Дракони були на кшталт міфів в Іліодорі. В історії Земель Дня згадувалися дракони, як чудовиська із Земель Ночі, які в Першу війну винищували сольдійців. Чудовиська Ночі — так їх ще називали сольдійці. Лейла була з ними згодна. По-іншому вона не могла назвати цих істот. Вона спробувала заплющити і знову розплющити очі, сподіваючись, що дракон їй просто привидівся.

Дракон. Вигадка з казок, які колись розповідала мати Лейли на ніч. Вигадка з колискових і балад, що вона співала доньці, коли та хворіла або довго не могла заснути. В пам’яті одразу ж залунали слова пісні:

Багатос-гора, що туманами вкрита,

болем та страхом вона оповита.

На скелястій горі ,що стоїть серед хмар

І вдень , і в ночі оживає кошмар,

Дракон всемогутній- господар гори,

що ревом своїм здригає світи.

Він скарб береже від зайвих очей

На потязі тисячі днів і ночей.

Йому не відомі ні жаль , а ні туга,

Не має у нього ні брата, ні друга.

Той хто наважиться на гору піти,

тому не вдасться втекти від біди:

згорить у вогні, у пазурах згине,

Та гору зі скарбом ніхто не покине.

Сила і міць заховані в ньому,

та знати про це не треба нікому.

Дракона ніхто і ніщо не здолає,

Лише юна діва, що йому заспіває.

Лейла затамувала подих, спостерігаючи за тим, як справжній дракон боровся з якоюсь збожеволілою дівицею, яка намагалася прикінчити його двома мечами. У сміливості їй не відмовиш. Але Лейла воліла б назвати її божевільною. Незнайомка, чиє каштанове волосся було заплетене в безліч маленьких кісок, здавалося, зараз впаде на землю від безсилля. І хоч її погляд був сповнений рішучості, Лейла помітила, як у неї тремтять ноги. Ще б пак! Піднятися на цю скалу не кожен зможе, а після цього ще й із драконом боротися?

— Що там? — запитав запихканий Тео, який присів біля Лейли.

— Тобі краще цього не бачити, — прошепотіла дівчина, боячись відвести погляд від дракона.

Чудовисько ночі й зовсім не виглядало, як чудовисько. Насправді Лейлу зачарував вигляд дракона, ніби вона дивилася на унікальне кольє, створене вправним ювеліром, і яких ще не бачив світ.

Дракон був покритий білою лускою, немов ящір. Він переміщався на чотирьох лапах, з яких росли довжелезні кігті. Хвіст був вкритий шипами, якими можна вбити з одного лише удару. А його крила... Вони були схожі на крила кажанів, тільки в мільйон разів більші. Вони теж були білими і злегка прозорими. Його тіло немов світилось срібним світлом, що не могло не захоплювати.

Дракон знову загарчав. Голосно, ніби він відчув нових непроханих гостей. Лейла тут же сховалася за скелю, так само притискаючи до грудей кинджал, який можна було викинути, адже в боротьбі проти дракона він став марним.

Незнайомка продовжувала ухилятися від довжелезного хвоста дракона, намагаючись при цьому поранити його в бік. Усе це здавалося немислимим, нереальним.

— Хутчіш. Треба забиратись звідси, — сказав Тео, намагаючись смикнути сестру.

Ці слова вивели Лейлу із заціпеніння. Вона подивилася на Тео, потім на дракона. Нікуди вона не втече!

Тепер зрозуміло, чому за якийсь камінчик король був готовий віддати п'ять скринь із золотом. Ні. Якщо вона дістане камінь і вибереться звідси, п'ять скринь буде недостатньо, вона зажадає ще кілька.

— Навіть не думай, — прошипів Тео, намагаючись схопити Лейлу за комір сорочки, але не встиг. Його сестра вже щосили мчала до дракона. Прямо в його пащу. Вона приспіє до обіду і стане для нього десертом після того, як він поласує незнайомкою, що безуспішно намагалася поранити його.

Незнайомка обернулася, зрозумівши, що хтось біжить їй на підмогу і це стало її головною помилкою. Дракон своїм довжелезним хвостом відкинув незнайомку до скелі, за якою ховався Тео. Дівчина впала на землю і залишилася там лежати, не подаючи ознак життя.

Лейла зупинилася ошелешена тим, що сталося. Дракон дивився на неї з дивною цікавістю. Тільки зараз Лейла помітила, які в нього прекрасні сріблястого відтінку очі. Здавалося, дракон усе розуміє. У його погляді було стільки усвідомленості й мудрості, що Лейла позадкувала. Але відступати було вже надто пізно.

Дракон пішов їй назустріч не поспішаючи, ніби хижак, що звик погратися зі своєю жертвою, перш ніж убити.

