Від рясного пилу і запаху старих книг, Лейлі весь час хотілося чхати. Вона не зрозуміло скільки часу просиділа в бібліотеці, вивчаючи все про світ, у який потрапила. Луїза всюди супроводжувала принцесу, а тому в бібліотеці вони сиділи вдвох. Служниця не посоромилася залізти на стіл і почати бовтати ногами, поки принцеса читала чергову книжку.

— Скажіть, що саме ви шукаєте і я із задоволенням допоможу вам це знайти, — Лейла підняла на неї погляд, дивуючись такій зухвалості. Схоже, Луїза почала працювати в палаці зовсім недавно і не знала, як слід звертатися до принцеси, — Ваша Високість.

Голос Луїзи був просякнутий сарказмом, а в погляді читалося глузування. Лейла лише важко зітхнула, розуміючи, що їй узагалі байдуже, як до неї ставиться якась служниця.

— Що таке Ельдерон? — нарешті, запитала Лейла, сама ж, дивуючись цьому. Учора Юліан запитав її про ельдерійський кинджал, і Лейлі довелося збрехати, що вона підібрала його біля в'язниці Варулла. Юліан не повірив їй, це було видно по його очах, але він вирішив закрити це питання, нічого більше не питаючи. Самій же Лейлі було цікаво, що таке Ельдерон і чому Даніїл хотів її туди забрати. Очі Луїзи спалахнули, а на обличчі молодої служниці з'явилася змовницька усмішка. Вона зістрибнула зі столу і попрямувала до одного зі стелажів із книжками. Її не було лічених секунд, після чого вона повернулася до столу, за яким сиділа Лейла. Луїза розгорнула велику мапу й ткнула пальцем у позначку, що була підписана "Ельдерон". Територія держави була першою за величиною на Землях Ночі. Вона починалася з суходолу і закінчувалася в неосяжному океані, посеред якого височіли скелі.

— Ельдерон — це царство воронів. Ельдерійці моторошно-небезпечні істоти, смію сказати, і дуже привабливі. Ваша Високість, — нарочито протягнула Луїза, зіщуливши свої сірі очі. Її погляд був вивчаючим, — Ельдерон був першою державою, що двісті років тому повстала проти короля Умбраса. Ще тодішній намісник Бранвін умовив усіх інших намісників повстати заради незалежності. Смію сказати, після громадянської війни королю Умбрасу не залишалося іншого, як підписати мирну угоду, а також визнання незалежності інших держав.

— Інших держав? — здивувалася Лейла.

— В Іліодорі взагалі нічому не вчать? — Луїза, хмикнувши закотила очі і продовжила розповідь, після важкого, питального погляду принцеси, — Варрул — плем'я перевертнів. Вони визнають тільки свого Вождя. Як вам уже вдалося самій переконатися, перевертні не надто доброзичливі й доволі жорстокі, — Луїза тицьнула пальцем на невеличкий клаптик території, що межував із Твілліоном. Лейлі вдалося розгледіти тільки гори і рівнини. Здавалося, Варулл суцільно складається з лісів. Тонкий палець Луїзи перемістився на північ від Варулла. Ці землі, здавалося, пустували. Всюди суцільні поля, — Це Елаймос — царство відьом. Вони живуть під землею вже двісті років. Стародавня — їхня головна відьма сховала свій народ під землею, чекаючи смерті всієї королівської сім'ї Твілліона. Повинна сказати, відьми до біса привабливі й гострі на язик. Але краще їх не злити: у них трохи погано із самоконтролем.

— Чому Древня очікує смерті всієї королівської родини Твілліона? — поцікавилася Лейла, розглядаючи клаптик землі з підписом "Медіокріс". Ця держава межувала з Ельдероном і мертвим лісом. Майже всю територію займали гори, водоспади й озера.

— Ви не знаєте про прокляття? — щиро здивувалася Луїза. За секунду на її губах заграла звична для неї, підступна усмішка, — О... Це все пояснює.

Луїза знову застрибнула на стіл, після чого нахилилася до карти, розглядаючи кожну державу.

— Я не можу вам про нього розповісти, Ваша Високосте, — тон служниці раптом став серйозним, а очі її спалахнули гнівом, — На жаль, за це мене можуть позбавити голови. А я занадто молода і красива, щоб помирати.

Лейла кивнула, продовжуючи розглядати карту. Що б це за прокляття не було, їй до нього немає жодного діла. Хоча, ця інформація і могла бути корисною. Їй обов'язково потрібно про це дізнатися, щоб мати в рукаві зайвий козир для короля Елізара. З ним можна буде поторгуватися, якщо ці відомості відіграватимуть важливу роль у порятунку брата.

— Що це за держава? — запитала Лейла, тицьнувши пальцем на "Медіокрис".

