спрямували дивні погляди на запеклу битву двох капітанів, які наче забули про інших, агресивно перекидаючись потужними магічними атаками. Джет стрепенувся і погнав до Евола, який все ще потребував допомоги.

Зненацька Ліля зауважила, що з-за якогось будинку несміливо вибігла чиясь постать у плащі. За тендітною статурою було видно, що це дівчина. Вона що є духу, перечіпаючись, мчала у напрямку Белли з Айнером, яких Джет уже залишив, бо ж поквапився допомогти Еволові покинути поле битви.

— Це що, Шарлотта? — краєм ока побачивши зовнішність незнайомки, сама до себе прошепотіла Ліля. «Вона теж ціла! – відразу промайнула втішена думка. – Але чому вона туди біжить? Ні, там же небезпечно!».

— Я допоможу! — відчайдушно сказала дівчина, на колінах приземлившись біля того дуету, а потім ще більше натягнула на себе капюшон.

— Ви хіба не… — шоковано почав Айнер, все-таки побачивши її вродливе обличчя.

— Дозвольте допомогти, а то вона ще трошки і помре! Якби не нагрудник, взагалі не дожила б до мого приходу! — за проханням Шарлотти, збентежений ситуацією хлопець дуже ніжно поклав тіло напарниці на землю. Далі новоприбула приклала одну руку до чола Белли, а іншу – до пораненого місця, і міцно заплющила очі. Після цього з-під її долонь почало виходити світло з відтінками зеленого і блакитного, даючи всім, що були від неї на відстані близько двадцяти метрів, відчуття вивільнення потужної магічної енергії. Айнер, Ліля і Даніель, що стояли на приблизній відстані, почали прочувати на тілі дивну легкість, наче всі їхні фізичні рани і душевні тривоги потрошки загоювалися.

«Дивовижно… – шоковано думала Ліля, відчуваючи ефект магічних здібностей подруги. – То вона що, має магію, яка зцілює? Але хіба це один із "таких" видів магії?..».

Лікування смертельно пораненої дівчини тривало, може, з нестерпних десять хвилин, які тягнулися значно довше, ніж того комусь хотілося. Айнер, створивши захисну земляну стіну, весь час очікуюче витріщався то на ту, то на іншу.

І, коли процес зцілення завершився, на грудній клітці ельфійки залишився лише потворний опік, а Шарлотта відразу знепритомніла, безсило впавши на землю.

— Куди зібрався, покидьку?!! — долинув до їхніх вух лютий крик Бальта, а тоді вони побачили, як ворожий капітан, маючи на собі понівечену броню і чимало ран, за допомогою лавовох руки, швидко «позбирав» непритомних членів свого загону і, застосувавши потужну переноску, почав тікати з поля бою.

Головний «Оніксу», який, на відміну від іншого, мав значно менше ушкоджень, тяжко дихав, дивлячись тому вслід, але не поспішав доганяти. В останній момент, провівши долонею, завдяки твердому потокові повітря залишив на спині Крайнера глибокий поріз, що змусив ворога завити від раптового й пекучого болю.

Після того вони зникли, залишаючи за собою знищені вулиці, поранених мешканців і воїнів, які ще довго не забудуть цих непроханих гостей.

— Як Белла? — налякано запитав лицар, хутко примчавши до Айнера разом з Джетом.

— Вона її врятувала, — коли зрозумів, що напарниця дійсно житиме, підданий вказав на непритомну дівчину у плащі, що лежала поруч. Бальт нерозуміючими очима подивися на незнайомку.

— Бери Беллу. Їх обох треба негайно доставити до шпиталю, — строго наказав капітан, а тоді, обережно взявши Шарлотту на руки, почав нести її в напрямку здивованої Лілі з Даніком, які весь цей час за тим усім спостерігали, адже було відчуття, наче їхні тіла щось паралізувало.

«І хто ж ти така, що врятувала Беллу від настільки страшної рани?» – прискорюючи крок, подумки поцікавився воїн, а далі ненав'язливо відкинув капюшон із голови молодиці, щоб роздивитися її обличчя. І варто було йому його побачити, як сильні руки тоді ледь не впустили тендітне тіло. «Що… Що у цьому пеклі забула сама принцеса Варнегору?!».