Лейла відкинула єдину зброю, що в неї була, і стежила за діями дракона. Цікаво, чи її брат здогадається про її план, чи їй одразу прийде кінець? Лейла, сподіваючись, що брат стежить за нею, показала йому знак вирушати на інший бік вершини, до скелі, в якій Лейла помітила тріщину. Якщо камінь існує — то він точно захований там. Лейла була не більше, ніж приманкою, щоб відволікти дракона. Її план спрацював.

Дракон принюхався і вдарив по землі своїм довжелезним хвостом, від чого затряслася скеля.

Свята Солла.

Лейла придушила внутрішнє тремтіння і відійшла на кілька кроків назад. Бічним зором Лейла помітила, як її брат тягне тіло незнайомки за скелю, за якою вони ховалися. От дурень!

Дракон наблизився настільки близько, що Лейла на своїй шкірі відчула його холодний подих. Незважаючи на спеку, Лейла відчула, як шкіра вкривається мурашками від холоду.

Вона відійшла ще на крок. Ще на два. Лейла знову показала братові жестом вирушати до скелі з ущелиною. Йому всього лише потрібно забрати камінь і тоді... Тоді вона придумає як врятуватися від дракона.

Білі лусочки на спині дракона вкрилися інієм. Лейла позадкувала ще на два кроки, при цьому шумно ковтаючи. Дракон, що вивергає холод. Не вогонь, як вона вважала і як було написано в історії, а справжній холод.

Дракон загарчав, але не голосно. Лейла б навіть сказала, що він намагається щось їй сказати. Це було не гарчання, схоже на попередження, а гарчання, немов застереження. Гарчання було тихим, Лейла б навіть сказала ніжним, але це все одно змусило зробити її ще кілька кроків назад.

— Лейла! Ні! — вона подивилася на брата. Він рухався в бік ущелини. Це вже було добре. Він зрозумів її натяки. Дракон різко обернувся, мало не зачепивши Лейлу своїм хвостом. Через це вона зробила ще кілька кроків назад, у порожнечу...

Лейла падала зі скелі, заглушаючи всі сторонні звуки своїм відчайдушним криком. У голові все перемішалося. Лейла падала не в силах щось змінити. Її крик навіть для її вух був нестерпним. Вона намагалася схопитися за повітря, намагалася схопитися за що—небудь, тільки б врятуватися. До горла підступила нудота. З очей лилися гарячі сльози. Здавалося, вона падала цілу вічність, поки в одну мить щось гостре не впилося їй у ребра. Вона розплющила очі. Дракон стискав її тіло у своїх гострих кігтях. Лейла могла чути тільки звук ляскань крил. Неймовірно великих крил. Він піднімався вгору. Його гарчання відгукнулося в усьому тілі Лейли. Вона ще не померла. Ще не померла. Дракон спіймав її, щоб самому насолодитися її смертю. З кожним новим помахом крил дракона вони здіймалися все вище і вище. Лейла затамувала подих. Ребра пекло нестерпним болем. Дракон стискав свою полонянку в пазурах боячись упустити. Лейлі ставало важко дихати і вона, здавалося, починала непритомніти. Чи то від шоку, чи то від нестерпного болю.

Вони летіли до вершини скелі, з якої впала Лейла з власної дурості. Вона вдивлялась в галявину, на якій Тео спостерігав за тим, як дракон утримує його сестру, і щось вигукував. Почути було неможливо. У вухах гуділо, і здавалося, Лейла не чує нічого, крім ляскання крил чудовиська ночі.

Дракон підлетів до однієї зі скель. Лейла подивилася вниз, від чого запаморочилося в голові. У скелі була діра, а в тій дірі щось виблискувало білим світлом.

"Камінь" — здогадалася Лейла.

Дракон розімкнув свої кігті, і Лейла почала падати, просто в ущелину скелі.

Вона навіть не встигла скрикнути. Падіння було швидким і дуже болючим. Здається, вона зламала кілька ребер. В ущелині було темно, але світло, що йшло від каменю, висвітлювало цей морок. Лейла подивилася вгору. Дракон вчепився пазурами в скелю і склав крила, спостерігаючи за своєю полонянкою.

Лейла застогнала від болю, але все ж їй вдалося піднятися. Вона важко дихала. Зламані ребра не дозволяли робити глибоких вдихів. Біль був нестерпним, і супроводжувався хрипкими стогонами.

Дракон загарчав, дивлячись прямо їй в очі. Лейла здригнулася і позадкувала від каменю. Схоже, дракон хотів, щоб вона до нього доторкнулася. Але для чого? Чи не було це якоюсь пасткою? Дракон знову загарчав, даючи зрозуміти, що скоро його терпець увірветься.

Лейла підійшла до каменя. Кожен її крок супроводжувався нестерпним болем. Очі пекло від гарячих сліз. Білий камінь лежав на узвишші, наче якийсь скарб, до якого не можна торкатися. Світло лилося з нього, ніби наспівуючи красиву, повільну пісню. Чи це в Лейли почалися галюцинації?