— Феї, — сказала Луїза, поморщившись, — Моторошні істоти. У мене від них мурашки по шкірі. Красиві, але не менш жорстокі за веспертів. Щоправда, готова віддати їм належне — у повстанні проти короля Умбраса їхня жорстокість була тільки на руку і, на відміну від веспертів — вічно голодних створінь, з феями можна спробувати домовитися.

— У мертвому лісі живуть тільки криваві леді? — Луїза злегка округлила від подиву очі, подивившись на Лейлу оцінювальним поглядом. Після недовгої паузи служниця тихо засміялася.

— Криваві леді? Краще їх так не називати, бо хтось подумає, що ви — одна з них, — Луїза відкинула пасмо синяво-чорного волосся за плече і продовжила, схрестивши руки на грудях, — Ні. Мертвий ліс кишить ще й демонами. Іноді дерева оживають і стають своєрідними хижаками. Вони відловлюють здобич для веспертів, поки ті не прийдуть і не погодуються. Іноді з'являється отруйний туман, який зводить з розуму.

Лейла здригнулася, зрозумівши, що їй дуже пощастило натрапити лише на веспертів.

— Чому цей ліс просякнутий таким злом? — Лейла розглядала клаптик із територією, повністю поглинутою темрявою. Це й була територія мертвого лісу, і вона межувала з кожною державою Земель Ночі. Своєрідне серце магічного світу.

— Кілька тисяч років тому цей ліс був простою галявиною, на якій зіткнулося кілька різних армій. У тій війні померло стільки створінь, що галявина стала звичайним озером із крові. Потім, коли озеро висохло, на тому місці почали рости вже мертві дерева, а із-під землі почали виповзати різні страшні чудовиська. Можливо, це всього лише легенди, але я б не радила Вам іти в мертвий ліс по гриби чи ягоди. Там Ви зустрінете лише болісну смерть.

— Це все? — запитала Лейла, розглядаючи карту. На очі попався Іліодор і Тарртон. Виходить, на континенті було сім держав і мертвий ліс, яким правили весперти.

— Не зовсім, Ваша Високосте, — Луїза посміхнулася і тицьнула пальцями на океан, що омивав весь континент, — Є ще Нікшер — підводне царство, яким править русалка. Вони люблять ласувати плоттю, а людські серця для них просто делікатес. Скажу відверто, я ніколи ще не бачила русалок, але після всього, що я про них чула, мені не дуже-то й хочеться.

Лейла здригнулася, після того, як навіть обличчя Луїзи злегка зблідло під час розповіді про русалок.

— Вони можуть підніматися на берег? — запитала Лейла, затамувавши подих.

— Не знаю. Хтось каже, що не можуть. Інші кажуть, що вигляд можуть змінювати тільки найсильніші з русалок. Треті кажуть — що насправді всі русалки можуть вибиратися на берег, але тільки в повний місяць. Не знаю, яка саме з цих версій правда. Сподіваюся, що я ніколи не дізнаюся.

Лейла кивнула на знак згоди, після чого ще раз уважно вивчила карту, намагаючись запам'ятати все, про що розповіла їй Луїза. Служниця уважно стежила за принцесою, вивчаючи кожну деталь. Лейла продовжувала читати книги з історії, підтверджуючи слова Луїзи. Двісті років тому дійсно була громадянська війна. Твілліон розділився на різні держави, якими до цього правили намісники, яких обирав сам король Умбрас. Незабаром він помер від незрозумілої хвороби серця. На той момент йому було понад сто років...

— Як таке можливо? — Лейла підняла погляд на Луїзу, яка десь встигла роздобути яблуко.

— Що саме, Ваша Високосте? — Луїза відкусила шматочок і посміхнулася одними губами.

— Королю Умбрасу було сто п'ятдесят років, коли він помер. Відтоді минуло двісті років.

— Усе правильно, — сказала Луїза, насупивши брови.

— Але ж це виходить, що Юліану і Сієрі має бути не менше двохсот років. Адже це неможливо. Це що, якась помилка?

— Помилки немає, Ваша Високість. Альвійці, як і інші жителі Земель Ночі безсмертні, — Луїза підступно посміхнулася, а потім додала, — Убити нас, звісно, можна. Але для цього потрібно добряче постаратися.

Лейла здогадувалася про це, але не думала, що підтвердження цих думок викличе в ній настільки бурхливі емоції.

"Безсмертні".

Це слово продовжувало крутитися в голові ще не одну годину досліджень. Безсмертні правителі. Безсмертні істоти, які прожили не одне століття. Небезпечні істоти, для яких один день, як одна година, якщо не хвилина. І вона зараз серед них. Серед безсмертних, яким раптом знадобилася людська принцеса, яка постаріє і помре. Для чого ж їм тоді знадобилася Аврора?

Лейла наказала собі про це не думати. Насправді, вона не повинна про це хвилюватися. Вона не збирається виходити за Юліана, вона не збирається залишатися на Землях Ночі. Їй лише потрібно знайти камінь сонця і віддати його королю Елізару. А тоді... Тоді вони з братом сядуть на корабель і попливуть подалі від цих проклятих земель.

