Нічний Ельдерон був прекрасним. Тут і там горіли вогні, мов маленькі жовті зірки в небі. Лейла стояла в своїй кімнаті й через вікно вдивлялась в царство воронів, вивчаючи кожну деталь. Вона б ніколи не подумала, що зможе побачити таку красу. Бурхливе море, що розбивається об скали, істот, що літали від скали й до скали, щасливих дітей. Як це все можна зруйнувати? Як Юліан міг зруйнувати щастя цих істот? Як міг хотіти зруйнувати весь світ? Їй не вкладалось це в голові. Він не здався їй тираном. Навпроти, він здався їй м’яким, добросердечним, співчутливим… Але це могла бути маска. Маска, яку він відточив настільки майстерно, що зміг обдурити найвправнішу ошуканку Земель Дня.
— Про що думаєш? – Лейла почула голос Даніїла, та вона не злякалась. Чула його важкі кроки й шурхотіння крил. Вона продовжувала вдивлятись в нічний Ельдерон й думала над відповіддю. В її житті все було так заплутано. Напевне цей клубок почав плутатись після смерті її батьків. Все завжди йшло не так з того часу і можливо, якби брат змирився з тим, що вона помирає й не зустрів Айзека, все б це припинилось. Вона не повинна була вижити. Вони обдурили смерть й тепер вона так знущалась з неї, чекаючи, поки забере її.
— Ні про що, — збрехала Лейла. В її голові було забагато думок. Вони всі переплітались між собою, утворюючи кашу.
— Як на професійну брехуху, ти дуже погано брешеш, — хмикнувши відповів Даніїл. Він підійшов ближче, — Про що б ти не думала, це не повинно тебе зжирати зсередини.
Лейла врешті подивилась на нього. В його прекрасне, ледь смугляве обличчя. Волосся він зібрав у гульку, щоб то не надто сильно заважало. Та деякі прядки, серед яких одна була срібною вибились із зачіски. Лейлу так зачарував вигляд його срібного пасма, що вона інстинктивно потягнулась до неї. Цікаво, якою вона була на дотик? Вона була шовковиста, наче шовк й ледь світилась в ледь освітленій кімнаті.
— Що це означає? – спитала Лейла, насолоджуючись дотиками до його срібного пасма.
— Не знаю. Я таким народився. Тато ніколи мені не розповідав.
— То твій батько був першим намісником, який виступив проти короля Умбраса? Він зібрав союзників й переміг рабство? – Даніїл ледь видно кивнув. Він дивився Лейлі прямо в вічі, — Він загинув? – знову ледь видимий кивок, — Як?
— Хвороба. Віриш чи ні, безсмертні також хворіють. Це дуже рідкісне явище. Можливість захворіти – одна на мільйон. Та йому не пощастило. Ельдерієць втрачає можливість літати, в нього паралізується все тіло. Ми віримо, що ця хвороба пов’язана із ментальним здоров’ям а не тілесним. Ні один цілитель не зможе вилікувати це. Людина просто поступово втрачає здатність рухатись, а потім, в один момент – помирає.
— А твоя мати? – Даніїл знизав плечі й на мить в його погляді промайнула біль.
— Я ніколи її не знав. Батько сказав тільки, що вона покинула його а потім віддала йому мене й зникла.
— То ти ніколи її не бачив? Й не хотів знайти?
— Не хотів. Навіщо мені шукати жінку, яка кинула мене?
Лейла підійшла ближче до ельдерійця й відчула запах моря й ще чогось, схожого на аромат м’яти.
— Чому ви всі впевнені, що Юліан хоче зруйнувати Землі Ночі, якщо і не весь континент?
— Його вчинки говорять про це. Він… Його батько загинув після перевороту і він напевне звинувачує всіх у цьому. Хоче помсти або ж не знаю влади… Влади, щоб підкорити собі всі землі й правити так, як він хоче. Швидше за все він просто зламався, адже саме він допоміг виграти війну. Напевне він відчуває провину й думає, що зможе спокутувати провину перед батьком, якщо знову заволодіє Землями Ночі.
Даніїл дивився прямо у вічі Лейли. Його лице було спокійним, дівчина б навіть сказала – сумним.
— Юліан пішов проти батька? – здивувалась Лейла.
— Так. Він… Він не хотів рабства а його батько був дуже жорстоким до нього і тоді він вирішив зрадити його задля нашої свободи. Шкода, що його це зламало і зараз ми боремось із ним, як колись із Умбрасом.
— То ти був на тій війні?
— Ні. Я народився одразу після нашої перемоги. Та, батько все розповів мені про ті часи. Я набагато молодший за Юліана. Молодший за багатьох правителів Земель Ночі і саме через це мене мало хто сприймає, як короля Воронів. Для всіх решту я лиш воронятко, що ще не надто добре вміє літати. Тому мені важко знайти союзників.
Лейла замовкла. Даніїл також. В тому що він розповів не було логіки. Якщо Юліан двісті років назад пішов проти свого батька задля свободи Земель Ночі, зараз він не міг… А може він дійсно просто зламався. Може смерть його батька змінила його.
Лейла знову відвернулась й глянула у вікно.
— Чому ти був тоді в мертвому лісі, коли знайшов мене вперше?
— Ми разом із Сією досліджуємо тунелі. Думаємо, це буде перевагою в майбутній війні. Я надіюсь, що до цього не дійде, що ми зможемо запобігти цьому, але про всяк випадок у нас повинна бути перевага.
— Тунелі… Ті, по яким мене Луїза вивела із Твіліона?
— Так.
— Мертвий ліс – це центр цих Тунелів, наче сонце, а його нескінченні промені ведуть в різні місця. Ми досліджуємо їх, бо певні, що це допоможе згодом.
— Розумно, — зазначила Лейла, хмикнувши, — Як думаєш, мені вдасться дістати камінь сонця?
— Скільки б про це не думав – кожен раз стикаюсь на думку, що цей камінь – запорука свободи Тео, а задля нього ти зробиш все можливе і більше. Тому я взагалі не сумніваюсь в цьому.
— Я не така сильна, як здається, — зізналась Лейла.
— Знаю. Але ти сильніша, аніж думаєш.
— А чому ти прийшов до мене? Є якісь вісті від Луїзи?
— Так. Вона знайшла Аврору, але те що вона дізналась тобі дуже не сподобається.