Дракон нервово переступив з лапи на лапу й уважно стежив за Лейлою. Вона підняла на нього погляд. Він не планує її вбивати. Поки що. Лейла знову пішла до каменя. Скеля була схожа на печеру. Тут було холодно, попри те, що сонце проникало крізь щілину. Лейла почула крики брата.

— Лейла! Лейла! Відповідай!

Але в Лейли не було сил кричати. Вона навіть не могла нормально зітхнути.

— Я в порядку, — прошепотіла вона, знаючи, що брат її не почує. Вона це сказала навіть не йому. Собі. З нею все гаразд. Вона ще жива, а значить шанс вижити ще є.

Дракон загарчав.

Це було попередження. Його сріблясті очі дивилися на полонянку з настороженістю і... Надією? Лейла була в цьому не впевнена. Чи здатні чудовиська ночі сподіватися або відчувати хоч якісь емоції, крім люті й бажання вбивати?

Лейла підійшла до каменю. Здається, він почав світитися ще яскравіше. Він їй щось нашіптував. Здається, під час падіння вона сильно забила голову. Можливо, це і зовсім сон, а вона лежить без свідомості всередині цієї скелі. У пастці. Але навіть уві сні, вона не хотіла злити дракона, у якого закінчувалося терпіння.

Лейла потягнулася пальцями до каменя. Той почав світиться срібним світлом. Руки обпекло пронизливим холодом, але вона все ж доторкнулася до каменю.

Руки затремтіли від незрозумілої їй сили. Це була магія. Вона не помилилася, припускаючи, що король Е́лізар полює за чимось дуже могутнім. Ця сила... Вона вирувала, ніби хотіла вирватися назовні. Ніби їй не терпілося заповнити собою чиюсь кров і все тіло. Лейла стиснула камінь в обох руках. Він почав щось шепотіти їй. Але голоси вона чула тільки у своїй голові. Слова були незрозумілими, ніби звучали іншою, незнайомою їй мовою.

Дракон загарчав, так голосно, що здригнулася скеля. І, напевно, не тільки вона. Його сріблясті очі спалахнули від... люті? Лейла не змогла зрозуміти. Дракон різко змахнув крилами і полетів. Ніби його місія закінчена. Ніби тепер він вільний і може вирушити туди, куди забажає.

Лейла затамувала подих. Камінь світився і тремтів у її руках. Світіння переливалося в її руки, і ніби текло по венах. Лейла плакала, сама не розуміючи чому. Напевно біль, якого вона вже майже не відчувала, був дуже сильним.

Світло каменю згасло. Це був звичайний дорогоцінний камінчик. Більше Лейла не відчувала його магічної сили.

— Лейла! Ти жива?!

Біль у ребрах минув, ніби його й не було. Лейла підняла сорочку, подивитися на свій живіт. Там мали залишитися подряпини від кігтів дракона. Лейла похитнулася і впала на коліна, не розуміючи, що відбувається. Жодних слідів пазурів не було, ніби все, що сталося, було звичайним сном, і ось вона прокинулася...

Лейла озирнулася. Вона все ще перебувала в скелі, у повній темряві.

— Я жива! — прокричала вона в паніці. Як їй вибратися звідси?

— Слава Соллі! — прокричав брат, у голосі якого було полегшення, — Я думав... Я думав, що втратив тебе.

— Не дочекаєшся, — вигукнула Лейла, — Як мені вибратися?

Тео засміявся, після чого його голова висунулася в ущелину скелі. Як йому тільки вдалося піднятися сюди?

— Радий, що в тебе ще залишилися сили жартувати.

Брат скинув їй мотузку, але вона була занадто короткою.

— Почекай, сестричко.

Тео знову зник за ущелиною. Лейла почала тремтіти чи то від страху, чи то від холоду.

Камінь, вона сховалася в кишені штанів.

— Хапайся! Я тебе витягну.

— Дракон... Він полетів?

— Так. Але не знаю чи надовго, тому поквапся.

Лейла стиснула мотузку в обох руках, перед цим зав'язавши її на талії. Краще перестрахуватися. Вона не надто хотіла повторити падіння. Із забитими ребрами, вона не змогла б вибратися звідси. Їй усе ще не вірилося, що тупий біль минув... Можливо, через шок, вона перестала його відчувати? Таке могло статися. Тео тягнув її верх, не без зусиль. Він був в одних штанях. Його сорочка і плащ були прив'язані до мотузки, щоб подовжити її. Лейла опинилася на скелі й мало не впала, втративши рівновагу. Тео її схопив й сильно обійняв.

— Більше ніяких пригод, Лейло, інакше мене вхопить удар, — він погладжував її спину, а Лейла тільки й могла, що стискати брата в обіймах, не вірячи, що вона стоїть тут, поряд із ним жива й неушкоджена.

— Більше ніяких пригод і не буде, Тео, — Лейла дістала з кишені штанів камінь і показала братові, — Тепер ти будеш вільний...