Камінь сонця... Що, якщо король Е́лізар шукає камінь лише для того, щоб знайти безсмертя? Лейла намагалася про це не думати. Життя її брата набагато важливіше за безглуздий камінь і плани короля Елізара. У неї немає права облажатися.

Лейла блукала бібліотекою, вишукуючи книги про магічні камені. Луїза кудись поділася, пославшись на невідкладні справи. Це було Лейлі тільки на руку. Служниця дратувала Лейлу своїм недоречним сарказмом і постійними глузуваннями.

Бібліотека була величезною. Лейла не змогла б обійти і її третину за один день. У неї надто мало часу. Уже завтра на її спині почнуть вирізати дракона. Їй би не хотілося потім все життя милуватися цими шрамами, але заради Тео... Вона готова була піти на це.

На очі Лейлі потрапила книжка, одразу приваблюючи своєю назвою:

"Історія магічних каменів. Перша Діва"

Забувши про все на світі, Лейла швидко дістала книгу, почала читати, завбачливо змахнувши з неї чималий шар пилу. Лейла чхнула, після чого почала читати:

Перша Діва з'явилася з ночі, щоб врятувати світ від зла і смерті. Щоб відродити гармонію і любов. Щоб припинити війни та жорстокість. Перша Діва мала чорну, немов виниклу з темряви, кров. Вона була безсмертною, хоч і для цього їй довелося померти.

День її смерті став же днем її народження. Вона стала безсмертною.

Богиня Нотте подарувала першій діві подарунок. Зірка, що впала, стала символом любові до Діви. Її прозвали святою і почали поклонятися, немов богині. На її честь зводили храми. На її честь складали балади.

Але незабаром, після зірки, що впала, Діва зникла. Альвійці на рівні з іншими жителями Земель Ночі почали турбуватися про свою діву, що дарувала їм любов і надію на кращий світ. Її шукали. Її закликали. Їй молилися, але Діва зникла, здавалося назавжди...

Тільки через кілька років Діва з'явилася, і не одна. Обраниця богині привела із собою священний подарунок.

Дракона.

Він був чорним, як сама ніч, а душа його була такою світлою, як сонце.

Він вилупився з яйця, що з'явилося з упалої зірки.

Богиня Нотте дарувала Діві дракона, щоб вона була не такою самотньою.

Діва прийняла подарунок, пов'язавши з драконом своє життя. Він став її найкращим другом. Він став її соратником і опорою.

Лише через кілька століть з'ясувалося, що разом із драконом богиня дарувала Діві й силу.

Сила та була укладена в камені.

Божественний камінь, що дарував Діві ту силу, якої вона потребувала.

Дізнавшись про це, деякі жителі Земель Ночі почали намагатися вкрасти священний камінь, тим самим забрати і його силу. Нікому не вдалося привласнити собі божественну силу, і тим не менш на землю впало ще кілька зірок. З'явилися інші діви, щоб припинити будь-які спроби привласнити чужу силу і владу.

Кожна діва мала власний камінь, власного дракона.

Вони всі стали сім'єю і переселилися на північ до самотніх скель, що височіли в океані. Віряни звели дівам вежу, де вони знайшли свій притулок і почали молитися їм, визнаючи їхню святість...

— Ваша Високосте, — Луїза доторкнулася до плеча Лейли, змусивши принцесу здригнутися від несподіванки, — Принц Юліан бажає... Що це у вас? Історія Першої Діви? — Луїза вихопила книгу з рук Лейли і почала уважно читати зміст. Невдовзі служниця поморщилася, повертаючи її принцесі, — Це звичайні казки. Історія насправді не така барвиста. А Діви справжні самітниці, що під страхом смерті не покинуть свою вежу.

— Діви існують досі? — здивувалася Лейла, повертаючи книжку на місце.

— Дві з них вижили в останній війні. Відтоді вони безвилазно сидять у вежі, напевно, сумуючи за своїми сестрами.

— Багатьох із них убили тоді? — Лейла здригнулася, згадавши дракона, якого зустріла на горі Баватос. Він охороняв магічний камінь... Невже це був камінь однієї з Дів? Але яким чином він потрапив на гору Земель Дня?

— Насправді ні. Їх було всього десять. Вісім з яких убив король Умбрас. Навіть він не боявся гніву богині Нотте. Після тієї війни все змінилося... Ми всі змінилися.

На мить Лейла помітила в погляді Луїзи сум, але незабаром служниця знову зобразила непідробну нудьгу.

— Як би там не було, Діви відгородилися від усіх. І це їхній вибір, — Луїза поправила складки на її чорній сукні й усміхнулася своєю звичною підступною усмішкою, — Принц Юліан бажає, щоб завтра ви склали йому компанію на полюванні.