Дорога стала випробуванням. Кілька днів у дорозі були майже карою небесною. Лейлу вже нудило від карети, що розгойдувалася, від чого її злегка смаглява від природи шкіра стала блідою, як у самої смерті. Три дні шляху вона провела в тиші, не розмовляючи ні з ким із супроводжуючих її до кордону Іліодора. За ці дні в неї було багато часу, щоб усе переосмислити і розкласти по поличках. Вона все ще полонянка. Заручниця незрозумілих задумів короля Елізара. Її брат усе ще гниє у в'язниці Іліодора і виступає як гарант її повернення. Лейла розуміла, наскільки небезпечно знову вірити словам Його Величності, але іншого вибору в неї не було. Або прийняти пропозицію короля, або прийняти смерть.

Принцеса Іліодора. Дочка короля Елізара — Аврора. Ось, чию роль їй необхідно зіграти.

Лейла нічого не знала про Аврору. Справжня принцеса ніколи не покидала палац, і ніхто з простого народу не бачив, який насправді вигляд має спадкоємиця престолу. Історія її життя надійно приховувалася, і ніхто не знав чому. Вона стала загадкою Іліодора. Хтось із простого народу вважав, що принцеса насправді померла під час пологів, як і її мати, але оскільки в короля Елізара не було інших спадкоємців, йому доводилося приховувати цей факт. Хтось вважав, що принцеса Аврора хворіє на божевілля, і тому король замикає її в покоях, щоб чутки про хворобу не розповзлися замком. Є безліч версій, чому принцеса Аврора була лише примарою з ім'ям і Солла тільки знала, яка з них була правдивою.

Що ж, Лейлу не хвилювали справжні причини самітництва принцеси. Їй дуже пощастило, що зовні вона була схожа на короля Елізара, а тому в її брехню охоче віритимуть. Таке ж світле волосся і золотисті очі, притаманне сольдійцям. Як же вона дякувала Соллі за те, що очима вона пішла в батька. Хто ж засумнівається в тому, що така красуня насправді не принцеса? Правильно — ніхто. Вона зможе грати роль принцеси. Вона зробить будь-що, аби врятувати брата від шибениці і заробити їм обом свободу.

Згадавши про Тео, Лейла до болю стиснула кулаки. Король Е́лізар не дозволив відвідати брата і розповісти йому про те, що з нею все гаразд. Вона могла тільки сподіватися на те, що Тео здогадається про те, що ще не все вирішено.

Карета зупинилася.

— Кордон! — прокричав хтось із гвардійців. Лейла придушила тремтіння в усьому тілі, намагаючись не виблювати недавній перекус. Двері карети відчинилися. Гвардієць у білому мундирі подав Лейлі руку, щоб тій було простіше покинути карету. Після довгого шляху Лейла зрозуміла, що все її тіло затекло. Ступивши на землю, ноги затремтіли. Рефлекторно вона прикрила очі від палючого сонця. Потроху звикнувши до яскравого світла, Лейла озирнулася.

Побачивши гвардійців у чорних мундирах, кров у жилах застигла. Її тіло почало тремтіти, і ніяка сила волі не могла придушити тремтіння. Вона вже бачила гвардійців у такому вбранні, і тоді вони принесли із собою тільки смерть.

— Ваша Високосте, — сказав хтось із гвардійців Іліодора. То був високий рудоволосий чоловік, що оглянув Лейлу з тривогою в очах, — Вам не добре?

Рудоволосий покосився на гвардійців у чорних мундирах, після чого поклав руку на ефес свого меча. Лейла знала, що становище було хитким. Один невірний рух і почнеться кривава бійня, яка потім може перерости у війну.

Лейла похитала головою, змусивши себе посміхнутися гвардійцеві.

— Я просто занадто схвильована.

Гвардієць кивнув, після чого почав проводжати принцесу до кордону, по обидва боки якого стояли гвардійці різних королівств.

Іліодор межував з Твілліоном — державою Земель Ночі, куди і прямувала Лейла як наречена.

Незважаючи на спекотний осінній день Лейла відчула хвилю холоду. Вона собі цього не пробачить. Не пробачить, що погодилася стати нареченою принца, чиї солдати вбили її батьків. Не пробачить, навіть якщо на те були вагомі причини. Навіть якщо так вона зможе врятувати Тео. Її щодня пожиратиме ненависть до себе. Щодня вона благатиме про прощення у давно загиблих батьків.

І все ж, життя брата було набагато важливішим за її совість. З цим вона якось упорається, а от якщо загине Тео, якщо його стратять... Цього вона собі не пробачить ніколи.

Гвардієць по інший бік кордону підійшов ближче, спостерігаючи за тим, як Лейла невпевнено йшла до нього назустріч. Його чорний мундир із зображенням півмісяця і зірок вишиті сріблястими нитками, викликали в Лейли нову хвилю тремтіння.

Вона змушувала себе йти далі. Змушувала, хоча ноги і здоровий глузд відмовлялися коритися. Гвардієць вклонився принцесі Іліодора, після чого жестом наказав підопічним забрати скрині з речами Її Високості в екіпаж, що стояв неподалік від кордону.

Лейла перетнула кордон із завмиранням серця. Шляху назад немає. Вона почала цю гру, і вона в ній виграє. Розправивши плечі, дівчина рушила далі, усвідомлюючи, що тут у неї немає права боятися. Кожен її крок ставав впевненішим. Кожен її крок мав привести її до швидкої свободи. Єдине, чого вона бажала і за що була готова боротися.

Лейла поправила свою золотисту сукню, дійшовши до карети, що мала б доставити її до столиці Твілліона — Родона. З карети раптом вийшов чоловік. Його чорне, як смола, волосся було ідеально укладене, що підкреслювала срібна корона. Неприродно бузкового кольору очі заблищали цікавістю. Тонкі губи вигнулися в легкій усмішці. Вилиці його були такими гострими, що здавалося, якщо доторкнешся — неодмінно поріжешся. Лейла затамувала подих, роздивляючись свого нареченого — спадкоємного принца Юліана, який погодився на шлюб із донькою свого головного ворога. Його чорний камзол підкреслював високий зріст, струнке й підтягнуте тіло. Той, кого бачила Лейла, і зовсім не був принцом. Він був божеством. Або демоном, чия краса змушує робити найгріховніші вчинки.

Лейла сподівалася, що принц Твілліона виявиться чудовиськом, але вона ніяк не очікувала побачити настільки красивого чоловіка, чий погляд змушував відчувати себе оголеною. Лейла звинувачувала себе за те, що дивилася на Юліана захопленим поглядом, яким нерідко обдаровували її.

Розгубленість Лейли швидко минула, коли вона нагадала собі, ким саме був принц Твілліона. Підіслана принцеса кивнула на знак привітання, зобразивши справді невинну посмішку.

— Принцесо Авроро, — раптом сказав Юліан, пробуючи ім'я дівчини на смак. Його голос був таким глибоким і злегка захриплим, що по тілу Лейли поповзли мурахи, — Радий вітати Вас у Твілліоні — царстві срібла й місячного світла.