Лейла прокинулася рано. Голова гуділа від спроби пригадати бодай щось із учорашнього вечора, поки Луїза виводила відмітини на її спині, але всі спроби залишалися марними. Очі її були опухлими, немов напередодні вона багато плакала, але Лейла не могла пригадати чому... Що її могло довести до сліз? Чи бачила це Луїза? Дим, яким вона дихала, вводив у якийсь дивний стан. Але чому він не діяв на Луїзу? Думати про це не було часу. У неї тільки місяць на те, щоб знайти камінь і втекти звідси. Думки про брата протверезили Лейлу, і вона швидко встала з ліжка. Вона не відпочивати сюди приїхала. Вона повинна знайти цей чортів камінь і плювати яку ціну їй доведеться заплатити. Вона готова навіть душу продати. Її брат набагато важливіший за понівечену душу, яка по суті нічого не варта.
— Ви вже прокинулися, Ваша Високосте? — Луїза увійшла в покої принцеси й одразу вклонилася. На її обличчі, як завжди, грала хижа посмішка, — Як спалося?
— Мені потрібно в бібліотеку. Сніданок можеш принести туди.
— Що ви шукаєте, Ваша Високосте? Може, якби я знала, я змогла б допомогти.
Лейла сіла за туалетний столик і взяла гребінець. Луїза стояла позаду, вибираючи для принцеси сьогоднішнє вбрання.
— Я просто хочу вивчити місцеву культуру та історію. Я нічого не шукаю.
— Але минулого разу ви аж ніяк не історію вивчали. Вас цікавлять магічні камені? Або діви? Або і те, і інше? Я можу допомогти, вам лише варто попросити.
Луїза говорила це буденним тоном, ніби справді лише помітила якусь дивину в прагненні принцеси відвідати бібліотеку. У кмітливості їй не відмовиш, але Луїза начебто знала більше, ніж говорила. Лейла застигла. Раптом вона вчора щось їй розповіла, поки була в затуманеному стані? Раптом Луїза щось знала...
— Учора все пройшло добре? Я майже нічого не пам'ятаю.
— Усе пройшло чудово. Ви майже без угаву базікали, але я і так майже нічого не зрозуміла. Напевно, це через те, що ви базікали про Іліодор, про життя в палаці, а я ніколи там не була, тож більша половина з того, що ви розповіли, було для мене набором слів.
— А де Розалі? Я її давно не бачила.
— Вона нездужує, тож сьогодні біля вас цілий день буду я.
— Чудово, — прошепотіла Лейла, намагаючись натягнути на обличчя посмішку.
— Значить сніданок у бібліотеці? Напевно Його Високості подобається ваш порив дізнатися все про Твілліон та інші держави Земель Ночі. Але розумна дружина — небезпечна дружина. А Принц Юліан не надто любить сюрпризи. Він із тих, хто любить усе і всіх контролювати. Миша без його відома не проскочить до палацу.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Було б куди розумніше, якби я принесла вам потрібні книжки в покої, де б ви спокійно собі їх вивчали.
— Мене спалять на багатті, якщо я відвідаю бібліотеку?
— Ні. Але, ймовірно, зроблять це, якщо ви дізнаєтеся щось, про що не повинні дізнатися. Ніколи.
— Є щось, про що я не повинна дізнатися?
— Поставте питання легше. Вам майже нічого не можна знати. Перед тим, як мене приставили до вас служити, мені вручили величезний список того, про що мені заборонено вам розповідати або обговорювати. Я на крові клялася, що від мене ви не дізнаєтеся абсолютно нічого.
— І якщо ти порушиш клятву?
— Моя кров стане отруєною і я помру. Я хоч і довго вже живу, але вмирати не збираюся.
— Значить принесеш мені книги сюди?
— Лише скажіть які. Про магічні каміння? Про дів? Історію? Любовні романи? Тільки скажіть, і я, ваша покірна слуга, все зроблю і нічого нікому не розповім. Навіть ціною власного життя. У мене є принципи, яких я дотримуюся, поки живу. Я ніколи не зраджую того, кому служу.
— Але ти служиш короні.
— Ні, Ваша Високосте. Я служу Вам. А ви принцеса Іліодора, а не Твілліона. Тож про це можете не турбуватися.
Лейла замовкла. Було нерозумно довіряти Луїзі. Вона з легкістю могла зрадити її, але ця чортівка була занадто проникливою. У неї було лише два варіанти. Усе заперечувати і вдавати з себе дурну принцесу сусіднього королівства, або довіритися і заслужити довіру Луїзи, щоб та мовчала до кінця свого життя.
— Що ти знаєш про камінь Сонця? Батько колись розповідав, що цей камінь може зцілювати. Він стверджував, що колись цей камінь належав нашим предкам. Мені було цікаво, чи не загубився цей камінчик десь на Землях Ночі.
— О так. Історія каменю дуже цікава. Сила, що в ньому міститься, колись належала вашому королю Іліодору, якого всі боялися на континенті та за його межами. Він був наймогутнішою істотою на всій планеті. Іліодор міг навіть змагатися з вашою богинею за силою. Така міць, така сила отруїла його душу, і ваша богиня Солла ухвалила рішення проклясти всіх сольдійців за вічні війни і смерті, що ви несли з собою на чужі землі. Вона разом із нашою богинею Ноттою об'єднали сили, після чого помістили всю ту силу, всю ту міць у маленький камінчик. Подейкували, богині сховали камінь там, де ніхто не зможе його дістати, а хто до нього доторкнеться той помре найстрашнішою смертю. Лише той, у кого змішана кров, зможе доторкнутися до нього й не загинути при цьому. Але силу його зможе повернути тільки законний правитель Земель Дня.
— І де камінь зараз? — Лейла слухала розповідь Луїзи із завмиранням серця. Вона зовсім не очікувала, що Луїза все розповість і не побіжить до Юліана, щоб розповісти йому, про що цікавиться принцеса. Юліану б не сподобалося, що законна спадкоємиця Іліодора шукає наймогутніший камінь, здатний вселити страх будь-кому. Лейла закусила нижню губу, демонструючи свою нервозність і страх.
— Є в мене здогадки, де можна заховати таку могутню річ, щоб ніхто не зміг її дістати. Але мені спочатку потрібно в цьому переконатися. Обіцяю, що скоро вам повідомлю місцезнаходження каменю.
— А як ти маєш намір це дізнатися?
— У вас свої секрети — у мене свої, — Луїза підморгнула принцесі й хитро посміхнулася. Точно лисиця. Лейла зковтнула подумавши, що не треба було довіряти Луїзі. Її промови солодкі, але які ж будуть її дії? — Скажіть, а чому вам раптом знадобився камінь? Вам потрібно когось зцілити чи ви хочете повернути вашу законну силу?
— Я... Ну... У мене колись були панічні атаки і проблеми з диханням. Іноді вони повертаються. Я б хотіла вилікувати це... Мені набридло бути слабкою.
Луїза довго дивилася в очі Лейли, ніби намагалася в них прочитати, чи було це правдою.
— Тоді я вам допоможу. Сподіваюся, моя допомога не стане причиною нової війни. Ці землі ще не встигли ввібрати в себе кров від попередніх битв. Боюся, якщо почнеться нова війна річки й озера стануть кривавими, а небо чорним від диму вогню. А з-під землі повстануть нові чудовиська, які принесуть ще більше загибелі та болю.
— Мені не потрібна сила каменю, — Лейла не брехала. Вона б не хотіла володіти настільки могутньою силою. Їй було наплювати на політику. Вона просто хотіла врятувати брата, — Я просто хочу зцілитися, — Це теж була правда. Вона хотіла зцілити свою душу від почуття провини. Її брат — для неї все. І все що вона робила, якими б речами не займалася, все це було заради Тео, щоб позбавити його від угоди з Айзеком. Злодійкою вона стала тільки через це. Лейла сподівалася, що колись вона зможе накопичити потрібну кількість золота, щоб викупити Тео з рабства самому дияволу. Вона не була просто дурною дівчинкою, яка не хотіла працювати, але хотіла мати гарне вбрання і ще прекрасніші коштовності. Хоча вона зробила все, щоб інші повірили в цю брехню. Навіть сам Тео.
Як не дивно, Луїза довго мовчала, ніби про щось замислившись, а потім просто кивнула і сказала:
— Я вам вірю.